Постанова 4807 № 334/2792/24

Дата документу 06.07.2026 Справа № 334/2792/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/2792/24 Головуючий у 1-й інстанції: Новікова Н.В. Провадження № 22-ц/807/61/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Гончар М.С., Онищенка Е.А. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Немченко Альони Олександрівни, на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2025 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, В С Т А Н О В И В: У квітні 2024 року представник Концерну «Міські теплові мережі» Постольний О.Р. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії. В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначав, що ОСОБА_1 на праві власності належить нежитлове приміщення № 131В, площею 95,1 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 . Станом на 01 листопада 2021 року типовий індивідуальний договір № 71202181 про надання послуги з постачання теплової енергії (надалі - договір) за адресою: АДРЕСА_2 , між позивачем та ОСОБА_1 є укладеним. Позивачем було надано послугу з постачання теплової енергії відповідачу за період з 01.11.2021 по 31.01.2024 на загальну суму 74 889,49 грн, однак відповідач не виконав свої обов`язки по сплаті за надану послугу з постачання теплової енергії згідно умов договору, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 74 889,49 грн. Факт надання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку, в якому знаходиться приміщення відповідача, підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону, відповідно до яких позивачем було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі (відповідні рішення містяться на офіційному сайті ЗМР), знаходженням нежитлового приміщення відповідача у багатоквартирному житловому будинку. Посилаючись на зазначені обставини, представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надану послугу з постачання теплової енергії в розмірі 74 889,49 грн та судовий збір в сумі 2 422,40 грн. Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2025 рокупозов Концерну «Міські теплові мережі» задоволений. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «МТМ» заборгованість за надану послугу з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 по 31.01.2024 у розмірі 74 889,49 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «МТМ» судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Немченко А.О., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що ним не було укладено з будь-якою особою, в тому числі і з Концерном «МТМ», договору купівлі-продажу теплової енергії або гарячої води; ОСОБА_1 не отримував рахунків за вказаний період; приміщення скаржника не отримує від позивача послуг теплопостачання та не обладнано будь-якими засобами теплового обладнання, яке б дозволило хоча б технічно споживати теплову енергію; позивач не надав доказів того, що нежитлове приміщення підключено до мереж позивача; позивачем не зазначено площі місць загального користування та функціонування, котрі є складовою величиною розрахунків згідно Методики № 315; відповідач за рішенням суду отримав нежитлове приміщення, яке не забезпечується тепловою енергією. Крім того, станом на час набуття права власності площа нежитлового приміщення відповідача складала 93,5 кв.м, після реконструкції у 2009 році 95,1 кв.м., та залишається такою ж по теперішній час. Разом із тим, позивач зазначає про те, що площа нежитлового приміщення відповідача становить 90,5 кв.м. Стосовно позиції суду першої інстанції з приводу того, що розрахунок проводився з площі приміщення відповідача 90,5 кв.м. з травня 2022 по листопад 2022, що є меншою площею, ніж зазначено в документах, проте з грудня 2022 року розрахунок заборгованості проводився з площі, визначеної в реєстрі 95,1 кв.м., то вона є хибною, оскільки будь-яке підтвердження здійснення перерахунку позивачем до позовної заяви не надано. Крім іншого, дані про загальну площу будинку АДРЕСА_1 , взяті з договору №06/09/17-147 про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 06.09.2017 року та згідно акту прийняття-передачі об`єкта в управління з управління, де є інформація перепланування квартир та нежитлових приміщень, а не з технічного паспорту, як на це посилається суд першої інстанції. Позивачем надані недостовірні дані щодо загальної площі житлового будинку, в якому знаходиться нежитлове приміщення відповідача; позивачем не обґрунтовано, яким чином і за якою формулою Методики здійснювалось нарахування відповідачу умовно-постійної складової тарифу. Також зазначає, що скаржник був позбавлений можливості зробити контррозрахунок заборгованості, т.я. у відповідача не було вихідних даних для здійснення такого розрахунку. Вважає, що належними та допустимими доказами не доведено надання послуги відповідачу з теплопостачання на суму 74 889,49 грн у спірний період. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. За нормами ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідноч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За приписами частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог. Проте, з такими висновками суду погодитися не можна з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України). Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). Предметом розгляду у даній справі є наявність або відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 вартості наданих позивачем послуг постачання теплової енергії у нежитлове приміщення № 131В, за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 01.11.2021 по 31.01.2024 у визначеному позивачем розмірі, а саме, в сумі 74 889,49 грн. Відповідно до статуту Концерну «Міські теплові мережі» основною метою діяльності концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу концерну. Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій та її збут та інше. Правовідносини між Теплопостачальною організацією та Споживачем у сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Законом України "Про теплопостачання", Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року за № 1198 та іншими нормативно-правовими актами України. Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору. За приписами ст. 19 вказаного Закону теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Згідно з ч.ч. 3, 13 ст. 20 цього Закону тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством. Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, з 22.06.2006 року ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення № 131В за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав. Також встановлено, що між сторонами 01.11.2021 було укладено типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії в порядку, визначеному ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII. Частиною 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Згідно із ч. 7 ст. 14 цього Закону до дати обрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою цієї статті між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог частини п`ятої статті 13 цього Закону. 02.10.2021 на виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» позивач на офіційному сайті розмістив індивідуальний договір на послугу з постачання теплової енергії. Вказаний договір є публічним договором приєднання та вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Умови вказаного договору будуть застосовуватись до співвласників багатоквартирних будинків, а також співвласників в інших будівлях, приміщення в яких є самостійними об`єктами нерухомого майна у відповідності до ч. 8 ст. 14 Закону про ЖКП, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, які обрали форму індивідуального договору та до власників індивідуальних (садибних) житлових будинків. У даному випадку, з огляду на відсутність відповідного рішення про вибір моделі договірних відносин та спливу 30-деного строку з моменту опублікування на офіційному сайті індивідуального договору, з 01.11.2021 між позивачем з відповідачем укладено типовий індивідуальний договір № 71202181 про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 ,нежитлове приміщення № 131В. В свою чергу, договір № 101753 від 01.11.2014 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді вважається розірваним з 01.11.2021. Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Разом з цим, вказаний обов`язок виникає лише у разі отримання споживачем певних послуг. Отже питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у справі і має істотне значення для її правильного вирішення. Відповідна правова позиція викладена в п.п. 27, 28 Постанови Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 916/2267/17. Крім того, для стягнення заборгованості за поставлену позивачем та фактично спожиту відповідачем теплову енергію, доказуванню підлягає обсяг спожитої теплової енергії та її вартість. За положеннями п.п. 3, 8 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019, опалювальний період - період, протягом якого теплопостачальні організації постачають теплову енергію для потреб опалення. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Рішення про початок та закінчення опалювального періоду приймається органами місцевого самоврядування з урахуванням кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, державними санітарними нормами і правилами. Відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 23.10.2021 № 382 «Про початок опалювального періоду 2021-2022 років у м. Запоріжжя» встановлено, що забезпечення Концерном «Міські теплові мережі» початку опалювального періоду для житлових будинків незалежно від форм власності та відомчої належності та нежитлових будівель підприємств, установ і організацій здійснюється з 01 листопада 2021 року. Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 29.03.2022 № 126 встановлено закінчення опалювального сезону у м. Запоріжжя з 31 березня 2022 року з проведенням Концерном «МТМ» відключення споживачів теплової енергії. Відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 31.10.2022 № 410 «Про початок опалювального періоду 2022-2023 років у м. Запоріжжя» встановлено, що забезпечення Концерном «Міські теплові мережі» початку опалювального періоду для житлових будинків незалежно від форм власності та відомчої належності та нежитлових будівель підприємств, установ і організацій здійснюється з 01 листопада 2022 року. Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 27.03.2023 № 186 встановлено закінчення опалювального сезону у м. Запоріжжя з 27 березня 2023 року. Відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 09.11.2023 № 665 «Про початок опалювального періоду 2022-2023 років у м. Запоріжжя» встановлено, що забезпечення Концерном «Міські теплові мережі» початку опалювального періоду для житлових будинків незалежно від форм власності та відомчої належності та нежитлових будівель підприємств, установ і організацій здійснюється з 15 листопада 2024 року. Отже, судом першої інстанції правильно встановлено, що факт отримання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в якому знаходиться нежиле приміщення відповідача, є доведеним. Нежитлове приміщення № 131В, яке належить на праві власності відповідачу, розташовано на першому поверсі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до Порядку відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово комунального господарства № 169 від 26.07.2019 року дія цього Порядку поширюється на споживачів, виконавців комунальної послуги з постачання теплової енергії, виконавців комунальної послуги з постачання гарячої води, виконавців робіт з обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання та постачання гарячої води, операторів зовнішніх інженерних мереж, органи місцевого самоврядування. Відповідно до п. 3 вказаного Порядку власник (співвласники) будівлі, в тому числі житлового будинку, подає (подають) до органу місцевого самоврядування заяву про відключення будівлі, в тому числі житлового будинку, від ЦО та/або ГВП, яка складається в довільній формі, із зазначенням причини відключення, а також інформацію про намір влаштування в будівлі систем індивідуального чи автономного теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання). Для багатоквартирного будинку до заяви додатково додається протокол зборів співвласників багатоквартирного будинку (витяг із протоколу) про ухвалене співвласниками рішення про відключення будинку від ЦО та/або ГВП та зазначаються особи, уповноважені представляти інтереси співвласників у вирішенні питань щодо відключення багатоквартирного будинку. Орган місцевого самоврядування відповідно до законодавства розглядає подані документи за наявності затвердженої ним схеми теплопостачання відповідного населеного пункту. Заява про відключення будівлі, в тому числі житлового будинку, від ЦО та/або ГВП передається на розгляд Комісії. Відповідно до п. 6 вказаного Порядку Комісія на найближчому засіданні розглядає заяву про відключення будівлі, в тому числі житлового будинку, від ЦО та/або ГВП за участю заявника чи його уповноваженого представника. Комісія приймає рішення щодо відключення будівлі, в тому числі житлового будинку, від ЦО та/або ГВП та надає пропозиції щодо типу системи індивідуального чи автономного теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання), яку можна встановити в будівлі після відключення. Під час прийняття рішення Комісія враховує технічні можливості наявних мереж газопостачання, водопостачання та електропостачання населеного пункту чи окремого кварталу (мікрорайону) щодо забезпечення живлення запропонованої власником (співвласниками) будівлі системи, та за потреби надає пропозиції органу місцевого самоврядування щодо збільшення потужностей, а також заміни систем внутрішньоквартальних, магістральних мереж електро-, газо-, водо-, теплопостачання, потрібних для встановлення в будівлі системи індивідуального чи автономного теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) та пропозиції щодо фінансування таких заходів. Комісія передає рішення до органу місцевого самоврядування протягом п`яти робочих днів із дня його прийняття. Копія рішення Комісії надається заявникові. Відповідно до п. 8 вказаного Порядку, орган місцевого самоврядування на найближчому засіданні за участі заявника чи його уповноваженого представника приймає відповідно до законодавства рішення щодо відключення будівлі, в тому числі житлового будинку, від ЦО та/або ГВП з урахуванням рекомендацій Комісії. Копія рішення органу місцевого самоврядування надається заявникові. Згідно п. 9 вказаного Порядку для відключення будівлі, в тому числі житлового будинку, власник (співвласники) забезпечує розроблення проекту відключення будівлі від ЦО та/або ГВП, який має відповідати вимогам чинних державних будівельних норм та правил, і проекту системи індивідуального чи автономного теплопостачання будівлі, який розробляється з урахуванням схеми теплопостачання населеного пункту та має відповідати вимогам чинних державних будівельних норм та правил. Матеріали справи не містять доказів, що нежитлове приміщення відповідача у встановленому порядку було відключено від внутрішньої системи централізованого теплопостачання, тому Концерн «Міські теплові мережі» вправі вимагати оплати наданих послуг з централізованого теплопостачання до приміщення № 131В багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до розрахунку теплового навантаження від 11.11.2014 на об`єкті: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , тепловіддача від ізольованих трубопроводів складає Qmax 105 ккал/год. Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , має два окремих теплових вводи, які обладнано двома приладами комерційного обліку теплової енергії, що підтверджується копіями актів приймання в експлуатацію прибору обліку теплової енергії від 2015 року, без зазначення конкретної дати (т. 1, а.с. 163-164, 165-166). Також надано копії актів зняття показів з приладів обліку за адресою: АДРЕСА_1 , за період з листопада 2021 року по січень 2024 року. Згідно копії рішення Господарського суду Запорізької області від 22.06.2006 року, за ОСОБА_1 було визнано право власності на нежитлове приміщення № 131В, літ. А-5, площею 93,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав, копії технічного паспорту, загальна площа нежилого приміщення № 131В, за адресою: АДРЕСА_1 , складає 95,1 кв.м., реєстрація поточних змін проведена 01.06.2009 року (т. 1, а.с. 14, 220-222, т. 2, а.с. 43). В рахунках за постачання теплової енергії до березня 2022 року загальна площа будинку та опалювальна площа споживання не зазначається, з березня 2022 року по жовтень 2022 року в рахунках вказано загальну площу будинку 6 516,75 кв.м., та опалювальну площу споживача 90,5 кв.м.; у листопаді 2022 року в рахунках зазначено загальну площу будинку 6 542,15 кв.м., а опалювальна площа споживача 90,5 кв.м.; з грудня 2022 року по січень 2024 року загальна площа будівлі - 6 556,35 кв.м. і опалювальна площа споживача 95,1 кв.м. (т. 1, а.с. 19-72). З метою обґрунтування наданих розрахунків позивачем надано акт приймання-передачі № 9 від 31.03.2024 об`єктів нерухомого майна права комунальної власності Дніпровського району м. Запоріжжя; інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Також позивачем надано довідники споживачів за адресою: АДРЕСА_1 ; пояснення площі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , згідно яких у вказаному будинку обліковується 130 житлових квартир площею 5238,45 м.кв. та 10 нежитлових приміщень площею 1317,90 м.кв. Загальна площа будинку становить 5238,45 м.кв. + 1317,90 м.кв. = 6 556,35 кв.м. Вказані документи не підписані жодною особою, не містять вказівки ким та в який період часу були виготовлені. Крім того, позивачем було надано суду першої інстанції розрахунок заборгованості за позовом за період з 01.11.2021 по 31.01.2024 на загальну суму 74 889 грн. 49 коп., інформація щодо нарахувань за послугу з постачання теплової енергії за договором 71202181 ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 в. Пунктом 24 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 (далі - Правила) визначено, що розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об`єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 №

315. Умовно-постійна частини тарифу для приміщень, вбудованих в житлові будинки/нежитлові будівлі розраховується згідно з даними теплового навантаження будівлі, пропорційно опалюваній площі приміщення споживача. Пунктом 6 Розділу III Методики визначено, що у будівлі/будинку, у якій/якому частина приміщень оснащена приладами розподільного обліку теплової енергії, а решта приміщень не оснащена такими приладами, наявні приміщення з індивідуальним опаленням та/або окремі приміщення з транзитними мережами опалення, обсяг спожитої теплової енергії розподіляється на опалення опалюваного приміщення, оснащеного вузлом розподільного обліку, визначається на підставі показань відповідного вузла розподільного обліку з врахуванням частки обсягу спожитої теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, що визначається пропорційно до загальних/опалювальних площ/об`ємів цих приміщень, та враховуючи вимоги розділів VI, VIII цієї Методики. В наведених позивачем таблицях не зазначено площі місць загального користування та функціонування, котрі є складовою величиною майже всіх розрахунків. Також позивач, проводячи розрахунки детального розподілу теплової енергії в багатоквартирному будинку між споживачами житлових та нежитлових приміщень, складовою яких є розрахунок спожитої теплової енергії на ЗПБ, використовував дані про загальну площу будівлі, яка не підтверджується доказами. Разом із тим, загальна площа будинку впливає на розрахунок енергії, що споживається. Як зазначалося вище, в рахунках за постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 по 31.01.2024 до березня 2022 року загальна площа будинку не зазначена, з березня 2022 року по жовтень 2022 року в рахунках вказано загальну площу будинку 6 516,75 кв.м.; у листопаді 2022 року в рахунках зазначено загальну площу будинку 6 542,15 кв.м.; з грудня 2022 року по січень 2024 року загальна площа будівлі вказана 6 556,35 кв.м. При цьому, позивачем не надано належних доказів на підтвердження відомостей, які є основою для нарахування заборгованості за вказаний період. Концерн «МТМ» не навів жодних аргументів щодо неоднакового зазначення площі будинку, на підставі якої здійснювалося нарахування послуг. Зазначене позбавляє суд вважати належними доказами подані позивачем розрахунки заборгованості. Встановлені обставини також не дають можливості суду самостійно здійснити розрахунок вартості наданих позивачем послуг постачання теплової енергії у нежитлове приміщення 131В за адресою: АДРЕСА_1 . Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність позивачем належними і допустимими доказами факту надання послуги відповідачу з теплопостачання на загальну суму 74 889 грн. 49 коп. у період з 01.11.2021 по 31.01.2024, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Отже, з зібраних доказів не вдається за можливе встановити факт надання у спірний період відповідачу послуги з теплопостачання на суму 74 889,49 грн. Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Немченко А.О., знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду. З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову Концерну «Міські теплові мережі» відмовити з наведених у цій постанові підстав. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім. Щодо розподілу судових витрат колегія суддів зазначає наступне. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України). Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Згідно з п.п. б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. За подання апеляційної скарги відповідачем було сплачено судовий збір у розмірі 4 542,00 грн. (т. 2, а.с. 152). Отже, за вказаних обставин з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 4 542,00 грн. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Немченко Альони Олександрівни, задовольнити. Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2025 року у цій справі скасувати та ухвалити постанову наступного змісту. У задоволенні позову Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії відмовити. Стягнути з Концерну «Міські теплові мережі» (м. Запоріжжя, вул. Героїв полку «Азов», буд. 137, ЄДРПОУ 32121458) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір в сумі 4 542 (чотири тисячі п`ятсот сорок дві) грн. 00 коп. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 06 липня 2026 року. Головуючий Д.А. Трофимова Судді: М.С. Гончар Е.А. Онищенко