Постанова 4874 № 918/129/26

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2026 року Справа № 918/129/26 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Поліщук П.Я. , суддя Павлюк І.Ю. секретар судового засідання Дика А.І. за участю представників сторін: прокурор - Головчак В.В. позивач - не з`явився відповідач - не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 22.04.26, повний текст судового рішення складено 01.05.26 у справі №918/129/26 (суддя Церковна Н.Ф.) за позовом першого заступника керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Зарічненської селищної ради до: Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення в сумі 1 154 835,42 грн ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.04.26 у справі № 918/129/26 позов задоволено. Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням через підсистему "Електронний суд" від Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга. Апелянт просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Листом суду апеляційної інстанції № 918/129/26/2419/26 від 18.05.26 витребувано матеріали справи у місцевого господарського суду. 21.05.26 від Господарського суду Рівненської області до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 918/129/26. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.26 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 22.04.26 у справі № 918/129/26. Розгляд апеляційної скарги призначено на 30.06.2026 об 15:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №1. Запропоновано учасникам справи у строк до 19.06.26 надати суду обґрунтований відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому статтею 263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. 27.05.26 через підсистему "Електронний суд" від представника Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" Сидоренко С.С. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява про проведення судових засідань в режимі відеоконференцзв`язку за допомогою власних технічних засобів. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.26 клопотання представника відповідача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференцзв`язку за допомогою власних технічних засобів задоволено. 05.06.26 через підсистему "Електронний суд" від Вараської окружної прокуратури до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу. Орган прокуратури просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін. 19.06.26 через підсистему "Електронний суд" від Зарічненської селищної ради до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява про проведення судових засідань за відсутності позивача. Позивач підтримує доводи органу прокуратури та вважає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим. 30.06.26 у судове засідання з`явився прокурор Головчак В.В.. Представник відповідача намагався підключитись до судового засідання за допомогою відеоконференцзв`язку, однак, у зв`язку з власними технічними несправностями, не зміг підключитись до відеоконференції. Відповідно до ч. 5 ст. 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції. Ураховуючи те, що представник відповідача несе ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за можливе продовжити розгляд справи без участі представника відповідача. Додатково судом апеляційної інстанції звернуто увагу, що: - явка сторін обов`язковою не визнавалась; - відповідно до норм ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання не перешкоджає розгляду справи, оскільки визначальним є не явка представників, а достатність матеріалів справи для ухвалення судового рішення у справі. Згідно з ст.ст. 269, 270 ГПК України апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Під час дослідження матеріалів справи колегією суддів апеляційної інстанції встановлено наступне. За результатами вивчення органом прокуратури матеріалів кримінального провадження № 12024181120000177 від 24.09.2024 з`ясовано, що 19.07.2024 працівниками Департаменту безпеки ДП "Ліси України" під час проведення контрольного заходу у Вичівському лісництві Висоцького надлісництва філії "Поліський лісовий офіс", виявлено незаконну порубку дерев, а саме: - 14 сироростучих дерев в кварталі 24 виділ 13, - 12 сироростучих та 1 сухостійного дерева у кварталі 24 виді 14, - 3 сироростучих дерева у кварталі 24 виділ 19, - 4 сироростучих та 15 сухостійних дерев у кварталі 24 виділ 20, - 25 сироростучих та 6 сухостійних дерев у кварталі 52 виділ

28. З метою встановлення, збитків завданих навколишньому природному середовищу, у кримінальному провадженні проведено судову інженерно-економічну експертизу, для проведення якої експерту надано акти огляду місця вчинення правопорушення, лісо-таксаційні довідники, відомості обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу. Згідно висновку судової інженерно - екологічної експертизи №4107-Е від 02.12.2025 встановлено, що розмір шкоди, внаслідок незаконної порубки у Вичівському лісництві 14 сироростучих дерев в кварталі 24 виділ 13, 12 сироростучих та 1 сухостійного дерева у кварталі 24 виді 14, 3 сироростучих дерева у кварталі 24 виділ 19, 4 сироростучих та 15 сухостійних дерев у кварталі 24 виділ 20, 25 сироростучих та 6 сухостійних дерев у кварталі 52 виділ 28 становить 1 154 835,42 грн. У рамках досудового розслідування кримінального провадження № 12024181120000177 від 24.09.2024 осіб, які вчинили незаконну порубку дерев, не встановлено. Прокурор зазначає, що відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування у Вичівському лісництві 14 сироростучих дерев в кварталі 24 виділ 13, 12 сироростучих та 1 сухостійного дерева у кварталі 24 виді 14, 3 сироростучих дерева у кварталі 24 виділ 19, 4 сироростучих та 15 сухостійних дерев у кварталі 24 виділ 20, 25 сироростучих та 6 сухостійних дерев у кварталі 52 виділ

28. На даний час у вказаному кримінальному провадженні досудове розслідування триває, жодній особі про підозру не повідомлено, збитки, завдані в сумі 1 154 835,42 грн, не відшкодовано, що є підставою для їх стягнення у судовому порядку. Наказом ДП "Ліси України" від 30.09.2024 №1665 "Про створення філії "Поліський лісовий офіс" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" створено філію "Поліський лісовий офіс" ДП "Ліси України". 31.12.2024 наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" №2338 затверджено передавальний акт активів та пасивів на балансових та позабалансових рахунках, матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше по філіях, що координуються Поліським лісовим офісом, в тому числі і філії "Висоцьке лісове господарство" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України". Отже, в результаті реорганізації філії "Висоцьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", усі майнові та немайнові права, інтереси та обов`язки перейшли до правонаступника - філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України". Наказом ДП "Ліси України" № 206 від 24.01.2025 затверджено організацію території земель філії "Поліський лісовий офіс" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" площею 1341272,6745 га, що передані до державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", в тому числі від державного підприємства "Висоцьке лісове господарство" передавальним актом від 09.01.2023, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 09.01.2023 №

71. Філія "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", заснована на державній власності та являється відокремленим підрозділом юридичної особи згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідач при цьому зазначає, що була проведена належна та повноцінна робота щодо охорони та захисту лісу, вжито всіх необхідних та можливих заходів щодо попередження незаконних порубок, проведена максимально можлива ефективна робота в рамках виявлення злочину, а органом прокуратури не доведено належними та допустимими доказами наявності вини у діях/бездіяльності відповідача, які спричинили збитки. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.04.26 у справі № 918/129/26 позов задоволено. Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позову, оскільки відповідач як постійний лісокористувач не забезпечив належну охорону та збереження лісових насаджень, допустивши протиправну бездіяльність, наслідком якої стала незаконна порубка 80 дерев. Також місцевий господарський суд встановив наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення (протиправної бездіяльності, шкоди, причинного зв`язку та вини), зазначивши, що для покладення відповідальності не має значення, хто саме здійснив незаконну рубку, оскільки визначальним є невиконання постійним лісокористувачем покладених законом обов`язків щодо охорони лісу. При цьому розмір завданої шкоди підтверджений належними доказами, а відповідач його не спростував, що стало підставою для задоволення позовних вимог у повному обсязі. Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням через підсистему "Електронний суд" від Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга. Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача, не встановивши, у чому саме вона полягала, та не надавши оцінки поданим ним доказам. Апелянт стверджує, що незаконна рубка сама по собі не свідчить про неналежне виконання постійним лісокористувачем своїх обов`язків, оскільки є наслідком злочинних дій невстановлених осіб, тоді як відповідач вжив усіх необхідних заходів із охорони лісу, своєчасно виявив факт порубки, повідомив правоохоронні органи та сприяв досудовому розслідуванню. Також скаржник зазначає, що збитки виникли через неналежне та несвоєчасне розслідування кримінального провадження правоохоронними органами і прокуратурою, а не через його дії чи бездіяльність, у зв`язку з чим відсутні необхідні елементи складу цивільного правопорушення, зокрема протиправна поведінка, причинний зв`язок і вина. Крім того, апелянт вказує на недопустимість використання висновку судової інженерно-екологічної експертизи та розрахунку збитків як належних доказів, оскільки вони виконані за неналежною методикою, без натурного обстеження місця порубки та з використанням такс, які, на його думку, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Окремо відповідач наголошує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки його доводам щодо відсутності доказів порушення ним вимог лісового законодавства, недоведеності розміру шкоди, а також щодо відсутності акта перевірки органів державного екологічного контролю, який би підтверджував допущені ним порушення. Також через підсистему "Електронний суд" від першого заступника керівника Вараської окружної прокуратури до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу. Основні доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апелянта не спростовують встановлених судом обставин. Орган прокуратури зазначає, що відповідач як постійний лісокористувач не виконав покладений на нього законом обов`язок щодо належної охорони та збереження лісів, унаслідок чого була допущена незаконна порубка дерев, а тому незалежно від того, хто безпосередньо здійснив рубку, саме відповідач зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду. Також орган прокуратури наголошує, що наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення підтверджується матеріалами кримінального провадження, актом контрольного заходу, протоколом огляду місця події та висновком судової інженерно-екологічної експертизи, який є належним і допустимим доказом та правомірно оцінений місцевим господарським судом у сукупності з іншими доказами. Крім того, прокуратура вказує, що доводи апелянта щодо необхідності проведення позапланової перевірки органами державного екологічного контролю є безпідставними, оскільки чинне законодавство не ставить можливість стягнення шкоди в залежність від проведення такої перевірки, а правова позиція щодо відповідальності постійного лісокористувача за неналежне забезпечення охорони лісів неодноразово підтверджена практикою Верховного Суду. Щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, колегія суддів враховує наступне. Як встановлено ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08 квітня 1999 року №3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України). Відповідно до статті 19 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі охорони навколишнього природного середовища віднесено, зокрема формування і використання місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища у складі місцевих бюджетів. При цьому, відповідно до частини 1 статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів. Наявність підстав для звернення до суду із позовами про стягнення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону довкілля передбачена підпунктом "б" статті 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", відповідно до якого місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством. Оскільки самовільні порубки дерев були здійснені на території Зарічненської селищної ради, тому збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів, у відповідності зі статтею 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статтею 69-1 Бюджетного кодексу України підлягають стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища міських рад, на території яких вчинено правопорушення, для подальшого перерозподілу у автоматичному режимі між бюджетами відповідних рівнів. А тому колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що звертаючись до суду з даним позовом прокурор, відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 Господарського процесуального кодексу України, визначив у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому враховано, що прокурор не повинен перелічувати усі без винятку органи, уповноважені державою на здійснення повноважень із захисту інтересів держави у відповідному спорі, оскільки згідно зі статтею 53 Господарського процесуального кодексу України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурору достатньо довести, що орган, в інтересах якого заявлено позов, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах і суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи прокурора щодо наявності чи відсутності повноважень органу (-ів) влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №923/449/18). Як вбачається з матеріалів справи, Вараською окружною прокуратурою скеровано лист №52/1-291ВИХ-26 від 27.01.2026 до Зарічненської селищної ради, яким проінформовано про встановлені порушення інтересів держави та запропоновано надати інформацію щодо вжитих заходів (том 1, а.с. 52-54). У відповідь на даний лист Зарічненська селищна рада листом-відповіддю №222 від 29.01.26 повідомила орган прокуратури, що станом на момент надсилання даного листа рішення про вжиття заходів цивільно-правового характеру не приймалося, не готується та не була подана відповідна позовна заяви. Водночас, враховуючи на наведену органом прокуратури переконливу правову аргументацію, селищна рада не заперечила щодо вжиття прокуратурою заходів представницького характеру (том 1, а.с. 55). Листом від 29.01.26 перший заступник керівника прокуратури на виконання вимог ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" повідомив Зарічненську селищну раду про те, що Вараською окружною прокуратурою підготовлено позовну заяву в інтересах держави в особі Зарічненської селищної ради про відшкодування шкоди в сумі 1 154 835, 42 грн. Отже, маючи відповідні правомочності для звернення до суду з цим позовом, уповноважений орган надані йому повноваження не використав, а тому Вараська окружна прокуратура вважала за необхідне захистити інтереси держави шляхом звернення до суду із позовною заявою. Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Із урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції виснує, що суд першої інстанції правильно встановив, що прокурором дотримано вимоги статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а тому наявні підстави для представництва інтересів держави прокуратурою в суді. Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку оскаржуваному судовому рішенню в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Предметом господарського процесу як форми діяльності суду є господарські спори або інші справи, віднесені до компетенції господарських судів Господарським процесуальним кодексом України та іншими законами. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Статтею 66 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки. Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Згідно ст.ст. 1-3 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об`єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб`єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України. Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством. Норми Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" у сфері спірних відносин, слід визнавати спеціальними стосовно до загальних норм Лісового або Земельного кодексів України. Ця спеціальність (особливість) визначається не обсягом нормативного регулювання загалом лісових або земельних питань, а особливістю механізму регулювання. Згідно ст.ст. 16, 17, 19 ЛК України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень. Постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів. У силу ст.ст. 63, 64, 86, 89, 90 ЛК України, ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок та пошкодження. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов`язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Охорону і захист лісів на території України здійснює, зокрема, лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів. Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів, зокрема, від незаконних рубок. Щодо незгоди Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" із оскаржуваним судовим рішенням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне. Відповідно постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання реформування управління лісової галузі" від 07.09.2022 № 1003, утворено ДСГП "Ліси України" та приєднано до нього спеціалізовані державні лісогосподарські підприємства, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів. Наказом ДП "Ліси України" від 30.09.2024 № 1665 відповідно до пп. 7.1.5 п. 7.1 ст. 7, пп. 7 п. 11.4 ст. 11 Статуту державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", затвердженого наказом Держлісагентства від 28.05.2024 № 141, ст. 95 ЦК України, ст 64 ГК України створено філію "Поліський лісовий офіс" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (том 1, а.с. 11). Також згідно наказу від 18.10.2024 № 1904 ДП "Ліси України" припинено філію "Висоцьке лісове господарство" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" шляхом її закриття (том 1, а.с. 12). 31.12.2024 наказом ДП "Ліси України" № 2338 затверджено передавальний акт активів та пасивів на балансових та позабалансових рахунках, матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухое майно та інше по філіях, що координуються Поліським лісовим офісом, в тому числі і філії "Висоцьке лісове господарство" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (том 1, а.с. 14). Матеріали справи містять положення про філію "Поліський лісовий офіс" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", затвердженого наказом державного спеціалізованого господарського підприємства від 16.01.2025 № 187 (надалі - положення; том 1, а.с. 38-50). Згідно пп. 2.2.2., 2.2.6 п. 2.2. положення предметом діяльності філії є, окрім іншого, зокрема, забезпечення охорони лісів від незаконних порубок, а також ведення лісового господарства на підставі затверджених в установленому порядку матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення. Відтак, правонаступником всіх прав та обов`язків користувача земельної ділянки, яка знаходиться в межах лісового масиву ДП "Висоцьке лісове господарство" є ДСГП "Ліси України". Дані землі передані для організації території земель філії "Поліський лісовий офіс" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України". Згідно ст. ст. 105, 107 ЛК України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів. Підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України. Із вказаних приписів закону вбачається, що забезпечення охорони та захисту лісів, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів, у даному випадку і на відповідача, як постійного лісокористувача. Згідно ст. ст. 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі. Відшкодування майнової шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду (цивільне правопорушення). Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження). Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у не вчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини. Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не робить певної дії, яку вона за даних конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобігання заподіянню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам. Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам. При оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов`язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов`язків, покладених на особу. Враховуються і її суб`єктивні можливості щодо виконання необхідних дій. У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести належними та допустимими доказами факт заподіяння шкоди та її розмір, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та наявність причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди. Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи. При цьому за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (ст. ст. 614, 1166 ЦК України) передбачає презумпцію вини правопорушника. Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт вчинення незаконної порубки дерев, а саме: - 14 сироростучих дерев в кварталі 24 виділ 13; - 12 сироростучих та 1 сухостійного дерева у кварталі 24 виді 14; - 3 сироростучих дерева у кварталі 24 виділ 19; - 4 сироростучих та 15 сухостійних дерев у кварталі 24 виділ 20; - 25 сироростучих та 6 сухостійних дерев у кварталі 52 виділ

28. За вищезазначеним фактом Сарненським РВП ГУНП в Рівненській області зареєстровано кримінальне провадження 120224181120000177 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України. На даний час триває досудове розслідування, жодній особі у межах даного кримінального провадження про підозру не повідомлено, винних осіб у вчиненні даного правопорушення - не встановлено. Водночас, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень і покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог ведення лісового господарства встановлених у сфері охорони , захисту та використання лісів, є підставою для покладання на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу. Факт незаконної порубки дерев, а саме 14 сироростучих дерев в кварталі 24 виділ 13; - 12 сироростучих та 1 сухостійного дерева у кварталі 24 виді 14; - 3 сироростучих дерева у кварталі 24 виділ 19; - 4 сироростучих та 15 сухостійних дерев у кварталі 24 виділ 20; - 25 сироростучих та 6 сухостійних дерев у кварталі 52 виділ 28 свідчить про те, що відповідний комплекс заходів щодо збереження таких дерев відповідачем не здійснено. Судами встановлено, що відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства, проте, обставина вчинення вказаного правопорушення свідчить про те, що відповідні заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу підприємством, з огляду на що судова колегія виснує належне підтвердження протиправної поведінки відповідача у формі бездіяльності, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території. Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що встановлення працівниками відповідача факту самовільної порубки дерев під час здійснення заходів з охорони і захисту лісів від незаконних порубок та повідомлення правоохоронних органів, не може свідчити про належне виконання працівниками відповідача своїх посадових обов`язків, оскільки такі аргументи не спростовують факт наявності вини відповідача та його бездіяльності щодо незабезпечення належної охорони лісу. У постановах Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17 та від 19.08.2018 у справі № 924/382/17 зазначено, що лісокористувач не є потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Відтак, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки на рівні з лісокористувачами. Наведеним спростовуються доводи відповідача стосовно відсутності у нього обов`язку нести відповідальність за шкоду, завдану діяннями осіб, які вчинили незаконну порубку лісу. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду). Факт завданої шкоди від незаконної порубки підтверджується наявними у справі доказами, а саме: - витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 24.09.2024; - актом відділу № 2 (сектор 1) Управління безпеки Департаменту безпеки ДП "Ліси України" (том 1 , а.с. 19-21); протоколом допиту свідка від 19.05.2025 (том 1, а.с. 22-23); протоколом огляду від 07.06.2025 (том 1, а.с. 24-29); - висновком експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи № 4107-Е від 02.12.2025 (том 1, а.с. 30-37). Колегія суддів апеляційної інстанції акцентує увагу, що в межах кримінального провадження було проведено судову інженерно-екологічну експертизу від 02.12.2025 № 4107-Е. Згідно висновку експерта розмір шкоди заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки дерев загалом становить 1 154 835, 42 грн. Розбіжності між розміром шкоди, визначеної у наданих на дослідження розрахунках від 16.07.2024 та розміром шкоди, встановленої під час дослідження з урахуванням вимог та норм чинного законодавства загалом становить 5 838, 51 грн (том 1, а.с. 30-37). Згідно ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що факт незаконної порубки дерев було виявлено самостійно філією "Висоцьке лісове господарство" Поліського лісового офісу, що підтверджується складеним актом за результатами проведення контрольного заходу у філії "Висоцьке лісове господарство" Поліського лісового офісу від 19.07.2024 та підтверджена дана подія в межах кримінального провадження згідно протоколу огляду від 07.05.2025. Також відповідальними працівниками відповідача складені прогнозовані розрахунки розміру шкоди від 16.07.2024, про що зазначено в експертному висновку. Як вже зазначалось судом апеляційної інстанції відмінність у розрахунках становила 5 838, 51 грн, яку органом прокуратури було враховано під час формування позовної заяви до відповідача із вимогою про стягнення на користь держави в особі Зарічненської селищної ради шкоди в розмірі 1 154 835, 42 грн. Додатково суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта, що згідно ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних порубок дерев на підвідомчій відповідачу території земель лісового фонду, що як наслідок є правовою підставою для задоволення позовних вимог у повному обсязі. Указуючи на недоліки сформованого висновку експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи № 4107-Е від 02.12.2025 відповідач не надав інакшого висновку експерта із урахуванням принципу змагальності сторін, у якому значиться інший розрахунок завданої державі шкоди у зв`язку з незаконною порубкою лісу. Разом із тим судом апеляційної інстанції не встановлено, що судова інженерно-екологічна експертиза № 4107-Е від 02.12.2025, яка проведена в межах кримінального провадження є неналежним та недопустимим доказом під час розгляду даного господарського спору. До того ж суд апеляційної інстанції вважає, що судовий експерт згідно вимог закону та Інструкції про призначення та провоедення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 правильно визначив методику та методи дослідження при проведенні експертизи. Відтак з огляду на наявні докази, які містяться в матеріалах справи, колегія суддів апеляційної інстанції виснує, що факт незаконної порубки дерев було підтверджено відповідальними працівниками відповідача, а розмір встановленої шкоди підтверджено шляхом проведення судової експертизи в межах кримінального провадження. Водночас, заперечення відповідача щодо недоведеності проведеного розрахунку розміру заподіяної шкоди, розмір якої було визначено також і представниками відповідача, по суті свідчить про взаємосуперечливу поведінку апелянта, адже останнім також було визначено прогнозований розрахунок розміру шкоди, який має різницю лише в 5 838, 51 грн. Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зазначений принцип лежить в основі доктрини "venire contra factum propriu" (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Із огляду на зазначене колегія суддів апеляційної інстанції враховує принцип "venire contra factum propriu" під час ухвалення судового рішення в даній справі. Суд зауважує, що причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Підприємство, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій останньому території земель лісового фонду, діяло неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев (нанесення збитків). Відтак, саме внаслідок бездіяльності працівників відповідача стало можливим і відбулось вирубування дерев та заподіяння шкоди. Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Нормами чинного законодавства, зокрема Лісовим кодексом та Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" обумовлено, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладання на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу. Обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Відтак, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев невстановленими особами. Юридична відповідальність є важливим елементом правового регулювання суспільних відносин, суть якого полягає в цілеспрямованому впливі на поведінку індивідів за допомогою юридичних засобів з метою впорядкування суспільних відносин, надання їм системності і стабільності, уникнення різких загострень соціальних конфліктів, втілення принципів соціальної справедливості тощо. Саме існування права як регулятора суспільних відносин обумовлене необхідністю підтримувати соціальний порядок у неоднорідному суспільстві, попереджаючи будь-які відхилення від встановлених правил поведінки. За допомогою юридичної відповідальності встановлюються дієві механізми охорони і захисту суспільних відносин від неправомірних посягань шляхом покарання діянь, які порушують умови нормального розвитку суспільства, суперечать інтересам держави, суспільства в цілому. Розгляд юридичної відповідальності саме в цьому контексті дозволяє з`ясувати її роль і значення в системі забезпечення і гарантування прав і свобод особи, їх охорони і захисту від незаконних порушень. Юридична відповідальність є важливим засобом забезпечення законності та правопорядку, належної реалізації чинного законодавства. З іншого боку, вона стимулює правомірну поведінку суб`єктів суспільних відносин, сприяє формуванню в населення поваги до права та закону, а отже, виступає істотним фактором побудови правової держави в Україні. Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що прокурор не зобов`язаний доводити та обґрунтовувати, які саме заходи з охорони лісу зобов`язаний вживати відповідач, оскільки в даному випадку обґрунтованим є твердження про те, що усі заходи, які вживалися ним є недостатніми, оскільки мав місце факт незаконної вирубки лісу, а усі заходи охорони лісу не привели до його попередження, зупинення, або ж виявлення винних осіб. Окрім того, за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (ст. ст. 614, 1166 ЦК України) передбачає презумпцію вини правопорушника. Частиною 3 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року). За таких обставин, колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення. На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта. Керуючись ст.ст. 269, 270, 272, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 22.04.26 у справі №918/129/26 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

3. Справу № 918/129/26 повернути до Господарського суду Рівненської області. Повний текст постанови складений "09" липня 2026 р. Головуючий суддя Розізнана І.В. Суддя Поліщук П.Я. Суддя Павлюк І.Ю.