Постанова 4850 № 200/9981/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2026 року справа №200/9981/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 січня 2026 р. у справі №200/9981/25 (головуючий І інстанції Кравченко Т.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення заборгованості з пенсії,- УСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив: - стягнути з ГУ ПФУ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за період з 28 листопада 2022 року по 31 травня 2025 року в розмірі 188 528,43 грн. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 січня 2026 року позов задоволено частково. Стягнено з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 пенсію за віком, нараховану, проте не виплачену, за період з 28 листопада 2022 року по 31 травня 2025 року, в сумі 187 966 (сто вісімдесят сім тисяч дев`ятсот шістдесят шість) гривень 38 копійок. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що заборгованість з пенсії за період з 28.11.2022 по 31.05.2025 у сумі 188528,43 грн, яка нарахована на виконання Рішення суду, облікована Головним управлінням в переліку одержувачів виплат на виконання судових рішень, сформованого відповідно до Порядку №821. Протягом 2025 року ОСОБА_1 відповідно до Порядку №821 проведено виплату коштів на погашення заборгованості за ретроспективними судовими рішеннями в межах виділених бюджетних призначень в загальному розмірі 562,05 грн, а саме: у жовтні 2025 року 187,35 грн, у листопаді 2025 року 187,35 грн, у грудні 2025 року 187,35 грн. Станом на 02.01.2026 залишок заборгованості з пенсії ОСОБА_1 складає 187966,38 грн. Подальша виплата коштів на виконання Рішення суду буде проводитись в межах виділених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат відповідно до Порядку №

821. З матеріалів справи встановлено, що позивач мотивує виключно протиправними діями відповідача, що полягають у невиплаті заборгованості пенсії, відповідно до судового рішення, а саме: спір у цій справі спрямований на виконання іншого судового рішення і предметом цього позову є фактична незгода позивача з протиправними діями відповідача щодо невиконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/199/25. Відтак, спір у справі виник між тими самими сторонами, про той самий предмет (виплата пенсії) і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення. Якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача вчинених суб`єктом владних повноважень на виконання рішення суду (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах, яка йому призначена з 28 листопада 2022 року відповідно до Закону № 1058. 28 лютого 2025 року Донецький окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі №200/199/25, яким позов задовольнив, а саме: - визнав протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Сумській області щодо здійснення розрахунку пенсії ОСОБА_1 без врахування ст. 8 Закону №345; - зобов`язав ГУ ПФУ в Сумській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням вимог ст. 8 Закону № 345 з 28 листопада 2022 року, здійснивши виплату з урахуванням виплачених сум. На виконання рішення суду у справі № 200/199/25 ГУ ПФУ в Сумській області провело перерахунок пенсії ОСОБА_1 . Як свідчить рішення про перерахунок пенсії № 056650008159 (дата-час розрахунку: 12 травня 2025 року 15:57), перерахунок пенсії позивача проведений виходячи з такого: шифр та вид пенсії 103 пенсія за віком; умови призначення Закон № 1058; середньомісячний заробіток 39 081,64000; дата перерахунку, вік, ознака роботи 06 травня 2025 року, […]; вид перерахунку згідно з рішенням суду; підстава згідно з рішенням суду від 28 лютого 2025 року у справі №200/199/25; особливості призначення за рішення суду з 28 листопада 2022 року довічно; учасник бойових дій з 28 листопада 2022 року довічно; тривалість стажу: страховий стаж (повний) 38 років 04 місяці 21 день; страховий стаж до 01 січня 2004 року 13 років 07 місяців 05 днів; страховий стаж після 01 січня 2004 року 16 років 09 місяців 16 днів; додаткові роки за Список № 1 08 років 00 місяців 00 днів; в тому числі: робота за Списком № 1 17 років 01 місяць 14 днів. Спірні правовідносини виникли з приводу виплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за минулий період, яка виникла внаслідок перерахунку пенсії на виконання рішення суду у справі №200/199/25. У відповідь на звернення позивача від 08 травня 2025 року № ВЕБ-18001-Ф-С-25-084440 листом від 04 червня 2025 року № 1800-0202-8/23020 ГУ ПФУ в Сумській області повідомило: - на виконання рішення суду у справі № 200/199/25 ГУ ПФУ в Сумській області провело перерахунок пенсії позивача з урахуванням вимог ст. 8 Закону № 345 з 28 листопада 2022 року; за результатами перерахунку розмір пенсії з 28 листопада 2022 року становив 20 270,00 грн, з 01 березня 2023 року 20 930,00 грн, з 01 березня 2024 року 23 610,00 грн; - відповідно до п. 4.10 Порядку № 22-1 електронна пенсійна справа після перерахунку пенсії засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, для здійснення виплати пенсії; - на підставі п. 4.10 Порядку № 22-1 електронна пенсійна справа ОСОБА_1 передана до ГУ ПФУ в Донецькій області для здійснення виплати пенсії; - оскільки електронна пенсійна справа позивача не перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Сумській області, для отримання запитуваної інформації стосовно виплати пенсії та коштів, нарахованих на виконання рішення суду у справі № 200/199/25, позивачу рекомендовано звернутися до ГУ ПФУ в Донецькій області. У відповідь на звернення позивача від 05 червня 2025 року № ВЕБ-05001-Ф-С-25-105328 листом від 03 липня 2025 року № 21531-18844/Д-02/8-0500/25 ГУ ПФУ в Донецькій області повідомило: - на виконання рішення суду у справі № 200/199/25 ГУ ПФУ в Сумській області з 28 листопада 2022 року провело перерахунок пенсії позивача з урахуванням ст. 8 Закону № 345; розмір призначеної пенсії з 28 листопада 2022 року складає 20 930,00 грн, з 01 березня 2024 року 23 610,00 грн; - виплату нового розміру пенсії розпочато з червня 2025 року; - по пенсійній справі позивача наявна заборгованість за рішенням суду за період з 28 листопада 2022 року по 31 травня 2025 року в сумі 188 528,43 грн; - покриття витрат Пенсійного фонду на виплату сум, призначених за рішенням судів, проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України; - з огляду на положення ст. ст. 72, 73 Закону № 1058 кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України, їх використання на цілі, не передбачені цим Законом, забороняється; - згідно з Положенням про Пенсійний фонд України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, бюджет Пенсійного фонду України затверджує Уряд України; - таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України органом, який реалізує означену політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України; На час розгляду справи докази повного або часткового погашення заборгованості, стягнення якої є предметом спору, відповідачем не надані. Однак у відзиві на позовну заяву ГУ ПФУ в Донецькій області зазначило, що станом на 02 січня 2026 року заборгованість становить 187 966,38 грн. Зменшення заборгованості з 188 528,43 грн до 187 966,38 грн є наслідком того, що в 2025 року ГУ ПФУ в Донецькій області здійснило її часткове погашення на загальну суму 562,05 грн, виплативши в жовтня 2025 року 187,35 грн, в листопаді 2025 року 187,35 грн та в грудні 2025 року 187,35 грн. Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного. Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема,:1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки; 12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлений обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії. Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003. Статтею 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частиною 3 статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерел формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону. За приписами статті 47 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-VI), пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством. Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу. Стаття 46 Закону № 1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час: нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрат. Виключно цим Законом № 1058-IV визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування (стаття 5 Закону № 1058-IV). Підстави припинення та поновлення виплати пенсії врегульовано статтею 49 Закону № 1058-IV. Відповідно до частини 1 зазначеної статті, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Аналіз вищенаведеної норми свідчить, що виплата пенсії припиняється лише на підставі відповідного рішення територіальних органів Пенсійного фонду або суду. При цьому, перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів пенсійного фонду України, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії лише у випадках, прямо передбачених законом. Відповідно до частини 2 статті 49 вказаного Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Як свідчить аналіз положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону. Разом з тим, матеріали справи не містять рішення пенсійного органу про припинення виплати пенсії позивачу з підстав визначених статтею 49 Закону №1058-IV. Судом встановлено, що відповідач фактично визнає ту обставину, що пенсійні кошти за спірний період нараховані та обліковані в органі Пенсійного фонду, як заборгованість по виплаті пенсії, однак наполягає на тому, що виплату таких коштів буде здійснено при надходженні відповідних коштів з Державного бюджету України до бюджету Пенсійного фонду України. Суд не приймає до уваги вказані посилання відповідача, оскільки положеннями статей 9 та 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, зокрема, що пенсія за віком призначається та виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством. Слід зазначити, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних. Суд зазначає, що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України у Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2). Жодних змін до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з приводу особливостей виплати пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, заборгованості по пенсії Верховною Радою не приймалось. Суд зазначає, що Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсійної виплати, суд вважає таким, що не ґрунтується на вимогах Закону. Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено. Таким чином, правових підстав для невиплати заборгованості по пенсійним виплатам судом не встановлено. Доводи апелянта про здійснення виплат в межах бюджетних асигнувань не приймаються судом до уваги, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо не можуть бути поставлені в залежність від видатків бюджету. Стосовно посилань апелянта на те, що заявлені позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судових рішень, суд зазначає наступне. Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни. Згідно з частинами 2 та 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Згідно із положеннями частин 1 та 2 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому ст. 287 цього Кодексу (ч. 8 ст. 382 КАС України). Відповідно до частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що приписами статей 382, 383 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду. Вказані правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України (ст. 382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Відтак, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, у відповідності до КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 у справі № 806/2143/15, від 21.12.2020 року у справі №440/1810/19, від 03 квітня 2019 року по справі № 820/4261/18. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року по справі № 200/199/25, зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням вимог ст. 8 Закону України Про підвищення престижності шахтарської праці з 28.11.2022, здійснивши виплату з урахуванням виплачених сум. Отже, у справі №200/199/25 спірним питанням було право позивача на перерахунок пенсії відповідно до ст. 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці». У межах цієї справи, спірним питанням є право позивача на отримання заборгованості з пенсії за період з 28 листопада 2022 року по 31 травня 2025 року, в сумі 187 966,38 грн. Отже, відповідач не врахував ту обставину, що позивачем у цій справі заявлено позовні вимоги з інших підстав та обставин, що обґрунтовують звернення до суду. Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10). Разом з цим, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)). Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові у справі № 21-1465а15 від 16 вересня 2015 року. У вказаному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.8 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства. Згідно ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Право на виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною права на суд (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 40; Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (no. 1) [ВП], § 196). У іншому випадку, положення статті 6 § 1 будуть позбавлені ефекту корисної дії (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 34 і 37). Ефективний захист сторони у справі, а отже і відновлення справедливості, передбачає зобов`язання адміністративних органів виконувати рішення (Hornsby v. (Горнсбі проти Греції), § 41; Kyrtatos v. Greece (Кіртатос проти Греції), §§ 31-32). Враховуючи викладене, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 пенсію за віком, нараховану, проте не виплачену, за період з 28 листопада 2022 року по 31 травня 2025 року, в сумі 187 966 (сто вісімдесят сім тисяч дев`ятсот шістдесят шість) гривень 38 копійок. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 січня 2026 р. у справі №200/9981/25 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 січня 2026 р. у справі №200/9981/25 - залишити без змін. Повне судове рішення складено 07 липня 2026 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук Судді А.А. Блохін І.В. Сіваченко