Постанова Кропивницький апеляційний суд № 405/5199/23

ПОСТАНОВА Іменем України 08 липня 2026 року м. Кропивницький справа № 405/5199/23 провадження № 22-ц/4809/19/26 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Письменного О. А., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Блумі», розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Блумі» на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда (суддя Шевченко І. М.) від 09.02.2024, ВСТАНОВИВ: 1.Короткий зміст позовних вимог 26.07.2023 ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду м. Кіровограда з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Блумі» (далі за текстом цієї постанови ТОВ «Блумі», роботодавець, відповідач) про стягнення заборгованості по заробітній платі за червень 2023 року у сумі 11 000,00 грн та компенсації за дні невикористаної відпустки в сумі 1774.20 грн. Позов обґрунтовано тим, що з 19.04.2023 по 28.06.2023 позивачка була у трудових відносинах з відповідачем, працювала на посаді мерчендайзера у секторі по роботі з сучасним роздрібом відділу збуту. 28.06.2023 вона була звільнена з роботи за згодою сторін, але супереч закон у день звільнення відповідач не провів з нею розрахунок. На день звільнення з роботи позивач повинен був сплатити їй заробітну за відпрацьовані 20 робочих днів в сумі 11000,00 грн та компенсацію за 5 календарних днів невикористаної щорічної відпустки в сумі 1774,20 грн. По день звернення до суду відповідач не провів з нею розрахунок. 2.Короткий зміст оскарженого рішення суду 09.02.2024 Ленінський районний суду м. Кіровограда ухвалив рішення, яким позов ОСОБА_1 до ТОВ «Блумі» задовольнив, стягнув з ТОВ «Блумі» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 11000,00 грн та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 1 774,20 грн. В порядку розподілу судових витрат суд стягнув з ТОВ «Блумі» на користь держави судовий збір у розмірі 1 073,60 грн. Суд мотивував своє рішення тим, що позов є доведеним, відповідач порушив трудове законодавство в частині виплати позивачці заробітної плати за червень місяць 2023 року та інших сум, які їй належать при її звільнені. 3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Відповідач ТОВ «Блумі», від імені якого діє представник адвокат Петров Євген Володимирович, звернулося до Кропивницького апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 09.02.2024 у справі № 405/5199/23, просить скасувати вказане рішення й ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю. 4.Відзив на апеляційну скаргу від позивачки ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надійшов. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3, ст. 360 ЦПК України). 5.Короткий зміст пояснень учасників справи, висловлених у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову у позовах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Оскільки у справі № 405/5199/23 ціна позову складає 12774,20 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028 х 100 = 302800 грн), а справа не належить до виключень, передбачених п. 2 ч. 6 ст. 19 та ч. 4 ст. 274 ЦПК України, розгляд цієї справи здійснюється судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи викладене, справа переглядається судом апеляційної інстанції за наявними у ній матеріалами без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) та без проведення судового засідання і його фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Згідно з ч. 4, ч. 5 ст. 268 та ст. 383 ЦПК України, постанова в такому випадку не проголошується, а датою її ухвалення є дата складання повного тексту судового рішення. 6.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скаргиза наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не повною відповідає зазначеним нормам закону, а томувимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню частково. 7.Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини: На підставі наказу директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Блумі» від 17.04.2023 № 26-к ОСОБА_1 була прийнята на посаду мерчендайзера у сектор по роботі з сучасним роздрібом відділу збуту з 19.04.2023 з окладом згідно зі штатним розкладом (а. с. 33). Крім того, 19.04.2023 ТОВ «Блумі» і ОСОБА_1 укладений трудовий договір №

183. Згідно з п. 1.6 цього договору він є безстроковим (а. с. 37). 31.05.2023 директор ТОВ «Блумі» видав наказ № 47-н «Про звільнення працівника та виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки» згідно з яким буцімто на підставі заяви ОСОБА_1 від 31.05.2023 за згодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України) вона підлягає звільненню з роботи з 31.05.2023 з виплатою їй грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період 19.04.2023 31.05.2023 2 календарних дні (а. с. 47). Проте заяву від 31.05.2023 про звільнення за власним бажання ОСОБА_1 роботодавцю не подавала. 01.06.2023 директор ТОВ «Блумі» видав наказ № 51-к, яким скасував свій попередній наказ від 31.05.2023 № 47-н про звільнення ОСОБА_1 , як такий, що не набрав чинності з внесенням відповідного запису у трудову книжку (а. с. 48). 09.06.2023 ОСОБА_1 не змогла потрапити на робоче місце у приміщенні ТЦ «Епіцентр» у зв`язку з діями особи на прізвище ОСОБА_2 та блокуванням її перепустки службою персоналу, у зв`язку із чим вона звернулася до органу поліції - Кропивницьким РУП ГУНП в Кіровоградській області із заявою, на яку надано відповідь про підтвердження події, але відсутність факту правопорушення, який підлягав би розслідуванню (а. с. 74). 28.06.2023 ОСОБА_1 подала директору ТОВ «Блумі» заяву про звільнення з займаної посади за згодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України) з 28.06.2023 (а. с. 50). 28.06.2023 директор ТОВ «Блумі» видав наказ № 58-к «Про звільнення працівника ОСОБА_1 » згідно з яким позивачку звільнено з посади мерчендайзера у сектор по роботі з сучасним роздрібом відділу збуту за згодою сторін згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України з 28.06.2023 на підставі її заяви від 28.06.2023 (а. с. 49). Про факт звільнення з роботи 28.06.2023 за згодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України, у трудовій книжці ОСОБА_1 здійснено записом №

19. Будь-яких розрахунків в день звільнення 28.06.2023 та надалі ТОВ «Блумі» зі звільненою працівницею ОСОБА_1 не проводило. 8.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення 8.1.Норми права та їх джерела Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст. 43 Конституції України). Законодавче регулювання оплати праці: Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці»). Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону № 108/95-ВР, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України). Аналогічне визначення заробітної плати міститься у ст. 24 Закону № 108/95-ВР. Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону № 108/95-ВР роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. Законодавче регулювання відпусток: Тривалість відпусток визначається цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами України, а також трудовим та/або колективним договором і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про відпустки»). Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки»). У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», ч. 1 ст. 83 КЗпП України). Роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника (ч. 1 ст. 47 КЗпП України). При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (ст. 116 КЗпП України). Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Першого протоколу, є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені. 8.2.Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України). Відповідно до п. 2 ст. 221 КЗпП України трудові спори розглядаються, зокрема, місцевими загальними судами. Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 233 КЗпП України у редакції на час виникнення спірних правовідносин). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зробила висновок, що, зважаючи на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені ст. 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності. У цій справі між сторонами виник спір щодо невиплати відповідачем позивачці в день її звільнення з роботи всіх, як вона вважає, належних їй сум: заробітної плати за червень 2023 року, компенсації за 5 днів невикористаної щорічної відпустки. Відповідач у відзиві на позовну заяву фактично підтвердив, що у день звільнення ОСОБА_1 з роботи (28.06.2023) та після цього він не виплачував позивачці заробітну плату та компенсацію за дні невикористаної відпустки так, як продовж червня місяця 2023 року (до її звільнення) вона не з`являлася на роботу з нез`ясованих причин, відповідно права на отримання заробітної плати, а також права на щорічну відпуску за цей період не набула. Отже, між сторонами існує спір щодо виконання ОСОБА_1 її трудових обов`язків з 01.06.2023 по 28.06.2023 та виникнення фактичних підстав для отримання нею грошової винагороди за виконану роботу (заробітної плати), а також права на певну кількість днів щорічної відпустки. Суд першої інстанції вважав, що у справі доведено те, що у червні 2023 року ОСОБА_1 відпрацювала 20 робочих днів, а тому вона набула право на отримання заробітної плати у сумі 11000,00 грн та 5 календарних днів щорічної відпустки, які не використала. З огляду на це, а також те, що відповідач визнав ту обставину, що у зв`язку зі звільненням позивачки будь-які виплати їй не здійснювалися, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову. Відповідач не погодився з рішенням суду, оскаржив його з підстав недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Відповідно до положень ч. 3 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України). Згідно із практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово вказував на стандарті доказування на підставі переваги бульщш вагомих доказів (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Верховний Суд підкреслив, що такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, який у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей» … Суд повинен вирішити, чи з`являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри. Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 16.08.2018 у справі № 242/5780/16-ц. З матеріалів справи, яка переглядається в апеляційному порядку, а саме з копії штатного розпису ТОВ «Блумі» на 2023 рік вбачається, що посадовий оклад мерчендайзера (код за класифікатором професій 3415) становить 11000,00 грн (а. с. 34). Як правильно встановив суд першої інстанції, позивачка до звільнення з роботи 28.06.2023 працювала на посаді мерчендайзера у сектор по роботі з сучасним роздрібом відділу збуту, а її посадовий оклад у червні 2023 року становив 11000, грн на місяць. Згідно з п. 3.1. укладеного між сторонами у справі у письмовій формі трудового договору від 19.04.2023 № 183 вони домовилися, що режим робочого часу Працівника є повним робочим днем та враховує додаткову оплату понад нормованих робочим часом годин в разі виникнення обставин, коли мова йде про збільшення кількості клієнтів та доходу (прибутку) Підприємства (а. с. 37). При цьому умовами вказаного трудового договору тривалість робочого часу та режим роботи не визначені. Проте відповідно до ч. 1 ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Згідно з ч. 1 ст. 52 КЗпП України для працівників установлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п`ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує роботодавець за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51). Аналіз змісту табеля обліку використання робочого часу відділу збуту електротоварів ТОВ «Блумі» за період 01.06.2023 30.06.2023, а саме рядків за номерами 21, 25, 30, 37, 47, 48, 50, які містять інформацію про відпрацьований час інших осіб на аналогічних посадах, дає підстави для висновку про те, що робота на посаді мерчендайзера ТОВ «Блумі» передбачає 8-годинний робочий день при п`ятиденному робочому тижні (а. с. 51 56). Заперечення відповідача на позов та рішення суду першої інстанції полягають у тому, що у період 01.06.2023 28.06.2023 ОСОБА_1 , мерчендайзер ТОВ «Блумі», не виконувала передбачену трудовим договором роботу, оскільки не з`являлася на роботу з нез`ясованих причин. На підтвердження своїх доводів відповідач посилався на табель обліку використаного робочого часу, як основу для розрахунку заробітної плати працівника (а. с. 51 56). Відповідно до ст. 14 Закону України «Про державну статистику» органи державної статистики затверджують статистичну методологію та звітно-статистичну документацію, а також типові форми первинної облікової документації, необхідні для проведення державних статистичних спостережень. Типові форми первинного обліку, затверджені наказом Держкомстату від 05.12.2008 № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці», використовуються з метою обліку використання робочого часу усіх категорій працюючих, для контролю за дотриманням встановленого режиму робочого часу, для отримання даних про відпрацьований час та інших показників, необхідних для складання форм державних статистичних спостережень з праці. Зокрема, типова форма № П-5 «Табель обліку використання робочого часу» надається як рекомендована для застосування і використовується як формалізований набір показників у складі первинного обліку підприємства щодо використання робочого часу, необхідний для заповнення форм державних статистичних спостережень з праці. При цьому обов`язковим є наявність первинного обліку показників щодо використання робочого часу, які вносяться до табеля, й за необхідності можуть встановлюватися особливості такого обліку. Водночас те, що відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону № 108/95-ВР роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи автоматично не дає підстав вважати єдино можливим і неспростовним доказом використання робочого часу відповідний табель. Табель обліку використання робочого часу відділу збуту електротоварів ТОВ «Блумі» за період 01.06.2023 30.06.2023 складений і затверджений однією особою директором ТОВ «Блумі» Терзіянцем О. І. Отже, цей документ є одностороннім, а його зміст повністю залежить від відповідача. Тому, на випадку спору, об`єктивність його відомостей є вразливою та може викликати сумніви щодо їх достовірності. Зокрема, позивачка заперечує свою відсутність на роботі продовж спірного періоду. Оцінюючи пояснення сторін та докази у справі, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з Розділом ІІ «Завдання та обов`язки» Посадової інструкції мерчендайзера сектору по роботі з сучасним роздрібом відділу збуту ТОВ «Блумі», яка затверджена директором ТОВ «Блумі» 03.01.2023, виконання таким працівником трудових обов`язків не передбачає роботу на одному конкретному місці. Навпаки, його робота здебільшого має виконуватися безпосередньо у точках продажу товарів в різних магазинах та точках продажу товарів (а. с. 35). За Національним класифікатором України «Класифікатор професій» професія мерчендрайзер (код: 3415) відноситься до технічних та торгових представників. Це вказує на те, що контроль з боку роботодавця за відпрацюванням мерчендайзером норми робочого часу може бути ускладнений. Водночас відповідно до п. 1.5 вже згаданої посадової інструкції мерчендайзера сектору по роботі з сучасним роздрібом відділу збуту ТОВ «Блумі» у разі відсутності мерчендайзера на робочому місці (хвороба, відпустка, відрядження тощо) виконання його обов`язків забезпечує начальник структурного підрозділу, до якого він належить. Тобто, безпосередній контроль за знаходженням мерчендрайзера на роботі має здійснювати начальник його структурного підрозділу, у випадку позивачки керівник сектору по роботі з сучасним роздрібом відділу збуту або керівник відділу збуту. Проте будь-яких доказів того, начальником сектору по роботі з сучасним роздрібом відділу збуту ТОВ «Блумі» або керівником відділу збуту у червні 2023 року були зафіксовані випадки відсутності на робочому місці ОСОБА_1 , а також доказів того, що ними вживалися відповідні заходи, відповідач до суду не надав. Отже, доказів того, що безпосередній керівник повідомляв директора ТОВ «Блумі», який склав табель обліку робочого часу, про відсутність мерчендрайзера ОСОБА_1 на роботі до суду не надано. З огляду на це виникає питання про те, на підставі чого були внесені до табеля обліку робочого часу про нез`явлення позивачки на роботу у спірний період з невідомих причин. Згідно зі ст. 140 КЗпП України трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю. У необхідних випадках заходи дисциплінарного впливу застосовуються стосовно окремих несумлінних працівників. Порушення трудового розпорядку, зокрема відсутність працівника на роботі без поважних причин, може бути підставою для притягнення його до відповідальності, а тому обставини та причини такого нез`явлення підлягають встановленню. Доказів того, що відповідач продовж 01.06.2023 - 28.06.2023 намагався з`ясувати причини стверджуваної ним відсутності позивачки на роботі (надсилання ОСОБА_1 листів, повідомлень, пропозицій надати пояснення щодо її відсутності на роботі тощо) він до суду не надав. З огляду на таке, колегія суддів апеляційного суду погоджується з оцінкою доказів, які надав суд першої інстанції, та правильністю його висновку про те, що у спірний період позивачка відпрацювала 20 робочих днів, тобто виконувала роботу за відповідною посадою згідно з встановленою ТОВ «Блумі» тривалістю робочого часу та режим роботи. Оскільки сторони у справі визнають, що у день звільнення позивачки й надалі відповідач не виплачував їй будь-яких сум грошових коштів, колегія суддів апеляційного суду погоджується з правильністю висновку місцевого суду про порушення відповідачем трудових прав позивачки на оплату праці та своєчасне отримання належних їй сум при звільненні. Доводи апеляційної скарги, яку подав відповідач, не спростовують правильність цих висновків суду першої інстанції. Однак, з огляду на те, що у червні 2023 року було 22-х робочих днів, а ОСОБА_1 відпрацювала лише 20, суд помилково стягнув з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі місячного посадового окладу 11000,00 грн, тобто за повний відпрацьований місяць. Фактично заборгованість відповідача перед позивачкою по заробітній платі за період 01.06.2023 28.06.2023 становить: 11000 : 22 х 20 = 10000,00 грн (ця сума вказана без утримання податків й інших обов`язкових платежів). У зв`язку із цим рішення суду першої інстанції в цій частині належить змінити. Крім того, стягуючи з відповідача на користь позивачки компенсацію за п`ять днів невикористаної щорічної відпустки, суд не врахував наступне. Відповідно до п. 4.5 укладеного між сторонами у справі у письмовій формі трудового договору від 19.04.2023 № 183 Працівнику надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 24 календарних дні. За відпрацьований позивачкою на посаді мерчендрайзера період 19.04.2023 28.06.2023 кількість календарних днів становить

71. Отже, за вказаний період позивачка добула право на п`ять калеендарних днів щорічної оплачуваної відпустки, а саме: 24 : 365 х 71 = 4,66 (за правилами округлення 5 к. дн.). Проте, поза увагою суду залишилася та обставина, що у зв`язку із помилковим виданням директором ТОВ «Блумі» наказу від 31.05.2023 № 47-н «Про звільнення працівника та виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки», згідно з яким серед іншого ОСОБА_1 грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за період 19.04.2023 31.05.2023 2 календарних дні (а. с. 47). Та обставина, що така компенсація була нарахована відповідачем і сплачена позивачці підтверджується довідкою ТОВ «Блумі» від 06.10.2023 № 45 (а. с. 46), яку відповідач подав до суду разом з відзивом на позовну заяву, а також випискою з поточного (банківського) рахунку позивачки (а. с. 10, див. на звороті), яку вона подала до суду разом з позовною заявою та згідно з якою кошти їй сплачені 31.05.2023. Таким чином, оскільки станом 28.06.2023 вона невикористане право на три календарних дні щорічної відпустки та не виявила бажання відбути їх з наступним звільненням згідно зі ст. 3 Закону № 504/96-ВР, то відповідно до ч. 1 ст. 83, ч. 1 ст. 116 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 вказаного Закону у роботодавця (відповідача у справі) виникає обов`язок виплатити відповідну грошову компенсацію, а саме: 3 х 520,43 = 1560 грн, де: 3 кількість календарних днів невідбутої відпустки, 520,43 грн, середньоденна заробітна плата позивачки згідно з довідкою ТОВ «Блумі», яка розрахована відповідно до п. 8 Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 у редакції, яка була чинною на час звільнення позивачки (а. с. 36). Натомість суд першої інстанції помилково присудив позивачці грошову компенсацію за п`ять календарних днів невідбутою відпустки, не врахувавши, що компенсацію за два дні вона вже отримала 31.05.2023. До того ж в основу свого розрахунку суд поклав неправильно визначений розмір середньоденної заробітної плати позивачки. З огляду на це і в цій частині рішення суду належить змінити. 9.Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Водночас гідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Загалом суд правильно встановив обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин. Поряд з цим суд у своїх розрахунках стягуваних з відповідача на користь позивачкою сум грошових коштів неправильно обрахував розмір заборгованості із заробітної плати, а також розмір компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, а тому оскаржене рішення належить змінити в частині розміру стягуваної заборгованості, в решті залишити без змін. 10.Про судові витрати Одним із принципів цивільного судочинства, закріплених у п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У цій справі позивачка звільнена від сплати судового збору відповідно до закону, про будь-які інші судові витрати вона суд не повідомила. Відповідач про судові витрати у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції не повідомляв, у зв`язку із поданням ним апеляційної скарги сплатив судовий збір у сумі 1610,40 грн (а. с. 104), про інші судові витрати суд не повідомив. З огляду на те, що суд першої інстанції стягнув з відповідача в дохід держави судовий збір у мінімальному розмірі, то незначна зміна апеляційним судом судового рішення не дає підстав для проведення перерозподілу мінімально розміру судового збору, а також присудження відповідачу судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ: Вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Блумі» задовольнити частково, змінивши рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 09.02.2024 у його мотивувальній та резолютивній частинах. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Блумі» задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Блумі» (код юридичної особи у ЄДР: 39215751) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 )заборгованість по заробітній платі за червень 2023 року в сумі 10000,00 грн та грошову компенсацію за не використані дні щорічної відпустки в сумі 1560,00 грн, а всього 1560,00 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів. В іншій частині рішення Ленінського районного суду Кіровоградської області від 09.02.2024 - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий О. Л. Карпенко Судді: С. М. Єгорова О. А. Письменний