Постанова 4807 № 334/7553/25

Дата документу 08.07.2026 Справа № 334/7553/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №334/7553/25 Головуючий у 1-й інстанції: Шалагінова А. В. Провадження № 22-ц/807/1459/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Кухаря С.В., Трофимової Д.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Бубнова Дмитра Юрійовича на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних, - ВСТАНОВИВ: У жовтні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних. В обґрунтування позову зазначено, що 28 грудня 2005 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1336-125K, згідно умов якого, ОСОБА_1 було надано кредитні ресурси в розмір 30000,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 13,5 процентів річних строком до 28.12.2006 року. 04.12.2006 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до кредитного договору, якою було збільшено розмір кредитних ресурсів до 50000,00 доларів США та продовжено строк повернення кредитних ресурсів до 20.10.2011 року. 29.12.2014 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було проведено реструктуризацію за даним кредитним договором, що було відображено в додатковій угоді №5 до Кредитного договору, і було зафіксовано, що залишок заборгованості за кредитним договором складає 16110,11 доларів США, було перенесено на рахунки строкової позичкової заборгованості, строк кредитного договору було подовжено на 120 місяців та складено новий графік погашення заборгованості, виходячи з залишку позичкової заборгованості за ануїтетною схемою, а також було зафіксовано суму прострочених процентів, сплату яких було розбито на 36 місяців рівними платежами (що було відображено в додатку №1 до додаткової угоди до кредитного договору від 29.12.2014 року). Оскільки Позичальником належним чином не виконувалися грошові зобов`язання, передбачені кредитним договором, станом на 14.11.2015 року загальна сума заборгованості за кредитним договором становить 956576,47 гривень, що складається з: суми заборгованості по основному боргу кредиту у розмірі 16110,11 доларів США, що за офіційним курсом НБУ (100 доларів США станом на 14.11.2015 року дорівнює 2291,72 гривень) та складає 369198,61 гривень; суми заборгованості по відсоткам у розмірі 4494,73 доларів США, що за офіційним курсом НБУ (100 доларів США станом на 14.11.2015 року дорівнює 2291,72 гривень) та складає 103 006,63 гривень; пені по не сплаченим процентам та кредиту у розмірі 484371,23 гривень. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2016 року у справі №335/13332/15-ц позов ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» суму заборгованості за Кредитним договором № 1336-125K від 28 грудня 2005 року у розмірі 956 576,47 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 14 348,65 грн, а всього стягнуто 970 925, 12 грн. 27 лютого 2018 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було укладено Договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.Л., зареєстровано в реєстрі за № 78 відповідно до якого право грошової вимоги за Кредитним договором № 1336-125K від 28 грудня 2005 року перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (наступне найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс»). Таким чином, як зазначає представник, ТОВ «Він Фінанс» є єдиним власником всіх прав вимоги за вище зазначеним кредитним договором, у тому числі прав на отримання всіх платежів. Зазначив, що дійсність того, що до ТОВ «Він Фінанс» перейшло право вимоги за кредитним договором № 1336-125K від 28 грудня 2005 року встановлено ухвалою від 17.05.2018 року Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя у справі №335/13332/15-ц. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2018 року заяву ТОВ «Фінансова Компанія «Довіра і Гарантія» про заміну сторони виконавчого провадження задоволено. Замінено стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання листа № 335/13332/15-ц, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» заборгованості за кредитним договором № 1336-126 К від 28.12.2005 року у розмірі 956576, 47 грн та судових витрат у розмірі 14348, 65 грн, а саме стягувача ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» на його правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія». У зв`язку з невиконанням боржником обов`язку щодо повернення коштів (розмір суми заборгованості встановлений рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2016 року у справі №335/13332/15-ц та становить 956 576,47 грн) сума заборгованості складає 286 035,31 грн, з яких: 3% річних - 56 057,99 грн; інфляційні втрати - 229 977,32 грн, які нараховані за період з 12.03.2017 року по 22.02.2019 року. Посилаючись на вказані вище обставини, просить стягнути з відповідача на користь позивача за прострочення виконання зобов`язання суму боргу у розмірі 286 035,31 грн, що складається з : 3% річних -56057, 99 грн. інфляційних втрат 229977, 32 грн за період з 12.03.2017 року по 22.02.2019 року , судовий збір та витрати на правничу допомогу. Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс» інфляційні втрати та три відсотки річних за період за період з 09 травня 2017 року по 22 лютого 2019 року загальним розміром 255 492,66 грн, у тому числі три відсотки річних у розмірі 51 497,87 грн, інфляційні втрати у розмірі 203 994,79 грн. Судовий збір розміром 3 818,57 грн компенсовано ТОВ «ВІН Фінанс» за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , представник, адвокат Бубнов Дмитро Юрійович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що стягнення основної суми кредиту наразі неможливе через пропуск позивачем позовної давності для її стягнення, в тому числі і примусового, а тому, відповідно, вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат з ОСОБА_1 не могли бути задоволені судом першої інстанції, так як нараховані до задавненої вимоги. Кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги. ТОВ «ВІН Фінанс» не набув права здійснювати фінансові операції до ОСОБА_1 , за умовами договору про відступлення права вимоги, а у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань у розмірі та обсязі, які існували на момент укладання цього договору, а саме у сумі - 956 576,47 грн. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «Він Фінанс» зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99 840 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 328, 00 грн (3 328, 00 грн Х 30 = 99 840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до п.п.1,2 ч. 1, ч.2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 286 035,31 грн, що перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Водночас, колегія суддів враховує, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 2 частини шостої статті 19 ЦПК України). Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п.1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України. Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що саме у зв`язку із невиконанням судового рішення у позивача виникло право на звернення з позовом відповідно до вимог статті 625 ЦК України, оскільки на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання та невиконання такого зобов`язання породжує виникнення у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем і можливість застосування до нього окремої відповідальності за прострочення такого зобов`язання. ОСОБА_1 зобов`язання за рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2016 року у справі №335/13332/15-ц у вигляді виплати суми заборгованості за кредитним договором №1336-12К від 28.12.2005 року у розмірі 956 576,47 грн не виконав у повному обсязі, кошти позивачу, який є правонаступником первісного кредитора, не повернув. Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд першої інстанції встановив, що позивачем пропущено строк позовної давності за період з 12.03.2017 по 08.05.2017, тому прийшов до висновку про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період з 09.05.2017 року по 22.02.2019 року в розмірі 255492, 66 грн ( 51497, 87 грн+ 203994, 79 грн). З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Судом встановлено, що 28 грудня 2005 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1336-125K, згідно умов якого, ОСОБА_1 було надано кредитні ресурси в розмір 30000,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 13,5 процентів річних строком до 28.12.2006 року. 04.12.2006 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до кредитного договору, якою було збільшено розмір кредитних ресурсів до 50000,00 доларів США та продовжено строк повернення кредитних ресурсів до 20.10.2011 року. 07.08.2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №2 до кредитного договору, за якою було встановлено зміни щодо порядку внесення коштів на погашення кредиту, а саме відстрочено внесення платежів за основною заборгованістю до 01.07.2008 року, що було відображено в додатку №1 до Додаткової угоди № 2 до кредитного договору від 07.08.2007 року. 04.08.2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №3 до кредитного договору, за якою було встановлено зміни щодо порядку внесення коштів на погашення кредиту, а саме відстрочено внесення платежів за основною заборгованістю до 01.01.2010 року, що було відображено в додатку №1 до Додаткової угоди № 3 до кредитного договору від 04.08.2008 року. 25.02.2010 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №4 до кредитного договору, за якою було встановлено зміни щодо порядку внесення коштів на погашення кредиту, а саме відстрочено внесення платежів за основною заборгованістю до 01.02.2011 року, що було відображено в додатку №1 до Додаткової угоди № 4 до кредитного договору від 25.02.2010 року. 29.12.2014 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було проведено реструктуризацію за даним кредитним договором, що було відображено в додатковій угоді №5 до Кредитного договору, і було зафіксовано, що залишок заборгованості за кредитним договором складає 16110,11 доларів США, було перенесено на рахунки строкової позичкової заборгованості, строк кредитного договору було подовжено на 120 місяців та складено новий графік погашення заборгованості, виходячи з залишку позичкової заборгованості за ануїтетною схемою, а також було зафіксовано суму прострочених процентів, сплату яких було розбито на 36 місяців рівними платежами (що було відображено в додатку №1 до додаткової угоди до кредитного договору від 29.12.2014 року). Оскільки Позичальником належним чином не виконувалися грошові зобов`язання, передбачені кредитним договором, станом на 14.11.2015 року загальна сума заборгованості за кредитним договором становить 956576,47 гривень, що складається з: суми заборгованості по основному боргу кредиту у розмірі 16110,11 доларів США, що за офіційним курсом НБУ (100 доларів США станом на 14.11.2015 року дорівнює 2291,72 гривень) та складає 369198,61 гривень; суми заборгованості по відсоткам у розмірі 4494,73 доларів США, що за офіційним курсом НБУ (100 доларів США станом на 14.11.2015 року дорівнює 2291,72 гривень) та складає 103 006,63 гривень; пені по не сплаченим процентам та кредиту у розмірі 484371,23 гривень. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2016 року у справі №335/13332/15-ц позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» суму заборгованості за Кредитним договором №1336-125К від 28.12.2005 року у розмірі 956 576, 47 гривень та витрати по сплаті судового збору у розмірі 14 348, 65 гривень, а всього стягнуто 970 925,12 гривень. Дане рішення набуло законної сили 01.08.2016 року (а.с.3-4). Відповідно до ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2018 року у справі №335/13332/15-ц заяву ТОВ «ФК «Довіра і Гарантія» про зміну сторони виконавчого провадження, задоволено. Замінено стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа №335/13332/15-ц, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованості за кредитним договором №1336-125К від 28.12.2005 року у розмірі 956 576,47 грн та судових витрат у розмірі 14 348, 65 грн, а саме: стягувача Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (04112, м. Київ, вул.Авіаконстуктора Ігоря Сікорського, буд.8, офіс 32, ЄДРПОУ 38750239, п/р НОМЕР_1 в ПАТ «Альфа-Банк», МФО 300346). Дана ухвала набрала законної сили 04.06.2018 року (а.с.5-6). Зазначеною ухвалою встановлено, що Орджонікідзевським районним судом 21.07.2016 у справі № 335/13332/15-ц, провадження № 2/335/564/2016, ухвалене заочне рішення. На виконання вказаного рішення Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя був виданий виконавчий лист. З виписки є Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», код юридичної особи - 38750239, місцезнаходження 04112, м. Київ, вулиця Авіоконструктора Ігоря Сікорського, будинок 8 змінено на ТОВ «ВІН Фінанс», про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ( а.с. 9). Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки рішення суду від 21.07.2016 на той час залишалося не виконаним, тому зобов`язальні правовідносини сторін не припинились, та внаслідок правонаступництва відбулась заміна кредитора (стягувача) у цьому зобов`язанні. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. За таких обставин, суд не взяв до уваги заперечення представника відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про відсутність в матеріалах справи доказів видачі виконавчого листа з примусового виконання зазначеного вище судового рішення, а також про відсутність в матеріалах справи договору від 27.02.2018 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором № 1336-125К від 28.12.2005. Враховуючи обставини, встановлені вищезазначеними рішенням та ухвалою суду, долучення до матеріалів справи, тому окремо копій вказаних документів не є необхідним. Крім того, предметом спору у цій справі не є доведення/спростування правонаступництва позивача за договором про відступлення прав вимоги. З копії протоколу № 1706 загальних зборів учасників ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» від 25.07.2024 випливає, що ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» змінило найменування на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (а.с. 8). ТОВ «ВІН ФІНАНС» є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 387502239, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань (а.с. 9). Постановою Запорізького апеляційного суду від 18.11.2025 у справі № 334/121/25 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» три відсотки річних та інфляційні втрати за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 загальним розміром 295 339,15 грн, у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 обов`язку щодо повернення коштів (розміру суми заборгованості, визначеної рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21.07.2016 у справі № 335/13332/15-ц) (а.с. 71 78). Зазначеним судовим рішенням встановлено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21.07.2016 було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором № 1336-125 К від 20.12.2005 у розмірі 956 576,47 грн. 27.02.2018 між ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» та ТОВ «Довіра та Гарантія» було укладено договір про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М. А., зареєстрований в реєстрі за № 78, відповідно до якого право грошової вимоги за вищезазначеним кредитним договором перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (наступне найменування ТОВ «ВІН ФІНАНС»), однак відповідач не виконав це зобов`язання. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.12.2025 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 18.11.2025 у справі за позовом ТОВ «ВІН Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних. Предметом розгляду даної справи являються вимоги позивача ТОВ «ВІН Фінанс» про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних за період з 12.03.2017 року по 22.02.2019 року за порушення грошового зобов`язання з повернення грошових коштів в розмірі 956 576,47 грн, які стягнуті з відповідача на користь позивача відповідно до рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21.07.2016 року. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно із ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно з ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника із такої сплати. Статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Суд першої інстанції вірно виходив із того, що грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника із такої сплати. Ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19). Передбачений ч.2 ст. 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення. Матеріалами справи підтверджено, що відповідач ОСОБА_1 має перед позивачем грошове зобов`язання, яке виникло з кредитного договору від 28 грудня 2005 року, що підтверджується рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2016 року у справі №335/13332/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором у розмірі 956 576,47 грн. Дане рішення набрало законної сили 01.08.2016 року (а.с.3-4). Отже, судовим рішенням від 21 липня 2016 року у справі №335/13332/15-ц підтверджено наявність грошового зобов`язання позичальника перед банком у розмірі 956 576,47 грн та його порушення, яке виникло на підставі кредитного договору. Даних про добровільне або примусове виконання цього судового рішення матеріали справи не містять. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19). Таким чином, колегія суддів вважає, що у розумінні наведених положень закону позивач, як правонаступник кредитора, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання, підтвердженого рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2016 року у справі №335/13332/15-ц. Крім того постановою Запорізького апеляційного суду від 18.11.2025 року у справі № 334/121/25 встановлено всі фактичні обставини, що встановлюють факт переходу права вимоги до ТОВ «Він Фінанс» та підстави стягнення 3% річних та інфляційних втрат з ОСОБА_1 . Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, шо набрало законної сили, не допускається при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, вирішуючи спір, колегія суддів виходить з того, що у позивача виникло право на стягнення відповідно до статті 625 ЦК України трьох процентів річних внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначено рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 21 липня 2016 року у справі № 335/13332/15-ц, яке набрало законної сили, що не виконано боржником. Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. ТОВ «ВІН Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 229 977,32 грн інфляційних втрат та 56 057,99 грн трьох процентів річних нарахованих за період з 12 березня 2017 року по 22 лютого 2019 року, а всього у розмірі 286 035,31 грн. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). Як вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21.07.2016 в цивільній справі № 335/13332/15-ц було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ТОВ «ВІН Фінанс» (попередня назва ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія») на підставі договору про відступлення прав вимоги від 27.02.2018, заборгованість за кредитним договором № 1336-125 К від 20.12.2005 у розмірі 956 576,47 грн. Однак, відповідач не виконав належним чином це зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду, а тому наведений позивачем розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат є правильним. Так, позивачем було нараховано заборгованість загальним розміром 286 035,31 грн, яка складається з: 3% річних за період з 12.03.2017 по 22.02.2019 56 057,99 грн; інфляційні втрати за період з 12.03.2017 по 22.02.2019 229 977,32 грн, що підтверджується відповідними розрахунками (а.с. 7). Із розрахунку трьох відсотків річних, складеного позивачем, випливає, що за період з 12.03.2017 по 31.12.2017 (295 днів, сума боргу 956 576,47 грн) нараховано три відсотки річних розміром 23 193,70 грн; за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 (365 днів, сума боргу 956 576,47 грн) нараховано три відсотки річних розміром 28 697,29 грн; за період з 01.01.2019 по 22.02.2019 (53 дні, сума боргу 956 576,47 грн) нараховано три відсотки річних розміром 4 167,00 грн. Разом розмір трьох відсотків річних за період з 12.03.2017 по 22.02.2019 становить 56 057,99 грн. З розрахунку інфляційних нарахувань випливає, що за період з 12.03.2017 по 22.02.2019 нараховано індексацію на суму 956 576,47 грн виходячи із 124,042% сукупного індексу інфляції, що становить 229 977,32 грн (а.с. 7). Зазначені розрахунки трьох відсотків річних та інфляційних втрат не були спростовані відповідачем під час розгляду справи на засадах змагальності. Відповідач власного розрахунку не навів, клопотань про витребування доказів не заявляв. Також у відзиві стороною відповідача було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, оскільки вимоги позивача про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат нараховані до задавненої вимоги. Вирішуючи клопотання про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції вірно виходив з наступного. Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України). Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 ЦК України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки. Як вказала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову. Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними. За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду. Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України. Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин. Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020. Відтак, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом № 540-IX. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22). Строк дії карантину неодноразово продовжувався й був скасований з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023. Поряд із цим, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу. Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі Закон № 2120-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17.03.2022. Законом України від 08.11.2023 № 3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі Закон № 3450-IX) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився. Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24. Разом з тим, пункт 19 вказаного розділу було виключено на підставі Закону № 4434-IX від 14.05.2025, який набрав чинності 04.09.2025. Отже, з 04.09.2025 перебіг строків позовної давності було відновлено. Підсумовуючи викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану та був відновлений з 04.09.2025. До суду із цим позовом, предметом якого є щоденні та щомісячні нарахування 3% річних та індексу інфляції, тобто періодичні платежі, позивач звернувся 13.10.2025. Період з 04.09.2025 до 12.10.2025 включно склав 1 місяць 8 днів. За таких обставин, суд першої інстанції вірно зазначив, що строк звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 12.03.2017 до 01.04.2017 включно було позивачем пропущено. Крім того, з урахуванням відновлення перебігу строку позовної давності з 04.09.2025 та дати фактичного звернення до суду із цим позовом 13.10.2025, позивачем пропущено на 1 місяць 8 днів додатково строк позовної давності за вимогами про стягнення вищезазначених нарахувань. Тобто, загальний період вимог, за якими пропущено строк позовної давності становить з 12.03.2017 до 08.05.2017, тобто 58 днів. Отже, враховуючи, що судом встановлено обґрунтованість позовних вимог позивача, однак, пропуск позивачем позовної давності за вимогами за період з 12.03.2017 по 08.05.2017, суд прийшов до вірного висновку про часткове задоволення позову, за виключенням вищезазначеного періоду. З урахуванням наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, сума 3% річних підлягає зменшенню на 4 560,12 грн (три відсотки річних, нараховані на 58 днів), а розмір інфляційних втрат на 25 982,53 грн (956 576,47 x 1.02716200 - 956 576,47 = 25 982,53 грн). Таким чином, ТОВ «ВІН Фінанс» не пропущено строк позовної давності на звернення до суду з позовом щодо стягнення з ОСОБА_1 на їх користь інфляційних втрат та 3 % річних за період з 09.05.2017 по 22.02.2019 року. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВІН Фінанс» в рахунок прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 255 492,66 грн, а саме: трьох відсотків річних за період з 09.05.2017 по 22.02.2019 51 497,87 грн (56 057,99 грн 4 560,12 грн = 51 497,87 грн) та інфляційних втрат за період з 09.05.2017 по 22.02.2019 розміром 203 994,79 грн (229 977,32 грн 25 982,53 грн = 203 994,79 грн). Таким чином, вирішуючи спір про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального закону, тому судове рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги щодо ненадання позивачем доказів виконання рішення суду та відкритого виконавчого провадження щодо його виконання, що є підставою для відмови у задоволенні позову є безпідставними, оскільки у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15. Без доказів сплати боргу або виконання інших умов рішення, суд не має законних підстав вважати, що грошове зобов`язання фактично виконано, оскільки позичальник не надав докази про повернення кредиту у строки та розмірі, які передбачені кредитним договором, що встановлено в рішенні Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя від 21.07.2016 року у справі №335/13332/15-ц на підставі якого позивач, як правонаступник кредитора має право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку з неналежним виконанням рішення суду. При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідач, який стверджує, що виконав рішення суду, повинен надати відповідні докази суду. Натомість відповідач як суду першої так і суду апеляційної інстанцій, не надав доказів виконання вищезазначеного судового рішення, а отже воно залишається невиконаним. Невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, тягне за собою відповідальність згідно із законом. Доводи апеляційної скарги що, до позивача від первісного кредитор перейшло лише право вимоги щодо стягнення основної суми заборгованості є безпідставними, оскільки спростовуються вищевстановленими обставинами справи. Згідно з нормами цивільного законодавства, нарахування інфляційних втрат та (3%) річних (ст. 625 ЦК України) не є окремими штрафними санкціями. Вони є складовою частиною грошового зобов`язання. Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять усі права первісного кредитора за зобов`язанням у тому обсязі, що існували на момент переходу. Відтак, право вимагати сплати (3%) річних та інфляційних втрат слідує за основним боргом і автоматично переходить до нового кредитора (ТОВ «Фін Фінанс»), якщо договором відступлення права вимоги прямо не передбачено інше. Як вбачається з ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2018 року у справі №335/13332/15-ц, 27 лютого 2018 року між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та ПАТ «Фінанси та Кредит» був укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором №1336-125К від 28 грудня 2005 року та прав Іпотекодержателя відповідно до Іпотечного договору від 28.12.2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вартановою О.С. за реєстровим №2588, перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія». Відповідно до зазначеного договору. витягу з реєстру прав вимоги до Договору ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» стало єдиним власником всіх прав вимоги за кредитним договором №335/13332/15-ц, 27 лютого 2018 року. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19). Таким чином, колегія суддів вважає, що у розумінні наведених положень закону позивач, як правонаступник кредитора, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання, підтвердженого рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2016 року у справі №335/13332/15-ц. Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі,надано належну оцінку зібраним у ній доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2026 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає. З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Бубнова Дмитра Юрійовича - залишити без задоволення. Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2026 року -залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 08 липня 2026 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Кухар С.В. Трофимова Д.А.