Постанова КАС ВС № 120/15649/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 липня 2026 року м. Київ справа № 120/15649/24 адміністративне провадження № К/990/24890/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Блажівської Н.Є., суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року (судді Крапівницької Н.Л., та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 1 травня 2026 року (судді: Залімський І. Г., Мацький Є.М., Сушко О.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1.1. Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 (далі також - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі також - Відповідач, ГУ ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (далі також - ППР) № 0498174-2408-0204-UA05020150000074651, № 0498175-2408-0204-UA05020150000074651, № 0498176-2408-0204-UA05020150000074651, № 1309235-2408-0204-UA05020150000074651, № 1309236-2408-0204-UA05020150000074651, № 1309233-2408-0204-UA05020150000074651, № 1309232-2408-0204-UA05020150000074651, № 1309230-2408-0204-UA05020150000074651. На обґрунтування позовних вимог Позивач зазначав, що він є власником нежитлових приміщень (будівель вівчарика з прибудовами), які згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271). Позивач стверджував, що вказане майно використовується ним як сільськогосподарським товаровиробником (у формі домогосподарства) безпосередньо для вирощування свиней, курей та овець. Позивач наголошував, що спірні будівлі з моменту набуття у власність нікому в оренду, лізинг чи позичку не передавалися, що є обов`язковою умовою для звільнення майна від оподаткування. Крім того, Позивач стверджував, що висновки контролюючого органу щодо відсутності у нього статусу сільськогосподарського товаровиробника не ґрунтуються на належних та достатніх доказах. Зокрема, на думку Позивача, Відповідачем не було враховано акт обстеження нежитлових приміщень та довідку відділу містобудування та архітектури сільської ради, які підтверджують фактичне використання майна за цільовим призначенням для виробництва сільськогосподарської продукції. Відтак Позивач вважав, що застосування положень підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі також - ПК України), згідно з якими такі об`єкти не є об`єктом оподаткування, було правомірним, тоді як висновки контролюючого органу про необхідність нарахування та сплати податку на нерухоме майно є безпідставними. 1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 21 серпня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовив. Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність Позивачем наявності обставин, що дають підстави для звільнення від сплати податку на нерухоме майно відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Суд зазначив, що: - надані Позивачем докази не містять належної інформації щодо предмета доказування, зокрема, що позивач безпосередньо займається сільськогосподарською діяльністю; - Позивачем до позовної заяви взагалі не додано жодного доказу про те, що у спірний період він займався виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою чи реалізацією, тобто, є сільськогосподарським товаровиробником; - лише сам по собі факт наявності у власності Позивача будівель, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не може свідчити про ознаку позивача як сільськогосподарського товаровиробника; - оцінює критично доказ, наданий Позивачем - акт обстеження нежитлового приміщення від 05 листопада 2024 року, що складений комісією, якою було обстежено всі нежитлові приміщення по вул. Нечая, 17,21, у с. Цвіжин. Комісія зазначила в акті, що нежитлові приміщення використовуються з часу набуття у власність Позивач з цільовим призначенням, для виробництва сільськогосподарської продукції (вирощування свиней, курей та овець), частину з яких він реалізовує. Позивачем не доведено доказами, які надано суду, статус саме як сільськогосподарського товаровиробника, для застосування в подальшому пільги у вигляді звільнення від оподаткування податком. Матеріалами справи не підтверджується, що Позивач займається виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання, тобто, є саме товаровиробником. А відтак, судом не встановлено підстав для застосування приписів податкового законодавства, якими визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 1 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року - без змін. Погодившись із висновками суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив про відсутність у Позивача правових підстав для звільнення від оподаткування, оскільки для застосування пільги необхідна сукупність трьох умов, зокрема наявність статусу сільськогосподарського товаровиробника, який не був підтверджений під час судового розгляду. Апеляційний суд також констатував, що довідка сільської ради та акт обстеження приміщень, на які посилався Позивач, були складені лише у листопаді 2024 року та не підтверджують факт виробництва сільськогосподарської продукції безпосередньо у спірні 2020- 2023 роки. Апеляційний суд указав, що Позивач обґрунтовував позов тим, що є сільськогосподарським товаровиробником як домогосподарство та використовує належні йому нежитлові приміщення у сільськогосподарській діяльності, водночас Позивач зареєстрований за відмінною адресою, аніж спірні нежитлові приміщення, у зв`язку з чим дійшов висновку про внутрішню суперечливість наведених Позивачем доводів щодо використання спірного майна як домогосподарства. Крім того, суди встановили, що матеріали справи не містять доказів того, що у 2020- 2023 роках позивач здійснював виробництво та реалізацію сільськогосподарської продукції або сплачував податки у зв`язку з провадженням такої діяльності. Крім того, суди попередніх інстанцій наголосили, що сам по собі факт приналежності будівель до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення» (код 1271) не свідчить про автоматичне право на пільгу для фізичної особи, яка не зареєстрована як суб`єкт господарювання. Суди зазначили, що контролюючим органом правомірно нараховано податок, оскільки Позивачем не надано доказів ведення господарської діяльності, подання відповідної звітності чи несення економічних ризиків, притаманних сільськогосподарському товаровиробнику

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ На підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідченого 30 червня 2017 року приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Білозарецькою О.Ю. за реєстровим № 786, Позивач набув право власності на нежитлову будівлю, що в цілому складається з будівлі вівчарика з прибудовами літ. «А», приміщення № 1 (з № 1 по № 5), загальною площею 1592,2 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . Також на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідченого 30 червня 2017 року тим самим приватним нотаріусом за реєстровим № 785, Позивач набув право власності на нежитлову будівлю, що в цілому складається з будівлі вівчарика з прибудовами літ. «А», приміщення № 1 (з № 1 по № 8), загальною площею 783,2 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Як зазначено у позовній заяві, у подальшому зазначені нежитлові будівлі були об`єднані, що підтверджується довідкою Вінницького ВП КП «ВООБТІ» № 3 від 6 квітня 2023 року, технічним паспортом та матеріалами інвентаризаційної справи №

148. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер 329322561 від 17 квітня 2023 року, 13 квітня 2023 року за Позивачем зареєстровано право власності на нежитлові приміщення, що в цілому складаються з будівлі вівчарика з прибудовами літ. «А», тамбура літ. «а1», будівлі вівчарика літ. «Б», прибудов літ. «б», «б1», «б2», «б3», загальною площею 2393,6 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1. Судами попередніх інстанцій також установлено, що зазначені нежитлові приміщення розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 0510682000:04:001:0196, право власності на яку зареєстровано за Позивачем, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер 328149596 від 5 квітня 2023 року. На підтвердження використання відповідних об`єктів при здійсненні сільськогосподарської діяльності Позивач посилається, зокрема, на довідку відділу містобудування, архітектури та земельних відносин Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області № 01-09/229 від 19 листопада 2024 року, відповідно до якої нежитлові приміщення, що належать Позивачу, є майном колишнього КСП «Переможець», реорганізованого у СТОВ «Хлібороб», належать до будівель сільськогосподарських товаровиробників, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, та використовуються Позивачем для виробництва сільськогосподарської продукції, зокрема вирощування свиней, курей та овець, частина якої реалізовується. Крім того, у довідці зазначено, що з часу набуття права власності спірні приміщення в оренду, позику чи лізинг не передавалися. Головним управлінням ДПС у Вінницькій області 21 травня 2024 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0498174-2408-0204-UA05020150000074651 на суму 13 118,60 грн, № 0498175-2408-0204-UA05020150000074651 на суму 120 278,40 грн та № 0498176-2408-0204-UA05020150000074651 на суму 26 669,35 грн, якими визначено позивачу податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно за 2023 рік. Крім того, 8 листопада 2024 року Відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 1309229-2408-0204-UA05020150000074651 на суму 16 954,00 грн, № 1309230-2408-0204-UA05020150000074651 на суму 34 466,49 грн (за 2020 рік), № 1309232-2408-0204-UA05020150000074651 на суму 70 488,00 грн, № 1309233-2408-0204-UA05020150000074651 на суму 143 298,00 грн (за 2021 рік), № 1309235-2408-0204-UA05020150000074651 на суму 50 908,00 грн та № 1309236-2408-0204-UA05020150000074651 на суму 103 493,00 грн (за 2022 рік), якими визначено Позивачу податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно щодо належних йому нежитлових будівель.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу) Позивач не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та як підстави касаційного оскарження визначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. У касаційній скарзі Позивач зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, не врахувавши висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 травня 2026 року у справі № 160/32965/24, від 12 грудня 2024 року у справі № 240/28129/23, від 24 квітня 2020 року у справі № 540/2206/19, від 10 квітня 2020 року у справі № 823/1751/17, від 17 лютого 2020 року у справі № 820/3556/17, від 17 лютого 2021 року у справі № 820/3707/17, від 1 квітня 2021 року у справі № 820/6752/16 та від 22 квітня 2021 року у справі № 822/3289/17. Позивач зазначає, що право на пільгу, передбачену підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, не залежить від організаційно-правової форми здійснення сільськогосподарської діяльності, а поняття сільськогосподарського товаровиробника охоплює як юридичних осіб, так і фізичних осіб. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції помилково виходив із редакції підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, яка набрала чинності 16 березня 2024 року, тоді як до спірних правовідносин вона не підлягає застосуванню. Крім того, Позивач вважає безпідставним висновок апеляційного суду про неналежність довідки відділу містобудування, архітектури та земельних відносин Лука-Мелешківської сільської ради від 19 листопада 2024 року № 01-09/229 як доказу використання спірних будівель у сільськогосподарській діяльності. На переконання скаржника, зі змісту цієї довідки вбачається, що з моменту набуття позивачем права власності спірні об`єкти використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції. Також зазначає, що апеляційний суд безпідставно не застосував положення Закону України «Про сільськогосподарський перепис», відповідно до яких виробниками сільськогосподарської продукції є, зокрема, фізичні особи, які здійснюють сільськогосподарську діяльність. При цьому Закон не визначає вичерпного переліку доказів, якими може підтверджуватися статус сільськогосподарського товаровиробника, а тому такими доказами можуть бути, зокрема, довідки органів місцевого самоврядування. З урахуванням наведеного просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 1 травня 2026 року у справі № 120/15649/24, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. 3.2. Позиція Відповідача (викладена у відзив на касаційну скаргу) У відзиві на касаційну скаргу Головне управління ДПС у Вінницькій області зазначає, що рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 1 травня 2026 року є законними й обґрунтованими, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а зазначені судові рішення - без змін. Відповідач вважає, що для застосування передбаченої цією нормою пільги фізична особа повинна не лише бути власником будівель сільськогосподарського призначення, а й підтвердити статус сільськогосподарського товаровиробника та фактичне здійснення виробництва, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції. На думку Відповідача, надана Позивачем довідка органу місцевого самоврядування не є належним і достатнім доказом наявності такого статусу у 2020- 2023 роках, а матеріали справи не містять доказів здійснення Позивачем господарської діяльності як сільськогосподарського товаровиробника, у зв`язку з чим підстави для застосування пільги, передбаченої підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, відсутні.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. У розглядуваній справі спірним є питання відповідності податкових повідомлень-рішень вимогам частини другої статті 2 КАС України в аспекті правомірності нарахування Позивача податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема з огляду на наявність або відсутність підтвердження використання ним об`єктів нерухомості у сільськогосподарській діяльності. Звертаючись до правового регулювання спірних правовідносин суд звертає увагу на таке. Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України. Згідно з пунктом 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок. Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом (пункт 15.1 статті 15 ПК України). Відповідно до статті 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та транспортного податку та плати за землю. Статтею 266 ПК України регламентовано елементи податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Згідно з підпунктами 266.1.1, 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. За приписами підпунктів 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Так, відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Відповідно до вказаного класифікатора будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 127 «Будівлі нежитлові інші» клас 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства»). До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», що включає підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва»; 1271.2 «Будівлі для птахівництва»; 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна»; 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні»; 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства»; 1271.6 «Будівлі тепличного господарства»; 1271.7 «Будівлі рибного господарства»; 1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва»; 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші». Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Отже, споруда (будівля) не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за наявності сукупності умов: - така нежитлова будівля віднесена до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000; - власником такої будівлі (юридична та фізична особа) є сільськогосподарський товаровиробник; - така нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку. Такий правовий висновок сформував Верховний Суд у постанові від 21 травня 2024 року у справі № 600/5153/23. Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній до 31 грудня 2021 року) сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа-підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання. 1 січня 2022 року набрав чинності Закон від 30 листопада 2021 року № 1914-IX, яким виключено у підпункті 14.1.235 слова та цифри "для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу". Поняття "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18 січня 2001 року №2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. Так, з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції". Згідно зі статтею 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виробники сільськогосподарської продукції сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю. Наведені вище поняття "сільськогосподарський товаровиробник" не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України. Таке правозастосування також ґрунтується на висновках Верховного Суду, наведених у згаданій вище постанові від 21 травня 2024 року у справі № 600/5153/23. У постанові від 4 березня 2021 року у справі № 500/2782/18 Верховний Суд вказав, що з метою вирішення питання щодо наявності у позивача права на пільгу, передбачену пунктом "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, суди мали встановити, чи наділений він статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права, та встановити факт використання Позивачем спірної нежитлової будівлі як об`єкта сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб. Аналогічні за змістом висновки наведено і у постановах, на які є покликання у касаційній скарзі. У світлі таких висновків колегія суддів також зауважує, що сам по собі факт наявності у власності Позивача будівель, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не може свідчити про наявність у нього статусу сільськогосподарського товаровиробника. Будь-яких доказів того, що Позивач безпосередньо займається сільськогосподарською діяльністю та є сільськогосподарським товаровиробником (договорів, обладнання, наявності будь-якої діяльності як товаровиробника у тому числі у складі домогосподарства (вирощування свиней, курей та овець) (в тому числі світлокопій чи будь-яких інших доказів) тощо) матеріали справи не містять і судами не встановлено. Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до його усталеної судової практики, на яку також посилається Позивач у касаційній скарзі, фізична особа, яка є лише власником нерухомості відповідного класу, і не займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією, не звільняється від сплати податку на нерухомість за підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Тобто, значення має не тільки вид нерухомості (зокрема, її призначення), а й безпосередньо сама діяльність, якою займається платник податку (а саме - чи відноситься він до сільськогосподарських товаровиробників). На підтвердження того, що у спірний період він займався виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою та реалізацією, Позивач надав, зокрема, довідку відділу містобудування, архітектури та земельних відносин Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 19 листопада 2024 року № 01-09/229 та акт обстеження нежитлових приміщень від 5 листопада 2024 року. Так, відповідно до довідки відділу містобудування, архітектури та земельних відносин Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області №01-09/229 від 19 листопада 2024 року, нежитлові приміщення за адресою - належні на праві власності Позивачу, були майном КСП «Переможець», реорганізованого в СТОВ «Хлібороб», належать до будівель сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності та використовуються з часу набуття у власність Позивача з тим же цільовим призначенням, а саме, для виробництва сільськогосподарської продукції (вирощування свиней, курей та овець), частину з яких реалізовує. Відповідно до акту обстеження нежитлового приміщення від 5 листопада 2024 року, що складений комісією, якою було обстежено всі нежитлові приміщення, зазначено, що вони використовуються з часу набуття у власність Позивачем з цільовим призначенням для виробництва сільськогосподарської продукції (вирощування свиней, курей та овець), частину з яких він реалізовує. Суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку відповідним доказам у їх сукупності та дійшли висновку, що вони не підтверджують наявності у Позивача статусу сільськогосподарського товаровиробника саме у спірний період 2020- 2023 років. Зокрема, судами враховано, що зазначені документи складені у 2024 році, не можуть відповідно підверджувати відомостей про здійснення Позивачем сільськогосподарської діяльності у спірні податкові періоди, а матеріали справи не підтверджують здійснення безпосередньо ним виробництва, переробки чи реалізації сільськогосподарської продукції, а також виконання податкових обов`язків у зв`язку з провадженням такої діяльності. У контексті доводів Позивача Суд вважає за необхідне зазначити, що статус сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм законодавства є податково-правовою категорією, наявність якої визначається сукупністю юридичних фактів, зокрема, безпосереднім здійсненням виробництва (вирощування), переробки та реалізації власної сільськогосподарської продукції з дотриманням установлених законодавством критеріїв. Водночас матеріали справи, зокрема копія Положення про відділ містобудування, архітектури та земельних відносин Лука-Мелешківської сільської ради, затвердженого рішенням 36 сесії VIII скликання Лука-Мелешківської сільської ради від 26 січня 2023 року № 1380, не свідчать про наділення цього органу повноваженнями встановлювати чи посвідчувати податковий статус особи або підтверджувати факт провадження нею господарської діяльності певного виду, зокрема у минулих податкових періодах. Разом із тим, виходячи із закріплених законодавством принципів податкового законодавства, факт реального здійснення сільськогосподарського товаровиробництва, як і будь-якої іншої господарської діяльності, має підтверджуватися належними та допустимими доказами, зокрема, первинними документами, які фіксують зміст, обсяг та результати операцій при здійсненні сільськогосподарського товаровиробництва і складаються під час їх здійснення або безпосередньо після їх завершення. У разі здійснення діяльності у сфері тваринництва такими документами можуть бути, зокрема, документи щодо набуття та утримання поголів`я тварин і птиці, придбання кормів, ветеринарного обслуговування, обліку продукції тваринництва, а також документи, що підтверджують її реалізацію (договори, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні документи, банківські виписки тощо), податкова або інша обов`язкова звітність, з якої вбачається отримання доходу від здійснення відповідної діяльності. Однак матеріали справи,як правильно установлено судами попередніх інстанцій, не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували здійснення Позивачем у спірний період діяльності як сільськогосподарського товаровиробника, що дає підстави Верховному Суду погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність зазначених обставин. Надані Позивачем документи не фіксують жодної господарської операції, не містять кількісних чи вартісних показників сільськогосподарського виробництва, про здійснення якого зазначає Позивач (навіть у складі домогосподарства), вони не підтверджують ані факту виробництва, ані факту переробки, ані факту реалізації продукції саме Позивачем і саме у спірні періоди, саме тому суд не може погодитися із доводами Позивача про невідповідність спірних у справі індивідуальних актів вимогам частини другої статті 2 КАС України. Що стосується доводів Позивача про неправомірне перекладання судами попередніх інстанцій на нього тягаря доказування у цій справі, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, дійсно, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. Водночас, згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. У контексті спірних правовідносин слід враховувати, що право на податкову пільгу, передбачену підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, є винятком із загального правила оподаткування, а тому платник податків, який претендує на таке звільнення, має підтвердити свою відповідність встановленим ПК України для такої пільги критеріям. Відтак, оскільки про наявність у нього права на таку пільгу стверджує саме Позивач, - він повинен підкріпити ці твердження відповідними доказами. Як вбачається з матеріалів справи, Позивач не надавав жодних належних та допустимих доказів фактичного використання належних їй на праві власності об`єктів нерухомості у сільськогосподарській діяльності саме у 2020-2023 роках. За таких обставин, а також враховуючи, що обов`язок доказування, покладений на суб`єкта владних повноважень, не є абсолютним, колегія суддів не вбачає порушення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права щодо розподілу тягаря доказування. Доводи Позивача щодо неправильності висновків судів про недоведеність невикористання об`єктів нерухомості при здійсненні сільськогосподарського товаровирбництва та з огляду на зміст касаційної скарги, лежить в площині дослідження та оцінки доказів. Проте Верховний Суд є Судом права і відповідно до вимог частин першої та другої статті 341 КАС України: - переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. - не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Фактично Позивач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин у справі щодо використання у господарській діяльності нерухомості, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими означеними нормами статті 341 КАС України. До того ж Позивач не визначив підставою касаційного оскарження пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з частиною другою статті 353 КАС України, які передбачають конкретні випадки порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Натомість підставою касаційного перегляду у цій справі зазначено лише пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України - неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 15 травня 2026 року у справі № 160/32965/24, від 12 грудня 2024 року у справі № 240/28129/23, від 24 квітня 2020 року у справі № 540/2206/19, від 10 квітня 2020 року у справі № 823/1751/17, від 17 лютого 2020 року у справі № 820/3556/17, від 17 лютого 2021 року у справі № 820/3707/17, від 1 квітня 2021 року у справі № 820/6752/16 та від 22 квітня 2021 року у справі № 822/3289/17. Водночас підстави вважати, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, наведених у зазначених постановах, відсутні. Навпаки, суди першої та апеляційної інстанції зосередили свою оцінку саме на дослідженні визначальної для застосування спірної податкової пільги обставини - фактичного використання об`єктів нерухомості при здійсненні сільськогосподарського товаровиробництва. Саме такий правовий підхід щодо необхідності встановлення факту використання об`єктів нерухомості узгоджується зі змістом наведених у касаційній скарзі постанов Верховного Суду. Разом із тим у постановах Верховного Суду, на які посилається Позивач, встановлено інші фактичні обставини щодо використання об`єктів нерухомості відповідними суб`єктами господарської діяльності, а також досліджено інший обсяг доказів, аніж у цій справі. За таких умов наведені Позивачем доводи у взаємозв`язку з обставинами, встановленими судами у зазначених справах, не дають підстав вважати, що суд апеляційної інстанції у цьому спорі не врахував відповідних правових висновків Верховного Суду. Інші доводи Позивача, що стосуються тлумачення норм права та застосування практики Європейського суду з прав людини, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо доказової недоведеності факту наявності обставин для звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. 4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У суду касаційної інстанції немає підстав вважати, що ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС щодо законності і обґрунтованості судового рішення, принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства. Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуті в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відтак, суд дійшов висновку про необхідність залишення рішень судів першої та апеляційної інстанції без змін, а касаційної скарги - без задоволення. Керуючись статтями 3, 343, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 1 травня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська Судді О.В. Білоус І.Л. Желтобрюх