Постанова Київський апеляційний суд № 367/5528/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Унікальний номер справи № 367/5528/24 Головуючий у суді першої інстанції - Одарюк М.П. Апеляційне провадження № 22-ц/824/9659/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 червня 2026 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Нежура В.А., судді Верланов С.М., Невідома Т.О., секретар Цуран С.С. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргуОСОБА_1 , яка подана адвокатом Єрмаком Олегом Віталійовичем на рішення Ірпінського міського суду Київської області 16 лютого 2026 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Бучанської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини, В С Т А Н О В И В: У червні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини. Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилалася на те, що 20 серпня 2015 року уклала шлюб з відповідачем, який було розірвано рішенням Ірпінського міського суду Київської області 11 березня 2024 року. У шлюбі у них з відповідачем народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач самоусунувся від виховання та утримання дитини, практично не цікавиться сином. Після розлучення син постійно проживає з нею. За обставин, які склалися, нею створені найкращі умови для дитини, у сина є своя кімната, він забезпечений усім необхідним. Виходячи з інтересів сина вважає за доцільне залишити його на її утриманні та вихованні. Відповідач аліменти на утримання сина не платить. Вона ніколи не перешкоджала і немає наміру в подальшому перешкоджати спілкуванню батька з сином, однак сам батько не виявляє бажання спілкуватися із дитиною та на сьогодні таке спілкування відсутнє. Психологічно син не готовий проживати разом із батьком, який не вітає його навіть із святами. Посилаючись на викладене, позивачка просила суд визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_2 , за місцем проживання матері. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області 16 лютого 2026 року позов задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн. Не погоджуючись із таким рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить рішення Ірпінського міського суду Київської області 16 лютого 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд порушив норми процесуального права, вийшовши за межі позовних вимог та розглянувши справу в порядку спрощеного провадження. Вказує, що суд першої інстанції не звернув увагу, що місце проживання дитини фактично визначено розпорядженням виконкому Бучанської міської ради від 19 липня 2024 року, а доказів того, що відповідач оспорює місце проживання дитини матеріали справи не містять, і ці обставини не були встановлені під час розгляду справи в суді першої інстанції. Зазначає, що судом першої інстанції було ухвалено рішення всупереч вимогам ст. 157 СК України (вирішення питання про місце проживання дитини на користь позивача) та всупереч положенням ст. 161 СК України (ухвалення рішення по суті за відсутності існування спору). Стверджує, що між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання дитини. Відзиви на апеляційну скаргу від інших учасників до суду не надходили. Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому суд апеляційної інстанції визнав за можливе, розглянути справу за відсутності осіб, що не з`явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України). Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 20 серпня 2015 року перебували у шлюбі, який було розірвано заочним рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 березня 2024 року ( а.с.10-12). Під час перебування у шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом серія НОМЕР_1 від 28 серпня 2019 року, виданим Виконавчим комітетом Ворзельської селищної ради міста Ірпеня Київської області ( а.с.13). Відповідно до довідки № 3637/2019 про реєстрацію особи громадянином України, яка видана ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Києва, Україна, згідно з рішенням Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 06.11.2019 він набув громадянства України на підставі ч. 1 ст. 7 Закону України «Про громадянство України» ( а.с.14). Згідно з Актом депутата Бучанської міської ради від 28 травня 2024 року, депутатом Бучанської міської ради, Хрокало В.О. , розглянуто усне звернення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить останній на праві приватної власності. Зі слів заявниці встановлено, що разом із нею проживає та зареєстрований її син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , чоловік ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований, але фактично не проживає з серпня 2023 року по теперішній час (а.с.17-21). Із довідки № 4 від 29 травня 2024 року Приватної організації «Навчально - виховний комплекс «АБЕТКА» встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідує навчальний заклад з 01 грудня 2023 року по теперішній час. Дитина завжди має здоровий та доглянутий вигляді. Мати ОСОБА_5 , бере активну участь в життя дитини, вчасно вносить оплату за перебування дитини в дитячому закладі (а.с.16). Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Згідно з частинами 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (частини 1, 2 ст. 155 СК України). У відповідності до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно зі ст. 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. За частинами 2 та 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Згідно із ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. За нормами ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. У постанові від 16 січня 2019 року по справі № 487/2480/17 Касаційний цивільний суд у складі Верховного суду визначив, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах. У справі, що переглядається, згідно з висновком про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого рішенням Виконавчого комітету Бучанської міської ради № 4268 від 19 липня 2024 року, ретельно вивчивши дане питання, враховуючи рекомендацію комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Бучанської міської ради відділ служби у справах дітей та сім`ї вважає за доцільне, щоб малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав разом із матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зобов`язано громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не перешкоджати один одному в участі у вихованні їх спільної дитини ( а.с.81-83). Верховний Суд у своїх позиціях звертає увагу, що у усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини. Встановлено, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом із матір`ю ОСОБА_2 . Шлюб між батьками розірвано, батько мешкає окремо. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-ХІІ , держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11.07.2017 у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76). У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07.12.2006, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.12.2020 у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено: «закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.10.2019 у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.11.2021 в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини». З огляду на викладене, з урахуванням наданих до суду доказів, наявність у позивачки облаштованого житлового приміщення для дитини, її участі у вихованні сина та ставленні до нього, піклування про його стан здоров`я та розвиток, взаємозв`язок та тісний контакт, наявність заробітку, що дозволяє забезпечувати дитину, пристосованості дитини до умов проживання та оточуючого середовища, кола спілкування та наявності друзів, та, виходячи із найкращих інтересів дітей, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю - ОСОБА_2 . Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача про те, що батьком не оспорюється факт проживання дитини разом з матір`ю, та між сторонами відсутній спір, оскільки визначення місце проживання дитини разом з матір`ю буде породжувати для останньої певні юридичні наслідки, зокрема, щодо оформлення соціальних виплат на дитину її медичного обслуговування, або зміни місця проживання дитини. Крім того, суд врахував, що визначення місця проживання дитини разом з матір`ю допоможе уникнути майбутніх юридичних суперечок між батьками, та буде відповідати інтересам дитини. Суд правильно зауважив, що батько дитини, не обмежений у своєму праві на спілкування з дитиною, турботі відносно дитини та участі у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з матір`ю дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням. При цьому, у разі зміни обставин у відносинах сторін спору, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку. Доводи апеляційної скарги відповідача повністю повторюють доводи його відзиву на позовну заяву, належна оцінка яким надана судом першої інстанції, не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди скаржника з висновком суду, тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував обставини справи, дав об`єктивну оцінку зібраним і дослідженим доказам та обґрунтовано дійшов правильного висновку про задоволення позову. Колегія суддів також наголошує, що визначення місця проживання дитини з матір`ю не впливатиме на її взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін. Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргуОСОБА_1 , яка подана адвокатом Єрмаком Олегом Віталійовичем залишити без задоволення. Рішення Ірпінського міського суду Київської області 16 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст складено 01 липня 2026 року. Суддя-доповідач В.А. Нежура Судді С.М. Верланов Т.О. Невідома