Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/33117/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2026 р. Справа № 520/33117/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/33117/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення відділу перерахунку пенсій №4 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області від 21.07.2025 №963300169724; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника з 01.04.2025 відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з наступного дня після дня смерті годувальника. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 відмовлено у задоволені адміністративного позову. Позивачка, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, зокрема Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та КАС України. Апелянт стверджує, що суд першої інстанції неповно дослідив надані докази та дійшов помилкового висновку про відсутність підтвердження факту перебування Позивачки на утриманні померлого чоловіка. Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в головному управлінні та отримує пенсію за віком відповідно Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003р. №1058-ІV. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_2 про що Першим відділом РАЦС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 17.06.2025 складено відповідний актовий запис № 5889. 12.07.2025 позивачка звернулась до головного управління з заявою щодо переведення з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника відповідно Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003р. №1058-ІV. До вказаної заяви додала наступні документи: копію свого паспорта, копію довідки платника податків, копію свідоцтва про шлюб, копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 . Рішенням головного управління від 21.07.2025 позивачці відмовлено в проведенні перерахунку пенсії у зв`язку з переходом на інший вид пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування згідно заяви від 12.07.2025 року № 8254 у зв`язку з відсутністю документа про перебування членів сім`ї на утриманні померлого годувальника. Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернулася до суду за захистом своїх порушених прав. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статті 36 Закону України № 1058-IV та Порядку ПФУ № 22-1, обов`язковою умовою для переведення дружини на пенсію у зв`язку з втратою годувальника є надання документа, що засвідчує факт її перебування на утриманні померлого чоловіка. Враховуючи, що позивачка при зверненні із заявою від 12.07.2025 № 8254 такий документ не надала, суд дійшов висновку, що Головне управління ПФУ правомірно відмовило їй у проведенні перерахунку пенсії рішенням від 21.07.2025. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на таке. Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-IV (в подальшому - Закон №1058-IV). Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Відповідно до ч.1 ст. 10 Закону № 1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Згідно з ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону №1058-IV, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування. Частиною 3 ст. 36 Закону №1058-IV передбачено, що до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 36 Закону №1058-IV, непрацездатними членами сім`ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Пунктом 2.3. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1(далі - Порядок № 22-1) передбачено, що до заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу, зокрема, документ про перебування членів сім`ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника (п.п. 9). Відповідно до п. 2.11. Порядку № 22-1 за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї, приймаються відомості про місце проживання (разом з годувальником за однією адресою), зазначені у пункті 2.22 (витяг з реєстру територіальної громади щодо реєстрації місця проживання), або документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт. Суд апеляційної інстанції зазначає, що у розумінні статті 36 Закону №1058-IV, право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника мають чоловік або дружина, які перебували в зареєстрованому шлюбі. За документ, що засвідчує родинні стосунки, приймаються паспорт, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, довідки про склад сім`ї, а також рішення суду (пункт 2.16 розділ II Порядку №22-1). З наведених норм закону слідує, що право на пенсію по втраті годувальника мають члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування та Пенсійним органом має бути встановлений факт спорідненості при вирішенні питання про призначення пенсії з наданих заявником документів на підтвердження цього. Судовим розглядом встановлено, що підставою для прийняття рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області № 963300169724 від 21.07.2025 року про відмову ОСОБА_1 у переведенні з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, стало ненадання позивачкою документів, які засвідчують факт перебування на утриманні померлого годувальника. З матеріалів справи встановлено, що 02.07.2005 р. зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу від 02.07.2005 р. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, про що Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 17.06.2025 складено актовий запис про смерть № 5889. Частинами другою, четвертою статті 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Таким чином, у цьому випадку єдиною та достатньою умовою для призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника є факт перебування позивача в шлюбних відносинах з померлим, що підтверджується відповідним свідоцтвом про шлюб (про одруження), копія якого наявна у матеріалах справи. Підстави та вимоги для призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника чітко визначено законодавством України, в тому числі Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який не містить вимог щодо наявності у заявника будь-якого страхового стажу, у зв`язку з чим жодних перешкод для поновлення вказаної пенсії позивачу судом не встановлено, оскільки на день із зверненням до відповідача із заявою про перехід на пенсію у зв`язку з втратою годувальника позивач вже досяг пенсійного віку та отримував пенсію за віком відповідно до Закону України №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Суд апеляційної інстанції вважає, що надана до заяви копія свідоцтва про шлюб є документом, який дійсно засвідчує родинні стосунки члена сім`ї з померлим годувальником. Отже, право позивача на призначення їй пенсії у зв`язку з втратою годувальника підтверджено належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 963300169724 від 21.07.2025 про відмову позивачці в призначенні пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону № 1058-IV прийняте відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачкою не виконано умови для переведення її на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. Згідно з положеннями Рекомендації Комітету ОСОБА_4 Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_4 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Разом з цим, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції приходить висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення відділу перерахунку пенсій №4 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області від 21.07.2025 №963300169724 та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.07.2025 про переведення з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" . Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення в даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, п. 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Згідно з ст.315 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції може своєю постановою скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права. Переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при його прийнятті судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям постанови про часткове задоволення позову. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 по справі № 520/33117/25 - скасувати. Прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення відділу перерахунку пенсій №4 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області від 21.07.2025 №963300169724. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.07.2025 про переведення з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" . Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк