Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/5946/26

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/5946/26 Перша інстанція: суддя Стефанов С.О., П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідачаШляхтицького О.І., суддів: Семенюка Г. В., Федусика А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.05.2026 у справі № 420/5946/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом у якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо перебування громадянки ОСОБА_1 - представниці дискримінованої групи громадян України, євреїв та неєвреїв, асоційованих з ними, які виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю - у ситуації забороненой дискримінації порівняно з іншими пенсіонерами. Ця заборонена дискримінація полягає у відсутності нормативного механізму щодо здійснення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон у країну, з якою не укладено міжнародного договору, та у виникненні внаслідок застосування правових норм Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1596, менш сприятливих умов і становища для громадян України, які постійно проживають в Ізраїлі, з огляду на об`єктивну неможливість виконати вимоги Порядку щодо подання заяви через електронний кабінет ПФУ з використанням електронного підпису або особистого звернення до УПФУ чи банку на території України, що, у поєднанні з відмовою у визнанні альтернативних способів подання заяви про виплату пенсії на банківський рахунок, зокрема через уповноважених адвокатів, осіб за довіреністю або шляхом надсилання заяви з нотаріально засвідченим і легалізованим (апостильованим) підписом пенсіонера, призводить до фактичного позбавлення їх конституційного права на отримання пенсії в порівнянні з іншими громадянами України, та створює ситуацію, за якої представники дискримінованої групи, на відміну від інших пенсіонерів, змушені витрачати значні зусилля, час і кошти на звернення до суду з вимогами визнати протиправними дії, рішення та бездіяльність органів Пенсійного фонду; - зобов`язати відповідача вжити позитивні дії: 1) негайно припинити дискримінацію та утриматися від порушення принципу недискримінації; 2) вважати відповідно до Постанові Верховного Суду від 09 грудня 2024 року у справі № 360/777/23 що Виплату пенсії особам, які виїхали на постійне проживання за кордон, можливо здійснювати шляхом перерахування коштів на діючі карткові рахунки, відкриті в українських банках. Відповідну заяву із зазначенням банківських реквізитів має право подати представник пенсіонера на підставі довіреності. Особиста присутність пенсіонера під час подання такої заяви чинним законодавством не передбачена.; 3) здійснювати виплату поточної пенсії Позивача на визначений ним банківський рахунок поточний рахунок IBAN № НОМЕР_1 відкритий в АТ УНІВЕРСАЛ БАНК (monobank); 4) нарахувати та виплатити Позивачу на визначений ним банківський рахунок IBAN № НОМЕР_1 відкритий в АТ УНІВЕРСАЛ БАНК (monobank) компенсацію за майнову шкоду; 5) здійснити виплату пенсії позивачки, яку відповідач, відповідно до рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі №640/7465/20 мав поновити з жовтня 2014 року, на визначений ним банківський рахунок IBAN № НОМЕР_1 відкритий в АТ УНІВЕРСАЛ БАНК (monobank), за винятком виплаченої майнової шкоди, з урахуванням компенсації втрати частини доходів; 6) нарахувати та виплатити позивачу на визначений ним банківський рахунок IBAN № НОМЕР_1 відкритий в АТ УНІВЕРСАЛ БАНК (monobank) компенсацію за моральну шкоду в сумі 250 000 (Двісті п`ятдесят тисяч) грн.; 7) розробити та впровадити заходи щодо недопущення подальшої дискримінації громадян України, які виїхали на постійне проживання за кордон, зокрема позивачки, у тому числі шляхом аналізу внутрішніх практик, співпраці з профільними громадськими організаціями, проведення просвітницької роботи серед працівників територіальних органів Пенсійного фонду України; 8) встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов`язати відповідача подати звіт про його виконання у десятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що будучи громадянкою України та представницею вразливої групи осіб, які виїхали на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, перебуває в ситуації триваючої прямої та непрямої дискримінації з боку органів Пенсійного фонду України, що виявляється у створенні штучних нормативних та технічних бар`єрів для реалізації її конституційного права на отримання пенсії. Аргументуючи позовні вимоги позивачка зазначає, що за відсутності належного законодавчого механізму виплати пенсій особам за кордоном, відповідач застосовує до неї норми Порядку №1596 із надмірним формалізмом, вимагаючи або особистої присутності в Україні під час війни, або використання електронних сервісів із кваліфікованим електронним підписом, доступ до яких для позивачки є об`єктивно неможливим через відсутність внутрішнього паспорта громадянина України. Позивачка наголошує, що така бездіяльність відповідача щодо визнання альтернативних способів подання заяви (через уповноваженого представника або засобами поштового зв`язку з нотаріальним засвідченням підпису) прямо суперечить висновкам Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 та актуальній практиці Верховного Суду, фактично позбавляючи її майнового права на державний депозит у вигляді пенсії, що спричиняє глибокі моральні страждання, принижує людську гідність та потребує втручання суду шляхом застосування позитивних дій для відновлення справедливості та припинення дискримінаційної практики, з урахуванням чого просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник відповідача надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову. В обґрунтування відзиву зазначено, що відповідач заперечує проти позову, обґрунтовуючи свою позицію передчасністю позовних вимог та відсутністю факту протиправної бездіяльності, оскільки питання про поновлення пенсійних виплат позивачці у справі №640/7465/20 наразі перебуває на стадії апеляційного розгляду, а рішення суду першої інстанції не набрало законної сили. Головне управління ПФУ зазначає, що позивачка не перебуває на обліку в органі, а її пенсійна справа залишилася на окупованій території, що унеможливлює здійснення нарахувань без дотримання спеціальної процедури, визначеної Постановою КМУ №234. Крім того, відповідач спростовує твердження про дискримінаційну відмову, вказуючи, що роз`яснення про неможливість виплат до завершення судового спору не є порушенням Порядку №1596, а вимоги про відшкодування майнової, моральної шкоди та компенсації втрати доходів вважає безпідставними через відсутність встановленої вини органу та законодавчо нарахованих сум доходів. Короткий зміст та мотиви рішення суду першої інстанції. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 08.05.2026 у справі № 420/5946/26 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо поновлення нарахування та виплати пенсії за віком ОСОБА_1 починаючи з жовтня 2014 року. Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком з 01 жовтня 2014 року, виплативши в повному обсязі заборгованість на банківський рахунок IBAN № НОМЕР_1 в АТ УНІВЕРСАЛ БАНК (monobank), з урахуванням раніше виплачених сум. В решті позовних вимог відмовив. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1064 грн. 96 коп. (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, позивачка має право на виплату пенсії, в тому числі і суми недоотриманої пенсії, на банківський рахунок, відкритий в АТ УНІВЕРСАЛ БАНК (monobank), а тому відповідач зобов`язаний здійснити виплату пенсії, в тому числі суму недоотриманої пенсії, на визначений пенсіонером банківський рахунок за заявою, поданою представником позивачки. Щодо позовних вимог про припинення дискримінації, суд зазначив, що жодної дискримінації по відношенню до позивача не встановлено, а позивачем наявності такої дискримінації не доведено, жодних доказів щодо існування дискримінації по відношенню до позивачки суду не надано. Щодо вимоги про стягнення компенсації за моральну шкоду в розмірі 250 000 грн, суд вказав про відсутність підстав для її задоволення, оскільки позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння їй душевних страждань. Щодо встановлення судового контролю за заявою позивачки відповідно до статті 382 КАС України суд зазначив, що відсутні будь-які докази, які б свідчили про намір відповідача ухилитися від виконання майбутнього судового рішення. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погоджуючись з даним рішенням суду представник Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити. Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення: - суд першої інстанції не врахував, що позивачка не зверталась до відповідача про поновлення/отримання пенсії відповідно до законодавства України із доданням необхідних документів; - суд першої інстанції не врахував, що відповідач звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі № 640/7465/20 з клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, а відтак вказане рішення не набрало законної сили; - інші доводи апеляційної скарги відтворюють зміст відзиву на позовну заяву. Також, не погоджуючись з даним рішенням суду, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення: - суд першої інстанції помилково дійшов висновків про відсутність дискримінації; - суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди; - інші доводи апеляційної скарги відтворюють зміст позовної заяви. Обставини справи. Судом встановлено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 ), виїхала на постійне проживання до Ізраїлю у зв`язку з чим на підставі ст. 51 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та ст.92 Закону України Про пенсійне забезпечення виплачений аванс пенмії за шість місяців та в подальшому виплату пенсії в Україні було припинено. Постановою Ленінського районного суду м. Севастополя від 27.01.2012 у справі № 2a-4861/11/2703 було зобов`язано орган ПФУ поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 02.06.2011 та з жовтня 2014 року внаслідок збройної агресії РФ та окупації АР Крим виплату пенсії було припинено. Листом від 02.04.2018 №6873/К-3 ПФУ відмовив у поновленні виплат, посилаючись на неможливість виконання рішення суду до моменту відновлення роботи територіального управління у м. Севастополі або заміни сторони виконавчого провадження, що стало підставою для звернення позивачки до суду за захистом своїх прав. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі №640/7465/20, було зобов`язано ГУ ПФУ в Херсонській області поновити виплату та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком, починаючи з жовтня 2014 року. Позивачка відкрила рахунок IBAN № НОМЕР_1 в АТ УНІВЕРСАЛ БАНК (monobank). 22.10.2025 представник позивачки звернувся до ГУ ПФУ в Херсонській області із заявою про здійснення виплат на вказаний рахунок, додавши до заяви належним чином оформлену довіреність. Також апеляційним судом встановлено, що листом від 21.11.2025 №11422-10412/К-02/8-2100/25 відповідач відмовив у виплаті пенсії на вказаний банківський рахунок позивачки, посилаючись на те, що справа № 640/7465/20 перебуває на розгляді у Шостому апеляційному адміністративному суді. Як зазначив відповідач у вказаному листі питання щодо пенсійного забезпечення ОСОБА_1 буде вирішуватись після прийняття рішення апеляційною інстанцією. Вважаючи вищевказану відмову відповідача протиправною, позивачка звернулась до суду з даним адміністративним позовом. Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими. Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду. За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Положеннями статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема: 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки; 12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-VI). Статтею 8 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частиною 3 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерел формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Відповідно до статті 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону. За приписами статті 47 Закону № 1058-VI, пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством. Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу. Стаття 46 Закону № 1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час: нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрат. Виключно цим Законом № 1058-IV визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування (стаття 5 Закону № 1058-IV). Підстави припинення та поновлення виплати пенсії врегульовано статтею 49 Закону №1058-IV. Відповідно до частини 1 зазначеної статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. З аналізу наведених положень виходить, що виплата пенсії припиняється лише на підставі відповідного рішення територіальних органів Пенсійного фонду або суду. При цьому, перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів пенсійного фонду України, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії лише у випадках, прямо передбачених законом. Порядок виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. № 1596 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 662) (надалі - Порядок № 1596), визначає механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам, у тому числі допомоги на поховання і сум пенсій, грошової допомоги, недоотриманих у зв`язку із смертю одержувача, особам, які мають право на отримання таких виплат, головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві (далі - органи Пенсійного фонду України) та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення місцевих держадміністрацій, виконавчого органу міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат (далі - органи соціального захисту населення), а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги (далі - одержувачі), а у разі їх смерті - на поточні рахунки осіб, які мають право на отримання допомоги на поховання та недоотриманої суми пенсії, грошової допомоги, в уповноважених банках. Згідно з пунктом 3 Порядку № 1596 виплата і доставка пенсій та грошової допомоги здійснюється уповноваженими банками на умовах, визначених цим Порядком, та на підставі договорів, що укладаються: між уповноваженими банками, Пенсійним фондом України та органами Пенсійного фонду України. Пунктами 4 і 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року №1596 (далі Порядок № 1596), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, установлено, що виплата пенсій та грошової допомоги відповідно до цього Порядку здійснюється за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувачів в населених пунктах у межах України через вибрані одержувачами уповноважені банки, їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) (далі - установи уповноважених банків). Допомога на поховання, сума пенсії, грошової допомоги, недоотримана у зв`язку із смертю одержувача, пенсія, грошова допомога в разі виїзду одержувача на постійне місце проживання за кордон та у випадках, що потребують термінових виплат, виплачуються органами Пенсійного фонду України, органами соціального захисту населення шляхом зарахування на поточний рахунок одержувача (особи, яка має право на отримання виплат у зв`язку із його смертю) в уповноваженому банку. Одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка. Згідно з пунктами 8-9 Порядку №1596 поточні рахунки одержувачам відкриваються уповноваженими банками згідно з вимогами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють порядок відкриття рахунків у національній та іноземній валюті. Між уповноваженим банком і одержувачем укладається договір банківського рахунка. Положеннями договору не можуть погіршуватися умови виплати пенсій та грошової допомоги, встановлені цим Порядком. Умови договору повинні передбачати можливість його розірвання за ініціативою однієї із сторін. Відповідно до пункту 10 Порядку № 1596 заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) або заява про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка (додаток 4) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті в межах України. Заява про виплату пенсії або грошової допомоги може прийматися органом Пенсійного фонду України або органом соціального захисту населення через установи уповноваженого банку. Заява приймається за умови пред`явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує її вік, і визначеного законодавством документа, необхідного для з`ясування місця її проживання, та реєструється в установленому порядку. Таким чином, підставою для виплати пенсії через поточні рахунки в банках є заява про виплату пенсії (бланк якої є Додатком № 1 до Порядку №1596), яка може бути подана пенсійному органу, відповідно до пункту 10 Порядку № 1596, двома шляхами, а саме: особисто пенсіонером до органу Пенсійного фонду; або від установи уповноваженого банку. Як правильно встановлено судом першої інстанції, виплата пенсії була припинена відповідачем з жовтня 2014 року. Постановою Ленінського районного суду м. Севастополя від 27.01.2012 у справі № 2a-4861/11/2703 було зобов`язано орган ПФУ поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 02.06.2011 року та з жовтня 2014 року, внаслідок збройної агресії РФ та окупації АР Крим, виплату пенсії було припинено. Листом від 02.04.2018 №6873/К-3 ПФУ відмовив у поновленні виплат, посилаючись на неможливість виконання рішення суду до моменту відновлення роботи територіального управління у м. Севастополі або заміни сторони виконавчого провадження, що стало підставою для звернення позивачки до суду за захистом своїх прав. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі №640/7465/20, яке набрало законної сили, було зобов`язано ГУ ПФУ в Херсонській області поновити виплату та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком, починаючи з жовтня 2014 року. Позивачка відкрила рахунок IBAN № НОМЕР_1 в АТ УНІВЕРСАЛ БАНК (monobank) та звернулась з заявою від 22.10.2025 про проведення виплати пенсії на визначений банківський рахунок. Тобто, у цьому випадку волевиявлення позивачки щодо виплати пенсії на відкритий поточний рахунок в уповноваженому банку оформлено письмово, подано через представника позивачки, що не суперечить жодній нормі чинного законодавства. Принагідно, колегія суддів зазначає, що посилання відповідача про те, що заява про виплату пенсії надійшла від представника позивача без дотримання вимог Порядку №1596, є необґрунтованим, позаяк, як зазначено вище, цією заявою позивачкою визначено волевиявлення та реалізовано право на отримання пенсії на відкритий поточний рахунок в уповноваженій банківській установі. Поряд з цим, як слушно зауважив суд першої інстанції, врегульований на законодавчому рівні порядок відкриття рахунків у національній та іноземній валюті покладає на банк відповідальність за достовірність даних, внесених уповноваженим працівником банку до заяви про виплату пенсії щодо проведення у повному обсязі ідентифікації одержувача під час відкриття рахунку. При цьому, відповідно до абз. 6 п. 10 Порядку № 1596 уповноважений банк може відмовити у відкритті поточного рахунка одержувачу з підстав, визначених законодавством та/або нормативно-правовими актами Національного банку, або у разі надання не в повному обсязі та/або недостовірної інформації чи документів, що містять недостовірну/неправдиву інформацію, та/або будь-яких інших відомостей, необхідних уповноваженому банку для відкриття поточного рахунка згідно з вимогами законодавства та/або нормативно-правових актів Національного банку, про що повідомляє відповідному органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення із зазначенням причин відмови у відкритті рахунка для інформування одержувача або подання відсутньої/уточнювальної інформації, відсутніх відомостей та/або документів. За наведеного, на думу колегії суддів є правильними висновки суду першої інстанції про те, що позивачка має право на виплату пенсії, в тому числі і суми недоотриманої пенсії, на банківський рахунок, відкритий в АТ УНІВЕРСАЛ БАНК (monobank), а тому відповідач зобов`язаний здійснити виплату пенсії, в тому числі суму недоотриманої пенсії, на визначений пенсіонером банківський рахунок за заявою, поданою представником позивачки. Відтак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову. Доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі апелянт Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що відповідач звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі № 640/7465/20 з клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, а відтак вказане рішення не набрало законної сили. Надаючи оцінку вказаним доводами апелянта колегія суддів виходить з таких міркувань. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі №640/7465/20, було зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області поновити виплату та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком, починаючи з жовтня 2014 року. Як зазначає апелянт в апеляційній скарзі, та підтверджується даними з веб-порталу судової влади, на вказане рішення ним 26.08.2025 було подано апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження. Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 01.09.2025 у справі № 640/7465/20 відклав вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі за позовом громадянки ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України та Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про зобов`язання вчинити дії до надходження матеріалів даної справи до Шостого апеляційного адміністративного суду. Витребував з Київського окружного адміністративного суду адміністративну справу № 640/7465/20 за адміністративним позовом громадянки ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України та Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про зобов`язання вчинити дії. Зобов`язав Київський окружний адміністративний суд невідкладно направити матеріали адміністративної справи № 640/7465/20 до Шостого апеляційного адміністративного суду. Станом на момент розгляду апеляційної скарги у даній справі, ухвала про відкриття апеляційного провадження Шостого апеляційного адміністративного суду по справі № 640/7465/20 у ЄДРСР відсутня. Поряд з цим, відповідно до частини 1 статті стаття 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Частиною 1 статті 295 КАС України визначено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Як зазначено вище, рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №640/7465/20 ухвалено судом 27.02.2025. Водночас, відповідач звернувся з апеляційною скаргою на вказане рішення 26.08.2025 з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, тобто поза межами строку, встановленого статтею 295 КАС України. Відтак, на час розгляду даної справи рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №640/7465/20 від 27.02.2025 є таким, що набрало законної сили. З огляду на викладене, вищевказані аргументи скаржника є необґрунтованими. Також в апеляційній скарзі скаржник ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновків про відсутність дискримінації у діях відповідача щодо відмови у виплаті пенсії. Оцінюючи наведені аргументи скаржника колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини першої статтею 1 Закону України від 06.09.2012 № 5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" (далі - Закон № 5207), дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.05.2018 у справі №800/191/17 зазначено, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, з метою з`ясування обставин існування дискримінації у конкретній ситуації застосовується триступеневий тест: по-перше, виявлення двох категорій осіб, які є порівнюваними та відмінними, оскільки відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дискримінація передбачає належність людини до певної групи; по-друге, встановлення, чи дійсно члени цих двох груп оцінюються по-різному; і, по-третє, якщо так, то чи для цього є об`єктивні, обґрунтовані підстави. Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою (див. постанову Верховного Суду від 31.07.2018 у справі № 127/4952/17). Колегія суддів зазначає, що обставини даної справи не свідчать про наявність дискримінації відносно позивачки, а позивачем не надано доказів на підтвердження такої дискримінації. Відтак, вищевказані посилання скаржника є безпідставними. Також не підлягають задоволенню позовні вимоги про розроблення та впровадження заходів щодо недопущення подальшої дискримінації громадян України, які виїхали на постійне проживання за кордон, зокрема позивачки, у тому числі шляхом аналізу внутрішніх практик, співпраці з профільними громадськими організаціями, проведення просвітницької роботи серед працівників територіальних органів Пенсійного фонду України, оскільки завданням адміністративного судочинства є захист права та законних інтересів осіб, які звертаються за судовим захистом. При цьому, суд не може перебирати на себе функції законодавчої та виконавчої гілок влади, оскільки буде порушено конституційний принцип поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову. Крім того, апелянт ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди. Як вбачається з матеріалів справи позивачкою заявлена позовна вимога про стягнення компенсації за моральну шкоду в розмірі 250 000 грн. Проте, апеляційний суд, як і суд першої інстанції, не вбачає підстав для її задоволення, оскільки позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння їй душевних страждань, приниження честі чи гідності, а також не обґрунтовано причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю органу Пенсійного фонду та погіршенням стану здоров`я чи іншими негативними наслідками. Саме лише визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а заявлена до стягнення сума є очевидно неспівмірною та документально не підтвердженою. Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що повне відновлення майнових прав позивачки шляхом зобов`язання виплатити заборгованість за пенсією з жовтня 2014 року є достатньою і справедливою сатисфакцією, що виключає необхідність додаткового стягнення грошових коштів у вигляді компенсації моральної Викладені в цій постанові мотиви та аргументи дають відповідь на всі суттєві доводи апеляційних скарг. Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994. При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001. З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.05.2026 у справі № 420/5946/26 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький Судді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик