Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/36286/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/36286/24 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О., суддів Кравченка К.В. та Осіпова Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року (суддя Вовченко О.А., м. Одеса, повний текст рішення складений 11.09.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: 25.11.2025 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративним позовом ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 , в якому позивач просив суд: - визнати протиправними дії військової частини щодо невжиття належних дій на підставі рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 05.10.2024 (вхідний номер 55678 від 28.10.2024) у зв`язку із судовим рішенням у справі №440/4963/24, яким було визнано наказ про мобілізацію позивача незаконним; - зобов`язати військову частину виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 , звільнивши його з військової служби через зміну статусу військовослужбовця на статус військовозобов`язаного, у зв`язку із визнанням судом його мобілізації незаконною; - скасувати наказ по в/ч НОМЕР_1 щодо зарахування ОСОБА_1 до особового складу в/ч НОМЕР_1 , так як він виданий на підставі незаконного наказу про мобілізацію ОСОБА_1 №118 від 25.05.2022 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який визнано незаконним за рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 №440/4963/24. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову в/ч НОМЕР_1 від 11.11.2024 №1781/33004 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби. Зобов`язано в/ч НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з ухваленим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. На думку апелянта, оскільки чинним законодавством не передбачено підстав для звільнення з військової служби позивача, військова частина законно та обґрунтовано відмовила йому у задоволенні рапорту від 05.10.2024. Позивач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи. Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження. Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено копією паспорта громадянина України та довідкою про реєстрацію місця проживання особи. Згідно листа Полтавського державного медичного університету від 23.01.2024 №01-01/190, ОСОБА_1 є здобувачем другого (магістерського) рівня вищої освіти ОПП Стоматологія стоматологічного факультету 5 курсу (скорочений нормативний термін навчання) ПДМУ. У зв`язку зі службою в Збройних Силах України, на підставі заяви ОСОБА_1 , йому відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України "Про вищу освіту" надано академічну відпустку з 01.09.2023. Згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 25.05.2022 №118 "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації", відповідно до Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 №69/2022 призвано до Збройних Сил України по мобілізації та знято з військового обліку: солдата ОСОБА_1 , НОМЕР_2 . 06.07.2022 під час виконання бойового завдання в районі н.п. Байрак, в наслідок підриву на міні ОСОБА_1 одержав вогнепальне уламкове сліпе поранення пальця правої стопи, що підтверджено довідкою №1641/3243 від 12.07.2022 виданої в/ч НОМЕР_2 . ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 25.09.2023, виданим в/ч НОМЕР_4 . 26.09.2024 набрало законної сили рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року у справі №440/4963/24, яким визнано протиправним та скасовано наказ №118 від 25.05.2022 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 в частині призову та направлення молодшого солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для проходження військової служби під час мобілізації до в/ч НОМЕР_2 . 05.10.2024 ОСОБА_1 подав рапорт на адресу командира в/ч НОМЕР_1 , де зазначив: "Одеським окружним адміністративним судом у справі №440/4963/24 від 26.08.2024 винесено судове рішення, яке набрало законної сили 26.09.2024 року, яким мою мобілізацію як студента денної форми навчання в 2022 році визнано незаконною, а тому я не маю права в подальшому перебувати в лавах ЗСУ та прошу звільнити мене з військової служби для продовження перерваного незаконною мобілізацією навчання. Подальше моє перебування в лавах ЗСУ порушує моє право на навчання та є незаконним. Я не бажаю проходити в подальшому військову службу. Прошу врахувати мій статус ветерана війни та учасника бойових дій, а також моє поранення". Листом №1781/33004 від 11.11.2024 військова частина повідомила, що рапорт про звільнення з військової служби не підлягає задоволенню у зв`язку з відсутністю необхідних підстав, оскільки звільнення з військової служби на підставі судового рішення у справі №440/4963/24 не передбачено законом. Вважаючи дії військової частини щодо неналежного розгляду рапорту про звільнення з військової служби від 05.10. протиправними, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду. Ухвалюючи рішення про частково задоволення позовних вимог, суд першої інстанції визнав, що у національному законодавстві відсутні норми права, які регулюють спірне правовідносини, адже відсутній чіткий механізм поновлення прав особи, яка була незаконно мобілізована, шляхом використання легітимних процедур звільнення зі служби. Це означає, що для фізичних осіб, які зазнали неправомірного втручання зі сторони держави у особі відповідного суб`єкта владних повноважень, і для поновлення прав яких не встановлений чіткий порядок, виникає ситуація правової невизначеності, яка може тривати роками. Водночас, ризик негативних наслідків будь-якої помилки державного органу, пов`язаної з неналежним урядуванням, повинен покладатись на державу, а не на особу, відтак помилки не можуть виправлятись за рахунок осіб, які зазнали протиправного втручання. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступного. Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відтак суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. У силу статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. За приписами статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася та діє на момент розгляду цієї справи. Указом Президента України №69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (Закон №2232-XII). Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Приписами частини сьомої статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). Частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. За приписами частини шостої статті 2 Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина чотирнадцята статті 2 Закону №2232-XII). Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої, абзацу першого частини третьої статті 24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається, зокрема: день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; день зарахування до списків особового складу військової частини - для громадян України, які проходять службу у військовому резерві за контрактом, зараховані під час такої служби до військового оперативного резерву та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, для громадян України, які добровільно прибули до військової частини для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Відповідно до пунктів 6, 7 розділу І Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (Положення №1153/2008) початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу". Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим. Згідно із змістом пункту 2 розділу XII Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.11.2022 за №1407/38743 (Інструкція №280), військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період зараховуються в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 30-32 розділу II цієї Інструкції. Первинне призначення на посади військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також призначення (переміщення) військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, відповідно до їх мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, здійснюються наказом командира військової частини по стройовій частині незалежно від номенклатури посад для призначення. Накази по стройовій частині видаються всіма військовими частинами, що формуються та утримуються на окремому штаті. Особи рядового, сержантського і старшинського складу, особи рядового, сержантського і старшинського складу за призовом, які при призначенні з однієї військової частини до іншої зараховані у розпорядження відповідного командира, можуть призначатися на посади наказами по стройовій частині одночасно із зарахуванням до списків особового складу військової частини. Пунктом 30 розділу ІІ Інструкції №280 передбачено, що виключно на підставі наказів по стройовій частині здійснюється зарахування особового складу до списків військової частини і виключення зі списків військової частини. Відповідно до пунктів 32, 33 розділу ІІ Інструкції №280 зарахування до списків особового складу військової частини здійснюється у день прибуття військовослужбовців (прийому на роботу працівників) до військової частини. Підставою для видання наказу про зарахування до списків особового складу військової частини (про прийом на роботу працівника) є, зокрема, для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця. Зараховування до списків особового складу військової частини або виключення із них здійснюється із поіменним зазначенням кожного військовослужбовця в наказі по стройовій частині. Виключення із списків особового складу військової частини проводиться наказом по стройовій частині в такі строки, серед іншого, військовослужбовців, звільнених з військової служби, призначених для проходження військової служби до інших військових частин (у тому числі ті, які в установленому порядку направлені для подальшого проходження військової служби навчання за кордон на строк понад один рік), зарахованих на навчання до військових навчальних закладів, обраних народними депутатами України, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів із залишенням на військовій службі, а також направлених для проходження військової служби до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування),- з дня вибуття. Таким чином, зарахування до списків особового складу військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Відповідне зарахування здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а в разі переміщення військовослужбовця до нового місця служби на підставі іменних списків або припису, виданих військовою частиною звідки вибув військовослужбовець. Тобто, для громадян України, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період їх правовий статус військовозобов`язаного змінюється на правовий статус військовослужбовця з дня відправлення громадянина у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, тобто з дня, який встановлений у наказі про їх призов на військову службу. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є здобувачем другого (магістерського) рівня вищої освіти ОПП Стоматологія стоматологічного факультету 5 курсу (скорочений нормативний термін навчання) ПДМУ. Згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 25.05.2022 №118 "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації", відповідно до Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 №69/2022 призвано до Збройних Сил України по мобілізації солдата ОСОБА_1 26.09.2024 набрало законної сили рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року у справі №440/4963/24, яким визнано протиправним та скасовано наказ №118 від 25.05.2022 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 в частині призову та направлення молодшого солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для проходження військової служби під час мобілізації до в/ч НОМЕР_2 . У межах справи №440/4963/24 судом було встановлено, що в день видання наказу №118 від 25.05.2022 щодо призову позивача на військову службу по мобілізації відповідачу мало бути відомо про обставини, що позивач є студентом денної форми навчання та має право на відстрочку від призову. З урахуванням викладеного, за відсутності правових підстав для призову позивача, як студента денної форми навчання, на військову службу під час мобілізації, суд дійшов висновку про протиправність наказу №118 від 25.05.2022. Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Колегія суддів вважає, що наслідками визнання протиправним та скасування наказу про мобілізацію є: зміна правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного; протиправність решти актів індивідуальної дії (наказів), які пов`язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказу про призов. Поряд із цим, колегія суддів враховує, що після видання наказу про призов та направлення позивача для проходження військової служби до військової частини, стосовно позивача виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-XII. Пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Чинним законодавством не передбачена підстава для звільнення військовослужбовця та подальшого виключення зі списків частини на підставі рішення суду (якщо це не відповідний вирок), або ж через незаконний призов територіальним центром комплектування та соціальної підтримки військовозобов`язаних громадян України для проходження військової служби. Разом з тим, апеляційний суд, як і суд першої інстанції, дотримується позиції, що протиправні дії не можуть спричиняти правомірних наслідків, інший підхід суперечив би завданням та основним засадам адміністративного судочинства. Отже, юридичні наслідки порушень прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб`єкта владних повноважень, породжує необхідність виправлення таких помилок як необхідний захід, який поверне сторін в правовий стан, що мав місце до моменту порушення. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував у своїх рішеннях на тому, що правосуддя не повинно бути ілюзорним і має забезпечувати реальний захист прав особи і гарантії того, що справу буде вирішено остаточно рішенням в судовому провадженні (рішення від 09.12.2010 у справі "Буланов та Купчик проти України", від 13.02.2011 у справі Чуйкіна проти України). Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов`язання в/ч НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби, адже встановлення протиправності призову на військову службу за мобілізацією має наслідком відновлення правового статусу позивача, який існував до моменту такого призову, попри відсутність у законодавстві окремо визначеної підстави для звільнення з військової служби у випадку визнання мобілізації незаконною. У справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їх власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не містить належних, вагомих і обґрунтованих міркувань, переконливих доводів та аргументів, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Суд правильно та повно з`ясував усі обставини справи та надав їм юридичну оцінку не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи. Порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи чи є обов`язковою підставою для скасування судового рішення не встановлено. З огляду на що підстави для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції відсутні. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відтак, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно у випадках, передбачених частиною четвертою та пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко Суддя К.В.Кравченко Суддя Ю.В.Осіпов