Постанова 4824 № 756/7921/25

справа № 756/7921/25 головуючий у суді І інстанції Майбоженко А.М. провадження № 22-ц/824/9069/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Березовенко Р.В., суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 грудня 2025 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У червні 2025 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулось до Оболонського районного суду міста Києва з позовною заявою в якій просить суд стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 заборгованість. В обґрунтування позову зазначено, що відповідачі свої зобов`язання не виконують, не здійснюють платежів за отримані послуги, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 30.04.2025 року складається з: 16 773,26 грн. - сума заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення за період до 01.05.2018, 2 549,55 грн.- інфляційна складова боргу, 627,30 грн. - 3% річних; 5 902,25 грн. заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого гарячого водопостачання, 897,13 грн.- інфляційна складова боргу, 220,72 грн. - 3% річних; 24 613 грн. - сума заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення за період з 01.05.2018 по 31.10.2021, 3 741,17 грн. - інфляційна складова боргу, 920,44грн - 3% річних; 36 442,32 грн. - заборгованість за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01.05.2018 по 31.10.2021, 5 539,21 грн. - інфляційна складова боргу, 1 362,83 грн - 3% річних; 30 642,18 грн. - заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021, 3 929,67 грн. - інфляційна складова боргу, 956,15 грн. - 3% річних, 513,95 грн - пеня; 54 386,84 грн. - заборгованість за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01.11.2021, 6 951,75 грн. - інфляційна складова боргу, 1 654,30 грн. - 3% річних, 916,08 грн -пеня; 1 388,14 грн - заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії; 736,45 грн. - заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води. У відзиві відповідач ОСОБА_1 просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з підстав того, що він з 2016 року не проживає в квартирі АДРЕСА_1 . Крім того, просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 16 грудня 2025 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги станом на 30.04.2025 року у розмірі: 16 773 (шістнадцять тисяч сімсот сімдесят три) гривні 26 копійок - сума заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення за період до 01.05.2018, 2 549 (дві тисячі п`ятсот сорок дев`ять) гривень 55 копійок - інфляційна складова боргу, 627 (шістсот двадцять сім) гривень 30 копійок - 3% річних;5 902 (п`ять тисяч дев`ятсот дві) гривні 25 копійок - заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого гарячого водопостачання, 897 (вісімсот дев`яносто сім) гривень 13 копійок - інфляційна складова боргу, 220 (двісті двадцять) гривень 72 копійки - 3% річних;24 613 (двадцять чотири тисячі шістсот тринадцять) гривень 00 копійок - сума заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення за період з 01.05.2018 по 31.10.2021, 3 741 (три тисячі сімсот сорок одна) гривня 17 копійок - інфляційна складова боргу, 920 (дев`ятсот двадцять) гривень 44 копійок - 3% річних;36 442 (тридцять шість тисяч чотириста сорок дві) гривні 32 копійки - заборгованість за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01.05.2018 по 31.10.2021, 5 539 (п`ять тисяч п`ятсот тридцять дев`ять) гривень 21 копійка - інфляційна складова боргу, 1 362 (одна тисяча триста шістдесят дві) гривні 83 копійки - 3% річних;30 642 (тридцять тисяч шістсот сорок дві) гривні 18 копійок - заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021, 3 929 (три тисячі дев`ятсот двадцять дев`ять) гривень 67 копійок - інфляційна складова боргу, 956 (дев`ятсот п`ятдесят шість) гривень 15 копійок - 3% річних, 513 (п`ятсот тринадцять) гривень 95 копійок - пеня;54 386 (п`ятдесят чотири тисячі триста вісімдесят шість) гривень 84 копійок - заборгованість за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01.11.2021, 6 951 (шість тисяч дев`ятсот п`ятдесят одна) гривня 75 копійок - інфляційна складова боргу, 1 654 (одна тисяча шістсот п`ятдесят чотири) гривні 30 копійок - 3% річних, 916 (дев`ятсот шістнадцять) гривень 08 копійок - пеня;1 388 (одна тисяча триста вісімдесят вісім) гривень 14 копійок - заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії;736 (сімсот тридцять шість) гривень 45 копійок - заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 06 березня 2026 засобами поштового зв`язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, просив рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01.12.2025 року скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволені позовних вимог. Так, апелянт посилається на необхідність у застосовані строків давності за період до 01.05.2018 року, оскільки нарахування заборгованості за вказаний період є необґрунтованими. Щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з 01.05 2018 року по 31.10.2021 року, апелянт вказує, що відповідач ОСОБА_1 з 2016 року за адресою: АДРЕСА_2 не проживає, а тому фактично не користувався житлово-комунальними послугами. Крім цього, згідно з договором № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від11.10.2018 року (наявний в матеріалах справи) ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги Комунальному підприємству Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго». Відповідно до вказаного договору Комунальному підприємству Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» отримало право вимоги за надання житлово-комунальних послуг за період до 01.08.2018 року. Тобто, станом на 01.08.2018 року позивач знав та був обізнаний з заборгованостями за житлово-комунальні послуги в тому числі і відносно відповідачів та інших членів сім`ї. Таким чином, відносно позивача необхідно застосовувати позовну давність у три роки, оскільки перебіг позовної давності починався з моменту, коли позивач дізнався про порушення його права (01.08.2018 року), а тому пред`явлені та заявлені позовні вимогищодо стягнення з відповідачів заборгованості, як до 01.08.2018 року, так і після - не підлягають задоволенню. Також зазначенестосується і вимог щодо заборгованості за житлово- комунальні послуги за період з 01.05 2018 року по 31.10.2021 року та за період починаючи з 01.11.2021 року. Окрім цього, апелянт вказує, щоз 2016 року не проживав та не проживає за адресою: АДРЕСА_2 , тому не користувався та не користується житлово-комунальними послугами, які нараховуються на вказану квартиру. ОСОБА_1 взагалі проживає за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_3 , що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади № 2026/002883763. Також з 2022 року по сьогоднішній день, ОСОБА_1 сплачує грошові кошти за житлово-комунальні послуги, якими користується у вказаній квартирі за адресою: АДРЕСА_3 . Крім цього, апелянт послався на те, що починаючи з 24 лютого 2022 року та у період дії в Україні воєнного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за відповідним договором, до позичальника не можуть бути застосовані штрафні санкції за таке прострочення. Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 грудня 2025 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 травня 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи. У судове засідання учасники справи не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань щодо неможливості розгляду справи без їх участі не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 №591 закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва за Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», яке починаючи з 01.05.2018 здійснює надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води. Правовідносини у сфері надання послуг з ТЕ/ПГВ регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017, Постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води» (далі - постанова Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1182) та Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії» (далі постанова Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830). 11.10.2018 між ПАТ «Київенерго» та КП (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було укладеного Договір № 602-18 про відступлення права вимоги, за яким ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенрго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат. Відповідно до Додатку № 1 та/або додатку № 2 до Договору цесії позивач набув право вимоги про стягнення заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води, за адресою: АДРЕСА_4 . Як вбачається з матеріалів справи за адресою: АДРЕСА_2 відповідач ОСОБА_2 зареєстрований з 01.06.1993, відповідач ОСОБА_1 з 20.07.1993 (а.с.43,44). Будинок за адресою АДРЕСА_4 в цілому під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання. Як наслідок, квартира АДРЕСА_5 , за зазначеною адресою під`єднана до внутрішньо-будинкової системи тепло - та водопостачання, а отже, відповідачі є споживачами послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01.11.2021 споживачами послуг з ТЕ/ПГВ. Судом встановлено, що відповідачі є співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Отже, з 01.05.2018 року надання послуг з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та централізованого постачання гарячої води (постачання гарячої води) здійснює КП «Київтеплоенерго». Мешканцям будинку, в якому розташована квартира відповідачів, послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води надаються КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго». Відповідачі користуються послугами, але свої зобов`язання не виконують належним чином, не здійснюють платежів за житлово-комунальні послуги, у зв`язку з чим з урахуванням наданих стороною позивача розрахунків заборгованості (а.с.7-21) у відповідачів утворилась заборгованість, яка станом на яка станом на 30.04.2025 складається з: 16 773,26 грн. - сума заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення за період до 01.05.2018, 2 549,55 грн.- інфляційна складова боргу, 627,30 грн. - 3% річних; 5 902,25 грн. заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого гарячого водопостачання, 897,13 грн.- інфляційна складова боргу, 220,72 грн. - 3% річних; 24 613 грн. - сума заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення за період з 01.05.2018 по 31.10.2021, 3 741,17 грн. - інфляційна складова боргу, 920,44грн - 3% річних; 36 442,32 грн. - заборгованість за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01.05.2018 по 31.10.2021, 5 539,21 грн. - інфляційна складова боргу, 1 362,83 грн - 3% річних; 30 642,18 грн. - заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021, 3 929,67 грн. - інфляційна складова боргу, 956,15 грн. - 3% річних, 513,95 грн - пеня; 54 386,84 грн. - заборгованість за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01.11.2021, 6 951,75 грн. - інфляційна складова боргу, 1 654,30 грн. - 3% річних, 916,08 грн -пеня; 1 388,14 грн - заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії; 736,45 грн. - заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води. Наведений розрахунок відповідачами не спростований, заборгованість не сплачена. Також, суд першої інстанції зазначив, що посилання відповідача на фактичне непроживання його у зазначеній вище квартирі, не спростовують висновків суду, оскільки з матеріалів справи вбачається, що він є одним із співвласників квартири АДРЕСА_1 , а тому повинен сплачувати за житлово-комунальні послуги відповідно до законодавства України. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази, що відповідач ОСОБА_1 звертався до позивача щодо документального оформлення не проживання у квартирі, також відповідач не знімався з реєстрації у вказаній квартирі протягом спірного періоду. Відповідно до положень законодавства України та усталеної судової практики, відповідне документальне оформлення не проживання у квартирі обов`язково здійснюється безпосередньо перед виконавцями комунальних послуг, а зменшення вартості послуг можливе лише з часу звернення. Звернень щодо уточнення фактичної кількості зареєстрованих/фактично проживаючих осіб у квартирі до позивача, відповідних заяв та заяв щодо документального оформлення не проживання в квартирі, матеріали справи не містять. Крім того, право на неоплату вартості комунальних послуг не застосовується до постачання теплової енергії, що випливає з характеру наданої послуги, оскільки послуга надається в будинок та нарахування здійснюється у залежності від опалювальної площі квартири, незалежно від кількості фактичного проживаючих/зареєстрованих осіб. Навіть за відсутності мешканців у квартирі, житло та будинок опалюються. Відтак, суд першої інстанції вважав, що заперечення відповідачів щодо заявлених позивачем вимог, спростовуються встановленими обставинами. Поряд з цим, суд першої інстанції вважав, що посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 фактично проживає за іншою адресою, а тому не споживає надані послуги, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки доказів звернення до постачальника послуг зі заявою про здійснення перерахунку в передбаченому законом порядку, суду не надано. Саме по собі не проживання за зареєстрованим місцем проживання не тягне звільнення споживача від оплати за надані постачальником послуги. Щодо строків позовної давності, суд першої інстанції дійшов наступних висновків. Матеріалами справи засвідчується, що КП виконавчого органу Київради (КМДА) "Київтеплоенерго" пред`явило до суду позов 15.04.2025 року про стягнення з відповідача заборгованості з оплати за послуги за період з липня 2015 року до 28.02.2025 року. Відповідно до розрахунку заборгованості (а.с. 17) відповідач за послуги централізованого опалення та постачання гарячої води здійснював оплату за спожиті послуги, які надавались ПАТ "Київенерго" у червні, вересні 2016 року, січні, травні 2017 року, у сумі, що значно перевищує місячний платіж. Вищезазначене, на думку суду першої інстанції, свідчить про визнання відповідачем заборгованості (часткова сплата) та про переривання строку позовної давності (такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 22 січня 2019 року у справі №437/2726/13-ц). У подальшому будь-які оплати на погашення заборгованості відповідач не здійснював. Правила переривання перебігу позовної давності суд застосовує незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, може з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу. Після переривання позовної давності її перебіг почався заново. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» звернулося до суду в межах строку позовної давності, оскільки карантин в Україні безперервно діяв з 12.03.2020 до 30.06.2023 року, а з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу строки продовжуються на строк дії такого карантину. Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку було зупинено до 04.09.2025. Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення, у межах доводів апеляційної скарги, погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг регулюються Житловим кодексом УРСР, Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та «Правилами надання послуг центрального опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630. Відповідно статті 1 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 5 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року визначено, що до житлово-комунальних послуг, належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Згідно зі ст. ст. 67, 68 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами, і має вноситися споживачами послуг своєчасно. Згідно із пунктом 5 частини третьої ст. 20 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Обов`язок споживача здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію визначено ст.19 Закону України «Про теплопостачання». За вимогами ст. 9 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Згідно з п.18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ України 21 липня 2005 року №630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата вноситься не пізніше 20 числа місця, що настає за розрахунковим. Договір складений на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 та є договорами приєднання, а отже такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. 10 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09 листопада 2017 року у новій редакції. Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2189-VIII від 09 листопада 2017 року, визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону №2189-VIII від 09 листопада 2017 року визначено, що до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами. На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34(5085). Договір складений на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 та є договорами приєднання, а отже такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно п. 3 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Так, за змістом положень ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до умов ст.ст. 641, 642 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Згідно з частиною другою ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Частиною другою ст. 642 ЦК України встановлено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. До того ж, слід зазначити, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг. Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі №910/7968/19, а тому доводи апелянта в даній частині є необґрунтованими та не підтверджуються належними доказами. Таким чином, наявність відносин між сторонами, а отже, і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків. Судом першої інстанції встановлено, що відповідачі є співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 був зареєстрований станом на день звернення до суду за вказаною адресою, а тому у розумінні норм діючого законодавства є споживачем комунальних послуг, якому вони надаються за місцем його реєстрації. Апеляційний суд, не приймає посилання апелянта на те, що ОСОБА_1 взагалі проживає за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_3 , що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади № 2026/002883763, оскільки встановлено з вказаної довідки, що дата реєстрації відповідача відбулась 29 вересня 2025 року. Таким чином, оскільки позивач просить стягнути заборгованість відповідача до 30 квітня 2025 року, то такі посилання апелянта є необґрунтовані. Також, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 322 Цивільного кодексу України, власник зобов`язаний утримувати своє майно, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. У ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Відповідно до 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Положеннями ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Оскільки цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, відповідач зобов`язаний сплачувати житлово-комунальні послуги, а позивач має право вимагати від відповідача виконання обов`язку щодо оплати наданих послуг. За правилами частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. У розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09 листопада 2017 року, споживачем є, у тому числі, фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Згідно з п. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач має право відмовитися від отримання комунальних послуг, попереднього написавши письмову заяву до надавача комунальних послуг та сплативши наявну у нього заборгованість, долучити докази на підтвердження відсутності за місцем реєстрації: довідку з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання. Отже, незалежно від того чи є відповідач власником квартири або ж не користується комунальними послугами, за відсутності у матеріалах справи належних та допустимих доказів письмового звернення до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» з інформацією про фактичне непроживання за адресою реєстрації, останній має нести обов`язок зі сплати комунальних послуг за адресою своєї реєстрації. Таким чином, доводи апелянта щодо того, що останній не проживає тривалий час за місце реєстрації не вказують на те, що останній надав докази на спростування заборгованості та не надання позивачем послуг. Щодо посилань апелянта щодо застосування строків давності, суд звертає увагу, що згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За правилами ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін. Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі №756/8056/19 зазначила, що за змістом ст. 267 ЦК сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку. Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин. Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був скасований з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №

651. Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05:30 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та тривав на час звернення товариства до суду з позовом (20 грудня 2024 року). Тобто, виходячи з вищенаведених положень матеріального закону, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до березня 2017 року. Отже, строк позовної давності за вимогами, що виникли після березня 2017 року та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважається продовженим на підставі пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також до закінчення воєнного стану. Разом з цим, судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до розрахунку заборгованості відповідач за послуги централізованого опалення та постачання гарячої води здійснював оплату за спожиті послуги, які надавались ПАТ "Київенерго" у червні, вересні 2016 року, січні, травні 2017 року, у сумі, що значно перевищує місячний платіж. Таким чином, суд першої інстанції надаючи оцінку пропуску строків позовної давності дійшов вірних висновків щодо переривання строку позовної давності, що узгоджується правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 22 січня 2019 року у справі №437/2726/13-ц. Враховуючи встановлені обставини справи колегія суддів вважає, що доводи апелянта щодо безпідставного не застосування судом першої інстанції строків позовної давності є необґрунтованими, оскільки такі строки за спірні періоди, які оскаржує апелянт не пропущені. Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, а зводяться до тлумачення норм права на розсуд апелянта. Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Переглядаючи справу, в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 грудня 2025 року - залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 грудня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 07 липня 2026 року. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова