Постанова КГС ВС № 910/12118/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2026 року м. Київ cправа №910/12118/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В., за участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В., представників учасників справи: позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Галантерея, одяг та дрібниці» (далі - Товариство, позивач) - Фоменко М.С. (адвокат), відповідача - Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» (далі - Банк, відповідач, скаржник) - Артем`єва Г.О. (адвокатка), розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Банку на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 (суддя: Мудрий С.М.), додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 (суддя: Мудрий С.М.), постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2026 (судді: Андрієнко В.В., Шапран В.В., Буравльов С.І.) та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 (судді: Андрієнко В.В., Шапран В.В., Буравльов С.І.), у справі за позовом Товариства до Банку про визнання недійсним одностороннього правочину. ВСТУП Причиною звернення до Верховного Суду є наявність/відсутність підстав для визнання недійсним одностороннього правочину. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. Товариство звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило визнати недійсним рішення (односторонній правочин) Банку про встановлення неприйнятно високого рівня ризику, неможливості підтримання ділових відносин, розірвання ділових відносин, розірвання укладених банківських договорів та закриття рахунків. 1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не надав будь-яких документів та рішення щодо встановлення неприйнятно високого ризику за результатами внутрішньої перевірки, які б підтверджували існування правових підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого ризику.

2. Короткий зміст судових рішень 2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 09.12.2025 позов задовольнив. 2.2. Господарський суд міста Києва додатковим рішенням від 12.01.2026 заяву Товариства про ухвалення додаткового рішення задовольнив. Стягнув з Банку на користь Товариства 20 950 грн витрат на професійну правничу допомогу. 2.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 25.03.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 залишив без змін. 2.4. Північний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 25.03.2026 заяву Товариства про ухвалення додаткового рішення у справі №910/12118/25 задовольнив, стягнув з Банку на користь Товариства витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 15 000 грн.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги 3.1. Банк звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2026 у справі №910/12118/25; справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції та скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 (про стягнення витрат на правову допомогу) та постанову (додаткову) Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 (про стягнення витрат на правову допомогу) у справі №910/12118/25. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Узагальнені доводи касаційної скарги 4.1. Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України» скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права, а саме: частину шосту статті 7, статті 11, 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі - Закон №361-IX), пункт 61 Положення «Про здійснення банками фінансового моніторингу», затвердженого постановою правління Національного банку України від 19.05.2020 №65 без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17.10.2024 та від 16.12.2025 у справі №910/18889/23, від 27.05.2025 у справі №910/6311/24, від 03.02.2026 у справі №910/5015/25; та допустив неправильне застосування норм права та залишив поза увагою положення статей 73-79, 86, 236 ГПК України. 4.1.1. Суди попередніх інстанцій не застосували правові висновки, викладені Верховним Судом у справах: №922/2224/18, №910/7161/19, №910/1555/18. 4.2. Із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права частини четвертої статті 164 ГПК України та частини другої статті 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016, статей 215, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах. 4.3. Із посиланням на пункти 4 частини другої статті 287 ГПК України з урахуванням пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій не залучили до участі у справі Державну службу фінансового моніторингу України. 4.4. Посилаючись на частину третю статті 310 ГПК України скаржник зазначає, що суд першої інстанції несправедливо не вжив жодних заходів щодо витребування та дослідження рішення (висновок) банку про встановлення неприйнятно високого ризику позивачу. Також зазначає, що Банк надав суду апеляційної інстанції клопотання про дослідження доказів у закритому судовому засіданні та пред`явив їх оригінали на судовому засіданні, однак, суд апеляційної інстанції протиправно відмовив в їх дослідженні та не навів жодного обґрунтування такої відмови у своїй постанові. 4.5. Щодо оскарження додаткових судових рішень скаржник вказує на порушення положень статей 126, 129, 221 ГПК України.

5. Позиція інших учасників справи 5.1. У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм права. 5.1.2. Позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що поніс витрати на правову допомогу в суді касаційної інстанції, пов`язані з розглядом цієї справи в розмірі 22 625 грн, та просив стягнути ці витрати з відповідача. До відзиву додав документи, що підтверджують понесені ним витрати.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 6.1. Банк та Товариство (Клієнт) 29.04.2025 уклали договір №CUR_LE__460665, відповідно до пункту 1.1. якого Банк відкриває Клієнту поточний рахунок(ки), що вказані в Додатку до цього Договору, який є його невід`ємною частиною, здійснює його (їх) розрахункове-касове обслуговування, в т.ч. за допомогою системи дистанційного обслуговування, та надає інші послуги, передбачені законодавством України та цим Договором, а Клієнт оплачує надані послуги. 6.2. Відповідно до Додатку до вказаного правочину та Довідки №б/н від 29.04.2025 Клієнт має відкриті рахунки: - НОМЕР_1 - Поточний рахунок юридичних осіб - USD; - НОМЕР_1 - Поточний рахунок юридичних осіб - EUR; - НОМЕР_1 - Поточний рахунок юридичних осіб - UAH; - НОМЕР_2 - Ощадний рахунок юридичних осіб - UAH. 6.3. Банк та Товариство (далі - Вкладник) 29.04.2025 уклали договір №SA_LE-460665-1 «Ощадний рахунок», відповідно до пункту 1.1. якого Вкладник передає Банку, а Банк приймає в управління грошові кошти (далі - Вклад), на умовах їх видачі на першу вимогу Вкладника, зі сплатою відсотків у розмірі, встановленому Тарифами для відповідного виду вкладу. 6.4. Товариству 20.05.2025 через електронний інтернет банкінг «iBank 2 UA» надійшов запит Банку за №20-05-25/1/38 з проханням на виконання вимог статті 11 Закону №361-IX надати такі документи та пояснення: 1) офіційний лист з докладним описом змісту господарської діяльності, пояснення яким чином організована діяльність; 2) документальне підтвердження наявності освіти та досвіду ведення бізнесу КБВ/ директора; 3) документальне підтвердження наявності ресурсів для здійснення господарської діяльності (у т.ч. з наданням інформації та договорів власності/оренди приміщень/транспорту/обладнання необхідних для ведення господарської діяльності, відповідно до основного КВЕД, фото місця ведення бізнесу); 4) чи є наймані працівники, надати підтвердження виплати заробітної плати, деталізувати вид зайнятості по кожному працівнику; 5) розкрити яким чином здійснюється пошук і залучення контрагентів (постачальники/покупці), надати посилання на інтернет-ресурси, де розміщено рекламу/інформацію про товар/послуги; 6) документальне підтвердження співпраці з 3 найбільшими покупцями на території України, в т.ч. з наданням договорів поставки та фактів відвантаження товарів (ВН/ТТН); 7) розкрити порядок встановлення ділових відносин з контрагентом-нерезидентом/Mltag und Geratetechnik gmbh, критерії його вибору, інформацію щодо структури власності, ідентифікаційні дані КБВ та директора. Надати документальне підтвердження отримання товару від нерезидента за період 01.01.2025-20.05.2025, документи в яких буде міститись детальний перелік поставленого товару з інформацією щодо цін, марок, моделей та інших характеристик. 8) деталізовані виписки за період з 01.01.2025 до дати отримання запиту по всім рахункам компанії, відкритим в інших Банках, в т.ч. по тим, які були закриті за запитуваний період; 9) офіційну фінансову звітність компанію звітність компанії за останній звітний рік та квитанцію №2. 6.5. Позивач. на виконання вказаної вимоги, листом через засоби електронного інтернет банкінгу «iBank 2 UA» надав (надіслав) на адресу Відповідача пояснення та витребувані документи. 6.6. Від Банку на адресу Товариства 27.05.2025 за допомогою електронного інтернет банкінгу «iBank 2 UA» надійшов додатковий запит №92, відповідно до якого відповідач повідомив про те, що надані позивачем відповіді та документи на попередній запит від 20.05.2025 №№20-05-25/1/38 не покривають запит Банку в повному обсязі, тому необхідно надати відповіді на наступні уточнення: 1) надати документальне підтвердження наявності освіти та досвіду ведення бізнесу КБВ/директора; надати підтвердження фінансового стану, достатнього для формування статутного капіталу ЮО; 2) надати документальне підтвердження наявності ресурсів для здійснення господарської діяльності (в т.ч. з наданням інформації та договорів власності/оренди приміщень / транспорту / обладнання необхідних для ведення господарської діяльності, відповідно до основного КВЕД, фото місця ведення бізнесу); - під договори з УКРБУДКОМПЛЕКТ та СМАРТ-АЛЬЯНС - надати акти прийому-передачі послуг за останні 3 міс., надати форми 1ДФ, 4 ДФ з квитанціями за останній звітний період; 3) розкрити яким чином здійснюється пошук і залучення контрагентів (постачальники/покупці), надати посилання на інтернет-ресурси, де розміщено рекламу/інформацію про товар/послуги; - Не надано; 4) надати документальне підтвердження співпраці з 3 найбільшими покупцями на території України, в т.ч. з наданням договорів поставки та фактів відвантаження товарів (ВН/ТТН); - Надати договір поставки з ТОВ «ОЛТЕКС», актуальні ТТН під надані ВН, пояснення щодо відсутності обов`язкових реквізитів в ТТН з контрагентом. Надати договори та ТТН з контрагентами ТОВ «АГРОТРЕЙД ЛАЙФ», ТОВ «ГАРНІ РЕЧІ». Надати пояснення щодо розбіжностей між датами вказаними на наданих договорах, ВН, специфікаціях та датами фактичного накладання ЕЦП; 5) розкрити порядок встановлення ділових відносин з контрагентом- нерезидентом Alltag und Geratetechnik gmbh, критерії його відбору, інформацію щодо структури власності, ідентифікаційні дані КБВ та директора. Надати документальне підтвердження отримання товару від нерезидента за період 01.01.2025-20.05.2025, документи в яких буде міститись детальний перелік поставленого товару з інформацією щодо цін, марок, моделей та інших характеристик. - Не надано в повному обсязі. Повторно прохання надати документальне підтвердження отримання товару від нерезидента за період 01.01.2025-20.05.2025, документи в яких буде міститись детальний перелік поставленого товару з інформацією щодо цін, марок, моделей та інших характеристик, ВМД, CMR. Яким чином обирається товар у контрагента та здійснюється замовлення? На сайті відсутній перелік товарів з характеристиками/ цінами/виробниками; 6) надати деталізовані виписки за період з 01.01.2025 до дати отримання запиту по всім рахункам компанії, відкритим в інших Банках, в т.ч. по тим, які були закриті за запитуваний період; - ПОВТОРНО! Надати виписки по ВСІМ рахункам, в т.ч. валютним та по тим, які були закриті за запитуваний період, зокрема по рахункам з АТ «СЕНС БАНК», АТ «КОМІНБАНК». Надати актуальну виписку з АТ «ПУМБ» за запитуваний період. Додатково: надати документальне підтвердження під здійснену прибуткову операцію по рахунку НОМЕР_1 за 20.05.2025, а саме зарахування від контрагента ТОВ «АГРО ТРЕЙД ЛАЙФ». Розкрити порядок встановлення ділових відносин та критерії відбору контрагента. 6.7. Товариство листом за допомогою електронного інтернет банкінгу «iBank 2 UA» надіслало Банку пояснення стосовно поставлених у додатковому запиті від 27.05.2025 №92 з додаванням витребуваних документів. 6.8. У відповідях на запити від 20.05.2025 та 27.05.2025 відповідачу, як суб`єкту первинного фінансового моніторингу, позивач надав інформацію (пояснення) із відповідними затребуваними документами. 6.9. Банк листом №10-06-25/1/38 від 10.06.2025, який направлений за допомогою електронного інтернет банкінгу «iBank 2 UA», повідомив, що за результатами здійснених заходів щодо належної перевірки Клієнта - Товариства, Банк дійшов висновку щодо встановлення неприйнятно високого рівня ризику та неможливості підтримання ділових відносин. З огляду на викладене повідомлено, що 10.06.2025 Банком було прийнято рішення про розірвання ділових відносин та закриття рахунків. Цим же листом повідомлено, що усі рахунки позивача будуть закриті на наступний робочий день після прийнятого рішення про розірвання ділових відносин, всі укладені між Сторонами договори з такого дня вважатимуться розірваними. 6.10. Позивач звернувся до відповідача із адвокатським запитом від 04.09.2025 з проханням надати обґрунтування прийнятного рішення та документи, які слугували підставою такого рішення. 6.11. Листом від 11.09.2025 №11-09-25/1/31/БТ Банк відповів, що діяв відповідно до законодавства та внутрішніх процедур, забезпечуючи виконання вимог щодо запобігання та протидії легалізації доходів, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. 6.12. Позивач вважає необґрунтованим рішення Банку про встановлення йому неприйнятно високого рівня ризику, у зв`язку із чим просив суд визнати недійсним односторонній правочин. 6.13. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав будь-яких документів, які б підтверджували існування правових підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого ризику. Суд першої інстанції зазначив, що доказів проведення відповідної внутрішньої перевірки матеріали справи також не містять та не були надані відповідачем, у матеріалах справи також відсутнє рішення Банку щодо встановлення неприйнятно високого ризику за результатами внутрішньої перевірки. Отже, на думку суду, відповідач жодними належними та допустимими в розумінні статей 73, 76-79, 86, 269 ГПК України доказами не довів обґрунтованості підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого ризику. 6.14. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування правових підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого ризику. Доказів проведення відповідної внутрішньої перевірки матеріали справи також не містять. Так само у матеріалах справи відсутнє рішення Банку щодо встановлення неприйнятно високого ризику за результатами внутрішньої перевірки. Отже, за висновками суду апеляційної інстанції, відповідач належними засобами доказування не довів наявності підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого ризику, а наведені відповідачем обставини не дають підстав для припинення (розірвання) банком договірних відносин з клієнтом в односторонньому порядку, оскільки не підтверджені жодними доказами.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції 7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2026 для розгляду касаційної скарги у справі №910/12118/25 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л. 7.2. Верховний Суд ухвалою від 08.06.2026 відкрив касаційне провадження у справі №910/12118/25 на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, пункту 8 частини першої статті 310 та частини третьої статті 310 ГПК України. 7.3. Склад суду змінений відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2026. 7.4. Від Банку до Суду 06.07.2026 надійшли додаткові пояснення у справі, які Верховний Суд ухвалою, яка внесена до протоколу судового засідання від 07.07.2026, долучив до матеріалів справи з огляду на статтю 42 ГПК України і оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України. 7.5. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 7.6. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України). ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій. 8.1. Верховний Суд виходить з того, що предметом позову є одностороннє рішення (правочин) Банку від 10.06.2025 №10-06-25/1/38, зі змісту якого убачається, що Банком прийнято рішення про розірвання ділових відносин з позивачем та закриття рахунків (див. пункт 6.9. цієї постанови). 8.2. Предметом касаційного перегляду у цій справі є: - рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги задоволені, та додаткове рішення суду першої інстанції щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу; - постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатом перегляду рішення та додаткового рішення суду першої інстанції; - додаткова постанова суду апеляційної інстанції щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу. 8.3. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. 8.4. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. 8.5. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника. 8.6. Щодо доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд виходить з того, що: - зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності; - касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) спірні питання виникли у подібних правовідносинах; (2) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду. 8.7. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у пунктах 25, 26, 32 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19. 8.8. Щодо до того, що вважається правовим висновком Верховний Суд застосовує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору. 8.9. Щодо питання застосування норми права та їх неврахування судами попередніх інстанцій, Верховний Суд застосовує висновки щодо тлумачення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, які містяться, зокрема, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2026 у справі №916/5633/23, в якій, зокрема, означено таке: - підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови; - неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі; - для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків у подібних правовідносинах. 8.10. Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а крізь призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів. 8.11. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц виснувала, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та надавати оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду у кожній конкретній справі. 8.12. Так, за доводами касаційної скарги, суди попередніх інстанцій не врахували правові позиції Верховного Суду, яка викладені у низці постанов Верховного Суду у подібних правовідносинах (див. пункти 4.1. та 4.1.1. цієї постанови). 8.13. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника, колегія суддів виходить з такого. 8.14. У цій справі предметом позову є вимоги Товариства до Банку про визнання недійсним одностороннього правочину Банку, оформленого листом від 10.06.2025 №10-06-25/1/38 щодо розірвання договірних відносин з Товариством, посилаючись на положення статей 203, 215 ЦК України. 8.15. У справах, які зазначає скаржник (див. пункти 4.1., 4.1.1. цієї постанови), спільним є те, що особи зверталися до суду з позовами до Банків про визнання недійсним одностороннього правочину Банку щодо розірвання договірних відносин. 8.16. Верховний Суд зазначає, що Главою 72 ЦК України врегульовано, зокрема, загальні положення про банківський рахунок (параграф 1). 8.17. Зокрема, стаття 1066 ЦК України передбачає, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку. Положення цієї глави застосовуються до кореспондентських рахунків та інших рахунків банків, якщо інше не встановлено законом. 8.18. Відповідно до статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунку або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом. Клієнт зобов`язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором. 8.19. Згідно зі статтею 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду. 8.20. Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 1075 ЦК України банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі наявності підстав, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту. 8.21. За змістом статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. 8.22. Верховний Суд виходить з того, що Закон №361-IX спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (далі - запобігання та протидія). 8.23. Суб`єктами первинного фінансового моніторингу, зокрема, є банки (пункт 1 частини другої статті 6 Закону №361-IX). 8.24. Згідно з частиною шостою статті 7 Закону №361-IX суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі: - неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; - наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною. 8.25. У статті 1 Закону №361-IX містяться, зокрема, такі визначення: підозра - припущення, що ґрунтується на результатах аналізу наявної інформації та може свідчити про те, що фінансова операція або її учасники, їх діяльність чи походження активів пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму та/або фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, або із вчиненням іншого кримінального правопорушення або діяння, за яке передбачені міжнародні санкції; ризики - це небезпека (загроза, уразливі місця) для суб`єктів первинного фінансового моніторингу бути використаними з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та/або фінансування розповсюдження зброї масового знищення під час надання ними послуг відповідно до характеру їх діяльності; неприйнятно високий ризик - це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу; належна перевірка - це заходи, що включають: ідентифікацію та верифікацію клієнта (його представника); встановлення кінцевого бенефіціарного власника клієнта або його відсутності, у тому числі отримання структури власності з метою її розуміння, та даних, що дають змогу встановити кінцевого бенефіціарного власника, та вжиття заходів з верифікації його особи (за наявності); встановлення (розуміння) мети та характеру майбутніх ділових відносин або проведення фінансової операції; проведення на постійній основі моніторингу ділових відносин та фінансових операцій клієнта, що здійснюються у процесі таких відносин, щодо відповідності таких фінансових операцій наявній у суб`єкта первинного фінансового моніторингу інформації про клієнта, його діяльність та ризик (у тому числі, в разі необхідності, про джерело коштів, пов`язаних з фінансовими операціями); забезпечення актуальності отриманих та існуючих документів, даних та інформації про клієнта; фінансовий моніторинг - це сукупність заходів, що вживаються суб`єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу; фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу - порогові фінансові операції, підозрілі фінансові операції (діяльність). 8.26. Питання відмови від встановлення (підтримання) ділових відносин, проведення фінансової операції врегульовано статтею 15 Закону №361-IX в частині першій якої передбачено, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі: якщо здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників, є неможливим або якщо у суб`єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені; встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей; подання клієнтом чи його представником суб`єкту первинного фінансового моніторингу недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб`єкта первинного фінансового моніторингу; виявлення у порядку, встановленому відповідним суб`єктом державного фінансового моніторингу, що банк або інша фінансова установа, з якою встановлені кореспондентські відносини, є банком-оболонкою та/або підтримує кореспондентські відносини з банком-оболонкою; якщо здійснення ідентифікації особи, від імені або в інтересах якої проводиться фінансова операція, та встановлення її кінцевого бенефіціарного власника або вигодоодержувача (вигодонабувача) за фінансовою операцією є неможливим. 8.27. Загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу встановлені також Положенням № 65, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 (далі - Положення №65) відповідно до якого: - у випадках, передбачених статтею 11 Закону №361-IX, банк зобов`язаний здійснювати належну перевірку, зокрема, наявних клієнтів (пункт 1 додатку 1 до Положення №65); - у випадках, визначених частиною шостою статті 7 Закону №361-IX, в інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах, зокрема, з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, а також щодо: 1) клієнтів, щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом; 2) клієнтів, щодо яких у банку є підстави вважати, що вони є компаніями-оболонками - банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (пункт 61 розділу IV Положення №65); - у випадках, встановлених частиною першою статті 15 Закону №361-IX, банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції (пункт 1 додатку 12 до Положення №65). 8.28. Згідно з пунктами 34-37 Положення №65 банк зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, що має бути пропорційним характеру та масштабу діяльності банку. Ризик-орієнтований підхід має застосовуватися банком на безперервній основі та забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку всіх наявних та потенційних ризиків легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, притаманних діяльності банку (ризик-профілю банку) та його клієнтам, а також передбачати своєчасне розроблення заходів з управління такими ризиками, їх мінімізації. Банк документує процес застосування ризик-орієнтованого підходу таким чином, щоб бути здатним продемонструвати його суть (зокрема те, у чому полягає різниця в підходах), прийняті банком рішення під час його застосування та обґрунтованість таких рішень. Банк, застосовуючи ризик-орієнтований підхід, має утримуватися від необґрунтованого застосування де-рискінгу. Зазначений підхід протирічить ризик-орієнтованому підходу та не сприяє фінансовій інклюзії. 8.29. При цьому банк самостійно у внутрішніх документах, зокрема, із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, визначає: - критерії ризиків з урахуванням критеріїв ризиків, установлених у додатку 19 до Положення №65, типологічних досліджень, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Національним банком; пріоритетність/значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки/вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику (пункти 45, 46 розділу IV Положення № 65); - види необхідних до вжиття банком заходів та обсяг необхідної додаткової інформації для здійснення заходів належної перевірки (пункт 5 додатку 6 до Положення № 65); - порядок дій стосовно відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин/відкриття рахунка (обслуговування), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/відмови від проведення фінансової операції у випадках, передбачених Закону №361-IX (підпункт 8 пункту 26 розділу ІІІ Положення № 65); - порядок відмови в передбачених Закону №361-IX випадках від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції, що також має містити (пункт 8 додатку 12 Положення №65); - складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону №361-IX у кожному випадку (підпункт 3 пункту 8 додатку 12 Положення №65); - порядок інформування клієнта про відмову в установленні (підтриманні) із ним ділових відносин з обов`язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови, визначених статтею 15 Закону №361-IX (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини цієї статті підпункт 5 пункту 8 додатку 12 Положення НБУ №65). 8.30. Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд неодноразово, зокрема, у справах №910/18504/20, №910/10855/21, а також у справах №910/18889/23, №910/6311/24, №910/5015/25, №922/2224/18, №910/7161/19, №910/1555/18, на які посилається скаржник, наголошував, що банк наділений правом відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом та розірвати відповідний договір в односторонньому порядку у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки. Разом із тим право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки. Право банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору не є необмеженим, судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику. 8.31. Верховний Суд, зважаючи на релевантність у контексті доводів касаційної скарги до обставин саме цієї справи, застосовує і правову позицію у порядку статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», викладені у постанові від 09.01.2024 у справі №922/1253/23, у якій Верховний Суд зазначив, що приписи статті 15 Закону №361-IX уповноважують банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, проте банк зобов`язаний підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику. 8.32. Верховний Суд, оцінюючи доводи касаційної скарги вказує, що як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень у цій справі, як суд першої інстанції так і суд апеляційної інстанції дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду, виключно покликавшись на те, що матеріали справи не містять доказів проведення відповідної внутрішньої перевірки та не були надані відповідачем, а також у матеріалах справи відсутнє рішення Банку щодо встановлення неприйнятно високого ризику за результатами внутрішньої перевірки. 8.33. Верховний Суд вважає висновки судів передчасними з огляду на таке. 8.34. Стаття 8 Закону №361-IX визначає завдання, обов`язки та права суб`єкта первинного фінансового моніторингу. 8.34.1. Частиною другою статті 8 цього Закону встановлено, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний, зокрема, забезпечувати відповідно до вимог, встановлених відповідним суб`єктом державного фінансового моніторингу, належну організацію та проведення первинного фінансового моніторингу, що належним чином надасть можливість виявляти порогові та підозрілі фінансові операції (діяльність) незалежно від рівня ризику ділових відносин з клієнтом (проведення фінансових операцій без встановлення ділових відносин) та повідомляти про них спеціально уповноважений орган, а також запобігати використанню послуг та продуктів суб`єкта первинного фінансового моніторингу для проведення клієнтами фінансових операцій з протиправною метою; забезпечувати функціонування належної системи управління ризиками, застосування у своїй діяльності ризик-орієнтовного підходу та вжиття належних заходів, з метою мінімізації ризиків; здійснювати належну перевірку нових клієнтів, а також існуючих клієнтів; забезпечувати моніторинг фінансових операцій клієнта (у тому числі таких, що здійснюються в інтересах клієнта) на предмет відповідності таких фінансових операцій наявній у суб`єкта первинного фінансового моніторингу інформації про клієнта, його діяльність та ризик, включаючи в разі необхідності інформацію про джерело коштів, пов`язаних з фінансовою (ими) операцією (ями). 8.35. Відповідно до частини сьомої статті 11 Закону №361-IX суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов`язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії. 8.36. Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний, наскільки це можливо, проводити аналіз та вивчення підстав і цілей усіх фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: є складними фінансовими операціями; є незвично великими фінансовими операціями; проведені у незвичний спосіб; не мають очевидної економічної чи законної мети. Суб`єкт первинного фінансового моніторингу повинен підвищити ступінь і характер моніторингу ділових відносин з метою визначення, чи є такі фінансові операції або дії клієнта підозрілими (частина третя статті 12 Закону №361-IX). 8.37. Аналізуючи положення частини шостої статті 7, статей 11, 12, 15 Закону №361-IX та статті 1075 ЦК України, Верховний Суд, зокрема, у постанові від 27.05.2025 у справі №910/6311/24 та від 16.12.2025 у справі №910/18889/23, на які посилається скаржник, дійшов висновків, що банк наділений правом на відмову від підтримання ділових відносин з клієнтом у зв`язку зі встановленням йому неприйнятно високого ризику, однак це право не є абсолютним та є обмеженим, тому в кожному конкретному випадку банк повинен: - підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику за результатами проведення внутрішньої перевірки шляхом надання належних доказів, зокрема, рішення у вигляді висновку чи у вигляді іншого документа, який згідно з внутрішніми документами банку вважається таким рішенням, із чітким зазначенням підстав відмови від ділових відносин з клієнтом або вчинення фінансової операції, дотримавшись таким чином принципу змагальності сторін (стаття 13 ГПК України); - достатнім чином аргументувати, на підставі чого клієнту встановлено неприйнятно високий ризик та за якими критеріями, відповідно до конкретних фактичних обставин. 8.38. Верховний Суд зазначає, що за частинами першою та другою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. 8.38.1. Отже, Верховний Суд висновує, що система доказування у господарському процесі за загальним правилом ґрунтується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 14, 74 ГПК України). Вказаний висновок обумовлюється такими законодавчими приписами: - судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (стаття 13 ГПК України); - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (стаття 14 ГПК України); - суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина четверта статті 74 ГПК України). 8.39. Верховний Суд виходить з того, що за пунктом 1 частини першої статі 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. 8.40. До предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов`язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. 8.41. Законодавчо встановлені вимоги до доказів у господарському судочинстві визначають, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (статті 76, 77 ГПК України). 8.42. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. 8.43. Таким чином, у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. 8.44. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. 8.45. У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов`язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає боржник, зокрема, щодо вчинення боржником дій, які мають наслідком припинення зобов`язання, у випадку, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками. 8.46. « ... термін «стандарт доказування» означає поріг, якого має досягти заявник, щоб переконати суддю в істинності своїх фактичних тверджень» (див. рішення ЄСПЛ від 23.08.2016 у справі «J.K. and others v. Sweden», заява №59166/12). 8.47. Певна обставина не може вважатися доведеною допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13). 8.48. Колегія суддів також зазначає, що згідно зі статтею 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. 8.49. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (частина п`ята статті 161 ГПК України). 8.50. Статтею 165 ГПК України визначено, що у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив повинен містити, зокрема заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання. 8.51. Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього (частина четверта статті 165 ГПК України). 8.52. Верховний Суд зауважує на зміст статті 73 ГПК України в аспекті засобів доказування даних, які є доказами у розуміння частини другої цієї статті. 8.53. З поданої відповідачем заяви по суті справи, а саме відзиву на позовну заяву вбачається, що Банк наводив свої заперечення щодо наведених позивачем обставин із зазначенням відповідних обґрунтувань на підтвердження правомірності оспорюваного правочину, зокрема, вказував на критерії ризику та зазначав відомості, на яких були здійснені певні висновки Банку. 8.54. Отже, заперечуючи проти позову як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції, відповідач зазначав про те, що наявна інформація про клієнта (Товариство) дає підстави підозрювати, що клієнт може бути компанією-оболонкою. 8.55. Водночас, як суд першої інстанції так і суд апеляційної інстанції, обмежившись посиланням саме на безпосередньо відсутність в матеріалах справи доказів проведення відповідної внутрішньої перевірки, а також рішення Банку щодо встановлення неприйнятно високого ризику за результатами внутрішньої перевірки, на порушення статті 237 ГПК України фактично застосували концепцію негативного доказу, не надали оцінки доводам всіх учасників справи, зокрема, доводам Банку, викладеним у відзиві на позовну заяву, апеляційній скарзі. 8.56. Верховний Суд виходить з того, що згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. 8.57. У мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 5 частини четвертої статті 238 ГПК України). 8.58. З огляду на викладене вище, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права (зокрема, статей 73-79, 86, 236, 237 ГПК України), які не усунуто судом апеляційної інстанції, що мало своїм наслідком неповне з`ясування обставин цієї справи, за наведеними у справі доводами та запереченнями, що входять у предмет доказування, ураховуючи предмет і підстави позову, предмет доказування конкретно у цій справі та характер спірних правовідносин, за наявними у справі доказами, доводами та запереченнями сторін. 8.59. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність. 8.60. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги в цій частині частково знайшли своє підтвердження. 8.61. З огляду на правову позицію, яка міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2026 у справі №922/5241/21 (в контексті поняття «рішення суду про права, інтереси та (або) обов`язки не залученої особи»), Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про незалучення судами попередніх інстанцій до участі у справі Державну службу фінансового моніторингу України, яка є спеціальним уповноваженим органом відповідно до Закону №361-IX, оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з оспоренням позивачем одностороннього правочину, вчиненого відповідачем під час первинного фінансового моніторингу відповідно до вимог законодавства згідно з наданими повноваженнями, і саме Банк спростовує необхідність в цьому випадку залучення до участі у справі Державну службу фінансового моніторингу України. 8.62. Щодо доводів касаційної скарги про протиправну відмову судом апеляційної інстанції у задоволенні клопотання про дослідження доказів у закритому судовому засіданні, Суд зазначає, що вказане питання недоцільно розглядати з огляду на те, що як установлено Верховним Судом, спочатку суд першої інстанції, а потім і суд апеляційної інстанції допустили порушення норм процесуального права, що мало наслідком неповне з`ясування обставин цієї справи, за наведеними у справі доводами та запереченнями учасників справи, а справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції. 8.63. Отже, огляду на те, що спочатку судом першої інстанції, а потім і судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права (див. пункт 8.56. цієї постанови), що є підставою для скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд, Верховний Суд не формує остаточного висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, з мотивів наведених скаржником у касаційній скарзі. 8.64. Щодо вимоги касаційної скарги про скасування додаткового рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції, прийнятої за результатом перегляду додаткового рішення суду першої інстанції, та додаткової постанови суду апеляційної інстанції, Суд зазначає, що за змістом статті 244 ГПК України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Отже, додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21). 8.65. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень у цій справі, то додаткове рішення суду першої інстанції, постанову суду апеляційної інстанції, прийняту за результатом перегляду додаткового рішення суду першої інстанції, та додаткову постанови суду апеляційної інстанції, які є похідними від первісного судового рішення, також слід скасувати, незалежно від вимог та доводів касаційної скарги. 8.66. Інші доводи касаційної скарги не впливають на висновок Верховного Суду щодо порушення судами попередніх інстанцій вказаних вище норм права процесуального права під час ухвалення судових рішень, та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції, а тому Судом не перевіряються, з огляду на означене у цій постанові. 8.67. Верховний Суд вважає не прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові. 8.68. З огляду на наведене, наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, адже спочатку суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, які не усунуті судом апеляційної інстанції, тому справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції. 8.69. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. 8.70. Учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваної постанови за результатами перегляду справи в касаційному порядку знайшли своє часткове підтвердження з огляду на мотиви та міркування, які викладені у розділі 8 цієї постанови. 9.2. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 9.3. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. 9.4. Ураховуючи, що спочатку суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. 9.5. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

10. Судові витрати 10.1. У Верховного Суду відсутні правові підстави для розподілу судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, а також витрат, понесених Товариством на професійну правничу допомогу, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, оскільки Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо понесених судових витрат. Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2025, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026, постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2026 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 у справі №910/12118/25 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2025, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026, постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2026 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 у справі №910/12118/25 скасувати.

3. Справу №910/12118/25 передати на новий розгляд Господарському суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Т. Малашенкова Суддя І. Бенедисюк Суддя І. Булгакова