Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/37465/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 06 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/37465/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Кальника В.В., суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 в адміністративній справі №160/37465/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Позивач звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій заявлені вимоги: - визнати протиправною відмову в нарахуванні пенсії від 05.11.2025 №047350008175 видану Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати трудовий стаж згідно представлених копій трудової книжки від 04.02.1982 року № НОМЕР_1 з 11.06.1985 по 05.08.1986 року запис №6-9 ст. 4-7, з 04.09.1986 року по 03.08.1989 року запис №10-12 ст. 6-7. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 28.10.2025 остання звернулася до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».Проте позивачу було Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області від 05.11.2025 №047350008175 відмовлено в призначені пенсії за віком з підстави відсутності необхідного страхового стажу. З такою позицією пенсійного органу позивач не погоджується. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у призначенні пенсії за віком від 05.11.2025 №047350008175. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати трудовий стаж згідно представлених копій трудової книжки від 04.02.1982 року № НОМЕР_1 з 11.06.1985 по 05.08.1986 року запис №6-9 ст. 4-7, з 04.09.1986 року по 03.08.1989 року запис №10-12 ст. 6-7. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10002, м. Житомир, вул. Ольжича, буд. 7; ЄДРПОУ 13559341) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Доводи апелянта повторюють зміст рішення відповідача щодо відсутності у позивача необхідного страхового стажу на призначення пенсії за віком. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, 28.10.2025 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 05.11.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення №047350008175 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У вказаному рішенні, відповідачем зазначено наступне: «Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 60 років. Вік заявника 60 років. Необхідний страховий стаж згідно з статтею 26 Закону становить 32 роки. Страховий стаж особи 27 років 1 місяць 27 днів. До страхового стажу відповідно до трудової книжки від 04.02.1982 НОМЕР_1 не зараховано періоди роботи: - з 11.06.1985 по 05.08.1986, оскільки дата наказу про звільнення (06.06.1986) не відповідає даті звільнення (05.08.1986); - з 04.09.1986 по 03.08.1989, оскільки відсутня дата наказу про прийняття на роботу. Згідно реєстру застрахованих осіб зараховано всі періоди трудової діяльності. Працює. Інші документи, передбачені пунктом 3 Порядку № 637 відсутні. Таким чином заявник матиме право на пенсійну виплату з 17.02.2028 або при набутті необхідного страхового стажу.» Вважаючи спірне рішення протиправним, позивач звернулась до суду з позовом. Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак, наявності підстав для задоволення адміністративного позову. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років. В рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у призначенні пенсії від 05.11.2025 №047350008175 вказано, що загальний страховий стаж позивача становить 27 років 1 місяць 27 днів. Необхідний страховий стаж становить - не менше 32 роки. Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) - Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків. Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788) та від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058), зокрема, у статтях 1 і 8 відповідно. Відповідно до ст. 62 Закону №1788, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Відповідно до ст. 1 Закону № 1058, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону №1058, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а наявність відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу. Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до абз. 1 п. 1 Порядку №637, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Згідно з п. 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Щодо спірних періодів у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 від 04.02.1982, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 : - 11.06.1985 прийнята медреєстратором поліклініки №3 в Міську лікарню №14 м. Донецька на підставі наказу №112-к від 11.06.1985 (запис №6); - 02.09.1985 переведена санітаркою поліклініки №3 на підставі наказу №176-к від 02.09.1985 (запис №7); - 01.07.1986 переведена медреєстратором поліклініки №3 на підставі наказу №144-к від 01.07.1986 (запис №8); - 05.08.1986 звільнена за власним бажанням ст. 38 КЗпП УССР на підставі наказу №175-к від 05.06.1986 (запис №9); - 04.09.1986 прийнята нянею у дитячий садок №40 на підставі наказу №726/к (запис №10); - 01.09.1987 переведена помічником вихователя на підставі наказу №1669 (запис №11); - 03.08.1989 звільнена за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП УССР на підставі наказу №744/к від 03.08.1989 (запис №12). Суд зауважує, що у період внесення записів №6-12 до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР №162 від 20.06.1974. Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 року №412), (надалі Інструкція №162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Згідно з п. 2.2 Інструкції №162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дату народження, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться. Відповідно до п. 2.3 Інструкції №162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні в день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Пунктами 2.25 та 2.26 Інструкції №162 визначено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи. Пунктом 4.1 Інструкції №162, було передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Згідно з п. 2.12 Інструкції №162, посилання на відповідні документи записуються на внутрішній стороні обкладинки та засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Відповідно до п. 4.1 Інструкції №162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені у трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період. З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 у справі №654/890/17 (провадження № К/9901/22832/18). Крім того, в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Також колегія суддів зазначає, що законодавець пов`язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи. Водночас матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача в частині спірних періодів містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому, зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів роботи позивача до стажу роботи, що враховується у призначенні пенсії. Як правильно зазначив суд першої інстанції, підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Проте відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а. Згідно з ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Крім того, частиною 1 ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Отже, що при виникненні у відповідача сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Проте, матеріали справи не містять доказів щодо здійснення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області перевірки достовірності відомостей про позивача. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що записами трудової книжки серії НОМЕР_3 від 04.02.1982 підтверджується трудова діяльність позивача у спірний період. З урахуванням наведених законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оскаржуваного рішення відповідача та з метою відновлення законних прав та інтересів позивача, зобов`язав пенсійний орган зарахувати до страхового стажу відповідний спірний період. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення адміністративного позову. Згідно з ч.1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, суд першої інстанції під час розгляду даної справи повно дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні. Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 в адміністративній справі №160/37465/25 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Суддя-доповідач В.В. Кальник суддя С.В. Сафронова суддя Д.В. Чепурнов