Постанова Київський апеляційний суд № 757/7862/25-ц

справа № 757/7862/25-ц головуючий у суді І інстанції Бусик О.Л. провадження № 22-ц/824/8991/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Березовенко Р.В., суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Волошиним Ігорем Володимировичем на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2026 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У лютому 2025 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулось до Печерського районного суду міста Києва з позовною заявою в якій просить суд стягнути заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення у розмірі 15030,11 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 1442,89 грн., три проценти річних у розмірі 375,55 грн.; заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 16727,44 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 1605,83 грн., три проценти річних у розмірі 417,96 грн.; заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 27564,63 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 2646,20 грн., три проценти річних у розмірі 688,74 грн.; заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого постачання гарячого води у розмірі 22497,23 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 2159,73 грн., три проценти річних у розмірі 562,12 грн.; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 30052,68 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 2686,62 грн., три проценти річних у розмірі 691,02 грн., та пеню в розмірі 515,77 грн.; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 6717,70 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 568,29 грн., три проценти річних у розмірі 143,08 грн., та пеню в розмірі 109,02 грн.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1198,01 грн.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг постачання гарячої води у розмірі 596,12 грн.; заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 193,76 грн., та 3028,00 грн. витрат по сплаті судового збору. В обґрунтування позову, позивач вказує, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» укладено договір про відступлення права вимоги № 601-18, відповідно до якого ПАТ «Київенерго» відступило, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до фізичних осіб щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитої до 1 травня 2018 року теплової енергії. Відповідач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач своєчасно не сплачує за спожиті послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, в результаті чого утворилась заборгованість. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання має сплатити інфляційні втрати та три проценті річних. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати та три проценті річних. На підставі викладеного, позивач просив про задоволення позову. 12 лютого 2026 року від представника відповідача Волошина І.В. надійшов відзив на позовну заяву та заява про застосування строку позовної давності, у яких останній просить відмовити у задоволені позову у повному обсязі та застосувати строк позовної давності до заборгованості, яка виникла до 17.02.2022. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2026 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 27564,63 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 2646,20 грн., три проценти річних у розмірі 688,74 грн.; заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого постачання гарячого води у розмірі 22497,23 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 2159,73 грн., три проценти річних у розмірі 562,12 грн.; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 30052,68 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 2686,62 грн., три проценти річних у розмірі 691,02 грн., та пеню в розмірі 515,77 грн.; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 6717,70 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 568,29 грн., три проценти річних у розмірі 143,08 грн., та пеню в розмірі 109,02 грн.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1198,01 грн.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг постачання гарячої води у розмірі 596,12 грн.; заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 193,76 грн. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, 09 березня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Волошин Ігор Володимирович подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, просив рішення Печерського районного суду м. Києва від 12.02.2026 у справі № 757/7862/25-ц скасувати в частині часткового задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити повністю, застосувавши наслідки спливу строку позовної давності до заборгованості, яка виникла до лютого 2022 року. В обґрунтування апеляційної скарги представник апелянта зазначив, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 12.02.2026 у справі № 757/7862/25-ц є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню у частині часткового задоволення позовних вимог, з огляду на неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме - ігнорування заяви про застосування строку позовної давності до частини спірної заборгованості, що виникла після 01.05.2018. Крім цього, суд не врахував, що вимоги про стягнення інфляційних складових та 3% річних, передбачені ст. 625 ЦК України, є похідними від вимог про стягнення основного боргу. Відповідно, якщо сума основного боргу за той чи інший місяць є такою, щодо якої сплив строк позовної давності (тобто заборгованість до лютого 2022), то й похідні вимоги - інфляційні втрати та 3% річних - також не підлягали задоволенню. Суд повинен був відмовити у стягненні як основної заборгованості, так і похідних від неї сум, які виникли за період до лютого 2022 року. Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Волошиним Ігорем Володимировичем на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2026 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 травня 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи. У судовому засіданні представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити. У судове засідання інші учасники справи не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань щодо неможливості розгляду справи без їх участі не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши думку представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 року № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року №591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам. Отже, з 1 травня 2018 року надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго». Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на рухоме майно від 10.12.2024 встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 . На виконання вимог Закону КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085). Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами. Такі договори є договорами приєднання, а може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови. Відповідно до норм Цивільного Кодексу України встановлено, якщо особа вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, то договір вважається укладеним. Підключення будинку до мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої воли свідчить про надання послуг позивача. Відповідач від мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялася (не відключалася). Отже, виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату послуг, а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків. Відповідно до ст. 20 Закону, п.п.18, 20, 30 Правил, споживач зобов`язаний оплачувати комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо). Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Оскільки, ОСОБА_1 своєчасно не сплачує за спожиті послуги, утворилась заборгованість, яка станом на 01.12.2024 складає 86 832,24 грн: за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 27564,63 грн; заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 22497,23 грн; за період з 01.11.2021 заборгованості за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 30052,68 грн; заборгованості за послуги з постачання гарячої води у розмірі 6717,70 грн. Розрахунок заборгованості на послуги з центрального опалення і постачання гарячої води, здійснюється за тарифами, які закріплені Розпорядженням КМДА, інформація про які є загальнодоступною та загальновідомим фактом, офіційно опублікована. Отже, згідно із зазначеними нормами законодавства відповідач зобов`язання оплатити спожиті послуги з центрального опалення та постачання гарячої води. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з КовалишиноїДіни Георгіївнизаборгованості за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 за послуги з централізованого опалення у розмірі 27 564,63 грн; за послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 22497,23 грн; за період з 01.11.2021 за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 30052,68 грн; за послуги з постачання гарячої води у розмірі 6717,70 грн. Відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004, а також Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» споживачі послуг з ЦО/ЦПГВ зобов`язані були сплачувати внески за обслуговування вузлів комерційного обліку відповідних послуг. Відповідно до ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017, плата виконавцю за індивідуальним договором про надання послуги з ТЕ/ПГВ включає в себе також й плату за абонентське обслуговування. Таким чином, суд першої інстанції встановив, що за вищевказаною адресою у відповідача також існує заборгованість у період до 31.10.2021 зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 193,76 грн; за період з 01.11.2021 заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1198,01 грн, заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 596,12 грн. Крім того, позивач також просить стягнути з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України за період часу з 01.01.2024 по 30.11.2024 інфляційну складову боргу у розмірі 2646,20 грн., три проценти річних у розмірі 688,74 грн. за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення; інфляційну складову боргу у розмірі 2159,73 грн., три проценти річних у розмірі 562,12 грн. за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого постачання гарячого води; інфляційну складову боргу у розмірі 2686,62 грн., три проценти річних у розмірі 691,02 грн., та пеню в розмірі 515,77 грн. за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії; інфляційну складову боргу у розмірі 568,29 грн., три проценти річних у розмірі 143,08 грн., та пеню в розмірі 109,02 грн. за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води. За захистом свого порушеного права позивач звернувся до суду у лютому 2025 року. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що заявляючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання позивачем не зазначено за який період була нарахована вказана заборгованість. Відтак, у суду відсутні підстави для висновку про те, що вказана заборгованість була нарахована в межах позовної давності. Враховуючи, що представником відповідача заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, а позивач не надав доказів переривання позовної давності, то суд погодився з доводами представника відповідача, що позивачем пропущена позовна давність за вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за період до травня 2018 року.Також враховуючи, що вимога про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних (згідно зі ст.625 ЦК України) є похідною від вимоги про стягнення основного боргу, відтак позовні вимоги про стягнення інфляційної складової боргу у розмірі 1442,89 грн., три проценти річних у розмірі 375,55 грн. за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення; інфляційну складову боргу у розмірі 1605,83 грн., три проценти річних у розмірі 417,96 грн. за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого гарячого водопостачання, не підлягають задоволенню. Що стосується позовних вимог в частині стягнення заборгованості за комунальні постуги, інфляційну складову, 3% річних та пеню за період після 01 травня 2018 року суд першої інстанції вважав їх доведеними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення, у оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг регулюються Житловим кодексом УРСР, Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та «Правилами надання послуг центрального опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630. Відповідно статті 1 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 5 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року визначено, що до житлово-комунальних послуг, належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Згідно зі ст. ст. 67, 68 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами, і має вноситися споживачами послуг своєчасно. Згідно із пунктом 5 частини третьої ст.20 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Обов`язок споживача здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію визначено ст.19 Закону України «Про теплопостачання». За вимогами ст. 9 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Відповідно до 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Положеннями ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з частиною першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги. Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За правилами ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін. Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин. Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був скасований з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №

651. Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05:30 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та тривав на час звернення товариства до суду з позовом (20 грудня 2024 року). Тобто, виходячи з вищенаведених положень матеріального закону, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до березня 2017 року. Отже, строк позовної давності за вимогами, що виникли після березня 2017 року та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважається продовженим на підставі пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також до закінчення воєнного стану. Отже, доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування строків позовної давності до частини спірної заборгованості, що виникла за період з 01.05.2018 до лютого 2022 року є необґрунтованими, оскільки строки давності позивача за періоди, які оскаржує апелянт не пропущені. Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Переглядаючи справу, в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог. Колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України у цій частині необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Волошиним Ігорем Володимировичем на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2026 року - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2026 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 07 липня 2026 року. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова