Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/564/26

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 08 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/564/26 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року (суддя 1-ї інстанції Юрков Е.О.) в адміністративній справі №160/564/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: 12.01.2026 ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головне Управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, ЕДРПОУ 21910427 № 046050026782 від 27.11.2025 року, яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах було відмовлено у зв`язку із не досягненням пенсійного віку, визначеного ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та повного ігнорування Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, ЕДРПОУ 21910427 зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно запису у трудовій книжці НОМЕР_2 від 01.12.1993 року; період навчання з 01.09.1990 по 29.06.1993 в СПТУ № 86 м. Кривого Рогу, Дніпропетровської області за професією майстер плодоовочевник; період роботи з 01.12.1993 по 31.12.1995 в Товаристві з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «МінСтром» ЄДРПОУ 20296401, період навчання на курсах з 04.08.1999 по 01.11.1999 з професією водій трамвая 3 класу; - зобов`язати Головне Управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, ЕДРПОУ 21910427, (юридична адреса, 49000 м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсію за віком за Списком № 2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону У країни «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та висновків суду з моменту звернення з 21.11.2025 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після досягнення необхідного віку позивачка 21.11.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Рішенням від 27.11.2025 №046050026782 їй відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу та недосягненням 55-річного віку. Позивачка вважає таку відмову протиправною, оскільки трудова книжка підтверджує наявність необхідного пільгового стажу, а після ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 підлягає застосуванню редакція статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», чинна до внесення змін Законом №213-VIII, яка надає їй право на призначення пенсії на пільгових умовах. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 046050026782 від 27.11.2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, ЕДРПОУ 21910427 зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно запису у трудовій книжці НОМЕР_2 від 01.12.1993 року; період навчання з 01.09.1990 по 29.06.1993 в СПТУ № 86 м. Кривого Рогу, Дніпропетровської області за професією майстер плодоовочевник; період роботи з 01.12.1993 по 31.12.1995 в Товаристві з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «МінСтром» ЄДРПОУ 20296401, період навчання на курсах з 04.08.1999 по 01.11.1999 з професією водій трамвая 3 класу. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.11.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням правової оцінки обставинам та висновків суду у даній справі. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено та здійснено розподіл судових витрат у справі. Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В апеляційній скарзі пенсійний орган зазначає, що суд першої інстанції безпідставно зарахував до страхового та пільгового стажу позивача окремі періоди навчання і роботи, оскільки надані документи не відповідають вимогам законодавства: диплом містить розбіжності у написанні прізвища, у трудовій книжці відсутній запис про перейменування підприємства, а період навчання на курсах не підтверджений документами про присвоєння кваліфікації. Крім того, вказує, що при вирішенні питання про призначення пенсії відповідач правомірно застосував пункт 8 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який передбачає право жінок на пенсію після досягнення 55-річного віку та за наявності не менше 25 років страхового стажу, а тому підстав для призначення позивачу пенсії на пільгових умовах не було. Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась. В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 21.11.2025 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №

2. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 046050026782 від 21.11.2025 року відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи, визначеного законодавством (25 років) та недосягненням пенсійного віку (55 років). Зазначено, що загальний страховий стаж складає 22 р. 2 м. 9 дн., пільговий стаж складає 18 р. 0 м. 6 дн. Результати розгляду документів, доданих до заяви: не зарахований період навчання з 01.09.1990 по 29.06.1993, оскільки прізвище в дипломі ОСОБА_2 не відповідає свідоцтву про розірвання шлюбу ОСОБА_3 ; не зарахований період роботи з 01.12.1993 по 31.12.1995, оскільки в трудовій книжці відсутнє перейменування підприємства; не зарахований період навчання на курсах з 04.08.1999 по 01.11.1999, оскільки в трудовій книжці відсутнє присвоєння кваліфікації. Позивачка вважає означене рішення протиправним, оскільки трудова книжка підтверджує наявність необхідного пільгового стажу, а після ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 підлягає застосуванню редакція статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», чинна до внесення змін Законом №213-VIII, яка надає їй право на призначення пенсії на пільгових умовах. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість, проте частково задовольнив позовні вимоги, не перебираючи на себе дискреційних повноважень пенсійного органу. Позивачем означене рішення суду першої інстанції не оскаржується. Переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає таке. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003. Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Згідно з частиною першою статті 8 вказаного Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. 03.10.2017 Верховною Радою України прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 (далі Закон №2148-VIII), яким Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 доповнено розділом XIV-І «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян». Так, згідно з частиною першою статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року. За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок. Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року. Відповідно до частини 5 статті 114 Закону № 1058-IV, у разі призначення пенсій на пільгових умовах відповідно до частин другої і третьої цієї статті проводиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цією статтею, за умови що роботи, які зараховуються, дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах. Наведені норми Закону почали застосовуватись з 01.10.2017. Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. 02.03.2015 був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII (далі - Закон №213-VIII, набрав чинності 01.04.2015), яким пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в такій редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома Законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII. Правила вказаних законів є ідентичними. Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII». Пунктом 1 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII. За змістом пункту 2 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-»г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: п. б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам». Отже, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-»г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах. Такий спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв`язку з ухваленням Закону № 213-VIII визначив Конституційний Суд у Рішенні №1-р/2020. Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. Таким чином, з дати набрання чинності вказаним рішенням Конституційного Суду України (23.01.2020) в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII. При цьому, положення зазначених Законів містять різні правила призначення пенсії за Списком №2 щодо параметру вікового цензу для жінок, розбіжність у величині показника вікового цензу для призначення пенсії, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII, та 55 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII. Також, положення зазначених Законів містять різні правила призначення пенсії за Списком №2 щодо параметру страхового стажу, розбіжність у величині показника загального страхового стажу для призначення пенсії складає 5 років та становить 25 років для чоловіків та 20 років для жінок - за пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII, та 30 років для чоловіків та 25 років для жінок - за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. За вказаних обставин колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII з урахуванням Рішення від 23.01.2020 №1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV. Таке застосування вказаних норм права усуває колізію у їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність. З огляду на зазначене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про незастосовність Закону №1788-ХІІ у зв`язку з тим, що необхідні умови для призначення пільгової пенсії позивач набув після втрати чинності цього Закону. Суд констатує, що право на пенсію за віком на пільгових умовах, незалежно від місця останньої роботи, мають працівники, зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими та важкими умовами праці, передбачених Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, за результатами атестації робочих місць. Зокрема, жінки набувають право на таку пенсію після досягнення 50-річного віку за наявності не менше 20 років страхового стажу, з яких не менше 10 років - на зазначених роботах. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, у межах спірних правовідносин підлягає вирішенню питання щодо правомірності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №046050026782 від 27.11.2025 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, прийнятого за результатами розгляду її заяви від 21.11.2025. Судом апеляційної інстанції встановлено, що однією з підстав для відмови у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах визначено відсутність необхідного пільгового стажу. Зокрема, у спірному рішенні зазначено, що до стажу позивача не зараховані: - період навчання з 01.09.1990 по 29.06.1993, оскільки прізвище в дипломі ОСОБА_2 не відповідає свідоцтву про розірвання шлюбу ОСОБА_3 ; - період роботи з 01.12.1993 по 31.12.1995, оскільки в трудовій книжці відсутнє перейменування підприємства; - період навчання на курсах з 04.08.1999 по 01.11.1999, оскільки в трудовій книжці відсутнє присвоєння кваліфікації. Оцінюючи наведені доводи відповідача, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV). Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), визначено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів (пункт 8 Порядку № 637). Особливості підтвердження трудового стажу окремих категорій працівників визначені пунктом 20 Порядку № 637, згідно з яким у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на територіях, зазначених в абзаці другому пункту 18 цього Порядку, стаж роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі відсутності правонаступника, а також у разі знищення архівів у зв`язку з воєнними (бойовими) діями підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу роботи, а також до стажу роботи для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням із Мінсоцполітики та Мінфіном. Колегія суддів зазначає, що у період з 26.01.1991 по 11.03.1994 на підставі постанови Верховної Ради України 12.09.1991 №1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» на території України застосовувався Список №1, затверджений постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 №10. В період з 11.03.1994 по 16.01.2003 застосовувався Список №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №

162. Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383 затверджено Порядок застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі - Порядок №383). Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація. Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №

637. Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Аналогічна позиція неодноразово викладалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 04 липня 2023 року у справі № 580/4012/19, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 20 лютого 2018 року у справі № 234/13910/17 та від 7 березня 2018 року у справі №233/2084/17. Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 01.12.1993 позивач: - з 01.09.1990 по 30.06.1993 навчалася у СПТУ №86 м. Кривого Рогу; - з 01.12.1993 по 31.12.1995 працювала у ТОВ виробничо-комерційна фірма «МінСтром» на посаді комерційного агента; - з 04.08.1999 по 01.11.1999 проходила курси з підготовки водіїв трамвая. Як зазначалося вище, у спірному рішенні відповідач відмовив у зарахуванні до стажу позивача: - періоду навчання з 01.09.1990 по 29.06.1993 через розбіжність у написанні прізвища в дипломі (« ОСОБА_2 ») та свідоцтві про розірвання шлюбу (« ОСОБА_3 »); - періоду роботи з 01.12.1993 по 31.12.1995 у зв`язку з відсутністю в трудовій книжці запису про перейменування підприємства; - періоду навчання на курсах з 04.08.1999 по 01.11.1999 через відсутність запису про присвоєння кваліфікації. Щодо наявності у позивача права на зарахування до стажу періоду навчання у СПТУ №86 м. Кривого Рогу колегія суддів зазначає таке. Відповідно до пункту «д» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується, зокрема, навчання у професійно-технічних училищах та інших закладах професійної освіти. Судом першої інстанції встановлено, що згідно зі свідоцтвом про народження позивач має прізвище « ОСОБА_3 », а довідкою Міжрегіонального центру професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців (архів СПТУ №86) від 09.12.2025 №340 підтверджено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчалася у СПТУ №86 м. Кривого Рогу та отримала диплом НОМЕР_4 від 30.06.1993, що також підтверджується поіменною книгою навчального закладу. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розбіжність у написанні однієї літери прізвища («и» та «і») не спростовує належності диплома саме позивачу та не може бути самостійною підставою для незарахування зазначеного періоду навчання до її стажу роботи. Щодо зарахування до стажу позивача періоду її роботи з 01.12.1993 по 31.12.1995 та навчання на курсах з підготовки водіїв трамвая з 04.08.1999 по 01.11.1999, колегія суддів вважає обґрунтованим висновк суду першої інстанції про те, що недоліки в оформленні трудової книжки, допущені роботодавцем, не можуть бути підставою для неврахування зазначених періодів, оскільки обов`язок щодо її належного ведення покладається на роботодавця, а не на працівника. Так, на момент заповнення трудової книжки позивача була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», що затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 року № 162 (далі - Інструкція №162). Відповідно до п.2.2 розділу 2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. В трудову книжку вносяться: дані про робітника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність. Пунктом 2.3. розділу 2 Інструкції №162 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні в день звільнення і повинні повністю відповідати тесту наказу (розпорядження). З кожним записом, що вноситься на підставі наказу (розпорядження) в трудову книжку про прийом на роботу, переводах на іншу постійну роботу і звільнення, адміністрація зобов`язана ознайомити власника цієї книжки під підпис в особовій картці (п.2.4. розділу 2 Інструкції). Відповідні вимоги щодо заповнення трудових книжок містяться і в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі - Інструкція № 58). Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення. Згідно з п.2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. Відповідно до п. 4.1 Інструкції №58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Аналізуючи вищевказані норми, суд доходить до висновку, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок працівників та внесення в них достовірних відомостей саме на роботодавців, також на керівників підприємств (роботодавців) покладено і обов`язок по заміні печаток і штампів цих підприємств. Приписами пункту 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС №656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» визначено, що відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що обов`язок щодо ведення трудових книжок працівників, у тому числі внесення до них достовірних відомостей, покладено саме на роботодавця. На керівників підприємств (роботодавців) також покладається обов`язок щодо належної організації ведення трудових книжок, у тому числі використання печаток і штампів підприємства. Колегія суддів наголошує, що працівник не несе відповідальності за правильність оформлення та заповнення трудової книжки, оскільки відповідні записи вносяться уповноваженими працівниками підприємства, а не самим працівником. Обов`язок щодо ведення трудових книжок (їх заповнення, внесення відповідних записів, засвідчення печаткою підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень чи змін до записів) законодавством покладено на адміністрацію підприємства (власника або уповноважений ним орган). Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи чи організації. Отже, недотримання правил ведення трудових книжок може спричиняти негативні наслідки для осіб, відповідальних за їх оформлення, однак не може покладатися на працівника та впливати на реалізацію його прав, зокрема права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17. Також, колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а. В контексті обставин цієї справи та доводів Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, покладених ним в основу свого рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 та апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції враховує й те, що за частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Проте, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на проведення перевірки відомостей у поданих позивачем документах, як і не доведено відсутності у трудовій книжці позивача, яка у даному випадку є основним документом, що підтверджує стаж відповідних записів чи неточностей. З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини справи, наведені норми законодавства та правові висновки Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 046050026782 від 27.11.2025 прийняте не на підставі та не у спосіб, визначені Конституцією та законами України, а тому не відповідає критеріям правомірності, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, у зв`язку з чим є протиправним та підлягає скасуванню. Відтак, з метою ефективного захисту порушених прав позивачки, суд першої інстанції обґрунтовано зобов`язав пенсійний орган зарахувати до її стажу спірні періоди роботи та навчання, а також повторно розглянути заяву позивача від 21.11.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Розподіл судового збору не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року в адміністративній справі №160/564/26 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повне судове рішення складено 08 липня 2026 року. Головуючий - суддя Н.І. Малиш суддя Н.П. Баранник суддя А.А. Щербак