Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 904/3344/25

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08.07.2026 м. Дніпро Справа № 904/3344/25 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії: головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів: Віннікова С.В., Висоцького А.М., секретар судового засідання: Мошинець Ю.О., Представники сторін: прокурор: Лейченко О.В.; від позивача: не з`явився; від відповідача: Лисак П.О.; від третьої особи: не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 (суддя Колісник І.І.) у справі № 904/3344/25 за позовом Керівника Криворізької східної окружної прокуратури, м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Снаг", м. Дніпро Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Магма-Інвест", м. Дніпро про витребування майна з чужого незаконного володіння, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. Керівник Криворізької східної окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Снаг», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Магма-Інвест», про витребування майна з чужого незаконного володіння. У позовній заяві прокурор просив витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Снаг» на користь Фонду державного майна України нежитлове приміщення площею 221,6 кв.м, вбудоване в другий поверх дванадцятиповерхової нежитлової будівлі, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (закрита реєстраційна справа за реєстраційним номером 2098820012000). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне нежитлове приміщення, за твердженням прокурора, є державним майном, яке вибуло з державної власності поза волею власника - держави в особі Фонду державного майна України - на підставі документів, які прокурор вважає такими, що не підтверджували правомірного набуття права власності на це майно. Прокурор зазначав, що первинна державна реєстрація права приватної власності на спірне нежитлове приміщення була проведена за ОСОБА_1 , після чого це майно було відчужене на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Магма-Інвест», а надалі, під час з`ясування підстав для представництва інтересів держави в суді, право власності на об`єкт нерухомого майна, до складу якого увійшло спірне приміщення, було зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Снаг». Посилаючись на незаконність вибуття спірного майна з державної власності, відсутність волі уповноваженого органу на його відчуження, а також на недобросовісність останнього набувача, прокурор вважав, що наявні підстави для витребування спірного нежитлового приміщення з чужого незаконного володіння відповідача на користь Фонду державного майна України. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 у справі № 904/3344/25 позов Керівника Криворізької східної окружної прокуратури, поданий в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, задоволено повністю. Витребувано з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Снаг» на користь Фонду державного майна України нежитлове приміщення площею 221,6 кв.м, вбудоване в другий поверх дванадцятиповерхової нежитлової будівлі, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (закрита реєстраційна справа за реєстраційним номером 2098820012000). Також стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Снаг» на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у сумі 15 933, 67 грн. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що прокурором доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Фонду державного майна України, оскільки Фонд, будучи уповноваженим органом у спірних правовідносинах, самостійно належних заходів щодо повернення спірного майна у державну власність не вжив. Суд першої інстанції дійшов висновку, що спірне нежитлове приміщення належало до державного майна, не увійшло до складу майна, яке підлягало приватизації, та вибуло з державної власності поза волею власника - держави в особі Фонду державного майна України. Місцевий господарський суд зазначив, що первинна державна реєстрація права приватної власності на спірне нежитлове приміщення за ОСОБА_1 була проведена на підставі документів, які не підтверджували правомірного набуття ним права власності на це майно. Надалі спірне приміщення було відчужене на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Магма-Інвест», а в подальшому право власності на об`єкт нерухомого майна, до складу якого увійшло спірне приміщення, було зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Снаг». Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про недобросовісність набуття спірного майна Товариством з обмеженою відповідальністю «Снаг», у зв`язку з чим визнав наявними правові підстави для витребування спірного нежитлового приміщення з чужого незаконного володіння відповідача на користь Фонду державного майна України. Також місцевий господарський суд вказав, що за встановлених обставин витребування спірного майна у державну власність є пропорційним втручанням у право власності відповідача, ґрунтується на законі та спрямоване на захист порушеного інтересу держави щодо повернення майна, яке вибуло з державної власності з порушенням вимог законодавства. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погодившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 у справі № 904/3344/25, Товариство з обмеженою відповідальністю «СНАГ» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «СНАГ» просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 у справі № 904/3344/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Керівника Криворізької східної окружної прокуратури, заявлених в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ», про витребування з чужого незаконного володіння нежитлового приміщення площею 221,6 кв.м, вбудованого в другий поверх дванадцятиповерхової нежитлової будівлі, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Телевізійна, будинок 3Л/1, приміщення 1 (закрита реєстраційна справа за реєстраційним номером 2098820012000). Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю «СНАГ» зазначає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 у справі № 904/3344/25 є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Апелянт вказує, що на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «СНАГ» належить нежитлова будівля, об`єкт нежитлової нерухомості, розташований за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Телевізійна, будинок 3Л/1, загальною площею 15048,1 кв.м, яка складається з 12 поверхів, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2279263412110. Скаржник звертає увагу на те, що прокурор просить витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ» на користь Фонду державного майна України нежитлове приміщення площею 221,6 кв.м, вбудоване в другий поверх дванадцятиповерхової нежитлової будівлі, яке розташоване за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Телевізійна, будинок 3Л/1, приміщення 1, закритий розділ нерухомого майна з реєстраційним номером 2098820012000. Водночас, за твердженням апелянта, відповідно до технічного паспорта від 14.01.2021 щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Телевізійна, будинок 3Л/1, плану приміщення та експлікації приміщень, у будівлі на другому поверсі відсутнє нежитлове приміщення площею 221,6 кв.м, яке вбудоване в другий поверх дванадцятиповерхової нежитлової будівлі. На думку Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ», прокурором та Фондом державного майна України не доведено належними, допустимими та достовірними доказами перебування спірного майна у державній власності. Апелянт зазначає, що документи, на які послався прокурор як на підтвердження права державної власності на спірне майно, зокрема перелік майна, переданого до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства «Науково-дослідний та проектний інститут по збагаченню та агломерації руд чорних металів Механобрчормет» від 07.12.2004, не є правовстановлюючими документами в розумінні статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та не підтверджують виникнення права власності у державного підприємства «Державний науково-дослідний впроваджувальний центр стандартизації та сертифікації продукції гірничорудної промисловості» / центру «Стандартрудсепро» на спірне приміщення. Апелянт зазначає, що центр «Стандартрудсепро» створено на підставі спільного наказу Мінпрому України та Держстандарту України від 21.12.1994 № 59/324. При цьому пунктом 7 зазначеного наказу було передбачено передачу основних фондів та службових приміщень, які знаходяться в оперативному віданні центру, для чого мав бути складений розподільчий баланс. Однак, за доводами скаржника, ані прокурором, ані Фондом державного майна України не надано доказів виконання пункту 7 цього наказу, доказів складення розподільчого балансу або доказів фактичної передачі спірного майна з відання інституту «Механобрчормет» до центру «Стандартрудсепро». Також скаржник посилається на те, що наказом Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном від 20.03.2013 № 51 було прийнято рішення про припинення центру «Стандартрудсепро» шляхом ліквідації та покладено на ліквідаційну комісію обов`язок провести інвентаризацію, оцінити наявне майно підприємства, скласти проміжний ліквідаційний баланс та подати його на затвердження. Проте, на переконання апелянта, доказів складення таких балансів, якими було б підтверджено наявність у віданні центру «Стандартрудсепро» нежитлового приміщення площею 221,6 кв.м, позивачем не подано. Окремо Товариство з обмеженою відповідальністю «СНАГ» вказує, що у зв`язку з передачею цілісного майнового комплексу центру «Стандартрудсепро» до сфери управління Фонду державного майна України було складено акт приймання-передачі від 20.12.2019. Водночас, за твердженням апелянта, у цьому акті зазначено, що відомості щодо складу цілісного майнового комплексу та загальної площі будівель і споруд відсутні. Крім того, скаржник посилається на лист Фонду державного майна України від 21.03.2025 № 10-79-2-7369, у якому, за його твердженням, Фонд повідомив, що під час передачі центру «Стандартрудсепро» до сфери управління Фонду Міністерством не було надано інформації щодо наявності на балансі об`єкта передачі будь-якого майна, а попередні суб`єкти управління повідомляли про відсутність на балансі підприємства нерухомого державного майна. З огляду на викладене апелянт вважає, що сам Фонд державного майна України, в інтересах якого подано позов, офіційно підтвердив відсутність інформації про перебування спірного майна на балансі та у віданні відповідного державного підприємства. Скаржник наголошує, що починаючи з 2004 року уповноважені органи держави не здійснювали державної реєстрації речових прав на спірне нежитлове приміщення, хоча державна реєстрація права власності на нерухоме майно державної власності є обов`язковою. Скаржник також посилається на правові висновки Верховного Суду щодо того, що під час вирішення спору суд має встановити, чи існує у позивача право або законний інтерес, чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем, а також чи є обраний позивачем спосіб захисту належним та ефективним. На думку скаржника, за відсутності належних доказів права державної власності на спірне майно, його перебування у віданні центру «Стандартрудсепро» та існування такого майна в натурі, суд першої інстанції не мав підстав для задоволення віндикаційного позову. Товариство з обмеженою відповідальністю «СНАГ» зазначає, що для задоволення віндикаційного позову позивач повинен довести наявність у нього права власності на індивідуально визначене майно, факт вибуття такого майна з його володіння, перебування цього майна в натурі у відповідача та незаконність володіння відповідача. На думку скаржника, у цій справі прокурор не довів ані належність спірного майна державі, ані перебування такого майна у віданні центру «Стандартрудсепро», ані існування спірного майна в натурі у складі будівлі, належної Товариству з обмеженою відповідальністю «СНАГ». Крім того, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час розгляду справи. Скаржник зазначає, що 29.07.2025 відповідач подавав клопотання про витребування доказів, а саме у Криворізької східної окружної прокуратури - листа Криворізької східної окружної прокуратури № 15/4129 вих-25 від 25.02.2025, а у Фонду державного майна України - відповіді Фонду на лист прокуратури № 60-115 вих-25 від 12.02.2025, які були зазначені у додатках до позовної заяви, однак копії відповідних документів, за твердженням відповідача, були відсутні в матеріалах справи. Також скаржник зазначає, що 06.08.2025 відповідач подав клопотання про витребування оригіналів доказів на підтвердження приналежності спірного нерухомого майна до державної власності, зазначених у пунктах 4 8 додатків до позовної заяви, оскільки вони були подані у копіях низької якості. На думку скаржника, огляд оригіналів цих документів був необхідним для перевірки їх достовірності, відповідності копій оригіналам та встановлення наявності правових підстав у Фонду державного майна України для витребування спірного майна. Товариство з обмеженою відповідальністю «СНАГ» вказує, що суд першої інстанції без належного обґрунтування відмовив у витребуванні оригіналів документів, на яких ґрунтувалися позовні вимоги, чим порушив положення статей 86, 91, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України. На думку апелянта, якщо суд або учасник справи ставить під сумнів відповідність копії письмового доказу оригіналу, а оригінал не подано, такий доказ не може братися судом до уваги. Апелянт вважає, що безпосереднє дослідження оригіналів доказів було необхідним для повного та об`єктивного з`ясування фактичних обставин справи. Окремий блок доводів апеляційної скарги стосується недоведеності висновку суду першої інстанції про недобросовісність Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ» як останнього набувача майна. Апелянт посилається на статті 41 Конституції України, 316, 317, 319, 321, 328, 330, 387, 388 Цивільного кодексу України та зазначає, що право приватної власності є непорушним, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, а добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Скаржник зазначає, що 12.06.2020 право власності на нежитлове приміщення площею 221,6 кв.м було зареєстровано за ОСОБА_1 , 18.06.2020 - за Товариством з обмеженою відповідальністю «МАГМА-ІНВЕСТ», а 29.01.2021 спірний об`єкт було об`єднано з іншим об`єктом нерухомого майна, належним ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ», у результаті чого утворено новий об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 2279263412110. Надалі, 07.06.2025, право власності на нежитлову будівлю - адміністративну будівлю літ. А-12 з актовою залою загальною площею 15048,1 кв.м - було зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «СНАГ» на підставі договору купівлі-продажу. Товариство з обмеженою відповідальністю «СНАГ» стверджує, що під час укладення договору купівлі-продажу від 07.06.2025 приватним нотаріусом було перевірено належність нерухомого майна продавцю - Товариству з обмеженою відповідальністю «МАГМА-ІНВЕСТ», а також відсутність заборон відчуження, арештів, іпотеки чи інших обтяжень відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Скаржник наголошує, що представником продавця було підтверджено відсутність арештів, заборон, судових спорів, застави, податкової застави, договорів щодо користування майном або прав третіх осіб на нерухоме майно. Тому Товариство з обмеженою відповідальністю «СНАГ», набуваючи майно, добросовісно покладалося на відомості державних реєстрів, твердження продавця та правомірність дій нотаріуса/державного реєстратора. На думку апелянта, прокурор не довів, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СНАГ» знало або могло знати про можливі порушення під час первинного вибуття спірного майна з державної власності, зокрема про обставини реєстрації права власності за ОСОБА_1 . Скаржник вважає, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 07.06.2025 не існувало судових рішень, якими було б встановлено незаконність первинного набуття спірного майна або незаконність набуття права власності попередніми власниками, а в державних реєстрах були відсутні записи про права інших осіб, заборони, обтяження чи судові спори щодо майна. Товариство з обмеженою відповідальністю «СНАГ» не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СНАГ» не могло не знати про незаконність реєстрації права власності за ОСОБА_1 . Скаржник вказує, що посилання суду першої інстанції на іншу судову справу щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «ТП Імпульс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Макрос-Консалт» та ОСОБА_1 , яка стосувалася іншого майна, розташованого за іншою адресою, не може автоматично підтверджувати недобросовісність Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ» саме у цій справі. За твердженням скаржника, факти, які стосуються інших судових справ, інших сторін та іншого предмета спору, не входять до предмета доказування у цій справі та не можуть автоматично підтверджувати або спростовувати обставини спірних правовідносин між саме цими сторонами. Апелянт також зазначає, що ТОВ «ТП Імпульс» перебувало у складі засновників ТОВ «Макрос-Консалт» лише з 06.04.2020 по 09.04.2020, тобто три дні, та ще до набуття ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» спірного майна. Також апелянт заперечує проти висновку суду першої інстанції про пов`язаність ТОВ «СНАГ» з ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» через те, що ОСОБА_2 , який є засновником ТОВ «СНАГ» та ТОВ «ТП Імпульс», і кінцевий бенефіціарний власник ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» ОСОБА_3 мають спільне зареєстроване місце проживання. На думку скаржника, така обставина сама собою не доводить обізнаності ТОВ «СНАГ» про можливе неправомірне вибуття спірного майна з державної власності та не підтверджує спільний вплив зазначених фізичних осіб на діяльність відповідних товариств у межах саме спірних правовідносин. Крім того, скаржник не погоджується з посиланням суду першої інстанції на те, що ТОВ «Санкоін Інвест» є засновником ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ», має однакові контакти з ТОВ «СНАГ» та ТОВ «ТП Імпульс», а директор ТОВ «Санкоін Інвест» ОСОБА_4 від імені ТОВ «СНАГ» на підставі довіреності уклала договір купівлі-продажу спірного майна з ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ». Апелянт вважає, що ці обставини не доводять обізнаності ТОВ «СНАГ» з обставинами набуття спірного майна ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ». Також скаржник зазначає, що в оскаржуваному рішенні не наведено достатніх даних, які б дозволяли однозначно ідентифікувати ОСОБА_4 як керівника ТОВ «Санкоін Інвест» та встановити її вплив на набуття спірного майна відповідачем. Товариство з обмеженою відповідальністю «СНАГ» вважає, що за відсутності судових рішень про незаконність відчуження майна, за умови відплатного характеру набуття майна, відсутності у державних реєстрах обтяжень, заборон чи прав інших осіб, а також за відсутності доказів обізнаності ТОВ «СНАГ» про порушення прав держави, дії відповідача мають вважатися добросовісними. При цьому скаржник посилається на презумпцію добросовісності, закріплену у частині п`ятій статті 12 Цивільного кодексу України, та зазначає, що саме на прокурора покладався обов`язок доведення недобросовісності відповідача. За доводами апелянта, висновок суду першої інстанції про недобросовісність Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ» ґрунтується виключно на припущеннях та непрямих обставинах, які не перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з набуттям відповідачем спірного нерухомого майна та не можуть вважатися належними і достатніми доказами обізнаності ТОВ «СНАГ» про можливе порушення прав держави. Скаржник також зазначає, що добросовісний набувач не повинен відповідати за порушення, допущені іншими особами у попередніх правовідносинах або під час процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном. На думку апелянта, покладення на добросовісного набувача обов`язку перевіряти всю історію набуття майна попередніми власниками є надмірним та не відповідає принципам стабільності цивільного обороту і правової визначеності. Окремо Товариство з обмеженою відповідальністю «СНАГ» посилається на необхідність дотримання принципу пропорційності втручання у право власності. Скаржник зазначає, що витребування майна у Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ» становитиме втручання у його право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таке втручання, на думку апелянта, може бути правомірним лише за умови, якщо воно ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та забезпечує справедливий баланс між інтересами суспільства і правами особи, яка зазнає втручання. Скаржник посилається на практику Європейського суду з прав людини щодо принципу належного урядування та зазначає, що ризик помилок, допущених державними органами, має нести держава, а такі помилки не повинні виправлятися за рахунок добросовісних третіх осіб. На думку апелянта, позбавлення добросовісного набувача права власності без компенсації становить непропорційний індивідуальний тягар та порушує справедливий баланс між публічним інтересом і правом приватної особи на мирне володіння майном. Апелянт також посилається на Закон України від 12.03.2025 № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», яким, зокрема, внесено зміни до статті 390 Цивільного кодексу України. Скаржник зазначає, що згідно з частиною п`ятою статті 390 Цивільного кодексу України суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про компенсацію вартості такого майна добросовісному набувачу, а рішення про витребування нерухомого майна може бути постановлене за умови попереднього внесення відповідної вартості майна на депозитний рахунок суду. На переконання апелянта, оскільки прокурор звернувся з вимогою про витребування майна як від недобросовісного набувача на підставі статті 387 Цивільного кодексу України, проте недобросовісність ТОВ «СНАГ» належними та допустимими доказами не доведена, а вартість спірного майна на депозитний рахунок суду не внесена, правові підстави для задоволення позову були відсутні. У такому випадку, на думку скаржника, до спірних правовідносин підлягає застосуванню механізм захисту добросовісного набувача, передбачений статтями 388, 390 Цивільного кодексу України. Підсумовуючи наведені доводи, Товариство з обмеженою відповідальністю «СНАГ» зазначає, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами ані факт належності спірного майна державі та центру «Стандартрудсепро», ані факт існування такого майна в натурі у складі належної відповідачу будівлі. Крім того, за твердженням скаржника, суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним обставинам, безпідставно відмовив у витребуванні доказів та оригіналів документів, а висновок про недобросовісність ТОВ «СНАГ» зробив на підставі припущень і непрямих обставин. З огляду на викладене Товариство з обмеженою відповідальністю «СНАГ» вважає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 підлягає скасуванню, а у задоволенні позовних вимог Керівника Криворізької східної окружної прокуратури, заявлених в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, слід відмовити повністю. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи. Дніпропетровська обласна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечила проти її задоволення та просила апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 у справі № 904/3344/25 - без змін. Прокурор зазначає, що оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо належності спірного майна до державної власності, незаконності його вибуття з володіння держави та наявності підстав для витребування цього майна з чужого незаконного володіння відповідача. Щодо обставин належності спірного нежитлового приміщення до державної власності прокурор зазначає, що спільним наказом Міністерства промисловості України та Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 21.12.1994 № 59/324 утворено Державне підприємство «Державний науково-дослідний і впроваджувальний центр стандартизації та сертифікації продукції гірничорудної промисловості» - центр «Стандартрудсепро» - як орган по сертифікації продукції з правами юридичної особи. Пунктом 7 зазначеного наказу передбачено передачу в оперативне управління новоутвореної юридичної особи нежитлового приміщення, розташованого за адресою: місто Кривий Ріг, вулиця Телевізійна, 3, яке на той час перебувало на балансі Державного науково-дослідного та проектного інституту по збагаченню та агломерації руд чорних металів «Механобрчормет». Прокурор також вказує, що розпорядженням виконавчого комітету Криворізької міської ради від 13.01.1995 № 5(3)-р центр «Стандартрудсепро» зареєстровано за адресою: місто Кривий Ріг, вулиця Телевізійна,

3. Крім того, наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області від 20.11.1997 № 12/55-ПП затверджено план приватизації Державного науково-дослідного та проектного інституту по збагаченню та агломерації руд чорних металів «Механобрчормет». Розділом 4 цього плану приватизації визначено, що до об`єктів, які не підлягають приватизації, належать виробничі приміщення центру «Стандартрудсепро» площею 221,6 кв.м. Прокурор наголошує, що на підставі передавального акта від 07.12.2004 до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства «Механобрчормет» передано державне нерухоме майно, розташоване за адресою: місто Кривий Ріг, вулиця Телевізійна, 3, однак за виключенням приміщень площею 221,6 кв.м, інвентарний номер 010037, призначених для розміщення центру «Стандартрудсепро». Також прокурор посилається на інвентаризаційну справу № 10564, яка зберігається у Комунальному підприємстві «Криворізьке районне бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, та зазначає, що у 2006 році технічну інвентаризацію спірного об`єкта було проведено саме на замовлення користувача - центру «Стандартрудсепро», тоді як попередня інвентаризація проводилася у 1997 році. Прокурор вказує, що у подальшому, відповідно до пунктів 1, 3.7 наказу Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном від 20.03.2013 № 51, центр «Стандартрудсепро» припинено шляхом ліквідації, а розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.11.2019 № 1101-р цілісний майновий комплекс центру «Стандартрудсепро» передано зі сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України до сфери управління Фонду державного майна України, на виконання чого складено акт приймання-передачі від 20.12.2019. За твердженням прокурора, наведені адміністративні акти уповноважених державних органів, документи приватизаційної процедури, передавальні акти та матеріали технічної інвентаризації у своїй сукупності є належними та допустимими доказами того, що спірне нежитлове приміщення площею 221,6 кв.м належало до державної власності, не було включене до майна, яке підлягало приватизації, та не могло бути правомірно відчужене у приватну власність. Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність належних доказів права державної власності прокурор зазначає, що апелянт помилково зводить питання належності майна до державної власності виключно до наявності чи відсутності окремого розподільчого балансу або запису про державну реєстрацію права власності. На думку прокурора, правовий режим спірного майна підтверджується сукупністю документів, зокрема наказом про створення центру «Стандартрудсепро», планом приватизації, передавальним актом, матеріалами БТІ та документами щодо подальшої передачі цілісного майнового комплексу до сфери управління Фонду державного майна України. Прокурор не погоджується і з доводами апелянта про відсутність об`єкта витребування у натурі. На думку прокурора, те, що у подальшій технічній документації спірне приміщення не відображене як окремий самостійний об`єкт, не свідчить про відсутність такого майна, оскільки зазначені обставини пов`язані з подальшими реєстраційними діями та об`єднанням спірного приміщення з іншим об`єктом нерухомості. Окремо прокурор викладає обставини, які, на його думку, свідчать про незаконність первинної державної реєстрації права приватної власності на спірне нежитлове приміщення за ОСОБА_1 та про його недобросовісність. Прокурор зазначає, що згідно з відомостями Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ще у 2010 році Довгинцівським відділом державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції було накладено арешт на все нерухоме майно центру «Стандартрудсепро», а відповідне обтяження від 23.09.2010 № 10279074 залишалося чинним. На думку прокурора, наявність такого арешту унеможливлювала правомірну державну реєстрацію права приватної власності на спірне майно за ОСОБА_1 . Водночас, попри наявність зазначеного арешту, 12.06.2020 щодо спірного нерухомого майна вперше проведено державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 з визначенням адреси: АДРЕСА_2 . Прокурор вказує, що така реєстрація проведена на підставі копій документів, які не є правовстановлюючими документами в розумінні статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», містять ознаки підробки, а їх оригінали відсутні у реєстраційній справі. Зокрема, прокурор посилається на копії протоколу проведення аукціону з реалізації нерухомого майна, яке належить центру «Стандартрудсепро», від 05.02.2007 № 031119/7 та акта про затвердження результатів торгів від 05.02.2007. У цих документах, за твердженням прокурора, зазначено паспортні дані ОСОБА_1 за паспортом, виданим лише 17.10.2014, тобто через сім років після нібито проведеного аукціону, що свідчить про очевидні ознаки підробки відповідних документів. Також прокурор зазначає, що у копії протоколу проведення аукціону від 05.02.2007 вказано депозитний рахунок та код ЄДРПОУ органу державної виконавчої служби, який як юридична особа був зареєстрований лише 20.03.2007, тобто після дати нібито проведення торгів. Крім того, відповідний депозитний рахунок, за даними органу державної виконавчої служби, був відкритий лише 20.04.2007, тобто також після дати, зазначеної у документах про проведення аукціону. Прокурор додатково вказує, що до 2021 року рішення про присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна: АДРЕСА_1 , не приймалися, а в реєстраційній справі відсутні свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів або інший правовстановлюючий документ, який міг би бути підставою для державної реєстрації права приватної власності. Крім цього, прокурор звертає увагу на те, що ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, пов`язаних із підробкою та використанням підроблених документів і замахом на заволодіння державним майном, однак кримінальне провадження було закрите у зв`язку зі смертю обвинуваченого. На думку прокурора, наведені обставини у сукупності підтверджують, що первинна реєстрація права приватної власності на спірне нежитлове приміщення за ОСОБА_1 не створювала правомірного права власності, оскільки була здійснена за відсутності належних правовстановлюючих документів та за наявності очевидних ознак недобросовісності. Щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «МАГМА-ІНВЕСТ» прокурор зазначає, що лише через шість днів після первинної державної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_1 , тобто 18.06.2020, право приватної власності на спірне майно було зареєстровано за ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» на підставі договору купівлі-продажу. Прокурор вважає, що ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» було обізнане про обмеженість спірного майна в обороті та його належність до державного майна, оскільки ще 09.11.2018 набуло право власності на дванадцятиповерхову будівлю, у другий поверх якої було вбудовано спірний об`єкт, із застереженням про виключення зі складу цієї будівлі виробничих приміщень площею 221,6 кв.м для центру «Стандартрудсепро». Зокрема, прокурор посилається на те, що на підставі акта проведення електронних торгів приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу 09.11.2018 було видано ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 на нежитлову будівлю літ. А-12 площею 14622,7 кв.м, проектного корпусу з актовою залою, у якому було прямо зазначено про вилучення виробничих приміщень площею 221,6 кв.м для центру «Стандартрудсепро». Таким чином, за твердженням прокурора, на момент набуття у 2020 році спірного приміщення ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» вже мало інформацію про те, що це приміщення не входило до складу належної йому будівлі, було виключене з приватизації та призначалося для центру «Стандартрудсепро». У зв`язку з цим прокурор вважає, що ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» не може вважатися добросовісним набувачем спірного майна. Щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ» прокурор зазначає, що останній набувач спірного майна також не може вважатися добросовісним, оскільки набуття ним права власності відбулося за обставин, які свідчать про об`єктивну можливість і необхідність перевірити правомірність походження спірного майна, а також про пов`язаність учасників правовідносин. Прокурор вказує, що ТОВ «СНАГ» набуло право власності на об`єкт нерухомості, до складу якого було включено спірне приміщення, після низки попередніх реєстраційних дій, зокрема первинної реєстрації за ОСОБА_1 , подальшого відчуження на користь ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» та об`єднання спірного приміщення з іншою будівлею. На думку прокурора, за таких обставин відповідач, проявивши розумну обачність, мав можливість встановити наявність істотних юридичних ризиків щодо правового режиму спірного майна. Крім того, прокурор посилається на фактичну пов`язаність юридичних осіб, які брали участь у набутті та подальшому відчуженні спірного майна. Зокрема, прокурор зазначає про пов`язаність ТОВ «СНАГ», ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ», ТОВ «ТП Імпульс» та ТОВ «Санкоін Інвест», спільність окремих контактних даних, зв`язки між засновниками та бенефіціарами, а також те, що директор ТОВ «Санкоін Інвест» ОСОБА_4 діяла від імені ТОВ «СНАГ» на підставі довіреності при укладенні договору купівлі-продажу з ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ». На переконання прокурора, ці обставини в сукупності свідчать не про випадкове набуття майна незалежним добросовісним покупцем, а про узгодженість дій пов`язаних осіб, спрямованих на подальше закріплення права приватної власності на майно, яке вибуло з державної власності поза волею власника. Прокурор заперечує проти доводів апеляційної скарги про те, що ТОВ «СНАГ» могло добросовісно покладатися лише на відомості державних реєстрів і нотаріальне посвідчення договору. На думку прокурора, наявність запису в державному реєстрі сама по собі не свідчить про добросовісність набувача, якщо з урахуванням конкретних обставин справи така особа знала або, проявивши розумну обачність, могла знати про незаконне вибуття майна з володіння справжнього власника. Прокурор також посилається на правові висновки Верховного Суду щодо критеріїв розмежування добросовісної та недобросовісної поведінки набувача майна, зокрема зазначає, що недобросовісність може виявлятися не лише у прямому порушенні імперативних норм закону, а й у поведінці, яка за конкретних обставин свідчить про обхід закону, зловживання правом або ігнорування очевидних ризиків щодо правового режиму майна. На думку прокурора, якщо перевірка інформації про нерухоме майно дає підстави для сумнівів щодо наявності прав інших осіб на таке майно, у тому числі незареєстрованих, набувач має вчинити дії, спрямовані на усунення таких сумнівів, або відмовитися від набуття майна; інакше така особа не може вважатися добросовісним набувачем. Прокурор також зазначає, що закон не вимагає попереднього визнання недійсними всіх правочинів або скасування всіх реєстраційних дій у ланцюгу відчуження майна для задоволення віндикаційного позову. На думку прокурора, у межах спору про витребування майна суд має оцінити обставини вибуття майна з володіння власника, правовий режим спірного майна, поведінку набувачів та наявність підстав для захисту права власності шляхом віндикації. Щодо посилань апелянта на частину п`яту статті 390 Цивільного кодексу України прокурор зазначає, що положення цієї норми застосовуються у випадку витребування майна саме від добросовісного набувача. Оскільки у цій справі, на думку прокурора, ТОВ «СНАГ» не є добросовісним набувачем, підстави для застосування механізму попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду та вирішення питання про компенсацію відсутні. Прокурор вважає, що у разі встановлення недобросовісності набувача майно підлягає витребуванню на підставі статті 387 Цивільного кодексу України без застосування частини п`ятої статті 390 Цивільного кодексу України, яка визначає спеціальний порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві. Стосовно доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку з відмовою у витребуванні доказів та оригіналів документів прокурор зазначає, що відповідач не обґрунтував необхідності витребування саме оригіналів відповідних адміністративних актів уповноважених державних органів центрального рівня. На думку прокурора, у матеріалах справи наявні належні й допустимі докази, які підтверджують правовий режим спірного майна та його належність до державної власності. При цьому прокурор зазначає, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2025 клопотання відповідача було частково задоволено та витребувано від Фонду державного майна України належним чином засвідчену якісну копію плану приватизації державного науково-дослідного і проектного інституту по збагаченню та агломерації руд чорних металів «Механобрчормет», яку Фонд у подальшому долучив до матеріалів справи. Крім того, прокурор зазначає, що сам відповідач не надав жодного належного доказу на підтвердження законності набуття права власності на спірне нежитлове приміщення попередніми набувачами, у тому числі жодного правовстановлюючого документа, який би підтверджував правомірне набуття ОСОБА_1 права приватної власності на майно центру «Стандартрудсепро». Щодо доводів апеляційної скарги про непропорційність втручання у право власності відповідача прокурор зазначає, що витребування спірного майна у державну власність є законним, переслідує легітимну мету захисту інтересів держави та суспільства, а також спрямоване на відновлення правового режиму майна, яке вибуло з державної власності поза волею власника. На думку прокурора, за встановлених обставин витребування спірного майна від останнього недобросовісного набувача не покладає на відповідача надмірного індивідуального тягаря, оскільки відповідач не довів добросовісності набуття майна, а втручання у його право власності є наслідком необхідності відновлення порушеного права державної власності. Прокурор вважає, що доводи апеляційної скарги переважно зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, та не спростовують установлених судом обставин щодо правового режиму спірного майна, незаконності його вибуття з державної власності, недобросовісності набувачів та наявності правових підстав для витребування майна. З урахуванням викладеного Дніпропетровська обласна прокуратура просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 у справі № 904/3344/25 - без змін. Інші учасники справи письмових відзивів на апеляційну скаргу у встановлений судом строк до суду апеляційної інстанції не подали. Рух справи в суді апеляційної інстанції. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2026 для розгляду справи № 904/3344/25 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів - Віннікова С.В., Висоцького А.М. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 у справі № 904/3344/25, витребувано матеріали справи № 904/3344/25 у Господарського суду Дніпропетровської області; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 08.07.2026. 15.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від Дніпропетровської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому прокурор просив апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 у справі № 904/3344/25 - без змін. 17.06.2026 на виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2026 з Господарського суду Дніпропетровської області надійшли матеріали справи № 904/3344/25. 08.07.2026 у судовому засіданні колегія суддів розглянула апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 у справі № 904/3344/25. За результатами апеляційного перегляду у судовому засіданні 08.07.2026 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Встановлені судом обставини справи. Судом встановлено, що спір у цій справі виник з приводу наявності правових підстав для витребування з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Снаг» на користь Фонду державного майна України нежитлового приміщення площею 221,6 кв.м, вбудованого в другий поверх дванадцятиповерхової нежитлової будівлі, яке розташоване за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Телевізійна, будинок 3Л/1, приміщення 1, закрита реєстраційна справа за реєстраційним номером 2098820012000. Фонд державного майна України є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, зокрема щодо управління об`єктами державної власності, захисту майнових прав держави, здійснення контролю за відчуженням державного майна та повернення у державну власність майна, яке було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням вимог законодавства. З метою з`ясування питання щодо вжиття Фондом державного майна України заходів, спрямованих на захист інтересів держави та повернення спірного майна, Криворізькою східною окружною прокуратурою підготовлено запит до Фонду державного майна України від 12.02.2025 № 60-1158ВИХ-25 щодо виявлених порушень інтересів держави та необхідності вжиття відповідних заходів реагування, який було скеровано до Дніпропетровської обласної прокуратури для подальшого направлення до Фонду. Дніпропетровською обласною прокуратурою листом від 25.02.2025 № 15/4-129ВИХ-25 відповідний запит направлено до Фонду державного майна України. Фонд державного майна України листом від 21.03.2025 № 10-79-2-7369 надав відповідь, зі змісту якої вбачається, що Фондом самостійно дієвих та належних заходів, які б забезпечили повернення спірного майна у державну власність, зокрема шляхом пред`явлення позову, не вживалося. Листом від 17.06.2025 № 60-3450ВИХ-25 керівник Криворізької східної окружної прокуратури повідомив Фонд державного майна України про звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Фонду до Товариства з обмеженою відповідальністю «Снаг», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Магма-Інвест», про витребування майна з чужого незаконного володіння. Спільним наказом Міністерства промисловості України та Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 21.12.1994 № 59/324 утворено Державне підприємство «Державний науково-дослідний і впроваджувальний центр стандартизації та сертифікації продукції гірничорудної промисловості» - центр «Стандартрудсепро» - як орган по сертифікації продукції з правами юридичної особи. Пунктом 7 зазначеного наказу передбачено передачу в оперативне управління новоутвореної юридичної особи нежитлового приміщення, розташованого за адресою: місто Кривий Ріг, вулиця Телевізійна, 3, яке на той час перебувало на балансі Державного науково-дослідного та проектного інституту по збагаченню та агломерації руд чорних металів «Механобрчормет». Розпорядженням виконавчого комітету Криворізької міської ради від 13.01.1995 № 5(3)-р центр «Стандартрудсепро» зареєстровано за адресою: місто Кривий Ріг, вулиця Телевізійна,

3. Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області від 20.11.1997 № 12/55-ПП затверджено план приватизації Державного науково-дослідного та проектного інституту по збагаченню та агломерації руд чорних металів «Механобрчормет». Відповідно до пункту 4.2 розділу 4 зазначеного плану приватизації до об`єктів, що не підлягають приватизації, віднесено виробничі приміщення площею 221,6 кв.м для центру «Стандартрудсепро» за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Телевізійна,

3. Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області від 01.12.1997 № 12/330-АО «Про створення акціонерного товариства» Відкритому акціонерному товариству «Науково-дослідний та проектний інститут по збагаченню та агломерації руд чорних металів Механобрчормет» передано об`єкти відповідно до переліку, зокрема будівлю - проектний корпус з актовою залою - за вилученням виробничих приміщень площею 221,6 кв.м для центру «Стандартрудсепро» за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Телевізійна, 3, інвентарний номер об`єкта 010037. На підставі передавального акта від 07.12.2004 до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства «Механобрчормет» передано державне нерухоме майно, розташоване за адресою: місто Кривий Ріг, вулиця Телевізійна, 3, однак за виключенням приміщень площею 221,6 кв.м, інвентарний номер 010037, призначених для розміщення центру «Стандартрудсепро». Наказом Міністерства промислової політики України від 29.06.2006 № 233 затверджено Статут центру «Стандартрудсепро», у якому закріплено, що майно підприємства є державною власністю, а його відчуження здійснюється лише за погодженням з Мінпромполітики України. З листа Комунального підприємства «Криворізьке районне бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 21.02.2025 № 192 вбачається, що в архіві підприємства перебуває на зберіганні інвентаризаційна справа № 10564 на приміщення, вбудоване у другий поверх дванадцятиповерхової нежитлової будівлі, загальною площею 221,6 кв.м, за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Телевізійна, будинок 3, пропонована адреса - 3Л/2. Згідно із зазначеною інвентаризаційною справою станом на 31.12.2012 право власності на це приміщення в КП «Криворізьке РБТІ» ДОР» не було зареєстроване, а користувачем приміщення зазначено Державний науково-дослідний і впроваджувальний центр стандартизації та сертифікації продукції гірничорудної промисловості «Стандартрудсепро». У 2006 році технічну інвентаризацію відповідного об`єкта проведено саме на замовлення користувача - центру «Стандартрудсепро», до цього інвентаризація проводилася у 1997 році. Наказом Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном від 20.03.2013 № 51 центр «Стандартрудсепро» припинено шляхом ліквідації. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.11.2019 № 1101-р цілісний майновий комплекс центру «Стандартрудсепро» передано зі сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України до сфери управління Фонду державного майна України. На виконання зазначеного розпорядження 20.12.2019 складено акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу державного підприємства до сфери управління Фонду державного майна України. Відповідно до відомостей Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у 2010 році Довгинцівським відділом державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції накладено арешт на все нерухоме майно центру «Стандартрудсепро». Обтяження від 23.09.2010 № 10279074 залишалося чинним. Разом із тим 12.06.2020 приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Лазоренко Лідією Євгенівною зареєстровано право приватної власності на нежитлове приміщення, вбудоване в другий поверх дванадцятиповерхової нежитлової будівлі, загальною площею 221,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2098820012000, за Абраменковим Леонідом Михайловичем, номер відомостей про речове право 36854395. Підставами для проведення такої державної реєстрації зазначено, зокрема, копії протоколу проведення аукціону з реалізації нерухомого майна, яке належить центру «Стандартрудсепро», від 05.02.2007 № 031119/7, копію акта приймання-передачі нерухомого майна, копію акта про затвердження результатів торгів у формі аукціону від 05.02.2007, а також технічний паспорт. У протоколі Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнор» від 05.02.2007 № 031119/7 про проведення аукціону та в акті про затвердження результатів торгів від 05.02.2007 зазначено, що ОСОБА_1 документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим 17.10.2014 Апостолівським РС ГУДМС України в Дніпропетровській області. Листом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 24.02.2025 № 1201.4.1-2086/12.3-25 підтверджено, що паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 оформлено саме 17.10.2014, тобто після дати документів, якими оформлено нібито проведення аукціону 05.02.2007. Крім того, у протоколі проведення аукціону від 05.02.2007 зазначено, що кошти за лот - об`єкт нерухомого майна, виробничі приміщення загальною площею 221,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 - покупець мав сплатити на депозитний рахунок № 37313001010793 у ГУДКУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, код ЄДРПОУ 34545876. Також установлено, що зазначений у відповідних документах код ЄДРПОУ Довгинцівського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції як юридичної особи виник після дати, зазначеної у документах про проведення аукціону, а депозитний рахунок, вказаний у протоколі, було відкрито пізніше дати нібито проведення торгів. У матеріалах реєстраційної справи відсутні оригінали документів, на підставі яких 12.06.2020 проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 , а також відсутнє свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів або інший правовстановлюючий документ, який підтверджував би набуття ОСОБА_1 права приватної власності на спірне майно. Також з матеріалів справи вбачається, що кримінальне провадження № 12020160000001205 від 16.10.2020 за обвинуваченням ОСОБА_1 , зокрема у підробленні та використанні підроблених документів, було закрито ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 16.05.2025 у справі № 522/4235/21 на підставі пункту 5 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку зі смертю обвинуваченого. 18.06.2020, тобто через шість днів після державної реєстрації права приватної власності на спірне майно за ОСОБА_1 , приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Кучман Іриною Іванівною право власності на спірний об`єкт нерухомого майна зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «МАГМА-ІНВЕСТ», номер відомостей про речове право 36936731, на підставі договору купівлі-продажу від 18.06.2020, серія та номер 2372. Водночас ще 09.11.2018 приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Рукавіциним Ігорем Анатолійовичем за Товариством з обмеженою відповідальністю «МАГМА-ІНВЕСТ» було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. А-12 площею 14622,7 кв.м, проектного корпусу з актовою залою, за вилученням виробничих приміщень площею 221,6 кв.м для центру «Стандартрудсепро» та пішохідною галереєю літ. а-1 площею по зовнішньому виміру 553,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1690090312110. Право власності ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» на зазначену будівлю було зареєстровано на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер ННК 836527, виданого 09.11.2018, зареєстрованого в реєстрі за № 1687. За результатами об`єднання об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 1690090312110, належного ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ», та спірного об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2098820012000, право власності на який 18.06.2020 було зареєстровано за ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ», рішенням приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Рукавіцина Ігоря Анатолійовича від 29.01.2021 № 56366246 відповідні розділи Державного реєстру речових прав та реєстраційні справи закрито. Рішенням цього ж приватного нотаріуса від 29.01.2021 № 56365070 утворено новий об`єкт нерухомого майна, відкрито новий розділ, сформовано нову реєстраційну справу, перенесено відомості про речові права та присвоєно новий реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2279263412110. У результаті за Товариством з обмеженою відповідальністю «МАГМА-ІНВЕСТ» зареєстровано право власності на новостворений об`єкт нерухомого майна - адміністративну будівлю літ. А-12 з актовою залою загальною площею 15048,1 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2279263412110, дата державної реєстрації - 27.01.2021. Рішенням виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради від 25.01.2021 № 58 «Про впорядкування адресного господарства» нежитловій будівлі літ. А-12 загальною площею 15048,1 кв.м присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_2 . 07.06.2025 приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Кучман Іриною Іванівною зареєстровано право власності на нежитлову будівлю - адміністративну будівлю літ. А-12 з актовою залою загальною площею 15048,1 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2279263412110, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Снаг», код ЄДРПОУ 40202976. Підставою для державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Снаг» зазначено договір купівлі-продажу від 07.06.2025, серія та номер 3943, НТТ 306658, НТТ 306659. З огляду на те, що до складу об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2279263412110 після проведення реєстраційних дій 29.01.2021 було включено також спірне нежитлове приміщення площею 221,6 кв.м, прокурор звернувся з позовом саме до Товариства з обмеженою відповідальністю «Снаг» як до останнього набувача та фактичного володільця об`єкта, до складу якого увійшло спірне майно. З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Снаг», Товариство з обмеженою відповідальністю «МАГМА-ІНВЕСТ», Товариство з обмеженою відповідальністю «ТП Імпульс» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Санкоін Інвест» мають між собою низку корпоративних, представницьких та контактних зв`язків, на які прокурор посилається як на обставини, що мають значення для оцінки добросовісності набуття спірного майна. Так, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 є єдиним засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «Снаг» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ТП Імпульс». Також прокурор посилається на те, що ОСОБА_2 та кінцевий бенефіціарний власник Товариства з обмеженою відповідальністю «МАГМА-ІНВЕСТ» ОСОБА_3 мають спільне зареєстроване місце проживання. Крім того, встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Санкоін Інвест» є засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «МАГМА-ІНВЕСТ», а також має однакові контактні дані з Товариством з обмеженою відповідальністю «Снаг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТП Імпульс». Директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Санкоін Інвест» є ОСОБА_4 , яка від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Снаг» на підставі довіреності уклала договір купівлі-продажу від 07.06.2025 з Товариством з обмеженою відповідальністю «МАГМА-ІНВЕСТ». Також у матеріалах справи наявні відомості про участь ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «ТП Імпульс», в особі директора ОСОБА_2 , у складі учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Макрос-Консалт», що підтверджується рішенням єдиного учасника та протоколами загальних зборів. Зазначені обставини покладені прокурором в основу тверджень про те, що вибуття спірного нежитлового приміщення з державної власності та його подальше включення до складу об`єкта нерухомості, набутого Товариством з обмеженою відповідальністю «Снаг», не було випадковим, а відбулося за участю пов`язаних між собою осіб. Прокурор вважає, що спірне нежитлове приміщення площею 221,6 кв.м, вбудоване в другий поверх дванадцятиповерхової нежитлової будівлі, на підставі документів, які не підтверджували правомірного набуття права власності, вибуло з державної власності поза волею власника - держави в особі Фонду державного майна України. Оскільки після первинної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_1 , подальшого відчуження майна на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАГМА-ІНВЕСТ», об`єднання спірного приміщення з іншим об`єктом нерухомого майна та реєстрації права власності на новостворений об`єкт за Товариством з обмеженою відповідальністю «Снаг» спірне майно фактично перебуває у володінні відповідача, прокурор звернувся до суду з цим позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння. Саме наведені обставини стали підставою для виникнення спору та звернення Керівника Криворізької східної окружної прокуратури до суду в інтересах держави в особі Фонду державного майна України. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції. Переглядаючи оскаржуване рішення в апеляційному порядку, колегія суддів виходить з того, що відповідно до частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Водночас суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому ризик настання наслідків, пов`язаних із невчиненням процесуальних дій або ненаданням доказів, покладається на відповідного учасника справи. За змістом статей 7679 Господарського процесуального кодексу України суд бере до уваги належні, допустимі, достовірні та вірогідні докази. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування. Допустимими є докази, отримані у порядку, встановленому законом. Достовірними є докази, створені або отримані за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи. Вірогідність доказів означає, що обставина вважається доведеною, якщо докази на її підтвердження є більш переконливими, ніж докази, подані на її спростування. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Таким чином, під час апеляційного перегляду колегія суддів перевіряє не лише формальну наявність окремих доказів, а й те, чи правильно суд першої інстанції встановив фактичні обставини справи, чи надав належну оцінку доказам у їх сукупності, чи правильно визначив характер спірних правовідносин, належний спосіб захисту та чи відповідають висновки суду обставинам справи і нормам матеріального права. У межах цієї справи предметом апеляційної перевірки є висновки місцевого господарського суду про: наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Фонду державного майна України; належність спірного нежитлового приміщення площею 221,6 кв.м до державного майна; вибуття цього майна з державної власності поза волею власника; перебування спірного майна у фактичному володінні відповідача; недобросовісність набуття майна останнім набувачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «СНАГ»; наявність підстав для витребування майна на підставі статті 387 Цивільного кодексу України; а також відсутність підстав для застосування механізму компенсації, передбаченого частиною п`ятою статті 390 Цивільного кодексу України. Колегія суддів враховує, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ» фактично зводиться до заперечення чотирьох основних висновків суду першої інстанції: по-перше, про доведеність державної власності на спірне майно; по-друге, про існування та індивідуалізацію спірного нежитлового приміщення площею 221,6 кв.м у складі об`єкта нерухомості, набутого відповідачем; по-третє, про недобросовісність відповідача як останнього набувача; по-четверте, про можливість витребування майна без застосування компенсаційного механізму, передбаченого для добросовісного набувача. З урахуванням змісту апеляційної скарги та відзиву на неї колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку кожному із зазначених блоків доводів окремо. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також подає апеляційні та касаційні скарги. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній заяві зобов`язаний обґрунтувати, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначити орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Згідно зі статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення таких інтересів, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 сформульовано правовий висновок про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру»: якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, з яких компетентний орган не звернувся до суду, якщо такі причини не були повідомлені прокурору або не випливають із відповіді відповідного органу. У цій справі прокурор визначив Фонд державного майна України органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Такий висновок є обґрунтованим, оскільки відповідно до Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, до завдань якого належать, зокрема, управління об`єктами державної власності, захист майнових прав держави та здійснення заходів щодо повернення у державну власність майна, яке вибуло з державної власності з порушенням вимог законодавства. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Криворізькою східною окружною прокуратурою було вжито заходів, передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру»: підготовлено звернення до Фонду державного майна України щодо виявлених порушень інтересів держави та необхідності вжиття заходів реагування; Дніпропетровською обласною прокуратурою відповідний запит направлено до Фонду; Фонд державного майна України листом від 21.03.2025 № 10-79-2-7369 надав відповідь, зі змісту якої вбачається, що самостійних дієвих заходів, спрямованих на повернення спірного майна у державну власність, Фонд не вжив. Крім того, листом від 17.06.2025 № 60-3450ВИХ-25 керівник Криворізької східної окружної прокуратури повідомив Фонд державного майна України про звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Фонду до Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «МАГМА-ІНВЕСТ», про витребування майна з чужого незаконного володіння. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», та наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Фонду державного майна України. Доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки апелянт не довів, що Фонд державного майна України до звернення прокурора з позовом самостійно вжив належних і ефективних заходів судового захисту щодо повернення спірного майна у державну власність, або що прокурор не повідомив компетентний орган про намір звернутися до суду. Сам по собі факт надання Фондом державного майна України відповіді на запит прокуратури не свідчить про належне здійснення ним захисту інтересів держави, оскільки таким захистом у спірних правовідносинах мало бути, зокрема, вжиття заходів щодо повернення майна у державну власність або самостійне звернення до суду з відповідним позовом. Матеріали справи таких обставин не містять. З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що у прокурора були наявні законні підстави для звернення до суду в інтересах держави в особі Фонду державного майна України. Предметом позову у цій справі є вимога прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України про витребування з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ» нежитлового приміщення площею 221,6 кв.м, яке, за твердженням прокурора, вибуло з державної власності поза волею власника. Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Така вимога за своєю правовою природою є віндикаційною, тобто спрямованою на повернення індивідуально визначеного майна неволодіючому власнику від володіючого невласника. За змістом статті 388 Цивільного кодексу України майно може бути витребуване і від добросовісного набувача у випадках, визначених законом, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Водночас від недобросовісного набувача майно може бути витребуване на підставі статті 387 Цивільного кодексу України, оскільки така особа не користується захистом, передбаченим для добросовісного набувача. Частиною другою статті 391 Цивільного кодексу України, якою Цивільний кодекс України доповнено Законом України від 12.03.2025 № 4292-IX, передбачено, що якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, у результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу. Таким чином, обраний прокурором спосіб захисту - витребування майна з чужого незаконного володіння - відповідає характеру спірних правовідносин, оскільки позов спрямований не на формальне оскарження реєстраційних дій чи правочинів, а на повернення майна, яке, за твердженням прокурора, є державною власністю та вибуло з володіння держави поза її волею. Колегія суддів також враховує сталу правову позицію Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої власник з дотриманням вимог статей 387, 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не є необхідним оскарження всього ланцюга договорів, реєстраційних дій чи інших правочинів щодо спірного майна, якщо заявлена вимога безпосередньо спрямована на повернення майна власнику. Саме такий підхід відповідає ефективності судового захисту, оскільки у разі незаконного вибуття майна з володіння власника належним способом захисту є пред`явлення віндикаційного позову до останнього володільця майна, а не оспорювання кожного проміжного правочину, укладеного після вибуття майна з володіння власника. У цій справі прокурор заявив вимогу саме до Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ» як до останнього набувача і фактичного володільця об`єкта нерухомого майна, до складу якого після проведення реєстраційних дій було включено спірне нежитлове приміщення площею 221,6 кв.м. Тому доводи апелянта про те, що прокурор мав спочатку оскаржити всі попередні правочини, реєстраційні дії або довести недійсність кожної проміжної підстави набуття майна, не є підставою для відмови в позові, оскільки предметом спору є не дійсність попередніх правочинів як самостійна вимога, а наявність або відсутність у відповідача правової підстави володіти майном, яке прокурор вважає державним. Водночас для задоволення такого позову прокурор повинен довести сукупність обставин, необхідних для застосування віндикаційного способу захисту, а саме: належність спірного майна державі в особі уповноваженого органу; вибуття майна з державної власності або володіння поза волею власника; перебування спірного майна у володінні відповідача; відсутність у відповідача належної правової підстави для володіння цим майном; а також, з огляду на доводи сторін і приписи статей 388, 390 Цивільного кодексу України, обставини щодо добросовісності або недобросовісності останнього набувача. Саме наявність зазначеної сукупності обставин і підлягає перевірці судом апеляційної інстанції у межах доводів апеляційної скарги. Одним із ключових доводів апеляційної скарги є твердження Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ» про те, що прокурором та Фондом державного майна України не доведено належними, допустимими та достовірними доказами перебування спірного нежитлового приміщення площею 221,6 кв.м у державній власності. Апелянт зазначає, що перелік майна, переданого до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства «Науково-дослідний та проектний інститут по збагаченню та агломерації руд чорних металів Механобрчормет» від 07.12.2004, не є правовстановлюючим документом у розумінні статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та не підтверджує виникнення права власності держави або центру «Стандартрудсепро» на спірне майно. Також скаржник посилається на те, що пунктом 7 спільного наказу Міністерства промисловості України та Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 21.12.1994 № 59/324 передбачалося складення розподільчого балансу, однак доказів його складення до матеріалів справи не подано. На думку апелянта, за відсутності такого розподільчого балансу не доведено фактичну передачу спірного приміщення від інституту «Механобрчормет» до центру «Стандартрудсепро». Крім того, апелянт звертає увагу на те, що під час ліквідації центру «Стандартрудсепро» та передачі його цілісного майнового комплексу до сфери управління Фонду державного майна України у відповідних документах зазначено про відсутність відомостей щодо складу майна та загальної площі будівель і споруд. Також скаржник посилається на лист Фонду державного майна України від 21.03.2025 № 10-79-2-7369, у якому, за твердженням апелянта, Фонд повідомив про відсутність інформації щодо перебування на балансі центру «Стандартрудсепро» нерухомого державного майна. Колегія суддів вважає зазначені доводи апеляційної скарги необґрунтованими з огляду на таке. Насамперед колегія суддів зазначає, що питання належності спірного майна до державної власності не може оцінюватися лише через формальну наявність або відсутність одного окремого документа, зокрема розподільчого балансу чи запису про державну реєстрацію речового права. У цій справі правовий режим спірного майна підлягає встановленню з урахуванням усієї сукупності доказів, які відображають історію створення центру «Стандартрудсепро», приватизації інституту «Механобрчормет», вилучення з приватизації приміщень площею 221,6 кв.м, технічної інвентаризації цього майна, а також подальшої передачі цілісного майнового комплексу державного підприємства до сфери управління Фонду державного майна України. Як встановлено судом, спільним наказом Міністерства промисловості України та Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 21.12.1994 № 59/324 утворено Державне підприємство «Державний науково-дослідний і впроваджувальний центр стандартизації та сертифікації продукції гірничорудної промисловості» - центр «Стандартрудсепро» - як орган по сертифікації продукції з правами юридичної особи. Пунктом 7 зазначеного наказу передбачено передачу новоутвореному центру основних фондів та службових приміщень, які знаходилися в оперативному віданні цього центру. Отже, вже самим адміністративним актом уповноважених органів було визначено необхідність організаційного та майнового забезпечення новоствореної державної юридичної особи, у тому числі приміщеннями для здійснення її діяльності. Розпорядженням виконавчого комітету Криворізької міської ради від 13.01.1995 № 5(3)-р центр «Стандартрудсепро» зареєстровано за адресою: місто Кривий Ріг, вулиця Телевізійна,

3. Ця обставина узгоджується з подальшими документами щодо приватизації інституту «Механобрчормет», у яких прямо зазначено про наявність приміщень центру «Стандартрудсепро» за цією адресою. Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області від 20.11.1997 № 12/55-ПП затверджено план приватизації науково-дослідного і проектного інституту «Механобрчормет». Як убачається з плану приватизації, до об`єктів, що не підлягають приватизації, віднесено виробничі приміщення площею 221,6 кв.м для центру «Стандартрудсепро» за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Телевізійна, 3, пункт 4.2 розділу 4 плану приватизації. Крім того, наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області від 01.12.1997 № 12/330-АО «Про створення акціонерного товариства» Відкритому акціонерному товариству «Науково-дослідний та проектний інститут по збагаченню та агломерації руд чорних металів Механобрчормет» передано об`єкти відповідно до переліку, зокрема будівлю - проектний корпус з актовою залою - саме за вилученням виробничих приміщень площею 221,6 кв.м для центру «Стандартрудсепро» за адресою: місто Кривий Ріг, вулиця Телевізійна, 3, інвентарний номер об`єкта 010037. Наведені документи мають істотне значення для вирішення спору, оскільки вони не просто фіксують наявність певного майна, а визначають його правовий режим у процесі приватизації: спірні приміщення площею 221,6 кв.м не були включені до складу майна, що передавалося у приватизацію, та залишалися за межами майна, переданого до статутного фонду новоствореного акціонерного товариства. Таким чином, довід апелянта про те, що перелік майна від 07.12.2004 не є самостійним правовстановлюючим документом, не спростовує висновку суду першої інстанції, оскільки місцевий господарський суд виходив не з одного лише переліку, а з послідовної сукупності адміністративних актів, приватизаційних документів і документів технічної інвентаризації, які вказують на один і той самий об`єкт - виробничі приміщення площею 221,6 кв.м для центру «Стандартрудсепро». На підставі передавального акта від 07.12.2004 до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства «Механобрчормет» було передано державне нерухоме майно, розташоване за адресою: місто Кривий Ріг, вулиця Телевізійна, 3, однак за виключенням приміщень площею 221,6 кв.м, інвентарний номер 010037, призначених для розміщення центру «Стандартрудсепро». Тобто саме ті приміщення, щодо яких виник спір у цій справі, були прямо виведені за межі майна, що передавалося до статутного фонду ВАТ «Механобрчормет». Ця обставина спростовує доводи апелянта про те, що прокурор не довів правового зв`язку між спірним майном та центром «Стандартрудсепро». Колегія суддів враховує також те, що Статут центру «Стандартрудсепро» у новій редакції, затверджений наказом Міністерства промислової політики України від 29.06.2006 № 233, визначав, що підприємство створене на державному майні, а його майно є державною власністю; відчуження такого майна могло здійснюватися лише за погодженням з відповідним органом управління. Таке положення Статуту узгоджується з приписами законодавства, чинного у відповідні періоди. За змістом статей 4, 90, 128 ЦК УРСР цивільні права та обов`язки могли виникати з адміністративних актів, а право у набувача майна виникало з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Відповідно до статей 31, 34 Закону УРСР «Про власність» до загальнодержавної власності належало, зокрема, майно державних підприємств. Аналогічний підхід закріплено і в подальшому господарському законодавстві: майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності та закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи оперативного управління. Таким чином, у період створення центру «Стандартрудсепро» та закріплення за ним майна правовий режим майна державного підприємства визначався не лише наявністю державної реєстрації речового права у сучасному розумінні, а насамперед актами уповноважених органів, документами про передачу/закріплення майна та фактичним використанням майна відповідним державним підприємством. Важливе значення для підтвердження індивідуалізації спірного майна мають і матеріали технічної інвентаризації. Як вбачається з листа Комунального підприємства «Криворізьке районне бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 21.02.2025 № 192, в архіві підприємства перебуває інвентаризаційна справа № 10564 на приміщення, вбудоване у другий поверх дванадцятиповерхової нежитлової будівлі, загальною площею 221,6 кв.м, за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Телевізійна, будинок 3, пропонована адреса - 3Л/2. Згідно з інвентаризаційною справою № 10564 у 2006 році технічну інвентаризацію зазначеного приміщення проведено на замовлення центру «Стандартрудсепро». У матеріалах цієї справи користувачем приміщення зазначено саме Державний науково-дослідний і впроваджувальний центр стандартизації та сертифікації продукції гірничорудної промисловості «Стандартрудсепро». Таким чином, технічна документація не спростовує, а навпаки підтверджує існування окремого приміщення площею 221,6 кв.м, його зв`язок з центром «Стандартрудсепро» та його індивідуалізацію як об`єкта, що був вбудований у другий поверх дванадцятиповерхової нежитлової будівлі. Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що відсутність розподільчого балансу є самостійною та достатньою підставою для висновку про недоведеність державної власності на спірне майно. Розподільчий баланс міг бути одним із документів, який підтверджував би передачу майна, однак його відсутність не нівелює доказового значення інших документів, які у сукупності підтверджують правовий режим спірного майна. У цій справі наявні документи не є розрізненими або такими, що суперечать один одному. Навпаки, вони послідовно підтверджують, що: центр «Стандартрудсепро» був створений як державне підприємство; за адресою місто Кривий Ріг, вулиця Телевізійна, 3 функціонували приміщення цього центру; у процесі приватизації інституту «Механобрчормет» приміщення площею 221,6 кв.м були прямо віднесені до об`єктів, що не підлягають приватизації; ці приміщення були вилучені з майна, яке передавалося до статутного фонду ВАТ «Механобрчормет»; технічна інвентаризація такого приміщення проводилася на замовлення центру «Стандартрудсепро». За таких обставин місцевий господарський суд обґрунтовано виходив з того, що спірне майно не вибувало з державної власності у порядку приватизації, не було включене до майна ВАТ «Механобрчормет» та залишалося державним майном, призначеним для центру «Стандартрудсепро». Не спростовують цього висновку й доводи апелянта про зміст акта приймання-передачі цілісного майнового комплексу державного підприємства до сфери управління Фонду державного майна України від 20.12.2019, у якому зазначено про відсутність відомостей щодо складу майна та загальної площі будівель і споруд. Зазначений акт оформлював передачу цілісного майнового комплексу державного підприємства до сфери управління Фонду державного майна України у 2019 році. Водночас він не є документом, який створював або припиняв право державної власності на спірне майно, а лише відображав передачу підприємства до сфери управління іншого органу. Відсутність у цьому акті деталізованого пооб`єктного переліку майна не означає, що раніше сформований правовий режим спірного приміщення припинився або що таке майно перестало бути державним. Так само лист Фонду державного майна України від 21.03.2025 № 10-79-2-7369, на який посилається апелянт, не може розцінюватися як доказ втрати державою права на спірне майно. Зміст такого листа свідчить про відсутність у Фонду повної інформації щодо складу майна, переданого до його сфери управління, та про невжиття ним самостійних заходів судового захисту, однак не спростовує документів приватизаційної процедури 1997 року, передавального акта 2004 року, статутних документів центру «Стандартрудсепро» і матеріалів технічної інвентаризації. Іншими словами, відсутність або неповнота інформації у Фонду державного майна України на момент надання відповіді прокуратурі не є тотожною відсутності права державної власності на майно. Такий лист має оцінюватися у сукупності з іншими доказами, а не ізольовано від них. Колегія суддів також відхиляє довід апелянта про те, що відсутність державної реєстрації права власності за державою або Фондом державного майна України унеможливлює задоволення віндикаційного позову. Суд звертає увагу, що спірне майно набуло відповідного правового режиму у період, коли виникнення та підтвердження права державної власності на нерухоме майно не зводилося виключно до запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, який функціонує у сучасній системі реєстрації. Тому відсутність державної реєстрації права власності за Фондом державного майна України не може сама по собі спростувати належність спірного майна до державної власності, якщо така належність підтверджується іншими належними і допустимими доказами. Крім того, державна реєстрація речового права є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту набуття, зміни або припинення речового права, однак реєстраційний запис не є безумовною та самостійною підставою виникнення права власності, якщо відсутня належна матеріально-правова підстава для такого набуття. Водночас відсутність запису про державну реєстрацію права за державою не позбавляє власника права доводити належність майна іншими доказами та звертатися з віндикаційним позовом у разі незаконного вибуття майна з його володіння. Посилання апелянта на статтю 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» також не спростовують висновків суду першої інстанції. Ця норма визначає перелік документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація речових прав у сучасній реєстраційній процедурі, однак не встановлює правила, за яким раніше набуте право державної власності на майно може підтверджуватися виключно одним із документів, зазначених у цій статті, і не може доводитися сукупністю адміністративних актів, приватизаційних документів, статутних документів державного підприємства та матеріалів технічної інвентаризації. Таким чином, апеляційна скарга фактично ґрунтується на вибірковій оцінці окремих документів - розподільчого балансу, акта приймання-передачі 2019 року та листа Фонду державного майна України - без належного урахування інших доказів, яким суд першої інстанції надав правову оцінку. Натомість місцевий господарський суд обґрунтовано оцінив докази у їх сукупності та дійшов правильного висновку, що спірне нежитлове приміщення площею 221,6 кв.м було державним майном, не увійшло до складу майна, переданого у приватизацію, та не могло бути правомірно відчужене у приватну власність без волевиявлення уповноваженого органу держави та дотримання спеціального порядку відчуження державного майна. Таким чином, доводи апеляційної скарги про недоведеність належності спірного майна до державної власності є необґрунтованими, не спростовують установлених судом першої інстанції обставин та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення в цій частині. Наступний блок доводів апеляційної скарги стосується того, що, на думку Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ», спірне нежитлове приміщення площею 221,6 кв.м не існує як окремий об`єкт у складі належної відповідачу будівлі, а тому не може бути витребуване. Апелянт зазначає, що відповідно до технічного паспорта від 14.01.2021 щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , плану приміщення та експлікації приміщень, у будівлі на другому поверсі відсутнє нежитлове приміщення площею 221,6 кв.м, яке вбудоване в другий поверх дванадцятиповерхової нежитлової будівлі. На думку скаржника, ця обставина свідчить про те, що прокурором не доведено існування спірного майна в натурі та його перебування у володінні відповідача, а отже відсутня одна з необхідних умов для задоволення віндикаційного позову. Колегія суддів не погоджується із зазначеними доводами апелянта з огляду на таке. Для застосування віндикаційного способу захисту майно має бути індивідуально визначеним і таким, що може бути ототожнене з майном, яке вибуло з володіння власника. Водночас індивідуалізація нерухомого майна може підтверджуватися не лише актуальним технічним паспортом, складеним після проведення спірних реєстраційних дій, а й сукупністю документів, які дозволяють встановити площу, місцезнаходження, поверх, функціональне призначення, реєстраційний номер, історію технічної інвентаризації та подальший реєстраційний рух такого майна. У цій справі спірне майно визначене прокурором як нежитлове приміщення площею 221,6 кв.м, вбудоване в другий поверх дванадцятиповерхової нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , закрита реєстраційна справа за реєстраційним номером 2098820012000. Саме такий об`єкт був предметом первинної державної реєстрації права приватної власності за Абраменковим Л.М. 12.06.2020, а в подальшому - предметом державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «МАГМА-ІНВЕСТ» 18.06.2020. Тобто самі реєстраційні дії, які передували набуттю майна відповідачем, фіксували існування окремого об`єкта нерухомого майна з площею 221,6 кв.м та реєстраційним номером 2098820012000. Надалі, як установлено судом першої інстанції та не заперечується самим апелянтом, за результатами об`єднання об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 1690090312110, належного Товариству з обмеженою відповідальністю «МАГМА-ІНВЕСТ», та спірного об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2098820012000, право власності на який 18.06.2020 було зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «МАГМА-ІНВЕСТ», рішенням приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Рукавіцина І.А. від 29.01.2021 № 56366246 відповідні розділи Державного реєстру прав та реєстраційні справи були закриті. Рішенням цього ж приватного нотаріуса від 29.01.2021 № 56365070 утворено новий об`єкт нерухомого майна, відкрито новий розділ, сформовано нову реєстраційну справу, перенесено відомості про речові права та присвоєно новий реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2279263412110. Відтак за Товариством з обмеженою відповідальністю «МАГМА-ІНВЕСТ» було зареєстровано право власності на новостворений об`єкт нерухомого майна - адміністративну будівлю літ. А-12 з актовою залою загальною площею 15048,1 кв.м, а в подальшому саме цей об`єкт 07.06.2025 набуло Товариство з обмеженою відповідальністю «СНАГ». Таким чином, довід апелянта про те, що в технічному паспорті 2021 року спірне приміщення площею 221,6 кв.м не відображене як окремий об`єкт, не свідчить про його відсутність у натурі. Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що така відсутність окремого відображення є наслідком проведених 29.01.2021 реєстраційних дій з об`єднання спірного об`єкта з іншим об`єктом нерухомого майна та створення нового об`єкта з реєстраційним номером 2279263412110. Інакше кажучи, спірне приміщення не зникло як матеріальний об`єкт унаслідок об`єднання реєстраційних розділів, а було включене до складу більшого об`єкта нерухомого майна - адміністративної будівлі літ. А-12 з актовою залою загальною площею 15048,1 кв.м. Саме тому прокурор звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ» як до останнього набувача об`єкта, до складу якого увійшло спірне приміщення. Колегія суддів звертає увагу, що апелянт, посилаючись на відсутність у технічному паспорті 2021 року окремого приміщення площею 221,6 кв.м, фактично використовує технічну документацію, складену вже після об`єднання спірного приміщення з іншим об`єктом нерухомого майна. Така документація не може спростовувати обставини попереднього існування спірного приміщення як окремого об`єкта, його державної належності, реєстрації за попередніми набувачами та подальшого включення до складу новоствореного об`єкта. Важливим є також те, що ще 09.11.2018 за Товариством з обмеженою відповідальністю «МАГМА-ІНВЕСТ» було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. А-12 площею 14622,7 кв.м, проектного корпусу з актовою залою, за вилученням виробничих приміщень площею 221,6 кв.м для центру «Стандартрудсепро» та пішохідною галереєю літ. а-1. Отже, на момент набуття ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» основної будівлі спірні приміщення площею 221,6 кв.м були прямо виключені з її складу. Надалі саме ці вилучені приміщення були зареєстровані як окремий об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 2098820012000, після чого об`єднані з будівлею, яка раніше належала ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ». Така послідовність реєстраційних дій свідчить про те, що спірний об`єкт був достатньо індивідуалізований для його первинної реєстрації, відчуження, об`єднання з іншим об`єктом та подальшого включення до складу новоствореної будівлі. За таких обставин твердження апелянта про неможливість ідентифікувати спірне майно суперечить самим реєстраційним діям, на які апелянт посилається як на підставу набуття права власності на об`єкт з реєстраційним номером 2279263412110. Якщо спірний об`єкт міг бути зареєстрований, відчужений, об`єднаний з іншим об`єктом та включений до складу новоствореного об`єкта, то сам по собі факт закриття попередньої реєстраційної справи не означає, що такий об`єкт не існував або не може бути предметом судового захисту. При цьому закриття реєстраційної справи за реєстраційним номером 2098820012000 є наслідком об`єднання об`єктів нерухомого майна та відкриття нового розділу щодо об`єкта 2279263412110, а не доказом правомірного вибуття спірного майна з державної власності чи доказом припинення права держави на це майно. Колегія суддів також враховує матеріали технічної інвентаризації, відповідно до яких в архіві КП «Криворізьке РБТІ» ДОР» перебуває інвентаризаційна справа № 10564 на приміщення, вбудоване у другий поверх дванадцятиповерхової нежитлової будівлі, загальною площею 221,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_3 , пропонована адреса - 3Л/2. Користувачем цього приміщення зазначено центр «Стандартрудсепро», а технічна інвентаризація у 2006 році проводилася на замовлення саме цього державного підприємства. Наявність зазначеної інвентаризаційної справи додатково підтверджує, що спірне приміщення було технічно індивідуалізоване як окремий об`єкт ще до первинної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_1 та до подальших реєстраційних дій 2020 2021 років. Таким чином, у цій справі існує достатня сукупність доказів, яка дозволяє ідентифікувати спірне майно: площа - 221,6 кв.м; розташування - другий поверх дванадцятиповерхової нежитлової будівлі; первісна адреса - місто Кривий Ріг, вулиця Телевізійна, 3; подальша адреса - АДРЕСА_1 ; попередній реєстраційний номер - 2098820012000; подальше включення до складу новоствореного об`єкта - 2279263412110. Доводи апелянта про те, що у технічному паспорті 2021 року у складі будівлі не виділено окремого приміщення площею 221,6 кв.м, не спростовують цієї сукупності доказів, оскільки такий технічний паспорт відображає стан об`єкта після проведення дій з об`єднання, а не первісний правовий і технічний режим спірного майна. Колегія суддів також зазначає, що сам факт включення спірного приміщення до складу більшого об`єкта нерухомого майна не може створювати для набувача переваг порівняно з власником, майно якого вибуло з володіння поза його волею. Інакше будь-яке незаконно набуте окреме приміщення могло б бути виведене з-під дії віндикаційного захисту шляхом подальшого об`єднання з іншим об`єктом нерухомості та закриття попереднього реєстраційного розділу. Такий підхід суперечив би суті віндикаційного захисту, оскільки дозволяв би формальними реєстраційними діями унеможливити повернення майна його власнику. Натомість суд повинен виходити з реального змісту правовідносин і перевіряти, чи було спірне майно включене до складу об`єкта, яким володіє відповідач. У цій справі матеріали підтверджують, що спірне нежитлове приміщення площею 221,6 кв.м після первинної реєстрації за ОСОБА_1 та подальшого набуття ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» було об`єднане з будівлею, а у подальшому будівля загальною площею 15048,1 кв.м набута Товариством з обмеженою відповідальністю «СНАГ». У такий спосіб, спірне майно фактично перебуває у складі об`єкта нерухомого майна, яким володіє відповідач. З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірне нежитлове приміщення є достатньо індивідуалізованим для цілей віндикаційного позову, а доводи апелянта про відсутність такого майна в натурі ґрунтуються на неправильному ототожненні технічного стану об`єкта після об`єднання з питанням існування та правового режиму спірного майна до проведення таких реєстраційних дій. Таким чином, доводи апеляційної скарги про відсутність спірного приміщення у технічному паспорті 2021 року, неможливість його ідентифікації та відсутність його у володінні відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Окремої оцінки потребують доводи апеляційної скарги, які фактично спрямовані на спростування висновку суду першої інстанції про незаконність первинної державної реєстрації права приватної власності на спірне нежитлове приміщення за ОСОБА_1 . Апелянт зазначає, що на момент набуття відповідачем права власності на будівлю у 2025 році у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були наявні записи про попередніх власників, а незаконність первинного набуття права власності ОСОБА_1 не була встановлена судовим рішенням. Також скаржник фактично пов`язує можливість висновку про незаконність первинної реєстрації з наявністю вироку у кримінальному провадженні або окремого рішення про скасування відповідної реєстраційної дії. Колегія суддів не погоджується з такими доводами. Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Зміст наведеної норми не означає, що сам по собі запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно створює право власності незалежно від наявності чи відсутності належної матеріально-правової підстави для його набуття. Державна реєстрація речового права є офіційним підтвердженням уже набутого права, однак вона не може легалізувати набуття права власності на майно за відсутності правовстановлюючих документів або за наявності очевидних дефектів документів, поданих для такої реєстрації. Згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав зобов`язаний встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, перевірити наявність підстав для державної реєстрації, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами, а також відсутність обтяжень речових прав на нерухоме майно. У такий спосіб, державна реєстрація права приватної власності на об`єкт державного майна можлива лише за умови існування належної правової підстави для набуття такого майна у приватну власність. Якщо документи, на підставі яких проведено реєстрацію, не підтверджують правомірного набуття права власності або містять очевидні суперечності, така реєстрація не може бути підставою для висновку про правомірне вибуття майна з державної власності. Як встановлено судом першої інстанції, 12.06.2020 приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Лазоренко Л.Є. зареєстровано право приватної власності на нежитлове приміщення, вбудоване в другий поверх дванадцятиповерхової нежитлової будівлі, загальною площею 221,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2098820012000, за ОСОБА_1 . Документами, поданими для державної реєстрації, зазначено: протокол проведення аукціону з реалізації нерухомого майна від 05.02.2007 № 031119/7, видавник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнор»; акт приймання-передачі нерухомого майна від 09.02.2007, видавник - Державне підприємство «Державний науково-дослідний і впроваджувальний центр стандартизації та сертифікації продукції гірничорудної промисловості»; акт про затвердження результатів торгів у формі аукціону від 05.02.2007, видавник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнор»; технічний паспорт від 14.12.2016 № 180/16, видавник - ФОП Кучерявенко О.М. Разом із тим, як правильно встановив суд першої інстанції, зазначені документи не підтверджували належного набуття ОСОБА_1 права приватної власності на спірне майно. Передусім у матеріалах реєстраційної справи відсутнє свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів або аукціону, видане нотаріусом, або інший правовстановлюючий документ, який відповідно до законодавства міг би підтверджувати виникнення у ОСОБА_1 права приватної власності на майно державного підприємства. Протокол проведення аукціону, акт приймання-передачі нерухомого майна та акт про затвердження результатів торгів самі собою не є достатніми правовстановлюючими документами для державної реєстрації права приватної власності на нерухоме майно за фізичною особою, якщо вони не підтверджені належним документом, який посвідчує набуття майна з прилюдних торгів у встановленому законом порядку. Крім того, у копіях протоколу проведення аукціону Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнор» від 05.02.2007 № 031119/7 та акта про затвердження результатів торгів у формі аукціону від 05.02.2007 зазначено, що ОСОБА_1 документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим 17.10.2014 Апостолівським РС ГУДМС України в Дніпропетровській області. Листом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 24.02.2025 № 1201.4.1-2086/12.3-25 підтверджено, що паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 оформлено саме 17.10.2014. Таким чином, документи, датовані 05.02.2007, містять паспортні дані, які об`єктивно не могли існувати на момент їх складення, оскільки відповідний паспорт був виданий лише у 2014 році. Така невідповідність не є технічною опискою або несуттєвим недоліком документа, а свідчить про очевидні ознаки недостовірності документів, на підставі яких у 2020 році проведено первинну реєстрацію права приватної власності на спірне майно. Також у протоколі проведення аукціону від 05.02.2007 зазначено, що кошти за лот - об`єкт нерухомого майна, виробничі приміщення загальною площею 221,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 - покупець повинен був сплатити на депозитний рахунок № 37313001010793 у ГУДКУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, код ЄДРПОУ 34545876. Водночас із матеріалів справи вбачається, що юридичну особу з кодом ЄДРПОУ 34545876 було зареєстровано після дати нібито проведення аукціону, а зазначений у протоколі депозитний рахунок було відкрито також після дати, вказаної у документах про проведення торгів. Таким чином, документи, якими нібито оформлено реалізацію спірного майна 05.02.2007, містять відомості, які виникли пізніше дати їх складення. Це додатково підтверджує правильність висновку суду першої інстанції про те, що такі документи не могли бути належною правовою підставою для набуття ОСОБА_1 права приватної власності на спірне нежитлове приміщення. Істотне значення має й те, що відповідно до відомостей Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у 2010 році Довгинцівським відділом державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції накладено арешт на все нерухоме майно центру «Стандартрудсепро», обтяження від 23.09.2010 № 10279074, яке залишалося чинним. Наявність такого арешту на все нерухоме майно центру «Стандартрудсепро» унеможливлювала правомірне проведення державної реєстрації права приватної власності на спірне майно за ОСОБА_1 без належного з`ясування правового режиму майна, підстав виникнення арешту, його чинності та обсягу поширення. Попри це, 12.06.2020 щодо спірного нерухомого майна було вперше проведено державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на підставі копій документів, оригінали яких у реєстраційній справі відсутні, які датовані 2007 роком, однак містять відомості, що виникли лише у 2014 році та після 05.02.2007. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що первинна державна реєстрація права приватної власності на спірне нежитлове приміщення за ОСОБА_1 була проведена за відсутності належної матеріально-правової підстави для набуття ним права власності. Доводи апеляційної скарги про те, що незаконність набуття права власності ОСОБА_1 не встановлена окремим судовим рішенням або вироком суду, не спростовують цього висновку. Господарський суд у межах розгляду віндикаційного позову має право та обов`язок оцінити документи, на які сторони посилаються як на підставу набуття права власності, з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності. Для вирішення питання про наявність або відсутність у відповідача правової підстави володіти спірним майном суд не пов`язаний необхідністю попереднього ухвалення вироку у кримінальному провадженні, якщо обставини, що мають значення для справи, можуть бути встановлені на підставі письмових доказів, наявних у матеріалах господарської справи. У цій справі суд першої інстанції не встановлював кримінальну відповідальність ОСОБА_1 та не вирішував питання про його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення. Суд лише оцінив документи, на підставі яких у 2020 році проведено державну реєстрацію права приватної власності на спірне майно, та дійшов висновку, що такі документи не підтверджують правомірного набуття права власності. Крім того, матеріали справи містять відомості про те, що кримінальне провадження № 12020160000001205 від 16.10.2020 за обвинуваченням ОСОБА_1 , зокрема у підробленні та використанні підроблених документів, було закрите ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 16.05.2025 у справі № 522/4235/21 у зв`язку зі смертю обвинуваченого. Закриття кримінального провадження з нереабілітуючої підстави у зв`язку зі смертю особи не спростовує встановлених у господарській справі обставин щодо дефектності документів, які були подані для реєстрації права власності. Колегія суддів також враховує, що сам по собі факт державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 не свідчить про правомірне вибуття спірного майна з державної власності. Запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є похідним від підстави набуття права. Якщо така підстава є відсутньою або документи, які мали її підтверджувати, не можуть вважатися достовірними, відповідний запис не створює у набувача права власності, яке могло б протиставлятися справжньому власнику. Водночас апелянт не надав суду доказів, які б спростовували встановлені місцевим судом обставини щодо невідповідності документів 2007 року фактичним даним, зокрема щодо паспорта ОСОБА_1 , дати виникнення відповідного коду ЄДРПОУ та відкриття депозитного рахунку, відсутності належного свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, а також чинного арешту на майно центру «Стандартрудсепро». Посилання відповідача на те, що у подальшому майно неодноразово відчужувалося та було зареєстроване за іншими особами, не усуває первинного дефекту вибуття майна з державної власності. Особа, яка сама не набула права власності на майно, не могла правомірно передати таке право іншій особі, крім випадків, прямо передбачених законом для захисту добросовісного набувача. Саме тому подальший перехід майна до ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ», його об`єднання з іншим об`єктом нерухомості та подальше відчуження ТОВ «СНАГ» підлягають оцінці з урахуванням первинної незаконності вибуття майна з державної власності. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що первинна державна реєстрація права приватної власності на спірне нежитлове приміщення за ОСОБА_1 була проведена за відсутності належних правових підстав, на підставі документів, які містили істотні ознаки недостовірності, та не могла призвести до правомірного вибуття спірного майна з державної власності. Таким чином, доводи апеляційної скарги у цій частині є необґрунтованими та не спростовують висновку місцевого господарського суду про незаконність первинного набуття права приватної власності на спірне майно ОСОБА_1 . Після встановлення обставин первинної державної реєстрації права приватної власності на спірне нежитлове приміщення за ОСОБА_1 колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку подальшому переходу цього майна до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАГМА-ІНВЕСТ», оскільки саме дії цього товариства стали проміжною ланкою у подальшому включенні спірного приміщення до складу об`єкта нерухомості, набутого Товариством з обмеженою відповідальністю «СНАГ». Апелянт у скарзі зазначає, що ТОВ «СНАГ» не може відповідати за дії попередніх набувачів, а обставини, які стосуються ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ», самі собою не доводять недобросовісність останнього набувача. Водночас колегія суддів зазначає, що оцінка поведінки попереднього набувача має істотне значення для встановлення загальної послідовності вибуття спірного майна з державної власності та подальшого його включення до складу будівлі, яка стала предметом договору купівлі-продажу від 07.06.2025. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства. За змістом частин третьої, четвертої статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні цивільних прав особа повинна утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди іншій особі, зловживати правом в інших формах. Добросовісність набувача означає не лише формальне покладання на відомості державного реєстру, а й поведінку, яка відповідає стандарту розумної обачності, чесності та поваги до прав інших осіб. Особа, яка набуває нерухоме майно, повинна оцінювати не лише наявність або відсутність реєстраційного запису, а й інші обставини, які можуть свідчити про сумнівний характер набуття майна, зокрема нетипову послідовність переходу права, короткий строк між первинною реєстрацією та відчуженням, відомості про попередній правовий режим об`єкта, застереження у документах про вилучення майна з приватизації або наявність прав інших осіб щодо такого майна. Такий підхід узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, відповідно до яких добросовісний набувач може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, однак таке покладання не є абсолютним та не звільняє набувача від необхідності оцінювати інші обставини, які могли викликати обґрунтовані сумніви щодо правомірності відчуження майна. Зокрема, значення можуть мати поведінка продавця, короткий строк перепродажу майна, сумнівний характер правочину, попередній правовий режим майна та інші обставини, які добросовісний учасник цивільного обороту не міг ігнорувати. Як встановлено судом, 09.11.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «МАГМА-ІНВЕСТ» набуло право власності на нежитлову будівлю літ. А-12 площею 14622,7 кв.м, проектного корпусу з актовою залою, за адресою: АДРЕСА_2 . Право власності ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» на зазначену будівлю було зареєстровано на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, виданого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу 09.11.2018 за № 1687. Водночас у відповідному свідоцтві та документах щодо набуття ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» будівлі було прямо зазначено, що нежитлова будівля літ. А-12 площею 14622,7 кв.м передається за вилученням виробничих приміщень площею 221,6 кв.м для центру «Стандартрудсепро». Таким чином, ще з моменту набуття у 2018 році основної будівлі ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» було відомо або, принаймні, мало бути відомо про те, що виробничі приміщення площею 221,6 кв.м не входили до складу придбаної ним будівлі, були вилучені з її складу та пов`язані з центром «Стандартрудсепро». Ця обставина є принциповою для оцінки подальшої поведінки ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ», оскільки у 2020 році це ж товариство набуло саме те майно, яке раніше було прямо вилучене зі складу будівлі, придбаної ним у 2018 році. Як встановлено матеріалами справи, 12.06.2020 право приватної власності на спірне нежитлове приміщення площею 221,6 кв.м було вперше зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі документів, які, як уже зазначено вище, не підтверджували належного набуття ним права власності на це майно та містили істотні ознаки недостовірності. Уже 18.06.2020, тобто лише через шість днів після первинної державної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_1 , право власності на спірне майно було зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «МАГМА-ІНВЕСТ» на підставі договору купівлі-продажу. Такий короткий проміжок часу між первинною реєстрацією права власності за фізичною особою та подальшим відчуженням цього ж майна на користь ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» сам по собі не є безумовною підставою для висновку про недобросовісність, однак у сукупності з іншими обставинами цієї справи має істотне доказове значення. Зокрема, на момент укладення договору купівлі-продажу від 18.06.2020 ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» вже мало у своєму розпорядженні документи щодо набуття ним будівлі у 2018 році, з яких прямо вбачалося, що приміщення площею 221,6 кв.м не входили до складу цієї будівлі та були вилучені для центру «Стандартрудсепро». За таких обставин придбання ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» у 2020 році від ОСОБА_1 саме тих приміщень, які у 2018 році були вилучені зі складу належної товариству будівлі, мало викликати у нього обґрунтований сумнів щодо правомірності набуття цього майна ОСОБА_1 та щодо можливості його подальшого відчуження. Діючи добросовісно та розумно обачно, ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» мало перевірити, на якій правовій підставі ОСОБА_1 набув право власності на приміщення, які раніше були вилучені з приватизації та призначені для центру «Стандартрудсепро», чи існують документи, які підтверджують правомірне вибуття цього майна з державної власності, а також чи не порушує таке набуття права держави як власника. Водночас матеріали справи не містять доказів того, що ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» вчиняло такі дії або мало об`єктивні підстави вважати, що спірне майно правомірно вибуло з державної власності та могло бути відчужене ОСОБА_1 на користь приватної юридичної особи. Навпаки, подальша поведінка ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» свідчить про спрямованість його дій на включення спірного приміщення до складу вже належної йому будівлі. За результатами об`єднання об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 1690090312110, належного ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ», та спірного об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2098820012000, рішенням приватного нотаріуса від 29.01.2021 відповідні розділи Державного реєстру прав та реєстраційні справи закрито, відкрито новий розділ, сформовано нову реєстраційну справу, перенесено відомості про речові права та присвоєно новий реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2279263412110. У результаті спірне приміщення, яке раніше було вилучене зі складу будівлі та не підлягало приватизації, було включене до складу новоствореного об`єкта нерухомого майна - адміністративної будівлі літ. А-12 з актовою залою загальною площею 15048,1 кв.м. Колегія суддів звертає увагу, що об`єднання спірного приміщення з будівлею не змінює правового режиму цього майна і не усуває обставин його незаконного вибуття з державної власності. Реєстраційна дія з об`єднання об`єктів нерухомого майна не є правовою підставою набуття права власності на майно, яке не могло бути правомірно відчужене попереднім набувачем. Більше того, у цій справі об`єднання об`єктів має оцінюватися не ізольовано, а у сукупності з попередніми діями: первинною реєстрацією за ОСОБА_1 на підставі документів з істотними ознаками недостовірності, майже негайним відчуженням майна ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» та наявністю у цього товариства попередньої інформації про вилучення саме цих приміщень зі складу придбаної ним будівлі. Доводи апелянта про те, що обставини набуття майна ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» не можуть впливати на оцінку правового становища ТОВ «СНАГ», є необґрунтованими. Хоча предметом позову є витребування майна саме у відповідача - ТОВ «СНАГ», суд не може ігнорувати попередній ланцюг переходу права, оскільки саме через дії ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» спірне майно було включене до складу об`єкта нерухомості, який надалі відчужено ТОВ «СНАГ». Оцінка поведінки ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» має значення не для покладення на нього відповідальності у цій справі, а для встановлення обставин незаконного вибуття спірного майна, характеру подальших реєстраційних дій, спрямованості поведінки учасників правовідносин та реального змісту переходу майна від однієї особи до іншої. Колегія суддів також враховує, що ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» як власник будівлі з 2018 року не було сторонньою особою щодо спірного приміщення. Воно вже володіло основним об`єктом нерухомості, у другий поверх якого було вбудоване спірне приміщення, і саме в документах щодо набуття цієї будівлі було зазначено про вилучення приміщень площею 221,6 кв.м для центру «Стандартрудсепро». Тому ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» мало об`єктивну можливість зіставити інформацію про вилучені приміщення з правом власності ОСОБА_1 , яке було зареєстроване лише за шість днів до відчуження майна на користь товариства. Така сукупність обставин не узгоджується зі стандартом добросовісної та розумно обачної поведінки набувача нерухомого майна. Посилання на те, що договір купівлі-продажу від 18.06.2020 був нотаріально посвідчений, а право власності було зареєстроване у державному реєстрі, не змінює висновку суду. Нотаріальне посвідчення правочину та державна реєстрація права не усувають обов`язку сторони діяти добросовісно, особливо тоді, коли сам набувач володіє інформацією, яка ставить під сумнів правомірність відчуження майна. За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ», набуваючи 18.06.2020 спірне нежитлове приміщення площею 221,6 кв.м, не могло вважатися добросовісним набувачем, оскільки йому було відомо або мало бути відомо про те, що це приміщення раніше було вилучене зі складу приватизованої будівлі, призначене для центру «Стандартрудсепро» та не входило до майна, яке ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» набуло у 2018 році. Таким чином, обставини набуття спірного майна ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ», короткий проміжок часу між первинною реєстрацією за ОСОБА_1 і подальшим відчуженням на користь цього товариства, а також подальше об`єднання спірного приміщення з будівлею підтверджують правильність висновку суду першої інстанції про недобросовісність поведінки ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» щодо спірного майна. Зазначені обставини мають істотне значення для подальшої оцінки добросовісності Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ» як останнього набувача об`єкта нерухомого майна, до складу якого було включене спірне приміщення. Окремої оцінки потребують доводи апеляційної скарги про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СНАГ» є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки набуло право власності на будівлю на підставі оплатного нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «МАГМА-ІНВЕСТ», а під час посвідчення договору нотаріус перевірив належність майна продавцю та відсутність заборон, арештів, іпотеки чи інших обтяжень. Апелянт зазначає, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 07.06.2025 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні записи про права інших осіб, заборони, арешти, іпотеки або судові спори щодо майна, а тому ТОВ «СНАГ» мало підстави добросовісно покладатися на відомості державних реєстрів та на правомірність дій нотаріуса. Також скаржник стверджує, що прокурором не доведено, що ТОВ «СНАГ» знало або могло знати про можливе незаконне вибуття спірного майна з державної власності. На думку апелянта, висновок суду першої інстанції про недобросовісність відповідача ґрунтується на припущеннях, непрямих обставинах та фактичному ототожненні ТОВ «СНАГ» з іншими юридичними і фізичними особами. Апелянт окремо заперечує проти посилання суду першої інстанції на те, що ОСОБА_2 є засновником ТОВ «СНАГ» та ТОВ «ТП Імпульс», а кінцевий бенефіціарний власник ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» ОСОБА_3 має спільне зареєстроване місце проживання з ОСОБА_2 . За твердженням скаржника, така обставина сама по собі не доводить обізнаності відповідача про незаконне вибуття майна з державної власності. Крім того, апелянт зазначає, що ТОВ «ТП Імпульс» перебувало у складі засновників ТОВ «Макрос-Консалт» лише протягом трьох днів - з 06.04.2020 по 09.04.2020, тобто до набуття ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» спірного майна, а тому ці обставини не можуть мати визначального значення для оцінки добросовісності ТОВ «СНАГ». Також ТОВ «СНАГ» заперечує проти висновку суду першої інстанції щодо значення обставин, пов`язаних із ТОВ «Санкоін Інвест». Апелянт зазначає, що твердження про те, що ТОВ «Санкоін Інвест» є засновником ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ», має однакові контакти з ТОВ «СНАГ» та ТОВ «ТП Імпульс», а директор ТОВ «Санкоін Інвест» ОСОБА_4 діяла від імені ТОВ «СНАГ» при укладенні договору купівлі-продажу з ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ», не доводять обізнаності відповідача з обставинами набуття спірного майна попереднім власником. Колегія суддів вважає зазначені доводи апеляційної скарги необґрунтованими з огляду на таке. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні цивільних прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не допускається зловживання правом в інших формах. Добросовісність набувача майна не зводиться лише до формального посилання на наявність запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно або факт нотаріального посвідчення договору. Така добросовісність передбачає поведінку, яка відповідає стандарту розумної обачності, чесності, відкритості та поваги до прав інших осіб. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на необхідність оцінки розумної обачності набувача нерухомого майна як складової його добросовісності. Добросовісний набувач може покладатися на відомості державного реєстру, однак лише за умови, що таке покладання є добросовісним, а обставини набуття майна не дають об`єктивних підстав для сумнівів щодо правомірності його відчуження. Якщо ж із сукупності обставин випливає, що набувач знав або, проявивши розумну обачність, міг знати про наявність прав інших осіб на майно, про сумнівний характер первинного набуття, про незвичайну послідовність реєстраційних дій або про пов`язаність учасників правовідносин, така особа не може вважатися добросовісним набувачем лише з тієї підстави, що на момент укладення договору в реєстрі було відсутнє обтяження. У цій справі суд першої інстанції дійшов висновку про недобросовісність ТОВ «СНАГ» не на підставі однієї окремої обставини, а внаслідок оцінки всієї сукупності доказів, які характеризують як історію спірного майна, так і взаємозв`язок осіб, що брали участь у його набутті та подальшому відчуженні. Так, до моменту набуття ТОВ «СНАГ» права власності на будівлю спірне нежитлове приміщення площею 221,6 кв.м уже мало складну і нетипову історію реєстраційного руху: первинна державна реєстрація права приватної власності за ОСОБА_1 відбулася 12.06.2020 на підставі документів, які не підтверджували правомірного набуття права власності та містили істотні ознаки недостовірності; через шість днів, 18.06.2020, спірне приміщення було відчужене ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ»; надалі, 29.01.2021, спірний об`єкт було об`єднано з будівлею, яка раніше належала ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ», унаслідок чого сформовано новий об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 2279263412110. При цьому ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» ще у 2018 році набуло право власності на основну будівлю із прямим застереженням про вилучення виробничих приміщень площею 221,6 кв.м для центру «Стандартрудсепро». Отже, продавець майна - ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» - мав об`єктивну інформацію про те, що спірні приміщення не входили до складу належної йому будівлі та були пов`язані з державним підприємством. Надалі саме ці приміщення були набуті ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» від ОСОБА_1 та включені до складу більшого об`єкта нерухомого майна, який у 2025 році відчужено ТОВ «СНАГ». Таким чином, ТОВ «СНАГ» набувало не звичайний об`єкт нерухомого майна з прозорою історією переходу права, а будівлю, до складу якої внаслідок попередніх реєстраційних дій було включено приміщення, яке раніше існувало як окремий об`єкт, було пов`язане з державним підприємством, вилучалося з приватизації та лише у 2020 році набуло приватноправового реєстраційного оформлення. Колегія суддів звертає увагу, що така історія майна не могла бути повністю прихованою від розумно обачного набувача, оскільки вона відображалася у відомостях державних реєстрів, реєстраційних справах, документах щодо об`єднання об`єктів та правовстановлюючих документах продавця. Набуття будівлі значної площі, до складу якої перед цим було включено раніше вилучене приміщення, вимагало від набувача підвищеного рівня обачності. Тому довід апелянта про те, що він мав право обмежитися лише перевіркою актуального запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є непереконливим. Перевірка реєстру має значення для оцінки поведінки набувача, однак не звільняє його від необхідності враховувати інші очевидні або доступні обставини щодо правового режиму майна. Крім обставин, пов`язаних із історією об`єкта, суд першої інстанції врахував і фактичну пов`язаність осіб, які брали участь у переході спірного майна. Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є єдиним засновником ТОВ «СНАГ» та ТОВ «ТП Імпульс». При цьому кінцевий бенефіціарний власник ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» ОСОБА_3 і ОСОБА_2 мають спільне зареєстроване місце проживання. Колегія суддів погоджується з доводом апелянта про те, що сама по собі наявність спільного зареєстрованого місця проживання фізичних осіб автоматично не доводить недобросовісності ТОВ «СНАГ». Водночас ця обставина не оцінюється судом ізольовано. Вона має значення як один із елементів загальної сукупності фактів, які свідчать про можливість взаємної обізнаності осіб, пов`язаних з ТОВ «СНАГ» і ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ», щодо правового режиму спірного майна. Так само посилання апелянта на те, що ТОВ «ТП Імпульс» перебувало у складі засновників ТОВ «Макрос-Консалт» лише три дні, саме по собі не є вирішальним для висновку про недобросовісність відповідача. Однак ця обставина розглядається у контексті інших доказів, які свідчать про наявність зв`язків між особами, що фігурували у спірному ланцюгу переходу права. Істотне значення має також обставина, встановлена судом першої інстанції та наведена прокурором у відзиві, що ТОВ «Санкоін Інвест» є засновником ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ», має однакові контактні дані з ТОВ «СНАГ» та ТОВ «ТП Імпульс», а директор ТОВ «Санкоін Інвест» Ушакова Надія Петрівна від імені ТОВ «СНАГ» на підставі довіреності уклала договір купівлі-продажу від 07.06.2025 з ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ». На відміну від абстрактного або випадкового збігу, зазначена обставина прямо пов`язана з правочином, за результатами якого відповідач набув право власності на об`єкт. Особа, яка очолює юридичну особу - засновника продавця, одночасно діяла від імені покупця під час укладення договору з цим продавцем. Такий представницький зв`язок об`єктивно посилює висновок про те, що покупець і продавець не були повністю незалежними та відокремленими учасниками обороту у спірних правовідносинах. Довід апелянта про те, що у рішенні місцевого суду недостатньо даних для ідентифікації ОСОБА_4 як директора ТОВ «Санкоін Інвест», не спростовує наведених обставин, оскільки прокурор посилався на відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а відповідач не надав переконливих доказів, які б спростовували відповідні реєстраційні відомості або доводили, що ОСОБА_4 , яка діяла від імені ТОВ «СНАГ», не є тією особою, яка зазначена керівником ТОВ «Санкоін Інвест». Колегія суддів також враховує наведені прокурором обставини щодо самого ТОВ «СНАГ»: статутний капітал товариства становить 1 000 грн, а свідоцтво платника ПДВ анульовано контролюючим органом 15.11.2024 у зв`язку з відсутністю поставок та неподанням декларацій. Такі обставини самі собою не є безумовним доказом фіктивності чи недобросовісності товариства, однак у сукупності з іншими встановленими фактами мають значення для оцінки реальної економічної мети набуття значного об`єкта нерухомості. З огляду на це колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду, що договір купівлі-продажу від 07.06.2025 не може оцінюватися лише формально як звичайне відплатне набуття майна незалежним добросовісним покупцем. Обставини справи свідчать про те, що цей правочин був укладений між особами, пов`язаними між собою через корпоративні, контактні та представницькі зв`язки, після попереднього включення спірного державного майна до складу будівлі, яка стала предметом відчуження. Колегія суддів при цьому підкреслює, що висновок про недобросовісність ТОВ «СНАГ» не ґрунтується на автоматичному ототожненні відповідача з ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ», ТОВ «ТП Імпульс», ТОВ «Санкоін Інвест» або з окремими фізичними особами. Юридична самостійність відповідача як суб`єкта права не заперечується. Однак принцип юридичної самостійності юридичної особи не означає, що суд позбавлений можливості оцінювати фактичні зв`язки між учасниками правовідносин, якщо такі зв`язки мають значення для встановлення обізнаності, узгодженості поведінки, реальної мети правочину та добросовісності набуття майна. У цій справі суд першої інстанції оцінив не лише корпоративні чи контактні зв`язки, а й об`єктивні обставини, що характеризують сам об`єкт: його попереднє вилучення з приватизації, первинну реєстрацію за ОСОБА_1 на підставі документів з істотними ознаками недостовірності, швидке відчуження ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ», об`єднання з будівлею та подальше відчуження відповідачу за участю особи, пов`язаної із засновником продавця. Саме така сукупність обставин свідчить про те, що ТОВ «СНАГ», діючи розумно, обачно та добросовісно, повинно було перевірити не лише поточний запис у реєстрі, а й історію формування об`єкта нерухомості, склад будівлі, підстави її збільшення з 14622,7 кв.м до 15048,1 кв.м, обставини об`єднання спірного приміщення з будівлею та походження приміщення площею 221,6 кв.м. Натомість відповідач не довів, що перед укладенням договору купівлі-продажу від 07.06.2025 здійснив належну перевірку зазначених обставин, отримав і дослідив правовстановлюючі документи щодо спірного приміщення, перевірив підстави первинної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_1 або з`ясував, чому приміщення, яке раніше було вилучене зі складу будівлі для центру «Стандартрудсепро», у подальшому було включене до об`єкта, який відчужувався. Посилання ТОВ «СНАГ» на відсутність у державному реєстрі заборон, арештів, іпотеки чи інших обтяжень не спростовує висновків суду першої інстанції. Відсутність обтяжень на момент укладення договору може свідчити про формальну можливість вчинення реєстраційної дії, однак не доводить добросовісності набувача, якщо інші встановлені обставини свідчать про те, що набувач знав або повинен був знати про наявність істотних юридичних ризиків щодо майна. Так само нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу не є безумовним доказом добросовісності набувача. Нотаріус перевіряє документи та відомості в межах передбаченої законом процедури, однак добросовісність набувача оцінюється судом з урахуванням усіх обставин справи, включаючи поведінку сторін до укладення правочину, доступну їм інформацію, характер майна, історію його переходу та взаємозв`язок сторін. Колегія суддів також відхиляє довід апелянта про те, що відсутність судового рішення, яким до моменту укладення договору було б встановлено незаконність первинного набуття спірного майна, автоматично підтверджує добросовісність ТОВ «СНАГ». Добросовісність набувача оцінюється не лише через наявність або відсутність судового рішення щодо попереднього набуття майна, а через те, чи знала або повинна була знати особа на момент набуття майна про неправомірність його вибуття з володіння власника. Якщо обставини справи давали набувачу підстави для сумнівів щодо правомірності походження майна, він не може посилатися виключно на відсутність судового рішення як на достатнє підтвердження своєї добросовісності. Не може бути прийнятий і довід апелянта про те, що добросовісний набувач не повинен перевіряти всю історію набуття майна попередніми власниками. Дійсно, закон не покладає на кожного набувача нерухомості абсолютного обов`язку досліджувати всі події, що відбувалися з майном протягом невизначеного періоду. Однак у цій справі йдеться не про надмірну або формальну вимогу до покупця, а про необхідність перевірки очевидних і доступних обставин, які прямо стосувалися формування об`єкта, що набувався. Зокрема, площа будівлі, яка у 2018 році була зареєстрована за ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» як 14622,7 кв.м за вилученням приміщень 221,6 кв.м, у подальшому після об`єднання стала 15048,1 кв.м. Саме така зміна характеристик об`єкта, з урахуванням попереднього вилучення приміщень для державного підприємства, повинна була викликати у набувача необхідність перевірити правову історію включення спірного приміщення до складу будівлі. Суд апеляційної інстанції також враховує загальний принцип приватного права nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet - ніхто не може передати більше прав, ніж має сам. Якщо ОСОБА_1 не набув правомірно право власності на спірне державне майно, а ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» не могло вважатися добросовісним набувачем цього майна, то подальше відчуження майна на користь ТОВ «СНАГ» саме по собі не створює для відповідача безумовного та неспростовного правового титулу. Водночас застосування цього принципу не виключає необхідності оцінки добросовісності останнього набувача. Саме тому суд першої інстанції дослідив обставини набуття майна ТОВ «СНАГ» і дійшов висновку, що останній набувач також не може вважатися добросовісним. Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки встановлена у справі сукупність обставин - незаконне первинне вибуття майна з державної власності, попередня обізнаність ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» про вилучення спірних приміщень зі складу будівлі, об`єднання спірного приміщення з будівлею, подальше відчуження об`єкта ТОВ «СНАГ», наявність корпоративних, контактних і представницьких зв`язків між учасниками правовідносин, а також відсутність доказів належної перевірки відповідачем правового походження спірного майна - свідчить про недобросовісність ТОВ «СНАГ» як набувача. Доводи апеляційної скарги у цій частині фактично спрямовані на ізольовану оцінку кожної окремої обставини: спільного місця проживання, участі ТОВ «ТП Імпульс» у ТОВ «Макрос-Консалт», статусу ТОВ «Санкоін Інвест», ролі Ушакової Н.П., нотаріального посвідчення договору та відсутності обтяжень. Однак суд першої інстанції обґрунтовано оцінював ці обставини не окремо, а у взаємному зв`язку з історією вибуття майна з державної власності та подальшим його включенням до складу будівлі. Саме оцінка доказів у їх сукупності, відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, дала суду першої інстанції підстави для висновку про те, що ТОВ «СНАГ» не довело добросовісності свого набуття, а наведені прокурором обставини є більш вірогідними та переконливими, ніж заперечення відповідача. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СНАГ» не є добросовісним набувачем спірного майна, а тому не користується захистом, передбаченим законом для добросовісного набувача. З огляду на викладене доводи апеляційної скарги про добросовісність ТОВ «СНАГ», формальне покладання на відомості державного реєстру, нотаріальне посвідчення договору, відсутність обтяжень та недоведеність обізнаності відповідача про незаконне вибуття майна з державної власності є необґрунтованими і не спростовують висновків суду першої інстанції. Апелянт у скарзі також посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення статей 388, 390 Цивільного кодексу України, зокрема частину п`яту статті 390 цього Кодексу, яка передбачає спеціальний механізм компенсації вартості нерухомого майна добросовісному набувачу у разі його витребування на користь держави чи територіальної громади. На думку Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ», оскільки відповідач набув майно за оплатним нотаріально посвідченим договором, покладався на відомості державних реєстрів, а прокурор не довів його недобросовісність, суд першої інстанції не мав підстав для витребування майна без попереднього внесення його вартості на депозитний рахунок суду. Колегія суддів відхиляє зазначені доводи апеляційної скарги з огляду на таке. Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. За змістом статті 388 Цивільного кодексу України питання про можливість витребування майна від добросовісного набувача залежить від способу вибуття такого майна з володіння власника або особи, якій власник передав майно у володіння. Зокрема, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом, воно може бути витребуване від добросовісного набувача у випадках, передбачених законом. Водночас стаття 388 Цивільного кодексу України спрямована на захист саме добросовісного набувача. Якщо ж набувач є недобросовісним, тобто знав або за обставинами справи повинен був знати про відсутність у відчужувача права на відчуження майна або про незаконне вибуття майна з володіння власника, майно може бути витребуване у такої особи на підставі статті 387 Цивільного кодексу України. Частиною п`ятою статті 390 Цивільного кодексу України передбачено, що суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про компенсацію вартості такого майна добросовісному набувачу. Рішення суду про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади постановляється за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Таким чином, застосування частини п`ятої статті 390 Цивільного кодексу України залежить від установленого судом статусу набувача майна. Ця норма регулює порядок компенсації саме добросовісному набувачу та не підлягає застосуванню у випадку, якщо суд за результатами оцінки доказів встановлює недобросовісність особи, у якої витребується майно. У цій справі прокурор обґрунтовував позов тим, що спірне майно вибуло з державної власності поза волею власника, а Товариство з обмеженою відповідальністю «СНАГ» не є добросовісним набувачем. Тому заявлена вимога була пред`явлена як вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі статті 387 Цивільного кодексу України. Як уже зазначено вище, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СНАГ» не довело добросовісності свого набуття, а встановлена у справі сукупність обставин свідчить про недобросовісний характер набуття спірного майна. Зокрема, судом установлено, що спірне нежитлове приміщення площею 221,6 кв.м було державним майном, не підлягало приватизації та було вилучене зі складу майна, переданого до статутного фонду ВАТ «Механобрчормет». Первинна державна реєстрація права приватної власності на це майно за ОСОБА_1 проведена за відсутності належних правовстановлюючих документів і на підставі документів, які містили істотні ознаки недостовірності. Надалі це майно через шість днів було відчужене ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ», яке ще у 2018 році набуло основну будівлю із прямим застереженням про вилучення приміщень площею 221,6 кв.м для центру «Стандартрудсепро». Після цього спірне приміщення було об`єднане з основною будівлею, а у 2025 році об`єкт нерухомості набуло ТОВ «СНАГ». Крім того, судом першої інстанції встановлено обставини, які свідчать про корпоративні, контактні та представницькі зв`язки між особами, що брали участь у переході спірного майна, зокрема між ТОВ «СНАГ», ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ», ТОВ «ТП Імпульс» та ТОВ «Санкоін Інвест», а також участь директора ТОВ «Санкоін Інвест» Ушакової Н.П. як представника ТОВ «СНАГ» при укладенні договору купівлі-продажу від 07.06.2025 з ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ». За таких обставин відповідач не може вважатися особою, яка добросовісно і без будь-яких об`єктивних підстав для сумніву набула майно від незалежного продавця, покладаючись виключно на дані державного реєстру. Навпаки, встановлена сукупність обставин свідчить про те, що ТОВ «СНАГ», діючи розумно та обачно, мало можливість і повинно було перевірити правове походження спірного майна, зокрема підстави збільшення площі будівлі, включення до її складу приміщення 221,6 кв.м, яке раніше було вилучене для центру «Стандартрудсепро», та підстави первинної реєстрації права приватної власності на це приміщення за ОСОБА_1 . Натомість матеріали справи не містять доказів того, що відповідач здійснив належну перевірку правового походження спірного майна або вжив розумних заходів для з`ясування обставин його вибуття з державної власності. Відповідно, доводи апелянта про необхідність застосування частини п`ятої статті 390 Цивільного кодексу України ґрунтуються на помилковому припущенні про добросовісність ТОВ «СНАГ». Оскільки за результатами оцінки доказів суд першої інстанції обґрунтовано встановив недобросовісність відповідача, підстави для застосування компенсаційного механізму, передбаченого частиною п`ятою статті 390 Цивільного кодексу України, відсутні. Колегія суддів також зазначає, що попереднє внесення вартості нерухомого майна на депозитний рахунок суду є умовою постановлення рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади. Така умова не поширюється на випадки, коли майно витребовується у недобросовісного набувача. Інше тлумачення частини п`ятої статті 390 Цивільного кодексу України фактично означало б, що недобросовісний набувач користується таким самим або навіть більшим рівнем захисту, ніж добросовісний набувач, що суперечило б змісту статей 3, 13, 387, 388, 390 Цивільного кодексу України та загальним засадам цивільного законодавства. Також необґрунтованим є довід апелянта про те, що саме відсутність внесення прокурором вартості спірного майна на депозитний рахунок суду автоматично виключала можливість задоволення позову. Такий процесуально-матеріальний наслідок міг би мати значення лише за умови, якщо б суд встановив добросовісність набувача. Однак у цій справі такої обставини не встановлено. Навпаки, місцевий господарський суд, надавши оцінку доказам у їх сукупності, дійшов висновку про недобросовісність відповідача, а тому обґрунтовано вирішив спір за правилами статті 387 Цивільного кодексу України без застосування частини п`ятої статті 390 цього Кодексу. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки встановлені у справі обставини підтверджують наявність усіх необхідних умов для віндикації спірного майна з володіння відповідача: спірне майно належало до державної власності; вибуло з державної власності поза волею уповноваженого органу; у подальшому було включене до складу об`єкта нерухомості, набутого ТОВ «СНАГ»; відповідач не довів добросовісності свого набуття; належної правової підстави для володіння спірним майном відповідач не має. У зв`язку з цим доводи апеляційної скарги про необхідність застосування статей 388, 390 Цивільного кодексу України, попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду та вирішення питання про компенсацію відповідачу не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Апелянт у скарзі також посилається на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки без належного обґрунтування відмовив у задоволенні клопотань відповідача про витребування доказів та оригіналів документів, на яких ґрунтувалися позовні вимоги. Зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю «СНАГ» зазначає, що 29.07.2025 подало клопотання про витребування у Криворізької східної окружної прокуратури листа № 15/4129 вих-25 від 25.02.2025, а у Фонду державного майна України - відповіді Фонду на лист Криворізької східної окружної прокуратури № 60-115 вих-25 від 12.02.2025, які були зазначені у додатках до позовної заяви. Також відповідач посилається на те, що 06.08.2025 подав клопотання про витребування оригіналів доказів на підтвердження належності спірного нерухомого майна до державної власності, зазначених у пунктах 4 8 додатків до позовної заяви, оскільки такі документи, за твердженням відповідача, були подані у копіях низької якості. Апелянт вважає, що відмова у задоволенні цих клопотань обмежила його можливість повноцінно спростовувати доводи прокурора, а також позбавила суд можливості безпосередньо перевірити достовірність документів, на яких ґрунтувалися висновки про належність спірного майна до державної власності. Колегія суддів відхиляє зазначені доводи апеляційної скарги з огляду на таке. Відповідно до статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази має право подати клопотання про витребування доказів судом. У такому клопотанні має бути зазначено, який доказ витребовується, які обставини він може підтвердити або які аргументи може спростувати, підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа, заходи, яких особа вжила для самостійного отримання доказу, докази вжиття таких заходів та причини неможливості самостійного отримання відповідного доказу. За змістом статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати оригінал письмового доказу. Отже, витребування оригіналу є процесуальним правом суду, яке реалізується за наявності обґрунтованих сумнівів щодо відповідності копії оригіналу або достовірності такого доказу, а не автоматичним наслідком самого лише подання учасником відповідного клопотання. Вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для витребування додаткових доказів або оригіналів документів, суд повинен виходити з предмета доказування, значення відповідного доказу для вирішення спору, можливості встановлення відповідних обставин на підставі вже наявних у справі доказів, а також із принципів змагальності, диспозитивності та процесуальної економії. Саме по собі посилання учасника справи на бажання ознайомитися з оригіналами документів не є безумовною підставою для їх витребування. Особа, яка заявляє таке клопотання, повинна обґрунтувати, чому саме подані копії викликають сумнів, у чому полягає можлива невідповідність копії оригіналу, яке значення це має для вирішення спору, а також чому без дослідження саме оригіналу неможливо встановити відповідні обставини. Як вбачається з матеріалів справи, клопотання відповідача від 29.07.2025 стосувалося витребування листа Криворізької східної окружної прокуратури № 15/4129 вих-25 від 25.02.2025 та відповіді Фонду державного майна України на лист прокуратури № 60-115 вих-25 від 12.02.2025. Зазначені документи стосувалися питання звернення прокурора до компетентного органу та отримання відповіді Фонду державного майна України. Водночас обставини дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», були встановлені судом першої інстанції на підставі сукупності наявних у матеріалах справи документів, зокрема запитів прокуратури, відповіді Фонду державного майна України та повідомлення прокурора про звернення до суду. Апелянт не довів, що відсутність або невитребування саме зазначених ним документів призвела до неправильного вирішення питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави. Крім того, у межах апеляційної скарги ТОВ «СНАГ» не навело переконливих доводів, які саме істотні обставини могли бути встановлені виключно на підставі витребування цих документів і чому такі обставини не могли бути встановлені за наявними у справі доказами. Щодо клопотання від 06.08.2025 про витребування оригіналів доказів, поданих прокурором на підтвердження належності спірного майна до державної власності, колегія суддів зазначає таке. Відповідач мотивував це клопотання тим, що відповідні документи подані у копіях низької якості, а уповноважені органи держави починаючи з 2004 року не здійснили державну реєстрацію речових прав на спірне нежитлове приміщення, у зв`язку з чим, на думку відповідача, виникла необхідність ознайомлення з оригіналами документів. Разом із тим, як правильно зазначає прокурор у відзиві, відповідач не навів належного обґрунтування необхідності витребування саме оригіналів відповідних адміністративних актів уповноважених державних органів центрального рівня та не довів, що подані до справи копії не відповідають оригіналам або містять спотворення змісту, які могли вплинути на правильність вирішення спору. Сама по собі незгода відповідача з доказовим значенням документів, на які посилався прокурор, не є тотожною сумніву у відповідності копії оригіналу. Сумнів щодо правової оцінки документа вирішується судом шляхом оцінки його належності, допустимості, достовірності та вірогідності у сукупності з іншими доказами, а не обов`язково шляхом витребування оригіналу кожного документа. Колегія суддів також враховує, що під час підготовчого засідання 25.11.2025 суд першої інстанції розглянув заявлені відповідачем клопотання та протокольними ухвалами відмовив у задоволенні клопотання від 29.07.2025 про витребування доказів і клопотання від 06.08.2025 про витребування оригіналів доказів для огляду. Водночас ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2025 було витребувано від Фонду державного майна України належним чином засвідчену якісну копію плану приватизації державного науково-дослідного і проектного інституту по збагаченню та агломерації руд чорних металів «Механобрчормет», затвердженого 20.11.1997 заступником начальника регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області Андросовим М.А. На виконання зазначеної ухвали Фонд державного майна України заявою від 09.12.2025 долучив до матеріалів справи належним чином засвідчену якісну копію відповідного плану приватизації. Таким чином, твердження апелянта про те, що суд першої інстанції повністю проігнорував його зауваження щодо якості копій документів, не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки суд витребував якісну копію ключового документа, який мав істотне значення для встановлення правового режиму спірного майна. Крім того, суд першої інстанції оцінював не один окремий документ, а сукупність доказів: спільний наказ Міністерства промисловості України та Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 21.12.1994 № 59/324, план приватизації 1997 року, наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області від 01.12.1997 № 12/330-АО, передавальний акт і перелік майна від 07.12.2004, Статут центру «Стандартрудсепро», матеріали технічної інвентаризації та інші докази. Апелянт не довів, що саме відсутність оригіналів окремих документів або відмова у витребуванні додаткових доказів унеможливила встановлення обставин справи чи призвела до неправильного висновку про належність спірного майна до державної власності. Водночас суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише у разі, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи, крім випадків порушень, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. У цій справі апелянт не довів, що відмова суду першої інстанції у задоволенні клопотань про витребування доказів та оригіналів документів призвела до неправильного вирішення спору. Також матеріали справи не свідчать про наявність таких порушень норм процесуального права, які відповідно до Господарського процесуального кодексу України є безумовною підставою для скасування судового рішення. Колегія суддів звертає увагу й на те, що відповідач, заперечуючи проти позову та посилаючись на відсутність належних доказів державної власності, не надав суду жодного належного доказу, який би підтверджував правомірність первинного вибуття спірного майна з державної власності або законність набуття ОСОБА_1 права приватної власності на спірне нежитлове приміщення. Не надано відповідачем і доказів того, що документи, на які посилався прокурор, є недостовірними, сфальсифікованими або такими, що не відповідають оригіналам. Фактично доводи апелянта зводяться до припущення про можливу недостовірність копій, однак такі припущення не можуть бути покладені в основу висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Колегія суддів також враховує, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні навів мотиви, з яких дійшов висновку про доведеність правового режиму спірного майна, незаконність його вибуття з державної власності та недобросовісність відповідача. Той факт, що мотиви відмови у кожному окремому клопотанні про витребування доказів не були детально відтворені в тексті рішення, сам по собі не є підставою для скасування рішення, якщо з матеріалів справи вбачається, що такі клопотання були розглянуті, а обставини, для встановлення яких вони заявлялися, досліджені судом на підставі інших належних доказів. При цьому суд апеляційної інстанції самостійно перевірив доводи апелянта щодо необхідності витребування доказів та оригіналів документів і дійшов висновку, що наявних у справі доказів достатньо для вирішення спору, а апеляційна скарга не містить переконливого обґрунтування, які саме нові або інші обставини могли бути встановлені за результатами огляду оригіналів документів. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку з відмовою у витребуванні доказів та оригіналів документів є необґрунтованими, не свідчать про неповне з`ясування обставин справи та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення. Апелянт також посилається на те, що витребування спірного майна у Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ» становить втручання у право відповідача на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку скаржника, таке втручання є непропорційним, оскільки відповідач набув майно за оплатним договором, покладався на відомості державних реєстрів, а позбавлення його майна без компенсації покладає на нього надмірний індивідуальний тягар. Колегія суддів відхиляє зазначені доводи апеляційної скарги з огляду на таке. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У практиці Європейського суду з прав людини сформовано три критерії, за якими оцінюється сумісність втручання держави у право мирного володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції: таке втручання має бути законним, переслідувати легітимну мету в суспільному інтересі та забезпечувати справедливий баланс між вимогами загального інтересу суспільства і захистом основоположних прав особи. Таким чином, під час вирішення питання про пропорційність витребування майна суд має оцінити, чи ґрунтується таке втручання на законі, чи спрямоване воно на досягнення легітимної мети, а також чи не покладає на особу, у якої витребується майно, надмірний індивідуальний тягар. У цій справі втручання у право відповідача на мирне володіння майном ґрунтується на законі, зокрема на положеннях статей 387, 388 Цивільного кодексу України, які передбачають право власника витребувати своє майно з чужого незаконного володіння, а також на положеннях законодавства щодо правового режиму державного майна. Витребування спірного нежитлового приміщення переслідує легітимну мету - відновлення правового режиму державної власності, повернення у державну власність майна, яке вибуло з неї поза волею уповноваженого органу, та захист майнових інтересів держави і суспільства. Незаконне вибуття державного майна з володіння держави порушує публічний інтерес, оскільки таке майно має особливий правовий режим, а його відчуження можливе лише у спосіб і в порядку, визначені законом. Щодо критерію справедливого балансу колегія суддів зазначає, що у цій справі витребування майна не покладає на відповідача надмірного індивідуального тягаря, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «СНАГ» не довело добросовісності свого набуття, а встановлена у справі сукупність обставин свідчить про недобросовісний характер набуття спірного майна. Як уже зазначено вище, відповідач набув об`єкт нерухомості, до складу якого було включено спірне приміщення площею 221,6 кв.м, за умов, коли історія формування цього об`єкта, збільшення його площі, попереднє вилучення спірного приміщення для центру «Стандартрудсепро», первинна реєстрація права приватної власності за ОСОБА_1 та подальше об`єднання майна з будівлею об`єктивно вимагали від набувача підвищеної обачності. Водночас відповідач не надав доказів того, що перед укладенням договору купівлі-продажу від 07.06.2025 здійснив належну перевірку правового походження спірного приміщення, підстав первинної реєстрації права власності на нього за ОСОБА_1 , обставин його відчуження ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ» та подальшого включення до складу будівлі. Колегія суддів бере до уваги, що у практиці Європейського суду з прав людини принцип належного урядування вимагає, щоб ризик помилок державних органів, як правило, не перекладався на приватну особу, яка діяла добросовісно. Водночас зазначений підхід не означає, що особа, яка не довела добросовісності набуття майна або яка за обставинами справи знала чи повинна була знати про істотні ризики щодо правового режиму майна, має користуватися таким самим рівнем захисту, як добросовісний набувач. Інакше кажучи, гарантії статті 1 Першого протоколу до Конвенції не можуть бути використані для легалізації набуття майна, яке вибуло з державної власності поза волею власника, якщо набувач не довів добросовісності своєї поведінки та не вжив розумних заходів для перевірки правового походження майна. У цій справі встановлено, що спірне майно належало до державної власності, не підлягало приватизації, було вилучене зі складу майна, переданого до статутного фонду ВАТ «Механобрчормет», а первинна державна реєстрація права приватної власності на нього за ОСОБА_1 була проведена за відсутності належної правової підстави. Надалі це майно через короткий проміжок часу було відчужене ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ», яке вже мало інформацію про вилучення спірних приміщень зі складу будівлі, після чого приміщення було об`єднане з будівлею та відчужене ТОВ «СНАГ». За таких обставин повернення майна у державну власність спрямоване на усунення наслідків незаконного вибуття державного майна та відновлення становища, яке існувало до порушення права власності держави. Колегія суддів також враховує, що витребування майна у відповідача не позбавляє його можливості захищати свої майнові інтереси іншими передбаченими законом способами, зокрема шляхом звернення з відповідними вимогами до особи, від якої він набув майно, якщо вважатиме, що внаслідок укладення договору купівлі-продажу йому завдано майнових втрат. Водночас можливість таких вимог не впливає на право власника витребувати майно від особи, яка не має належної правової підстави для володіння ним. Посилання апелянта на необхідність компенсації вартості майна у межах цієї справи вже було оцінено колегією суддів у контексті частини п`ятої статті 390 Цивільного кодексу України. Оскільки відповідач не є добросовісним набувачем, відсутні підстави для застосування компенсаційного механізму, передбаченого цією нормою саме для добросовісного набувача. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що витребування спірного нежитлового приміщення на користь Фонду державного майна України є законним, переслідує легітимну мету захисту публічного інтересу та державної власності, а також є пропорційним заходом, який не покладає на відповідача надмірного індивідуального тягаря. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, непропорційність втручання у право власності відповідача та необхідність захисту ТОВ «СНАГ» як добросовісного набувача є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції. Колегія суддів також враховує інші доводи апеляційної скарги, однак вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення. Апелянт, зокрема, посилається на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно оцінив докази, фактично поклав в основу рішення припущення прокурора та не врахував презумпцію правомірності набуття відповідачем права власності. Водночас такі доводи зводяться переважно до незгоди відповідача з оцінкою доказів, наданою місцевим господарським судом, та до пропозиції здійснити іншу, вигідну для апелянта, оцінку тих самих доказів. Однак незгода сторони з висновками суду першої інстанції сама по собі не є підставою для скасування судового рішення, якщо такі висновки ґрунтуються на належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказах, оцінених судом у сукупності відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України. У цій справі місцевий господарський суд дослідив обставини створення центру «Стандартрудсепро», приватизації інституту «Механобрчормет», вилучення спірних приміщень площею 221,6 кв.м з об`єктів, що підлягали приватизації, технічної інвентаризації цього майна, первинної державної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_1 , подальшого відчуження майна ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ», об`єднання спірного приміщення з іншим об`єктом нерухомого майна та набуття новоствореного об`єкта ТОВ «СНАГ». Суд першої інстанції також надав оцінку обставинам, які стосуються поведінки попереднього та останнього набувачів, наявності ознак недобросовісності, відсутності належної правової підстави для вибуття майна з державної власності, а також дотримання прокурором порядку представництва інтересів держави в суді. Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що спірне нежитлове приміщення площею 221,6 кв.м було державним майном, не підлягало приватизації, не входило до складу майна, переданого до статутного фонду ВАТ «Механобрчормет», та вибуло з державної власності поза волею уповноваженого органу держави. Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що первинна державна реєстрація права приватної власності на спірне майно за ОСОБА_1 була проведена за відсутності належної матеріально-правової підстави та на підставі документів, які не підтверджували правомірного набуття права власності на це майно. Подальше відчуження спірного приміщення ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ», його об`єднання з будівлею та подальше набуття об`єкта ТОВ «СНАГ» не усунули первинного дефекту вибуття майна з державної власності та не створили у відповідача належної правової підстави для володіння спірним майном. Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що спірне майно не може бути витребуване через те, що воно не відображене як окреме приміщення у технічному паспорті 2021 року. Як установлено судом, відсутність такого окремого відображення є наслідком подальшого об`єднання спірного приміщення з іншим об`єктом нерухомого майна, а не доказом відсутності самого майна чи неможливості його ідентифікації. Також не приймаються доводи апелянта про добросовісність ТОВ «СНАГ» як останнього набувача. Суд першої інстанції обґрунтовано оцінив не одну окрему обставину, а їх сукупність: правовий режим спірного майна, його вилучення з приватизації, незаконність первинної реєстрації, короткий проміжок між реєстрацією за ОСОБА_1 та відчуженням ТОВ «МАГМА-ІНВЕСТ», подальше об`єднання майна з будівлею, а також корпоративні, контактні та представницькі зв`язки між особами, які брали участь у відповідних правовідносинах. За таких обставин місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що ТОВ «СНАГ» не довело добросовісності свого набуття, а тому не користується захистом, передбаченим законом для добросовісного набувача. У зв`язку з цим є необґрунтованими й доводи апелянта щодо необхідності застосування частини п`ятої статті 390 Цивільного кодексу України та попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду. Зазначений компенсаційний механізм застосовується у разі витребування нерухомого майна саме від добросовісного набувача. Оскільки у цій справі суд першої інстанції обґрунтовано встановив недобросовісність відповідача, підстави для застосування частини п`ятої статті 390 Цивільного кодексу України відсутні. Не спростовують висновків суду першої інстанції і доводи апеляційної скарги щодо порушення норм процесуального права у зв`язку з відмовою у витребуванні доказів та оригіналів документів. Апелянт не довів, що відмова у задоволенні відповідних клопотань призвела до неправильного вирішення справи, а наявні у матеріалах справи докази були достатніми для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Колегія суддів також враховує, що суд першої інстанції частково реагував на доводи відповідача щодо якості документів, зокрема витребував від Фонду державного майна України належним чином засвідчену якісну копію плану приватизації, яку надалі було долучено до матеріалів справи. Отже, твердження апелянта про неможливість перевірити відповідні докази не знайшли свого підтвердження. Доводи апеляційної скарги про непропорційність втручання у право власності відповідача також є необґрунтованими. Витребування спірного майна ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету повернення у державну власність майна, яке вибуло з неї поза волею власника, та не покладає на відповідача надмірного індивідуального тягаря, оскільки відповідач не довів добросовісності набуття такого майна. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з повним і всебічним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, з належною оцінкою доказів у їх сукупності та з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували встановлені судом першої інстанції обставини або свідчили про неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права, що могло б бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 у справі № 904/3344/25 є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ» не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. У справі «Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до принципу належного здійснення правосуддя судові рішення повинні достатньою мірою містити мотиви, на яких вони ґрунтуються. Водночас пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не може тлумачитися як такий, що вимагає від судів детальної відповіді на кожен аргумент сторін. Також у рішенні у справі «Проніна проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що межі обов`язку суду щодо наведення мотивів рішення можуть бути різними залежно від характеру рішення, доводів сторін, положень законодавства, звичаїв, доктринальних підходів та практики підготовки і викладення судових рішень. Колегія суддів зазначає, що у цій справі судом апеляційної інстанції надано оцінку всім істотним доводам апеляційної скарги, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема щодо належності спірного майна до державної власності, його індивідуалізації, правомірності первинної державної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_1 , добросовісності набуття майна Товариством з обмеженою відповідальністю «МАГМА-ІНВЕСТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СНАГ», застосування статей 387, 388, 390 Цивільного кодексу України, доводів про порушення норм процесуального права та пропорційності втручання у право власності відповідача. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, не свідчать про неповне з`ясування обставин справи, неправильну оцінку доказів, неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що Господарський суд Дніпропетровської області повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну правову оцінку доказам у їх сукупності, правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального і процесуального права. Висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для витребування з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ» на користь Фонду державного майна України нежитлового приміщення площею 221,6 кв.м є законним, обґрунтованим та таким, що відповідає встановленим обставинам справи. Доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ» не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 у справі № 904/3344/25. З огляду на викладене апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 у справі № 904/3344/25 - залишенню без змін. Судові витрати. Відповідно до частин першої, четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а судові витрати, пов`язані з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, розподіляються з урахуванням результатів апеляційного перегляду. Оскільки за результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ» та залишення рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 у справі № 904/3344/25 без змін, судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 13, 73, 74, 76 79, 86, 129, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281 284, 287, 288 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СНАГ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 у справі № 904/3344/25 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 у справі № 904/3344/25 залишити без змін. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України. Повна постанова складена та підписана 09.07.2026 Головуючий суддя Л.В. Андрейчук Суддя С.В. Вінніков Суддя А.М. Висоцький