Постанова 4852 № 160/29869/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 08 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/29869/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року (суддя 1-ї інстанції Луніна О.С.) в адміністративній справі №160/29869/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: 15.10.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просила суд: - визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, які викладені в листі від 02 жовтня 2025 року №48884-36750/М- 01/8-0400/25 щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01 вересня 1987 року по 26 березня 1996 року та з 01 квітня 1996 року по 15 травня 1996 року; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 01 вересня 1987 року по 26 березня 1996 року та з 01 квітня 1996 року по 15 травня 1996 року та здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за віком з дня призначення пенсії за віком, а саме з 01 липня 2025 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка, яка з 01.07.2025 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком, 03.09.2025 звернулася до відповідача із заявою про перерахунок пенсії шляхом зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.09.1987 по 26.03.1996 та з 01.04.1996 по 15.05.1996. У задоволенні заяви відповідач відмовив, що, на думку позивачки, є протиправним, у зв`язку з чим вона звернулася до суду з цим позовом. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року позов задоволено. Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. В апеляційній скарзі пенсійний орган зазначає, що суд безпідставно зобов`язав зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи на території Республіки Узбекистан. Вказує, що після 01.01.1992 такі періоди можуть бути зараховані лише за наявності документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат, яких позивач не надала. Також зазначає, що трудова книжка сама по собі не є достатнім доказом для зарахування спірних періодів стажу за відсутності інших передбачених законодавством документів. Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні. В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 01 липня 2025 року та отримує пенсію за віком. 03 вересня 2025 року позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила зарахувати до її страхового стажу періоди роботи з 01.09.1987 року по 26.03.1996 року та з 01.04.1996 року по 15.05.1996 року. Листом від 02.10.2025р. за №48884-36750/М-01/8-0400/25 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача, що Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562 "Деякі питання обчислення страхового стажу" затверджено Порядок підтвердження не здійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу (далі - Порядок). Згідно електронної пенсійної справи до загального стажу не зараховано період роботи з 01.09.1987 по 26.03.1996 та з 01.04.1996 по 15.05.1996 в Узбецькій РСР враховуючи норми вказаного Порядку. Враховуючи зазначене, для визначення права на зарахування вказаних періодів до загального стажу необхідно додати документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат. Представником Позивача 07 жовтня 2025 був направлений адвокатський запит для уточнення відповіді. Відповідно до відповіді на адвокатський запит від 14 жовтня 2025 року №0400-010307- 8/193706 відповідачем було повідомлено, що пунктом 2 статті 24-1 Закону № 1058 передбачено, що періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Республіка Узбекистан припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, у зв`язку з чим при призначенні пенсій громадянам, які проживали/працювали на території Республіки Узбекистан до страхового стажу зараховуються періоди роботи лише по 31.12.1991. Враховуючи вищезазначене, до загального страхового стажу ОСОБА_1 не було зараховано періоди роботи в Республіці Узбекистан з 01.01.1992 по 26.03.1996 та з 01.04.1996 по 15.05.1996 відповідно до записів трудової книжки. З такою позицією пенсійного органу позивач не погоджується, що стало підставою для звернення до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість. Переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає таке. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Частина третя статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. При цьому розмір пенсії особи яка звернулась за нею визначається індивідуально залежно від набутого стажу та отриманого заробітку, з якого у свою чергу сплачувались страхові внески. Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV). Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року. Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17. Як вбачається з матеріалів справи, у межах спірних правовідносин позивач заявила вимоги про зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.09.1987 по 26.03.1996 та з 01.04.1996 по 15.05.1996, набутих на території Республіки Узбекистан. Судом першої інстанції встановлено, а відповідачем не заперечується, що трудова книжка серії НОМЕР_1 містить записи про роботу позивача у зазначені періоди на території Республіки Узбекистан. При цьому будь-яких заперечень щодо достовірності цих записів відповідач під час розгляду справи не висловлював. Із листа відповідача від 02.10.2025 та доводів апеляційної скарги вбачається, що підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу стало посилання на те, що після припинення участі Республіки Узбекистан в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 до страхового стажу можуть бути зараховані лише періоди роботи на території цієї держави до 31.12.1991, а зарахування інших періодів можливе лише за умови підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за такі періоди. Колегія суддів критично оцінює зазначену позицію відповідача та погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вона суперечить принципу верховенства права, з огляду на таке. Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди. Частинами другою та третьою статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Частиною другою статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, Указами Президента України строк дії режиму воєнного стану неодноразово продовжувався та на час спірних відносин і розгляду справи не припинений та не скасований. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 вирішено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, укладеної 13.03.1992 у м. Москві. Зазначена постанова набрала чинності 02.12.2022. Разом із тим, відповідно до частини другої статті 13 зазначеної Угоди, пенсійні права громадян, набуті під час її дії, зберігаються і не втрачають чинності у разі виходу держави-учасниці з Угоди. З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що припинення участі України в Угоді не є підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи, набутих на території держави-учасниці Угоди в період її чинності. Враховуючи наведені норми законодавства, правові висновки Верховного Суду та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необхідність зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.09.1987 по 26.03.1996 та з 01.04.1996 по 15.05.1996, а також здійснити перерахунок і виплату пенсії за віком з дня її призначення з 01.07.2025, з урахуванням раніше виплачених сум. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року в адміністративній справі №160/29869/25 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повне судове рішення складено 08 липня 2026 року. Головуючий - суддя Н.І. Малиш суддя Н.П. Баранник суддя А.А. Щербак