Постанова 4854 № 420/22894/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/22894/25 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Димерлія О.О., суддів Вербицької Н.В., Шляхтицького О.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 у справі №420/22894/25 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії У С Т А Н О В И В : 11.07.2025 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просить суд: - визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.03.2024 по 09.07.2025 включно; - зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.03.2024 по 09.07.2025 включно відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні з військової служби він має право на отримання середнього заробітку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами відповідачем до суду першої інстанції подано відзив на позовну заяву, в якому акцентовано увагу на тому, що допомога для оздоровлення не підлягає компенсації при звільненні, а виплачується за певних обставин, які при звільненні можуть і не настати. Несвоєчасна виплата допомоги для оздоровлення або її перерахунок після виплати не породжують відповідальності, яку передбачено ст.117 КЗпП України. Також, на думку відповідача, приписи статей 116, 117 КЗпП України на спірні правовідносини не поширюються. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 у справі №420/22894/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2024 по 15.09.2024. Зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2024 по 15.09.2024 у розмірі 237433грн. 60коп., з одночасною компенсацією утриманих сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримаються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено. Приймаючи таке рішення в частині задоволених позовних вимог суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2024 по 15.09.2024 у розмірі 237433грн. 60коп., з одночасною компенсацією утриманих сум податку з доходів фізичних осіб. Не погодившись із рішенням окружного адміністративного суду в частині задоволених позовних вимог відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржувану частину судового акту із прийняттям у відповідній частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що дії позивача у даній справі щодо повторного заявлення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за той самий період, а саме з моменту його звільнення у запас, але з інших підстав, а саме несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення при звільненні з військової служби, свідчить про зловживання правом в інших формах. Як зауважує відповідач, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 у справі № 420/9243/25 присуджено до стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.03.2024 по 25.03.2025 в сумі 33 815грн. 52коп. Крім того, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. В силу приписів пунктів 1, 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку з положеннями чинного законодавства, судом апеляційної інстанції установлено наступні обставини. Зокрема, колегією суддів установлено, що ОСОБА_1 військову службу проходив у НОМЕР_2 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 06.03.2024 №68-ос підполковника медичної служби ОСОБА_1 звільнено з військової служби, а наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 15.03.2024 №150-ос виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Водночас, у період проходження військової служби у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 неправильно розраховувалось та не в повному розмірі виплачувалось грошове забезпечення. Означене слугувало підставою для звернення позивача до суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 у справі №420/2637/25 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017 роки без врахування індексації грошового забезпечення. Зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2016, 2017 роки з врахуванням індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.09.2024 у справі № 420/15285/24 з врахування постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2024, враховуючи раніше виплачені суми. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за період з 2018 по 2022, 2024 роки, грошової компенсації за не використані дні щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації відпустки УБД за 2015-2024 роки без врахування індексації грошового забезпечення. Зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову допомогу на оздоровлення за період з 2018 по 2022, 2024 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації відпустки УБД за 2015-2024 роки з включенням індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.09.2024 у справі № 420/15285/24 з врахуванням постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2024, враховуючи раніше виплачені суми. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2025 у справі №420/2637/25 апеляційну скаргу НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 - без змін. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 у справі №420/2637/25 набрало законної сили. На виконання рішення суду у справі №420/2637/25, НОМЕР_2 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) 09.07.2025 виплачено на користь позивача грошові кошти в сумі 104279грн. 84коп. З огляду на несвоєчасне проведення НОМЕР_2 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) остаточного розрахунку при виключенні зі списків особового складу ОСОБА_2 звернувся до суду з даною позовною заявою. Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого. Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу відповідальності НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) за невчасний розрахунок при виключені військовослужбовця зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Питання відповідальності за затримку розрахунку при виключені військовослужбовців зі списків особового складу та всіх видів забезпечення не врегульовано положеннями спеціального законодавства. У той же час такі питання унормовано положеннями Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України). Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України приписи спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником. Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Подібні правові висновки щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні спірного питання неодноразово викладались Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 13.10.2021 у справі №580/1790/20, від 21.10.2021 року у справі №640/14764/20, від 26.01.2022 у справі №240/12167/20 та інших. З урахуванням наведеного, доводи Військової частини НОМЕР_1 стосовно того, що положення статей 116, 117 КЗпП України не поширюються на спірні правовідносини є помилковими. Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку. Згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка висловлена в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Як вже вказувалося раніше, у зв`язку з порушенням відповідачем права на отримання належного грошового забезпечення, що встановлено відповідним судовим актом у справі №420/2637/25, позивач просить зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) сплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Спірний період у досліджуваних правовідносинах визначається з урахуванням того, що ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 15.03.2024 (наказ від 15.03.2024 №150-ОС). Повний розрахунок із позивачем проведено 09.07.2025. Апеляційний суд зазначає, що в спірних правовідносинах військовою частиною фактичний розрахунок із позивачем проведено поза межами строку, який установлено статтею 116 КЗпП України. Ураховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, яка передбачена статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів уважає правильним висновок суду першої інстанції стосовно наявності у позивача права на отримання такого відшкодування за затримку виплати належного грошового забезпечення. При цьому, у контексті вирішення даного спору колегія суддів уважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що грошове забезпечення та заробітна плата є різними поняттями, адже Верховний Суд неодноразово висловлював позицію відносно рівнозначності таких понять. Їх рівнозначність обумовлена наявністю у сторін прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», КЗпП України, а також іншими підзаконними нормативно-правовими актами. Не є юридично спроможним також твердження скаржника про те, що на спірні правовідносини приписи статей 116, 117 КЗпП України не поширюються, оскільки як установлено вище такі положення мають враховуватись при наданні оцінки досліджуваній ситуації. Є безпідставними посилання Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 у справі №420/9243/25, з огляду на таке. Так, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 у справі №420/9243/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.03.2024 по 25.03.2025 включно. Зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.03.2024 по 25.03.2025 - не більш як за шість місяців, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2025 у справі №420/9243/25 апеляційну скаргу НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) задоволено частково. Змінено мотивувальну частину рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 у справі №420/9243/25 з підстав, наведених у мотивувальній частині постанови апеляційного суду. В решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 у справі № 420/9243/25 залишено без змін. За наслідком дослідження змісту вищеназваних судових актів колегією суддів установлено, що в справі №420/9243/25 спірним було питання стосовно виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні іншого грошового забезпечення, а ніж те, що є предметом дослідження в даній справі. Суд апеляційної інстанції зауважує, що порушення обов`язку роботодавця виникає з моменту, коли останній не здійснив належну виплату у визначений законом строк, тобто з дня звільнення. При цьому, поетапність здійснення виплат не змінює юридичної природи такого порушення, а лише фіксує моменти його часткового усунення. Кожна окрема виплата припиняє затримку у межах відповідної частини заборгованості, не нівелюючи загального порушення обов`язку роботодавця щодо повного та своєчасного розрахунку. Наявність спору або судових рішень про розмір заборгованості не є визначальними для кваліфікації самої затримки, оскільки правовою підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є не факт згоди сторін щодо суми заборгованості, а сам факт несвоєчасного виконання обов`язку роботодавця з проведення повного розрахунку із працівником під час його звільнення. Таким чином, кожен епізод виплати як окремий момент фактичного розрахунку у межах тієї частини зобов`язання, якої він стосується, є завершенням певного епізоду порушення, що породжує підставу для застосування до роботодавця механізму відповідальності, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Означене спростовує доводи скаржника відносно покладення на нього подвійного зобов`язання щодо сплати середнього заробітку. Стосовно доводу скаржника про необхідність зменшення розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні колегія суддів зазначає таке. Статтею 117 КЗпП України у редакції чинній до 19.07.2022, обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції чинній після 19.07.2022, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Колегія суддів зазначає, що зміна нормативного регулювання впливає на його застосування до спірних правовідносин. Верховний Суд уже вирішував питання застосування статті 117 КЗпП України до подібних триваючих правовідносин, у тому числі й в аспекті її застосовності після 19.07.2022 (правова позиція з даного питання викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі №761/9584/15-ц). Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом №2352-IX - 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Зокрема, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону №3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону №248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: - правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно із положенням статті 117 КЗпП України у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців; - у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Вирішуючи спір, суд попередньої інстанції дійшов висновку, що до спірних правовідносин стаття 117 КЗпП України має застосовуватися у редакції після 19.07.2022, яка обмежує виплату середнього заробітку шістьма місяцями. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд попередньої інстанції діяв правильно, коли для визначення періоду, за який підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час затримки повного розрахунку, урахував наведені вище зміни та висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах. Разом з цим, судом першої інстанції не враховано, що у постанові від 08.10.2025 в справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) Велика Палата Верховного Суду вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності з 19.07.2022. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 стосовно того, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо. Переглядаючи справу №489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови). Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема, пропорційності та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що: «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України». При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість, Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови), які полягають у наступному: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною. Законом №2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців». Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців». Зі змісту наведеної норми Велика Палата виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу. Водночас, установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин. За позицією Великої Палати, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Велика Палата повторила, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності. У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок: «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак, загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.». В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру. Зокрема, у пунктах 58- 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано у справі №489/6074/23 і Велика Палата визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 в справі №489/6074/23). Тому, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: - розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; - загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; - частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; - частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Отже, при вирішення спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію суду касаційної інстанції, яка, в даному випадку, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 в справі №489/6074/23. З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 15.03.2024, а повний розрахунок проведено 09.07.2025. Беручи до уваги законодавчі зміни у статті 117 КЗпП України, про які зазначено колегією суддів вище, спірний у межах даного спору період за який має бути стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені, обмежується шістьма місяцями та становить з 16.03.2024 до 15.09.2024 (184 календарних дня). Жодних доводів стосовно неправильності висновку окружного адміністративного суду в частині визначення спірного періоду апеляційна скарга відповідача не містить. Як установлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 складає 1290грн. 40коп. Враховуючи середньоденний розмір грошового забезпечення позивача 1290грн. 40коп. та кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2024 до 15.09.2024 (184 календарних дня), апеляційний суд зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 237433грн. 60коп. (1290грн. 40коп. х 184). Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, у зв`язку з чим розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку вираховується так: - 104279грн. 84коп. (виплачена відповідачем на виконання рішення суду сума грошового забезпечення) / 237433грн. 60коп. (розрахована судом сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, що складає 184 дні) х 100 = 43,92%. За таких обставин, розмір недоотриманих позивачем при звільненні сум складає 43,92% від суми, що підлягала виплаті за період з 16.03.2024 по 15.09.2024 (184 дні), тобто від 237433грн. 60коп., який складає 104280грн. 84коп. (237433грн. 60коп. х 43,92%). У справах № 359/10023/16-ц, № 826/16141/16, № 808/8156/14 Верховний Суд виснував, що під час вирішення питання про призначення суми середнього заробітку за період вимушеного прогулу суд вказує суму без відрахування з неї податків і зборів. При цьому, в резолютивній частині рішення обов`язково має бути зазначено, що суму визначено без утримання податку. Стягнення і сплата прибуткового податку покладаються на роботодавця, який самостійно розраховує суму податкових відрахувань і зменшує суму, призначену судом, на суму нарахованих податків. Установлені судом апеляційної інстанції обставини справи та зроблені висновки спростовують позицію окружного адміністративного суду стосовно того, що в межах спірного періоду принцип співмірності не застосовується. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено апеляційним судом у даній справі. Межі перегляду судом апеляційної інстанції справи визначено статтею 308 КАС України, відповідно до частини 1 якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Як установлено колегією суддів, викладені Одеським окружним адміністративним судом в оскаржуваному рішенні від 12.01.2026 у справі №420/22894/25 висновки в частині розрахованої суми середнього заробітку, який має бути виплачено НОМЕР_2 прикордонним загоном (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 не відповідають обставинам справи, а тому така частина судового акту підлягає скасуванню. Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 у справі №420/22894/25 скасувати в частині розрахованої суми середнього заробітку, який має бути виплачено НОМЕР_2 прикордонним загоном (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 . Прийняти у відповідній частині нове судове рішення. Зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2024 по 15.09.2024 у розмірі 104280(сто чотири тисячі двісті вісімдесят)грн. 84коп., без урахування обов`язкових відрахувань. В іншій частині вимог апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 у справі №420/22894/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач О.О. Димерлій Судді Н.В. Вербицька О.І. Шляхтицький