Постанова 4852 № 280/11143/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 09 липня 2026 року м. Дніпросправа № 280/11143/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Лукманової О.М. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 30.12.2025 року (суддя Богатинський Б.В., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено 30.12.2025 року) в справі №280/11143/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа: Військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання підготувати довідку про вартість речового майна, що належить до видачі, нарахування та виплату грошової компенсації вартості неотриманого речового майна,- в с т а н о в и в: 17.12.2025 року ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту відповідач), третя особа: Військова частина НОМЕР_2 , в якому просив визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо: не підготовки довідки про вартість речового майна, що належить до видачі щодо ОСОБА_1 , за формою, яка наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178; не нарахування та невиплати, в тому числі, при остаточному розрахунку під час звільнення з військової служби ОСОБА_1 : грошової компенсації вартості неотриманого речового майна за період його служби; грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 - 2023 роки; грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку згідно ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» за 2022 2023 роки; грошової допомоги на оздоровлення за 2022 - 2023 роки; матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2022 2023 роки; одноразової грошової допомоги мобілізованому при звільненні відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460 «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби»; щорічної разової грошової допомоги до 5 травня відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у чинній на 2022 рік редакції) за 2022 рік; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 : підготувати довідку про вартість речового майна, що належить до видачі щодо ОСОБА_1 , за формою, яка наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178; нарахувати та виплати ОСОБА_1 : грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна за період його служби; грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 - 2023 роки; грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку згідно ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» за 2022 2023 роки; грошову допомогу на оздоровлення за 2022 - 2023 роки; матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань за 2022 2023 роки; одноразову грошову допомогу мобілізованому при звільненні відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460 «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби»; щорічну разову грошову допомогу до 5 травня відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у чинній на 2022 рік редакції) за 2022 рік. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 23.12.2025 року позовну заяву повернуто з підстави пропуску позивачем строку звернення до суду. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, апеляційну скаргу подав ОСОБА_1 , в якій просив скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті. Апелянт вказував, що ним подано позов щодо порушення його права на належне нарахування та виплату грошового забезпечення з часу виникнення такого права. Апелянт вказував, що не слід застосовувати трьох місячний строк звернення до суду, оскільки неправомірне позбавлення особи на виплати не узгоджується з принципом правової визначеності, оскільки виключно шляхом прийняття закону та у виняткових випадках дозволяється змінювати розміри пенсії та періодичність її виплати. Відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду заяви) розпочинається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків, якщо інше прямо не передбачено законом. Ненарахування сум грошового забезпечення, некомпенсація вартості речового майна, належна компенсація за невикористану відпуску, може бути наслідком вини органу, проявом якої є порушення законодавства про виплату, тобто факт ненарахування будь-яких складових грошового забезпечення може бути спірним. При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави. Апелянт вказував, що в силу приписів п. 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, строк на звернення до суду позовами щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати, в тому числі й у відносинах публічної служби, був продовжений до завершення карантину, тобто до 30 червня 2023 року. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд першої інстанції повертаючи позовну заяву у частині позовних вимог, виходив з того, що позивач не виконав вимоги ухвали суду про надання доказів підтвердження поважності пропуску строку від 23.12.2025 року, та вказував, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Суд першої інстанції зазначив, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду передбачені статтею 123 КАС України. Позивача звільнено з військової служби наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 04 березня 2023 року №20-РС у запас за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу). Суд першої інстанції вказував, що позивач вже звертався до суду з позовом щодо вирішення трудового спору, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у справі №280/1051/24 позовну заяву задоволено частково, постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року рішення скасоване, прийнято у справі нове судове рішення - у задоволенні позову відмовлено. Позивач будучи обізнаним про скасування постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/1051/24, протягом тривалого часу до суду з новим позовом не звертався. Позовну заяву подав 18 грудня 2025 року. Матеріали справи підтверджують, що згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 13.03.2023 року № 74 ОСОБА_1 звільнено з військової служби, з 13.03.2023 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. У наказі вказано про виплати, що не були нараховані під час проходження військової служби та підлягають виплаті у зв`язку з звільненням. В інтересах ОСОБА_1 10.08.2023 року направлявся адвокатський запит до Військової частини НОМЕР_2 з проханням надати довідку про грошове забезпечення надати інформацію про виплати. Листом від 28.08.2023 року № 1212, Військова частина НОМЕР_2 надала грошовий атестат ОСОБА_1 , картку особового рахунку, 12.09.2023 року ОСОБА_1 звертався з запитами до Військової частини НОМЕР_2 , відповідей не отримав. В інтересах ОСОБА_1 30.01.2024 року направлявся адвокатський запит до Військової частини НОМЕР_2 з проханням надати картку особового рахунку ОСОБА_1 за 2022 рік, інформацію про виплати разового грошової допомоги до 5 травня у 2022 році. Встановлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01.04.2024 року у справі № 280/1051/24 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати, у тому числі, при остаточному розрахунку під час звільнення з військової служби ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2022-2023 роки; зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2022-2023 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 13.03.2023; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати, у тому числі, при остаточному розрахунку під час звільнення з військової служби ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки; зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати, у тому числі, при остаточному розрахунку під час звільнення з військової служби ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби відповідно до «Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби», затверджених 17.09.2014 постановою Кабінету Міністрів України №460; зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби відповідно до «Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби», затверджених 17.09.2014 постановою Кабінету Міністрів України №460. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.11.2024 року скасовано рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01.04.2024 року у справі № 280/1051/24, прийнято нове рішення, у задоволенні позову відмовлено. З позовом про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 підготувати довідку про вартість речового майна, що належить до видачі щодо ОСОБА_1 , за формою, яка наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178; нарахувати та виплати ОСОБА_1 : грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна за період його служби; грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 - 2023 роки; грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку згідно ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» за 2022 2023 роки; грошову допомогу на оздоровлення за 2022 - 2023 роки; матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань за 2022 2023 роки; одноразову грошову допомогу мобілізованому при звільненні відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460 «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби»; щорічну разову грошову допомогу до 5 травня відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у чинній на 2022 рік редакції) за 2022 рік, звернувся 17.12.2025 року. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 23.12.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду належним чином оформленої позовної заяви, у якій зазначити правильну адресу місцезнаходження третьої особи; обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску. Суд вказував, що позивачем пропущений тримісячний строк звернення до суду з цим позовом. 25.12.2025 року до суду від представника ОСОБА_1 на виконання ухвали про залишення позову без руху надійшла заява про поновлення строку звернення до суду. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 30.12.2025 року позовну заяву повернуто. Згідно частин 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною 1 ст. 5 КАС України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Згідно ч. 3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно встановити коли особа дізналась або повинна була дізнатись про можливе порушення своїх прав. Під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Суд вважає, що особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру допомоги, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок допомоги. Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Законодавець обмежує строк, протягом якого особа може звернутися до суду. Запровадження строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Варто вказати, що про виплати або не виплати, належні види виплат ОСОБА_1 дізнався з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 13.03.2023 року № 74, яким звільнено з військової служби, з цього моменту міг цікавитись порядком нарахування грошової компенсації. Встановлено, що позивач цікавився нарахуваннями йому грошового забезпечення, їх видами та нарахуваннями компенсацій, звертався до Військової частини НОМЕР_2 з запитами. Тобто знав про можливе порушення права з 13.03.2023 року. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01.04.2024 року у справі № 280/1051/24 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати, у тому числі, при остаточному розрахунку під час звільнення з військової служби ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2022-2023 роки; зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2022-2023 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 13.03.2023; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати, у тому числі, при остаточному розрахунку під час звільнення з військової служби ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки; зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати, у тому числі, при остаточному розрахунку під час звільнення з військової служби ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби відповідно до «Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби», затверджених 17.09.2014 постановою Кабінету Міністрів України №460; зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби відповідно до «Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби», затверджених 17.09.2014 постановою Кабінету Міністрів України №460. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.11.2024 року скасовано рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01.04.2024 року у справі № 280/1051/24, прийнято нове рішення, у задоволенні позову відмовлено. Слід вказати, що постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.11.2024 року ОСОБА_1 вказано, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду. Суд першої інстанції при розгляді справи не дотримався вимог процесуального закону про заміну відповідача чи про залучення другого відповідача. ОСОБА_1 дізнався, що його позовні вимоги було направлено до неналежного відповідача. Про можливість звернення з позовними вимогами до Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 дізнався з постанови суду від 20.11.2024 року. Позов до Військової частини НОМЕР_1 подає 17.12.2025 року, тобто більше ніж через рік після того, як дізнався про можливість звернення до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 . Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних спорів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 року у справі № 240/12017/19, зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Верховний Суд вказував, що позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів; пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Про порушене право позивач дізнався з наказу про звільнення 13.03.2023 року та відповідей на звернення. Про можливість звернення з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 дізнався з постанови суду від 20.11.2024 року. Натомість позов подає 17.12.2025 року. Слід вказати, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків зумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Слід вказати, що грошове забезпечення є переодичною виплатою, працівник, отримуючи грошове забезпечення може передбачати та ставити під сумнів правильність його нарахування та виплати. Відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». До 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Право на звернення до суду із позовом відповідно до положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком до 19.07.2022 року. З 19.07.2022 року строк обмежено. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.01.2023 року у справі № 460/17052/21 та від 27.01.2023 року у справі №420/14777/22. У рішенні Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 наголошується, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України. Частина перша статті 233 КЗпП України, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення судом рішення, тобто з 11.12.2025 року, до цього була чинною та застосовувалась. Прийняття Конституційним Судом України Рішення № 1-р/2025 не впливає на строки звернення до суду у цій справі, оскільки Конституцією України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58). Вказані положення Конституції України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Суд апеляційної інстанції при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду звертає увагу на позицію Верховного Суду, зокрема викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 року у справі № 306/2708/23. Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Тобто 13.03.2023 року з позивачем проведено розрахунок та він дізнався про належну виплату або не виплату грошового забезпечення та різних компенсацій. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, проте не припинилися або припинилися після набрання ним чинності (триваючі правовідносини), з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями. Велика Палата Верховного Суду наводить приклад, якщо працівника звільнено з роботи 02 серпня 2021 року, проте повного розрахунку станом на день набрання чинності Законом № 2352-ІХ із ним не проведено, то суми, передбачені статтею 117 КЗпП України, йому слід нараховувати в такому порядку: з 03 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року без обмеження строку шістьма місяцями, оскільки попередня редакція наведеної норми не містила відповідних обмежень; з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (6 місяців, відлік яких починається з дня набрання Законом № 2352-ІХ чинності) або до дня остаточного розрахунку, якщо він здійснений раніше спливу наведених шести місяців. Велика Палата Верховного Суду, врахувавши правову позицію Конституційного Суду України, виснувала, що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ та продовжилися після цього, з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями. Правовий висновок про необхідність застосування тримісячного строку для звернення колишнього працівника до суду з вимогою про стягнення заробітку викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19) та від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21). Верховний Суд України свого часу також дотримувався цього принципу, про що зазначав у постановах від 26 грудня 2011 року у справі № 6-77цс11, від 24 червня 2015 року у справі № 6-116цс15, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі № 311/136/16, від 08 листопада 2017 року у справі № 202/4914/16-ц. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у період з 19.07.2022 року згідно ст.233 КЗпП України передбачався тримісячний строк звернення до суду з вимогами про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. Суд апеляційної інстанції враховує, що ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 23.12.2025 року залишено позову без руху та запропоновано позивачу надати пояснення щодо підстав пропуску строку з відповідними доказами. ОСОБА_1 не надав доказів неможливості звернення до суду з позовом раніше, у встановлений законодавством строк, не наводить безпереборні підстави, які завадили звернутись до суду з позовом у строк. Позивачем не надано доказів того, що відповідач чинив перешкоди в наданні доступу до інформації щодо нарахування та виплати грошової компенсації. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббінгс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Каменівська проти України»). Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява №28090/95, пункт 45). У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25.01.2000 року, Європейський суд з прав людини встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності, сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними. Європейський суд з прав людини у справах «Салов проти України», «Проніна проти України», «Серявін та інші проти України» зазначив, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Неможливо безпідставно поновлювати строк звернення до суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.04.2020 року у справі № 9901/601/19 вказувала, що право на звернення до суду не є абсолютним чи безмежним, а може бути регламентованим. Особа була вільною у виборі способу захисту свого порушеного права і за бажанням могла скористатися правом на оскарження акта у строк, передбачений нормативним процесуальним положенням. В ухвалі від 18.09.2020 року у справі № 11-119сап20 Велика Палата Верховного Суду вказує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Згідно з частин 1, 2 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Судом першої інстанції було встановлено подання позову з порушенням відведеного трьохмісячного строку з дати коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав. За вищевказаних обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано норми процесуального права. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін, як таку, що прийнята з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Керуючись ст. 122, ст. 123 ст. 312, п. 1 ч. 1 ст. 315, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 30.12.2025 року в справі №280/11143/25 залишити без змін. Постанова Третього апеляційного адміністративного суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у порядку ст.ст. 328 329 КАС України. Головуючий - суддя О.М. Лукманова суддя Л.А. Божко суддя Ю. В. Дурасова