Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/1203/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2026 р. Справа № 520/1203/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Русанової В.Б. , Фоміної Л.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКІНГ-АВТО" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 10.04.26 по справі № 520/1203/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКІНГ-АВТО" до Відділу Державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІКІНГ-АВТО" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу Державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просив суд: - визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №084980 від 30.09.2025, прийняту Відділом державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті, якою накладено адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн. В обгрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням основних засад законності та доказовості. Її зміст свідчить про неправильне застосування відповідачем норм матеріального права та відсутність належних доказів вини перевізника. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2026 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем ТОВ "Вікінг-Авто" подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2026 скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги задовольнити. В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що відповідно до договору щодо надання послуг перевезення від 12.08.2025 ТОВ "Вікінг-Авто" доручає, а ОСОБА_1 бере на себе зобов`язання надати послуги з перевезення пасажирів по маршруту, вказаному у п. 1.2 договору, фактичне виконання договору підтверджується актом приймання-передачі послуг від 13.08.2025. Отже, зазначені обставини підтверджують, що перевезення мало разовий (нерегулярний) характер, водій був залучений вперше саме для виконання його перевезення. Зазначає, що на момент перевірки водій мав при собі всі необхідні документи, що передбачені законодавством України для нерегулярних перевезень та заповнену тахокарту аналогового тахографа за 13.08.2025, що повністю відповідає вимогам ЄУТР щодо надання тахокарт за поточний день. Отже, вимога щодо наявності тахокарт за попередні 28 календарних днів або бланка підтвердження діяльності не може бути застосована до особи, яка зокрема, не здійснювала перевезення на цьому транспорті у попередні дні. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, відповідачем зазначено, що водії повинні зберігати записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення (такими записами є роздруківка з цифрового тахографа чи тахокарта) У разі відсутності інформації про режим праці водія, доказом нездійснення діяльності водія може слугувати лише бланк підтвердження діяльності. Позивач, наголошуючи на відсутність обов`язку складання такого документу, залишає поза увагою, що законодавством передбачений лише такий документ для підтвердження нездійснення водієм керування. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Матеріалами справи підтверджено, що Відділом Державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті прийнято постанову про застосування до ТОВ "Вікінг-Авто" адміністративно-господарського штрафу № 084980 від 30.09.2025 у розмірі 17000,00 гривень. Застосування штрафних санкцій обґрунтоване тим, що позивачем, на думку відповідача допущене порушення ст. 39 ЗУ "Про автомобільний транспорт", оскільки перевізник не забезпечив водія тахокартами при аналоговому тахографі або бланком підтвердження діяльності водія, чим порушив ст. 39 ЗУ "Про автомобільний транспорт", а саме перевезення пасажирів за відсутністю на момент перевірки документів, визначених ст. 39 цього закону, заповнених тахокарт. Позивач звернувся до відповідача з проханням надати для ознайомлення відеодокази, зафіксовані під час рейдової перевірки, зокрема, відеозаписи з портативного відеореєстратора старшого державного інспектора. У відповідь відповідач повідомив про надання відеозаписів рейдової перевірки шляхом направлення електронного посилання для їх завантаження. Проте, надісланий файл не містив відеодоріжки, що унеможливило перевірку процесу проведення рейдової перевірки та факту вчинення порушення, зазначеного в акті перевірки. У зв`язку з цим позивач повторно вимагав надати повний та автентичний відеозапис з портативного відеореєстратора інспектора без змін і коригувань з моменту початку перевірки, однак не отримав відповіді. Наявність у водія тахокарти, на думку позивача, підтверджується відеозаписом з портативного відеореєстратора державного інспектора. Однак, незважаючи на неодноразові письмові звернення позивача до територіального органу Укртрансбезпеки, зазначені матеріали відеофіксації не надані для ознайомлення. За таких обставин постанова, на думку позивача, прийнята без належного з`ясування фактичних обставин справи, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, не підтверджена належними та допустимими доказами. Зазначаючи, що оскаржувана постанова є незаконною та підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що висновок контролюючого органу про здійснення позивачем 01.04.2025 регулярних пасажирських перевезень за відсутності, визначених статтею 39 Закону документів є обгрунтованим, що зафіксовано актом перевірки та підтверджено належними та допустимими доказами. Колегія суддів зазначає, що рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог підлягає зміні з підстав та мотивів його прийняття, з урахуванням наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Колегія суддів зазначає, що ТОВ "Вікінг-Авто" зазначено відповідачем у справі Відділ державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України). Відповідно до ст. 6 Закону України "Про автомобільний транспорт", реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, в тому числі державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті. Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Згідно п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103 (далі - Положення № 103), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Пунктом 16 Положення № 103 визначено, що Укртрансбезпека є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства. Відповідно до п. 8 Положення № 103, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи. Так, до складу Державної служби України з безпеки на транспорті входить, в тому числі Відділ Державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті згідно з наказом Укртрансбезпеки від 22.02.2021 №

115. Відповідно до ч. 3 ст.43 КАС України, здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам). Колегія суддів зазначає, що Відділ державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті є територіальним (структурним) підрозділом Державної служби України з безпеки на транспорті та не є окремою юридичної особою, а тому відповідно до ст. 43 КАС України не має адміністративної процесуальної правосуб`єктності та може виступати відповідачем по справі. Натомість, належним відповідачем в даній справі є Державна служба України з безпеки на транспорті, що має статус юридичної особи. З огляду на зазначене, належним відповідачем по справі, рішення якого оскаржує позивач, у даній справі має бути Державна служба України з безпеки на транспорті, що має статус юридичної особи, проте остання не була визначена ані позивачем, як відповідач по цій справі, ані залучена судом першої інстанції, заміну неналежного відповідача судом також не проведено. Таким чином, позивачем заявлено позов до неналежного відповідача. З приводу наведеного, колегія суддів зазначає, що, відповідно до ч. 3 ст. 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні адміністративного позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави (ч. 4 ст. 48 КАС України). Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому, обов`язком суду першої інстанції є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності. Колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду. Особа, яка залучається до участі у справі у процесуальному статусі відповідача має процесуальні права та процесуальні обов`язки, визначені КАС України. За правилами ч. 7 ст. 48 КАС України, заміна відповідача допускається лише до ухвалення рішення судом першої інстанції, а суд апеляційної інстанції позбавлений процесуального права здійснювати заміну неналежної сторони по справі або залучати до участі у справі другого відповідача. Зокрема, залучення такої особи на стадії апеляційного розгляду справи позбавило би залученого відповідача можливості користуватися своїми процесуальними правами, гарантованими КАС України в суді першої інстанції, що є порушенням принципу рівності сторін. Така правова позиція щодо застосування норм процесуального права зокрема була висловлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2020 у справі № 2040/5355/18. Крім того, колегія суддів зауважує, що позовні вимоги заявляє позивач, водночас адміністративний суд може, якщо вважатиме за потрібне, застосувати інший, аніж той, який зазначив позивач, спосіб захисту його прав та інтересів, який не суперечитиме закону і забезпечуватиме їхній ефективний захист. Вибір/застосування способу захисту порушених прав та інтересів детермінується через призму суті порушеного (суб`єктивного) права в рамках правовідносин, з яких виник спір. Тож результативним обраний спосіб захисту порушеного права (у контексті цього спору) буде тоді, коли існуватиме взаємозв`язок між порушенням (суб`єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить та ж таки ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення). З огляду на викладене, враховуючи предмет даного позову, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, в порушення вказаних вимог процесуального закону, вирішуючи спір про визнання протиправною та скасування постанови від 10.04.2026 не з`ясував належність відповідача у справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача. Матеріали справи не містять жодних доказів того, що суд першої інстанції запропонував позивачу здійснити заміну неналежного відповідача на належного або залучити до участі у справі другого відповідача. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, не встановивши фактичні обставини, які мають значення для справи та не здійснивши заміну неналежної сторони, яка, в силу обмежень, встановлених статтею 48 КАС України, могла бути проведена виключно судом першої інстанції, допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до абзацу другого частини 2 статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зміна судового рішення може полягати, зокрема, у доповненні або зміні його мотивувальної частини (частина 4 статті 317 КАС України) Колегія суддів зауважує, що задоволення або відмова в задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28 листопада 2019 року у справі №826/12172/18. При цьому, слід звернути увагу позивача на те, що порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягало у не вирішенні питання заміни неналежного відповідача або залучення другого відповідача призвело до відмови у задоволенні позову саме з вищенаведених підстав та мотивів, що в свою чергу не свідчить про відсутність порушеного права позивача у спірних відносинах. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКІНГ-АВТО" - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2026 по справі № 520/1203/26 - змінити з підстав та мотивів, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя А.О. Бегунц Судді В.Б. Русанова Л.О. Фоміна