Постанова Житомирський апеляційний суд № 288/1756/25

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №288/1756/25 Головуючий у 1-й інст. Рудник М. І. Категорія 61 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т.М., суддів Бондар О.О., Шевчук А.М. за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Житомирі цивільну справу №288/1756/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Мітніцький Юрій Георгійович про надання додаткового строку для прийняття спадщини, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 на заочне рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 25 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Рудник М.І. в селищі Попільня Житомирської області, в с т а н о в и в : У жовтні 2025 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визначити ОСОБА_1 додатковий строк, тривалістю два місяці з дня набрання рішенням суду законної сили для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 . В обґрунтування позову зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся позивача ОСОБА_4 . На початку серпня 2025 року позивачу стало відомо, що його бабуся залишила на його ім`я заповіт, посвідчений 07.10.2019 в.о. старости с. Лучин Корнинської ОТГ Попільнянського району Житомирської області ОСОБА_5 . Згідно до вказаного заповіту ОСОБА_4 на випадок своєї смерті заповіла своєму онуку ОСОБА_1 земельну ділянку площею 6,6668 га кадастровий номер 1824783600:01:000:0079. При цьому позивачу не було відомо про існування даного заповіту і при його складанні ОСОБА_1 не був присутнім. У період посвідчення заповіту позивач був працевлаштований та фактично перебував за межами території України, а саме: перебував в трудових відносин в Чеській Республіці на посаді оператора з 10.05.2019 по 31.12.2019. Тому копію вищевказаного заповіту позивач раніше не отримував, оскільки зі спадкодавцем фактично ніколи не проживав і інформацію про наявність заповіту від спадкодавця чи інших родичів йому не повідомлялась раніше. Крім того, зазначав, що у померлої наявні спадкоємці першої черги її дві доньки, тобто мати позивача - ОСОБА_6 та тітка позивача - ОСОБА_2 . Лише на початку серпня 2025 року, тобто після спливу шестимісячного строку з дня смерті баби, позивач від свого батька випадково дізнався, що на його ім`я складено заповіт. При цьому сам заповіт зберігався у матері позивача. Фактично отримати заповіт позивач зміг лише наприкінці серпня 2025 року, коли його мати передала йому документ. Затримка в отриманні заповіту обумовлена тим, що через розлучення батьків з 2013 року стосунки між позивачем та його матір`ю суттєво погіршились ще за життя спадкодавця, у зв`язку з чим комунікація між ними була відсутня. Саме тому мати позивача не повідомила його своєчасно про наявність заповіту. Отримавши заповіт, позивач негайно звернувся за правовою допомогою та направив 01 вересня 2025 року засобами поштового зв`язку заяву про прийняття спадщини, яка була отримана нотаріусом 16 вересня 2025 року. Проте, листом нотаріус повідомив, що позивачем пропущено строк для подачі заяви про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 баби, який було встановлено по 04 липня 2025 року. Також було повідомлено, що свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно вже видано спадкоємцю за законом. Поряд з цим, позивачу взагалі не було повідомлено про відкриття спадкової справи та/або видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, хоча нотаріус має перевіряти інформацію про наявність заповіту через спадковий реєстр та зобов`язаний забезпечити реалізацію прав спадкоємців, зокрема повідомити їх про відкриття спадкової справи, якщо йому відомо про місце їх проживання чи перебування. У даному випадку нотаріус, отримавши інформацію про смерть спадкодавця, мав можливість встановити, що існує заповіт від 2019 року, яким спадкоємцем визначено позивача. Разом із тим, жодних повідомлень чи викликів від нотаріуса позивач не отримував, хоча у заповіті він прямо зазначений як спадкоємець. Неповідомлення позивача нотаріусом про відкриття спадкової справи суттєво обмежило його право на своєчасне прийняття спадщини, адже позивач не знав про наявність заповіту, а отже об`єктивно не міг у встановлений законом шестимісячний строк подати заяву про прийняття спадщини. Ці обставини підтверджують поважність пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки неповідомлення позивача про наявність заповіту та відкриття спадкової справи унеможливило своєчасну реалізацію спадкових прав. Враховуючи вищевикладене, вважає, що причини пропуску шестимісячного строку на прийняття спадщини є поважними та такими, що не залежали від волі позивача, у зв`язку із чим просить визначити додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини. Заочним рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 25 лютого 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не є спадкоємцем першої або кожної наступної черги спадкоємців за законом, а тому без обізнаності про наявність заповіту, не мав жодних прав на спадкове майно і відповідно не міг заявлятися як спадкоємець. Більш того, мати позивача та тітка позивача є спадкоємцями за законом першої черги, які і мають спадкувати майно за відсутності заповіту. Звертає увагу на те, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. Стверджує, що позивач не знав про існування заповіту, складеного бабусею на його ім`я до серпня 2025 року, у зв`язку з чим не міг звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом протягом встановленого законом шестимісячного строку з моменту відкриття спадщини. Враховуючи вищевикладене просить скасувати заочне рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 25 лютого 2026 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 10.01.2025 ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до заповіту, посвідченого 07 жовтня 2019 року ОСОБА_5 в.о. старости с. Лучин Корнинської ОТГ Попільнянського району Житомирської області, ОСОБА_4 заповіла земельну ділянку площею 6,6668 га, кадастровий номер 1824783600:01:000:0079, своєму онуку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заповіт зареєстровано в реєстрі за №1. Згідно актового запису про народження №241, батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вказані ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Видано свідоцтво серії НОМЕР_2 від 28.03.1996. Як вбачається з рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 25 листопада 2013 року, справа №2-6058/13, шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 розірвано. Відповідно до повідомлення від 05 вересня 2025 року, виданого Державною прикордонною службою України Головний центр обробки спеціальної інформації, ОСОБА_10 за період з 01.01.2019 по 31.12.2019, виїхав 06 квітня 2019 року за межі території України та 22 грудня 2019 року в`їхав в Україну. Згідно договору про розірвання трудових відносин від 13 грудня 2019 року, ОСОБА_1 (співпрацівник) на підставі трудового договору працював у роботодавця у якості оператора з 10.05.2019. Відповідно до спільної домовленості співпрацівника та роботодавця вищезазначені трудові відносини закінчилися 31.12.2019. Як вбачається із заяви, направленої на адресу приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Мітніцького Ю.Г., ОСОБА_1 приймає спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно повідомлення приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Мітніцького Ю.Г. №280/02-14 від 06 жовтня 2025 року, ОСОБА_1 відмовлено у прийнятті заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , так як строк для подачі заяви про прийняття спадщини після її смерті закінчився 04 липня 2025 року. Також повідомлено, що свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно, видано спадкоємцю за законом. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №441360069 від 28.08.2025 власником земельної ділянки площею 6,6668 га, кадастровий номер 1824783600:01:000:0079, зареєстрована ОСОБА_2 та зареєстровано право оренди даної земельної ділянки. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 21 серпня 2025 року приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області, спадкоємцем майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є її дочка ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається із земельної ділянки площею 6,6668 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, місце розташування: Житомирська область, Житомирський район, Лучинська сільська рада. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що факт усвідомлення позивачем його права на спадкування за заповітом, складеного на його ім`я, за умови невжиття ним жодних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини протягом передбаченого ЦК України строку, не свідчить як про порушення принципу свободи заповіту, так і про виникнення в нього об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили йому своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у відведений ЦК України строк. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини. У даній справі судом враховано ту обставину, що існує спір між двома спадкоємцями, а не з територіального громадою. Відповідач, яка є спадкоємцем першої черги, прийняла спадщину у встановленому ЦК України порядку, тому поновленням порушених, на переконання позивача, прав відбудеться втручання у право власності відповідача, що не відповідатиме принципу пропорційності, а також це призведе до порушення принципу правової визначеності стосовно іншого спадкоємця, який добросовісно реалізувала власні цивільні права. Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України). Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України). Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі №6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 30 грудня 2024 року у справі №527/1229/24, від 31 липня 2024 року у справі №127/2149/21. З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо. Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо (постанови Верховного Суду від 18 грудня 2024 року, від 22 березня 2023 року у справі №361/8259/18). Велика Палата Верховного Суду постанові від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23 (провадження №14-50цс24), вказала, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування. Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною. З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23 (провадження №14-50цс24), зазначено, що за конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як розумність, добросовісність та справедливість. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою. Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України в постанові від 06 вересня 2017 року у справі №6-496цс17 під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно. Водночас прийняття спадщини є правом, а не обов`язком спадкоємця, який, відмовляючись від прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а діє у власних інтересах. Відмова від прийняття спадщини може бути виражена як у формі подання заяви про відмову від прийняття спадщини, так і шляхом невчинення спадкоємцем дій, потрібних для прийняття спадщини. Натомість, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця. Враховуючи зазначене, дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину в порядку, встановленому чинним законодавством. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23 (провадження №14-50цс24) вказала, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування. З урахуванням наведених мотивів Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові дійшла висновків про наявність підстав для відступу від загального правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 06 вересня 2017 року справі №6-496цс17, про те, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, шляхом конкретизації, зазначивши таке: - необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права; - втім це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини; - спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини у встановлений строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини; - тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом (закликані до спадкування). Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц). У справі, яка переглядається, предметом позову є визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 з посиланням на те, що позивач не знав про існування заповіту складеного на його ім`я 07 жовтня 2019 року, він не є спадкоємцем будь-якої черги спадкоємців за законом, про існування вказаного заповіту дізнався лише у серпні 2025 року. Так встановлено, що відповідно до заповіту, посвідченого 07 жовтня 2019 року ОСОБА_5 в.о. старости с. Лучин Корнинської ОТГ Попільнянського району Житомирської області, ОСОБА_4 заповіла земельну ділянку площею 6,6668 га, кадастровий номер 1824783600:01:000:0079, своєму онуку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заповіт зареєстровано в реєстрі за №1. В період укладення заповіту ОСОБА_1 перебував за межами України, що підтверджується повідомленням Державної прикордонної служби України від 05 вересня 2025 року та договором про розірвання трудових відносин від 13 грудня 2019 року. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . 28 квітня 2025 року до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 заведено спадкову справу №90/2025. З матеріалів спадкової справи вбачається, що спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є її діти: ОСОБА_2 та ОСОБА_9 . 28.04.2025 ОСОБА_2 (тітка позивача) звернулася до приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Мітніцького Ю.Г. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . У вказаній заяві ОСОБА_2 було зазначено, що крім неї спадкоємцем за законом є ОСОБА_9 , інших спадкоємців та пережившого подружжя у померлої немає. 28.04.2025 приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Мітніцьким Ю.Г. направлено запит Корнинській селищній раді Житомирського районну Житомирської області про надання копії заповіту від 07.10.2019. 29.04.2025 приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Мітніцьким Ю.Г. повідомлено ОСОБА_9 про те, що остання є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до ст. 1261 ЦК України. Відповідно до ст. 63 ЗУ «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі. Відповідно до пояснень приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Мітніцького Ю.Г., на момент відкриття спадкової справи жодних відомостей про місце проживання спадкоємця за заповітом ОСОБА_1 у матеріалах справи не було. Адреса проживання спадкоємця у заповіті не зазначалася і жодних звернень від ОСОБА_1 до нотаріальної контори не надходило. Натомість, у матеріалах справи відсутні відомості про здійснення приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Мітніцьким Ю.Г. у період з 28.04.2025 по 04.07.2025 виклику ОСОБА_1 шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі. Відтак, позивач по справі, до смерті своєї бабусі ОСОБА_4 , станом на момент подання заяви про прийняття спадщини після її смерті, не усвідомлював та не міг усвідомлювати, що він є учасником процесу спадкування після смерті баби на підставі своєї спорідненості. Таким чином, колегія судів приходить до висновку, що позивач як спадкоємець за заповітом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , пропустив встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини з поважних причин, оскільки не був повідомлений за життя спадкодавця про складання нею заповіту. Нотаріусом також не повідомлено позивача своєчасно про складання на його ім`я заповіту. Отже, у ОСОБА_1 існували об`єктивні труднощі для своєчасного прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки позивач не проживав з останньою, не був спадкоємцем за законом, а про існування заповіту дізнався лише після спливу шестимісячного строку, встановленого законом для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом. Відтак, необізнаність спадкоємця ОСОБА_1 про наявність заповіту, в даному випадку, є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, при цьому вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач не довів поважності причин пропуску шестимісячного строку для подачі заяви про прийняття спадщини. Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20). Дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. У постанові ВС від 12.02.2025 у справі №679/1103/23 зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19 (пункт 6.20)). Колегія суддів звертає увагу на те, що 21.08.2025 ОСОБА_2 подано приватному нотаріусу Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Мітніцькому Ю.Г. заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 6,6668 га, кадастровий номер 1824783600:01:000:0079, яка відповідно до заповіту була заповідана ОСОБА_1 . У вказаній заяві ОСОБА_2 вказала, що спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_1 , проте останній у встановлений законом термін спадщину не прийняв. Цього ж дня, 21.08.2025 ОСОБА_2 отримано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 6,6668 га, кадастровий номер 1824783600:01:000:0079, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства. Також 21.08.2025 в Державному реєстрі речових прав за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказану вище земельну ділянку. Натомість ОСОБА_2 будучи обізнаною про те, що відповідно до заповіту, посвідченого 07 жовтня 2019 року ОСОБА_5 в.о. старости с. Лучин Корнинської ОТГ Попільнянського району Житомирської області, ОСОБА_4 заповіла земельну ділянку площею 6,6668 га, кадастровий номер 1824783600:01:000:0079, своєму онуку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не спростувала обставини необізнаності ОСОБА_1 про наявність вказаного вище заповіту, що згідно з вимог статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. ч. 1 та 2 ст.2 ЦПК України). Принцип пропорційності тісно пов`язаний з принципом правовладдя (верховенства права): принцип правовладдя є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу правовладдя і водночас його неодмінним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності. Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Вжиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, потрібно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж потрібно для реалізації поставленої мети. Колегія суддів вважає, що відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції допустив непропорційне втручання у право позивача як законного спадкоємця на спадкування майна після смерті баби ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Колегія суддів підкреслює, що за конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість (постанови Верховного Суду від 03.04.2024 у справі №639/8197/21 (провадження №61-14773св23). У даній справі строк пропущений позивачем є незначним. Зокрема, строк між останнім днем для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини (04 липня 2025 року) та датою звернення ОСОБА_1 , як спадкоємця за заповітом до приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Мітніцького Ю.Г. (01 вересня 2025 року) становить всього лише два місяці. Таким чином, враховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, враховуючи обставини, на які посилався позивач, та загальновідомі факти, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового рішення про задоволення позову. За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У зв`язку із задоволення позовних вимог позивача з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1211,20 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 1816,80 грн., а всього 3028 грн. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 задовольнити. Заочне рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 25 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Визначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , додатковий строк два місяці з дня набрання постановою законної сили, для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті баби ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1211,20 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 1816,80 грн., а всього 3028 грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 08 липня 2026 року. Головуючий Павицька Т. М. Судді Бондар О. О. Шевчук А. М.