Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/3810/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 07 липня 2026 року м. Дніпросправа № 280/3810/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач), суддів: Щербака А.А., Малиш Н.І., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.07.2025 (суддя суду першої інстанції Татаринов Д.В.), прийняте в порядку письмового провадження в м. Запоріжжя, в адміністративній справі №280/3810/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: 13.05.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інн. НОМЕР_2 , з військової служби, згідно з підпунктом г пункту 2 частини 4статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу з підстав, що зазначені в абзаці 10 пункту 3 частині 12 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код СДРПОУ НОМЕР_3 ) звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інн. НОМЕР_2 згідно з підпунктом г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу з підстав, що зазначені в абзаці 10 пункту 3 частині 12 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною, з числа осіб з інвалідністю І чи II групи. Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 28.07.2025 задовольнив позовні вимоги частково. Визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інн. НОМЕР_2 , з військової служби, згідно з підпунктом г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу з підстав, що зазначені в абзаці 10 пункту 3 частині 12 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу. Зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 , поданого Військовій частині НОМЕР_1 27 січня 2025 року, про звільнення ОСОБА_1 з військової служби під час дії воєнного стану на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, та прийняти за результатами його розгляду, в установленому порядку рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні решти вимог відмовив. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Військова частина НОМЕР_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що за результатами розгляду рапорту відмовлено, оскільки як підставу для звільнення з військової служби зазначено необхідність здійснення постійного догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи, проте надані документи не підтверджують наявності підстав для звільнення. Разом з тим, відповідно до частини 3 статті 12 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», звільнення військовослужбовця можливе у зв`язку з необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Проте, надані позивачем документи не містять чітких доказів безперервної потреби в постійному догляді за його дружиною, окрім того відповідач ставить під сумнів сам висновок ЛКК №147 від 06 грудня 2024 року, оскільки такі висновки надаються з метою одержання соціальних послуг та отримання надавачем відповідної компенсації. Військова частина НОМЕР_1 з метою правильного і однозначного застосування законодавства зверталася до Міністерства охорони здоров`я України як до головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, із запитом, які медичні висновки лікарсько-консультативних комісій підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за особою, а також чи відносяться до таких медичних висновків висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма № 080-2/о), висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма № 080-4/о). З відповіді на запит військової частини до Міністерства охорони здоров`я України (лист Департаменту медичних послуг Міністерства охорони здоров`я України № 25- 04/15616/2-23 від 08 червня 2023 року) відомо, що медичний висновок про потребу у постійному сторонньому догляді лікарсько-консультативні комісії уповноважені видавати лише щодо осіб з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу за формою, затвердженою наказом МОЗ 31 липня 2013 року №

667. В інших випадках потреба у постійному сторонньому догляді визначається медико-соціальними експертними комісіями при встановленні інвалідності І групи. Вказує, що потребу у постійному догляді можуть підтверджувати лише медичні висновки встановленого зразка та видані у встановленому порядку (вище зазначено дві такі форми, обидві стосуються повнолітніх осіб з інвалідністю - висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу; виписка з акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою №157-1/о). Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині, що підтверджується Військовим квитком Серії НОМЕР_4 , копія якого міститься в матеріалах справи. Позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_5 , виданим Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 03 січня 2024 року. Дружина позивача, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має інвалідність з дитинства 2 групи (безстроково), що підтверджується Довідкою до акту огляду МСЕК Серії 12ААА №286781, копія якого також міститься в матеріалах справи. 27 січня 2025 року позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення його з військової служби відповідно до абзацу 11 пункту частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", а саме: через сімейні обставини, необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю І чи II групи. На підтвердження наявності підстав для звільнення з військової служби позивач, зокрема, надав: копію Висновку ЛКК №148 від 09 грудня 2024 року, згідно якого дружина позивача, ОСОБА_2 , за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду, як не здатна до самообслуговування, копію довідки до акту огляду МСЕК Серії 12ААА №286781, копію висновку за формою первинної облікової документації № 080-4/о, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 березня 2021 року № 407, Комунального некомерційного підприємства «Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабельна» Херсонської міської ради від 06 грудня 2024 року № 147 та копію свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_5 , виданого Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 03 січня 2024 року. 28 січня 2025 року позивач отримав відповідь про розгляд вище вказаних рапортів, якою йому було відмовлено у звільненні посилаючись на те, що позивачем подано документи, які не підтверджують наявності підстав для звільнення. Позивач вважаючи, що відповідач протиправно відмовив йому у звільненні з військової служби, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів. Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем разом з рапортом подані належні документи на підтвердження наявності підстав для звільнення позивача з військової служби. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). За приписами частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, під час дії воєнного стану у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яким визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі. Відповідно до пункту 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Додатком до цієї Інструкції є Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Пункт 5 зазначеного Переліку визначає документи, які підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, передбачених частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи підтверджується сукупністю таких документів: копія свідоцтва про шлюб; один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «;Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді (для осіб з інвалідністю II групи). Колегія суддів звертає увагу, що зміст вказаної Інструкції свідчить про те, що висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про необхідність здійснення постійного догляду за хворою дружиною є належним документом для звільнення військовослужбовця з військової служби через сімейні обставини. Суд зазначає, що відмова відповідача в задоволенні рапорту позивача грунтується на тому, що відповідач не визнає висновок ЛКК про потребу дружини позивача у постійному сторонньому догляді як документ, який підтверджує право позивача на звільнення, оскільки вважає, що висновок про потребу у постійному догляді мав бути відображений у докуметах МСЕК. Колегія суддів вважає такий висновок відповідача необгрунтованим з огляду на таке. Відповідно до абзацу 8 статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 №2961-IV (далі - Закон України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) медико-соціальна експертиза - це встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності. Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначає Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до пункту 3 зазначеного Положення медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Згідно з пунктом 4 Положення №1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (МСЕК), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні медико-соціальні експертні комісії визначають: - ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків; - потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; - потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; - ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; - причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого; - медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним. З аналізу наведеного вбачається, що медико-соціальна експертна комісія має повноваження визначати потребу особи у сторонньому нагляді, догляді або допомозі в межах процедури проведення медико-соціальної експертизи, тобто під час встановлення (чи перегляду) інвалідності або ступеня обмеження життєдіяльності. Щодо висновку лікарсько-консультативної комісії (ЛКК), який може бути поданий у складі пакета документів для підтвердження наявності підстав для звільнення відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд зауважує про таке. Відповідно до положень частин першої, десятої статті 7 Закон України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я. Лікарсько-консультативні комісії закладів охорони здоров`я: - визначають наявність стійкого розладу функцій організму дитини та відповідно можливі обмеження її життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем; - складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми; - надають консультативну допомогу з питань реабілітації та стороннього догляду, диспансерного нагляду або допомоги дітям з інвалідністю; - забезпечують своєчасний огляд (переогляд) дітей з порушеннями стану здоров`я та дітей з інвалідністю. Відповідно до статті 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 №917 затверджено Положення про лікарсько-консультативну комісію, яке визначає механізм проведення медико-соціальної експертизи хворих, що не досягли повноліття, і потерпілих від нещасного випадку на виробництві дітей віком від 15 до 18 років, дітей з інвалідністю з метою встановлення ступеня обмеження життєдіяльності під час взаємодії із зовнішнім середовищем та часу настання інвалідності. Підпункт 1 пункту 7 Положення передбачає, що лікарсько-консультативні комісії, з-поміж іншого, визначають: - наявність стійкого розладу функцій організму та відповідно можливі обмеження життєдіяльності дитини під час взаємодії із зовнішнім середовищем; - категорію "дитина з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю підгрупи А", причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати працездатності (у відсотках) у дітей віком від 15 до 18 років, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві ; - потребу дитини з інвалідністю у забезпеченні її технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань; - потребу дитини з інвалідністю у медичній допомозі та соціальних послугах, в тому числі додатковому харчуванні, у забезпеченні лікарськими засобами, постійному сторонньому догляді, диспансерному нагляді, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування тощо; - ступінь стійкого обмеження життєдіяльності для направлення дитини з інвалідністю до реабілітаційних установ та інших установ, що здійснюють соціальне обслуговування. Також повноваження лікарсько-консультативної комісії визначає Порядок організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 №1066) (далі - Порядок №189). Так, відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку №189 при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються лікарсько-консультативні комісії. Пункт 3 розділу ІІІ Порядку №189 визначає, що до основних завдань лікарсько-консультативних комісій належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до медико-соціальної експертної комісії для встановлення інвалідності; 3) надання до медико-соціальної експертної комісії документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання). Крім того, повноваження лікарсько-консультативної комісії визначає наказ Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров`я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8). За такого нормативно-правового регулювання склалася ситуація, коли особа з інвалідністю, якій під час встановлення інвалідності медико-соціальна експертна комісія не визначила потребу в постійному догляді, для підтвердження цієї обставини, відповідно до пункту 5 Переліку документів, які подаються при звільненні військовослужбовця з військової служби, може подати альтернативний документ, що підтверджує потребу в постійному догляді для осіб з інвалідністю II групи, - висновок лікарсько-консультативної комісії. Водночас законодавство прямо не наділяє лікарсько-консультативну комісію відповідними повноваженнями. Більш того, чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не передбачає затвердженої форми висновку лікарсько-консультативної комісії про потребу в постійному догляді. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено, зокрема, форму первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» та інструкцію щодо її заповнення. Так, відповідно до затвердженої Інструкції висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого № _____» (пункт 3) та надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №859 (пункт 4). У пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 7). Зміст висновку за формою №080-4/о та його складові елементи загалом найбільшою мірою відповідають суті документа, передбаченого пунктом 5 Переліку, проте мають істотні відмінності - зокрема щодо суб`єкта його складання (лікарська комісія, а не лікарсько-консультативна комісія), цільового призначення (використовується для отримання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі), а також через відсутність у ньому відомостей про потребу особи в постійному догляді. Відсутність уніфікованого зразка висновку про потребу в постійному догляді та повноважень лікарсько-консультативної комісії для його прийняття свідчить про наявність прогалини та неузгодженості нормативно-правового регулювання, що спричиняє правову невизначеність у реалізації права особи на звільнення з військової служби за відповідною підставою. Між тим, наявність правової невизначеності в повноваженнях ЛКК не може бути використана відповідачем як обгрунтування рішення про відмову в реалізації права особи на звільнення з військової служби за наявності для цього правових підстав. Так, на підтвердження наявності підстав для звільнення з військової служби позивач надав: копію висновку за формою первинної облікової документації № 080-4/о, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 березня 2021 року № 407, Комунального некомерційного підприємства «Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабельна» Херсонської міської ради від 06 грудня 2024 року № 147, копію Висновку ЛКК№148 від 09 грудня 2024 року, копію довідки до акту огляду МСЕК Серії 12ААА №286781. Відповідно до довідки до акта МСЕК серії 12ААА №286781, ОСОБА_3 має інвалідність з дитинства ІІ групи, їй рекомендований денний нагляд. (а.с. 18) Відповідно до висновку від 06.12.2024 №147 про наявність порушень функції організму через які невіліковно хворі особи не можуть смостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послгуи з догляду на непрофесійній основні (форма №407) рекомендрований вид соціальної послуги не визначено (не підкреслено). Згідно з висновокм ЛКК комунального некомерційного підприємства «Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабелеша» ХМР від 09.12.2024 ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, як не здатна до самообслуговування. Колегія суддів вважає, що наданий позивачем документ висновок ЛКК комунального некомерційного підприємства «Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабелеша» ХМР від 09.12.2024 про те, що ОСОБА_4 потребує постійного стороннього догляду, як не здатна до самообслуговування, є документом який передбачений п. 5 Переліку документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, затвердженого наказом №170 на підтвердження підстав звільнення з військової служби, зокрема, на підставі підпунктом г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність відмови відповідача у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби та наявність підстав для покладення на відповідача обов`язку повторно розглянути рапорт. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстави для зміни чи скасування судового рішення відсутні. Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд, УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 в адміністративній справі № 280/3810/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий - суддя О.О. Круговий суддя А.А. Щербак суддя Н.І. Малиш