Постанова Київський апеляційний суд № 752/24130/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 червня 2026 року м. Київ Справа № 752/24130/23 Провадження: № 22-ц/824/7322/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Верланова С. М., Нежури В. А., секретар Лаврук Ю. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Кордюкової Ж. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, в с т а н о в и в: У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 28 жовтня 2021 року він передав відповідачу грошові кошти у сумі 10 000 доларів США, що підтверджується власноручно складеною відповідачем розпискою. Відповідно до умов розписки відповідач зобов`язався повернути отримані кошти на першу вимогу позикодавця. Зазначав, що свої зобов`язання за договором позики виконав у повному обсязі, передавши відповідачу обумовлену суму коштів, однак останній отримані грошові кошти у встановлений строк не повернув. Посилаючись на направлення відповідачу вимоги про повернення боргу, яка залишилася без виконання, просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики у розмірі 365 686 грн, що є еквівалентом 10 000 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на день звернення до суду, а також 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 1 713,21 грн та судові витрати. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 28.10.2021 року у розмірі 365 686 грн та 3 % річних у розмірі 1 713,21 грн. Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3 685,02 грн. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просив змінити рішення та стягнути з відповідача суму еквівалентній 10 000 доларам США, 3 % річних за період з 29.12.2021 по 23.02.2022 року в сумі еквівалентній 46,85 доларів США. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд правильно встановивши факт отримання відповідачем грошових коштів у сумі 10 000 доларів США та наявність підстав для стягнення боргу за договором позики, неправильно застосував норми матеріального права при визначенні валюти стягнення. Посилався на те, що предметом позики були грошові кошти в іноземній валюті 10 000 доларів США, а тому відповідно до положень статей 524, 533, 1049 ЦК України та правових висновків Великої Палати Верховного Суду належним способом захисту порушеного права є стягнення суми боргу у валюті зобов`язання або визначення її еквівалента на день виконання рішення суду, а не фіксація гривневого еквівалента станом на день звернення до суду. Зазначав, що визначення судом до стягнення фіксованої суми у гривнях фактично призводить до зміни змісту зобов`язання та не забезпечує повного відновлення порушеного права кредитора у разі зміни офіційного курсу іноземної валюти до моменту виконання судового рішення. Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15 та від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16, апелянт вважав, що суд першої інстанції помилково визначив до стягнення гривневий еквівалент боргу станом на дату звернення до суду, у зв`язку із чим просив змінити рішення суду та стягнути з відповідача заборгованість у сумі, еквівалентній 10 000 доларам США, а також 3 % річних за період з 29 грудня 2021 року по 23 лютого 2022 року в сумі, еквівалентній 46,85 доларам США. Ухвалами Київського апеляційного суду від 20 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Від адвоката Овдієнко І. М. в інтересах ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника. Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 28 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики. На підтвердження факту отримання грошових коштів відповідачем складено розписку, відповідно до якої ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 10 000 доларів США та зобов`язався повернути їх на першу вимогу позикодавця. У зв`язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо повернення отриманих у позику грошових коштів позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення боргу. Матеріалами справи підтверджується, що 29 листопада 2021 року відповідачу було направлено письмову вимогу про повернення позики, яка була отримана останнім 29 листопада 2021 року. Проте, у визначений законом строк грошові кошти позивачу повернуті не були. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 409 754 грн 46 коп., яка, за розрахунком позивача, є еквівалентом суми боргу в розмірі 10 000 доларів США та 3 % річних, нарахованих за прострочення виконання грошового зобов`язання. Встановивши факт передачі відповідачу грошових коштів у сумі 10 000 доларів США, наявність у нього обов`язку щодо їх повернення та прострочення виконання грошового зобов`язання, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнув з відповідача заборгованість у гривневому еквіваленті, визначеному позивачем при зверненні до суду. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що 28 жовтня 2021 року між сторонами було укладено договір позики, на підтвердження чого відповідачем складено розписку про отримання від позивача грошових коштів у сумі 10 000 доларів США строком на два місяці. Суд врахував, що відповідач заперечував факт складення розписки та отримання грошових коштів, у зв`язку із чим за його клопотанням було призначено судову почеркознавчу експертизу. Однак відповідач, взявши на себе обов`язок щодо оплати її проведення, відповідні витрати не поніс, унаслідок чого експертною установою ухвалу суду про призначення експертизи залишено без виконання. Оцінивши таку поведінку відповідача з урахуванням положень статті 109 ЦПК України, суд дійшов висновку про його ухилення від участі у проведенні експертизи та визнав доведеним факт складення і підписання ним розписки від 28 жовтня 2021 року, а відтак і факт отримання від позивача грошових коштів у сумі 10 000 доларів США. Встановивши, що відповідач не повернув отримані в позику кошти у визначений договором строк та не надав належних і допустимих доказів виконання свого зобов`язання, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення суми основного боргу. При цьому суд виходив із того, що позивач, реалізуючи своє процесуальне право на визначення предмета та розміру позову, звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості саме у національній валюті України та визначив гривневий еквівалент боргу, у зв`язку із чим стягнув з відповідача 365 686 грн основного боргу. Крім того, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України. Врахувавши положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд зазначив, що починаючи з 24 лютого 2022 року позичальник звільняється від відповідальності, встановленої статтею 625 ЦК України, а тому здійснив нарахування 3 % річних лише за період з 29 грудня 2021 року по 23 лютого 2022 року та визначив їх розмір у сумі 1 713 грн 21 коп. Перевіряючи такі висновки суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Як встановлено судом першої інстанції 28.10.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики на суму 10000 доларів США строком на два місяці, про що відповідачем складена розписка від 28.10.2021. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. Разом з тим Основний Закон не містить заборони щодо можливості використання в Україні іноземної валюти у випадках, передбачених законом. Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. При цьому сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Згідно зі статтею 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що гривня є єдиним законним платіжним засобом на території України, однак цивільне законодавство не містить заборони на укладення та виконання цивільно-правових договорів, предметом яких є іноземна валюта, а позичальник, який отримав у позику іноземну валюту, зобов`язаний повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у відповідній іноземній валюті. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, оскільки з огляду на положення статей 1046 та 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначила, що визначення у судовому рішенні одночасно суми боргу в іноземній валюті та її еквівалента у гривні створює неоднозначність щодо обсягу зобов`язання, яке підлягає примусовому виконанню. У разі зазначення у судовому рішенні суми коштів в іноземній валюті з визначенням її еквівалента у гривні стягувачу підлягає виплаті саме сума в іноземній валюті. Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути подана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми. Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Установивши, що предметом договору позики були грошові кошти у розмірі 10000 доларів США, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором позики. Разом із тим, визначаючи валюту стягнення, суд першої інстанції не врахував наведені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо можливості та необхідності стягнення боргу саме у валюті зобов`язання. Колегія суддів ураховує, що в прохальній частині позовної заяви позивач просив стягнути заборгованість, визначивши її розмір у гривневому еквіваленті суми позики, вираженої в іноземній валюті. Водночас, колегія суддів зауважує, щотаке формулювання позовних вимог саме по собі не свідчить про відмову позивача від права на стягнення боргу у валюті зобов`язання та не змінює правової природи спірного зобов`язання. При цьому колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02 жовтня 2024 року у справі № 372/3733/22, відповідно до якого некоректне з точки зору лінгвістики формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надмірно формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову як реалізованого способу захисту суперечить завданням цивільного судочинства. З огляду на викладене, а також враховуючи доводи апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в частині визначення валюти стягнення та стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу саме у валюті зобов`язання - 10000 доларів США. Щодо вимог про стягнення трьох процентів річних колегія суддів зазначає таке. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що нарахування трьох процентів річних за період з 24 лютого 2022 року по 31 листопада 2023 року здійснено позивачем без урахування положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до яких у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та протягом тридцятиденного строку після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України. Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що три проценти річних підлягають нарахуванню лише за період з 29 грудня 2021 року по 23 лютого 2022 року. Разом з тим, визначаючи розмір трьох процентів річних, суд першої інстанції не врахував, що передбачені частиною другою статті 625 ЦК України три проценти річних є способом захисту майнового права кредитора та мають акцесорний характер щодо основного зобов`язання. У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене як у національній, так і в іноземній валюті, а тому при обрахунку трьох процентів річних за основу має братися прострочена сума, визначена договором чи судовим рішенням, а не її еквівалент у національній валюті України. Оскільки предметом договору позики були грошові кошти у розмірі 10000 доларів США, то три проценти річних підлягають нарахуванню саме на суму боргу, визначену в іноземній валюті. Отже, за період прострочення з 29 грудня 2021 року по 23 лютого 2022 року розмір трьох процентів річних становить суму, еквівалентну 46,85 долара США (10000 ? 3 % ? 57 / 365), а тому рішення суду першої інстанції в цій частині також підлягає зміні. Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає зміні лише в частині визначення валюти стягнення основного боргу та трьох процентів річних, що не впливає на результат вирішення спору по суті та обсяг задоволених позовних вимог, підстав для зміни розподілу судових витрат, здійсненого судом першої інстанції, а також для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів не вбачає. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. З огляду на вищенаведене рішення апеляційного суду підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови. Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи в частині визначення валюти стягнення основного боргу та трьох процентів річних, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови та зміни резолютивної частини в частині визначення валюти присуджених до стягнення сум. В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 5 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 грудня 2025 року змінити. У зв`язку з чим абзац другий резолютивної частини рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 грудня 2025 року викласти в такій редакції: «Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 28 жовтня 2021 року у розмірі 10 000 (десять тисяч) доларів США та три проценти річних за період з 29 грудня 2021 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 46,85 (сорок шість цілих вісімдесят п`ять сотих) долара США». В іншій частині рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 08 липня 2026 року. Головуючий Т.О. Невідома Судді С. М. Верланов В. А. Нежура