Постанова 4852 № 160/23208/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 09 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/23208/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач), суддів: Білак С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.11.2025 в адміністративній справі №160/23208/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, у якому просить: - визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення винесені Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області: № 0515181-2411-0462-UA12020010000033698 - за податковий період 2020 року на суму 2 156,05 грн; № 0515206-2411-0462-UA12020010000033698 - за податковий період 2021 року на суму 2 988,00 грн; № 0515256-2411-0462-UA12020010000033698 - за податковий період 2022 року на суму 3 237,00 грн; № 0515280-2411-0462-UA12020010000033698 - за податковий період 2023 року на суму 2 502,45 грн, № 0515316-2411-0462-UA12020010000033698 - за податковий період 2024 року на суму 2 651,85 грн. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.11.2025 в адміністративній справі №160/23208/25 позов задоволено. Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю. Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, що згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, у приватній власності ОСОБА_1 перебуває об`єкт нежилого приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 49,8 кв.м, дата державної реєстрації права власності з 05.12.2003, форма власності приватна. Підставою виникнення права власності є: договір купівлі продажу, ВАР №724979 реєстр 3937, 06.11.2003, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Столяровою В.М. Ребровим Дмитром Михайловичем 21.05.2025 року було отримано рекомендованим листом від АТ «Укрпошта» пакет податкових повідомлень-рішень (ППР), винесених ГУ ДПС у Дніпропетровській області 25.04.2025 року щодо об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Дніпро, проспект Кірова, буд. 13, ХІІІ поз. 13: · № 0515181-2411-0462-UA12020010000033698 за податковий період 2020 року на суму 2 156,05 грн; · № 0515206-2411-0462-UA12020010000033698 за податковий період 2021 року на суму 2 988,00 грн; · № 0515256-2411-0462-UA12020010000033698 за податковий період 2022 року на суму 3 237,00 грн; · № 0515280-2411-0462-UA12020010000033698 за податковий період 2023 року на суму 2 502,45 грн; · № 0515316-2411-0462-UA12020010000033698 за податковий період 2024 року на суму 2 651,85 грн. Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями - рішеннями та вважаючи їх протиправними позивач звернувся з цим позовом до суду. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі ПК України). Пунктом 6.3 статті 6 ПК України визначено, що сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України. За змістом пункту 8.1 статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. Пунктом 8.3 статті 8 ПК України визначено, що до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. Відповідно до підпункту 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно. Пунктом 10.3 статті 10 ПК України визначено, що місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору та земельного податку за лісові землі. Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень. Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.. У відповідності до пункту 12.4 статті 12 ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом; визначення переліку податкових агентів згідно із статтею 268 цього Кодексу; прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду. Пункт 12.5 статті 12 ПК України передбачає, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг або про внесення змін до таких рішень є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті. Статтею 265 ПК України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю. Порядок нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статтею 266 ПК України. Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Приписи підпункту 266.2.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлюють, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України, база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік). Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Відповідно до підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Підпунктом «в» підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості, зокрема за наявності у власності платника податку об`єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку. Згідно підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Аналіз наведених норм права свідчить про те, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місцевим податком, розмір якого визначається рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості. Відтак встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та є обов`язковими. Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, що підставою для винесення відповідачем спірного повідомлення-рішення стали відомості з інформаційних баз даних ГУ ДПС відносно належності позивачу на праві власності об`єкту нерухомого майна розташованого за адресою: м. Дніпро, проспект Кірова, буд. 13, ХІІІ поз.

13. Однак, позивач заперечується факт наявного права власності зазначеного об`єкта, оскільки У 2004 році ОСББ «Кіровець-13», яке було створене у 2002 році, звернулося до суду з позовом про визнання договорів купівлі-продажу вищезазначеного нежитлового приміщення недійсними та витребування вищезазначеного майна із чужого незаконного володіння. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17.08.2011, частково зміненим рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.05.2012 (справа №22ц-12574/11, провадження №22-ц/490/1259/12), встановлено, що зазначене підвальне приміщення є неподільним майном багатоквартирного будинку, яке взагалі не підлягало приватизації. Вказаними судовими рішеннями: визнано незаконним відчуження майна органами місцевого самоврядування; скасовано право власності на вищезазначене майно територіальної громади. Згодом, у справі № 0418/5499/2012 (провадження № 2/0203/619/2013), рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29.04.2013 року було задоволено віндикаційний позов ОСББ «Кіровець-13» до ОСОБА_1 і витребувано з його володіння нежитлове приміщення площею 49,8 кв.м на користь ОСББ «Кіровець-13». Це заочне рішення набрало законної сили з моменту складення повного тексту 30.04.2013 року. За змістом апеляційної скарги Головного управлінням ДПС у Дніпропетровській області вбачається, що оскаржувані податкові повідомлення рішення винесено у зв`язку з наявними записами у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про право власності на нежитлове приміщення у ОСОБА_1 . Колегія суддів зазначає наступне. За правилами підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Отже, об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. При цьому підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України передбачає, що саме власники об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (фізичні та юридичні особи) є платниками цього податку. Для обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, контролюючий орган використовує: (1) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; або (2) відомості з оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документи на право власності; або (3) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та документів, наданих платником, у сукупності. Таким чином, законодавець передбачив кілька джерел, з яких податковий орган може отримати відомості, необхідні для обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. За наведеного правового регулювання суд касаційної інстанції критично оцінює довід податкового органу, що підставою для визначення бази оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості є тільки дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Платником податку є саме власник об`єкта оподаткування, а не особа, про яку до Державного реєстру речових прав внесено запис як про власника. Державний реєстр є лише джерелом інформації, зокрема, щодо характеристик бази оподаткування. Вирішуючи питання щодо пріоритету даних, які має використовувати податковий орган, у разі наявності підтверджених розбіжностей між відомостями, що містяться у Державному реєстрі та у документах платника податків, колегія суддів враховує наступне. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». За визначенням, наведеним у пунктах 1, 2 частини першої статті 2 Закону №1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження. За правилами частини другої статті 12 Закону №1952-IV відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. Питання застосування норми частини другої статті 12 Закону №1952-IV вже неодноразово було предметом розгляду Верховного Суду. Так, зокрема, але не виключно, у постановах від 24 січня 2020 року (справа №910/10987/18), від 26 жовтня 2022 року (справа №538/2185/14-ц), від 20 лютого 2018 року (справа №917/553/17), Верховний Суд дійшов висновку, що нормою частини другої статті 12 Закону №1952-IV законодавець врегулював правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії, та які мають пріоритет над записами, що містяться у цьому Державному реєстрі. При цьому усталеною є також

позиція Верховного Суду, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою для його виникнення. Відповідно до висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 02 липня 2019 року (справа №48/340), від 12 березня 2019 року (справа №911/3594/17), від 19 січня 2021 року (справа №916/1415/19), відомості Державного реєстру презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи. Отже, за загальним правилом, якщо особа заперечує актуальність відомостей, внесених до Державного реєстру, останні можуть бути спростовані шляхом надання для дослідження документів, на підставі яких відповідне право було набуто чи припинено. Аналогічний підхід впроваджено законодавцем і у нормі підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, яка передбачає можливість встановлення бази оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки на підставі відомостей Державного реєстру, але й з урахуванням оригіналів документів платника податків, зокрема документів про право власності. Під документами про право власності слід розуміти як документи щодо набуття такого права, так і щодо його втрати платником податків. Колегія суддів враховує, що порядок взаємодії між платником податків та контролюючим органом, зокрема унормований підпунктом 266.7.3 пункту 266.7 статті 267 ПК України, відповідно до якого платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо: об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку; розміру загальної площі об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку. У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним). При цьому абзац другий підпункту 266.7.4 пункту 266.7 статті 266 ПК України встановлює, що у разі подання платником податку контролюючому органу правовстановлюючих документів на нерухоме майно, відомості про яке відсутні у базі даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, сплата податку фізичними особами здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом відомостей від органів державної реєстрації прав на нерухоме майно про перехід права власності на об`єкт оподаткування. Отже, приведений вище підпункт 266.7.3 пункту 266.7 статті 267 ПК України прямо передбачає, що за наявності розбіжностей між даними податкового органу і даними платника податків, пріоритет мають дані, підтверджені таким платником на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності (його набуття чи втрати). Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що при обчисленні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, податковий орган повинен використовувати не тільки дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, але й наявні відомості, що містяться в оригіналах відповідних документів платника податків, зокрема в документах на право власності (за умови їх подання). За наявності розбіжностей у таких даних оригінали документів, надані платником, зокрема документи на право власності, мають пріоритет над даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Наведену правову позицію підтримано Верховним у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27 лютого 2024 року по справі № 440/9997/22. З матеріалів цієї справи слідує, що згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, у приватній власності ОСОБА_1 перебуває об`єкт нежилого приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 49,8 кв.м, дата державної реєстрації права власності з 05.12.2003, форма власності приватна. Підставою виникнення права власності є: договір купівлі продажу, ВАР №724979 реєстр 3937, 06.11.2003, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Столяровою В.М. Як зазначалось вище, рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17.08.2011, частково зміненим рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.05.2012 (справа № 22ц-12574/11, провадження № 22-ц/490/1259/12), встановлено, що зазначене підвальне приміщення є неподільним майном багатоквартирного будинку, яке взагалі не підлягало приватизації. Вказаними судовими рішеннями: визнано незаконним відчуження майна органами місцевого самоврядування; скасовано право власності на вищезазначене майно територіальної громади. Згодом, у справі № 0418/5499/2012 (провадження № 2/0203/619/2013), рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29.04.2013 року було задоволено віндикаційний позов ОСББ «Кіровець-13» до ОСОБА_1 і витребувано з його володіння нежитлове приміщення площею 49,8 кв.м на користь ОСББ «Кіровець-13». Це заочне рішення набрало законної сили з моменту складення повного тексту 30.04.2013 року. За правилами частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. З урахуванням змісту наведених вище судових рішень колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач у звітному періоді не був власником спірної нежитлової нерухомості, оскільки договір купівлі-продажу, на підставі якого було внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, було скасовано, а правочин, відповідно до якого позивач придбав нерухоме майно, було визнано недійсним судом. Отже, станом на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення позивач відповідно до вимог підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України не мав статусу платника податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, стосовно нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки останній не мав будь-яких речових прав на спірне нерухоме майно у зв`язку зі скасуванням підстав, на яких вони виникли. З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що податкові повідомлення-рішення винесені Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області: № 0515181-2411-0462-UA12020010000033698 за податковий період 2020 року на суму 2 156,05 грн; № 0515206-2411-0462-UA12020010000033698 за податковий період 2021 року на суму 2 988,00 грн; № 0515256-2411-0462-UA12020010000033698 за податковий період 2022 року на суму 3 237,00 грн; № 0515280-2411-0462-UA12020010000033698 за податковий період 2023 року на суму 2 502,45 грн , № 0515316-2411-0462-UA12020010000033698 за податковий період 2024 року на суму 2 651,85 грн є протиправними та підлягають скасуванню. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм матеріального чи процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, позивачем не зазначено. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.11.2025 в адміністративній справі №160/23208/25, - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.11.2025 в адміністративній справі №160/23208/25, - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, встановлених цим пунктом. Головуючий - суддя С.В. Чабаненко суддя С.В. Білак суддя І.В. Юрко