Постанова Північно-західний апеляційний господарський суд № 906/1564/25

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2026 року Справа № 906/1564/25 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуюча суддя Коломис В.В., суддя Романюк Ю.Г. , суддя Миханюк М.В. розглянувши у порядку письмового провадження без виклику представників сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Жито-Плюс" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 березня 2026 року (повний текст складено 27.03.2026) у справі № 906/1564/25 (суддя Лозинська І.В.) за позовом Фермерського господарства "СПАДЩИНА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Жито-Плюс" про стягнення 72 648,71 грн Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270 та частини 13 статті 8 ГПК України Розпорядженням керівника апарату № 01-05/597 від 06 липня 2026 року у зв`язку з перебуванням у відпустці судді - члена колегії Саврія В.А. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи. Згідно Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі №906/1564/25 визначено склад колегії суддів: головуюча суддя Коломис В.В., суддя Романюк Ю.Г., суддя Миханюк М.В. ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20 березня 2026 року у справі № 906/1564/25 позов Фермерського господарства "СПАДЩИНА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Жито-Плюс" про стягнення 72 648,71 грн, задоволено. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Жито-Плюс" на користь Фермерського господарства "СПАДЩИНА" - 65 000,00 грн основного боргу, 1917,51 грн 3% річних, 5731,20 грн інфляційних втрат, 2422,40 грн судового збору. Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Жито-Плюс" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Житомирської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Жито-Плюс" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 березня 2026 року у справі № 906/1564/25. Встановлено позивачу строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) апелянту копії відзиву та доданих до нього документів протягом 7 (семи) днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження, з урахуванням положень статті 263 Господарського процесуального кодексу України. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За приписами ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз. 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України). Враховуючи те, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, колегія суддів дійшла висновку, що розгляд апеляційної скарги підлягає здійсненню у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Разом з апеляційною скаргою Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Жито-Плюс" подано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи та витребування доказів. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Жито-Плюс" заперечує факт підписання директором товариства Конопелькіним Є.В. договору про надання послуг № 28/10-2024 від 28 жовтня 2024 року та акта здачі-приймання робіт № ОУ-0000002 від 01 листопада 2024 року. Апелянт зазначає, що підписи, які містяться у вказаних документах, не належать директору товариства та не виконані будь-якою іншою уповноваженою особою відповідача, так само як і позивачем не надано доказів на підтвердження наявності у особи, яка підписала вказані документи від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Жито-Плюс", відповідних повноважень. На думку апелянта, встановлення належності підписів на договорі та акті має істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки від цього залежить вирішення питання щодо факту укладення договору, виникнення зобов`язань між сторонами та наявності підстав для стягнення заявленої заборгованості. У зв`язку з викладеним Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Жито-Плюс" просить витребувати у позивача оригінали договору про надання послуг № 28/10-2024 від 28 жовтня 2024 року та акта здачі-приймання робіт № ОУ-0000002 від 01 листопада 2024 року, а також призначити у справі судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставити питання щодо належності підписів від імені директора товариства Конопелькіна Є.В. на зазначених документах та виконання їх однією і тією ж особою. Щодо поважності причин неподання відповідного клопотання до суду першої інстанції апелянт посилається на те, що не був належним чином повідомлений про розгляд справи, не брав участі у її розгляді та був позбавлений можливості заявити відповідне клопотання під час розгляду справи судом першої інстанції. Розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Жито-Плюс" про призначення судової почеркознавчої експертизи та витребування оригіналів документів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для його задоволення з огляду на наступне. Відповідно до ст.1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза є дослідженням на основі спеціальних знань об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду. Згідно з ч.1 ст.99 ГПК України, суд призначає експертизу за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, а також жодною стороною не надано відповідного висновку експерта або існують обґрунтовані підстави для призначення експертизи судом. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних обставин, які входять до предмета доказування та не можуть бути встановлені на підставі інших доказів, наявних у матеріалах справи. За змістом статей 13, 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, прямо передбачених процесуальним законом. Обґрунтовуючи необхідність проведення почеркознавчої експертизи, апелянт посилається на те, що договір про надання послуг № 28/10-2024 від 28 жовтня 2024 року та акт здачі-приймання робіт № ОУ-0000002 від 01 листопада 2024 року нібито не підписувалися директором товариства. Разом з тим колегія суддів враховує, що відповідно до ч.1 ст.101 ГПК України, учасник справи має право самостійно подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. При цьому апелянтом не надано доказів вжиття будь-яких заходів для самостійного отримання відповідного експертного висновку, а також не наведено належних та допустимих доказів неможливості його отримання у порядку, передбаченому процесуальним законом. Крім того, клопотання про призначення експертизи ґрунтується виключно на твердженнях апелянта про неналежність підписів без надання будь-яких попередніх доказів, які б свідчили про наявність обґрунтованого спору щодо справжності зазначених документів та необхідність залучення спеціальних знань для встановлення відповідних обставин. Суд також враховує, що питання щодо наявності між сторонами господарських правовідносин, оцінки поданих доказів, їх належності, допустимості, достовірності та достатності для підтвердження заявлених вимог належать до виключної компетенції суду та вирішуються ним за результатами дослідження усіх доказів у їх сукупності відповідно до статті 86 ГПК України. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апелянтом не доведено наявності передбачених статтею 99 ГПК України підстав для призначення судової почеркознавчої експертизи, а тому у задоволенні відповідного клопотання слід відмовити. З огляду на відмову у призначенні судової експертизи відсутні також підстави для витребування оригіналів договору про надання послуг № 28/10-2024 від 28 жовтня 2024 року та акта здачі-приймання робіт № ОУ-0000002 від 01 листопада 2024 року виключно з метою проведення такої експертизи. Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду залишити без змін. При цьому колегія суддів виходила з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 28 жовтня 2024 року між Фермерським господарством "Спадщина" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Жито-Плюс" (замовник) укладено договір про надання послуг №28/10-2024 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого виконавець зобов`язується виконати за завданням замовника наступну роботу: обмолот зернових та технічних культур - кукурудза 52 га (далі - робота), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Пунктом 1.3 договору передбачено, що прийняття роботи здійснюється після підписання акта виконаних робіт. Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору, за виконану роботу замовник сплачує виконавцеві її ціну, вказану в актах виконаних робіт, а оплата роботи здійснюється не пізніше 30 днів з дня прийняття замовником роботи. Згідно з пунктом 6.1 договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печаткою замовника. Відповідно до пункту 6.2 договору, строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений пунктом 6.1 договору, та закінчується 31 грудня 2024 року. У разі якщо жодна зі сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за двадцять днів до закінчення строку його дії, договір вважається пролонгованим на один рік. 01 листопада 2024 року між сторонами підписано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000002, відповідно до якого вартість виконаних робіт становила 65 000,00 грн без ПДВ, а загальна вартість робіт з урахуванням ПДВ - 78 000,00 грн. Як вбачається з матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору щодо погашення заборгованості за договором про надання послуг №28/10-2024 від 28 жовтня 2024 року, Фермерське господарство "Спадщина" направило Товариству з обмеженою відповідальністю "Агро-Жито-Плюс" претензію від 18 липня 2025 року №4888-ФГС/АЖП з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 65 000,00 грн протягом п`яти банківських днів з дати її отримання, яка була залишена останнім без відповіді та належного реагування. У зв`язку з невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Жито-Плюс" взятих на себе зобов`язань щодо оплати за договором про надання послуг №28/10-2024 від 28 жовтня 2024 року, Фермерське господарство "Спадщина" звернулося до суду з позовом про стягнення з товариства 65000,00 грн основного боргу, 1917,51 грн трьох відсотків річних та 5731,20 грн інфляційних втрат. Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. За загальними положеннями цивільного законодавства цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України). Приписами статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно з ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За умовами ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Пунктом 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Суд звертає увагу, що свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (п.3 ч.1 ст.3 ЦК України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Однак останні у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також, якщо ці відносини врегульовані імперативними нормами (п. 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Судом встановлено, що укладений між Фермерським господарством "Спадщина" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Жито-Плюс" договір №28/10-2024 від 28 жовтня 2024 року за своєю правовою природою є договором про надання послуг, за умовами якого виконавець зобов`язався за завданням замовника виконати роботи з обмолоту зернових та технічних культур (кукурудзи) на площі 52 га, а замовник, у свою чергу, зобов`язався прийняти та оплатити виконану роботу в порядку та строки, визначені договором. Так, частина 1 статті 901 ЦК України визначає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник, у свою чергу, зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Частиною 1 статті 902 ЦК України передбачено, що виконавець повинен надати послугу особисто. Водночас на замовника покладається обов`язок оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлені договором, про що прямо зазначено у ч.1 ст.903 ЦК України. Статтею 526 ЦК України встановлено загальний принцип належного виконання зобов`язань, відповідно до якого зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог закону, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні визначений строк (термін) його виконання, таке зобов`язання підлягає виконанню саме у цей строк (термін). В силу положень ст.599 ЦК України, зобов`язання припиняється його належним виконанням. Порушенням зобов`язання, як передбачено статтею 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом такого зобов`язання, тобто неналежне виконання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, що узгоджується з положеннями ч.1 ст.612 ЦК України. Як вбачається з пункту 1.3 договору, прийняття виконаної роботи здійснюється після підписання сторонами акта виконаних робіт. При цьому умовами пунктів 2.1, 2.2 договору сторони погодили, що за виконану роботу замовник сплачує виконавцю її вартість, визначену в актах виконаних робіт, а оплата має бути здійснена не пізніше тридцяти днів з дня прийняття замовником результату виконаних робіт. Оцінивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що Фермерським господарством "Спадщина" належним чином виконано прийняті на себе договірні зобов`язання, оскільки факт надання відповідачу передбачених договором послуг підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000002 від 01 листопада 2024 року, який містить відомості щодо обсягу та вартості виконаних робіт. При цьому зазначений акт за своїм змістом корелює з умовами договору про надання послуг № 28/10-2024 від 28 жовтня 2024 року, відображає результат господарської операції та фіксує вартість наданих послуг у розмірі 65 000,00 грн без ПДВ, що з урахуванням ПДВ становить 78 000,00 грн, а відтак є належним доказом на підтвердження виникнення у відповідача обов`язку щодо їх оплати. Водночас матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів, які б ставили під сумнів дійсність зазначеного документа, свідчили про його фальсифікацію, спростовували факт надання послуг або підтверджували належне виконання відповідачем свого грошового зобов`язання, у зв`язку з чим наявні у матеріалах справи докази є послідовними, взаємоузгодженими та достатніми для висновку про існування між сторонами спірної заборгованості. Більше того, відповідачем не подано жодного доказу на підтвердження виконання обов`язку з оплати наданих послуг, часткового погашення спірної заборгованості, припинення зобов`язання в інший передбачений законом спосіб або існування обставин, які б виключали чи ставили під сумнів обґрунтованість заявлених позовних вимог. Колегія суддів враховує, що за змістом статей 74, 76, 77 ГПК України саме на сторону, яка заперечує проти позову, покладається процесуальний обов`язок доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень, однак відповідач не лише не спростував наведених позивачем доводів, а й фактично залишив без належного доказового підтвердження власну правову позицію, не надавши жодного доказу, який би спростовував факт надання послуг чи свідчив про відсутність у нього обов`язку щодо їх оплати. Враховуючи викладене та з огляду на встановлені у справі фактичні обставини, підтверджені належними та допустимими доказами, а також беручи до уваги відсутність будь-яких доказів на їх спростування з боку відповідача, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду щодо доведеності факту надання позивачем послуг та виникнення у відповідача обов`язку з їх оплати, у зв`язку з чим погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову щодо стягнення 65 000,00 грн основного боргу. Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що у разі прострочення виконання грошового зобов`язання боржник на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інфляційні нарахування та три відсотки річних не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, спрямованим на компенсацію втрат від знецінення грошових коштів та відшкодування плати за користування боржником належними кредиторові коштами, у зв`язку з чим підлягають нарахуванню незалежно від вини боржника. Встановивши факт належного виконання Фермерським господарством "Спадщина" своїх зобов`язань за договором про надання послуг №28/10-2024 від 28 жовтня 2024 року та порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Жито-Плюс" обов`язку щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг у передбачений договором строк, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для застосування наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання, передбачених частиною другою статті 625 ЦКУ України, а саме стягнення з відповідача 1917,51 грн трьох відсотків річних та 5731,20 грн інфляційних втрат. Щодо доводів апелянта про неналежне повідомлення про розгляд справи судом першої інстанції, порушення принципу змагальності та позбавлення права на участь у судовому процесі, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України, суд направляє процесуальні документи учасникам справи до їхніх електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, а особам, які зареєстрували електронний кабінет, документи вручаються виключно в електронній формі шляхом їх направлення до такого кабінету. Згідно з п.2 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Як вбачається з матеріалів справи, після відкриття провадження суд першої інстанції здійснив направлення процесуальних документів відповідачу поштовим зв`язком за його місцезнаходженням, однак відповідне поштове відправлення було повернуто до суду без вручення адресату. Надалі усі процесуальні документи у справі направлялися відповідачу до його електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд", що підтверджується наявними у матеріалах справи довідками про доставку електронних документів. При цьому апелянт не заперечує факту реєстрації електронного кабінету та доставки до нього процесуальних документів, посилаючись лише на те, що не здійснював належного контролю за його використанням та не відстежував надходження документів у системі. Разом з тим колегія суддів виходить з того, що процесуальний закон пов`язує належне повідомлення учасника справи не з моментом фактичного ознайомлення особи зі змістом відповідного документа, а з моментом його доставки до електронного кабінету та отримання судом підтвердження такої доставки, відтак невчинення учасником справи дій щодо ознайомлення з документами, які були належним чином доставлені до його електронного кабінету, не свідчить про порушення порядку повідомлення, встановленого процесуальним законом. Крім того, відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням нею процесуальних дій, а тому ризик несвоєчасного ознайомлення із процесуальними документами, які були належним чином доставлені до електронного кабінету, покладається саме на учасника справи. За таких обставин, доводи апелянта про порушення принципу змагальності та позбавлення його можливості реалізувати процесуальні права є необґрунтованими, оскільки матеріалами справи підтверджується належне повідомлення відповідача про розгляд справи, а відсутність його участі у суді першої інстанції була наслідком власної процесуальної поведінки, а не порушень, допущених судом. Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що після відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Жито-Плюс" даний спір не підлягав розгляду судом першої інстанції, оскільки такі доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень Кодексу України з процедур банкрутства. Так, відповідно до ч.2 ст.7 КузПБ, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, у межах такої справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник. Сам по собі факт відкриття провадження у справі про банкрутство боржника не свідчить про неправильність встановлених судом першої інстанції обставин та не є безумовною підставою для скасування ухваленого у даній справі рішення. Водночас колегія суддів зазначає, що факт відкриття провадження у справі №906/137/26 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Жито-Плюс " був встановлений та врахований місцевим господарським судом під час ухвалення рішення, що виключає обґрунтованість доводів апелянта про залишення зазначеної обставини поза увагою суду першої інстанції. Разом з тим відкриття провадження у справі про банкрутство не припиняє існування цивільних та господарських зобов`язань боржника, не свідчить про відсутність заборгованості та не позбавляє кредитора права на судовий захист. Правовим наслідком відкриття провадження у справі про банкрутство є не припинення розгляду майнових вимог до боржника, а застосування спеціального порядку їх подальшої реалізації, встановленого КУзПБ. При цьому встановлення судом факту наявності заборгованості саме по собі не означає її примусового стягнення поза межами процедури банкрутства, оскільки після відкриття провадження у справі про неплатоспроможність задоволення вимог кредиторів здійснюється виключно у порядку та черговості, визначених КУзПБ. Таким чином, у разі набрання рішенням законної сили у даній справі позивач не набуває будь-яких переваг перед іншими кредиторами боржника, а встановлені рішенням суду вимоги підлягають реалізації з урахуванням процедур, передбачених законодавством про банкрутство. Отже, апелянт помилково ототожнює відкриття провадження у справі про банкрутство із відсутністю підстав для встановлення та судового підтвердження грошових вимог кредитора, тоді як зазначені правові інститути мають різну правову природу та різні правові наслідки. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відкриття провадження у справі №906/137/26 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Жито-Плюс" саме по собі не спростовує встановлених місцевим господарським судом обставин щодо виникнення та невиконання відповідачем спірного грошового зобов`язання, а тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Крім того, в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що місцевий господарський суд дійшов передчасного висновку про наявність між сторонами договірних правовідносин, оскільки не встановив факту підписання договору відповідачем та не перевірив належним чином обставини його укладення. Разом з тим суд зазначає, що відповідно до статей 73, 76 та 86 ГПК України, встановлення обставин справи здійснюється судом на підставі дослідження поданих сторонами доказів та їх оцінки у сукупності, а не виключно шляхом отримання беззаперечних доказів щодо кожної окремої обставини. Сам по собі факт подальшого заперечення стороною належності підпису на документі не свідчить про відсутність між сторонами правовідносин та не нівелює доказового значення документа до моменту спростування його достовірності у встановленому законом порядку. Як вбачається з матеріалів справи, договір про надання послуг №28/10-2024 від 28 жовтня 2024 року був поданий позивачем на підтвердження підстав заявленого позову та досліджений місцевим господарським судом під час вирішення спору, тоді як будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про недостовірність зазначеного документа або підтверджували неможливість його походження від відповідача, матеріали справи не містять. Крім того, апелянт стверджує, що договір про надання послуг №28/10-2024 від 28 жовтня 2024 року та акт здачі-приймання робіт №ОУ-0000002 від 01 листопада 2024 року не підписувалися директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Жито-Плюс", у зв`язку з чим місцевий господарський суд, на його думку, передчасно дійшов висновку про наявність між сторонами договірних правовідносин та факт прийняття виконаних робіт. Однак матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про підроблення зазначених документів, незаконне використання реквізитів відповідача, відсутність волевиявлення товариства на укладення договору або неможливість походження спірних документів від імені відповідача, тоді як наявний у справі акт здачі-приймання робіт містить відомості щодо виду, обсягу та вартості виконаних робіт, узгоджується зі змістом договору та іншими матеріалами справи, а тому був правомірно врахований місцевим господарським судом під час вирішення спору. За таких обставин самі лише твердження відповідача про неналежність йому підписів на договорі та акті, а також посилання на невстановлення судом першої інстанції факту їх підписання не спростовують доказового значення зазначених документів та не можуть бути підставою для висновку про відсутність між сторонами договірних правовідносин чи недоведеність факту прийняття виконаних робіт. При цьому наведені доводи були покладені в основу клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, у задоволенні якого судом апеляційної інстанції відмовлено з наведених вище мотивів. Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції положень статей 74, 76, 77, 86 ГПК України, а також неправильне застосування статей 526, 901 та 903 ЦК України не спростовують висновків місцевого господарського суду, оскільки ґрунтуються на твердженні про недоведеність факту укладення договору та виконання позивачем спірних робіт. Водночас під час апеляційного перегляду справи не встановлено обставин, які б свідчили про неналежність, недопустимість або недостатність доказів, покладених судом першої інстанції в основу оскаржуваного рішення. Дослідивши подані сторонами докази та надавши їм оцінку відповідно до вимог процесуального закону, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність між сторонами спірних правовідносин та виникнення у відповідача обов`язку щодо оплати наданих послуг, у зв`язку з чим підстав для висновку про неправильне застосування зазначених апелянтом норм процесуального та матеріального права колегія суддів не вбачає. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач також посилається на те, що матеріали справи містять суперечності щодо вартості виконаних робіт, оскільки позов заявлено про стягнення 65 000,00 грн, тоді як в акті здачі-приймання робіт №ОУ-0000002 від 01 листопада 2024 року зазначено суму 78 000,00 грн. Однак зі змісту зазначеного акта вбачається, що сума 65 000,00 грн визначена як вартість виконаних робіт без урахування податку на додану вартість, тоді як сума 78 000,00 грн відображає загальну вартість таких робіт з урахуванням ПДВ, у зв`язку з чим наведені показники не є взаємовиключними та не свідчать про наявність суперечностей у доказах, покладених судом першої інстанції в основу оскаржуваного рішення. За таких обставин наведені апелянтом посилання не свідчать про суперечливість чи недостовірність доказів та не впливають на правильність висновків місцевого господарського суду. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не встановлено факту надання позивачем послуг, передачі результатів виконаних робіт відповідачу, складання та направлення акта здачі-приймання робіт, а також до посилань на відсутність у матеріалах справи проміжних актів, листування сторін та інших документів, які, на думку апелянта, повинні підтверджувати реальність спірних господарських правовідносин. Колегія суддів відхиляє наведені доводи, оскільки чинне законодавство не встановлює вичерпного переліку доказів, якими має підтверджуватися факт виконання робіт або надання послуг, а питання достатності доказової бази вирішується судом у кожній конкретній справі з урахуванням сукупності наявних доказів. При цьому відповідачем не надано доказів, які б свідчили про невиконання позивачем спірних робіт, неможливість їх виконання, відмову від їх прийняття чи недостовірність поданих позивачем документів, у зв`язку з чим сам по собі факт відсутності інших документів, на які посилається апелянт, не спростовує висновків місцевого господарського суду та не свідчить про недоведеність позовних вимог. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно приписів ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на встановлені у справі обставини, досліджені докази та наведені мотиви їх оцінки, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, а доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди відповідача з висновками місцевого господарського суду, однак не містять обставин, які б спростовували правильність таких висновків або давали підстави для скасування чи зміни рішення. Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування. Керуючись ст. ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Жито-Плюс" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 20 березня 2026 року у справі №906/1564/25 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуюча суддя Коломис В.В. Суддя Романюк Ю.Г. Суддя Миханюк М.В.