Постанова 4815 № 562/2142/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 липня 2026 року м. Рівне Справа № 562/2142/24 Провадження № 22-ц/4815/1305/26 Головуючий у Здолбунівському районному суді Рівненської області: суддя Саган Л.В. Рішення суду першої інстанції (скорочений текст) проголошено: о 12 год. 01 хв. 13 лютого 2026 року у м. Здолбунів Рівненського району Рівненської області Повний текст рішення складено: 17 лютого 2026 року Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: Хилевич С.В. судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С. секретар судового засідання: Пиляй І.С. учасники справи: орган, якому надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, - керівник Здолбунівської окружної прокуратури Рівненської області; позивач Мізоцька селищна рада Рівненського району Рівненської області; відповідач ОСОБА_1 ; за участі: прокурора Марщівської Оксани Петрівни, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 13 лютого 2026 року, в с т а н о в и в: У червні 2024 року в суд звернувся керівник Здолбунівської окружної прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження гідротехнічною спорудою (шлюзом) площею 58,3 м2, яка розташована на земельних ділянках з кадастровими номерами 5622680800:01:004:0036, 5622685100:02:002:0004 за межами с.Будераж Рівненського району Рівненської області, шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_1 на гідротехнічну споруду, що розташована на земельних ділянках з кадастровими номерами 5622680800:01:004:0036, 5622685100:02:002:0004 за межами с.Будераж Рівненського району Рівненської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 458917556226) та зобов`язати її повернути Мізоцькій селищній раді Рівненського району Рівненської області спірну гідротехнічну споруду (шлюз). Мотивуючи вимоги, прокурором вказувалося, що Здолбунівською окружною прокуратурою Рівненської області встановлено факт незаконної реєстрації за фізичною особою майнових прав на гідротехнічну споруду (шлюз) площею 58,3 м2, що розташована на земельних ділянках з кадастровими номерами 5622680800:01:004:0036, 5622685100:02:002:0004 за межами с.Будераж Рівненського району (раніше - Здолбунівський район) Рівненської області на території, підвідомчій Мізоцькій об`єднаній територіальній громаді. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 27 серпня 2014 року державним реєстратором Здолбунівського районного управління юстиції Панасюком Ю.В. зареєстровано право приватної власності за ОСОБА_1 на гідротехнічну споруду (шлюз) площею 58,3 м2, що розташована на земельних ділянках з кадастровими номерами 5622680800:01:004:0036, 5622685100:02:002:0004, за межами с.Будераж Рівненського району (раніше Здолбунівського району) Рівненської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 458917556226). Підставою реєстрації права приватної власності на гідротехнічну споруду (шлюз) за ОСОБА_1 є рішення Господарського суду Рівненської області від 29 липня 2014 року у справі № 918/993/14, яким задоволено позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Будеразької сільської ради Рівненського району (раніше - Здолбунівський район) Рівненської області, визнано за ОСОБА_1 право власності на гідротехнічну споруду (шлюз) загальною площею 58,3 м2, що розташована біля с.Будераж на території Будеразької сільської ради Здолбунівського району Рівненської області. У подальшому, 02 березня 2015 року, ОСОБА_1 відчужила спірну гідротехнічну споруду на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу. Відомості про реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 19727798 від 02.03.2015). На підставі договору купівлі-продажу гідротехнічної споруди (шлюзу) від 23 квітня 2024 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 гідротехнічну споруду (шлюз), що розташована за межами с.Будераж Рівненського району (раніше Здолбунівського району) Рівненської області. Відомості про реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 72765776 від 23.04.2024). Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29 липня 2015 року в справі № 918/993/14 задоволено апеляційну скаргу заступника прокурора Рівненської області, рішення Господарського суду Рівненської області від 29 липня 2014 року скасовано та прийнято нове рішення, яким ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання права власності на гідротехнічну споруду відмовлено. При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що Здолбунівська районна державна адміністрація Рівненської області в межах наданих повноважень, розпорядилась землями водного фонду та водним об`єктом загальнодержавного значення, надавши їх в користування (оренду) для ОСОБА_1 . Сторони у правочинах обумовили наявність на земельних ділянках (водний фонд, ставок) гідротехнічної споруди. Також судом встановлено факт передачі водного об`єкту в оренду разом з гідротехнічною спорудою на підставі договору, яким визначено характеристику та її стан. Крім того, підтверджено, що ОСОБА_1 одержала гідротехнічну споруду в складі об`єкту оренди на підставі договору, тобто вона знала і не могла не знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності, оскільки за договорами оренди майно передане у строкове користування, а не у власність. Отже, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29 липня 2015 року в справі № 918/993/14 підтверджено право власності держави на гідротехнічну споруду загальною площею 58,3 м2, що знаходиться за межами с.Будераж Рівненського району (раніше - Здолбунівський район) Рівненської області на території Мізоцької територіальної громади. Спірна гідротехнічна споруда розміщена на земельних ділянках водного фонду, які за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належать до комунальної власності та розташовані на території Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області. Тому ця споруда є комунальним майном, яке набуте в приватну власність всупереч вимогам ст.ст.317-318, 324, 326 ЦК України. Рішенням Здолбунівського районного суду від 13 лютого 2026 року позов задоволено. Усунено перешкоди Мізоцькій селищній раді Рівненського району Рівненської області у здійсненні права користування та розпорядження гідротехнічною спорудою (шлюзом) площею 58,3 м2, яка розташована на земельних ділянках з кадастровими номерами 5622680800:01:004:0036, 5622685100:02:002:0004 за межами с.Будераж Рівненського району Рівненської області, шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_1 на гідротехнічну споруду, що розташована на земельних ділянках з кадастровими номерами 5622680800:01:004:0036, 5622685100:02:002:0004 за межами с.Будераж Рівненського району Рівненської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 458917556226). Зобов`язано ОСОБА_1 повернути Мізоцькій селищній раді Рівненського району Рівненської області гідротехнічну споруду (шлюз) площею 58,3 м2, яка розташована на земельних ділянках з кадастровими номерами 5622680800:01:004:0036, 5622685100:02:002:0004 за межами с.Будераж Рівненського району Рівненської області. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Рівненської обласної прокуратури витрати з оплати судового збору в розмірі 4844, 80 гривень. Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 03 липня 2024 року в справі № 562/2142/24 у виді накладення арешту на гідротехнічну споруду (шлюз) площею 58,3 м2, яка розташована на земельних ділянках з кадастровими номерами 5622680800:01:004:0036, 5622685100:02:002:0004 за межами с.Будераж Рівненського району Рівненської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 458917556226) продовжують діяти протягом дев`яноста днів після набрання вказаним рішенням законної сили. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у невідповідності висновків суду обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права, просить його скасувати, закривши провадження у справі. Обґрунтовуючи її, зазначалося про неналежність позивача у справі відповідно до ухвали Верховного Суду від 03 лютого 2020 року у справі №160/6823/19, п. 11 ч. 1 ст. 39, ч. 1 ст. 12 Закону України "Про прокуратуру", адже Здолбунівська окружна прокуратура не має статусу юридичної особи, їй не присвоєно власного коду ЄДРПОУ і вона не може бути самостійним учасником правовідносин. Вважає, що прокурор був не вправі звертатися до суду в інтересах Мізоцької селищної ради, оскільки цей орган місцевого самоврядування відповідно до ч. 1 ст. 56 ЦПК України наділений повноваженнями самостійно захищати свої права у судовому порядку. Отже, прокурором не додержано вимог ч. 4 ст. 56, ч. 2 ст. 4 ЦПК України, ст. 1311 Конституції України, абзаців першого-другого ч. 3, ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", висновків у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2358/18 та від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц. Тому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень (постанова Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №924/1237/17). На її думку, при вирішенні спірних правовідносин судом порушено правила юрисдикційності спору. Так, відповідно до ст. 42 Конституції України, ст. 50 ЦК України, ст. 42 Господарського кодексу України, ст. 20 ГПК України, постанови Верховного Суду від 01 листопада 2021 року у справі №916/2727/20 справу за позовом прокурора до фізичної особи-підприємця, а саме на день пред`явлення позову ОСОБА_1 мала такий юридичний статус, повинен розглядати господарський суд. Звертає увагу, що після набрання 29 липня 2015 року постановою Рівненського апеляційного господарського суду у справі №918/993/14 законної сили минуло 10 років. Отже, процесуальний строк на вчинення процесуальної дії прокурором пропущено. При цьому разом з позовною заявою ним не подано заяви про поновлення процесуального строку і не заявлено усної заяви про це під час судового розгляду. У поданому відзиві прокурор, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. До початку судового засідання 07 липня 2026 року представником ОСОБА_1 адвокатом Якубцем М.К. подано заяву про відкладення Рівненським апеляційним судом розгляду справи з огляду на те, що об 11 год. 30 хв. цього ж дня він братиме участь у судовому засіданні Дубровицького районного суду Рівненської області у справі №949/529/24. При цьому посилався на те, що він є захисником обвинуваченого, про що долучив копію ордера від 16 січня 2026 року серії ВК №1207434. Між тим, із заявою погодитися не можна. Так, відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належно повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Тобто процесуальним законом надано право розглядати справу за відсутності сторін, які належно повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки. Колегією суддів ураховується, що ОСОБА_1 та її представник адвокат Якубець М.К. належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, а клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції ними не заявлялося. Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19)). Оскільки не встановлено неможливості розгляду справи за відсутності ОСОБА_1 та її представника, матеріали справи містять достатньо даних для вирішення апеляційної скарги, заявник реалізував своє право на викладення відповідних доводів і аргументів у апеляційній скарзі та зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (ст. 367 ЦПК України), розгляд колегією суддів справи за відсутності адвоката Якубця М.К. не свідчить про порушення норм процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги. Згідно зі ст.ст. 263, 367 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як з`ясовано судом,територіальна громада Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 5622680800:01:004:0036 (площею 25,4819 га) та 5622685100:02:002:0004 (площею 6,608 га), цільове призначення яких визначено як рибогосподарські потреби. Цей факт стверджується інформаційними довідками №384204619 від 25 червня 2024 року, №384204289 від 25 червня 2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 29 липня 2014 року у справі №918/993/14 задоволено позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Будеразької сільської ради Здолбунівського району Рівненської області. Визнано за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 право власності на гідротехнічну споруду (шлюз) загальною площею 58, 3 м2, що розташована біля с. Будераж на території Будеразької сільської ради Здолбунівського району Рівненської області. 27 серпня 2014 року державним реєстратором Здолбунівського районного управління юстиції Рівненської області Панасюком Ю.В. зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на гідротехнічну споруду (шлюз) площею 58,3 м2, що розташована на земельних ділянках з кадастровими номерами 5622680800:01:004:0036, 5622685100:02:002:0004, цільове призначення яких обумовлено для рибогосподарських потреб, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 458917556226. Підставою реєстрації права власності на гідротехнічну споруду (шлюз) за ОСОБА_1 зазначено рішення Господарського суду Рівненської області від 29 липня 2014 року в справі № 918/993/14. За умовами договору купівлі-продажу, укладеного 02 березня 2015 року, нотаріально посвідченим приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Січовою Т.І. (зареєстровано в реєстрі за №123), спірну гідротехнічну споруду (шлюз) оплатно відчужено ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 . Цей факт засвідчено інформаційною довідкою №384203909 від 25 червня 2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майно (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 19727798 від 02.03.2015). Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29 липня 2015 року в справі № 918/993/14 задоволено апеляційну скаргу заступника прокурора Рівненської області, рішення Господарського суду Рівненської області від 29 липня 2014 року скасовано та прийнято нове рішення, яким ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено. При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що Здолбунівська районна державна адміністрація Рівненської області в межах наданих повноважень розпорядилась землями водного фонду та водним об`єктом загальнодержавного значення, надавши їх в користування (оренду) для ОСОБА_1 . Судом встановлено факт передачі водного об`єкту в оренду разом з гідротехнічною спорудою на підставі договору, яким визначено характеристику та її стан. Також стверджено, що ОСОБА_1 одержала гідротехнічну споруду в складі об`єкту оренди на підставі договору, тобто вона знала і не могла не знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності, оскільки за договорами оренди майно передане у строкове користування, а не у власність. Отже, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29 липня 2015 року в справі № 918/993/14 встановлено право власності держави на гідротехнічну споруду загальною площею 58,3 м2, що знаходиться за межами с.Будераж Рівненського району (раніше - Здолбунівський район) Рівненської області на території Мізоцької територіальної громади. В подальшому на підставі договору купівлі-продажу гідротехнічної споруди (шлюзу), укладеного і нотаріально посвідченого 23 квітня 2024 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Круліковським А.І. (зареєстровано в реєстрі за №552), ОСОБА_2 продав на користь ОСОБА_1 гідротехнічну споруду (шлюз), що розташована за межами с.Будераж Рівненського району (раніше Здолбунівського району) Рівненської області. Відомості про реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 72765776 від 23.04.2024). Вважаючи, що спірна гідротехнічна споруда розміщена на земельних ділянках водного фонду, які за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належать до комунальної власності та розташовані на території Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області, тобто цей об`єкт нерухомого майна не може бути набутим у приватну власність, у червні 2024 року в суд звернувся керівник Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мізоцької селищної ради з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності на нерухоме майно. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості вимог прокурора, оскільки земельні ділянки водного фонду та водний об`єкт ставок, на якому розташована спірна гідротехнічна споруда, перебувають у комунальній власності, а гідротехнічна споруда нерозривно пов`язана з водним об`єктом і земельною ділянкою, на якій вона розташована, тому окреме функціонування такої споруди як складової частини водойми неможливе. Отже, гідротехнічна споруда не може бути окремим об`єктом права власності, адже є приналежністю (складовою частиною водойми) та слідує за головною річчю. Тобто ця споруда є комунальним майном, яке набуте у приватну власність всупереч вимог закону. При цьому звернуто увагу на те, що реєстрація за фізичною особою права власності на спірну гідротехнічну споруду позбавляє орган селищного самоврядування можливості користуватися та розпоряджатися земельними ділянками, на яких вона розташована, що в свою чергу порушує інтереси територіальної громади, як власника землі. Щодо державної реєстрації прав за ОСОБА_1 , то цей факт не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Тому при дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є, перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, адже сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності і такої підстави закон не передбачає. За наведених обставин позов прокурора задоволено. З такими висновками погоджується колегія суддів. Згідно зі ст.4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів. Подібні положення унормовано і у статті 58 ЗК України. Цією статтею визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів; штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів. Статтею 59 ЗК України передбачено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Відповідно до п. «ґ» ч.4 ст.83, п. «д» ч.4 ст.84 ЗК України передача земель водного фонду у приватну власність заборонена, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Такі випадки передбачені нормою ч.2 ст.59 ЗК України, за якою можлива безоплатна передача у власність лише замкнених природних водойм загальною площею до 3 гектарів. Згідно із ч.1 ст.181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Крім того, законодавством визначено подільні та неподільні речі. Так, статтею 183 ЦК України встановлено, що подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, а неподільною відповідно, яку не можна поділити без втрати такого призначення. Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.186 ЦК України). Окрім того, статею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Разом з тим згідно зі ст.190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. За змістом ст.ст.186, 190, 316 ЦК України право власності особи виникає на окрему, самостійну річ, тоді як приналежність не може бути окремим об`єктом права власності, а лише слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом (постанова Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №910/8903/16). Відповідно до ст.187 ЦК України складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню. Якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ) (ч.1 ст.188 ЦК України). За Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим і введеним в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, під спорудами розуміється будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт. Пунктом 1.9.18 Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів, затвердженої наказом Держкоммістобудування № 252 від 19.12.1995, встановлено, що гідротехнічні споруди це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд. Згідно із ДСТУ 3517-97 «Гідрологія суші. Терміни та визначення основних понять» гідротехнічна споруда це інженерна споруда, що допомагає здійснювати певні водогосподарські заходи як щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії вод. ДБН В.2.4-3:2010 «Гідротехнічні споруди. Основні положення» унормовує, що гідротехнічні споруди це споруди, що підпадають під вплив водного середовища, призначені для використання і охорони водних ресурсів, а також захисту від шкідливого впливу вод. Визначення гідротехнічних споруд закріплено в Законі України «Про аквакультуру», який визначає принципи державної політики, основні засади розвитку і функціонування аквакультури, правові основи діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері аквакультури. Цим Законом уведено поняття гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми (гідротехнічні споруди), яким в абзаці 7 ст. 1 Закону дано визначення як об`єктів нерухомого майна (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, поверхневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірноосушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод. Крім того, відповідно до ст.107 Водного кодексу України шкідливою дією вод є, зокрема: 1) наслідки повені, що призвели до затоплення і підтоплення земель та населених пунктів; 2) руйнування берегів, захисних дамб та інших споруд. Згідно з ДБН В.2.4-3: 2010, п.1.3 Положення про організацію та порядок здійснення технічного нагляду за гідротехнічними спорудами воднотранспортного комплексу, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 16.01.2014 №21, гідротехнічна споруда споруда, що підпадає під вплив водного середовища, призначена для використання і охорони водних ресурсів, а також для захисту від шкідливого впливу вод. Отже, гідротехнічна споруда не може бути окремим об`єктом права власності, оскільки є приналежністю (складовою частиною водойми) та слідує за головною річчю. За цих обставин спірна гідротехнічна споруда площею 58,3 м2, що розташована на земельних ділянках водного фонду з кадастровими номерами 5622680800:01:004:0036, 5622685100:02:002:0004 за межами с.Будераж Рівненського району (раніше - Здолбунівський район) Рівненської області, нерозривно пов`язана з водним об`єктом (ставком), що знаходиться на цих земельних ділянках, а тому спірне майно є приналежною річчю вказаної водойми, тобто головної речі. При цьому з огляду на специфіку водних ресурсів виконує у тому числі функції запобігання шкідливій дії вод (тобто захисні функції), не може бути відокремлена від ставка та бути окремим об`єктом права власності. Також судом правильно зауважено, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який закріплений у загальному вигляді в законі, та знаходить свій вияв у положеннях ст.377 ЦК України та ст.120 ЗК України. Разом з тим за приписами Земельного та Водного кодексів України земельні ділянки, на яких розміщені гідротехнічні споруди, не можуть перебувати в приватній власності, що фактично також виключає правомірність набуття їх у приватну власність. Такі висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №111/2457/13-ц та від 05 грудня 2018 року у справі №359/2253/15-ц, за якими землі, зайняті водними об`єктами, гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами, не можуть передаватися у приватну власність. Тобто зайняття та використання земельної ділянки водного фонду шляхом набуття права приватної власності на гідротехнічну споруду фактично є порушенням прав держави чи відповідної територіальної громади на користування та розпорядження такою земельною ділянкою. Системний аналіз норм статей 187, 188, 377 ЦК України, ст.120 ЗК України щодо слідування землі за нерухомістю свідчить на неправомірність набуття права приватної власності на гідротехнічні споруди, які забезпечують існування водних об`єктів (земельних ділянок водного фонду, зайнятих ставками та гідротехнічними спорудами), та в силу закону не можуть перебувати в приватній власності. Оскільки відповідно до п.24 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом, тобто з 27 травня 2021 року, землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, а тому власником та розпорядником земель водного фонду, розташованих за межами населених пунктів, що не перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук, став орган місцевого самоврядування Мізоцька селищна рада Рівненського району Рівненської області. При цьому 02 лютого 2022 року за нею зареєстровано право власності на земельні ділянки водного фонду з кадастровими номерами 5622680800:01:004:0036 та 5622685100:02:002:0004. Цей факт підтверджується інформаційними довідками № 384204619 від 25 червня 2024 року та № 384204289 від 25 червня 2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Отже, земельні ділянки водного фонду та водний об`єкт ставок, на якому розташована спірна гідротехнічна споруда, перебувають у комунальній власності, а гідротехнічна споруда нерозривно пов`язана з водним об`єктом і земельною ділянкою, на якій вона розташована. Тому окреме функціонування такої споруди, як складової частини водойми, неможливе. Тому судом зроблено правильний висновок, що спірна гідротехнічна споруда є саме комунальним майном, яке набуте у приватну власність всупереч наведених вимог законодавства. Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом цієї норми закону державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Тому при дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (постанова Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі №910/10987/18, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі №916/675/15). Згідно з ч.4 ст.5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі. Тобто державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин та якому притаманні характеристики, значення яких є обов`язковим для внесення до Державного реєстру прав під час проведення державної реєстрації. Тому судом з урахуванням постанови Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі №911/30/22 обґрунтовано звернуто увагу, що дамба, гребля, водоскиди, водовипуски не наділені всіма тими технічними характеристиками, інформація про які підлягає обов`язковому внесенню до Державного реєстру прав. Тому реєстрація права власності на гідротехнічну споруду окремо від водного об`єкта, до якого вона відноситься, не передбачена вимогами законодавства. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29 липня 2015 року в справі № 918/993/14 ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову про визнання права власності на спірну гідротехнічну споруду. Отже, належним власником об`єкта нерухомості залишається Мізоцька територіальна громада в особі Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області. При цьому ОСОБА_1 одержала спірну гідротехнічну споруду у складі об`єкту оренди на підставі договору, тобто майно було передане їй у строкове користування, а не у власність. Згідно із ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Стаття 15 ЦК України гарантує кожній особі право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, ця норма права визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст.328 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За правилами ст.ст.317, 318 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Так, виключно власник вправі володіти, користуватися та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч.1, 2 ст.319 ЦК України). Згідно зі ст.373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону. У статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Крім того, за змістом ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц та від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц зазначала, що зайняття земельної ділянки водного фонду в непередбачений земельним та водним законодавством спосіб треба розцінювати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Такого ж переконання додержується і Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2023 року у справі №911/30/22. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного та Водного кодексів України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення про державну реєстрацію права власності. Колегією суддів береться до уваги, що при вирішенні спірних правовідносин ОСОБА_1 були відомі наслідки розгляду справи №918/993/14 Рівненським апеляційним господарським судом 29 липня 2015 року, постановою якого їй відмовлено в задоволенні позову про визнання права власності на гідротехнічну споруду. Більше того, відповідач, знаючи про те, що спірна гідротехнічна споруда їй не належить, оскільки була надана для ОСОБА_1 у користування, здійснила реєстрацію права приватної власності на гідротехнічну споруду, а згодом взагалі відчужила гідроспоруду на користь третьої особи. Наведені обставини безумовно вказують про недобросовісність дій ОСОБА_1 при реєстрації права власності на спірне майно, що очевидно свідчить про дотримання розумного балансу між приватними інтересами відповідача та суспільним інтересом щодо безоплатного повернення майна державі в особі органу місцевого самоврядування, яке не може вважатись у даному випадку надмірним та непропорційним матеріальним тягарем. Тому набуття права приватної власності на гідротехнічну споруду і реєстрація відповідних речових прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно порушує права та інтереси держави в особі Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області щодо належного користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, а також штучною водоймою - ставком, який розташований на відповідних земельних ділянках. Отже, належним способом захисту є заявлення на підставі ст.391 ЦК України матеріально-правової вимоги про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном шляхом визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц). Відповідно до ст.ст.391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. З огляду на правовий статус, особливості розташування та характеристики штучних водних об`єктів (ставків) заволодіння ними громадянами та юридичними особами є неможливим. Тому набуття речових прав на такі об`єкти потрібно розглядати як порушення права власності територіальної громади, не пов`язане з позбавленням володіння. У такому разі позовну вимогу про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землями водного фонду слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав їх законного володільця (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц). Враховуючи вимоги закону та правовий режим земель, на яких вони розміщені, правильним способом захисту порушених інтересів держави є пред`явлення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності на нього. Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав прокурор, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов. Щодо доводів апеляційної скарги про незаконність пред`явлення позову керівником Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мізоцької селищної ради, то з ними погодитися не можна. Так, Здолбунівською окружною прокуратурою на адресу Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області в порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру" було направлено листи № 54-531вих-24 від 15 березня 2024 року та № 54-999вих-24 від 17 червня 2024 року, де прокурор повідомляв про виявлені порушення та необхідність вжиття відповідних заходів реагування. Своїми листами № 441/04-35 від 03.04.2024 та № 732/04-35 від 19.06.2024 Мізоцька селищна рада інформувала, що орган місцевого самоврядування не володів інформацією про реєстрацію права приватної власності на гідротехнічну споруду (шлюз), що розташована на водному об`єкті (кадастрові номери земельних ділянок 5622680800:01:004:0036, 5622685100:02:002:0004), тому заходи претензійно-позовного характеру не вживалися. При цьому у цих листах просить прокурора захистити інтереси держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом в особі Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області. Натомість на підставі ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" Здолбунівською окружною прокуратурою Рівненської області листом № 54-1073вих-24 від 26 червня 2024 року повідомлено Мізоцьку селищну раду Рівненського району Рівненської області про звернення до суду з відповідним позовом. З правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18, вбачається, що незалежно від причин неможливості самостійно звернутися до суду вже сам факт незвернення радою з позовом свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення майна у комунальну власність. При цьому у судовому засіданні було допитано як свідка голову Мізоцької селищної ради ОСОБА_3 , який позовні вимоги підтримав та пояснив, що спірна гідротехнічна споруда (шлюз) розташована на території колишньої Будеразької сільської ради Здолбунівського району Рівненської області. До суду з позовом орган селищного самоврядування не звертався, адже не було відомо про реєстрацію права приватної власності на гідротехнічну споруду. Особисто він не є обізнаним у правових питаннях, тому направив до Здолбунівської окружної прокуратури Рівненської області листа з проханням звернутися до суду з позовом в інтересах Мізоцької селищної ради в разі наявності порушення чинного законодавства України. У постанові від 11 червня 2024 року у справі №925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що прокурор, замінюючи в судовому провадженні відповідний компетентний орган, котрий усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно, виконує субсидіарну роль. Прокурор звертається до суду в особі органу, якщо: 1) орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; 2) орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави. Натомість як самостійний позивач прокурор звертається до суду, якщо: 1) відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави. Отже, прокурором дотримано порядок, що передбачений ст.23 Закону України "Про прокуратуру", щодо своєчасного інформування відповідного органу влади про виявлені порушення інтересів держави та необхідність їх захисту. Дотримуючись цієї процедури, прокурор інформував Мізоцьку селищну раду про виявлені порушення та необхідність вжиття відповідних заходів реагування. Між тим, Мізоцька селищна рада не вжила будь-яких заходів, направлених на відновлення прав територіальної громади на майно, а тому факт порушення інтересів держави та бездіяльність органу місцевого самоврядування щодо їх захисту є підставою для вжиття прокурором заходів реагування у передбаченому законом порядку. Цим обставинам суд попередньої інстанції уже дав детальну і вичерпну оцінку, з якою погоджується і апеляційний суд. Спростовуються правильністю висновків суду і аргументи заявника про те, що спір повинен був вирішуватися за правилами господарського судочинства. Так, у червні 2024 року керівником Здолбунівської окружної прокуратури Рівненської області позов пред`явлено до ОСОБА_1 як до фізичної особи, а не фізичної особи-підприємця. 27 серпня 2014 року право власності на спірну гідротехнічну споруду було зареєстроване за ОСОБА_1 як за фізичною особою-підприємцем на підставі рішення Господарського суду Рівненської області від 29 липня 2014 року у справі №918/993/14, яке було скасоване постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29 липня 2015 та прийнято нове рішення, яким ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання права власності на гідротехнічну споруду відмовлено. 02 березня 2015 року ОСОБА_1 як фізична особа уклала нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за умовами якого передала у приватну власність ОСОБА_2 гідротехнічну споруду (шлюз) загальною площею 58,3 м2, що розташована на земельних ділянках з кадастровими номерами 5622680800:01:004:0036, 5622685100:02:002:0004, цільове призначення яких - для рибогосподарських потреб. Незважаючи на наявність судового рішення Рівненського апеляційного господарського суду від 29 липня 2015 року в справі № 918/993/14, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 саме як фізичною особою 23 квітня 2024 року було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу гідротехнічної споруди (шлюз), за яким ОСОБА_1 купила та прийняла у власність гідротехнічну споруду (шлюз), розташовану на земельних ділянках площею 6,608 га з кадастровим номером 5622685100:02:002:0004 та площею 25,4819 га з кадастровим номером 5622680800:01:004:0036. При цьому зауважено, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідач при пред`явленні позову чи під час розгляду справи судом була чи є фізичною особою-підприємцем. Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Отже, спір підлягає вирішенню саме у порядку цивільного судочинства. Не можна погодитися як з необґрунтованими та неправильними і з посиланнями заявника на порушення процесуальних строків при пред`явленні прокурором позову до суду. Також не заслуговують на увагу твердження ОСОБА_1 про недодержання судом інших норм процесуального права. Так, згідно із абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові дефекти, що потягли би хибне розв`язання спірних відносин, заявник не надав, матеріали справи їх не містять, а апеляційним судом здобуто не було. При цьому встановлено й відсутність обставин, які свідчили би про обов`язкове скасування судового рішення внаслідок існування підстав, передбачених ч. 3 ст. 376 ЦПК України. Не визнаються обґрунтованими аргументи автора апеляційної скарги про необхідність застосування висновків у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2358/18 та від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц, постанові Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №924/1237/17. Так, відповідні висновки суду касаційної інстанції зроблено у правовідносинах, які відрізняються від спірних прав і обов`язків обставинами справи, своїми правовою природою та характеристиками, тобто не є подібними і релевантними. З приводу доводів про необхідність застосування судом норм ч. 4 ст. 56, ч. 2 ст. 4 ЦПК України, ст. 1311 Конституції України, абзаців першого-другого ч. 3, ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", то вони відхиляються колегією суддів як помилкові. Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 13 лютого 2026 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено: 07 липня 2026 року. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: Н.М.Ковальчук С.С.Шимків