Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/37014/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/37014/25 Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І. Дата і місце ухвалення 20.04.2026р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бойка А.В., суддів: Тарновецького І.І., Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження максимальним розміром пенсії ОСОБА_1 при проведенні з 01.03.2025 р. її перерахунку на підставі довідки прокуратури Одеської області від 05.03.2020 р. за №336, виданої на ім`я ОСОБА_1 про розмір заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсії. - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 травня 2025 року з урахуванням довідки прокуратури Одеської області від 05.03.2020 р. №336, виданої на ім`я ОСОБА_1 , про розмір заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсії, без обмеження максимального розміру пенсії, з урахуванням раніше проведених виплат. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що виразилося у неправильному тлумаченні закону, який підлягає застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт зазначив, що абзац шостий частини п`ятнадцятої статті 86 Закон України № 1697-VII "Про прокуратуру", яким керувався суд першої інстанції при ухваленні рішення, не відповідає положенням частини першої статті 8, частин другої й третьої статті 22, частин першої та третьої статті 46 Конституції України, а тому не підлягав застосуванню до спірних правовідносин. Апелянт посилається на те, що Конституційний Суд України в рішенні від квітня 2009 року № 9-рп/2009, вказуючи на недопустимість звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод, що об`єктивно призведе до погіршення становища особи в суспільстві через їх обмеження, зробив концептуальне застереження органам державної влади про те, що невиконання державою своїх зобов`язань призводить до порушення принципів правової держави, ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави (абзац п`ятий пункту 5 мотивувальної частини Рішення). Отже, як зазначив апелянт, Конституцією України закріплено права та необхідні умови для реалізації їх кожним громадянином, у тому числі право на соціальний захист та достатній життєвий рівень, яке включає в себе достатній рівень пенсійного забезпечення. Однак, як вказує апелянт, внесеними згідно із Законами № 911-VIII та № 1774-VIII змінами до редакції статті 86 Закону N 1697-VII визначено максимальний розмір призначених пенсій. Аналіз чинної статті 86 Закону № 1697-VII, а саме абзацу шостого частини п`ятнадцятої, дає підстави для висновку, що внесеними Законами № 911-VIII та № 1774-VIII змінами суттєво обмежено право працівників органів прокуратури на отримання гідного рівня пенсійного забезпечення, право на яке вони легітимно набули внаслідок роботи на відповідних посадах в органах прокуратури. Також вважає, що абзац шостий частини п`ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VII не узгоджується з міжнародними стандартами, оскільки аналіз прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) дає підстави для формування позиції, що під час вирішення питань щодо порушення державами учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї увага акцентується на дотриманні державою принципу "правомірних або законних очікувань" та захисту прав людини через призму цього принципу. На думку апелянта, суд ухвалив рішення, яке не відповідає Конституції України, норми якої є нормами прямої дії. В свою чергу звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. З огляду на викладене апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року у справі №420/37014/25 та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного: Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про прокуратуру" з 01.05.2007 р. Також судом встановлено, що згідно даних КП "ДСС" рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.11.2020 р. у справі № 420/10896/20 було визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 16.03.2020 р. №10 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок та виплату з 13 грудня 2019 року ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі довідки прокуратури Одеської області за №336, виданою на ім`я ОСОБА_1 за вих. від 05.03.2020 р., без обмеження її максимального розміру та з урахуванням раніше проведених виплат. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2021 р. було задоволено апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області: скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.11.2020 р. в частині задоволення позовних вимог щодо зобов`язання здійснити перерахунок пенсії позивача, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 88% та виплати її без обмеження максимальним розміром; ухвалено в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , відмовлено. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.11.2020 р. - залишено без змін. Згідно протоколу/розпорядження щодо призначення/перерахунку пенсії від 25.02.2025 р. № 951360132868 відповідачем проведено з 01.03.2025 року перерахунок пенсії позивача, виходячи з 60 % від суми заробітної плати. Підсумок пенсії визначено у розмірі 47040 грн. та застосовано обмеження виплати пенсії максимальним розміром - 23610 грн. 15.09.2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою, в якій просив здійснити перерахунок пенсії з 01.03.2025 року без обмеження виплати максимальним розміром. Листом від 21.10.2025 р. № 31240-28995/Р-02/8-1500/25 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повідомило позивача про відсутність підстав для здійснення перерахунку пенсії без обмеження виплати максимальним розміром, посилаючись на положення статті 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII, відповідно до яких пенсія працівникам прокуратури призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року страхові внески на загально обов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Органом Пенсійного фонду України зазначено, що пенсія обчислена із 60% заробітної плати 78400,00 грн, та її розмір становив 47040,00 грн. Також зазначено, що статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" з 1 січня 2025 року встановлено розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на рівні 2361 грн. У листі Головне управління ПФУ в Одеській області вказало на те, що відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону № 1697-VII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. У зв`язку з вищезазначеним, пенсійну виплату встановлено в розмірі 23610,00 грн. Для виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром підстави відсутні. Не погоджуючись з діями відповідача щодо обмеження пенсії максимальним розміром, позивач звернувся з даним позовом до суду першої інстанції. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , з огляду на наступне: В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірним у цій справі є питання правомірності відмови ГУ ПФУ в Одеській області провести перерахунок пенсії позивача з 01.05.2025 року без обмеження пенсії максимальним (граничним) розміром. На час призначення позивачу пенсії особливості пенсійного забезпечення прокурорів визначалися статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ (далі-Закон №1789-ХІІ): прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Така пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку (частина перша статті 50-1); обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком (частина дванадцята статті 50-1); призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи (частина сімнадцята статті 50-1). До статті 50-1 Закону №1789-ХІІ вносилися зміни Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI), унаслідок яких наведена вище частина сімнадцята статті 50-1 Закону №3668-VI з 01 жовтня 2011 року стала вісімнадцятою, - тобто відбулась зміна порядкового номеру частини статті, що регламентувала порядок та підстави перерахунку пенсії, проте її текст залишився незмінним. 14 жовтня 2014 року ухвалено новий Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІІ (далі - Закон №1697-VІІ). Частина двадцята статті 86 Закону №1697-VІІ (в первинній редакції) мала такий текст: «Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки». Отже, первісна редакція частини двадцятої статті 86 Закону №1697-VІІ та частина сімнадцята (з 01 жовтня 2011 року - вісімнадцята) статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ містили аналогічні за змістом положення щодо підстав та порядку перерахунку пенсій за вислугу років, призначених працівникам прокуратури. Розділ XII «Прикінцеві положення» Закону №1697-VІІ щодо набрання ним чинності (в розрізі конкретних статей закону) неодноразово змінювався, переважна більшість статей (у т.ч. стаття 86) цього Закону набрали чинності з 15 липня 2015 року. Водночас з 15 липня 2015 року втратив чинність Закон №1789-XII (крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п`ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів). 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №76-VIII), яким, з-поміж іншого, внесено такі зміни: - частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ (діяла до 15 липня 2015 року) викладено в такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України», - частину двадцяту статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» №1697-VІІ (набрала чинності 15 липня 2015 року) викладено у такій редакції: «

20. Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України». З огляду на внесені зміни, починаючи з 01 січня 2015 року в Україні: жоден закон не визначав ані умов (підстав), ані порядку перерахунку пенсій за вислугу років, призначених на підставі Закону України «Про прокуратуру»; законодавець делегував повноваження щодо встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури Кабінету Міністрів України. У грудні 2019 року Конституційний Суд України за результатами розгляду справи №3-209/2018 (2413/18, 2807/19) ухвалив рішення від 13 грудня 2019 року №7-р(II)/2019 та вирішив визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України; положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Конституційний Суд України встановив такий порядок виконання рішення №7-р(II)/2019: частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення; частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції: «

20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки». У постанові від 20 січня 2021 року (справа №560/2120/20) Велика Палата Верховного Суду сформувала првовий висновок, відповідно до якого з 13 грудня 2019 року особи, яким пенсії призначені відповідно до Закону № 1789-ХІІ або Закону № 1697-VII, мають право на перерахунок пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати працівників прокуратури (зокрема, на підставі Постанови № 657); такі пенсії перераховуються з 13 грудня 2019 року. Відповідно до діючої на момент виникнення спірних правовідносин редакції статті 86 Закону №1697-VII, а саме, абзацу шостого частини п`ятнадцятої статті 86 Закону №1697-VII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Щодо питання наявності у працівників прокуратури права на перерахунок пенсії без обмеження її граничним розміром, а саме щодо застосування статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ та статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII у аналогічних правовідносинах, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду висловив у постанові від 21 грудня 2021 року у справі №580/5962/20 наступні висновки: «…з моменту набрання чинності Законом № 1697-VII питання призначення та перерахунку пенсій працівникам прокуратури врегульовувалися нормами цього Закону, зокрема статтею 86, частиною п`ятнадцятою якої були встановлені обмеження пенсії максимальним розміром». З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 589/3997/16-а у подібних правовідносинах та сформувала правовий висновок, відповідно до якого пункт 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI не скасовує обмеження максимального розміру пенсії, призначеної працівнику прокуратури до набрання чинності цим Законом, а встановлює особливе регулювання щодо застосування такого обмеження до осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом № 3668-VI, і в яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір. Зокрема, шляхом надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас з моменту відповідності розміру пенсії максимальному розміру пенсії, - поширення на її розмір загальних правил щодо обмежень, установлених статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ, а з 14.10.2014 - абзацом шостим частини п`ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VII». Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином при розгляді даної справи обов`язковому врахуванню підлягають висновки Верховного Суду викладені при розгляді аналогічних справ. Враховуючи викладений вище правовий висновок Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що на спірні правовідносини поширюються положення абзацу шостого частини п`ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VII, які встановлюють обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання Головного управління ПФУ України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про прокуратуру", без обмежень максимальним розміром пенсії з 01.05.2025 року є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Колегія суддів також звертає увагу на те, що аналізуючи питання правомірності встановлення таких обмежень, Верховний Суд дійшов висновку, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо можливості встановлення обмежень розміру соціальних виплат. Так, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави. Окрім того, за висновками Верховного Суду, аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що, неодноразово висловлюючи правову позицію щодо можливості обмеження розміру соціальних виплат, ЄСПЛ, не заперечуючи право держав зменшувати такий розмір, не сформулював правової позиції щодо достатнього розміру таких соціальних виплат, підкреслюючи водночас необхідність забезпечення прозорості, недискримінаційного характеру відповідних змін, не покладення надмірного тягаря на заявників внаслідок такого втручання держави. Така практика свідчить про достатньо широке "поле" для розсуду, яке ЄСПЛ залишає державам у питаннях соціального забезпечення. Наведене свідчить про те, що ЄСПЛ визнає можливість того, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі ураховує всі відповідні обставини справи і з`ясовує: чи було законним таке втручання, чи переслідувало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується. За аналогічних обставин ЄСПЛ не констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа Valkov and Others v. Bulgaria (заява № 2033/04); справа Khoniakina v. Georgia (заява № 17767/08)). Хоча виплати соціального страхування є "майном" у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак обмеження максимальним розміром пенсій працівникам прокуратури не може вважатися порушенням їх права володіння цим майном, оскільки такі здійснені державою шляхом введення нових законодавчих положень з метою регулювання політики соціального забезпечення. Встановлені обмеження не є непропорційними та не призводять до порушення сутності пенсійних прав. Водночас розмір пенсії працівників прокуратури, з урахуванням встановлених обмежень максимальною сумою, залишається вищим середньомісячного розміру пенсії в Україні. Тобто, встановлення максимального розміру пенсії для працівників прокуратури не поставило їх у невигідне становище, оскільки їх право на соціальне забезпечення було за ними збережене, вони не були позбавлені своїх засобів для існування і не були піддані ризикові недостатності таких засобів для життя. Тому встановлення максимального розміру пенсії не можна вважати таким, що поклало на працівників прокуратури надмірний чи непропорційний тягар, чи порушило їх право на мирне володіння своїм майном. При цьому таке обмеження не є дискримінаційним, оскільки стосується не лише працівників прокуратури, а й інших категорій пенсіонерів, зокрема поширюється на пенсії, призначені відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення». На підставі наведеного у сукупності, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги позивача та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Суддя-доповідач: А.В. Бойко Суддя: І.І. Тарновецький Суддя: О.А. Шевчук