Ухвала ККС ВС № 372/4546/24

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2026 року м. Київ справа № 372/4546/24 провадження № 51-2345 ск 26 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі: головуючої ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року, встановив: Обухівський районний суд Київської області вироком від 14 квітня 2025 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудив за ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки. За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_4 засуджений за те, що він 01 травня 2024 року, керуючи автомобілем марки «Renault» модель «Duster», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі О-101602, зі сторони автодороги Р-01 в напрямку м. Українка Обухівського району Київської області, виконуючи у забороненому місці маневр повороту ліворуч на другорядну дорогу в напрямку садового товариства «Дубки», не надав перевагу в русі автомобілю марки «Volkswagen» модель «Golf», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_6 , яка рухалася в зустрічному напрямку в сторону автодороги Р-01, внаслідок чого відбулося зіткнення зазначених транспортних засобів. В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки «Renault» модель «Duster» ОСОБА_7 від отриманих травм загинула на місці події, пасажири цього автомобіля ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від отриманих травм померли у Київській обласній клінічній лікарні, водій автомобіля марки «Volkswagen» модель «Golf» ОСОБА_6 отримала легкі тілесні ушкодження, водій автомобіля марки «Renault» модель «Duster» ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості. Київський апеляційний суд ухвалою від 11 березня 2026 року апеляційні скарги захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 , представника цивільного відповідача ОСОБА_10 залишив без задоволення, а вирок Обухівського районного суду Київської області від 14 квітня 2025 року щодо ОСОБА_4 - без змін. У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий апеляційний розгляд. На обґрунтування своїх доводів захисник у скарзі зазначає про те, що: - суд апеляційної інстанції фактично звів мотивувальну частину оскаржуваної ухвали до констатації правильності висновків суду першої інстанції, не надавши належної відповіді на ключові доводи сторони захисту щодо: неправильного висновку про відсутність щирого каяття; фактичного повного визнання вини засудженим; помилкової оцінки посткримінальної поведінки; неврахування висновку органу пробації щодо можливості виправлення без ізоляції від суспільства; непропорційності покарання з огляду на відсутність обтяжуючих обставин та сукупність даних про особу засудженого; - однією з центральних підстав апеляційного оскарження була безпідставність висновку суду першої інстанції про відсутність у ОСОБА_4 щирого каяття як обставини, що пом`якшує його покарання. Разом із цим сторона захисту наполягала на необхідності дослідження окремих фактичних обставин дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), зокрема, дій іншого водія - учасника ДТП, що мало значення для з`ясування механізму події, причинного зв`язку та повноти встановлення обставин кримінального правопорушення. Однак саме реалізацію такого процесуального права суди фактично використали, як аргумент для заперечення наявності щирого каяття, дійшовши висновку про нібито «часткове визнання вини» та відсутність повного критичного ставлення до власної поведінки. Такий підхід, на думку захисника, суперечить засадам кримінального процесу; - апеляційний суд, залишаючи без змін відповідний висновок суду першої інстанції, не надав відповіді на ключовий довід апеляційної скарги про те, що визнання вини не є тотожним відмові від права на захист, а бажання встановити повний механізм ДТП не спростовує факту каяття та прийняття відповідальності. В матеріалах справи наявні зовнішні прояви щирого каяття: послідовне визнання вини; стабільність правової позиції протягом усього провадження; допомога після ДТП; вибачення перед потерпілими; спроби примирення; заходи до компенсації шкоди; позитивна посткримінальна поведінка. Водночас, ані суд першої інстанції, ані апеляційний суд не навели переконливого мотивування, чому наведена сукупність обставин є недостатньою для визнання щирого каяття, обмежившись загальними декларативними твердженнями; - апеляційний суд не надав належної відповіді на доводи щодо індивідуалізації покарання та фактично не перевірив питання його явної суворості. Попри наведення окремих позитивних характеристик особи засудженого, суди не надали відповіді на питання, чому саме покарання у виді 9 років позбавлення волі є необхідним і достатнім, а застосування менш суворого покарання - неможливим; - ОСОБА_4 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК - кримінальне правопорушення, яке є необережним злочином. Тяжкість наслідків сама собою не може автоматично зумовлювати призначення максимально суворого або наближеного до максимального покарання без індивідуальної оцінки ступеня вини конкретної особи. У мотивуванні судових рішень фактично простежується концентрація виключно на трагічності наслідків події, тоді як належна оцінка необережної форми вини фактично відсутня; - відсутність обтяжуючих обставин не отримала жодного реального змістовного значення при визначенні строку покарання. Суд першої інстанції не надав жодної оцінки досудовій доповіді органу пробації, а апеляційний суд, попри прямий довід апеляційної скарги, не усунув цього недоліку та не пояснив причин неврахування відповідних висновків. Також судами попередніх інстанцій не була надана належна оцінка посткримінальній поведінці засудженого. Перевіривши касаційну скаргу та надані до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав. Згідно з ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися ст. ст. 412-414 цього Кодексу. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 286 КК у касаційній скарзі захисником не оскаржуються. Що стосується доводів касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним про його особу через суворість, то такі є безпідставними. Як визначено приписами частин 1, 2 статті 50 КК, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Згідно з положеннями ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Відповідно до мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, згідно з положеннями статей 66, 67 КК. Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави і суспільства. Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення. Як убачається з вироку суду першої інстанції, при визначенні виду та строку покарання обвинуваченому ОСОБА_4 за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та його наслідки, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, протягом розгляду справи просив вибачення у потерпілих, висловлював жаль з приводу вчиненого та вживав реальних заходів для відшкодування завданої їм шкоди, а також відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, наявність невідворотних наслідків у вигляді загибелі трьох осіб, враховуючи позицію потерпілих, які наполягали на призначенні ОСОБА_4 найсуворішого покарання, крім потерпілого ОСОБА_11 . Суд першої інстанції не врахував як пом`якшуючу покарання обставину - щире каяття, пославшись на позицію, наведену в постанові Верховного Суду від 20 вересня 2023 року (справа № 944/5954/22), відповідно до якої при встановленні обставини, яка пом`якшує покарання, а саме щирого каяття, необхідно враховувати, що щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого правопорушення, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль щодо вчиненого та бажання виправити ситуацію, яка склалася. Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого правопорушення. Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести відповідальність за вчинене, а також ця обставина повинна знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Місцевий суд у своєму рішенні звернув увагу на те, що обвинувачений у судовому засіданні лише частково визнав свою вину у скоєному, намагався довести суду про винуватість іншого учасника ДТП, що не підтвердилося фактичними обставинами справи, а тому його суб`єктивне ставлення до вчиненого не можна вважати таким, що ґрунтується на належній критичній оцінці вчиненого та таким, що призвело до щирого каяття. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень у майбутньому буде покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 3 ст. 286 КК. Крім того, суд першої інстанції призначив обвинуваченому додаткове покарання, передбачене санкцією ч. 3 ст. 286 КК - позбавлення права керування транспортними засобами у максимальному розмірі, мотивуючи це тим, що ОСОБА_4 , здійснюючи керування джерелом підвищеної небезпеки, допустив грубі порушення вимог ПДР, що призвело до загибелі трьох людей. Також місцевий суд зазначив про відсутність підстав для застосування до призначеного покарання положень статей 75, 76 КК та ст. 69 КК, які б давали суду підстави прийти до висновку про можливість звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, або застосування більш м`якого покарання. Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просив призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки, або із застосуванням положень ст. 69 КК, при цьому наводив обґрунтування, які в цілому аналогічні доводам, викладеним в його касаційній скарзі. Переглядаючи вирок суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_4 покарання за ч. 3 ст. 286 КК, зазначивши в своїй ухвалі відповідні обґрунтування. При цьому суд апеляційної інстанції, визнавши необґрунтованими доводи апеляційної скарги захисника в частині призначеного обвинуваченому покарання, врахувавши дані про особу обвинуваченого, а також характер і наслідки вчиненого ним кримінального правопорушення, зазначив, що призначене вироком місцевого суду ОСОБА_4 покарання, в розумінні ст. 50 КК, в повній мірі відповідає тяжкості та обставинам вчиненого кримінального правопорушення, з огляду на настання тяжких наслідків у виді загибелі трьох людей, сукупності даних про обвинуваченого, та є необхідним для його виправлення та перевиховання. Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги захисника щодо можливості застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 положень ст.69 КК при призначенні покарання, апеляційний суд зазначив, що посилання захисника на те, що поведінка та ставлення обвинуваченого ОСОБА_4 свідчать про наявність у нього пом`якшуючої обставини - щирого каяття, є неспроможними, оскільки з матеріалів кримінального провадження вбачалося, що ОСОБА_4 визнав свою вину частково, так як вважав, що в діях іншого водія також були наявні порушення ПДР, що, на його думку, також призвели до настання тяжких наслідків. Таке ставлення обвинуваченого до вчиненого ним кримінального правопорушення колегія суддів апеляційного суду визнала таким, яке свідчить про відсутність у ОСОБА_4 належної критичної оцінки своєї протиправної поведінки, її осуд, бажання виправити ситуацію та нести кримінальну відповідальність, позаяк щире каяття - це моральне засудження особою своєї злочинної поведінки, усвідомлення нею своєї вини. З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність пом`якшуючих обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, які б слугували підставами для застосування положень ст. 69 КК при призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання. При цьому колегія суддів суду апеляційної інстанції, з огляду на тяжкість спричинених наслідків - загибель трьох людей, вказала на відсутність підстав і для зміни призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_4 . Суд вважає такі висновки суду апеляційної інстанції, в цілому, належним чином обґрунтованими з огляду на таке. Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Відповідно до вимог ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Як убачається з вироку суду першої інстанції, цим судом, серед іншого, встановлено, що ОСОБА_4 вчинив ДТП, керуючи автомобілем «Renault» модель «Duster», реєстраційний номер НОМЕР_1 , унаслідок чого загинули троє потерпілих, а одному потерпілому було завдано легкі тілесні ушкодження. При цьому судами попередніх інстанцій не було встановлено обставин, які пом`якшують та обтяжують вину ОСОБА_4 . Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій врахували позицію потерпілих, які наполягали на призначенні ОСОБА_4 найсуворішого покарання, окрім потерпілого ОСОБА_11 . Доводи касаційної скарги захисника про те, що судами попередніх інстанцій належним чином не були враховані всі обставини справи, які впливають на призначення покарання, дані про особу засудженого, є безпідставними, оскільки, як убачається з оскаржуваного вироку, всі ці обставини в цілому були враховані судами попередніх інстанцій при постановленні рішень, а тим доводам сторони захисту, які суд вважав необґрунтованими, була надана належна оцінка. Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій при призначенні покарання висновку органу пробації, то Суд їх відхиляє, оскільки за змістом статей 314, 314-1 КПК досудова доповідь представника персоналу органу пробації складається з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, для прийняття судового рішення про міру покарання, має виключно рекомендаційний характер та суд може її врахувати, виходячи зі своїх дискреційних повноважень. З огляду на вказане, а також зважаючина обставини вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, наслідки, що настали в ході його вчинення, а також, приймаючи до уваги те, що судами попередніх інстанцій обвинуваченому було призначено покарання в межах санкції ч. 3 ст. 286 КК, саме таке покарання, на думку Суду, є достатнім для виправлення та запобігання вчинення засудженим та іншими особами нових кримінальних правопорушень, яке з огляду на зміст положень, передбачених ст. 414 КПК, не свідчить про призначення явно несправедливого покарання через суворість. Таким чином, на думку Суду, ухвала апеляційного суду в цілому є обґрунтованою і вмотивованою. З огляду на зазначене, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3