Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/7914/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/7914/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Ковальчук О.К. Суддя-доповідач - Гонтарук В. М. 06 липня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року (ухвалене в м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач звернулась до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 грудня 2026 року позов задоволено частково. Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Позивач своїм правом, передбаченим, ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу. Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 отримує допомогу на дитину з інвалідністю ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 14.08.2016 відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", з 27.11.2020 виконаний перерахунок допомоги дітям з інвалідністю у зв`язку із встановленням підгрупи А. У квітні 2025 року позивачка звернулася до Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради із заявою, в якій просила нарахувати у виплачувати державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю віком до 18 років у розмірі не нижче прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого Законом України "Про державний бюджет України на відповідний рік". Листом від 05.05.2025 відповідач-1 повідомив, що відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено на 2024 рік прожитковий мінімум для: дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня. Таким чином, з січня 2025 року розмір допомоги по догляду за дитиною із інвалідністю підгрупи А із надбавкою на догляд становить 8044,70 (8044,70 - 2361,00 х 70% + 3196 х 200% = 1652,70 + 6392,00). Вважаючи протиправною відмову відповідача-1 щодо виплати державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю у розмірі не нижче прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого Законом України "Про державний бюджет України на відповідний рік", позивач звернулася до суду з цим позовом. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Частина 1 статті 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 №966-XIV (далі - Закон №966-XIV) визначає прожитковий мінімум як вартісну величину достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. За правилами частини 2 статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. Частиною 1 статті 2 Закону №966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум застосовується для: загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм; встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім`ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; визначення права на призначення соціальної допомоги; визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров`я, освіти, соціального обслуговування та інших (абзаци 1-4). За змістом частин 1, 3 статті 4 Закону №966-XIV прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 1 Закону України "Про соціальні послуги" від 17.01.2019 №2671-VIII (далі - Закон №2671-VIII) соціальні послуги - дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб/сімей, які в них перебувають. Особі/сім`ї можуть надаватися одна або одночасно декілька соціальних послуг. Порядок організації надання соціальних послуг затверджується Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктом 2 частини 6 статті 13 Закон №2671-VIII фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є дітьми з інвалідністю. Закон України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" від 16.11.2000 №2109-ІІІ (далі - Закон №2109-ІІІ) відповідно до Конституції України гарантує особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму. Статтею 1 Закону №2109-ІІІ визначено, що право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, з питань сім`ї та дітей, організовує роботу щодо призначення та виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю. Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги, перелік документів, необхідних для призначення допомоги згідно з цим Законом, встановлюються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до статті 2 Закону №2109-ІІІ державна соціальна допомога призначається у таких розмірах: особам з інвалідністю з дитинства I групи - 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; особам з інвалідністю з дитинства II групи - 80 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; особам з інвалідністю з дитинства III групи - 60 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; на дітей з інвалідністю віком до 18 років - 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Згідно зі статтею 4 Закону №2109-ІІІ державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи. На дітей з інвалідністю державна соціальна допомога призначається на строк, зазначений у медичному висновку, який видається у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, але не більш як по місяць досягнення дитиною з інвалідністю 18-річного віку. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" встановлено у 2024 році прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; для працездатних осіб - 3028 гривень, для осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2109-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2021 №79 "Деякі питання призначення і виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" затверджений Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю дитинства та дітям з інвалідністю (далі - Порядок №79). Пунктом 5 Порядку №79 передбачено, що право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства та діти з інвалідністю віком до 18 років. До державної соціальної допомоги призначається також надбавка на догляд за дітьми з інвалідністю віком до 18 років. Надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю віком до 18 років призначається одному з батьків, усиновлювачів, опікуну, піклувальнику, які не працюють, не навчаються в закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти (крім заочної форми здобуття освіти), не проходять військову службу, не займають виборну посаду і фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю віком до 18 років. Пунктом 9 Порядку №79 встановлено, що державна соціальна допомога (в тому числі надбавка на догляд) призначається з дня звернення за їх призначенням, якщо протягом трьох місяців подано всі необхідні документи. Якщо до заяви подано документи не в повному обсязі, орган соціального захисту населення повідомляє заявнику про прийняття відповідних документів із зазначенням дати їх прийняття, а також про документи, які у тримісячний строк необхідно подати (повідомлення видається/надсилається йому у паперовій або електронній формі (за наявності електронної адреси). Днем звернення за призначенням державної соціальної допомоги (в тому числі з надбавкою на догляд) вважається день прийняття заяви з документами. Якщо заява з документами надсилається засобами поштового зв`язку, то днем звернення за державною соціальною допомогою (у тому числі надбавкою на догляд) вважається дата, зазначена на відбитку календарного штемпеля. Заява розглядається не пізніше ніж через 10 днів після її надходження з документами. Відповідно до пункту 10 Порядку №79 розмір державної соціальної допомоги призначається відповідно до прожиткового мінімуму, що визначається згідно із законом. Державна соціальна допомога на дітей з інвалідністю віком до 18 років, призначається в розмірі 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Розмір надбавки на догляд на іншу дитину з інвалідністю віком від 6 до 18 років, призначається в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років. У разі збільшення розміру прожиткового мінімуму перерахунок державної соціальної допомоги (в тому числі з надбавкою на догляд) проводиться органами соціального захисту населення без подання заяви особою з інвалідністю з дитинства чи законним представником особи з інвалідністю з дитинства, визнаної недієздатною, та дитини з інвалідністю віком до 18 років, яка отримує державну соціальну допомогу (далі - отримувач). Державна соціальна допомога та надбавка на догляд призначаються в новому розмірі з дня набрання чинності законом про збільшення розміру прожиткового мінімуму. Якщо щомісячний розмір державної соціальної допомоги не досягає прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам призначається щомісячна доплата в сумі, якої не вистачає до зазначеного розміру. У разі коли щомісячний розмір державної соціальної допомоги з надбавкою на догляд особам з інвалідністю з дитинства I групи, віднесених до підгрупи А, не досягає розміру державної соціальної допомоги з надбавкою на догляд, що виплачується на дітей з інвалідністю підгрупи А віком від 6 до 18 років, призначається щомісячна доплата в сумі, якої не вистачає до зазначеного розміру. Суд враховує, що позивачка доглядає за дитиною з інвалідністю віком до 18 років, донькою ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та з 14.08.2017 отримує державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю віком до 18 років в розмірі 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність у відповідності до вимог Закону №2109-ІІІ та Порядку №79 у розмірі, зокрема, з січня 2025 року розмір допомоги по догляду за дитиною із інвалідністю підгрупи А із надбавкою на догляд становить 8044,70 (8044,70 - 2361,00 х 70% + 3196 х 200% = 1652,70 + 6392,00). У пункті 2.3 Рішення Конституційного Суду України №76-VIII від 22.05.2018 №5-р/2018 визначено: "Конституційний Суд України виходить з того, що статтею 46 Конституції України передбачено право громадян на соціальний захист, включаючи право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (частина перша); визначено джерела і механізми соціального забезпечення громадян (частина друга); та встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя). У державі, яку проголошено соціальною, визначений законодавцем розмір прожиткового мінімуму має реально забезпечувати гідний рівень життя людини. Згідно зі статтею 46 Основного Закону України соціальний захист пов`язується, зокрема, "з неможливістю мати заробіток (трудовий дохід), його втратою чи недостатнім рівнем життєвого забезпечення громадянина і непрацездатних членів його сім`ї" (абзац третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28.04.2009 №9-рп/2009). Наведений зміст права, гарантований статтею 46 Конституції України, узгоджується із її приписами, за якими, зокрема, людина її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3); кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48). Конституційний Суд України вважає, що зазначені положення Основного Закону України зобов`язують державу створити ефективну систему соціального захисту різних категорій осіб, яка сприяла б узгодженню рівня їхнього життя з реалізацією права на достатній життєвий рівень для них та їхніх сімей шляхом надання відповідного соціального забезпечення. Заходи соціального захисту мають втілювати ідеї соціальної солідарності та справедливості, бути спрямовані на охорону і захист особи при настанні можливих соціальних ризиків. На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю". Оскільки, позивачка та її дитина з інвалідністю підпадають під умови, визначені зазначеною конституційною нормою, для того, щоб її рівень життя та рівень життя дитини з інвалідністю був забезпечений не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом. За приписами частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Конституція України має найвищу юридичну силу (частина 2 статті 8 Конституції України). Аналіз зазначених норм дає підстави суду зробити висновок, що для вирішення цього спору, необхідно застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії, які мають найвищу юридичну силу, в тому числі й над законами України та постановами Кабінету Міністрів України. За такого правового врегулювання, суд має повноваження у порядку адміністративного судочинства застосувати положення статті 46 Конституції України під час надання оцінки правомірності здійснення відповідачем нарахування та виплати позивачці соціальних виплат. Зазначена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 16.07.2020 у справі №562/2658/15-а. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на розмір соціальної допомоги на дитину з інвалідністю у розмірі не нижче прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого законом про державний бюджет України на відповідний рік. Зазначена виплата не може розглядатися у сукупності з надбавкою за доглядом за дитиною з інвалідністю, оскільки виплати стосуються двох осіб (дитини та її матері), а не однієї особи. Вказані соціальні виплати пов`язані між собою, і надбавка на догляд за дитиною встановлюється у випадках, коли дитина потребує постійного догляду. Але зазначені соціальні виплати не можна рахувати сукупно, оскільки допомога на дитину сплачується на утримання дитини з інвалідністю і не може бути нижче прожиткового мінімуму, встановленого законом, а надбавка на догляд за дитиною, сплачується безпосередньо на утримання особи, яка здійснює такий догляд і не має інших видів доходів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 11.04.2024 у справі №500/429/23. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Разом з тим, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.06.2025 №695 "Деякі питання надання окремих видів державної соціальної допомоги Пенсійним фондом України" функція з призначення та виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю з 01.07.2025 перейшла до органів пенсійного фонду України. За змістом пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Враховуючи вищенаведені обставини та правові норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком, що з метою забезпечення ефективного судового захисту порушених прав позивача необхідно визнати протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради, оформлену листом від 05.05.2025, щодо виплати державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю, відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України у розмірі не нижче прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого Законом України "Про державний бюджет України на відповідний рік" та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області нарахувати та виплачувати державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю, відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України у розмірі не нижче прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого Законом України "Про державний бюджет України на відповідний рік" та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області донарахувати та виплатити державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю, відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України у розмірі не нижче прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого Законом України "Про державний бюджет України на відповідний рік" починаючи з 09.11.2024, з урахуванням раніше виплачених сум. Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.