Постанова 4857 № 500/7133/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/7133/25 пров. № А/857/14092/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Курильця А.Р., суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І., розглянувши в змішаній формі в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року в справі № 500/7133/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- суддя в 1-й інстанції Дерех Н.В., час ухвалення рішення 30 січня 2026 року, місце ухвалення рішення м. Тернопіль, дата складання повного тексту рішення 30 січня 2026 року, в с т а н о в и в: У грудні 2025 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач) про нарахування та виплату пенсії без обмеження її розміру максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2025 максимальним розміром. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2025 без обмеження максимальним розміром, з врахуванням раніше виплачених сум. Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Законом України від 06.12.2016 р. № 1774-VІІІ внесено зміни до статті 43 Закону №2262. Оновленою редакцією статті 43 Закону №2262 передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень . З часу набрання чинності Законом № 3668-VI він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України. Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку. В матеріалах пенсійної справи позивача та до адміністративного позову не долучено документи, які б підтверджували службу у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях щодо захисту суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами, в тому числі електронної справи, позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію відповідно до Закону №2262-XII. Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області листом від 11.12.2025 повідомило позивача про те, що розрахований розмір пенсії позивача після перерахунку з 01.12.2025 склав 31382,20 грн. Проте, відповідач вказав, що виплата пенсії позивача проводиться в раніше встановленому розмірі 23610,00 грн. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом №3668-VI, який набрав законної сили 01 жовтня 2011 року. Відповідно до положень статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Водночас Законом №3668-VI внесені зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, які викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ. Відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього Рішення зазначені положення втратили чинність з дня його ухвалення, тобто з 20 грудня 2016 року. Конституційний Суд України у Рішенні № 7-рп/2016, визнаючи такими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, виходив з того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, мають пріоритетний і безумовний характер. Заходи, спрямовані на забезпечення такого соціального захисту, не можуть бути скасовані чи звужені з огляду на економічну доцільність або соціально-економічні обставини. Обмеження максимального розміру пенсії осіб, яким право на пенсійне забезпечення встановлено Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій, визначених частиною п`ятою статті 17 Конституції України. Таким чином, з 20 грудня 2016 року, з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016, у Законі № 2262-ХІІ відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягали у зміні слів і цифр, є нереалізованими. Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 522/3093/17, від 31 січня 2019 року у справі № 638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17, від 14 травня 2019 року у справі № 591/2109/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/22798/17, від 30 жовтня 2020 року у справі № 522/16881/17, від 17 травня 2021 року у справі № 343/870/17. При цьому судова колегія зазначає, що положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ) були прийняті для регулювання одних і тих самих правовідносин - обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ, та є тотожними за своїм змістом. Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2017 року, у частині сьомій статті 43 Закону № 2262-ХІІ слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року». Однак на момент набрання чинності Законом № 1774-VIII частина сьома статті 43 Закону № 2262-ХІІ уже була визнана неконституційною та втратила чинність, у зв`язку з чим внесені до неї зміни не могли створити будь-яких правових наслідків. Це означає, що протягом 2017 року стаття 43 Закону № 2262-ХІІ також не передбачала обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами. Отже, зміни, внесені Законом № 1774-VIII до норми, яка була визнана неконституційною і втратила чинність, самі по собі не створюють правових підстав для обмеження розміру пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ. У постанові Верховного Суду від 25 січня 2024 року у справі № 300/2754/23 наголошено, що Закон № 2262-ХІІ є спеціальним щодо спірних правовідносин, а тому саме його норми підлягають першочерговому застосуванню. Оскільки питання обмеження максимального розміру пенсій військовослужбовців уже було врегульоване частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-ХІІ, яка визнана неконституційною з 20 грудня 2016 року, відсутні підстави вважати, що з цієї дати виникла ситуація, за якої відповідні правовідносини можуть регулюватися положеннями Закону № 3668-VI. Застосування цього Закону до пенсій осіб, звільнених з військової служби, фактично нівелює правові наслідки Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016, яким установлено, що обмеження пенсій таких осіб максимальним розміром не відповідає статті 17 Конституції України. Колегія суддів не вбачає підстав для неврахування вказаної правової позиції. Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність застосування при перерахунку пенсії позивача Закону № 3668-VI. Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29). Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає. Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року в справі № 500/7133/25 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи. Головуючий суддя А. Р. Курилець судді С. М. Кузьмич О. І. Мікула Повне судове рішення складено 06 липня 2026 року.