Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 904/2101/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.06.2026 м. Дніпро Справа № 904/2101/22 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Демчини Т.Ю. (суддя-доповідач), суддів: Кошлі А.О., Кучеренко О.І., з участю секретаря судового засідання: Старини А.С., представника позивача (апелянта): Шестірікова А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального підприємства «ТЕПЛОЕНЕРГО» Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2026 (головуючий в першій інстанції Назаренко Н.Г., повний текст складений та підписаний 16.04.2026) за результатами розгляду скарги на дії та рішення державного виконавця у справі за позовом Комунального підприємства «ТЕПЛОЕНЕРГО» Дніпровської міської ради до відповідача: Акціонерного товариства «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ» про стягнення коштів, особа, дії якої оскаржуються: державний виконавець Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в с т а н о в и в:

1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції У липні 2022 року Комунальне підприємство «ТЕПЛОЕНЕРГО» Дніпровської міської ради (надалі КП «Теплоенерго») звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ» (надалі АТ «КБ «Земельний капітал») про стягнення заборгованості за договором про постачання теплової енергії № 040100 від 10.04.2011 в розмірі 478047,90 грн, 3% річних в розмірі 4234,41 грн, інфляційних збитків в розмірі 28310,96 грн та пені в розмірі 43971,51 грн. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2022 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з АТ «КБ «Земельний капітал» на користь КП «Теплоенерго» заборгованість у розмірі 478047,90 грн, пеню у розмірі 43807,97 грн, 3 % річних у розмірі 4211,39 грн, інфляційні втрати у розмірі 28310,96 грн; в іншій частині позову відмовлено. Також вказаним рішенням стягнуто з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 8315,14 грн. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.02.2023 вказане рішення змінено та викладено абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції: «стягнути з АТ «КБ «Земельний капітал» на користь КП «Теплоенерго» заборгованість у розмірі 478047,90 грн». В іншій частині рішення залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.03.2023 у справі № 904/2101/22 відмовлено у відкритті касаційного провадежння за касаційною скаргою АТ «КБ «Земельний капітал» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.02.2023. 21.02.2023 на виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 06.02.2023 видано накази. 03.04.2026 від АТ «КБ «Земельний капітал» до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла скарга на дії (бездіяльність) державного/приватного виконавця, у якій заявлено вимоги: визнати протиправною та скасувати постанову Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження ВП № 80608052 від 25.03.2026; визнати протиправною та скасувати постанову Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про накладення арешту на кошти боржника ВП 80608052 від 25.03.2026; зобов`язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) повернути виконавчий документ стягувачу на підставі п.4 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» та виключити з Єдиного реєстру боржників відомості стосовно боржника АТ «КБ «Земельний капітал», які внесені на підставі виконавчого провадження ВП № 80608052. У скарзі відповідач зазначав, що державний виконавець порушив вимоги п.4 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки на момент відкриття виконавчого провадження ВП № 80608052 Національним банком України вже було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «КБ «Земельний капітал», що є підставою для повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання. Крім того, скаржник посилався на пріоритетність спеціального Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до п.п.3, 7 ч.2 ст.46 якого з дня початку процедури ліквідації банку втрачають чинність усі публічні обтяження та арешти на майно (кошти) банку, а накладення нових арештів не допускається. Також скаржник зазначав, що ліквідаційну процедуру банку завершено 01.04.2024 шляхом затвердження ліквідаційного балансу та звіту, а незадоволені в ході ліквідації вимоги кредиторів вважаються погашеними відповідно до ч.2 ст.52 цього Закону. Окремо у скарзі наголошується на тому, що стягувач протягом ліквідаційної процедури мав можливість, проте не скористався правом звернутись до Фонду гарантування вкладів із заявою про включення своїх вимог до реєстру акцептованих вимог. На підтвердження своєї позиції відповідач у скарзі навів правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, зокрема, про те, що задоволення вимог кредитора поза межами ліквідаційної процедури банку не допускається, а судове рішення про стягнення є лише підставою для звернення до Фонду, а не для відкриття виконавчого провадження в загальному порядку. Таким чином, на переконання скаржника, оскаржувані постанови про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на кошти боржника є протиправними та підлягають скасуванню. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2026 визнано протиправними постанови Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження ВП № 80608052 від 25.03.2026 та про накладення арешту на кошти боржника ВП № 80608052 від 25.03.2026. У задоволенні скарги АТ «КБ «Земельний капітал» у частині скасування вищезазначених постанов, зобов`язання повернути виконавчий документ стягувачу на підставі п.4 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» та виключення з Єдиного реєстру боржників відомостей стосовно боржника АТ «КБ «Земельний капітал» відмовлено. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що державний виконавець порушив вимоги п.4 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки відкрив виконавче провадження 25.03.2026, незважаючи на те, що Національний банк України ще 09.09.2021 прийняв рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «КБ «Земельний капітал», що є безумовною підставою для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання. Крім того, суд застосував норми спеціального Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який має пріоритет під час ліквідації банку, та встановив, що з дня початку процедури ліквідації втрачають чинність будь-які арешти на майно (кошти) банку, а незадоволені вимоги кредитора вважаються погашеними, тим більше, що стягувач протягом усієї ліквідаційної процедури не скористався правом звернутися до Фонду гарантування вкладів для включення своїх вимог до реєстру акцептованих вимог. Одночасно, враховуючи винесення державним виконавцем 09.04.2026 постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 80608052, припинення арешту майна боржника і скасування інших заходів примусового виконання рішення, а також відсутність на момент розгляду скарги у Єдиному реєстрі боржників відомостей стосовно боржника АТ Комерційний банк Земельний капітал, у задоволенні цих вимог скарги відмовлено.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги Не погодившись із зазначеною ухвалою, КП «Теплоенерго» звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою з вимогами про скасування ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2026 повністю і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні скарги АТ «КБ «Земельний Капітал». Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема ст.ст.36, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки вимоги КП «Теплоенерго» стосуються витрат, пов`язаних зі здійсненням ліквідації банку, зокрема, постачання теплової енергії під час ліквідаційної процедури, які підлягають позачерговому, а не конкурсному, задоволенню, як помилково визначив суд. Крім того, апелянт вказує на невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, оскільки ліквідаційна процедура відповідача фактично не завершена, оскільки наявний затверджений кошторис витрат Фонду на період до дати припинення банку, що спростовує висновок про неможливість примусового виконання судового рішення. В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив оскаржувану ухвалу скасувати, у задоволенні скарги на дії ДВС відмовити повністю.

3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу АТ «КБ «Земельний капітал» наголошує, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, оскільки на час відкриття виконавчого провадження Національним банком України вже було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, що відповідно до п.4 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» є обов`язковою підставою для повернення виконавчого документа без прийняття до виконання. Крім того, відповідач зазначає, що ліквідаційна процедура банку завершена 01.04.2024 затвердженням ліквідаційного балансу, а стягувач протягом трьох років ліквідації не звертався до банку із заявою про задоволення майнових вимог у порядку статті 52 спеціального Закону, тому такі вимоги вважаються погашеними, а посилання апелянта на практику Верховного Суду вважає нерелевантними через інші фактичні обставини даної справи. Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (надалі Правобережний ВДВС) відзив на апеляційну скаргу не подав, що з урахуванням ч.3 ст. 262 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідач та Правобежений ВДВС явку повноважених представників у судове засідання не забезпечили. Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

4. Процедура апеляційного провадження Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2026, для розгляду даної апеляційної скарги визначено колегію суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Демчини Т.Ю. (доповідач), суддів Кошлі А.О., Кучеренко О.І. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою КП «Теплоенерго» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2026 у справі № 904/2101/22 за позовом КП «Теплоенерго» до АТ «КБ «Земельний капітал» про стягнення коштів; розгляд скарги призначено у судовому засіданні на 04.06.2026 о 10:00 год., а також витребувано матеріали вказаної справи з Господарського суду Дніпропетровської області. 13.05.2026 матеріали справи № 904/2101/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду. 19.05.2026 від АТ «КБ «Земельний капітал» надійшов відзив на апеляційну скаргу. В судовому засіданні 04.06.2026 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

5. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини У липні 2022 року КП «Теплоенерго» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до АТ «КБ «Земельний капітал» про стягнення заборгованості за договором про постачання теплової енергії № 040100 від 10.04.2011 в розмірі 478047,90 грн, 3% річних в розмірі 4234,41 грн, інфляційних збитків в розмірі 28310,96 грн та пені в розмірі 43971,51 грн. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2022 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з АТ «КБ «Земельний капітал» на користь КП «Теплоенерго» заборгованість у розмірі 478047,90 грн, пеню у розмірі 43807,97 грн, 3 % річних у розмірі 4211,39 грн, інфляційні втрати у розмірі 28310,96 грн; в іншій частині позову відмовлено. Також вказаним рішенням стягнуто з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 8315,14 грн. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.02.2023 вказане рішення змінено та викладено абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції: «стягнути з АТ «КБ «Земельний капітал» на користь КП «Теплоенерго» заборгованість у розмірі 478047,90 грн». В іншій частині рішення залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.03.2023 у справі № 904/2101/22 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ «КБ «Земельний капітал» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.02.2023. 21.02.2023 Господарським судом Дніпропетровської області на виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 06.02.2023 видано накази. 01.04.2024 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 403 Про затвердження ліквідаційного балансу та звіту про виконання ліквідаційної процедури АТ «КБ «Земельний капітал». 22.07.2024 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 791 «Про деякі питання ліквідації АТ «КБ «Земельний капітал». 25.03.2026 старшим державним виконавцем Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України прийнято постанову ВП № 80608052 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2023 у справі № 904/2101/22 про стягнення з АТ «КБ «Земельний капітал» на користь КП «Теплоенерго» заборгованості в розмірі 478047,90 грн. Крім того, 25.03.2026 старшим державним виконавцем Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України прийнято постанову ВП № 80608052 про арешт коштів боржника - АТ «КБ «Земельний капітал». 09.04.2026 старшим державним виконавцем Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України прийнято постанову ВП № 80608052 про закінчення виконавчого провадження на підставі п.4 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», припинення арешту майна боржника і скасування інших заходів примусового виконання рішення. Зі змісту вказаної постанови вбачається, що підставою для закінчення виконавчого провадження стало те, що відповідно до рішення Правління НБУ від 09.09.2021 № 469-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «КБ «Земельний капітал», відкликано банківську ліцензію та вирішено ліквідувати АТ «КБ «Земельний капітал». Згідно з Інформацією від 09.04.2026 в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень, виконавче провадження ВП № 80608052 з виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2023 № 904/2101/22 про стягнення з АТ «КБ «Земельний капітал» на користь КП «Теплоенерго» 478047,90 грн закінчено на підставі п.4 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з прийняттям НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника. Статтею 1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. За положеннями ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Статтею 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Статтями 6, 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, в тому числі виконавчої, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Аналогічне положення закріплено в ч.1 ст.1 Закону України «Про органи та особи, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (ч.1 ст.2 Закону України «Про виконавче провадження»). Частиною 1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження»). Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч.1 ст.13 Закону України «Про виконавче провадження»). Відповідно до п.4 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника. Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним законом, який має пріоритет перед іншими нормами законодавства під час ліквідації банків та у питаннях регулювання правовідносин у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Згідно з ч.3 ст.1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відносини, що виникають у зв`язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі Фонд) та Національного банку України. Відповідно до п.п.3,7 ч.2 ст.46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав; втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається. Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що під час здійснення процедури виведення банку з ринку вимоги кредиторів задовольняються виключно в порядку, передбаченому статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». За змістом ч.3 ст.49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Відповідно до п.1 розділу VII Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 21.08.2017 № 3711 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.09.2017 за № 1104/30972 (чинного на момент проведення ліквідаційної процедури банку), внесення змін до затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, здійснюється на підставі заяви кредитора про кредиторські вимоги до банку, додатком до якої в обов`язковому порядку має бути копія рішення суду, належним чином засвідчена, з відміткою суду про дату набрання рішенням суду законної сили. Відповідно до ч.2 ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вимоги до банку, не задоволені в результаті ліквідаційної процедури та продажу майна (активів) банку на дату складення ліквідаційного балансу, вважаються погашеними. Положеннями ст.53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що для завершення ліквідаційної процедури банку Фонд має право виставити на реалізацію майно (активи) банку, що залишилися нереалізованими, шляхом проведення відкритого конкурсу (аукціону) без обмеження мінімальної ціни продажу, що передбачено цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду. Частиною 2 ст.53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що за результатами проведення ліквідації банку Фонд складає ліквідаційний баланс та звіт, що затверджуються виконавчою дирекцією Фонду. Звіт складається відповідно до нормативно-правових актів Фонду і має містити, зокрема, відомості про реалізацію майна банку та задоволення вимог кредиторів та/або вичерпання можливостей здійснення заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів. За змістом ч.3 ст.53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ліквідаційна процедура банку вважається завершеною з моменту затвердження ліквідаційного балансу. Статтею 339 ГПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (ст.343 ГПК України). 6.Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції. Заслухавши пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла наступних висновків. Предметом апеляційного оскарження ухвали місцевого господарського суду, якою частково задоволено скаргу на дії ДВС, є висновки суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправними постанов Правобережного ВДВС про відкриття виконавчого провадження, а також про арешт коштів боржника від 25.03.2026 ВП № 80608052. Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема ст.ст.36, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки вимоги КП «Теплоенерго» стосуються витрат, пов`язаних зі здійсненням ліквідації банку, зокрема, постачання теплової енергії під час ліквідаційної процедури, які підлягають позачерговому задоволенню, а не конкурсному, як помилково визначив суд. Крім того, апелянт вказує на невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, оскільки ліквідаційна процедура відповідача фактично не завершена, так як наявний затверджений кошторис витрат Фонду на період до дати припинення банку, що спростовує висновок про неможливість примусового виконання судового рішення. АТ «КБ «Земельний капітал» наголошує, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, оскільки на час відкриття виконавчого провадження Національним банком України вже було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, що відповідно до п.4 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» є обов`язковою підставою для повернення виконавчого документа без прийняття до виконання. Крім того, відповідач зазначає, що ліквідаційна процедура банку завершена 01.04.2024 затвердженням ліквідаційного балансу, а стягувач протягом трьох років ліквідації не звертався до банку із заявою про задоволення майнових вимог у порядку статті 52 спеціального Закону, тому такі вимоги вважаються погашеними, а посилання апелянта на практику Верховного Суду вважає нерелевантними через інші фактичні обставини даної справи. Згідно з ч.1 ст.18 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Водночас положеннями статті 1291 Конституції України передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Таким законом є Закон України «Про виконавче провадження», який визначає умови і порядок виконання судових рішень. Відповідно до п.4 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, а згідно з п.11 ч.4 ст.4 цього Закону - у разі прийняття Фондом гарантування вкладів фізичних осіб рішення про початок процедури ліквідації банку. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Правління Національного банку України від 09.09.2021 № 495-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства «Комерційний банк «Земельний капітал», відкликано банківську ліцензію та розпочато ліквідацію Банку. На підставі цього рішення, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 09.09.2021 № 907 «Про початок процедури ліквідації АТ «Комерційний банк «Земельний капітал» та делегування повноважень ліквідатора банку». Таким чином, на час пред`явлення виконавчого листа у справі № 904/2101/22 до виконання існували обставини, які відповідно до п.п.4, 11 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язували державного виконавця повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що державний виконавець порушив зазначену імперативну вимогу Закону, відкривши виконавче провадження та наклавши арешт на кошти Банку. Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо необхідності застосування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 19.04.2023 у справі № 5002-17/1718-2011, з огляду на те, що у вказаній справі предметом виконання було судове рішення про зобов`язання вчинити певні дії, а саме: перерахувати арбітражному керуючому частину основної грошової винагороди як оплати за надані ним послуги ліквідатора у ліквідаційній процедурі банкрута. Крім того, у вказаній справі було встановлено факт попереднього звернення стягувача до Банку із заявою про добровільне виконання судового рішення, та факт відмови боржника від такого виконання. Однак у справі, що переглядається, виконанню підлягає рішення про стягнення грошових коштів, а матеріали справи не містять доказів звернення стягувача до Банку чи до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із заявою про включення його вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів або про добровільне виконання судового рішення. Отже, фактичні обставини справи № 5002-17/1718-2011 та справи № 904/2101/22 не є подібними, відтак, посилання на зазначену правову позицію, на переконання колегії суддів, є безпідставним. Колегія суддів звертає увагу на те, що правовідносини, пов`язані з ліквідацією банку, регулюються спеціальним Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який має пріоритет у застосуванні перед загальними нормами законодавства, в тому числі перед Законом України «Про виконавче провадження». Відповідно до ч.3 ст.1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відносини, що виникають у зв`язку зі створенням та функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, правилами Фонду та Національного банку України. Згідно з п.п.3, 7 ч.2 ст.46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня початку процедури ліквідації банку: строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав; втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій з продажу) будь-яким майном (активами), у тому числі коштами банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень (у тому числі арештів, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій з продажу) на майно (активи), у тому числі кошти банку, не допускається. Відповідно до ч.1 ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, інвестування тимчасово вільних коштів банку в державні цінні папери, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів за умови достатності коштів для забезпечення процедури ліквідації виключно до наведеної у цій статті черговості. Вимоги кредиторів, які не були заявлені в установлений строк, вважаються погашеними, крім вимог щодо витрат, пов`язаних із здійсненням ліквідації (ч.2 ст.52 цього Закону). Колегія суддів звертає увагу, що доводи апелянта про незавершеність ліквідаційної процедури Банку не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки навіть якщо припустити, що ліквідаційна процедура Банку на момент розгляду скарги формально не була завершена, це жодним чином не впливає на обов`язок державного виконавця застосувати п.4 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження». Зазначена норма є імперативною та не містить винятків залежно від того, чи є вимоги стягувача поточними чи конкурсними, та чи стосуються вони витрат, пов`язаних з ліквідацією. Наявність чинного рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника є самостійною та достатньою підставою для повернення виконавчого документа без прийняття до виконання. До того ж, в матеріалах справи наявне рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 01.04.2024 № 403 «Про затвердження ліквідаційного балансу та звіту про виконання ліквідаційної процедури АТ «КБ «Земельний капітал». Колегія суддів зазначає, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлює спеціальний механізм задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного банку, який полягає у поданні кредитором заяви про кредиторські вимоги до Фонду (уповноваженої особи Фонду) та включенні таких вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів. Цей механізм поширюється на усіх кредиторів незалежно від того, чи підтверджені їх вимоги судовим рішенням, і незалежно від того, чи виникли ці вимоги до чи під час ліквідаційної процедури. Наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить лише про безспірність вимог, проте не змінює порядку їх задоволення, встановленого ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». На переконання колегії суддів, посилання апелянта на кошторис витрат Фонду від 20.04.2026 № 398, яким передбачено експлуатаційні витрати (комунальні платежі), не свідчить про те, що ліквідаційна процедура Банку є незавершеною у розумінні положень статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Затвердження кошторису витрат на період до внесення запису про припинення банку до Єдиного державного реєстру є звичайною практикою Фонду для забезпечення поточних витрат, пов`язаних із завершальними етапами ліквідації: подання документів для державної реєстрації припинення, закриття рахунків тощо. Однак це жодним чином не свідчить про те, що станом на 25.03.2026 (дата відкриття виконавчого провадження) ліквідаційна процедура була чинною та триваючою у тому розумінні, яке виключає застосування п.4 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження». Колегія суддів також звертає увагу, що місцевий господарський суд, задовольняючи скаргу Банку в частині визнання протиправними постанов державного виконавця, діяв у межах своїх повноважень, визначених ст.343 ГПК України. Суд встановив, що державний виконавець при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження не перевірив наявність обставин, передбачених ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», які є підставою для повернення виконавчого документа без прийняття до виконання. Зокрема, державний виконавець не перевірив, чи є боржник банком, у якого відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації. Колегія суддів враховує правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/23398/16, згідно з якою відкликання Національним банком України банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації банку як юридичної особи зумовлює для кредитора настання відповідних правових наслідків, зокрема, виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, що порушує принцип пріоритетності зобов`язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом. Підсумовуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2026 у справі № 904/2101/22 є законною та обґрунтованою, постановлена з повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права та помилковому ототожненні фактичних обставин даної справи з обставинами справ, у яких Верховним Судом були зроблені відповідні правові висновки. Суд першої інстанції правильно застосував положення п.4 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст.46, 52, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та дійшов обґрунтованого висновку про те, що державний виконавець не мав правових підстав для відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на кошти Банку. За таких обставин, апеляційна скарга КП «Теплоенерго» підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала - без змін. 7.Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. За змістом ст.236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно зі ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку доводам скаржника і поданим доказам та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду та не можуть бути підставою для скасування постановленої ним ухвали про часткове задоволення скарги на дії ДВС. За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст.269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.

8. Розподіл судових витрат Враховуючи, що відповідно до п.19 ч.2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, або приватного виконавця під час виконання судового рішення, витрати зі сплати судового збору не розподіляються. На підставі наведеного, керуючись ст.ст.129, 136-140, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд у х в а л и в : Апеляційну скаргу Комунального підприємства «ТЕПЛОЕНЕРГО» Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2026 у справі №904/2101/22 залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2026 у справі №904/2101/22 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст.286-289 ГПК України. Повна постанова складена 03.07.2026. Головуючий суддя Т.Ю.Демчина Судді А.О. Кошля О.І.Кучеренко