Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/641/26

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/641/26 Перша інстанція: суддя Брагар В. С. Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого: Градовського Ю.М. суддів: Єщенка О.В., Казанчук Г.П. розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України в особі Комісії з контролю за забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, третя особа: Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв, про визнання протиправним та скасування рішення, оформлене протоколом від 26.12.2025р. №348, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А: У січні 2026р. ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовом до Міністерства оборони України в особі Комісії з контролю за забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, третя особа: Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сили України та членів їх сімей жилими приміщеннями, оформлене протоколом від 26.12.2025р. за №348, про відмову в погодженні надання ОСОБА_1 та членам його сім`ї житла (квартири АДРЕСА_1 ) для постійного проживання шляхом виключення з числа службового житла; - зобов`язати Міністерство оборони України в особі Комісії контролю за забезпеченням військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями погодити надання ОСОБА_1 та членам його сім`ї житла (квартири АДРЕСА_1 ) для постійного проживання. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що Житловим кодексом України, ЗУ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-ХІІ, Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим Постановою КМУ від 3.08.2006р. №1081 та Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 31.08.2018р. за №380 держава взяла на себе обов`язок забезпечення військовослужбовців (військовослужбовців запасу) жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення, на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Позивач зазначив, що із протоколу відповідача №348 від 26.12.2025р. вбачається, що Комісією з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями відмовлено позивачу в погодженні надання постійного житла з посиланням на рішення Міністра оборони України від 17.12.2025р. за №7571/з/2. При цьому у рішенні відповідача жодним чином не конкретизовано, яким саме вимогам чинного законодавства: нормам законів чи підзаконних нормативно-правових актів, не відповідає пропозиція ОСОБА_1 . На підставі вказаного, позивач вважає, що у даній ситуації прийняття оскаржуваного рішення призводить до стану правової невизначеності, оскільки будь-яке правове обґрунтування чому позивачу не погоджено надання житла для постійного проживання у рішенні відповідача, викладеного в протоколі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями, відсутнє. Посилаючись на вказане просив позов задовольнити. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026р. адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сили України та членів їх сімей жилими приміщеннями, оформлене протоколом від 26.12.2025р. №348, про відмову в погодженні надання ОСОБА_1 та членам його сім`ї житла (квартири АДРЕСА_1 ) для постійного проживання шляхом виключення з числа службового житла. Зобов`язано Міністерство оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями повторно розглянути матеріали облікової житлової справи ОСОБА_1 щодо погодження у наданні житла для постійного проживання шляхом виключення його зі службового житла з урахуванням висновків суду у цьому рішенні. В решті позову відмовлено. В апеляційній скарзі Міністерства оборони України, посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем в оскаржуваному протоколі засідання Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями за №348 від 26.12.2025р. дійсно не зазначено які саме норми і якого саме законодавства було порушено позивачем, а тому таке рішення відповідача є протиправним та таким, що підлягає скасуванню. При цьому, суд першої інстанції вважав за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути матеріали облікової житлової справи ОСОБА_1 щодо погодження у наданні житла для постійного проживання шляхом виключення його зі службового житла з урахуванням висновків суду у зазначеному рішенні. Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що Наказом начальника квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв від 29.12.2019р. за №220 та відповідно до положення 1 пункту 9 розділу IV "Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями", протоколу житлової комісії Миколаївського гарнізону від 9.12.2019р. №8 та наказу начальника Миколаївського гарнізону від 9.12.2019р. №70 позивачу надано службове житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . 3.12.2025р. позивач відповідно до вимог п.9 ст.12 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на підставі п.29 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого Постановою КМУ від 3.08.2006р. №1081, звернувся із рапортом до начальника Південного Квартирно-експлуатаційного управління, начальника Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв, Начальника Миколаївського гарнізону та голови житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про забезпечення його та членів його родини житловим приміщенням для постійного проживання, яке утримує за адресою: АДРЕСА_2 . Проте, 9.01.2026р. від Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв позивач отримав повідомлення за №137 про повернення матеріалів облікової житлової справи разом з копією Протоколу зсідання Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями від 26.12.2025р. за №348 без реалізації, оскільки не підпадає під категорії, визначені у рішенні Міністра оборони України від 17.12.2025р. за №7571/з/2. Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом. Перевіряючи правомірність та законність дій відповідача у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного. Спірні правовідносин між сторонами по даному спору регулюються ЖК України, ЗУ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. за №2011-ХІІ (надалі - Закону №2011-ХІІ), Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим Постановою КМУ від 3.08.2006р. за №1081 та Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 31.08.2018р. за №380. Так, положеннями ч.1 ст.9 ЖК України передбачено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово- будівельних кооперативів. Приписами ст.43 ЖК України визначено, що громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Порядок визначення черговості надання громадянам жилих приміщень встановлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Статтею 48 ЖК України врегульовано, що жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки. Відповідно до ст.9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Питання щодо забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями врегульоване положеннями ст.12 Закону №2011-ХІІ. Так, приписами п.1 ст.12 Закону №2011-ХІІ визначено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За правилами абз.4 п.1 ст.12 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті. Положеннями п.9 ст.12 Закону №2011-ХІІ встановлено, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас за станом здоров`я або якщо вони на час звільнення мають вислугу військової служби не менше 20 років, або у відставку, а також у зв`язку зі скороченням штатів чи проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості їх використання на військовій службі, залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки і відповідних квартирно-експлуатаційних органах та користуються правом позачергового одержання житла. Згідно статті 12 Закону №2011-ХІІ, Кабінет Міністрів України затвердив Порядок №1081, який визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил. Постановою КМУ від 6 січня 2023р. №15 внесені зміни до порядків, затверджених постановами Міністрів України від 3 серпня 2006р. №1081 і від 2 вересня 2015р. №728. Змінено пункт 29 «Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями» №1081, яким передбачено, що військовослужбовці, які перебувають на обліку: зокрема, у разі звільнення у зв`язку із скороченням штатів чи проведенням інших організаційних заходів у разі неможливості їх використання на військовій службі, залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або, за їхнім бажанням, грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення. Відповідно до п.1,2 розділу VI Інструкції №380 житловими приміщеннями для постійного проживання забезпечуються військовослужбовці та члени їх сімей, які відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» набули права та не забезпечувалися постійним житлом протягом усього часу проходження військової служби і мають календарну вислугу на військовій службі 20 років і більше, зареєстровані в населеному пункті дислокації військової частини, в якій військовослужбовець проходить службу та перебуває на відповідному обліку. Військовослужбовці та члени їх сімей визнаються такими, що потребують поліпшення житлових умов, відповідно до статті 34 Житлового кодексу Української УРСР. Потребуючими поліпшення житлових умов також визнаються: військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають в одній квартирі по дві і більше сім`ї незалежно від родинних відносин, та особи різної статі старші за 9 років, крім подружжя (у тому числі, якщо займане ними жиле приміщення складається більш як з однієї кімнати); військовослужбовці з числа осіб з інвалідністю внаслідок війни, визначених у пунктах 11, 12 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та члени їх сімей; члени сімей загиблих, визначені абзацами шостим та восьмим пункту 1 статті 10 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту; військовослужбовці та члени їх сімей, які були забезпечені житловими приміщеннями на територіях, на яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження,- із урахуванням вимог законодавства України щодо тимчасово окупованих територій. Згідно п.2,4,5 розділу І Інструкції №380 забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями від Міністерства оборони України здійснюється за рахунок: новозбудованого, вивільненого або придбаного житла; надання грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення (за згодою військовослужбовця); переобладнання нежилих приміщень фонду Міноборони у жилі (крім приміщень, розташованих на територіях, які використовуються за призначенням військовими частинами). Військовослужбовцям, які перебувають на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються житлові приміщення для постійного проживання або за їх бажанням виплачується грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Житлові приміщення для постійного проживання та грошова компенсація за належне для отримання жиле приміщення надаються один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла. Військовослужбовці мають право здати отримане за рахунок Міноборони постійне житло або рівнозначне житло, яке відповідає санітарно-технічним вимогам, у населених пунктах, регіонах, в яких воно було отримане, та за умови потреби Міноборони в такому житлі із подальшим правом на забезпечення житлом від Міноборони у встановленому законодавством порядку. Положеннями п.1 розділу VII Інструкції №380 встановлено, що особи, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, забезпечуються жилим приміщенням згідно з чергою у військовій частині, що визначається часом зарахування на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень, або до списків осіб, які користуються правом позачергового одержання житлових приміщень) за рішенням житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії), яке затверджується наказом командира військової частини. За правилами розділу 3-5 VII Інструкції №380, для прийняття рішення про надання жилих приміщень для постійного проживання житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) протягом одного місяця з дня затвердження командиром військової частини протоколу з питань, вказаних у пункті 7 розділу ІІІ цієї Інструкції, розглядає документи облікових справ військовослужбовців. Після розгляду документів облікової справи житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) приймає рішення про надання житлового приміщення для постійного проживання. Затверджений у встановленому законодавством порядку протокол засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) є підставою для підготовки наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, який видається протягом трьох робочих днів з дня затвердження протоколу. Протягом трьох робочих днів з дня видання наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання облікова справа військовослужбовця разом з витягом із затвердженого у встановленому законодавством порядку протоколу засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) та зазначеного наказу направляються військовою частиною до КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району. На підставі отриманих документів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району протягом п`яти робочих днів з дня їх надходження готує список надання жилої площі для постійного проживання , який затверджується командиром військової частини. Список надання постійного житла, підписаний начальником КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, з обліковою справою військовослужбовця, витягом із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, копією протоколу засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) невідкладно в межах строку, визначеного абзацом першим цього пункту, направляються до ЦУІІЗ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю. За результатами розгляду Списку надання постійного житла Комісія з контролю приймає рішення окремо щодо кожного військовослужбовця про: - погодження надання постійного житла; - відмову в погодженні надання постійного житла із зазначенням причини такої відмови. Рішення Комісії з контролю оформлюється протоколом. У разі прийняття Комісією з контролю рішення щодо відмови в погодженні надання постійного житла воно підлягає новому розподілу у встановленому цією Інструкцією порядку протягом одного місяця та є підставою для скасування наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання. Рішення Комісії з контролю є обов`язковим для виконання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, ТЦК та СП та військовими частинами. Дослідивши матеріали справи, а саме доводи та підстави прийняття оскаржуваного протоколу, судова колегія зазначає, що відповідачем в оскаржуваному протоколі засідання Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями №348 від 26.12.2025р. не зазначено які саме норми і якого саме законодавства при цьому було порушено. Що стосується посилань відповідача у протоколі за №348 від 26.12.2025р. на рішення заступника Міністра Оборони України від 17 грудня 2025р. за №7 571/з/2 є необґрунтованими, оскільки даний документ не є нормативно-правовим актом, містить пропозиції та роз`яснення, не є рішенням, яке підлягає обов`язковому виконанню та відповідач в спірних правовідносинах має керуватися не роз`ясненнями і пропозиціями, а нормами законодавства. Враховуючи вищевказане, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення прийнято без наведення належних мотивів та обґрунтувань, а тому не може вважатися таким, що відповідає засадам належного урядування, визначеним, зокрема ч.2 ст.2 КАС України, а тому не може вважатися правомірним. Що стосується вимог позивача в частині зобов`язання відповідача погодити надання останньому та членам його сім`ї житла квартира АДРЕСА_1 для постійного проживання, то судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки відповідач не зазначив в оскаржуваному рішенні підстав для відмови у задоволенні пропозиції, правових обґрунтувань, яким суд мав можливість надати належну правову оцінку, а тому належним способом захисту прав позивача в спірних правовідносинах буде зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача про надання для постійного проживання житла та прийняти мотивоване та обґрунтоване рішення. Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. У контексті оцінки доводів позовної заяви та апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті. За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311, 315, 316, 322 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026р. залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий: Ю.М. Градовський Судді: О.В. Єщенко Г.П. Казанчук