Постанова Волинський апеляційний суд № 157/149/26

Справа № 157/149/26 Головуючий у 1 інстанції: Ходачинський Р. О. Провадження № 22-ц/802/716/26 Доповідач: Осіпук В. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 червня 2026 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Осіпука В. В., суддів - Киці С. І., Федонюк С. Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 Хворост Дарії Михайлівни на рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 20 березня 2026 року та додаткове рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 30 березня 2026 року, В С Т А Н О В И В : У січні 2026 року ТОВ «Укр кредит фінанс» звернулось до суду із зазначеним позовом. Покликалось на те, що 29 липня 2024 року між ТзОВ «Укр кредит фінанс» та ОСОБА_1 було укладено в електронній (письмовій) формі договір про відкриття кредитної лінії № 1427-6086. Відповідно до умов якого кредитодавець надав, а позичальник отримала кредит у розмірі 14300 грн на кредитну картку строком кредитування 365 календарних днів до 28 липня 2025 року, зі стандартною процентною ставкою 1,5 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення договору, та процентною ставкою 1,18 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня дії договору і до закінчення строку дії договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту. Відповідач ОСОБА_1 , підтвердила факт взятих на себе кредитних зобов`язань, отримавши кредитні кошти та не скориставшись наданим їй правом протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин. Крім того позивач вказував, що відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка на 10 грудня 2025 року становить 64927 грн 80 коп., з яких: 9802 грн - прострочена заборгованість по тілу кредиту, 52980 грн 90 коп. - прострочена заборгованість по нарахованих процентах, 2145 грн - заборгованість по комісії. У зв`язку із наведеним позивач ТОВ «Укр кредит фінанс» просив суд стягнути на свою користь з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 1427-6086 від 29 липня 2024 року в розмірі 50156 грн, що складається із простроченої заборгованості: по тілу кредиту 9082 грн, по нарахованих відсотках - 40354 грн та відшкодувати йому понесені судові витрати. Рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 20 березня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр кредит фінанс» заборгованість за кредитним договором № 1427-6086 від 29 липня 2024 року в сумі 45151 грн та понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2396 грн 69 коп. Додатковим рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 30 березня 2026 року стягнуто з ТОВ «Укр кредит фінанс» на користь відповідача ОСОБА_1 499 грн понесені судові витрати на професійну правничу допомогу. Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим, прийнятим судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій просила оскаржувані рішення та додаткове рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, та стягнути з позивача на користь відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, невірно застосував норми матеріального права та допустив невідповідність зроблених висновків обставинам справи і як наслідок, дійшов передчасного висновку про підставність вимог позивача і частково задовольнив позов. У відзиві на апеляційну скаргу позивач ТзОВ «Укр кредит фінанс», вважаючи доводи апеляційної скарги безпідставними, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав. Ухвалюючи оскаржувані рішення, суд першої інстанції виходив з того, що договір про відкриття кредитної лінії між сторонами спору укладений у спосіб визначений чинним законодавством України і оскільки умови вказаного кредитного договору позичальником ОСОБА_1 належним чином не виконувались, у зв`язку із чим виникла заборгованість, то вона з врахуванням сплачених коштів підлягає стягненню з останньої. Також, вирішуючи питання щодо розміру кредитної заборгованості, суд першої інстанції врахував вимоги Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» та визначив розмір заборгованості відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», положення ч. 5 ст. 8 якого передбачають, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1%, а тому застосовуються саме до кредитних договорів, укладених після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», як і у розглядуваному випадку кредитний договір був укладений 29 липня 2024 року, а саме після набрання чинності згаданим Законом 24 грудня 2023 року. Такий висновок суду є правильний. Встановлено, що 29 липня 2024 року між ТзОВ «Укр кредит фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1427-6086, за умовами якого, кредитодавець надав позичальникові кредитні кошти в сумі 14300 гривень шляхом відкриття на ім`я останньої не відновлювальної кредитної лінії і надання грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб, строком на 365 календарних днів, а відповідач ОСОБА_1 зобов`язувалася повернути кредит та сплатити проценти у розмірі 1,5 % за кожен день користування кредитом, що застосовується протягом перших 180 календарних днів, 1,18 % за кожен день користування кредитом, що застосовується у період починаючи з 181 календарного дня дії договору. Дата видачі кредиту 29 липня 2024 року дата повернення кредиту - 28 липня 2025 року. Кредитний договір відповідачем ОСОБА_1 підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) та укладений з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи - веб-сайту ТОВ «Укр кредит фінанс» (https://creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр кредит фінанс» (Кредитодавця), в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле. Факт перерахування грошових коштів в сумі 14300 грн на картковий рахунок відповідача ОСОБА_1 , на підставі укладеного кредитного договору № 1427-6086 від 29 липня 2024 року, підтверджується приєднаними до матеріалів справи квитанцією платіжного сервісу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - LiqPay від 29 липня 2024 року та довідкою позивача про перерахування кредитних коштів. З наданого позивачем та наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що позичальник ОСОБА_1 належним чином зобов`язання з повернення грошових коштів не виконувала, внаслідок чого, станом на 10 грудня 2025 року, виникла заборгованість в сумі 64927 грн, з яких: 9802 грн - прострочена заборгованість по тілу кредиту, 52980 грн 90 коп. - прострочена заборгованість по нарахованих процентах, 2145 грн - заборгованість по комісії. За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України). Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України). Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон). Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону). Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону). Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що договір № 1427-6086 від 29 липня 2024 року про надання кредиту, підписаний позичальником ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора є укладеним. Отже, наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджено, що у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» ТзОВ «Укр кредит фінанс» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 1427-6086 на суму 14300 грн в електронній формі і зазначені грошові кошти були отримані позичальником. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Отже, встановивши зазначені обставини, а саме те, що позичальник ОСОБА_1 свої зобов`язання щодо погашення кредиту та сплати відсотків за кредитним договором № 1427-6086 від 29 липня 2024 року не виконала, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з останньої на користь кредитодавця ТзОВ «Укр кредит фінанс», з врахуванням сплачених нею сум, заборгованості у розмірі 50156 грн, з яких: прострочена заборгованість по тілу кредиту 9082 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 40354 грн та у відповідності до вимог ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» правомірно відмовив у стягненні на користь позивача збільшеного розміру процентів за користування кредитом. Щодо покликання апелянта на норми ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» слід зазначити таке. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В матеріалах справи відсутні відомості про оспорювання відповідачем у судовому порядку укладеного кредитного договору, визнання його в судовому порядку недійсним в цілому або в частині. Отже, в силу вказаної вище презумпції правомірності правочину правомірність положень договору презюмується. З урахуванням наведеного, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення заборгованості за процентами саме у розмірі 40354 грн. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для їх зміни чи скасування не вбачає. Наведені представником відповідача в апеляційній скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування оскаржуваного ним рішень, а є власним суб`єктивним тлумаченням норм матеріального права та обставин справи, яким суд першої інстанції дав вірну правову оцінку. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 20 березня 2026 року та додаткове рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 30 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий Судді