Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 522/3295/26

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 522/3295/26 Перша інстанція: суддя Косіцина В.В. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Вербицької Н.В., суддів Джабурії О.В., - Кравченка К.В., при секретарі судового засідання Худика С.А., за участю представника апелянта Саркісяна А.Р., позивачки ОСОБА_1 , її представника адвоката Каланжова В.М., перекладача Нгуєн Хунг Ван, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 15 червня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень про примусове повернення та примусове видворення, В С Т А Н О В И Л А : 05 березня 2026 року громадянка В`єтнаму ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду м.Одеса з позовною заявою, в якій з урахуванням уточнень просила визнати протиправним та скасування рішення ГУ ДМС в Одеській області №5101100100000697 про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства щодо громадянки В`єтнаму НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона не отримувала рішення про примусове повернення. Позивач наголосила, що невручення рішення про примусове повернення або ненадання належної можливості з ним ознайомитися, позбавляє її можливості реалізувати право на судовий захист та є підставою для визнання цього рішення неправомірним, що має наслідком визнання неправомірним рішення про примусове видворення, яке прийнято на підставі неврученого особі рішення про примусове повернення. Крім того, позивач просила врахувати при розгляді справи, що вона є матір`ю трьох неповнолітніх дітей, народжених на території України у 2010, 2020 та 2021 роках та перебуває у шлюбі з громадянином В`єтнаму, який має посвідку на постійне місце проживання в Україні. Позивач зазначила, що рішення про її примусове видворення за межі України є фактичним розлученням її з трьома малолітніми дітьми громадянами України, що є непропорційним втручанням у її право на сімейне життя та порушує права дітей. Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що ГУ ДМС в Одеській області 09.01.2025 прийнято рішення № 5101130100017468 про примусове повернення в країну походження або третю країну позивача, та зобов`язано останню покинути територію України у термін до 07.02.2025. Оскільки у визначений термін громадянка СР В`єтнам ВуТхіТхо з території України не виїхала та є обґрунтовані підстави вважати, що позивач ухиляється від виконання такого рішення, 12.02.2026 року ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішення про примусове видворення. Вважаючи вказані рішення обґрунтованими та такими, що прийняті у відповідності до ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідач просив у позові відмовити. Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 15 червня 2026 року позовну заяву ВуТхіТхо задоволено у повному обсязі. Визнано протиправними та скасовані рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 09 січня 2025 року № 5101130100017468 про примусове повернення громадянки В`єтнаму - ВуТхіТхо, ІНФОРМАЦІЯ_1 , до країни походження або третьої країни, та від 12 лютого 2026 року № 5101100100000697 про примусове видворення з України громадянки В`єтнаму - НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що сам по собі факт перебування позивача у шлюбі з громадянином України чи наявність дітей, народжених в Україні, не спростовує встановлені відповідачем порушення з боку позивача та не є підставою для скасування оскаржуваних рішень, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і сімейні обставини не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України. Вказані факти можуть бути підставою для оформлення права такої особи на проживання (перебування) в Україні, але не можуть самі по собі заміняти передбачені законом дії такої особи для реалізації цього права. Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, у зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що громадянці В`єтнаму ОСОБА_1 06 лютого 2009 року ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області видано дозвіл на імміграцію в Україну за № НОМЕР_2 . 09 лютого 2009 року ВуТхіТхо видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_3 терміном дії безстроково. ВуТхіТхо має трьох дітей, а саме: - ДангМіньХинг, ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , та відповідно до копії паспорту № НОМЕР_5 , є громадянином України; - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 , та відповідно до копії паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_7 , є громадянином України; - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_8 , та відповідно до копії паспортного громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_9 , є громадянином України. Позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянином Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_3 , який має посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_10 , видана 25.05.2007, має зареєстроване місце проживання у власній квартирі АДРЕСА_1 . Ву ОСОБА_4 та її чоловік ОСОБА_3 визнані на території України багатодітною сім`єю, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_11 від листопада 2021 року (а.с.26). 13 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до ГУ ДМС в Одеській області про обмін посвідки на постійне проживання у зв`язку з непридатністю попередньої посвідки для подальшого використання. 15 листопада 2024 року ГУ ДМС в Одеській області прийнято рішення за №51032300023759 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання, відповідно до якого на підставі пп.3 п.62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018р. №321, відмовлено ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання. 09 січня 2025 року ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішення №315055 про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну, відповідно до якого виданий ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянці Соціальної Республіки В`єтнам, дозвіл на імміграцію № НОМЕР_2 від 06.02.2009 визнано недійсним на підставі п.1 ч.1 ст.12-1 Закону України «Про імміграцію». Посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 9.02.2009, яка видана на ім`я громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 відповідно до пп.1 п.64, пп.4 п.72 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018р. №321, скасована, визнана недійсною, підлягає вилученню та знищенню. 09 січня 2025 року ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішення №5101130100017468 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язано її покинути територію України у термін до 07.02.2025 року. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.05.2025року по справі за №420/6408/25 визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ДМС України в Одеській області №315055 від 9.01.2025р. про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання № НОМЕР_12 від 9.02.2009р. громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов`язано ГУ ДМС України в Одеській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2025року по справі за №420/6408/25 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.05.2025р. скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено. 12 лютого 2026 року працівниками ГУ ДМС України в Одеській області виявлено на ринку « 7км» громадянку Соціалістичної Республіки В`єтнам НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та запрошено її до ГУ ДМС України в Одеській області за адресою: м.Одеса, вул.Тараса Кузьміна,

33. У результаті проведеної перевірки відібраних пояснень у позивача ГУ ДМС України в Одеській області встановлено, що громадянка Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибула на територію України в останнє 09.01.2019 року через аеропорт «Одеса» по паспортному документу громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам для виїзду за кордон серії № НОМЕР_13 терміном дії 7.03.2018р. - 7.03.2028р. 12.02.2026р. о 14:15год. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затримано відповідно до протоколу про адміністративне затримання серії №МОД 000355 на підставі ч.2 ст.263 КУпАП у зв`язку з вчиненням правопорушення, передбаченого ч.2 ст.203 КУпАП для з`ясування обставин правопорушення. Постановою про накладення адміністративного стягнення від 12.02.2026р. серії ПН МОД № 012807 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 5 100 грн за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме: перевищення встановленого строку перебування в Україні не більш як на 30 днів. 12 лютого 2026 року ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішення №5101100100000697, яким вирішено примусово видворити з України громадянку Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 12.02.2026 року ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішення про поміщення громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, з метою ідентифікації або для забезпечення примусового видворення. Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 13 лютого 2026 року по справі № 522/1983/26, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2026 року, ГУ ДМС в Одеській області відмовлено в задоволенні позову про затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України громадянки В`єтнаму НОМЕР_1 . Вважаючи протиправними та такими що підлягають скасуванню рішення ГУ ДМС в Одеській області від 09 січня 2025 року № 5101130100017468 про примусове повернення та рішення про примусове видворення від 12 лютого 2026 року № 5101100100000697, громадянка В`єтнаму - ВуТхіТхо звернулась до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, рішення про примусове повернення позивачу не було вручено. Тобто, під час ухвалення рішення про примусове видворення, ГУ ДМС України в Одеській області порушило встановлену процедуру ухвалення такого рішення, не направивши та/або не оголосивши зміст прийнятого рішення позивачці, не дослідило належним чином усі обставини та не дало їм належну правову оцінку, в тому числі, в частині підстав ухвалення такого рішення та формально підійшло до оцінки критеріїв, за яких особа не може бути видворено в країну походження без їх належної перевірки. Крім того, суд зазначив, що оскаржуване рішення прийнято без урахування справедливого балансу інтересів держави і позивача, наявність тривалих сімейних зв`язків та відповідних наслідків для сімейного життя позивача, оскільки, у ньому необґрунтовано, у чому саме полягає інтерес держави щодо примусового повернення позивача, не наведено ризиків його залишення на території України, які б підтверджувалися належними доказами (наприклад, вчинення кримінальних правопорушень проти власності, проти інтересів держави або суспільства). Більше того, таке рішення призведе до надмірного втручання держави у право на сімейне життя, оскільки, призведе або до розлучення дітей з матір`ю або до вимушеного переселення дітей громадян України поза її межі через неможливість самостійного перебування на території України без законного представника. Судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі Закон № 3773-VI). Відповідно ч.1-ч.3ст. 3 Закону № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. За приписами ч.1 ст. 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання. Згідно ст. 1 Закону України від 07.06.2001 № 2491-III «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію. Згідно з пунктами 2, 3, 4 частини першої статті 12 Закону № 2491-ІІІ дозвіл на імміграцію відкликається органом, що його надав, якщо: дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. Згідно ч.2 ст. 12 Закону №2491-ІІІ у разі відкликання дозволу на імміграцію відкликається також посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну. Відповідно до положень ч.1, 2 ст. 13 Закону №2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, разом із рішенням про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання одночасно приймає рішення про примусове повернення. Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п`яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй. Відкликана або визнана недійсною посвідка підлягає вилученню центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону. Особа, стосовно якої прийнято рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, повинна виїхати з України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення. Якщо особа оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, виконання рішення про її примусове повернення призупиняється до набрання рішенням суду законної сили (ч.5 ст.13 Закону №2491-ІІІ). Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. В спірному випадку, як правильно встановлено судом першої інстанції, 09 січня 2025 року ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішення №315055 про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну, який виданий ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянці Соціальної Республіки В`єтнам, на підставі п.1 ч.1 ст.12-1 Закону України «Про імміграцію». Посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 9.02.2009р., видана на ім`я громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам НОМЕР_1 , відповідно до пп.1 п.64, пп.4 п.72 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018р. №321, скасована, визнана недійсною та є такою, що підлягає вилученню та знищенню. Законність ухвалення даного рішення підтверджена постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2025 року по справі за №420/6408/25. 09 січня 2025 року ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішення №5101130100017468 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язано її покинути територію України у термін до 07.02.2025р. Частиною 3 ст.26 Закону№ 3773-VI визначено, що один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України. Так, наказом МВС України, Адміністрації Держприкордонслужби та СБУ від 23.04.2012 № 353/271/150 затверджена Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства. Відповідно до абз.3 п.10 розділу 1 зазначеної Інструкції, після оголошення іноземцю рішення про примусове повернення посадові особи з`ясовують у іноземця намір оскаржити згадане рішення. У разі висловлення іноземцем наміру оскаржити це рішення негайно повідомляється центр надання правової допомоги, якщо іноземець самостійно не уклав угоду з адвокатом. Пунктом 2 розділу ІІ Інструкції № 353/271/150 визначено, що рішення про примусове повернення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення, за винятком випадків, коли місцезнаходження іноземця не встановлено, в присутності перекладача та/або законного представника (на вимогу особи) під підпис та обліковується посадовою особою органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, яка уповноважена складати документи для примусового повернення, у журналі обліку прийнятих рішень про примусове повернення та видворення з України іноземців та осіб без громадянства (додаток 3). У разі відмови іноземця від особистого підпису в рішенні про примусове повернення посадова особа робить про це запис у рішенні про примусове повернення в присутності двох свідків. Матеріали справи не містять доказів оголошення позивачу рішення від 09.01.2025 року про її примусове повернення, як і не містять доказів відмови позивача від отримання зазначеного рішення. З викладеного вбачається, що оскільки рішення про примусове повернення позивачу не оголошувалось, строк на його оскарження у позивача не розпочався. Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів отримання позивачем зазначеного рішення та з урахуванням того, що таке рішення позивачу не проголошувалось, суд першої інстанції вірно визнав його таким, що прийнято з порушенням ч.3 ст.26 Закону№ 3773-VI та п. 2 розділу ІІ Інструкції № 353/271/150, а тому підлягає скасуванню. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що з аналізу вищевикладених норм міграційного законодавства України вбачається, що іноземець або особа без громадянства, які перебувають в Україні, можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну у разі: - якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; - суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; - якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України. Так, рішення ГУ ДМС в Одеській області від 09.01.2025 року №5101130100017468 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язано її покинути територію України у термін до 07.02.2025 року прийнято на підставі інформації про визнання недійними дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання. Інших підстав, які б слугували для висновку про порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, відповідачем не встановлено. Водночас, рішення ДМС України про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни походження або до третьої країни має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на формальному приписі норми права. У постанові від 31 січня 2024 року у справі № 204/10229/22 Верховний Суд зазначив, що у разі застосування до особи процедури примусового повернення, видворення тощо, державні органи (ДМС) зобов`язані перевірити, чи не порушуватимуть такі процедури універсального й абсолютного принципу заборони вислання. Така перевірка передбачає оцінку ризику, яка має проводитися exnunc, тобто станом на момент прийняття рішення та повинна концентруватися на передбачуваних наслідках повернення заявника в країну походження з урахуванням загальної ситуації в цій країні та особистих обставин заявника. І лише з`ясувавши наявність визначених статтею 26 Закону № 3773-VI підстав для примусового повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну, а також в контексті спірних правовідносин особистих обставин заявника, можна визначити співмірність та пропорційність між застосованими до позивача заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону № 3773-VI, та його інтересами і правами, зокрема правом на повагу до приватного і сімейного життя подружжя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На тлі обставин цієї справи слід урахувати, що у своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово робив визначення критерію «необхідності у демократичному суспільстві». Так, при визначенні питання «необхідності у демократичному суспільстві» держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом. ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень, а тому будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене статтею 8 Конвенції не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві. Повертаючись до спірних правовідносин убачається, що приймаючи рішення про примусове повернення з підстав порушення позивачкою законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, відповідач виходив виключно з формальних обставин (положень пункту 4 частини першої статті 5-1 Закону № 3773-VI), без врахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Зокрема, відповідач не врахував, що позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянином Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_3 , який має посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_10 видана 25.05.2007, має зареєстроване місце проживання у набутій у власність квартирі АДРЕСА_1 . Разом із чоловікомпозивач має трьох спільних дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ДангТхуХа, ІНФОРМАЦІЯ_4 . Крім того, ВуТхіТхо та її чоловік ОСОБА_3 визнані на території України багатодітною сім`єю, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_11 від листопада 2021 року (а.с.26). Неналежне дослідження цих обставин відповідачем та відсутності мотивів їх неврахування може свідчити про порушення прав та інтересів позивачки, зокрема на повагу до приватного і сімейного життя подружжя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № №932/4626/23 від 25 лютого 2026 року. Так, відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Згідно зі статтею 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи таких посягань. Колегія суддів наголошує, що держава Україна підтримує демократичні принципи, які ґрунтуються на верховенстві права. Правова держава відрізняється своєю справедливістю та шляхетністю до законних прав особи. Відповідно до ст. 26 Конституції України суб`єкт владних повноважень під час виконання своїх функцій повинен дотримуватися конституційних гарантій прав іноземців. Отже, приймаючи рішення, відповідач мав дотримуватися справедливого балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. Верховний Суд у постанові від 26 січня 2024 року у справі № 522/11225/22 наголосив про необхідність врахування наслідків застосованого заходу до іноземця/особи без громадянства, його співмірності та пропорційності, врахування інтересів та прав особи, способу застосування уповноваженими органами заходу, виявлення волевиявлення та здійснення будь-яких дій з метою легалізації проживання на території України. Викладене є самостійною підставою для скасування оскаржуваного позивачем рішення відповідача від 09.01.2025 року про примусове повернення. Що стосується рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 12.02.2026 року №5101100100000697 про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства, яким вирішено примусово видворити з України громадянку Соціалістичної Республіки В`єтнам НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.1 ст.30 Закону № 3773-VI, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках. З оскаржуваного рішення про примусове видворення позивача вбачається, що підставою його прийняття слугувало ч.1 ст.30 Закону № 3773-VI, а саме якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення. Враховуючи викладене, оскільки рішення про примусове видворення позивача прийнято з урахуванням невиконання рішення про повернення від 09.01.2025 року, яке визнано незаконним та скасовано в межах розгляду цієї справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення позивача. Колегія суддів наголошує, що оскаржувані рішення не містять жодної оцінки співмірності балансу між приватним інтересом іноземця та публічним інтересом держави у контексті ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тобто під час прийняття рішень про примусове повернення до країни походження або третьої країни та примусове видворення, відповідачем не враховано, що позивач тривалий час проживає на території України, має сталі сімейні відносини, визнані разом із чоловіком на території України багатодітною родиною. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Оцінюючи викладене в сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 09 березня 2026 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Керуючись ст.ст. 288, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 15 червня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України. Головуючий: Н.В.Вербицька Суддя: О.В.Джабурія Суддя: К В.Кравченко