Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/19595/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/19595/25 пров. № А/857/29085/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Глазька С.М., Пліша М.А., за участю секретаря судового засідання Доморадової Р.В., за участю представника відповідача Качмарик Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційні скарги Головного управління ДПС у Львівській області та Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року, прийняте суддею Мричко Н.І., у м. Львові, о 09 годині 44 хвилині, повний текст складено 11 травня 2026 року, у справі № 380/19595/25 за адміністративним позовом Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, в с т а н о в и в : 29.09.2025, Львівське комунальне автотранспортне підприємство №1 код ЄДРПОУ 23884071 місцезнаходження: 79066, Львівська обл., м. Львів, вул. Грунтова, буд. 1 Б (далі - позивач, ЛК АТП №1) звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби України у Львівській області код ЄДРПОУ 43968090, місцезнаходження: 79026, Львівська область м. Львів, вул. Стрийська, 35 (далі - відповідач, ГУ ДПС у Львівській області), в якому просило: - визнати протиправним та скасувати прийняте ГУ ДПС у Львівській області податкове повідомлення-рішення (ППР) № 14930/13-01-07-04 від 30.07.2025 (форма «П»), яким зменшено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 194 279 048 грн; - визнати протиправним та скасувати прийняте ГУ ДПС у Львівській області ППР № 34942/13-01-09-02 від 30.07.2025 (форма «ПС»), яким до позивача застосовано грошове зобов`язання на суму 1 000 000 грн (сума штрафних (фінансових) санкцій (штрафу). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Львівській області за № 14930/13-01-07-04 від 30.07.2025. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ГУ ДПС у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ЛК АТП №1 судовий збір в сумі 2422 грн 40 коп. Суд виходив з того, що посилання позивача про недотримання контролюючим органом при прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень (ППР) встановленого пунктом 86.8 статті 86 ПК України строку їх прийняття, не може слугувати самостійною підставою для звільнення платника податку від відповідальності за податкове правопорушення. Суд погодився з доводами позивача, що встановлена відповідачем в Акті перевірки невідшкодована сума компенсаційних виплат у розмірі 194 279 048 грн, та визначена у ППР № 14930/13-01-07-04 від 30.07.2025 сума завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 194 279 048 грн, є арифметичною помилкою, що суттєво вплинуло на зміст вказаного ППР. Щодо ППР № 34942/13-01-09-02 від 30.07.2025, яким до позивача застосовано грошове зобов`язання на суму 1 000 000 грн (сума штрафних (фінансових) санкцій (штрафу), то суд встановив, що позивачем отримано пальне за період 01.01.2021 по 31.12.2021 в обсягах понад 1 000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), при цьому акцизний склад в Системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового не було зареєстровано, чим порушено вимоги п.п.230.1.2 (б) п.230.1 ст.230 Податкового кодексу (ПК)України . Суд зазначив, що передбачений абзацами першим - третім підпунктом 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України виняток застосовується при сукупності умов, а саме: (1) загальна місткість розташованих на території (в приміщенні) ємностей не перевищує 200 кубічних метрів; (2) суб`єкт господарювання (власник або користувач такого приміщення або території) отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів; (3) пальне використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і суб`єкт господарювання не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам. Відсутність однієї з наведених умов виключає можливість визнання відповідної території/приміщення не акцизним складом. Відтак, враховуючи, що загальний обсяг придбаного позивачем палива перевищує обсяг 1000 куб.м., позивач був зобов`язаний зареєструвати у визначеному порядку акцизний склад. Не погодившись із наведеним судовим рішенням сторонами подано апеляційні скарги, позивач просить скасувати в частині відмови в позові та задовільнити такий в цілому, а відповідач просить відмовити в позові. ЛК АТП №1 обґрунтовує скаргу в частині відмови в позові тим, що використовувало придбане дизельне паливо виключно для власних потреб (заправки автобусів, якими здійснювало перевезення пасажирів на автобусних маршрутах у Львівській МТГ), обов`язку реєструватися платником акцизного податку з реалізації пального у 2021 не виникало, оскільки така операція не є реалізацією пального у розумінні абз. 2 п.п. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 ПК України. На момент виникнення спірних правовідносин у 2021 у позивача були обґрунтовані підстави вважати, що відсутній обов`язок реєстрації акцизного складу, а тому застосування до нього негативних наслідків на підставі правових висновків, сформованих лише у 20232024, порушує принцип правової визначеності та легітимних очікувань. Висновок ГУ ДПС у Львівській області та суду першої інстанції про порушення ЛК АТП № 1 вимог підпункту 230.1.2 (б) пункту 230.1 статті 230 ПК України через незареєстрований акцизний склад у 2021, є необґрунтованим, оскільки, обов`язок реєстрації акцизного складу покладається виключно на розпорядників акцизних складів (згідно п.п. 230.1.2 (б) п. 230.1 ст. 230 ПК України платники податку - розпорядники акцизних складів зобов`язані зареєструвати усі акцизні склади в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового); за змістом положень до п.п. 14.1.224 п. 14.1 ст. 14 ПК України, статус розпорядника акцизного складу можливий виключно за умови реєстрації платником акцизного податку; ЛК АТП №1 у 2021 не було платником акцизного податку та не мало обов`язку реєструватися таким. ЛК АТП №1 діяло сумлінно та добросовісно як платник податків, керуючись буквальним змістом норм ПК України. У судовому засіданні представник позивача не заперечував лише факт отримання, тобто поставки пального за договором поставки товару від 23.03.2020 за № 01/03-20 в обсягах понад 1 000 кубічних метрів, а не факт зберігання пального у ємностях для зберігання пального (модульних АЗС). Висновки Акта перевірки про кількість пального за місцем зберігання протягом 2021 є поверхневими та ґрунтуються виключно на арифметичному підсумовуванні обсягів поставленого позивачу пального за даними Єдиного реєстру акцизних накладних, товарно-транспортних та видаткових накладних. Під час перевірки відповідачем не досліджувались обставини отримання пального, його розвантаження, як саме воно отримувалось, чи одразу по доставленню заливалось у ємності (модульні АЗС) і у якій кількості, чи у паливні баки автобусів, чи була можливість, і в якій кількості, і протягом якого періоду часу заливати пальне у паливні баки автобусів, які перебували у користуванні ЛК АТП №1. Тобто, обставини зберігання пального, які були обов`язкові для з`ясування, питання про те, чи можна віднести місце зберігання ЛК АТП №1 до акцизного складу, не досліджувались контролюючим органом та в Акті перевірки не встановлені. Обґрунтованість таких доводів ЛК АТП №1 підтверджується також практикою Верховного Суду. Так, у постанові від 15.02.2024 у справі № 340/753/23 Верховний Суд зазначив: «зі змісту акта перевірки та додатків до нього неможливо поза розумним сумнівом встановити, що позивач у 2021 отримав пальне в обсязі більше ніж 1000 кубічних метрів безпосередньо в ємності за адресами:…, не здійснюючи отримання пального безпосередньо в бак транспортних засобів, що йому належать. Твердження відповідача, що позивач після отримання обсягів пального, що перевищують 1000 кубічних метрів в межах календарного року вважається розпорядником акцизних складів та має бути зареєстрований платником акцизного податку з пального, має характер припущення, без жодного документального підтвердження». Диспозиція п. 128-1.2 ст. 128-1 ПК України прямо передбачає обов`язкову наявність вини платника податку як необхідної умови притягнення до відповідальності. Отже, для застосування штрафних санкцій за вказаною нормою контролюючий орган зобов`язаний довести одночасно: наявність у суб`єкта господарювання статусу розпорядника акцизного складу; обов`язок щодо реєстрації акцизного складу; факт невиконання такого обов`язку; наявність вини. Відповідач в апеляційній скарзі звертає увагу на те, що відповідно до складених позивачем розрахунків сум компенсаційних виплат за пільговий проїзд та затверджених Департаментом міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради підлягали фактично понесені збитки за рахунок коштів компенсації з міського бюджету м. Львова за період з 01.04.2021 по 31.12.2023 всього у сумі 477 462 152 грн., в тому числі: за період з 01.04.2021 по 31.12.2021 у сумі 91 950 817 грн.; у 2022 у сумі 166 748 360 грн.; у 2023 у сумі 218 762 975 грн. Так, із складених актів виконаних робіт до відшкодування підлягало тільки 321 203 702 грн., в тому числі: за період з 01.04.2021 по 31.12.2021 у сумі 50 568 819 грн.; у 2022 у сумі 119 294 854 грн.; у 2023 у сумі 151 340 029 гривень. Невідшкодована сума компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян автотранспортом м.Львова за період з 01.04.2021 по 31.12.2023 складає 194 279 048 грн., в тому числі: за період з 01.04.2021 по 31.12.2021 у сумі 79 402 596 грн.; у 2022 у сумі 47 453 506 грн.; у 2023 у сумі 67 422 946 гривень. Облік розрахунків з Департаментом міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради ведеться підприємством на бухгалтерському рахунку 37 «Розрахунки з різними дебіторами». З огляду на встановлене перевіркою та відповідно до умов укладених договорів про здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян автомобільним транспортом м. Львова, економічно сума визначається не через фактичні витрати, а через модель - втрати доходу та встановлення лімітів компенсації із зазначенням «загальна сума відшкодувань не може перевищувати…» Такі визначені договорами умови, є важливими та означають, що Львівська міська рада не приймала безумовне зобов`язання компенсувати всю розрахункову суму, а право вимоги позивача було обмежене бюджетним фінансуванням. Отже, судом першої інстанції не було враховано законодавство яке регулює спірні відносини та того, що відповідно до МСФЗ 15 дохід визнається лише у сумі компенсації, на яку підприємство очікує мати право. Натомість позивач сам визнав доходом лише погоджені до компенсації суми, тобто 321 203 702 грн, що прямо свідчить про відсутність у нього права вимоги на решту суми. Позивачем подано відзив в якому підтримуються мотиви судового рішення та спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача. Відповідачем подано додаткові пояснення з доводами в підтвердження своєї позиції. Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасника розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено, що на підставі наказу ГУ ДПС у Львівській області від 09.05.2025 за № 2827-ПП «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ЛК АТП № 1», було проведено документальну планову виїзну перевірку останнього. Перевірку проведено за період діяльності з 01.04.2021 по 31.03.2025 з метою дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби та за період діяльності з 01.04.2021 по 31.03.2025 щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Згідно з наказом ГУ ДПС у Львівській області від 13.06.2025 за №3554-ПС, продовжено термін проведення документальної планової виїзної перевірки ЛК АТП №1 призначеної наказом від 09.05.2025 № 2827-ПП з 18.06.2025 тривалістю 10 робочих днів. За результатами проведеної перевірки ГУ ДПС у Львівській області складено Акт від 08.07.2025 за №31214/13-01-07-04/23884071 «Про результати планової виїзної документальної перевірки ЛК АТП №1 податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2021 по 31.03.2025, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.04.2021 по 31.03.2025» (далі як і раніше - Акт перевірки). Згідно з висновками Акта, встановлено порушення позивачем вимог, зокрема: - вимог МСБО 12; п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134; п.п. 140.4.4. п. 140.4 ст.140 ПК України, в результаті чого підприємством за період з 01.04.2021 по 31.03.2025 завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток всього у сумі 194 279 048 грн, в тому числі за І квартал 2025 - у сумі 194 279 048 грн; - п.п. 230.1.2 (б) п.230.1 ст. 230 ПК України - підприємством не зареєстровано акцизний склад в Системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового за 2021. На підставі Акта перевірки, ГУ ДПС у Львівській області винесені податкові повідомлення рішення: - № 14930/13-01-07-04 від 30.07.2025 (форма «П»), яким зменшено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 194279 048 грн; - № 34942/13-01-09-02 від 30.07.2025 (форма «ПС»), яким до позивача застосовано грошове зобов`язання на суму 1 000 000 грн (сума штрафних (фінансових) санкцій (штрафу). Позивач, вважаючи такі ППР протиправними звернувся з цим позовом до суду. Надаючи оцінку правомірності ППР № 14930/13-01-07-04 від 30.07.2025, суд виходить з наступного. Положеннями статті 36 ПК України визначено суть податкового обов`язку, згідно положень якої податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (пункт 36.1 статті 36 ПК України). Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором (пункт 36.2 статті 36 ПК України). Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом (пункт 36.3 статті 36 ПК України). Відповідно до пункт 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Пунктом 44.2 статті 44 ПК України передбачено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Згідно з підпунктом 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи. Так, задовольняючи позовні вимоги в цій частині спірних правовідносин та визнаючи протиправним прийняте ГУ ДПС у Львівській області вказане ППР, суд першої інстанції вказує на дотримання позивачем вимог МСБО 12; п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134; п.п. 140.4.4. п. 140.4 ст.140 ПК України та зазначає, що на виконання вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» між Департаментом міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради та ЛК АТП №1 укладено договори про здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян автомобільним транспортом м. Львова від 17.01.2022 договір № 4АТ, договір №1АТ від 02.02.2023. Отже, на думку суду, послуги з перевезення пільгових категорій громадян є частиною господарської діяльності ЛК АТП №1, що підтверджується укладеними договорами про організацію перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Львові, договорами здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян автомобільним транспортом м. Львова, первинними документами, а саме: розрахунками сум компенсаційних виплат на пільговий проїзд автомобільним транспортом окремим категоріям громадян та актами виконаних робіт. Інформація про дані первинні документи наведена у п.п. 3.1.1.1 розділу ІІІ «Дохід та фінансовий результат до оподаткування, визначені за правилами бухгалтерського обліку» Акта перевірки. Як вбачається з матеріалів справи, у бухгалтерському обліку за зазначеними в Акті перевірки господарськими операціями ЛК АТП №1 визнало доходи у сумі 321 203 702 грн згідно актів виконаних робіт, що підтверджують компенсації з бюджету збитків за пільговий проїзд окремих категорій громадян автомобільним транспортом м. Львова. Згідно зі статтею 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Отже, сума компенсаційних виплат за фактично понесені збитки з бюджету Львівської міської територіальної громади визначена відповідними договорами. Разом з тим, судом не надано належної оцінки тому, що розрахунок вартості пільгових перевезень здійснювався не на підставі фактично понесених виробничих витрат підприємства, а шляхом застосування розрахункових показників, тарифу, виручки, коефіцієнта співвідношення пільгових пасажирів та кількості перевезених осіб, тобто фактично визначав розмір втрат доходів перевізника, а не фактичних витрат у бухгалтерському розумінні. Також, судом залишено поза увагою, що дохід позивача за спірними господарськими операціями визнавався виключно в межах сум компенсаційних виплат, погоджених органом місцевого самоврядування до відшкодування, тоді як до складу собівартості реалізованих послуг позивачем віднесено також некомпенсовану частину розрахункових втрат доходів, що призвело до безпідставного завищення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування. В матеріалах справи наявний договір про здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян автомобільним транспортом м. Львова від 21.01.2021 № 2УТ/АТ (з доповненнями), яким врегульовано відносини сторін щодо відшкодування позивачу (стороні 2) фактично понесених витрат за перевезення окремих категорій громадян за рахунок коштів міського бюджету м. Львова, які передбачені ухвалою Львівської міської ради від 29.12.2020 № 29 «Про бюджет Львівської міської територіальної громади на 2021». Пунктом 1.3 договору визначено, що підставою для обчислення втрат доходів ЛК АТП № 1 є звітні дані, статистичні дані, інші форми звітності які застосовуються останнім. За основу при складанні розрахунків обчислення втрат доходів (сторони 2) приймається виручка від перевезення платних пасажирів, кількість перевезених платних пасажирів, вартість проїзду та коефіцієнт співвідношення кількості пасажирів пільговиків та пасажирів, які оплачують проїзд. Пунктом 1.4 договору встановлено, що сума компенсаційних виплат, яка підлягає відшкодуванню (стороні 2) за забезпечення пільгового проїзду окремих категорій громадян, розраховується як добуток фактичної виручки (сторони 2) від надання послуг з перевезення пасажирів і коефіцієнту співвідношення кількості пасажирів пільговиків та пасажирів, які оплачують проїзд. Відповідно до додаткової угоди від 29.10.2021 № 4 до вказаного договору, загальна сума відшкодувань (стороні 2) за цим договором не може перевищувати 18 618691 гривень. Згідно договору про здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян автомобільним транспортом м. Львова від 17.01.2022 № 4АТ (з доповненнями) передбачено подібне та відповідно до додаткової угоди від 12.12.2022 № 4 до вказаного договору загальна сума відшкодувань (стороні 2) за цим договором не може перевищувати 119 294 855 гривень. Також, відповідно до договору про здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян автомобільним транспортом м. Львова від 02.02.2023 № 1АТ (з доповненнями) передбачено знову ж таки подібне та відповідно до додаткової угоди від 22.12.2022 № 3 до даного договору, загальна сума відшкодувань (стороні 2) не може перевищувати 151 340 029 гривень. Відповідно до складених позивачем розрахунків сум компенсаційних виплат за пільговий проїзд та затверджених Департаментом міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради підлягали фактично понесені збитки за рахунок коштів компенсації з міського бюджету м. Львова за період з 01.04.2021 по 31.12.2023 всього у сумі 477 462 152 грн., в тому числі, за період з 01.04.2021 по 31.12.2021 у сумі 91 950 817 грн.; у 2022 у сумі 166 748 360 грн.; у 2023 у сумі 218 762 975 грн. Відповідно до складених актів виконаних робіт між Департаментом міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради та ЛК АТП № 1, в таких до відшкодування зазначались саме ті суми, які були виведені окремим рядком та прийняті Департаментом в розрахунках сум компенсаційних виплат. Зокрема, із складених актів виконаних робіт до відшкодування підлягало тільки 321 203 702 грн., в тому числі: за період з 01.04.2021 по 31.12.2021 у сумі 50 568 819 грн.; у 2022 у сумі 119 294 854 грн.; у 2023 у сумі 151 340 029 гривень. Невідшкодована сума компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян автотранспортом м. Львова за період з 01.04.2021 по 31.12.2023 складає 194 279 048 грн., в тому числі, за період з 01.04.2021 по 31.12.2021 у сумі 79 402 596 грн.; у 2022 у сумі 47 453 506 грн.; у 2023 у сумі 67 422 946 гривень. Облік розрахунків з Департаментом міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради ведеться підприємством на бухгалтерському рахунку 37 «Розрахунки з різними дебіторами». Позивачем в бухгалтерському обліку за період з 01.04.2021 по 31.12.2023 по вказаних вище господарських операціях сформовано доходи від реалізації продукції всього у сумі 321 203 702 грн., в тому числі, за 2021 у сумі 50 568 819 грн., за 2022 у сумі 119 294 854 грн. та за 2023 у сумі 151 340 029 грн. та, відповідно, на дату визнання доходів до складу витрат включено всю собівартість реалізованих послуг (вартість пасажирських перевезень за пільговий проїзд окремих категорій громадян автотранспортом м. Львова), зокрема у сумі 477 462 152 грн., в тому числі, за 2021 у сумі 91 950 817 грн.; за 2022 у сумі 166 748 360 грн. та за 2023 у сумі 218 762 975 гривень. Отже, можна погодитись зі стороною відповідача, що різниця у сумі 194 279 048 грн. не була підтверджена ані актами виконаних робіт, ані бюджетними призначеннями, ані погодженими сторонами обсягами компенсації, не прийнята до відшкодування Департаментом міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради та не компенсована виплатами за пільговий проїзд окремих категорій громадян автотранспортом м. Львова. Предметом спору в досліджуваній частині правовідносин є виключно те, чи мав платник право формувати збиток у частині витрат, щодо яких у нього не існувало права на компенсацію та відповідного доходу і відповідно правильність формування фінансового результату відповідно до МСФЗ та вимог п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України. З огляду на п.7 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 1 «Подання фінансової звітності», виданого Радою з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку зі змінами станом на 01.01.2012 (далі МСБО 1) загальний сукупний прибуток це зміна у власному капіталі протягом періоду внаслідок операцій та інших подій, окрім тих змін, що виникли внаслідок операцій з власниками, які діють згідно з їх повноваженнями власників. Загальний сукупний прибуток включає всі компоненти «прибутку або збитку» та «іншого сукупного прибутку». Інший сукупний прибуток містить статті доходів або витрат (включаючи коригування перекласифікації), які не визнані у прибутку або збитку, як вимагають або дозволяють інші МСФЗ. Прибуток або збиток-це загальний дохід за вирахуванням витрат за винятком компонентів іншого сукупного прибутку. Згідно з п.9 МСБО 1 фінансова звітність є структурованим відображенням фінансового стану та фінансових результатів діяльності суб`єкта господарювання. Метою фінансової звітності є надання інформації про фінансовий стан, фінансові результати діяльності та грошові потоки суб`єкта господарювання, яка є корисною для широкого кола користувачів при прийнятті ними економічних рішень. Фінансова звітність також демонструє результати того, як управлінський персонал суб`єктів господарювання розпоряджається ввіреними йому ресурсами. Для досягнення цієї мети фінансова звітність надає таку інформацію про суб`єкт господарювання: а) активи; б) зобов`язання; в) власний капітал; г) дохід та витрати, у тому числі прибутки та збитки; ґ) внески та виплати власникам, які діють згідно з їхніми повноваженнями власників; д) грошові потоки. Пунктом 33 МСБО 1 передбачено, що суб`єкт господарювання розкриває окремо активи і зобов`язання, а також дохід та витрати. Згортання у звіті про сукупні доходи або у звіті про фінансовий стан чи в окремому звіті про прибутки та збитки (якщо він подається), крім випадків, коли згортання відображає сутність операції чи іншої події, зменшує спроможність користувачів розуміти операції, інші події та умови, що відбулися, й оцінювати майбутні грошові потоки суб`єкта господарювання. Відповідно до Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 12 «Податки на прибуток», виданого Радою з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку зі змінами станом на 01.01.2012 (далі МСБО 12) обліковий прибуток прибуток або збиток за період до вирахування податкових витрат. Оподатковуваний прибуток (податковий збиток) прибуток (збиток) за період, визначений відповідно до правил, установлених податковими органами, згідно з якими податки на прибуток підлягають сплаті (відшкодуванню). Податкові витрати (податковий дохід) загальна сума, що включається до визначення прибутку або збитку за період відповідно до поточних та відстрочених податків. Поточний податок сума податків на прибуток, що підлягають сплаті (відшкодуванню) щодо оподаткованого прибутку (податкового збитку) за період. Податкові витрати (податковий дохід) охоплюють поточні податкові витрати (поточний податок на прибуток) і відстрочені податкові витрати (відстрочений податок на прибуток). Відповідно до МСБО 12 визначення фінансового результату до оподаткування за звітний податковий період здійснюється виходячи з національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності. Податкові витрати (податковий дохід) загальна сума, що включається до визначення прибутку або збитку за період відповідно до поточних та відстрочених податків. Поточний податок сума податків на прибуток, що підлягають сплаті (відшкодуванню) щодо оподаткованого прибутку (податкового збитку) за період. Податкові витрати (податковий дохід) охоплюють поточні податкові витрати (поточний податок на прибуток) і відстрочені податкові витрати (відстрочений податок на прибуток). Пунктом 1 МСФЗ 15 «Дохід від договору з клієнтами» (стандарт є обов`язковим для суб`єктів, які ведуть облік за міжнародними стандартами) визначено, що метою стандарту є встановлення принципів, які підприємство повинно застосовувати для надання користувачам фінансової звітності корисної інформації про природу, суму, час та невизначеність доходів і грошових потоків, що виникають внаслідок договору з клієнтом. Пункт 2 МСФЗ 15 встановлює, що суб`єкт господарювання визнає дохід у сумі, що відображає компенсацію, на яку підприємство очікує мати право в обмін на передані товари чи послуги. Як встановлено перевіркою, позивач доходом визнав лише суму 321 203 702 грн., який погоджений бюджетом та актами компенсації, а відтак не існувало права на отримання компенсації в сумі 194 279 048 грн. Відповідно до п.47 МСФЗ 15 підприємство визнає дохід у сумі ціни операції, а ціна операції це сума компенсації, яку підприємство очікує отримати. Слід підтримати позицію сторони відповідача, що у нашій ситуації, ціна операції визначалась договором, бюджетними призначеннями, актами виконаних робіт, тому, суми понад погоджене бюджетне фінансування не утворювали ціни операції. Пунктом 50 МСФЗ 15 встановлено, що якщо компенсація є змінною, підприємство оцінює суму компенсації, на яку воно матиме право. Як встановлено перевіркою, компенсація прямо залежала від бюджетних призначень, погоджених обсягів, актів виконаних робіт, рішень органу місцевого самоврядування, тобто така компенсація не була гарантованою, мала обмежений характер, залежала від затвердженого фінансування. Отже, помилково суд першої інстанції фактично погодився із віднесенням до собівартості реалізованих послуг витрат у частині, щодо якої у позивача були відсутні належні та достатні підстави очікувати отримання економічних вигод у вигляді компенсаційних виплат, передбачених договорами, при цьому належним чином не дослідив критерії визнання доходу та принцип достовірного подання звітності відповідно до міжнародних стандартів. Також, судом помилково ототожнено фактичне здійснення перевезення із безумовним правом на віднесення усіх понесених витрат до собівартості реалізованих послу незалежно від умов договорів та критеріїв визнання доходу. В свою чергу, судом залишено поза увагою, що контролюючим органом не ставилось під сумнів фактичне здійснення перевезень чи реальність понесених витрат, ведення позивачем господарської діяльності, позаяк предметом спору є виключно правильність формування фінансового результату до оподаткування та відповідності такого обліку вимогам МСФЗ та п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України. Помилковим є також висновок суду про те, що некомпенсована частина становить «упущену вигоду» у розумінні ст.22 ЦК України, оскільки зазначена норма регулює питання цивільно-правового відшкодування збитків та не визначає правил бухгалтерського або податкового обліку. За таких обставин суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що збиток сформовано не внаслідок визнання доходу та пов`язаних із ним витрат, а за рахунок включення до фінансового результату витрат, які не забезпечені ані правом вимоги, ані підтвердженим доходом, ані гарантованою компенсацією, тому судове рішення в цій частині підлягає скасуванню, позаяк ППР № 14930/13-01-07-04 від 30.07.2025 про зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 194 279 048 грн. відповідає матеріалам справи та норам законодавства які регулюють даний інститут. Щодо ППР № 34942/13-01-09-02 від 30.07.2025 (форма «ПС»), яким до позивача застосовано грошове зобов`язання на суму 1 000 000 грн (сума штрафних (фінансових) санкцій (штрафу), то виходячи з Акта перевірки, встановлено порушення позивачем п.п. 230.1.2 (б) п. 230.1 ст. 230 ПК України, тобто підприємством не зареєстровано акцизний склад в Системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового за 2021 (відповідальність передбачена п. 1281.2 ст. 1281 ПКУ). Згідно із підпунктом 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК, платники податку - розпорядники акцизних складів зобов`язані зареєструвати усі акцизні склади - в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового. Відповідно до абзаців першого - третього підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад - це: а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі - приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро горілчаних виробів; б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження розвантаження, зберігання, реалізації пального. Згідно з абзацом шостим підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що не є акцизним складом, зокрема, приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам. Отже, передбачений абзацом шостим підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК, виняток застосовується при сукупності умов, а саме: - загальна місткість розташованих на території (в приміщенні) ємностей не перевищує 200 кубічних метрів; - суб`єкт господарювання (власник або користувач такого приміщення або території) отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів; - пальне використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і суб`єкт господарювання не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам. Відсутність однієї з наведених умов виключає можливість визнання відповідної території/приміщення не акцизним складом. Відповідно, у випадку, якщо протягом календарного року суб`єкт господарювання отримує пальне в обсягах, що перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), він зобов`язаний до часу, коли буде здійснена господарська операція, в результаті якої виникнуть обставини, які зумовлять обов`язок реєстрації акцизного складу, зареєструвати останній. Тобто, саме з моменту, коли платник податків вже достеменно знає, що відпадає хоча б одна з обов`язкових умов, передбачена абзацом шостим підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК, він зобов`язаний здійснити реєстрацію акцизного складу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2023 у справі №160/15431/21, від 14 грудня 2023 у справі №160/2020/22. ЛК АТП №1 стверджує в апеляційній скарзі, що використовувало придбане дизельне паливо виключно для власних потреб (заправки автобусів, якими здійснювало перевезення пасажирів на автобусних маршрутах у Львівській МТГ), обов`язку реєструватися платником акцизного податку з реалізації пального у 2021 не виникало, оскільки така операція не є реалізацією пального у розумінні абз. 2 п.п. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 ПК України. На момент виникнення спірних правовідносин у 2021 у позивача були обґрунтовані підстави вважати, що відсутній обов`язок реєстрації акцизного складу, а тому застосування до нього негативних наслідків на підставі правових висновків, сформованих лише у 20232024, порушує принцип правової визначеності та легітимних очікувань. Висновок ГУ ДПС у Львівській області та суду першої інстанції про порушення ЛК АТП № 1 вимог підпункту 230.1.2 (б) пункту 230.1 статті 230 ПК України через незареєстрований акцизний склад у 2021, є необґрунтованим, оскільки, обов`язок реєстрації акцизного складу покладається виключно на розпорядників акцизних складів (згідно п.п. 230.1.2 (б) п. 230.1 ст. 230 ПК України платники податку - розпорядники акцизних складів зобов`язані зареєструвати усі акцизні склади в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового); за змістом положень до п.п. 14.1.224 п. 14.1 ст. 14 ПК України, статус розпорядника акцизного складу можливий виключно за умови реєстрації платником акцизного податку; ЛК АТП №1 у 2021 не було платником акцизного податку та не мало обов`язку реєструватися таким. ЛК АТП №1 діяло сумлінно та добросовісно як платник податків, керуючись буквальним змістом норм ПК України. У судовому засіданні представник позивача не заперечував лише факт отримання, тобто поставки пального за договором поставки товару від 23.03.2020 за № 01/03-20 в обсягах понад 1 000 кубічних метрів, а не факт зберігання пального у ємностях для зберігання пального (модульних АЗС). Висновки Акта перевірки про кількість пального за місцем зберігання протягом 2021 є поверхневими та ґрунтуються виключно на арифметичному підсумовуванні обсягів поставленого позивачу пального за даними Єдиного реєстру акцизних накладних, товарно-транспортних та видаткових накладних. Під час перевірки відповідачем не досліджувались обставини отримання пального, його розвантаження, як саме воно отримувалось, чи одразу по доставленню заливалось у ємності (модульні АЗС) і у якій кількості, чи у паливні баки автобусів, чи була можливість, і в якій кількості, і протягом якого періоду часу заливати пальне у паливні баки автобусів, які перебували у користуванні ЛК АТП №1. Тобто, обставини зберігання пального, які були обов`язкові для з`ясування, питання про те, чи можна віднести місце зберігання ЛК АТП №1 до акцизного складу, не досліджувались контролюючим органом та в Акті перевірки не встановлені. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було отримано ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) № 13030414202000095, термін дії з 12.02.2020 до 12.02.2025, в резервуарах загальною місткістю 130000.00 літрів. Пальне для власного споживання ЛК АТП № 1 зберігає за адресою: Львівська область, м. Львів, Залізничний район, вулиця Авіаційна, буд.

1. На підставі наказу ЛК АТП № 1 від 18.06.2025 № 260 «Про проведення інвентаризації» на складі за вказаною адресою станом на 18.06.2025 встановлено залишки пального в резервуарах, а саме: резервуар 60м3 (зав. № 230/18) - 19 955 літрів пального; резервуар 20 м3 (зав. № 123/17) - 14 463 літрів пального; резервуар 20 м3 (зав. № 124/17) - 17 654 літрів пального; резервуар 30м3 (зав. № 942) - 29 930,4 літрів пального. Пальне для власного споживання позивач отримував згідно з договором поставки товару від 23.03.2020 за № 01/03-20. З наданих до перевірки видаткових накладних, товарно-транспортних накладних та даними Єдиного реєстру акцизних накладних (далі - ЄРАН) за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 ЛК АТП № 1 було отримано 3 700 909,1 літрів пального за кодом УКТЗЕД 2710194300 (приведених до температури 15 °C) (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії). Отож, судом першої інстанції встановлено і таке не спростовано в ході апеляційного розгляду, що позивачем отримано пальне за період 01.01.2021 по 31.12.2021 в обсягах понад 1 000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), при цьому акцизний склад в Системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового не було зареєстровано, чим порушено вимоги п.п.230.1.2 (б) п.230.1 ст.230 ПК України. З приводу доводів апелянта про встановлений факт отримання нафтопродуктів, тобто поставки пального, однак заперечення самого факту зберігання таких у ємностях, то колегія суддів зазначає, що зі змісту товарно-транспортних накладних та інших первинних документів, на які послався суд першої інстанції, не вбачається відомостей, які б дозволяли ідентифікувати спосіб відвантаження пального, а саме - його передачу безпосередньо у паливні баки конкретних транспортних засобів позивача - через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідну ліцензію. Зазначені документи містять лише загальні відомості щодо постачання нафтопродуктів з адресою розвантаження Львівська область, м. Львів, Залізничний район, вулиця Авіаційна, буд. 1., їх обсягів та реквізитів сторін, однак не фіксують ані факт безпосередньої заправки транспортних засобів, ані дані про конкретні транспортні засоби, до паливних баків яких нібито здійснювався відвантаження пального. За правилами статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які мають містити відомості про відповідну господарську операцію, а також інші обов`язкові реквізити, що дозволяють ідентифікувати таку операцію. Водночас відповідно до положень Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, приймання, переміщення та відпуск нафтопродуктів оформлюються відповідними первинними та обліковими документами затвердженого наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20.05.2008 за № 281/171/578/155 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 вересня 2008 за № 805/15496 (зокрема актами приймання, товарно-транспортними накладними, журналами обліку, відомостями відпуску пального), які повинні відображати реальний зміст господарських операцій. Отже, у разі фактичного відвантаження пального безпосередньо у паливні баки транспортних засобів такі операції повинні бути підтверджені належними первинними документами, які дозволяють встановити дату, обсяг відпущеного пального, конкретний транспортний засіб, а також сам спосіб отримання (відвантаження) пального. Проте позивачем не надано жодних документів, які б у сукупності дозволяли ідентифікувати саме такий спосіб отримання пального для зберігання, що підтверджують відвантаження пального безпосередньо у паливні баки. А також, не доведено, що придбане паливо у великих об`ємах, одразу залито у паливні баки транспортних засобів, без зберігання у ємностях окремо. Навпаки з наявних документів, вбачається заправляння паливних баків транспортних засобів у певному періоді за наявної потреби самим підприємством, а не по факту завезення автоцистернами палива до позивача. Матеріали справи не містять та судом не встановлена технічна можливість заправляння або відвантаження палива напряму до паливних баків транспортних засобів позивача. Слід звернути увагу, що в матеріалах справи не містяться договори поставки нафтопродуктів та які б передбачали відвантаження пального безпосередньо у паливні баки транспортних засобів, а тому подібне не свідчить на користь доводів позивача. Водночас колегія суддів зазначає, що положення Інструкції регулюють порядок приймання, обліку та відпуску нафтопродуктів як товару та передбачають оформлення таких операцій відповідними первинними та обліковими документами. Разом з тим зазначена Інструкція не містить положень, які б підтверджували можливість здійснення відпуску пального безпосередньо у паливні баки транспортних засобів без належного документального оформлення таких операцій. Відтак сам по собі факт постачання пального автоцистернами не свідчить про його відвантаження безпосередньо у паливні баки транспортних засобів, а повинен підтверджуватися належними первинними документами, яких у даному випадку позивачем не надано. За таких обставин доводи сторони позивача як апелянта в справі не знайшли свого підтвердження про отримання позивачем частини пального безпосередньо у паливні баки транспортних засобів, а базуються на припущеннях. Отже, позивач у 2021 був розпорядником акцизного складу, адже він мав територію з ємністю для зберігання пального та протягом календарного року отримав (придбав) пальне в обсягах, що перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), проте не провів реєстрацію акцизного складу в Системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового. З огляду на вказане, відсутні підстави для визнання протиправним та скасування ППР № 34942/13-01-09-02 від 30.07.2025 (форма «ПС»). Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 12 травня 2026 у справі №280/1635/23. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29). З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги відповідача є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального і процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції в оспореній частині не відповідають обставинам справи, через що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового, яким в задоволенні адміністративного позову слід відмовити. Апеляційна скарга позивача спростована матеріалами справи та мотивами судового рішення в оскаржуваній частині. Судові витрати розподілу не підлягають виходячи з результату вирішення спору та вимог ст. 139 КАС України. Керуючись ст. ст. 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : В задоволенні апеляційної скарги Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 відмовити. Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області задовольнити. Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі № 380/19595/25 та прийняти постанову, якою в задоволенні позову Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити у повному обсязі. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді С. М. Глазько М.А. Пліш Повне судове рішення складено 09.07.2026.