Постанова Харківський апеляційний суд № 646/8665/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 646/8665/25 Головуючий суддя І інстанції Сіренко Ю. Ю. Провадження № 33/818/912/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К. Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2026 року м. Харків Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., за участю секретаря - Вакули Н.С., захисника Мазюка С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в режимі відеоконференції справу за апеляційною скаргою захисника Іванічек О.І. на постанову судді Основ`янського районного суду м. Харкова від 27 січня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - в с т а н о в и в: Цією постановою, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) 00 копійок, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у сумі 665 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок. Оскаржуваною постановою встановлено, що ОСОБА_1 , 21.08.2025 року о 05 годині 05 хвилин, керував транспортним засобом Audi А6, д.н.з. НОМЕР_1 , по вулиці Кооперативній, 12/14, в місті Харкові, в стані алкогольного сп`яніння. ОСОБА_1 пройшов огляд на стан сп`яніння на місці зупинки за допомогою газоаналізатора Drager 7510, що підтверджується тестом №657 від 21.08.2025 року, результат проведеного тесту становить 0,73% проміле, від проходження огляду на стан сп`яніння в медичному закладі КНП ХОР ОКНЛ відмовився, чим порушив п.2.9.а ПДР. Свідки не залучались. Велась відеофіксація на бодікамери №471594, 473194. Не погодившись з постановою суду першої інстанції, захисником Іванічек О.І. було подано апеляційну скаргу, в якій він просив скасувати постанову суду першої інстанції та закрити адміністративне провадження стосовно ОСОБА_1 . В обгрунтування поданої апеляційної скарги захисник посилався на те, що суд першої інстанції неправильно врахував норми матеріального та процесуального права. Зокрема апелянт вважає порушеною процедуру проведення огляду водія-військовослужбовця, оскільки на його думку такий огляд має провадитись співробітниками ВСП. В судовому засіданні під час апеляційного розгляду приймав участь в режимі відеоконференції захисник Мазюк С.О., який підтримав подану апеляційну скаргу, а також надавав пояснення по суті справи. Крім того, адвокат Мазюк С.О. через канцелярію суду надав доповнення до апеляційної скарги, які, на думку суду апеляційної інстанції, у цій справі належить розцінювати правовою думкою захисника, який їх подав та приймає особисту участь в судовому засіданні під час апеляційного розгляду. Дослідивши доводи апеляційної скарги та відомості, що є наявними у справі про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга захисника Іванічек О.І. не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні. Як вбачається з матеріалів справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні, передбаченого п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху. Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду першої інстанції щодо винуватості особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Натомість, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджуються наявними у справі доказами, а саме: відомостями з протоколу про адміністративне правопорушення серії АБА № 108779 від 21.08.2025, в якому зазначено факт керування ОСОБА_1 21.08.2025 року о 05 годині 05 хвилин, керував транспортним засобом Audi А6, д.н.з. НОМЕР_1 , по вулиці Кооперативній, 12/14, в місті Харкові, в стані алкогольного сп`яніння. ОСОБА_1 пройшов огляд на стан сп`яніння на місці зупинки за допомогою газоаналізатора Drager 7510, що підтверджується тестом №657 від 21.08.2025 року, результат проведеного тесту становить 0,73% проміле, від проходження огляду на стан сп`яніння в медичному закладі КНП ХОР ОКНЛ відмовився, чим порушив п.2.9.а ПДР. Події зафіксовано на нагрудні камери працівників поліції. Відповідно до відомостей довідки інспектора О. Кірічека, ОСОБА_1 отримав посвідчення водія НОМЕР_2 . Таким чином, не виконання правил дорожнього руху особою, яка притягається до адміністративної відповідальності в частині дотримання обов`язків водія є свідомими та умисними діями ОСОБА_1 (а.с. 3). Відомостями висновку акту огляду на стан сп`яніння за допомогою технічного засобу, а також доданої до нього роздруківки результатів проведеного огляду встановлено, що ОСОБА_1 перебуває в стані алкогольного сп`яніння. Результат проведеного огляду з яким погодилась особа, яка притягається до адміністративної відповідальності склав 0,73 проміле (а.с. 5-6). З відомостей рапорту інспектора поліції вбачається, що 21.08.2025 о 05 год 05 хв під час несення служби було зупинено транспортний засіб Audi А6, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 . Під час проведення процесуальних дій у водія було встанволені ознаки алкогольного сп`яніння. Водій виконав законну вимогу поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння, погодившись пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу. З результатом проведеного огляду ОСОБА_1 погодився. Відомостями відеозапису, доданого до протоколу про адміністративне правопорушення встановлено, що транспортний засіб під керування ОСОБА_1 було зупинено працівниками поліції у з`вязку за порушення правил дорожнього руху, пов`язоного із ідентифікацією номерного знаку транспортного засобу. Водій повідомив працівників поліції, що є військовослужбовцем і в такий спосіб забезпечує свою безпеку в публічних місцях. Під час проведення процесуальних дій у водія було встановлено ознаки алкогольного сп`яніння. ОСОБА_1 виконав вимогу поліцейського та пройшов огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу, погодившись з його результатом, який склав 0,73 проміле. Належить врахувати, що працівники поліції провели належну процедуру проведення огляду, не перешкоджаючи водію у виборі мундштука, а також провели контрольний забір повітря перед проведення огляду ОСОБА_1 . При цьому, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. Проте ОСОБА_1 та його захисник не скористався процесуальною можливістю та не зверталися із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі (ст. 267 КУпАП). Також стороною захисту не надано відомостей про звернення до суду в порядку, передбаченому ст. 5, 20, 286 КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб працівників поліції. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду. Отже, суд враховує, що сторона захисту не скористалась своїм правом та не надала до суду доказів на підтвердження версії щодо незаконності дій працівників поліції під час складання ними матеріалів про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП стосовно ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять відповідних відомостей, що обумовлюють не винуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом апеляційних доводів в цій частині. Щодо доводів сторони захисту про те, що огляд ОСОБА_1 як водія-військовослужбовця має проводитись співробітниками ВСП відповідно до вимог ст. 266-1 КУпАП, що, на думку апелянта, обумовлює скасування постанови суду першої інстанції належить зазначити наступне. Відповідно до приписів ч.1, 2 ст. 266-1 КУпАП військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів, а також військовослужбовці Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Огляд військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів. Аналіз положень ст.266-1 КУпАП свідчить про те, що даною нормою права не визначається порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, які керують транспортним засобом. Тобто, положення ст.266-1КУпАП стосуються лише військовослужбовців за вчинення військових адміністративних правопорушень, передбачених главою 13-Б КУпАП або під час виконання водіями-військовослужбовцями невідкладних бойових завдань, пов`язаних із врятуванням життя або забезпеченням боєздатності підрозділу чи термінового реагування на зміну бойової обстановки, яка об`єктивно загрожує проведенню бойових дій. Таким чином, для військовослужбовців, які керують транспортним засобом застосовується порядок проходження огляду, передбачений ст. 266 КУпАП, які проводять працівники Національної поліції. Згідно приписів ч. 1 ст. 15 КУпАП за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, санітарних норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення правопорушень, пов`язаних з корупцією, вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування у разі винесення термінового заборонного припису, порушення тиші в громадських місцях, неправомірне використання державного майна, незаконне зберігання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду, ухилення від виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю, порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, військовослужбовці несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. Відповідно до приписів ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» одним із завдань Служби правопорядку є забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспортних засобів, контроль за рухом транспортних засобів і перевезенням вантажів Збройних Сил України. Вимогами п. 2 ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що водії військових транспортних засобів зобов`язані виконувати передбачені законом вимоги поліцейського або посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами. Належить зазначити, що в розумінні логічного застосування правових норм, щодо яких законодавець на момент вчинення правопорушення ще не вніс відповідних змін, які відповідали б суспільним інтересам та певним обставинам (подолання часової прогалини у законодавстві) суд вважає належним не обмежуватись категорією «водій військового транспортного засобу» та застосовувати під час розгляду цієї справи цю категорію в значенні «водій військового транспортного засобу, який виконує бойове завдання або службовий обов`язок з використанням цивільного автомобіля». В такому разі водій має підтвердити зазначене відповідними документами. Навіть і тоді, зазначене не обумовлює не виконанням водієм військового транспортного засобу вимог, передбачених ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» щодо виконання законних вимог поліцейського. З відомостей доданого до протоколу відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 повідомив про те, що він є військовослужбовцем. Разом з тим, у цій справі суд апеляційної інстанції враховує, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності про виконання невідкладного бойового завдання, пов`язаного з врятуванням життя або виконання іншого невідкладного завдання, працівників поліції не повідомляла. Не містять цих відомостей і матеріали справи. За таких обставин доводи апеляційної скарги в цій частині належить вважати безпідставними та необґрунтованими. Щодо доводів сторони захисту про безпідставність зупинки транспортного засобу, оскільки особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка не порушувала Правил дорожнього руху, апеляційний суд зазначає наступне. Ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» встановлює перелік підстав для зупинки транспортних засобів. Аналіз цієї статті дає підстави стверджувати, що вимоги норм, зазначених у ній здебільшого спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху, а також на забезпечення норм, визначених Законом. Однак, законодавець встановлює виключення і не обмежує працівників поліції підставами для зупинки транспортних засобів, визначених ст. 35 Закону «Про Національну поліцію». Згідно до приписів ст. 31 Закону «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема зупинення транспортних засобів та перевірку документів особи. Застосування цієї статті працівниками поліції має обумовлюватися зовнішніми чинниками або об`єктивними обставинами, які можуть надавати прав або зобов`язувати поліцейського застосувати певні превентивні заходи. При цьому належить врахувати те, що згідно Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено режим «воєнний стан», який діяв і на час оспорюваної події. Цей «режим» має на меті забезпечити безпеку громадян, у зв`язку з чим покладає на правоохоронні органи, зокрема на Національну поліцію обов`язки, пов`язані із забезпечення громадської та національної безпеки шляхом застосування необхідних превентивних заходів, передбачених Законом України «Про Національну поліцію». З відомостей відеозапису вбачається, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що номерний знак транспортного засобу під керуванням особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не ідентифікувався працівниками поліції, що з одного боку є порушенням Правил дорожнього руху, Закону України «Про дорожній рух», а з іншого з урахуванням дії на території України режиму «воєнний стан» - превентивним заходом, покликаним забезпечити громадський порядок та безпеку громадяен. За таких обставин, апеляційні доводи щодо відсутності безпідставності зупинки транспортного засобу є необґрунтованими, суб`єктивними та розцінюються, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 . Доводи сторони захисту про порушення права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності на захист, а також права на справедливий розгляд незалежним та компетентним судом у цій справі належить вважати суб`єктивним та необґрунтованим з огляду на наступне. Згідно ч. 1 ст. 268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. У своїх правових висновках Конституційний Суд України (Рішення Конституційного Суду України від 18 липня 2024 року № 8-р(II)/2024 у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) зазначає, що право бути заслуханим (почутим) як складова права на судовий захист підлягає реалізації до моменту вжиття державою, її органами чи посадовими особами будь-яких заходів, які можуть негативно вплинути на особу, її права і свободи. Це право випливає з основоположних засад судочинства, що, зокрема, expressis verbis викладені у приписах частини другої статті 129 Конституції України (рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, забезпечення обвинуваченому права на захист), і реалізація цього права не залежить від його встановлення та/чи детальної регламентації у спеціальному законодавстві. Тільки за умови дотримання права особи бути заслуханою у суді суд може виконати свій конституційний обов`язок - незалежно і неупереджено, ураховуючи точку зору заінтересованої особи, розглянути всі конкретні аспекти у справі та на підставі цього видати обґрунтоване (умотивоване) рішення суду. Таким чином суди, мають забезпечувати належний та якісний розгляд справ, а також забезпечувати необхідний баланс між дотриманням прав сторони і розглядом справи протягом встановленого законом або розумного строку. Разом з тим, право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України та статтею 6 Конвенції. Можливість захистити свою позицію сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення чи то суду, чи то будь-якого іншого державного органу. Безпосередньо право бути почутим (право бути вислуханим) ілюструє наявність прямого, а не опосередкованого зв`язку особи з органом державної влади - суб`єктом владних повноважень, який уповноважений приймати рішення, що можуть стосуватись або стосуються прав особи. Зазначене право є ключовим принципом "належного врядування" в демократичній державі. У зв`язку із цим доступ до офіційної інформації має важливе значення для надання особам можливості робити відповідні та ефективні подання та пропозиції щодо ухвалення рішень, які зачіпають або будуть зачіпати їхні права чи інтереси. Особи, на яких впливають чи можуть впливати рішення, які будуть ухвалені компетентним органом або судом, повинні без дискримінації мати можливість брати участь і реалізовувати своє право бути почутими в межах відповідної адміністративної процедури, яка провадиться, зокрема і під час оскарження відповідних рішень. При цьому, на думку суду апеляційної інстанції, право бути вислуханим («бути почутим») є одним з ключових компонентів права на справедливий? судовий? розгляд. Право бути вислуханим переслідує подвіи?ну мету. По-перше, воно слугує розгляду справи та встановленню фактів якомога точніше і справедливіше, а по-друге, дозволяє забезпечити ефективний? захист відповідної? особи. Мета права бути вислуханим полягає, перш за все, в тому, щоб гарантувати, що остаточне рішення, яке негативно впливає на правову позицію, приймається з повним розумінням обставин справи. Рішення, що ухвалюється з повним знанням обставин справи, має на меті, зокрема, надати можливість компетентному органу виправити помилку або зацікавленій особі викласти такі факти, що стосуються і?і? особистої ситуації, які можуть слугувати підставою того, чи буде ухвалено нове рішення або остаточне рішення матиме такии? чи іншии? зміст. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що право особи «бути почутою» порушується, якщо цій особі взагалі не було надано можливості висловити своі? погляди у корисний та ефективний спосіб під час адміністративної процедури до прийняття остаточного рішення, яке може негативно вплинути на і?і? інтереси. Правові гарантії, передбачені ст. 294 КУпАП надають право особам, яких суд першої інстанції притягнув до адміністративної відповідальності звернутися до суду вищої інстанції з обґрунтованою апеляційною скаргою в якій ця особа чи її захисник може викласти доводи по суті правопорушення з якими сторона захисту не погоджується. Відповідно до вимог ст. 221 КУпАП судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема і ст. 130 КУпАП. Частиною 4, 10 ст. 294 КУпАП встановлено, що апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Враховуючи правовий аналіз норм передбачених ст. 294 КУпАП встановлено, що у цій категорії справ про адміністративні правопорушення у разі подання апеляційної скарги остаточне рішення ухвалюється судом апеляційної інстанції. Учасники справи, які вважають свої права порушеними, зокрема і ОСОБА_1 мають право звернутися до суду апеляційної інстанції із доводами своєї незгоди із прийнятим судовим рішенням, зазначивши пояснення по суті справи, зокрема і щодо оспорюваної події правопорушення. У зв`язку з чим, постанова судді першої інстанції, на думку суду апеляційної інстанції, не підлягає безумовному скасуванню, оскільки під час реалізації права апеляційного оскарження, права особи, пов`язані із доступом до правосуддя, а також право «бути почутим» поновлюються автоматично. З відомостей матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 через свого захисника скористався своїм правом на оскарження судового рішення суду першої інстанції. Сторона захисту приймала особисту участь під час апеляційного перегляду постанови судді суду першої інстанції за особистим представництвом адвоката Мазюка С.О., який підтримав подану захисником Іванічек О.І. апеляційну скаргу, а також надавав свої пояснення по суті справи без будь-яких обмежень. За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності була почутою незалежним і компетентним судом, а право доступу до правосуддя у цій справі належить вважати дотриманим. Оцінюючи відомості всіх доказів у справі як окремо, так і в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: керування транспортного засобом у стані сп`яніння. Так, згідно з вимогами п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих правил, а також бути взаємно ввічливими. Пунктом 2.9 «а» ПДР встановлено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; Пунктом 1. 9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини. В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту. Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам. Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які обумовлюють необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції є безпідставними. З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає. Керуючись ст. 294 КУпАП, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу захисника Іванічек О.І. залишити без задоволення. Постанову судді Основ`янського районного суду м. Харкова від 27 січня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст.130 КУпАП, - залишити без змін. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя С.К. Шабельніков