Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/4194/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 07 липня 2026 року м. Дніпросправа № 280/4194/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Білак С.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.07.2025 в адміністративній справі №280/4194/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить: - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, що підлягає виплаті відповідно до рішення суду у справі №280/8606/24, за весь час затримки виплати - за період з 20 квітня 2021 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення; - стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при виключенні зі штату (закінченні служби) в сумі 146 170,8 грн. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25.07.2025 в адміністративній справі №280/4194/25 позов задоволено частково. Військова частина НОМЕР_1 , не погодившись з рішенням суду подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що в межах спірних правовідносин підлягає застосуванню принципу співмірності, оскільки необхідно враховувати: з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи. Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 20 квітня 2021 року по 12 червня 2024 року включно проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Згідно з Витягом з наказу ТВО командира Військової частини НОМЕР_1 від 12 червня 2024 року № 148 (по стройовій частині), майстер-сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , командира відділення управління командира дивізіону взводу управління 3 артилерійського дивізіону військової частини, звільнено з військової служби у відставку відповідно до підпункту «а» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - за станом здоров`я - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Вважаючи протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення з 20 квітня 2021 року по 12 червня 2024 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року та з вимогою зобов`язати відповідача вчинити певні дії, позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом в адміністративній справі № 280/8606/24. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року у справі № 280/8606/24, яке набрало законної сили 18 березня 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Вказаним рішенням: - визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у нарахуванні складових грошового забезпечення ОСОБА_1 з 20 квітня 2021 року до 19 травня 2023 року включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт; - зобов`язано Військову частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату (доплату) ОСОБА_1 розміру щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, додаткових одноразових видів грошового забезпечення, виплачених за період з 20 квітня 2021 року до 19 травня 2023 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум; - в іншій частині вимог відмовлено. На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року у справі № 280/8606/24 відповідачем згідно довідки від 06 червня 2025 року № 4285 нарахована сума грошового забезпечення у розмірі 148828,37 грн. Докази на підтвердження факту виплати позивачу вказаних коштів в матеріалах справи відсутня. Відповідач не виплатив позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо непроведення своєчасного розрахунку при звільненні та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Стосовно нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 року (дата набрання чинності Закону № 2352-IX) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення. Колегія суддів враховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору. Колегією суддів встановлено та визнається сторонами по справі, що позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення 12 червня 2024 року, а грошове забезпечення в належному розмірі нараховане йому на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/8606/24 лише у грудні 2024 року, при цьому доказів на підтвердження виплати вищезазначених коштів позивачу відповідачем до суду не надано та матеріали справи не містять. Таким чином, у зв`язку з виключенням позивача зі всіх видів забезпечення, у відповідача припинився обов`язок виплачувати позивачу грошове забезпечення, проте, як у роботодавця, залишилось зобов`язання виплатити на користь працівника середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (припиненні трудових правовідносин). Враховуючи, що на дату звільнення (12.06.2024 року) позивача та виключення зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення відповідачем не проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, а такий розрахунок здійснено лише у грудні 2024 року, наявні підстави для застосування до військової частини НОМЕР_1 наслідків статті 117 КЗпП України. Колегія суддів наголошує, що право на отримання компенсації майнових втрат, яких позивач зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку відповідача, що підтверджено судовими рішеннями, у розумінні статті 117 КЗпП України не поставлено законодавцем в залежність від його звернення до ВЧ, як роботодавця, оскільки останній був в силу закону зобов`язаний провести таку виплату одночасно з виплатою недоотриманих позивачем сум за весь період такого невиконання. Невиконання такого обов`язку є підставою для визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Абзацом четвертим пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Як вбачається з абзацу 2 пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. За обставин цієї справи відповідачем повний розрахунок при звільненні станом на дату звернення до суду із позовом в адміністративній справі № 280/4194/25 (22 травня 2025 року) не здійснений, отже періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 13.06.2024 року (з дня, наступного за датою звільнення) по 22.05.2025 року включно. Колегія суддів вважає, що для ефективного захисту порушених прав позивача, при вирішенні спірних правовідносин необхідно врахувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23, сформовану щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла після 19.07.2022 при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У вищенаведеній постанові, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. За висновками Великої Палати Верховного Суду, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Зважаючи на наведене, Судова палата вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX. Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі до періоду з 13.06.2024 до 22.05.2025 включно при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Як зазначалось вище, днем звільнення є 12.06.2024, відповідно до довідки відповідача від 06 червня 2025 року № 4285 про суми грошового забезпечення нараховані та виплачені позивачу за період з 01 січня 2024 року по 12 червня 2024 року, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 49535,7 грн/61 = 812,06 грн/день. Період затримки розрахунку при звільненні обраховується починаючи з першого дня після звільнення до остаточної виплати належних позивачу сум (з 13 червня 2024 року по 24 липня 2025 року включно (дату ухвалення судового рішення в даній справі) та становить 407 календарних днів. Разом з тим, зважаючи на внесені у статтю 117 КЗпП України зміни (в редакції Закону №2352-IX від 01 липня 2022 року), військова частина НОМЕР_1 повинна виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, з 13 червня 2024 року (наступний день після звільнення з військової служби). Період з 13 червня 2024 року по 13 грудня 2024 року складає 184 календарні дні, а тому, середнє грошове забезпечення за час затримки виплати позивачеві при звільненні зі служби, становить 149419,04 грн. (812,06 грн. х 184 дні). Проте, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку за шість місяців за час затримки повного розрахунку при звільненні з 13 червня 2024 року по 13 грудня 2024 року, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. З наявної в матеріалах справи довідки № 5046 від 27.09.2024, колегією суддів встановлено, що при звільненні позивачу було виплачено після утримання податків 9907,14 грн., при цьому, нарахована на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року у справі № 280/8606/24 відповідачем сума грошового забезпечення у розмірі 148828,37 грн., тобто загальна сума належних позивачу виплат при звільненні повинна становити 158735,51 грн (9907,14 грн + 148828,37 грн.). Таким чином, недоплачена сума належного позивачу грошового забезпечення при звільненні 148828,37 грн. у процентному виразі дорівнює 93,7 % від 158735,51 грн. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. З урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 24.10.2011 № 6-39цс11, від 27.04.2016 по справі № 6-113цс16, від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, а також постановах Верховного Суду від 04.04.2018 по справі № 524/1714/16-а, від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Беручи до уваги розмір грошового забезпечення належного позивачу при звільненні, відносно загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, колегія суддів вважає правильним застосування принципу співмірності та відповідно зменшення суму відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку. З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, виходячи з того, що середній заробіток за 184 дня затримки виплати грошового забезпечення склав 149419,04 грн. (812,06 грн. х 184 дні), враховуючи принцип справедливості та співмірності, виплаті на користь позивача за період затримки розрахунку за шість місяців підлягають кошти у сумі 140005,64 грн (93,7% від 149419,04 грн). Враховуючи вищенаведене, колегія судів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні. Щодо позовних вимог в частині не виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року у справі №280/8606/24 колегія суддів виходить з наступного. Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ). Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). За приписами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІсума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених строків виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата, індексація). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ). З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21 лютого 2009 року №159 затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (далі Порядок №159). Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. Згідно з абзацом 1 пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії, індексації); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата, індексація). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим, виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Використане у статті 3 Закону №2050 та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону №1058-ІV, статті 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ та окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені. У постанові від 05 березня 2020 року у справі №140/1547/19 Верховний Суд зазначив: «Згідно з положеннями статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону №2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.». Суд зазначає, що підприємство, установа, організація, з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено дохід (в даному випадку індексація), повинен здійснити виплату такого доходу з одночасною виплатою суми компенсації. Невиплата особі суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата заборгованості, є порушенням її прав на отримання такої компенсації. При наданні оцінки зазначеним відносинам колегія суддів враховує, що бездіяльність - це не вчинення у встановлений законом строк дії, яку суб`єкт владних повноважень повинен вчинити, та в даному випадку вказана бездіяльність стосується саме нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. Отже, бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення на виконання рішення суду є протиправною. З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 13 червня 2024 року (наступного дня за днем звільнення позивача) по день ухвалення судового рішення в даній справі (25 липня 2025 року). Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції. Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього. Враховуючи встановлену судом апеляційної інстанції протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь позивача середнього заробітку за шість місяців за час затримки повного розрахунку при звільненні колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за шість місяців за час затримки повного розрахунку при звільненні з 13 червня 2024 року по 13 грудня 2024 року у розмірі 140005,64 грн. На виконання вимог статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення. Враховуючи, що при визначенні суми середнього заробітку, яку слід стягнути на користь позивача, судом не враховано, що сума відшкодування за несвоєчасний розрахунок повинна обраховуватись із застосуванням принципу пропорційності, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.07.2025 в адміністративній справі №280/4194/25 підлягає зміні з підстав та мотивів задоволення позову з викладенням абзацу другого резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 червня 2024 року по 13 грудня 2024 року у розмірі 140005,64 грн. (сто сорок тисяч, п`ять гривень шістдесят чотири копійки)». В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.07.2025 в адміністративній справі №280/4194/25 - залишити без змін. Керуючись ч. 4 ст.229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.07.2025 в адміністративній справі №280/4194/25, - задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.07.2025 в адміністративній справі №280/4194/25, - змінити з підстав та мотивів задоволення позову, з викладенням абзацу другого резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 червня 2024 року по 13 грудня 2024 року у розмірі 140005,64 грн. (сто сорок тисяч, п`ять гривень шістдесят чотири копійки)». В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.07.2025 в адміністративній справі №280/4194/25 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, встановлених цим пунктом. Головуючий - суддя С.В. Чабаненко суддя С.В. Сафронова суддя С.В. Білак