Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/7552/26

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/7552/26 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дмитришена Р.М. Суддя-доповідач - Драчук Т. О. 08 липня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди, В С Т А Н О В И В : в травні 2026 року позивач, - військова частина НОМЕР_1 , звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача військової частини НОМЕР_1 на загальну суму 6 848 грн 08 коп майнової шкоди. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 26.05.2026 позовну заяву військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди разом з доданими до неї матеріалами повернуто особі, яка її подала. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Згідно з ч. 2 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Враховуючи положення ст. 312 КАС України, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції зазначив, що наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» від 17.02.2023 №11-ОС, зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення молодшого сержанта ОСОБА_1 призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, зарахованого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 13.02.2023 № 176-ОС у розпорядження начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону, який прибув для подальшого проходження військової служби з прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України 17.02.2023 Згідно з рапортом начальника служби охорони здоров`я станом на 17 годину 10.05.2024 місце перебування сержанта ОСОБА_1 невідоме. Як зазначає позивач, ОСОБА_1 по теперішній час відсутній на військовій службі без поважних причин, документи які підтверджували б правомірність відсутності його на військовій службі до НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону не надходили. Відповідно до п. 1 наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону "Про результати службового розслідування" від 29.05.2024 №847-ОД факти викладені в рапорті начальника служби охорони здоров`я від 25.01.2024 №13/6216/24-Вн, щодо відсутності на обстежені військово-лікарською комісією Головного військово-медичного клінічного центру (Центральний клінічний госпіталь м. Київ) сержанта ОСОБА_1 - підтвердились. Згідно з п. 3 вищезгаданого наказу, в діях сержанта ОСОБА_1 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального Кодексу України. Разом з тим, відділу морально-психологічного забезпечення наказано: направити до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, матеріали службового розслідування стосовно ОСОБА_1 , в діях якого вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального Кодексу України. Відділу юридичного забезпечення наказано, після порушення кримінального провадження за ч.5 ст. 407 КК України по військовослужбовцю сержанту ОСОБА_1 підготувати документи для стягнення суми збитків завданих державі у розмірі 6848,08 грн згідно довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 10 по 17 травня 2024 року. Головному бухгалтеру - начальнику фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) наказано, здійснити записи до "Книги обліку грошових стягнень і нарахувань НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону" про суми збитків завданих державі у розмірі 6848,08 грн. У разі поновлення сержанта ОСОБА_1 на всі види забезпечення НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону, утримання проводити не більше 20% від нарахованого щомісячного грошового забезпечення до відшкодування завданих збитків. Таким чином, станом на даний час відповідач є військовослужбовцем, який самовільно залишив місце служби, наказ про його звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу не видавався, а сума збитків, заподіяних вказаною особою у розмірі становить 6848,08 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою. Судом першої інстанції з`ясовано, що позивачем до позовної заяви долучено звернення до відповідача для досудового врегулювання спору від 11.05.2026 №10/9035-26-Вих. Утім не надано доказів звільнення відповідача з військової служби, так і доказів відмови відповідача відшкодувати завдану шкоду. Крім того, суд першої інстанції звернув увагу, що згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" у разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди здійснюється шляхом пред`явлення військовою частиною, установою, організацією, закладом цивільного позову в кримінальному провадженні в порядку, встановленому законом. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про повернення позовної заяви на підставі п. 4 ч. 4 ст. 169 КАС України. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч.4 ст.5 КАС України, суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом. Як передбачено вимогами ст. 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Згідно з ч.3-5 ст.10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» встановлено, що відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування. Відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування. Відшкодування такої шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу, командир (начальник) якої (якого) старший за службовим становищем, у разі відмови особи від її добровільного відшкодування. У разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди здійснюється шляхом пред`явлення військовою частиною, установою, організацією, закладом цивільного позову в кримінальному провадженні в порядку, встановленому законом. Відповідно до ст.12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку. Згідно з п.п.6 ч.5 ст.160 КАС України в позовній заяві зазначаються, зокрема, відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору. Статтею 17 КАС України передбачено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Як передбачено п.4 ч.4 ст.169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не надав доказів звернення до відповідача для досудового врегулювання спору у випадках, в яких законом визначено обов`язковість досудового врегулювання, або на момент звернення позивача із позовом не сплив визначений законом строк для досудового врегулювання спору. згідно з матеріалами справи, а саме відповідно до п. 1 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про результати службового розслідування" від 29.05.2024 №847-ОД факти викладені в рапорті начальника служби охорони здоров`я від 25.01.2024 №13/6216/24-Вн, щодо відсутності на обстежені військово-лікарською комісією Головного військово-медичного клінічного центру (Центральний клінічний госпіталь м. Київ) сержанта ОСОБА_1 - підтвердились. Згідно з п. 3 вищезгаданого наказу, в діях сержанта ОСОБА_1 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального Кодексу України. Разом з тим, відділу морально-психологічного забезпечення наказано: направити до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, матеріали службового розслідування стосовно ОСОБА_1 , в діях якого вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального Кодексу України. Відділу юридичного забезпечення наказано, після порушення кримінального провадження за ч. 5 ст. 407 КК України по військовослужбовцю сержанту ОСОБА_1 підготувати документи для стягнення суми збитків завданих державі у розмірі 6848,08 грн згідно довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 10 по 17 травня 2024 року. Головному бухгалтеру - начальнику фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) наказано, здійснити записи до "Книги обліку грошових стягнень і нарахувань НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону" про суми збитків завданих державі у розмірі 6848,08 грн. У разі поновлення сержанта ОСОБА_1 на всі види забезпечення НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону, утримання проводити не більше 20% від нарахованого щомісячного грошового забезпечення до відшкодування завданих збитків. Таким чином, станом на даний час відповідач є військовослужбовцем, який самовільно залишив місце служби, наказ про його звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу не видавався, а сума збитків, заподіяних вказаною особою у розмірі становить 6848,08 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою. Також, позивачем до позовної заяви долучено звернення до відповідача для досудового врегулювання спору від 11.05.2026 №10/9035-26-Вих. В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи лист за трек-номером (R180080031023) вручено одержувачу 23.05.2026. З адміністративним позов військова частина НОМЕР_1 звернулась 21.05.2026, тобто до одержання особою відповідного листа. Крім того, колегія суддів зауважує, що згідно з ч.3 ст.10 та вимог ст.12 ЗУ «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» відшкодування шкоди, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування. Така відмова у матеріалах справи відсутня. Також, відповідно до вимог ст.12 ЗУ «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку. Проте, позивачем доказів факту звільнення відповідача суду надано не було. Крім того, суд зазначає, що ч.3 ст.10 ЗУ №160-IX не є застосовною, оскільки позивач не є військовозобов`язаним чи резервістом. Також, суд зауважує, що самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу є правопорушенням. В залежності від конкретних обставин, таке діяння може бути кваліфіковане як адміністративне чи кримінальне правопорушення. В незалежності від того, як буде кваліфікований вчинок, спільним як для адміністративного так і для кримінального правопорушення є: суб`єкт - військовослужбовець; суб`єктивна сторона прямий умисел з метою тимчасового ухилення від служби; об`єкт - порядок проходження військової служби. Тому, колегія суддів вважає, що вимоги про відшкодування шкоди державі мають бути пред`явлені позивачем шляхом подання цивільного позову в кримінальному провадженні у суді загальної юрисдикції або шляхом звернення з позовною заявою до адміністративного суду в загальному порядку лише з урахуванням вимог законодавства. Крім того, колегія суддів ще раз наголошує, що лист від 11.05.2026 №10/9035-26-Вих за трек-номером (R180080031023) вручено одержувачу лише 23.05.2026. З адміністративним позов військова частина НОМЕР_1 звернулась 21.05.2026, тобто до одержання особою відповідного листа. Отже, на момент подання адміністративного позову були наявні підстави для його повернення згідно з вимогами п.4 ч.4 ст.169 КАС України. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо повернення адміністративного позову особі, яка його подала. Щодо доступу до правосуддя, колегія суддів зазначає, що згідно з ч.8 ст.169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Тобто, в даному випадку відсутнє позбавлення особи на доступ до правосуддя. Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З урахуванням вказаного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, а відтак, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Драчук Т. О. Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.