Постанова 4807 № 333/10113/24

Дата документу 08.07.2026 Справа № 333/10113/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 333/10113/24 Головуючий у 1-й інстанції: Ходько В.М. Провадження № 22-ц/807/1422/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Кухаря С.В., Подліянової Г.С. при секретарі: Бєловій А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Трачук Наталії Іванівни на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради про відшкодування завданих збитків, У С Т А Н О В И В: У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Запорізької міської ради, Районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, Комунального підприємства "Наше місто" Запорізької міської ради про відшкодування завданих збитків, який в подальшому було уточнено. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 від 26.04.2024 року, він є власником автомобіля марки BMW, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . 20.06.2024 року у період часу з 17 год. 00 хв. по 18 год. 15 хв. на автомобіль BMW, д.р.н. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 , впало дерево за адресою: м. Запоріжжя, вул. Європейська, буд. 12, що росте між другим та третім під`їздом. Земельна ділянка прибудинкової території багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у комунальній власності, її власником є територіальна громада в особі Запорізької міської ради, а відтак, вона виступає у якості відповідача. В той же час, позивач звернувся до відділу поліції № 4 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області з заявою про фіксування факту пошкодження його автомобіля "ВМW", днз. НОМЕР_2 . Вказана заява була зареєстровано за ЄО № 13345 від 20.06.2024р. Відповіддю № 8839/45/01/04-2024 відділу поліції № 4 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області від 21.06.2024 року, ОСОБА_1 було повідомлено, що за його заявою проведено перевірку та ознак кримінального правопорушення не виявлено, але вбачаються ознаки цивільно-правових відносин, які вирішуються у приватному порядку в районному суді. З відповіді № 999-002-837/999-04 Запорізького обласного центру з гідрометеорології (Запорізький ЦГМ) від 02.09.2024р. вбачається, що 20 червня 2024 року максимальна швидкість вітру досягала 15 м/с, що класифікується як небезпечне метеорологічне явище І рівня небезпечності. Внаслідок зазначеної події ОСОБА_1 завдано збитки, що підтверджується Висновком експертного транспортно-товарознавчого дослідження № 4223 щодо визначення матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ BMW 320і реєстр. № НОМЕР_2 (надалі - висновок). Згідно зазначеного висновку матеріальний збиток, завданий власнику КТЗ BMW 320і реєстр. № НОМЕР_2 , внаслідок падіння дерева 20.06.2024р. на дату оцінки дорівнює вартості відновлювального ремонту КТЗ з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу на запасні частини, що підлягають заміні, та складає 99 259 гривень 15 копійок. Поряд із цим, Запорізька міська рада на адвокатський запит не надала відповіді стосовно балансоутримувача дерева, що росте між другим та третім під`їздом будинку АДРЕСА_1 . Підтвердженням направлення запиту є скріншот відправлення електронною поштою з накладенням електронного цифрового підпису. 30.08.2024 року був направлений адвокатський запит до ТОВ Управлінської компанії "Віра" з питань з`ясування балансоутримувача впавшого дерева, що підтверджується копією поштового чеку AT "Укрпошта". Проте відповіді отримано не було. Відповіддю № 1593/01-37/01 Департаменту з управління житлово-комунальним господарством ЗМР від 06.09.2024р. повідомлено, що Департамент не володіє інформацією про балансоутримувача дерева, яке росте за другим та третім під`їздом будинку АДРЕСА_1 . Крім того, на огляд автомобіля позивача, який пошкоджено 20.06.2024 року, було запрошено Запорізьку міську раду, останні надали відповідь, що начебто отримали лист-запрошення пізніше дати огляду автомобіля. Вважає, що зелені насадження (дерева) біля другого та третього під`їзду будинку АДРЕСА_1 в належному стані не утримувалися, внаслідок чого позивачу завдано шкоду. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Запорізької міської ради, Районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, Комунального підприємства «ЗАПОРІЖРЕМСЕРВІС» Запорізької міської ради, Товариства з обмеженою відповідальність «Управлінська компанія «ВІРА» на свою користь завдані матеріальні збитки у розмірі 99 259,15 гривень. Стягнути з Запорізької міської ради, Районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, Комунального підприємства «ЗАПОРІЖРЕМСЕРВІС» Запорізької міської ради, Товариства з обмеженою відповідальність «Управлінська компанія «ВІРА» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 30 000,00 гривень. Стягнути з Запорізької міської ради, Районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, Комунального підприємства «ЗАПОРІЖРЕМСЕРВІС» Запорізької міської ради, Товариства з обмеженою відповідальність «Управлінська компанія «ВІРА» на користь ОСОБА_1 понесені витрати, пов`язані із розглядом справи: витрати на проведення експертизи у розмірі 5 000,00 гривень, суму сплаченого судового збору у розмірі 1 500,00 гривень, витрати на правничу допомогу. Ухвалою Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 12 червня 2025 року клопотання представника позивача про заміну неналежного співвідповідача, залучення співвідповідачів задоволено. Замінено у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, Районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, Комунального підприємства "Наше місто" Запорізької міської ради, про відшкодування завданих збитків, первісного співвідповідача комунальне підприємство "Наше місто" Запорізької міської ради на належних співвідповідачів Комунальне підприємство "Запоріжремсервіс" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Управлінська Компанія "Віра". У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з заявою про відмову в частині позовних вимог до Районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, Комунального підприємства "Запоріжремсервіс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Управлінська Компанія "Віра". Ухвалою Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 23 жовтня 2025 року прийнято відмову позивача ОСОБА_1 від частини позовних вимог. Закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, Районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, Комунального підприємства "Запоріжремсервіс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Управлінська Компанія "Віра" про відшкодування завданих збитків в частині позовних вимог до Районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, Комунального підприємства "Запоріжремсервіс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Управлінська Компанія "Віра". Роз`яснено учасникам справи, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Запорізької міської ради про відшкодування завданих збитків відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Трачук Н.І., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, стягнути судові витрати. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що 20.06.2024 року у проміжок часу з 17 год. 00 хв. по 18 год. 15 хв. на автомобіль BMW, д.р.н. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 впало дерево, що росте між другим та третім під`їздом за адресою: АДРЕСА_1 . Земельна ділянка прибудинкової території багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності, її власником є територіальна громада в особі Запорізької міської ради, а відтак вона виступає у якості відповідача, бо на думку позивача, незважаючи на поданий відзив та докази, земельні ділянка нікому в оренду чи користування не передана, що підтверджується листом Департаменту управління активами на звернення ЗМР від 23.04.2025 року, яке і подано суду першої інстанції відповідачем, то саме міська рада повинна утримувати цю земельну ділянку чи належним чином передати свої повноваження щодо її утримання відповідній юридичній особі. Але відповідачем доказів на спростовання цього до суду не надано. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції не врахував, що дерево, що впало на належний позивачу автомобіль, було розташовано на землі комунальної власності, його власником є територіальна громада міста та не прийняв до уваги, що у справі відсутні дані про те, що дане дерево відповідно до вимог частини п`ятої статті 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» перебувало на балансовому обліку будь-якої іншої організації, в той час як організація роботи з цього питання проводиться виключно органами місцевого самоврядування. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 04.09.2019 року по справі № 200/22129/16-ц (провадження №61-43478св18), від 25 січня 2023 року по справі № 522/2891/20 (провадження № 61-9688св22). Вважає, що Запорізькою міською радою не належно виконувалися обов`язки з утримання зелених насаджень, здійснювався неналежний контроль за станом благоустрою, що призвело до падіння дерева і пошкодження транспортного засобу позивача та заподіяння матеріальної та моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню саме відповідачем. Від представника Запорізької міської ради Кисельової О.О. на адресу апеляційного суду надійшов відзив, у якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення; доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду, є безпідставними та необґрунтованими. Вказує, що позивачем за час розгляду справи у суді першої інстанції не було надано жодного документу, яким би підтверджувалося те, що житловий багатоквартирний будинок по АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці комунальної власності. Також зазначає, що безпідставним та необґрунтованим є посилання скаржника на лист Департаменту управління активами Запорізької міської ради від 23.04.2025, відповідно до якого земельна ділянка по АДРЕСА_1 нікому в оренду чи користування не передана. Те, що вказана земельна ділянка не передана в оренду доводить лише те, що жодна особа чи організація (установа/товариство) не зверталися з цього приводу до Міської ради. Оскільки саме під час такого звернення можна встановити дійсність того, чи віднесено спірну ділянку до земель комунальної власності, чи має Міська рада права на цю ділянку, чи можливо її віднесено до земель державної, а не комунальної власності. Співвласники багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 набули право постійного користування земельною ділянкою (прибудинковою територією), на якій розташований вказаний будинок. Відсутність укладеного відповідно до вимог чинного законодавства Акту приймання передачі ділянки по АДРЕСА_1 жодним чином не позбавляє співвласників цього будинку права вільно використовувати її для власних потреб: висаджувати кущі, дерева, квіти, будувати погріби, використовувати майданчики для паркування авто, тощо. Звертає увагу, що стороною позивача не заперечувалося безперешкодне користування цією прибудинковою територією. Так, з пояснень ОСОБА_2 , він проживає у вказаному багатоквартирному будинку та ставить своє авто на прибудинковій території будинку (на майданчику, біля під`їзду). Вважає, що суд вірно зазначив про те, що не вбачає підстав для визнання загальновідомою обставиною факту перебування в комунальній власності Запорізької міської ради усієї землі в межах міста Запоріжжя, оскільки такий факт не є реальною подією чи явищем, а фактично є узагальненням зі сторони позивача, яке базується на його суб`єктивній оцінці вказаного. Крім того, законом визначено, що землею відповідних територіальних громад населених пунктів вважаються лише ті земельні ділянки, які не належать до земельних ділянок приватної та державної власності, а позивачем не було надано доказів того, що спірна земельна ділянка (прибудинкова територія) не віднесена до цих категорій земель. Законодавство України, чинне як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи, передбачає обов`язок власника земельної ділянки, або особи яка має законне право володіння вказаним майном, відшкодувати шкоду, заподіяну майну потерпілої особи внаслідок падіння дерева, що росте в межах такої земельної ділянки. Доводи позивача та його представника про те, що належність Запорізькій міській раді земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , є загальновідомою обставиною і доведенню не підлягає, є неспроможними. Наголошує, що Запорізька міська рада не є належним відповідачем по вказаній справі. Відповідно до правової позиції, висловленої ВС/КЦС у постанові від 04.04.2018 у справі № 2-1474/11-ц, відповідальним за падіння позабалансових дерев на автомобілі згідно закону є виконавчий орган місцевої ради, а не сама міська рада відповідно до пп. 7, п. «а» ч. 1 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування» (відповідно до якого визначення балансоутримувача дерев та контроль за станом зелених насаджень належить до відання саме виконавчого органу міської ради, а не самої міської ради. Також зауважує, що станом на теперішній час, порядок передачі земельної ділянки співвласникам багатоквартирного будинку Кабінетом Міністрів України не визначено, а тому земельна ділянка, в тому числі і прибудинкова територія житлового багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 та зелені насадження на ній (зокрема дерева) в силу вимог закону фактично перебувають у користуванні співвласників цього багатоквартирного будинку та на утриманні Управителя, яким є ТОВ «Управлінська компанія «ВІРА» Дільниця № 3». Неоформлення у встановленому законом порядку співвласниками багатоквартирного будинку або управителем права власності/постійного користування на прибудинкову територію жодним чином не позбавляє їх права користування/управління останньою, а відтак і обов`язок нести відповідальність за неналежне її утримання. Відповідно до листа директора ТОВ «Управлінська компанія «ВІРА» Дільниця №3 (далі Компанія) № 2025-Д02/02-006 від 28.04.2025, будинок за адресою: м. Запоріжжя, вул. Європейська, 12 знаходиться в управлінні Компанії з 01.07.2023 по теперішній час на підставі Договору про надання послуги з управління будинком №УК-2023/ДЗ-04 від 01.06.2023, укладеного між співвласниками будинку та управителем ТОВ «Управлінська компанія «ВІРА» Дільниця № 3 за рішенням співвласників будинку у відповідності до положень Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» № 417-VII від 14.05.2015. Компанія не є балансоутримувачем зазначеного житлового будинку. Згідно п. 1.2 долученого до вищевказаного листа копії Договору № УК-2023/ ДЗ-04 від 01.06.2023, укладеного між співвласниками будинку в особі ОСОБА_3 (яка діє на підставі рішення зборів співвласників, протокол №1 від 08.05.2023) та управителем ТОВ «Управлінська компанія «ВІРА» Дільниця №3» в особі директора Лєдєнцової Людмили Юріївни, «Послуга з управління полягає у забезпеченні Управителем належних умов проживання і задоволення господарсько побутових потреб мешканців будинку, шляхом утримання і ремонту спільного майна будинку та його прибудинкової території». Актом приймання-передачі технічної документації на житловий будинок, укладеним 01.07.2023 між генеральним директором ТОВ «Керуюча компанія «Мрія» та ТОВ «УК «ВІРА» Дільниця № 3» було узгоджено Схему прибирання прибудинкової території. Схема прибудинкової території за житловим будинком по АДРЕСА_1 , який знаходився у господарському віданні комунального підприємства «Наше місто», була погоджена представником районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, генеральним директором КП «Наше місто». Згідно вказаної Схеми, загальна площа прибудинкової території, закріпленої за житловим будинком АДРЕСА_1 становить 6819,10 кв.м, до складу якої увійшли: асфальт двору 3510,40 кв.м, асфальт вулиці - 128,30 кв.м, газон двору 2 280,70 кв.м, газон вулиці 899,70 кв.м. З вказаної схеми та поданого позову вбачається, що дерево, яке впало на автомобіль, що належить позивачу, росло на прибудинковій території житлового будинку АДРЕСА_1 , яка відповідно до схеми була закріплена за вказаним будинком. Згідно Листа першого заступника директора Департаменту управління активами Запорізької міської ради № 2911/01/01-07/4059 від 23.04.2025, за наявною у департаментів інформаційною базою (договорів оренди землі, укладених Запорізькою міською радою), на земельну ділянку, яка зазначена на схемі, договір оренди землі не обліковується. Вважає, що прибудинкова територія, на якій росло дерево, гілка з якого впала на автомобіль позивача, перебуває на балансі районної адміністрації Запорізької міської ради по Космічному району та у користуванні співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , управителем якого є ТОВ «Керуюча компанія «Мрія» та ТОВ «УК «ВІРА» Дільниця № 3». На думку представника Запорізької міської ради, належним відповідачем у вказаній справі є саме ТОВ «Управлінська компанія «Віра» Дільниця №3», яке відповідно до Договору №УК-2023/ДЗ-04 від 01.06.2023 та Додатків до нього є управителем будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 . Також вважає, що відсутність вини Запорізької міської ради у настанні події, яка спричинила пошкодження належного позивачу автомобіля є повністю доведеною, а відтак позовні вимоги ОСОБА_1 до Запорізької міської ради є необґрунтованими, не доведеними, а відтак, не підлягають задоволенню. Щодо відшкодування моральної шкоди, то стороною позивача не було зазначено будь якого обґрунтування, в чому саме для позивача полягала завдана йому моральна шкода, не надано належних доказів на підтвердження розміру моральної шкоди, з яких міркувань він оцінює її саме у розмірі 30 000,00 гривень. З огляду на вказане вважає, що в цій частині позову слід відмовити у зв`язку з недоведеністю. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то в остаточній редакції позовної заяви ОСОБА_1 було заявлено до стягнення витрати на правничу допомогу у сумі 22 000,00 грн. При зверненні до суду з апеляційною скаргою, ним заявлено до стягнення 6 000,00грн. Представник відповідача категорично не погоджується з розміром заявлених до стягнення витрат. Так, всі заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу є необґрунтовано завищеними, а відтак такими, що не підлягають стягненню. Даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають з приводу відшкодування шкоди. У спорах такого характеру, існує достатньо судової практики. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. Матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження яких адвокат витратила б значну кількість часу. Практично всі документи надсилалися до Електронного кабінету адвоката через підсистему (модулів) Єдиної судової інформаційнотелекомунікаційної системи «Електронний суд», що не вимагало додаткових зусиль з отримання вказаних документів за допомогою поштового відправлення чи ознайомлення з ними у приміщенні суду. Адвокат брала участь в судових засіданнях, на яких надавала пояснення щодо правової позиції, узгодженої з позивачем, додаткових питань до учасників процесу не задавала. Виходячи з фактичних обставин даної справи, дослідивши надані адвокатом докази, врахувавши характер спору у даній справі, ступінь її складності, керуючись принципами справедливості, вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу (гонорару), заявлений до стягнення, є завищеним та неспівмірним зі складністю цієї справи, а відтак не відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За приписами частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що суд не вбачає підстав для визнання загальновідомою обставиною факт перебування в комунальній власності Запорізької міської ради усієї землі в межах міста Запоріжжя, оскільки такий факт не є реальною подією чи явищем, а фактично є узагальненням зі сторони позивача, яке базується на його суб`єктивній оцінці вказаного. Крім того, законом визначено, що землею відповідних територіальних громад населених пунктів вважаються лише ті земельні ділянки, які не належать до земельних ділянок приватної та державної власності. Отже, належність відповідачу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , підлягає доведенню на загальних підставах. Зокрема, згідно закону така обставина, має бути підтверджена відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та/або з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку. Позивач в порушення вищевказаних норм права не надав допустимих доказів на підтвердження вказаної обставини, як і не навів аргументів неможливості надання таких доказів чи їх відсутності, не повідомив чи звертався він за отриманням таких відомостей до відповідних органів, не заявляв до суду клопотання про допомогу у збиранні доказів. Позовна заява взагалі не містить посилання на докази, що підтверджують вказану обставину. Крім того, суд вважав помилковими доводи сторони позивача про те, що саме відповідач зобов`язаний спростувати належність Запорізькій міській раді земельної ділянки за адресою: вул. Європейська, буд. 12, в м. Запоріжжя. Таким чином, позивачем не наведено переконливих доказів належності спірної земельної ділянки відповідачу, в зв`язку з чим суд виснував про недоведеність того, що Запорізька міська рада є особою відповідальною за спричинення ОСОБА_1 матеріальних збитків і моральної шкоди, з огляду на що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі. Проте, погодитися з такими висновками суду не можна з наступних підстав. Як вбачаєтьсяз матеріалів справи та встановлено судом, транспортний засіб BMW, державний реєстрацій номер НОМЕР_2 , 2015 року випуску, належить ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 . Листом т.в.о. начальника відділу поліції № 4 Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області Василя Заярського № 8839/45/01/04-2024 від 21.06.2024, ОСОБА_1 повідомлено про надходження 14.06.2024 до відділу поліції звернення про те, що 20.06.2024 за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок падіння дерева було пошкоджено автомобіль "BMW", державний номерний знак НОМЕР_2 . Вказане повідомлення було зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі "Інформаційного порталу Національної поліції України" за № ЄО 13345 від 20.06.2024. За наслідками проведеної перевірки ознак кримінального чи адміністративного порушення чинного законодавства не виявлено, але вбачаються ознаки цивільно-правових відносин, які вирішуються у приватному порядку в районному суді. Позивач отримав копії відповідних матеріалів перевірки його звернення. Позивачем рекомендованим поштовим відправленням № 6900515051832 направлено запрошення відповідачу для участі 04.07.2024 в огляді незалежним експертом пошкодженого транспортного засобу, яке було вручено адресату 28.06.2024. Згідно висновку експертного транспортно-товарознавчого дослідження № 4223 щодо визначення матеріального збитку з додатками, складеного судовим експертом Филь Олегом Павловичем від 30.07.2024, матеріальний збиток, завданий власнику КТЗ BMW 320і реєстр. № НОМЕР_2 внаслідок падіння дерева 20.06.2024 на дату оцінки дорівнює вартості відновлювального ремонту КТЗ з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу на запасні частини, що підлягають заміні та складає 99 259,15 грн., до висновку долучено фототаблицю, протокол технічного огляду КТЗ та калькуляція вартості відновлювального ремонту КТЗ. Вартість послуги зі складення вказаного висновку становить 5 000,00 грн., про що зазначено в рахунку-фактурі № 45 від 24.06.2024 та сплачено позивачем згідно квитанції від 04.07.2024. Відповідно до рахунку-фактури № 439 від 02.08.2024, який містить перелік та вартість виконаних робіт, вартість виконаних робіт з ремонту автомобіля BMW 320і, державний номерний знак НОМЕР_2 , склала 106 020,00 грн. Згідно банківської квитанції від 05.08.2024 ОСОБА_1 сплатив на рахунок ФОП ОСОБА_4 вказану суму коштів. Згідно відповіді т.в.о. начальника Запорізького обласного центру з гідрометеорології Тетяни Сорокіної № 999 002-837/999-04 від 02.09.2024, за даними спостережень відділу гідрометеорологічних спостережень Запорізького ЦГМ 20 червня 2024 року максимальна швидкість вітру досягала 15 м/с, що класифікується як небезпечне метеорологічне явище І рівня небезпечності. Згідно листа заступника директора Департаменту з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради Олени Лазарчук № 1593/01-37/01 від 06.09.2024, Департамент не володіє інформацією про балансоутримувача дерева, яке росте між другим та третім під`їздом будинку АДРЕСА_1 . Відповідач на підтвердження своїх заперечень проти позову надав копії рішень Запорізької міської ради "Про затвердження Програми розвитку інфраструктури та комплексного благоустрою міста Запоріжжя на 2023-2025 роки", "Про правила благоустрою території міста Запоріжжя" "Про призначення управителів багатоквартирних будинків міста Запоріжжя". В листі департаменту з управління житлово-комунальним господарством від 03.04.2025 та доданих до нього документах наведена інформація про те, що станом на 20.06.2024 і на час надання відповіді, послугу з управління багатоквартирним житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , надає ТОВ "Управлінська компанія "Віра". Згідно листа ТОВ "Управлінська компанія "Віра" Дільниця № 3" від 28.04.2025 № 2025-Д02/02-06, багатоквартирний будинок за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться в управлінні товариства з 01.07.2023 по час надання відповіді, на підставі договору про надання послуги з управління будинком № УК-2023/ДЗ-04 від 01.06.2023, укладеного із співвласниками цього будинку у відповідності до положень Закону України "Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку" № 417-VIII від 14.05.2015. До листа доданий вказаний договір, в якому зазначено про порядок надання послуги з управління будинком та її складові, зокрема управитель надає послугу з прибирання прибудинкової території закріпленої за будинком, акт приймання-передачі технічної документації на вказаний житловий будинок складений і підписаний 01.07.2023 генеральним директором ТОВ "Керуюча компанія "Мрія" та директором ТОВ "Управлінська компанія "Віра" Дільниця № 3", а також схема прибудинкової території. Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права. Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі. Згідно з частиною першою та пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Аналіз змісту наведених норм свідчить про те, що за загальним правилом шкода відшкодовується за наявності складу цивільного правопорушення, елементами якого є: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вину завдавача шкоди. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»). Боржник має право доводити відсутність своєї вини (ст. 1166 ЦК України). З змісту постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі №214/7462/20 вбачається, що у разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоду, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок, відповідач доводить відсутність протиправності та вину. Пунктом 7 частини першої статті 17 Закону України від 06 вересня 2005 року № 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» (далі Закон № 2807-IV) визначено, що громадяни у сфері благоустрою населених пунктів мають право звертатись до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної майну чи здоров`ю громадян унаслідок дій чи бездіяльності балансоутримувачів об`єктів благоустрою. Згідно зі статтею 25 Закону № 2807-IV утримання та благоустрій прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку, належних до нього будівель, споруд проводиться балансоутримувачем цього будинку або підприємством, установою, організацією, з якими балансоутримувачем укладено відповідний договір на утримання та благоустрій прибудинкової території. Відповідно до частини п`ятої статті 24 Закону № 2807-IV посадові особи підприємств, установ, організацій несуть відповідальність за невиконання заходів з благоустрою, а також за дії чи бездіяльність, що призвели до завдання шкоди майну та/або здоров`ю громадян, на власних та закріплених за підприємствами, установами, організаціями територіях відповідно до закону. Частиною четвертою статті 28 Закону № 2807-IV визначено, що негайне видалення пошкоджених дерев або кущів (їх частин) може здійснюватися підприємствами, установами, організаціями або громадянами в разі, якщо стан таких пошкоджених зелених насаджень загрожує життю, здоров`ю громадян, а також майну громадян та/або юридичних осіб. Аналіз наведених норм, з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, дає підстави для висновку, що саме потерпілий має довести належними та допустимими доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою. Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. За приписами частин першої та другої статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Пунктом 5 частини другої статті 10 Закону № 2807-IV передбачено, що до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо. Відповідно до частин першої, третьої статті 15 Закону № 2807-IV органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть утворювати підприємства для утримання об`єктів благоустрою державної та комунальної власності. У разі відсутності таких підприємств органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень визначають на конкурсних засадах відповідно до закону балансоутримувачів таких об`єктів. Балансоутримувача, що здійснюватиме утримання і ремонт об`єкта благоустрою, який перебуває у приватній власності, визначає власник такого об`єкта благоустрою. Орган державної влади або орган місцевого самоврядування за поданням підприємства чи балансоутримувача щорічно затверджує заходи з утримання та ремонту об`єкта благоустрою державної або комунальної власності на наступний рік та передбачає кошти на виконання цих заходів. Орган державної влади та орган місцевого самоврядування, підприємство та балансоутримувач несуть відповідальність за виконання затверджених заходів у повному обсязі. Згідно з частиною сьомою статті 28 Закону № 2807-IV правила утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, за погодженням із заінтересованими центральними органами виконавчої влади. Пунктом 3.2 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10 квітня 2006 року № 105 (далі - Правила), передбачено, що елементами благоустрою є: покриття доріжок відповідно до норм стандартів; зелені насадження (у тому числі снігозахисні, протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, у парках, скверах і алеях, бульварах, садах, інших об`єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях; будівлі та споруди системи збирання і вивезення відходів; засоби та обладнання зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами; комплекси та об`єкти монументального мистецтва; обладнання дитячих, спортивних та інших майданчиків; малі архітектурні форми; інші елементи благоустрою. Відповідно до пункту 5.5 Правил відповідальними за збереження зелених насаджень, належний догляд за ними є: на об`єктах благоустрою державної чи комунальної власності - балансоутримувачі цих об`єктів; на територіях установ, підприємств, організацій та прилеглих територіях - установи, організації, підприємства; на територіях земельних ділянок, які відведені під будівництво, - забудовники чи власники цих територій; на безхазяйних територіях, пустирях - місцеві органи самоврядування; на приватних садибах і прилеглих ділянках - їх власники або користувачі. Таким чином, відповідальними за збереження зелених насаджень, належний догляд за ними на об`єктах благоустрою державної чи комунальної власності є балансоутримувачі зелених насаджень, уповноважені органами місцевого самоврядування підприємства, які відповідають за утримання та збереження зелених насаджень. Підпунктом 7 пункту «а» частини першої статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян. Тобто до відання виконавчого органу міської ради належить організація благоустрою населених пунктів, визначення балансоутримувача та контроль за станом зелених насаджень, а обов`язок з відшкодування заподіяної позивачу майнової шкоди внаслідок падіння дерева покладається саме на балансоутримувача, визначеного органом місцевого самоврядування, як відповідальну особу за стан відповідних зелених насаджень. Згідно ч. 4 ст. 236 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суду в постанові від 04.09.2019 у справі №200/22129/16-ц зазначив що, «…до відання виконавчого органу міської ради належить організація благоустрою населених пунктів, визначення балансоутримувача та контроль за станом зелених насаджень, а обов`язок з відшкодування заподіяної позивачу майнової шкоди внаслідок падіння гілки з дерева покладається саме на балансоутримувача, визначеного органом місцевого самоврядування, як відповідальну особу за стан зелених насаджень у дворі біля будинку. Місцевий суд установив, що відповідач КП «Міськзеленбуд» Дніпровської міської ради було створено на підставі рішення Дніпровської міської ради №45/22 від 08 грудня 2004 року, при створенні якого на його баланс жодних зелених насаджень не передавалось. Рішенням Дніпропетровської міської ради від 30 листопада 2011 року №53/17«Про внесення змін до рішення міської ради від 02.03.2011 №16/9 «Про проведення реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово - комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради» КП «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради є балансоутримувачем житлового будинку АДРЕСА_1, проте не об`єктів благоустрою зеленого господарства, що розташовані на прибудинковій території вказаного будинку. Покладаючи на Дніпровську міську раду обов`язок по відшкодуванню заподіяної позивачу майнової шкоди, місцевий суд врахував, що дерево, з якого впала гілка на належний позивачу автомобіль, було розташовано на землі комунальної власності, його власником є територіальна громада міста та виходив із відсутності даних, що дане дерево відповідно до вимог ч. 5 ст. 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» перебувало на балансовому обліку виконавчого комітету чи будь-якої організації, в той час як організація роботи з цього питання проводиться виключно органами місцевого самоврядування». Отже, у разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоду, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок, відповідач доводить відсутність протиправності та вину. Аналогічна правова позиція у спірних правовідносинах висловлена у постанові Верховного Суду від 25.01.2023 у справі №522/2891/20. При цьому, багаторічні насадження не можуть розглядатись як окремий об`єкт права власності без земельної ділянки, на якій вони знаходяться, оскільки є складовою частиною земельної ділянки. За таких умов, оскільки дерево, яке впало на належний позивачу автомобіль, було розташовано на землі комунальної власності, його власником є територіальна громада міста та відсутні дані про те, що дерево, яке впало на автомобіль позивача, відповідно до ст. 28 Закону України №2807-IV перебувало на балансовому обліку будь-якої організації, в той час як організація роботи з цього питання проводиться виключно органами місцевого самоврядування, тому колегія суддів вважає, що обов`язок по відшкодуванню заподіяної позивачу майнової шкоди має бути покладений на Запорізьку міську раду. Причинно-наслідковий зв`язок між пошкодженням належного позивачу автомобіля та бездіяльністю Запорізької міської ради, до обов`язків якої входить організація та забезпечення догляду та санітарного стану зелених насаджень, підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем під час розгляду справи. У випадку заподіяння майну особи шкоди внаслідок бездіяльності балансоутримувача, яка проявляється у незабезпеченні належного стану та догляду за утриманням об`єктів благоустрою, до яких відносяться зелені насадження, балансоутримувач зобов`язується відшкодувати таку шкоду. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17.07.2019 у справі № 372/1891/17. Єдиною та достатньою обставиною у цій справі, яка б свідчила про відсутність вини відповідача у заподіянні шкоди позивачу, а як наслідок і відсутність правових підстав для покладення на відповідача обов`язку її відшкодувати, було б заподіяння такої шкоди у зв`язку із дією об`єктивних обставин, зокрема те, що падіння дерева на автомобіль відбулося внаслідок злив, ураганів, сильних вітрів тощо. Однак, будь-яких відомостей щодо таких обставин відповідачем не надано, свої заперечення проти вимог позивача Запорізька міська рада не підтверджує будь-якими належними та допустимими доказами, що є їх процесуальним обов`язком як учасника справи. Покладаючи на Запорізьку міську раду обов`язок по відшкодуванню заподіяної позивачу майнової шкоди, апеляційний суд враховує, що дерево, яке впало на належний позивачу автомобіль, було розташовано на землі комунальної власності, його власником є територіальна громада міста та виходить із відсутності даних, що дане дерево відповідно до вимог ч. 5 ст. 28 Закону України № 2807-IV перебуває на балансовому обліку іншої організації, в той час як організація роботи з цього питання проводиться виключно органами місцевого самоврядування. У відповідності до частин першої-третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини перша, друга статті 76 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України). У відповідності до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Апеляційний суд вважає, що матеріалами справи доведено факт завдання шкоди позивачу в результаті падіння дерева на автомобіль, протиправність бездіяльності відповідача - Запорізької міської ради, яка виразилась у не визначенні балансоутримувача зелених насаджень біля будинку, причинний зв`язок між ними, а Запорізька міська рада, відповідно до вимог ст.ст. 12, 13, 49, 81, 89 ЦПК України, це не спростувала і не довела відсутності своєї вини та відсутність підстав для відшкодування шкоди. Таким чином, аналіз наведених вище норм права та обставини справи дає підстави дійти висновку, що Запорізька міська рада є відповідальною особою за стан зелених насаджень на території м. Запоріжжя, у зв`язку із чим на неї покладений обов`язок приймати рішення про видалення зелених насаджень, а тому колегія суддів дійшла висновку про стягнення з відповідача на користь позивача майнової шкоди, завданої внаслідок падіння дерева, у розмірі 99 259,15 грн., згідно висновку експертного транспортно-товарознавчого дослідження № 4223 від 30.07.2024. Щодо позовної вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди. За ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (стаття 23 ЦК України). Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» від 31 березня 1995 року за №4 (з подальшими змінами та доповненнями) встановлено, що під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. У відповідності до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 (з подальшими змінами та доповненнями), при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Враховуючи роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, даних у п. 9 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за № 4 від 31 березня 1995 року, згідно з якими розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Є очевидним, що пошкодження майна завдане позивачу, призвело до немайнових трат таких як стрес, втрата свого особистого часу, і пов`язаних з цим наслідків. При цьому, пошкодження майна через падіння дерева є подією, що викликає негативні емоції, а тому апеляційний суд вбачає причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та немайновими, моральними втратами позивача. Разом із тим, визначений позивачем на власний розсуд розмір моральної шкоди, який складає 30 000 гривень, є досить значним та суттєвим. Тому, враховуючи викладене вище, колегія суддів частково задовольняє вимогу про стягнення моральної шкоди та вважає необхідним стягнути на користь позивача 10 000 гривень. Таким чином, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім. Щодо розподілу судових витрат. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з п.п. б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Вартість послуги зі складення висновку експертного транспортно-товарознавчого дослідження № 4223 щодо визначення матеріального збитку від 30.07.2024 становить 5 000,00 грн., про що зазначено в рахунку-фактурі № 45 від 24.06.2024 та сплачено позивачем згідно квитанції від 04.07.2024 (т. 1, а.с. 18, 43-76). Щодо судових витрат у вигляді сплати судового збору. Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З позовної заяви вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача майнову шкоду у розмірі 99 259,15 грн та моральну шкоду у розмірі 30 000 грн, а всього - 129 259,15 грн. Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про стягнення з відповідача майнової шкоди у розмірі 99 259,15 грн та моральної шкоди у розмірі 10 000 грн., а всього - 109 259,15 грн, тобто позовні вимоги задоволено на 84,53%. При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено 1 500 грн судового збору (т. 1, а.с. 122), сплаті підлягав судовий збір у розмірі 1 292 грн 59 коп. Стосовно решти суми сплачен ого судового збору за подання позовної заяви, то скаржник відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про судовий збір» має право звернутися з відповідним клопотанням про її повернення. У зв`язку з частковим задоволенням позову з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 092,63 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції. За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено 1 551,11 грн (т. 3, а.с. 112). Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 311,15 грн судового збору за апеляційний розгляд справи. А всього з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 403,78 грн (1 092,63 грн + 1311,15 грн). Що стосується витрат на правничу допомогу, надану в суді першої та апеляційної інстанцій, то слід зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України) та становлять одну із складових судових витрат (частина перша статті 133 ЦПК України). За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Приписами частини першої статті 26 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VІ гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. У частині третій статті 141 ЦПК передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Встановлено, що професійна правова допомога позивачу в суді першої та апеляційної інстанцій надавалася адвокатами Прядко Д.В. та Трачук Н.І. на підставі: договору-доручення № б/н про надання професійної правничої (правової) допомоги від 24.08.2024; ордеру на надання правничої допомоги серії АР №1195170 від 30.08.2024; договору про надання правничої допомоги та представництво від 01.02.2025, ордеру на надання правничої допомоги серії АР №1314631 від 06.05.2026. На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 22 000,00 грн. до суду першої інстанції було надано: попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат №02/10 від 02.10.2024 на загальну суму 9 000,00 грн, з яких складання чотирьох адвокатських запитів по 1 000,00 грн. за кожен, складання позову 3 000,00 грн. та гонорар за представництво інтересів у суді 1 судодень 2 000,00 грн.; Акт № 02/10 від 02.10.2024 приймання-передачі наданих послуг за Договором № б/н від 24.08.2024, відповідно до якого адвокатським бюро надано послугу зі складання чотирьох запитів та позовної заяви на загальну суму 7 000,00 грн.; квитанції про сплату гонорару № 02/10 від 07.10.2024, відповідно до якої Маркін Д.В. сплатив адвокатському бюро кошти у сумі 7 000,00 грн.; акт виконаних робіт № 02/10 від 02.10.2024, відповідно до якого сторони погодили, що адвокатським бюро виконано, а Замовником прийнято послуги, вартість яких склала 7 000,00 грн.; акту приймання виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги та представництва у межах цивільної справи № 333/10113/24, відповідно до якого 21.11.2025 сторони погодили, що адвокатом витрачено 5 годин (ознайомлення з матеріалами справи (162 арк), ознайомлення з відзивами - 2 год; підготовка до судових дебатів 1 год.; участь у судових засіданнях 2 год., за що клієнтом сплачено 15 000,00 грн.; квитанції № 355698 від 21.11.2025 на суму 15 000,00 грн. На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн. до суду апеляційної інстанції була надана квитанція до прибуткового касового ордеру від 06.05.2026 на суму 6 000,00 грн. за підготовку апеляційної скарги. Колегія суддів погоджується з тим, що позивачем у справі понесені витрати на правничу допомогу. Докази наявності вказаних витрат є належними та допустимими, а тому такі витрати підлягають відшкодуванню. Апеляційний суд, зважуючи на складність та категорію справи, участь адвокатів в судовому розгляді, перелік послуг правничої допомоги, наданої в ході розгляду справи, ціну позову, керуючись принципами справедливості та верховенства права, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатами час, значення спору для сторони, заяву представника відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, вважає за необхідне визначити розмір судових витрат, який підлягає відшкодуванню для позивача в суді першої інстанції у розмірі 12 000,00 грн, в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000 грн., а всього 15 000 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Трачук Наталії Іванівни, задовольнити частково. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2026 року у цій справі скасувати та ухвалити постанову наступного змісту. Позов ОСОБА_1 до Запорізької міської ради про відшкодування завданих збитків задовольнити частково. Стягнути з Запорізької міської ради (ЄДРПОУ 04053915) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) в рахунок відшкодування майнової шкоди 99 259 (дев`яносто дев`ять тисяч двісті п`ятдесят дев`ять) грн 15 коп. Стягнути з Запорізької міської ради (ЄДРПОУ 04053915) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 (десять тисяч) грн. Стягнути з Запорізької міської ради (ЄДРПОУ 04053915) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на проведення експертного дослідження 5 000 (п`ять тисяч) грн., судовий збір в загальному розмірі 2 403 (дві тисячі чотириста три) грн. 78 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн. В іншій частини у задоволенні вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 09 липня 2026 року. Головуючий Д.А. Трофимова Судді: С.В. Кухар Г.С. Подліянова