Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/5264/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2026 р. Справа № 520/5264/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/5264/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не проведення з 01 березня 2026 року належного перерахунку пенсії ОСОБА_1 , із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у розмірі - 1,121. - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, відповідно до п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року №236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році», здійснити з 01 березня 2026 року індексацію пенсії ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Московським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 28.07.1997, РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), з урахуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у розмірі 1,121 з 01.03.2026. У зв`язку з чим провести перерахунок та виплату пенсії починаючи з 01.03.2026 року. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не проведення з 01 березня 2026 року належного перерахунку пенсії ОСОБА_1 , із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у розмірі - 1,121. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, відповідно до п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року №236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році», здійснити з 01 березня 2026 року індексацію пенсії ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Московським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 28.07.1997, РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), з урахуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у розмірі 1,121 з 01.03.2026. У зв`язку з чим провести перерахунок та виплату пенсії починаючи з 01.03.2026 року. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив про відсутність підстав для індексації пенсії позивача з 01.03.2026 відповідно до Постанови КМУ №

236. Свої доводи мотивував тим, що проіндексований показник середньої заробітної плати в Україні є меншим за той, який уже фактично застосовується для обчислення пенсії ОСОБА_1 з урахуванням рішення суду від 14.11.2025 у справі № 520/13349/25, а тому пенсія перерахунку не підлягає. Позивачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що у рішенні суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позовних вимог. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач звернувся до Відповідача із заявою для обчислення пенсії за три роки що передують введенню індексації в розмірі 13346,32 грн на коефіцієнти з 01.03.2026 року у розмірі 1,121. У відповідь на зазначену заяву листом від 09.03.2026 року відповідач повідомив, що згідно з Порядком № 124 внаслідок індексації пенсія Позивача не підлягала підвищенню. Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача, звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, здійснюючи перерахунок пенсії позивача на підставі частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, при цьому не застосувавши показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії за 2022-2024 роки у розмірі 27171,72 грн., на коефіцієнт збільшення 1,121 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236, діяв не відповідно до вимог чинного законодавства. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову з таких підстав. Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення». Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Згідно приписів ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії. Обов`язковий характер індексації визначається статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», у якій зазначається, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (ч. 2 ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»). Економічною підставою для проведення індексації грошових доходів населення згідно зі статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», є факт, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотки. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»). У зв`язку із необхідністю вдосконалення пенсійного забезпечення громадян, визначення дати щорічної індексації пенсії та кола осіб, яким пенсії індексуються, 15 лютого 2022 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення пенсійного законодавства» №2040-ІХ, яким частину п`яту статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» викладено в новій редакції. Частиною 5 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення пенсійного законодавства» визначено, що індексація пенсій проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Преамбулою указаного Закону України закріплено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону України. Відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії. Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення. У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення. Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини. З метою забезпечення ефективної реалізації права громадян на перерахунок їх пенсії Кабінет Міністрів України 20 лютого 2019 року видав постанову №124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», якою, серед іншого, затвердив Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту Порядок №124). Згідно з п. 5 Порядку №124 у 2019 році перерахунок пенсій у зв`язку зі збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії, станом на 1 жовтня 2017 року на коефіцієнт, визначений згідно з абзацом першим пункту 4 цього Порядку. Кожен наступний перерахунок у зв`язку зі збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться з урахуванням збільшеного у попередніх роках показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії. Пунктом 4 Порядку №124 визначено, що коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, визначається за такою формулою: К = (ЗСЦ + ЗСЗ ) х 50% / 100% + 1%, де ЗСЦ - показник зростання споживчих цін за попередній рік (у відсотках); ЗСЗ - показник зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (у відсотках), що визначається за такою формулою: ЗСЗ = Псзп (1): Псзп(2) х 100% - 100%, де Псзп (1) - показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення; Псзп (2) - показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за три календарні роки, що передують року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення. У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду України для фінансування виплати пенсій у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування коефіцієнт щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, може бути збільшено, але він не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за три календарних роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення. Розмір коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, визначається щороку Кабінетом Міністрів України у межах бюджету Пенсійного фонду України. При цьому в разі відсутності даних про заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії, для визначення розміру коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, враховується наявна заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії, з наступним перерахунком зазначеного коефіцієнта для підвищення пенсії відповідно до цього Порядку. Перерахунок пенсій відповідно до цього Порядку проводиться щороку з 1 березня. Запровадивши удосконалений механізм щорічної індексації пенсій, зокрема особам, пенсія яким призначена за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», для сталості пенсійного забезпечення громадян та видатків на його фінансування держава взяла на себе зобов`язання забезпечити підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін шляхом підвищення пенсій із застосуванням нового уніфікованого механізму через збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, і який враховувався для обчислення пенсії, який не є сталим, та підвищення рівня матеріального забезпечення найбільш вразливих верств населення з числа пенсіонерів. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124 затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (в подальшому - Порядок № 124). Згідно з п. п. 1, 2 Порядку № 124, визначено механізм проведення перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії. Перерахунку підлягають пенсії, обчислені, зокрема, відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Відповідно до п. 5 Порядку № 124, у 2019 році перерахунок пенсій у зв`язку із збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії, станом на 01.10.2017 на коефіцієнт, визначений згідно з абзацом першим пункту 4 цього Порядку. Кожен наступний перерахунок у зв`язку із збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться з урахуванням збільшеного у попередніх роках показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії. Пенсії, які призначені відповідно до Закону та розмір яких не підвищено відповідно до пункту 4 цього Порядку, абз. 1, 2 цього пункту, з урахуванням абз. 1, 3 ч. 1, ч. 2 ст. 28, абз. 2 п. 4-1 розд. XV Прикінцеві положення Закону, п. 4 розд. II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій, а також з урахуванням щомісячної державної адресної допомоги до пенсії, що виплачується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 265 Деякі питання пенсійного забезпечення громадян, щороку підвищуються за рішенням Кабінету Міністрів України в межах бюджету Пенсійного фонду України. Підвищення встановлюється в межах максимального розміру пенсії, визначеного законом, і враховується під час подальших перерахунків пенсії. Отже, відповідно до п. 5 Порядку № 124, у 2019 році при перерахунку пенсій застосовувався показник середньої заробітної плати станом на 01.10.2017. Таким чином, положення Порядку № 124, не узгоджені з приписами ч. 2 ст. 42 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, оскільки по-різному визначають показник, який збільшується на відповідні коефіцієнти: показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (за приписами Закону); показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, станом на 01.10.2017 (за приписами Порядку). Суд апеляційної інстанції вважає, що у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Відповідно до ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Таким чином, Порядок № 124 підлягає застосуванню виключно в частині, яка не суперечить положенням Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Тобто, положення пункту 5 Порядку № 124 повинні застосовуватися відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а саме під час проведення індексації повинен застосовуватися показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії під час її призначення. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» установлено, що з 1 березня 2026 р. перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 Питання проведення індексації пенсій у 2019 році (Офіційний вісник України, 2019 р., № 19, ст. 663), проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,121 з урахуванням положень, передбачених пунктом 3 цієї постанови. Отже, положення Порядку проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року № 124 Питання проведення індексації пенсій у 2019 році, не узгоджені з приписами частини другої статті 42 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, оскільки по-різному визначають показник, який збільшується на відповідні коефіцієнти: показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (за приписами Закону); показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, станом на 01 жовтня 2017 року (за приписами Порядку). Відповідно до статті 7 Закону № 1058-IV « Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» здійснюється, серед іншого, за принципами: законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу). Так, принцип законодавчого визначення умов і порядку його здійснення, полягає у забезпеченні чітких, рівних та прозорих правил для всіх суб`єктів, що беруть участь у цій системі. Умови, права та обов`язки щодо пенсійного страхування встановлюються виключно законами України. Це забезпечує правову визначеність і недопущення свавільного регулювання. При цьому, цей принцип також передбачає рівність прав і гарантій, адже законодавство повинно гарантувати однакові умови участі в системі для всіх осіб, незалежно від їхнього соціального чи економічного статусу. Крім того, зазначений принцип загальнообов`язкового державного пенсійного страхування полягає у прозорості умов нарахування пенсій, обчислення страхового стажу, розмір внесків і виплат, що дає змогу громадянам чітко розуміти свої права та обов`язки. Цей принцип правового регулювання також втілює принцип соціальної справедливості, адже законодавчо врегульовані умови покликані забезпечити справедливий розподіл пенсійних коштів між усіма учасниками системи, враховуючи сплачені внески та тривалість страхового стажу. Принцип диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу) спрямований на забезпечення соціальної справедливості та мотивації до участі в системі страхування. Оскільки розмір пенсії прямо залежить від тривалості страхового стажу - чим довший стаж, тим вищий розмір пенсії. Це стимулює громадян працювати довше та сплачувати страхові внески протягом більшого періоду. Крім того, пенсійні виплати обчислюються з урахуванням заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески. Більший розмір заробітної плати означає більший внесок до Пенсійного фонду, що впливає на кінцевий розмір пенсії. Отже, вказаний принцип стимулює громадян працювати офіційно, отримуючи легальну заробітну плату, з якої сплачуються страхові внески, адже це безпосередньо впливає на майбутні пенсійні виплати. Принцип диференціації розмірів пенсії залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати спрямований на створення прозорої, справедливої та економічно обґрунтованої пенсійної системи. Він забезпечує зв`язок між внесками, зробленими до Пенсійного фонду, і рівнем соціального забезпечення у пенсійному віці. У вищевказаний спосіб, законодавче визначення умов і порядку загальнообов`язкового державного пенсійного страхування забезпечує передбачуваність, стабільність і довіру до пенсійної системи. Це є ключовою складовою соціального захисту населення. За таких обставин, абзац перший в сукупності з абзацом другим пункту 5 Порядку № 124 повинні застосовуватися у відповідності з частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV, тобто під час проведення індексації повинен братися до уваги показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії під час її призначення. Враховуючи вищевикладене, пенсійний орган, здійснюючи перерахунок пенсії позивача на підставі ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-IV без застосування коефіцієнту збільшення 1,121 відповідно до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії позивача, діяв не відповідно до вимог чинного законодавства. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач мав право на перерахунок пенсії, у зв`язку з щорічною індексацією із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, здійснюючи перерахунок пенсії позивача на підставі частини другої статті 42 Закону України № 1058-ІV, при цьому не застосувавши показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії за 2022-2024 роки у розмірі 27171,72 грн., на коефіцієнт збільшення 1,121 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 №236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році, діяв не відповідно до вимог чинного законодавства. На підставі викладенего колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті судового рішення у цій справі, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Щодо заявленого позивачем клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За приписами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 7 статті 139 КАС України). Відповідно до частин 3, 4 статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. Положеннями частин 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України). Згідно з частиною 6 статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 135 КАС України). З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Положеннями статті 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу колегія суддів зазначає, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі/WestAllianceLimited проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду апеляційної інстанції було подано, зокрема: договір про надання правової допомоги № б/н від 11.01.2021, додаткову угоду № 1 від 01.01.2023 та додаткову угоду № 2 від 01.01.2025 до договору про надання правової допомоги від 11.01.2021, а також акт № 2 прийому-передачі наданих послуг від 22.05.2026 за договором про надання правової допомоги № б/н від 11.01.2021. Відповідно до акта № 2 прийому-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги № б/н від 11.01.2021 адвокатським об`єднанням були надані наступні послуги: -опрацювання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 у справі № 520/5264/26; - опрацювання ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 15.05.2026 про відкриття апеляційного провадження; -опрацювання ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 15.05.2026 про призначення справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження; -підготовка та направлення 18.05.2026 до Другого апеляційного адміністративного суду повідомлення про відсутність матеріалів в електронній справі; -підготовка та направлення 18.05.2026 до Другого апеляційного адміністративного суду та відповідачу клопотання про закриття апеляційного провадження; - опрацювання апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області; -підготовка відзиву на апеляційну скаргу та його направлення 22.05.2026 через підсистему «Електронний суд». Згідно з актом № 2 прийому-передачі наданих послуг адвокатом витрачено 8 годин, а вартість фактично виконаних послуг становить 8 000,00 грн. Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Зі змісту норм частини 4, 5 та 6 статті 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17). Колегія суддів зазначає, що незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 5 статті 134 КАС України. За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку, як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, та надаючи оцінку доводам відповідача щодо неспівмірності заявленого до відшкодування розміру витрат на професійну правничу допомогу до фактично витраченого адвокатом часу, колегія суддів зазначає наступне. Так, зазначені в акті приймання-передачі наданих послуг дії адвоката, зокрема опрацювання матеріалів справи та процесуальних документів, підготовка повідомлення про відсутність матеріалів в електронній справі, клопотання про закриття апеляційного провадження та відзиву на апеляційну скаргу, є взаємопов`язаними та охоплюються здійсненням представництва інтересів позивача під час апеляційного перегляду справи. Оцінюючи характер та обсяг наданої правничої допомоги, складність справи, а також обсяг фактично виконаних адвокатом робіт, колегія суддів доходить висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат у сумі 8000 грн є завищеним. За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим частково задовольнити клопотання позивача та стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 по справі № 520/5264/26 - залишити без змін. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 1000 грн (одна тисяча) 00 коп.. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич