Постанова 4855 № 320/32500/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/32500/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 липня 2026 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Судді-доповідача: Терези Ю.О., Суддів: Аліменка В.О., Черпака Ю.К., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства «СЕМІ-УКРАЇНА» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Приватного підприємства «СЕМІ-УКРАЇНА» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, ВСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог 25.06.2024 Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - Позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного підприємства «СЕМІ-УКРАЇНА» (далі - Відповідач), у якому просило стягнути з Відповідача за невиконання нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ), на користь Позивача грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 64 783,13 грн. В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначав, що Відповідачем, в порушення вимог ст. 19 Закону № 875-ХІІ, у 2023 році не виконано норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю, та, зокрема, не забезпечено працевлаштування однієї особи, якій встановлена інвалідність. Тому, враховуючи приписи ст. 20 Закону № 875-ХІІ, Позивач визначив Відповідачу суму адміністративно-господарської санкції у розмірі 63092,05 грн. та пеню у розмірі 1691,08 грн. Оскільки суми адміністративно-господарської санкції та пені Відповідач самостійно не сплатив, Позивач звернувся до суду. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 позов задоволено повністю: стягнуто з Відповідача адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та пеню у розмірі 64 783,13 грн. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у 2023 Відповідач не виконав передбачений ст. 19 Закону № 875-ХІІ обов`язок з працевлаштування особи з інвалідністю, відтак визначення і стягнення з Відповідача адміністративно-господарської санкції і пені за її несплату є правомірним. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 у справі № 320/32500/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Приватного підприємства «СЕМІ УКРАЇНА» про стягнення адміністративно-господарських санкцій відмовити в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано помилковістю висновків суду першої інстанції у зв`язку з таким: - судом першої інстанції не надано оцінку відсутності акту перевірки Держпраці під час застосування штрафних санкцій; - в Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 року № 286 відсутня норма, що для виконання нормативу, особа з інвалідністю має пропрацювати не менше 6 місяців звітного року; - до суду першої інстанції були надані відповідні докази, що підприємством було працевлаштовано з 13.07.2023 ОСОБА_1 , який має 3 групу інвалідності довічно (звільнений 31.08.2023 року), а також з 01.09.2023 року Відповідачем було працевлаштовано ОСОБА_2 , який має статус особи з інвалідністю (з дитинства довічно); - суд першої інстанції порушив принцип офіційного з`ясування всіх обставин, що призвело до винесення незаконного та необґрунтованого судового рішення. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів Відповідача заперечував, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зокрема, Позивач звернув увагу на наступне: - ОСОБА_1 обліковувався самим Відповідачем у звітних податкових розрахунках як працююча особа без статусу особи з інвалідністю; - з урахуванням періоду працевлаштування ОСОБА_2 , середньооблікова чисельність штатних працюючих осіб з інвалідністю за 2023 у Відповідача становить 0,33 при нормативі 1 особа; - у 2023 Відповідач не подавав до центру зайнятості звітність за формою 3-ПН; - у 2023 Відповідачем не виконано вимоги щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також повідомлення державної служби зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування таких осіб. Рух справи в суді апеляційної інстанції 20.10.2025 ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача, встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу, витребувано матеріали справи № 320/32500/24 з Київського окружного адміністративного суду. Розпорядженням керівника апарату суду від 08.06.2026 № 5732 призначено повторний автоматизований розподіл судових справ, які перебувають у провадженні судді Кучми А.Ю., у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Згідно з Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2025, доповідачем у цій справі визначено суддю Терезу Ю.О. Ухвалою від 30.06.2026 справу прийнято до провадження новим складом колегії суддів. Відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). У цій справі жодна із сторін не подала клопотання про розгляд справи зі її участю, тому колегія суддів вважала за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, перевірені судом апеляційної інстанції Як встановлено судом першої інстанції і вбачається з матеріалів справи, з 01.11.2000 Відповідача зареєстровано як юридичну особу, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Позивач вважає, що Відповідачем не виконано вимоги ст. 19 Закону № 875-ХІІ в частині дотримання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю, та зокрема, у 2023 не забезпечено працевлаштування однієї особи, якій встановлена інвалідність. Це стало підставою для нарахування Відповідачу адміністративно-господарських санкцій у розмірі 64783,13 грн., з яких 63092,05 грн. - сума адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та пеня в розмірі 1691,08 грн. До електронного кабінету Відповідача був направлений розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік. З огляду на те, що Відповідач самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції, Позивач звернувся до суду з позовом. Нормативне регулювання спірних правовідносин на момент їх виникнення Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами. З метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом (ч. 1 ст. 17 Закону № 875-ХІІ). Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю (ч. 2 ст. 17 Закону № 875-ХІІ). Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю (ч. 3 ст. 17 Закону № 875-ХІІ). Забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (ч. 1 ст. 18 Закону № 875-ХІІ). Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи (ч. 2 ст. 18 Закону № 875-ХІІ). Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ). Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця (ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ). Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (ч. 2 ст. 19 Закону № 875-ХІІ). Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (ч. 4 ст. 19 Закону № 875-ХІІ). До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, зараховується забезпечення роботою осіб з інвалідністю на підприємствах, в організаціях громадських об`єднань осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об`єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань (ч. 5 ст. 19 Закону № 875-ХІІ). Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку (ч. 11 ст. 19 Закону № 875-ХІІ). Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону (ч. 12 ст. 19 Закону № 875-ХІІ). Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України (ч. 13 ст. 19 Закону № 875-ХІІ). Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані, та надсилає інформацію про таких осіб до Державного центру зайнятості для проведення роботи з їх працевлаштування (ч. 14 ст. 19 Закону № 875-ХІІ). Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів (ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ). Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ). Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів) (ч. 3 ст. 20 Закону № 875-ХІІ). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (ч. 4 ст. 20 Закону № 875-ХІІ). У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом (ч. 5 ст. 20 Закону № 875-ХІІ). Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття визначаються Законом України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI) Зокрема, пунктом 4 ч. 3 ст. 50 Закону № 5067-VI на роботодавця покладено обов`язок своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу"). Інформація щодо вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України подається не пізніш як за 10 календарних днів до вивільнення. Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (далі - Порядок № 316). Форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця (п. 3 Порядку № 316). Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку (п. 4 Порядку № 316). Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником (п. 5 Порядку № 316). З наведених норм слідує, що роботодавець є активним учасником процесу реалізації гарантій працевлаштування осіб з інвалідністю: законодавство України чітко встановлює обов`язок роботодавців щодо працевлаштування осіб з інвалідністю та передбачає відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій за невиконання встановленого нормативу. Оцінка висновків суду першої інстанції і доводів учасників справи Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, при вирішенні справи колегія суддів виходить з такого. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про невиконання Відповідачем нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю, а отже правомірністю застосування до нього адміністративно-штрафної санкції, передбаченої ст. 20 Закону № 875-ХІІ. Колегія суддів, дослідивши обставини і матеріали справи, наведені сторонами аргументи, погоджується з доводами суду першої інстанції, виходячи з такого. З матеріалів справи випливає, що правильність визначення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 Відповідачем не оспорюється, такий норматив для Відповідача складає одне робоче місце. Спірним у цій справі є питання виконання Відповідачем вказаного нормативу у 2023. Колегія суддів звертає увагу, що з 06.11.2022 змінено механізм нарахування і застосування адміністративно-господарських санкцій до суб`єктів господарювання, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 Закону № 875-ХІІ. З 06.11.2022 визначення підприємств, які не виконали вказаний норматив, розрахунок адміністративно-господарської санкції і направлення її суб`єкту господарювання відбувається автоматизовано, без проведення перевірок Держпраці. У разі несплати адміністративно-господарської санкції до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, на суму санкції нараховується пеня, яка обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Копією відповідної квитанції підтверджено, що Розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю доставлено до електронного кабінету Відповідача 07.03.2024 о 10:42:48. Розмір адміністративно-господарської санкції для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. При цьому законодавством не передбачено залежність розрахунку адміністративно-господарської санкції від періоду, протягом якого на підприємстві у звітному періоді працювала особа з інвалідністю. Відповідач надав до матеріалів справи витяг з Реєстру роботодавців щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (а.с.96), з якого випливає, що у 2023 фонд оплати праці штатних працівників становить 1135656,93 грн., а середня річна заробітна плата штатного працівника - 126184,10 грн., що відповідає показникам, наведеним у Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Предметом стягнення у цій справі є адміністративного-господарська санкція у розмірі 63092,05 грн. і пеня у розмірі 1691,08 грн. Правильність розрахунку перевірена колегією суддів і Відповідачем не оспорюється. Колегія суддів враховує, що у 2023 Відповідач не подавав у встановленому порядку до базового центру зайнятості Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН. Доказів вжиття інших заходів, направлених на працевлаштування осіб з інвалідністю до липня 2023 (місяць, коли Відповідачем було прийнято на роботу особу з інвалідністю), Відповідач не надав. В апеляційній скарзі Відповідач посилається на відсутність акту перевірки Держпраці, вважаючи, що суд першої інстанції безпідставно не надав оцінку цій обставині. Оцінюючи цей довід, колегія суддів зазначає, що 06.11.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18.10.2022 № 2682-IX, яким, зокрема, було викладено у новій редакції ст. 19 Закону № 875-ХІІ і передбачено. З 06.11.2022 Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю здійснює визначення факту невиконання нормативу робочих місць та розрахунок адміністративно-господарських санкцій в автоматизованому режимі, виключно на підставі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, зафіксованих станом на контрольну дату - до 10 березня року, наступного за звітним. Відповідальність за повноту, достовірність і своєчасність подання інформації до зазначених реєстрів покладається на роботодавця як джерело такої інформації. Несвоєчасне виправлення помилок у звітності до настання контрольної дати є ризиком роботодавця і не звільняє його від сплати адміністративно-господарської санкції, передбаченої статтею 20 Закону № 875-XII, навіть якщо фактичні обставини не відповідали поданій звітності. Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24.04.2025 у справі № 280/3642/23. Отже, відсутність акту перевірки Держпраці не впливає на правомірність формування суми адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю, оскільки з 06.11.2022 визначення розміру санкції відбувається в автоматичному режимі, на підставі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, зафіксованих станом на контрольну дату - до 10 березня року. Відтак, довід апеляційної скарги про ненадання судом першої інстанції оцінки факту відсутності акту перевірки Держпраці під час застосування штрафних санкцій відхиляється колегією суддів як безпідставний. Відповідач вважає, що суд першої інстанції не надав оцінку фактам прийняття Відповідачем на роботу осіб з інвалідністю. В апеляційній скарзі Відповідач зазначає, що до суду першої інстанції були надані відповідні докази, що підприємством було працевлаштовано з 13.07.2023 ОСОБА_1 , який має 3 групу інвалідності довічно (звільнений 31.08.2023 року), а також з 01.09.2023 року Відповідачем було працевлаштовано ОСОБА_2 , який має статус особи з інвалідністю (з дитинства довічно). Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції надав належну оцінку вказаним документам, проте, керуючись п. 3.2.5 Інструкції № 286, дійшов висновку про невиконання Відповідачем обов`язку з працевлаштування особи з інвалідністю у 2023, оскільки вказані особи працювали у Відповідача менше шести місяців. Стосовно обґрунтування судом першої інстанції висновків щодо необхідного періоду працевлаштування особи з інвалідністю для цілей виконання встановленого нормативу. В апеляційній скарзі Відповідач посилається на необґрунтованість висновку суду першої інстанції про те, що для виконання суб`єктом господарювання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю необхідно, щоб особа працювала на підприємстві шість місяців звітного року, оскільки в Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 року № 286 відсутня норма, що для виконання нормативу особа з інвалідністю має пропрацювати не менше 6 місяців звітного року. Оцінюючи такий довід, колегія суддів звертає увагу, що висновок суду першої інстанції щодо необхідності працевлаштування особи з інвалідністю протягом не менш ніж 6 місяців слідує з особливостей розрахунку середньооблікової чисельності працівників, передбачених п. 3.2.5 Інструкції № 286, яку було застосовано для визначення кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю протягом звітного року. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність застосування для визначення виконання Відповідачем нормативу створення і працевлаштування осіб з інвалідністю п. 3.2.5 Інструкції №

286. Частина 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ передбачає, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції. Отже, у наведеній нормі законодавець застосовує категорію середньооблікової чисельності як базу для підтвердження факту виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Як правильно зазначив суд першої інстанції, особи з інвалідністю були працевлаштовані протягом менш ніж шести місяців, а отже середньооблікова чисельність працюючих у Відповідача осіб з інвалідністю у 2023, з урахуванням правил заокруглення, наведених, зокрема, в Інструкції № 286, була меншою за одиницю. При цьому у спірному випадку цей показник є меншим за одиницю, незалежно від того, чи враховується при розрахунках як працевлаштована особа з інвалідністю ОСОБА_3 . Суд першої інстанції дослідив всі обставини, які мають значення для вирішення спору і надав їм належну юридичну оцінку, правильно застосувавши до спірних правовідносин норми матеріального права. Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Колегія суддів враховує, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи на підставі належних і допустимих доказів і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Приватного підприємства «СЕМІ-УКРАЇНА» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 у справі № 320/32500/24 залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 у справі № 320/32500/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя - доповідач: Ю.О. Тереза Судді: В.О. Аліменко Ю.К. Черпак