Постанова 4875 № 922/4672/25

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2026 року м. Харків Справа №922/4672/25 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І. розглянувши матеріали апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (вх.№528Х від 17.03.2026) на рішення Господарського суду Харківської області від 03.03.2026 у справі №922/4672/25 (м. Харків, суддя Трофімов І.В.) за позовом Харківського обласного центру зайнятості в особі Харківської філії Харківського обласного центру зайнятості, м. Харків, до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, м. Харків, про стягнення 32 151,73 грн, - ВСТАНОВИВ: Харківський обласний центр зайнятості в особі Харківської філії Харківського обласного центру зайнятості звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якій просив суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 32 151,73 грн, виплачених як допомога по частковому безробіттю. Також, позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати, а саме 3028 грн сплаченого судового збору. Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.03.2026 позов задоволено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь Харківського обласного центру зайнятості в особі Харківської філії Харківського обласного центру зайнятості кошти в сумі 32'151,73 грн, виплачених як допомога по частковому безробіттю ОСОБА_1 , та витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028 грн. Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області з вказаним рішенням суду не погодилось та звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 03.03.2026 року у справі №922/4672/25 в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених вимог Харківського обласного центру зайнятості в особі Харківської філії Харківського обласного центру зайнятості. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає наступне: - заявлені позовні вимоги суперечать вимогам ст. 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та пунктам 6, 7 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Державної податкової адміністрації України від 13.02.2009 №60/62. Серед іншого, скаржник зауважує, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі Головне управління) не є роботодавцем ОСОБА_1 ; - порядком розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженим спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Державної податкової адміністрації України від 13.02.2009 №60/62 (далі-Порядок), також не передбачено жодних підстав для повернення коштів органом Пенсійного фонду України.; - як вбачається з матеріалів справ, предметом даного судового розгляду є вимога Харківського обласного центру зайнятості про стягнення з головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій управління. Посилаючись на приписи статей 1163, 1173 Цивільного кодексу України та судову практику, апелянт вважає, що причинно-наслідковий зв`язок між діями управління та понесеними витратами Харківського міського центру зайнятості, що є обов`язковою умовою для стягнення позадоговірної шкоди відповідно до ст. 1166 ЦК України, відсутній. Крім цього, відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 15.06.2015 № 613 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.07.2015 за № 821/27266, чинного станом на дату надання ОСОБА_1 статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, саме на Центр покладено обов`язок щодо перевірки страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення. Апелянт наполягає на відсутності складу цивільного правопорушення (а саме причинного зв`язку) та неправомірність покладених на нього відповідальності у вигляді відшкодування спірних збитків. Оскільки Головне управляння не знало і не могло знати, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Харківському обласному центрі зайнятості та йому надано статус безробітного. Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи між суддями від 17.03.2026 для розгляду справи №922/4672/25 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Россолов В.В. 25.03.2026 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/4672/25 (вх.№3443). Представник позивача своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд зазначає, що враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглянута за правилами частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи. Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Згідно з частино 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. З урахуванням вищезазначених законодавчих положень, ухвала про відкриття апеляційного провадження та розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження вручена сторонам у справі в електронному кабінеті системи «Електронний Суд» 21.03.2026. Таким чином, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та розгляд справи в порядку, передбаченому частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України. Заперечень проти розгляду апеляційної скарги в даному порядку від сторін не надійшло. Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Дослідивши матеріали справи, а також доводи, викладені в апеляційній скарзі перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини. 25.02.2020 ОСОБА_1 звернувся за сприянням у працевлаштуванні до Харківського міського центру зайнятості (позивача). Відповідно до поданої заяви від 12.03.2020 та згідно з Законом України "Про зайнятість населення" йому був наданий статус безробітного 12.03.2020. Згідно з наказом від 19.03.2020 № НТ200319 (додаток 2 до персональної картки № 203920022500037) ОСОБА_1 допомога по безробіттю призначалась як застрахованій особі з урахуванням страхового стажу (360 к.д.) на період з 19.03.2020 по 13.03.2021. Відповідно до наказу від 13.07.2020 № НТ200713 (додаток 2 до персональної картки № 203920022500037) ОСОБА_1 припинено реєстрацію 13.07.2020, у зв`язку з поданням зареєстрованим безробітним заяви про припинення реєстрації. За період з 19.03.2020 по 12.07.2020 ОСОБА_1 . Харківським міським центром зайнятості було перераховано матеріальне забезпечення на випадок безробіття у сумі 32'151,73 грн. У ході відпрацювання інформації від ПФУ (у порядку здійснення верифікації та моніторингу державних виплат), щодо осіб, які зареєстровані в центрі зайнятості як безробітні, виявлено, що ОСОБА_1 отримує пенсію за вислугу років у зв`язку з чим Харківським міським центром зайнятості населення проведено розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення, за результатами якого складено акт від 05.08.2022 №46/2022. Позивач вказував, що актом встановлено, що ОСОБА_1 у період перебування в статусі безробітного з 12.03.2020 по 13.07.2020, перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримував пенсію за вислугу років з 14.01.2020 (лист від Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 25.07.2022 вих. № 2000-0304-8/45190). Відповідно до вищезазначеного, директором Харківського міського центру зайнятості видано наказ від 09.08.2022 "Про повернення коштів, виплачених як допомога по безробіттю ОСОБА_1 " та направлено ОСОБА_1 лист-претензією від 10.08.2022 №ХМЦЗ-02-2882 з пропозицією в добровільному порядку повернути отриману допомогу по безробіттю. За результатами розгляду листа-претензії, ОСОБА_1 у телефонному режимі повідомив, що йому призначено пенсію за вислугу років з 14.01.2020 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області на підставі рішення суду. 17 лютого 2025 року Харківською філією ХОЦЗ направлено запит до Головного управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області за вих. №1259/17.07/29 щодо з`ясування обставин прийняття рішення про призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугу років. 11 березня 2025 року отримано лист Головного управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, про те, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2020 по справі № 520/5566/2020 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 щодо призначення пенсії за вислугою років з 14.01.2020 з урахуванням висновків суду. На виконання рішення суду розпорядженням головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 16.07.2020 ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років та нараховано суму пенсійних коштів за період з 14.01.2020 по 31.07.2020. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2020 у справі № 520/5566/2020, визнано незаконним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 205 від 22.01.2020, №1233 від 26.03.2020 та № 1436 від 21.04.2020 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугою років з 14.01.2020 з урахуванням висновків суду. Отже, ОСОБА_1 у період перебування в статусі безробітного з 19.03.2020 по 12.07.2020, перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області як пенсіонер за вислугу років з 14.01.2020. Зазначену пенсію призначено на виконання рішення суду від 28.05.2020 по справі № 520/5566/2020. У зв`язку з чим, Харківським обласним центром зайнятості прийнятий наказ від 04.06.2025 № 284, яким скасовано наказ Харківського міського центру зайнятості від 09.08.2022 № 135 "Про повернення коштів, виплачених як допомога по безробіттю ОСОБА_1 ", та прийнято рішення про повернення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області коштів, виплачених як допомога по безробіттю ОСОБА_1 у сумі 32'151,73 грн. На виконання зазначеного наказу на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області направлено лист - претензію від 26.06.2025 № 5204/17.07/29 з пропозицією повернути кошти. На момент подання позовної заяви сума незаконно отриманої допомоги по безробіттю відповідачем на рахунок Харківського обласного центру зайнятості не повернута. Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, що і стало підставою для звернення до Господарського суду Харківської області з відповідним позовом. Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.03.2026 позов задоволено. Суд першої інстанції встановив факт неправомірних дій та прийняття незаконного рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, яке виявилось у безпідставній та незаконній відмові в призначенні ОСОБА_1 пенсії, доведеним, оскільки рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2020 у справі № 520/5566/2020 вказані рішення Управління були визнані незаконними та скасовані. Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, ці обставини мають преюдиційне значення та не потребують повторного доказування. Наявність шкоди та безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між протиправною відмовою відповідача у призначенні пенсії та понесеними позивачем витратами полягає в тому, що виплата допомоги по безробіттю у розмірі 32 151,73 грн здійснювалася Харківським міським центром зайнятості на виконання вимог Закону України "Про зайнятість населення". Проте, у відповідності до положень статті 43 цього Закону та пункту 7 частини 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", така виплата взагалі не здійснювалася б позивачем у випадку своєчасного, правомірного призначення та виплати пенсії ОСОБА_1 з 14.01.2020 року. Саме протиправні рішення відповідача змусили громадянина звернутися за статусом безробітного, що призвело до нераціонального використання коштів фонду та завдання матеріальної шкоди позивачу. Оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області є органом виконавчої влади і суб`єктом відповідальності, а заперечення відповідача щодо добровільного характеру виплат та відсутності причинно-наслідкового зв`язку повністю спростовуються матеріалами справи та висновками Верховного Суду у аналогічних справах, місцевий господарський суд виснував про наявність правових підстав для задоволення позову. Надаючи правову оцінку вищенаведеним обставинам, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Пунктом 9 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що, відшкодування збитків є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів. Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала за наявності вини. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Згідно із частиною 1 статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Частиною 1 статті 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Таким чином, статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними нормами і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України (аналогічний правовий висновок викладено в пунктах 5.9, 5.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17). Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії. Незаконними діями органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування є дії, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції зазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності заподіювача шкоди повинна бути доведена. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. В силу дії частини 1 статті 107 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов`язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Суб`єктами відповідальності, відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України, є органи державної влади або місцевого самоврядування. Відповідно до статті 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Відповідно до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Згідно з пунктом 7 зазначеного Положення Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Отже, відповідач є органом виконавчої влади, тобто суб`єктом відповідальності в розумінні статті 1173 Цивільного кодексу України. Колегією суддів встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2020 у справі №520/5566/2020, визнано незаконним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 205 від 22.01.2020, № 1233 від 26.03.2020 та № 1436 від 21.04.2020 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років; та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугою років з 14.01.2020 з урахуванням висновків суду. Отже, ОСОБА_1 у період перебування в статусі безробітного з 19.03.2020 по 12.07.2020, перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області як пенсіонер за вислугу років з 14.01.2020. Зазначену пенсію призначено на виконання рішення суду від 28.05.2020 у справі №520/5566/2020. За приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Враховуючи те, що у справі №520/5566/2020 та у даній справі №922/4672/25 бере участь особа (відповідач), щодо якої встановлено певні обставини, факти, у судовому рішенні в справі №520/5566/2020 та входять до предмету доказування в межах даної справи, є преюдиційними та не підлягають доведенню знову в межах даної справи. Частинами 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення" статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи. Згідно з ч. 2 ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення" статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування. Пунктом 7 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (в редакції, що діяла на момент існування спірних правовідносин) визначено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку. Згідно з ч. 2 ст.34 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття зобов`язаний вживати заходів до раціонального використання коштів і забезпечення його фінансової стабільності. Колегія суддів стверджує, що положенням п. 2 ч. 1 ст.44 Закону України "Про зайнятість населення" визначено, що зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону. Отже, виплата допомоги по безробіттю здійснювалася позивачем на виконання вимог Закону України "Про зайнятість населення", і така виплата відповідно до ч.1 ст.43 Закону України "Про зайнятість населення", п. 7 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" не здійснювалася би у випадку своєчасного призначення та виплати пенсії ОСОБА_1 , що свідчить про наявність шкоди у позивача та причинного зв`язку між неправомірними діями відповідача та заподіяною шкодою. Аналогічні висновки викладені у Постановах Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 922/3435/17, від 10.04.2018 у справі № 927/455/17 та від 13.02.2018 у справі № 915/282/17. Отже, неправомірні дії відповідача, призвели до відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 та завдали матеріальної шкоди позивачу, яка у відповідності до ст.1173 Цивільного кодексу України має відшкодуватися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області на користь позивача. Колегія суддів зауважує, що скаржник помилково ототожнює процедуру повернення незаконно отриманих сум матеріального забезпечення в межах спеціального страхового законодавства із деліктною відповідальністю за завдання майнової шкоди. Предметом розгляду у даній справі є не стягнення безпідставно одержаних коштів із роботодавця чи безробітного, а відшкодування шкоди, заподіяної позивачу внаслідок прийняття органом державної влади незаконних управлінських рішень. До спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні та спеціальні норми цивільного законодавства, зокрема статті 22, 1166 та 1173 Цивільного кодексу України. Відсутність у Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області статусу роботодавця стосовно ОСОБА_1 не має правового значення для вирішення даного спору. За приписами статті 1173 ЦК України суб`єктом відповідальності є саме орган державної влади, чиї протиправні акти стали причиною завдання шкоди у вигляді понесення позивачем безпідставних витрат на виплату допомоги по безробіттю. Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №915/282/17, від 10.04.2018 у справі №927/455/17, від 20.04.2018 у справі №906/579/17, від 02.05.2018 у справі №923/575/17 та від 03.05.2018 у справі №916/1601/17. Приписи ст. 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та Порядку № 60/62 регулюють відносини щодо повернення коштів виключно суб`єктами страхування і жодним чином не обмежують та не скасовують право позивача на відшкодування деліктної шкоди в порядку статей 16 та 1173 ЦК України. За наведених обставин, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що заявлені позовні вимоги суперечать ст. 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та п.п. 6, 7 Порядку розслідування страхових випадків № 60/62. Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що заперечення відповідача щодо недоведеності складу цивільного порушення є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують наведених вище висновків суду, зводяться до переоцінки доказів та незгоди з правовою оцінкою, наданою судом першої інстанції, і не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті судом першої інстанції оскаржуваного рішення, не знайшли свого підтвердження, а тому суд залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до частини 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі. За змістом пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства. Так, при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України). Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства). Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів. При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік). Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи. Крім того, 24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 02.08.2026 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 28.04.2026 №4857-ІХ). Відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється. При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ. На підставі вищевикладеного, враховуючи обставини введення в Україні воєнного стану, поточну ситуацію що склалася в місті Харкові та Харківській області, з огляду на об`єктивні причини неможливості проведення судового засідання у строк встановлений в частині 2 статті 221 ГПК України, задля збереження безпеки учасників судового процесу та працівників суду, а також з метою реалізації учасниками справи процесуальних прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, суд застосував принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до практики Європейського суду з прав людини. Керуючись статтями 129, 233, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Харківської області від 03.03.2026 у справі №922/4672/25 залишити без змін. Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки касаційного оскарження передбачено ст.ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повна постанова складена 08.07.2026. Головуючий суддя Р.А. Гетьман Суддя В.В. Россолов Суддя О.І. Склярук