Постанова 4870 № 914/2452/25

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/2452/25 Західний апеляційний господарський суд в складі колегії: Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Іванчук С.В., Міліціанов Р.В. за участю секретаря судового засідання Псярук О.В. за участю представників сторін: від скаржника (позивача 1): Перунов В.В. від скаржника (позивача 2): Задорожний Ю. В. від відповідача: Мудрик І. В. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство ЮКОН» та Фізичної особи-підприємця Самуляка Романа Ярославовича (вх. ЗАГС №01-05/1204/26 від 22.04.2026) на рішення Господарського суду Львівської області від 18.03.2026 (суддя Король М.Р.) у справі №914/2452/25 за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство ЮКОН» - (позивач 1), Фізичної особи-підприємця Самуляка Романа Ярославовича - (позивач 2), до відповідача Західного міжобласного територіального відділення АМКУ про визнання недійсним та скасування рішення ВСТАНОВИВ: До Господарського суду Львівської області звернулися Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство ЮКОН» та Фізична особа-підприємець Самуляк Роман Ярославович з позовом до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 29.05.2025 №63/94-р/к, прийнятого у справі №63/1-01-42-2023. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідності до приписів ст. ст. 59, 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», оскаржуване рішення Західного міжобласного територіального відділення АМКУ підлягає визнанню недійсним, оскільки при прийнятті рішення не були доведені обставини, які мають значення для справи і які визнано встановленими, висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи. В цілому, позивачі вважають, що оскаржуване рішення містить лише припущення, без жодних переконливих доказів узгодженості дій, а доводи мають переважно ймовірний характер. На переконання позивачів, викладені в оскаржуваному рішенні відповідача висновки вказують лише на можливість вчинення антиконкурентних узгоджених дій, а не свідчать про те, що вони фактично мали місце. Крім того, вказано на те, що господарські відносини між позивачами є звичайним видом ведення господарської діяльності, спрямованої на отримання прибутку, однак не є свідченням узгодженості дій між ними. Господарський суд Львівської області рішенням від 18.03.2026 у справі №914/2452/25 у задоволенні позову відмовив. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Антимонопольний комітет України прийняв рішення в межах своїх повноважень, на підставі достатньої сукупності доказів, які свідчать про узгоджену поведінку позивачів під час участі в аукціоні (спільні IP-адреси, електронна пошта, телефонні контакти, господарські зв`язки та інші обставини). Суд зазначив, що позивачі не спростували висновків АМК і не довели наявності підстав, передбачених статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», для скасування рішення. При цьому суд наголосив, що не вправі підміняти АМК у питаннях оцінки доказів і кваліфікації антиконкурентних узгоджених дій, а перевіряє лише законність прийнятого рішення. 22.04.2026 до Західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство ЮКОН» на рішення Господарського суду Львівської області від 18.03.2026 у справі №914/2452/25 Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2026 сформовано колегію суддів у складі: Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Іванчук С.В., Міліціанов Р.В. Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 27.04.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство ЮКОН» на рішення Господарського суду Львівської області від 18.03.2026 у справі №914/2452/25; встановив учасникам справи десятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження на подання відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання копій відзиву учасникам справи; витребував матеріали справи. 04.05.2026 через систему «Електронний суд» представник позивача 2 адвокат Задорожний Юрій Володимирович подав заяву про приєднання до апеляційної скарги позивача

1. Заява обґрунтована тим, що позивач 2 виступав на одній стороні з апелянтом у суді першої інстанції та повністю підтримує вимоги апеляційної скарги щодо скасування оскаржуваного рішення Господарського суду Львівської області від 18.03.2026. Ухвалою суду від 08.05.2026 заяву про приєднання позивача 2 до апеляційної скарги задоволено та приєднано до спільного апеляційного розгляду з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство ЮКОН». Ухвалою суду від 15.05.2026 призначено розгляд справи № 914/2452/25 на 18.06.2026. 18.06.2026 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання від представника скаржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство ЮКОН» про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що представник позивача-1, Перунов Віктор Володимирович, не зможе прибути у вказане судове засідання у зв`язку з тим, що перебуватиме у щорічній основній відпустці. З метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про відкладення розгляду справи на 09.07.2026. В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство ЮКОН» та Фізична особа-підприємець Самуляк Роман Ярославович просять рішення Господарського суду Львівської області від 18.03.2026 у справі №914/2452/25 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Покликається на такі обставини: суд першої інстанції та АМКУ помилково застосували до спірних правовідносин положення Закону України «Про публічні закупівлі» та судову практику щодо процедур закупівель, хоча спір стосується аукціону з продажу майна в системі «Прозорро.Продажі», який має іншу правову природу та порядок проведення; місцевий господарський суд не дослідив належним чином обставини щодо телефонних з`єднань, використання IP-адрес, не встановив належність відповідних засобів зв`язку та не надав оцінки письмовим поясненням (заявам свідків), поданим позивачами; відповідач не довів наявності узгодження дій позивачів саме під час проведення аукціону, а висновки про обмін інформацією та технічну схожість документів ґрунтуються лише на припущеннях; договірні відносини між сторонами безпідставно ототожнені з «єдністю інтересів» та використані як доказ змови, хоча самі по собі такі відносини не свідчать про антиконкурентні узгоджені дії; суд першої інстанції фактично обмежився підтвердженням висновків АМКУ, не здійснивши самостійної оцінки доказів, не мотивував відхилення доводів позивачів та безпідставно відмовився оцінювати окремі подані ними докази. Таким чином, апелянти вважають, що висновки суду першої інстанції та АМКУ про спотворення результатів аукціону зроблені без належного причинно-наслідкового зв`язку між встановленими обставинами та поведінкою позивачів під час аукціону, а окремі правові позиції Верховного Суду застосовані до нерелевантних правовідносин. 08.05.2026 через систему «Електронний суд» представник відповідача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення Господарського суду Львівської області від 18.03.2026 у справі №914/2452/25 без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Юридичне агентство «ЮКОН», до якої приєднався ФОП Самуляк Роман Ярославович - без задоволення. Відзив обґрунтований тим, що апеляційна скарга є безпідставною, оскільки не спростовує висновків рішення АМКУ №94, яке ґрунтується на сукупності належних і достатніх доказів узгодженої антиконкурентної поведінки учасників аукціону. Зокрема, встановлено наявність господарських відносин між учасниками, телефонних контактів, використання спільної електронної пошти, спільних IP-адрес під час подання податкової звітності та участі в аукціоні, а також спільних властивостей поданих файлів, що в сукупності свідчить про координацію їхніх дій та усунення конкуренції. Рішення АМКУ прийнято в межах його повноважень, із правильним застосуванням норм Закону України «Про захист економічної конкуренції», а доводи апеляційної скарги мають декларативний характер, не підтверджені належними доказами та суперечать усталеній практиці Верховного Суду. 11.05.2026 представник відповідача засобами поштового зв`язку повторно подав до суду відзив на апеляційну скаргу. 08.07.2026 через систему «Електронний суд» представник позивача 1 подав додаткові пояснення у справі, в яких зазначив, що доводи відзиву є необґрунтованими та не спростовують доводів апеляційної скарги. Представник скаржника вказав, що наявність господарських відносин, телефонних контактів, спільної електронної пошти чи ІР-адрес сама по собі не є доказом антиконкурентних узгоджених дій, а відповідач не встановив причинно-наслідкового зв`язку між цими обставинами та спотворенням результатів аукціону. На думку апелянта, у справах про порушення конкурентного законодавства орган АМК повинен довести всі елементи правопорушення належними та достатніми доказами, а не ґрунтувати свої висновки на припущеннях. Інших клопотань, заяв в порядку ст. 207 ГПК України сторонами подано не було. 09.07.2026 в судовому засіданні взяли участь представники скаржника (позивача 1), скаржника (позивача 2) та відповідача, які підтримали позиції, висловлені у процесуальних заявах по суті розгляду апеляційної скарги. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 29.05.2025 Адміністративною колегією Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято рішення, згідно з яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство «ЮКОН» ( позивач 1) та ФОП Самуляка Р.Я. (позивач 2) визнано такими, що вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів електронного аукціону за активом: «Будівлі, загальною площею 782,9 кв. м. за адресою: Львівська область, м. Пустомити, вул. Заводська, 10», проведених регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (ідентифікатор аукціону UA-PS-2022-10-09-000006-3) та накладено штраф у розмірі 68 000 гривень для кожного з позивачів. Відповідачем було встановлено антиконкурентні узгоджені дії, які охарактеризовано наступними обставинами: наявністю господарських відносин; наявністю телефонних з`єднань; використанням спільної електронної поштової скриньки; використанням спільних IP - адрес під час подання електронної податкової звітності; використанням спільних IP - адрес в Аукціоні; наявністю спільних властивостей файлів. Однак, позивачі не погоджуються з притягненням їх до відповідальності, оскільки вважають, що в даному випадку, не доведена антиконкурентна узгоджена поведінка позивачів, вважають, що наявні матеріали справи №63/1- 01- 42-2023 не містять беззаперечних доказів, які підтверджують негативний вплив на стан конкуренції у вигляді настання певних негативних наслідків для іншого суб`єкта господарювання, зокрема, приведення до спотворення результатів торгів. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши наявні у справі докази в межах повноважень, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно із статтею 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. При цьому особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, зокрема роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці. Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції. Приписами статті 4 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів. Відповідно до статті 5 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів. Водночас згідно з частиною другою статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» до повноважень саме Антимонопольного комітету України та його територіальних органів належать, зокрема: прийняття передбачених законодавством про захист економічної конкуренції розпоряджень та рішень за заявами і справами про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, надання висновків, попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, висновків щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції. Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються названим Комітетом у межах його компетенції. Повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства (частини перша та друга статті 12 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»). Враховуючи викладене вище, АМК є органом до повноважень, якого належить здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі законодавства про захист від недобросовісної конкуренції. Відповідно до абзацу другого статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку. Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про захист економічної конкуренції», узгодженими діями є укладення суб`єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об`єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб`єктів господарювання. Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 6 цього Закону, до таких дій, зокрема, належать узгоджені дії, що стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів чи тендерів. Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції», розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі. Згідно з частинами першою, другою статті 37 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи АМК приймають розпорядження про початок розгляду справи. Розпорядження про початок розгляду справи надсилається відповідачу протягом трьох робочих днів з дня його прийняття. У разі коли відповідача визначено після початку розгляду справи, йому протягом трьох робочих днів надсилається розпорядження про залучення до участі у справі як відповідача разом з розпорядженням про початок розгляду справи. Частиною першою статті 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи АМК приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу. Статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМК є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації, узгоджених дій відповідно до Закону України «Про санкції»; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. Законодавчими приписами хоч і не регламентовано чіткого обов`язку АМК щодо викладення структури рішення АМК (останній не зобов`язаний давати детальну відповідь на кожен аргумент особи, яка бере участь у справі, а межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру порушення), однак суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення АМК має бути максимально вичерпним, ґрунтовним та повинно розкривати заявникові мотиви його ухвалення. Обов`язком АМК при розгляді справи є саме дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Тобто, з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.09.2022 у справі №910/20229/20. З огляду на завдання та основні засади господарського судочинства, закріплені у статті 2 ГПК України, перевірка правильності кваліфікації дій позивача щодо порушення ним законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону (щодо кожного інкримінованого порушення окремо) перебуває поза межами компетенції суду, визначеної статтею 59 Закону. Аналіз норм статей 124, 19 Конституції України, статті 59 Закону, норм процесуального права, які закріплені в ГПК України щодо компетенції суду, дає підстави для висновку, що останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу. Отже, до повноважень органів АМК віднесено здійснення розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, встановлення та кваліфікації правопорушення, в тому числі й об`єктивної його сторони. А на суд покладено обов`язок перевірки дотримання органом АМК вимог законодавства та прийняття ним рішення на підставі, у спосіб та у межах повноважень, передбачених законодавством України, та, за наявності/доведеності/ обґрунтованості підстав, передбачених статтею 59 Закону, - змінити, скасувати чи визнати недійсним рішення АМК, з урахуванням доводів та меж заявлених позивачем вимог (постанова Верховного Суду від 13.11.2025 у справі №910/102/25). Відповідно до статті 59 зазначеного Закону такими підставами є неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, недоведення встановлених обставин, невідповідність висновків обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Предметом розгляду у цій справі є вимога про визнання протиправним та скасування рішення Антимонопольного комітету України, яким позивачів визнано такими, що вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів. У межах судового контролю у цій справі перевіряється не встановлення судом факту вчинення чи невчинення позивачем таких антиконкурентних узгоджених дій замість органу Антимонопольного комітету України, а перевірка того, чи прийнято оскаржуване рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, а також чи наявні передбачені статтею 59 зазначеного Закону підстави для його зміни, скасування або визнання недійсним. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що таких підстав у даній справі не доведено з огляду на наступне. Кожна зі справ за участю органів АМК є індивідуальною, з притаманною лише цій справі специфікою та особливостями. Доведення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій ґрунтується на сукупності обставин, які зазначені в мотивувальній частині рішення, а не на окремому поодинокому факті або обставині. У свою чергу суд у розгляді спору про визнання недійсним/скасування/зміну рішення АМК має дослідити та оцінити наведені АМК докази, і, в разі їх підтвердження, дійти висновку щодо достатності/недостатності висновків, викладених у такому рішенні. Як визначено статтею 41 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а також зазначено і у Порядку розгляду АМК та його територіальними відділеннями заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, який затверджений розпорядженням АМК від 19 квітня 1994 року № 5 (далі - Порядок), доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі. Докази мають право надавати особи, які беруть участь у справі (постанова Верховного Суду від 18.06.2026 у справі №914/2474/25). За приписами ст. 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» основним завданням названого Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції. У разі коли учасники торгів домовляються між собою щодо умов своїх тендерних пропозицій - усувається непевність, а тому усувається й конкуренція між ними. Отже, узгодження учасниками торгів своїх тендерних пропозицій, зокрема через обмін інформацією, усуває конкуренцію та змагальність між ними та спотворює результати торгів, метою яких є вибір об`єктивно кращої пропозиції. Така поведінка порушує право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, який досягається лише завдяки справжній конкуренції, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, наведеній у постановах від 13.04.2021 у справі № 921/120/20, від 21.09.2021 у справі № 904/5842/20. У розгляді справ про оскарження рішень АМК щодо визнання дій суб`єктів господарювання антиконкурентними узгодженими для кваліфікації цих дій не є обов`язковою умовою наявність негативних наслідків таких дій у вигляді завдання збитків, порушень прав та охоронюваних законом інтересів інших господарюючих суб`єктів чи споживачів, оскільки достатнім є встановлення самого факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію. Отже, для визнання органом АМК порушення законодавства про захист економічної конкуренції вчиненим достатнім є встановлення й доведення наявності наміру суб`єктів господарювання погодити (скоординувати) власну конкурентну поведінку, зокрема шляхом обміну інформацією під час підготовки тендерної документації, що разом з тим призводить або може призвести до переваги одного з учасників під час конкурентного відбору з метою визначення переможця процедури закупівлі. Негативним наслідком при цьому є сам факт спотворення результатів торгів (через узгодження поведінки конкурсантами). Узгоджена поведінка учасників торгів не відповідає суті конкурсу. Близька за змістом правова позиція висловлена у Постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №916/3214/17, від 04.12.2018 у справі № 914/1912/17, від 18.12.2018 у справі № 922/5617/15, від 20.11.2018 у справі № 910/1339/18, і підстави для відступу від неї відсутні. Закон №2210 не ставить застосування передбачених ним наслідків узгоджених антиконкурентних дій у залежність від «спільної домовленості разом брати участь у торгах з метою усунення конкуренції». Цілком зрозуміло, що така «домовленість» навряд чи може мати своє матеріальне втілення у вигляді письмових угод чи інших документів. А тому, питання про наявність/відсутність узгоджених антиконкурентних дій має досліджуватися судами виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з`ясованих і досліджених у справі, враховуючи їх вірогідність і взаємозв`язок, у відповідності до статті 86 ГПК України. Близький за змістом висновок викладено Верховним Судом у постановах від 05.08.2019 у справі № 922/2513/18 та в ухвалі Верховного Суду від 21.05.2020 у справі № 923/330/19, від 28.05.2020 у справі №910/7490/19. Змагання при проведенні торгів забезпечується таємністю інформації, а змагальність учасників процедури закупівлі з огляду на приписи статей 1, 5, 6 Закону №2210 передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з учасників та їх обов`язок готувати свої пропозиції конкурсних торгів окремо, без обміну інформацією. У цьому випадку негативним наслідком є сам факт спотворення результатів торгів (через узгодження поведінки конкурсантами) (Постанова КГС ВС від 15 липня 2021 року у справі №922/2940/20). Враховуючи положення статті 5 та частини першої та пункту четвертого частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», антиконкурентна узгоджена поведінка може виражатися у будь-якій формі. Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених законом як зловживання монопольним (домінуючим) становищем (частина друга статті 13 Закону), або як антиконкурентні узгоджені дії (частина друга статті 6 Закону), або як недобросовісна конкуренція (статті 5, 7, 9, 11, 13 15 і 19 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»), або можливості настання зазначених наслідків у зв`язку з відповідними діями таких суб`єктів господарювання (частина перша статей 6 і 13 Закону, статті 4, 6, 8, 151, 16, 17 і 18 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»). Верховний Суд послідовно та неодноразово, зокрема, у постановах від 04.02.2021 у справі №910/17126/19, від 27.01.2022 у справі №910/16243/20, від 09.11.2023 у справі №924/1230/21, від 05.12.2023 у справі №924/1266/21, вказував щодо необхідності здійснення оцінки доказів у справах про оскарження рішень АМК, які стосуються спотворення результатів торгів, у порядку частини другої статті 86 ГПК України, враховуючи вірогідність і взаємний зв`язок доказів у справі у їх сукупності. 17.10.2019 набув чинності Закон від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким внесено зміни до ГПК, зокрема змінено назву ст. 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів». Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри». Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК). Оцінка доказів - це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші. На підтвердження висновку, покладеного в основу оскаржуваного рішення, відповідачем подано такі докази: відомості про телефонні з`єднання між абонентськими номерами, які використовувалися позивачами у господарській діяльності, що, на думку відповідача, підтверджують комунікацію між ними в період підготовки та проведення аукціону; відомості про використання спільної електронної поштової скриньки під час здійснення банківського обслуговування, що, за висновком відповідача, свідчить про спільне інформаційне середовище ведення господарської діяльності; інформацію щодо використання позивачами однакових IP-адрес під час подання податкової звітності, використання однакових IP-адрес під час участі в електронному аукціоні, що, свідчить про координацію поведінки учасників; результати аналізу електронних документів, поданих позивачами, відповідно до яких файли мають спільні технічні властивості (метадані, параметри створення PDF-документів та інші характеристики). Таким чином, сукупність наведених обставин, за висновком відповідача, свідчить про відсутність самостійної та незалежної поведінки позивачів під час участі в аукціоні та підтверджує узгодження ними своїх конкурентних дій. Позивачами на спростування обставин, які, за твердженнями відповідача, випливають із наведених доказів, подано такі докази: договір підряду № 05/1 від 05.01.2021, укладений між ТОВ «Юридичне агентство «ЮКОН» та ФОП Самуляком Р.Я., акти виконаних робіт від 22.02.2021 та 17.03.2023, які підтверджують фактичне виконання ФОП Самуляком Р.Я. робіт за укладеним договором підряду; письмові заяви (заяви свідків) власників телефонних номерів ( НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ), якими, за твердженням позивачів, спростовуються припущення відповідача щодо змісту телефонних розмов та їх зв`язку з проведенням аукціону; документи та відомості щодо належності телефонних номерів конкретним особам, подані для ідентифікації відповідних абонентів; документи, що підтверджують види господарської діяльності сторін, а саме здійснення ТОВ «Юридичне агентство «ЮКОН» діяльності зі здавання нерухомого майна в оренду та здійснення ФОП Самуляком Р.Я. діяльності з виконання ремонтно-оздоблювальних робіт; письмові пояснення щодо використання електронної поштової адреси, відповідно до яких спільна електронна адреса належала Хоменко В.Ю. та використовувалася нею як представником сторін виключно при взаємодії з банківською установою; письмові пояснення щодо технічних характеристик електронних документів, відповідно до яких схожість окремих метаданих обумовлена використанням типового програмного забезпечення. За приписами ч. 1 ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМК, зокрема, є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Специфіка означених спорів полягає у тому, що у кожному конкретному випадку судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справ з`ясовується питання наявності/відсутності підстав для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМК, якими в силу приписів частини першої статті 59 Закону, зокрема, є: - неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; - недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; - невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи. Водночас, відповідне з`ясування наявності/відсутності підстав для визнання недійсним чи скасування рішення АМК у силу приписів статті 59 Закону, дослідження та оцінка доказів, ухвалення судового рішення здійснюється господарськими судами у відповідності до приписів процесуального права. Під час вирішення справ щодо визнання недійсними/скасування рішень АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема за антиконкурентні узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів і накладення штрафу, суд здійснює оцінку обставин справи та доказів за своїм внутрішнім переконанням у порядку частини другої статті 86 ГПК України, зокрема, досліджувати також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у справі у їх сукупності. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 у справі №910/23000/17 виснувала, що у розгляді справ про визнання недійсними рішень Антимонопольного комітету України господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, але при цьому, зобов`язані перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм. Суд виходить з того, що в такій категорії справ позивачі (учасники торгів) мають, виходячи з підстав передбачених статтею 59 Закону, спростувати докази та факти, викладені у рішенні АМК, а не наявність самих висновків АМК. Водночас, АМК у своїх висновках стосовно узгодженості дій за загальним правилом виходить не з одного факту чи доказу, що підтверджує узгодженість дій, а з сукупності фактів і обставин, які мають ґрунтуватися на належних й допустимих доказах, а не на припущеннях, які засновані на обставинах, які визнаються відповідачами антимонопольної справи й самі по собі не свідчать про їх домовленість. Доводам апелянтів щодо використання спільної електронної поштової скриньки, спільних IP-адрес під час подання електронної податкової звітності та участі в аукціоні, а також щодо оцінки господарських відносин між позивачами, як таких, що не впливають на конкуренцію між ними в межах аукціону, колегія суддів дає такої оцінки. Як вбачається з матеріалів справи, Західне міжобласне територіальне відділення АМКУ встановило використання позивачами спільної електронної поштової скриньки при здійсненні банківських операцій, однакових IP-адрес під час подання податкової звітності та участі в аукціоні. Наведені обставини оцінені Відділенням не як самостійні докази порушення, а у їх сукупності, що дало підстави дійти висновку про існування між учасниками спільного інформаційного середовища та умов для обміну інформацією під час підготовки й участі в аукціоні. Посилання апелянтів на можливість використання однакових IP-адрес з огляду на технічні особливості роботи мережі Інтернет (NAT, VPN, динамічна IP-адреса тощо) мають характер припущень, оскільки не підтверджені жодними належними доказами щодо фактичного використання таких технологій у спірний період. Також не спростовують висновків відділення АМКУ. Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції дослідив та надав оцінку доказам, наданим учасниками справи, зокрема, доказам, які на думку АМК, свідчили про узгодженість дій позивачів під час підготовки та участі в електронному аукціоні, а саме: наявності між ними господарських відносин, телефонних контактів, використання спільної електронної поштової скриньки, спільних IP-адрес під час подання податкової звітності та участі в аукціоні, а також схожості властивостей поданих ними електронних документів. Судом перевірено доводи сторін щодо кожної із зазначених обставин та надано їм належну правову оцінку в сукупності з іншими доказами, що містяться у матеріалах справи. Так, Комітет виявив обставини, які свідчать про те, що учасники узгоджували свою поведінку під час підготовки та участі в торгах. У сукупності наведені обставини, на переконання суду, виключають випадковий характер такої поведінки та свідчать про координацію дій учасників аукціону, несумісну із принципами самостійної та незалежної конкурентної поведінки. Отже, суд першої інстанції , враховуючи приписи статей 79, 86 ГПК України, дійшов правильного висновку про повноту дослідження АМК обставин справи та доведення фактів, які покладені в основу висновків про вчинення позивачем антиконкурентних узгоджених дій. Безпідставними є також доводи апелянтів про те, що відповідач не довів узгодження дій саме під час проведення аукціону. При цьому АМК у рішенні має встановити/довести не те що учасники торгів знайомі між собою, тощо, а те що цей факт, зокрема, надавав їм можливість обмінюватися інформацією та координувати свою діяльність (Постанова КГС ВС від 17.03.2026 у cправі № 914/2715/24). Суд апеляційної інстанції також не погоджується з доводами апелянта щодо оцінки доказів в частині обставин пов`язаних із телефонними з`єднаннями як підстав для висновку про відсутність узгодженості дій учасників справи. Як вбачається з матеріалів справи, позивачами були подані заяви свідків щодо належності телефонних номерів фізичним особам та характеру відповідних комунікацій, разом з тим, зазначені обставини не спростовують висновків Західного міжобласного територіального відділення АМКУ про спільне інформаційне середовище, яке існувало між учасниками аукціону та забезпечувалось в тому числі наявністю телефонних зв`язків як між учасниками аукціону так і між особами, які перебувають з ними в тих чи інших правовідносинах, доводити характер яких не є обов`язком АМК. Обставини подібності документів, поданих скаржниками хоча і ґрунтуються на невиправданих узагальненнях щодо єдності програмного забезпечення і як такі не можуть бути єдиною підставою для констатації узгоджених дій, водночас у сукупності із висновками суду, наведеними вище, а також доказами, які засвідчують висновки АМК (пункти 67-73 оскаржуваного Рішення) в частині спільних дій апелянтів щодо реєстрації, збереження файлів, завантаження документів тощо в процесі подання заявки та участі в аукціоні додатково підтверджують високу вірогідність наявності узгодженості в їхніх діях. Посилання апелянтів на те, що суд першої інстанції та орган Антимонопольного комітету України неправомірно застосували положення Закону України «Про публічні закупівлі» та відповідну судову практику, є безпідставними. Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення адміністративної колегії та рішення місцевого господарського суду, правовою підставою притягнення позивачів до відповідальності були виключно приписи Закону України «Про захист економічної конкуренції», зокрема пункт 4 частини другої статті 6 та пункт 1 статті 50 цього Закону. Саме ці норми встановлюють заборону антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів чи тендерів, незалежно від їх правової природи. Використання судом та відповідачем окремих правових висновків Верховного Суду, сформульованих у справах щодо процедур публічних закупівель, не свідчить про застосування Закону України «Про публічні закупівлі» до спірних правовідносин. Зазначені висновки були використані виключно як орієнтир щодо застосування норм конкурентного законодавства, оскільки в усіх зазначених категоріях справ предметом доказування є встановлення наявності або відсутності антиконкурентних узгоджених дій учасників конкурентної процедури. При цьому диспозиція пункту 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» однаковою мірою поширюється як на торги та тендери, так і на аукціони. Крім того, щодо доводів про недосягнення суб`єктами господарювання мети, з якою вони узгоджують власну конкурентну поведінку, з причин та обставин, що не залежать від їх волі, колегія суддів зазначає, що це не є підставою для встановлення відсутності правопорушення, передбаченого статтею 6 Закону. Для визнання АМК вчиненим порушення законодавства про захист економічної конкуренції достатнім є встановлення й доведення наявності наміру суб`єктів господарювання погодити (скоординувати) власну конкурентну поведінку, зокрема, шляхом обміну інформацією під час підготовки тендерної документації, що, у свою чергу, призводить або може призвести до переваги одного з учасників під час конкурентного відбору з метою визначення переможця процедури закупівлі. Узгоджена поведінка учасників торгів не відповідає суті конкурсу та призводить до спотворення результатів торгів. Верховним Судом неодноразово висловлювалася правова позиція, що є сталою та послідовною, відповідно до якої у застосуванні статей 1, 5, 6 Закону, змагальність під час торгів забезпечується таємністю інформації. З огляду на зміст змагальність учасників процедури закупівлі передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з них, обов`язок готувати свої пропозиції окремо, без обміну інформацією. Суд систематично наголошував на тому, що недосягнення суб`єктами господарювання мети, з якою вони узгоджують власну конкурентну поведінку, з причин та обставин, що не залежать від їх волі, не є підставою для встановлення відсутності правопорушення, передбаченого статтею 6 Закону. Адже, аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що конкурентне законодавство не ставить застосування передбаченої ним відповідальності за порушення цього законодавства у залежність від наявності у суб`єкта господарювання вини в будь-якій формі (постанова Верховного Суду від 13.11.2025 у справі №910/102/25). При цьому мотиви, з яких учасники торгів узгоджують власну конкурентну поведінку, не впливають на кваліфікацію правопорушення, передбаченого пунктом четвертим частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції». (Постанова КГС ВС від 05.08.2019 у справі №922/2512/18). Для кваліфікації дій суб`єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених дій не є обов`язковим фактичне настання наслідків у формі, відповідно, недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема, через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків, оскільки достатнім є встановлення самого факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію (Постанови Верховного Суду від 14.05.2020 у справі № 922/1373/18, від 21.01.2021 у справі № 917/1983/19, від 26.01.2021 у справі № 910/2576/20, від 08.04.2021 у справі № 916/191/20, від 08.07.2021 у справі № 914/938/20). Негативним наслідком є сам факт спотворення результатів торгів/аукціонів (через узгодження поведінки конкурсантами) (Постанови КГС ВС від 28.05.2020 у справі №910/1490/19, від 15.07.2021 у справі № 922/2940/20). Відміна торгів або визнання торгів такими, що не відбулися не звільняють їх учасників від відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які полягали у спотворенні результатів торгів, оскільки, недосягнення суб`єктами господарювання мети, з якою вони узгоджують власну конкурентну поведінку, з причин та обставин, що не залежать від волі, не є підставою для встановлення відсутності правопорушення, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів), адже негативним наслідком є сам факт спотворення через узгоджену поведінку (Постанова КГС ВС від 14.08.2025 у справі №910/3374/24). Не можна погодитися і з твердженням апелянтів, що господарські відносини між сторонами були безпідставно ототожнені із «єдністю інтересів». Як вбачається з рішення АМК та рішення суду першої інстанції, наявність господарських відносин не визнавалася самостійним і достатнім доказом порушення. Вона була оцінена виключно у взаємозв`язку з іншими встановленими обставинами, зокрема постійними телефонними контактами, використанням однакових засобів електронної комунікації, спільних IP-адрес та схожими технічними характеристиками документів. З огляду на встановлену Комітетом у Рішенні АМК сукупність фактів у їх взаємозв`язку, суд першої інстанції дійшов заснованого на законі висновку про те, що встановлені обставини у своїй сукупності та взаємозв`язку з точки зору вірогідності надають можливість встановити мотиви його прийняття саме в частині доведення наявності ознак протиправного діяння і не можуть вважатися випадковим збігом обставин чи наслідком об`єктивних чинників та підтверджують узгоджену поведінку, зокрема позивача. Отже, рішення АМК ґрунтується на висновках, зроблених на підставі встановлених фактів та обставин, які є достатніми для висновку про узгоджену поведінку позивача, що стосується спотворення результатів торгів. Встановлені обставини у сукупності та наведені правові висновки Верховного Суду спростовують позицію апелянтів з приводу необхідності доведення мети вчинення антиконкурентних дій, як підстави для встановлення порушення вимог антимонопольного законодавства. Незалежно від суб`єктивної сторони вчинених правопорушень (мети, намірів, умислу), досліджені докази підтверджують наявність об`єктивної сторони порушення вимог антимонопольного законодавства, що є достатньою підставою для накладення штрафу. Зазначені обставини у своїй сукупності підтверджують наявність у апелянтів можливості обмінюватися інформацією та координувати свою діяльність, натомість їх існування не може бути результатом випадкового збігу обставин чи наслідком дії об`єктивних чинників, а свідчить про те, що апелянти узгоджували поведінку, що виключає змагальність досліджуваних у даній справі процедур аукціону. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Відповідно до ст. ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Судові витрати. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням наведеного, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на скаржників. Керуючись ст.129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство ЮКОН» та Фізичної особи-підприємця Самуляка Романа Ярославовича залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 18.03.2026 у справі №914/2452/25 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржників. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку. Повний текст постанови складено і підписано 09.07.2026. Головуючий суддя В.О. Ржепецький Судді С.В. Іванчук Р.В. Міліціанов