Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/10107/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2026 року справа №200/10107/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Пивовар І.В., суддів: Гайдара А.В., Сіваченка І.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Руднєвої Вікторії Сергіївни, що діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі № 200/10107/25 (головуючий суддя І інстанції Духневич О.С.) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації щодо виключення ОСОБА_1 з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, з урахуванням інформації, яка 25.03.2011 внесена до військового квитка серії НОМЕР_1 ; - зобов`язати відповідача внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та виключити ОСОБА_1 з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, з урахуванням інформації, яка 25.03.2011 внесена до військового квитка серії НОМЕР_1 ; - визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невнесенні змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо відсутності порушення позивачем правил військового обліку та оголошення в розшук ТЦК та СП; - зобов`язати відповідача внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та виключити інформацію про порушення позивачем правил військового обліку та оголошення в розшук ТЦК та СП. В обґрунтування позову зазначив, що з 25.03.2011 його виключено з військового обліку на підставі пункту 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військову службу та військовий обов`язок» у зв`язку з досягненням граничного віку перебування на військовому обліку. Проте, згідно даних військово-облікового документа позивача, сформованого 17.12.2025 в застосунку «Резерв+», він перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 з категорією «військовозобов`язаний», непридатний в мирний час, обмежено придатний у воєнний час. Також зазначено про порушення позивачем правил військового обліку, а саме «Не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК». Згідно листа відповідача, направленого у відповідь на адвокатський запит в інтересах позивача, йому було повідомлено, що відповідно до статті 28 Закону № 2232-XII граничний вік перебування у запасі другого розряду становить 60 років для рядового, сержантського і старшинського складу та молодших і старших офіцерів. Оскільки ОСОБА_1 виповнилося 55 років, а тому він перебуває на військовому обліку. Також зазначено, що позивач відповідно до Закону № 3621-ІХ не пройшов повторно ВЛК, як особа, яка є обмежено придатною. Вважає, що його незаконно повторно взято на військовий облік військовозобов`язаних, а бездіяльність відповідача, що полягає у невнесенні актуальної інформації у відповідний реєстр є протиправною. Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням, представник позивача звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Позивач, маючи звання рядового, 25.03.2011 у порядку чинного на той момент законодавства України був виключений з військового обліку по досягненню граничного строку перебування у запасі, про що свідчить відповідна відмітка у п. 33 його військового квитка серія НОМЕР_1 . Пункт 2 частини першої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначає перелік категорій громадян, які підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у відповідних ТЦК та СП, який є вичерпним і не містить жодної категорії, до якої належать громадяни, виключені з військового обліку, у тому числі у зв`язку із досягненням граничного віку перебування в запасі, що вже саме по собі виключало будь-яку можливість поновлення ОСОБА_1 на військовому обліку. Судом першої інстанції не враховано, що з моменту виключення позивача з військового обліку 25.03.2011 у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, він остаточно втратив статус військовозобов`язаного. Відтак на позивача припинили поширюватися обов`язки, встановлені законодавством для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, у тому числі обов`язок проходження ВЛК та положення наказу Міністерства оборони України № 402, а тому він не міг бути суб`єктом проходження ВЛК та не може вважатися таким, що ухилився від її проходження. За таких обставин внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення позивачем правил військового обліку з підстави «не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК» є юридично безпідставним. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2026 справу передано судді-доповідачу Компанієць І.Д. Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів від 31.03.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2026 (підстава призначення судді на посаду до іншого суду) справу передано судді-доповідачу Пивовар І.В. Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2026 справу прийнято до провадження судді Пивовар І.В. Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи. Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, суд першої інстанції листом повідомив, що всі документи у цій справі сформовано в електронному вигляді та експортовано в КП Діловодство спеціалізованого суду. Відповідно до частини дев`ятої статті 18 КАС України суд проводить розгляд судової справи за матеріалами у формах, визначених Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Однією з підсистем ЄСІКС (ЄСІТС) є «Електронний суд», що забезпечує можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, між користувачем цієї підсистеми та Вищою радою правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи (пункт 24 Рішення ВРП від 17.08.2021 № 1845/0/15-21 «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи»). Підсистема «Електронний суд» забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених (пункт 37 Рішення № 1845/0/15-21). До початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей (пункт 128 Рішення № 1845/0/15-21). Отже, з урахуванням викладеного апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд». Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , згідно військового квитка серії НОМЕР_1 від 25.06.1993 у військовому званні рядовий з 25.03.2011 був виключений з військового обліку у зв`язку із досягненням граничного віку перебування на військовому обліку. Згідно військово-облікового документа сформованого 17.12.2025 в застосунку «Резерв+» позивач перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 та є непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час. Також зазначено про порушення позивачем правил військового обліку, а саме «Не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК». 06.10.2025 представником позивача було подано до відповідача адвокатський запит у якому представник позивача просив, зокрема: повідомити причини невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів («Резерв+») інформації про виключення 25.03.2011 ОСОБА_1 з військового обліку по досягненню граничного строку перебування у запасі (пункту 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»); повідомити причини внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів («Резерв+») інформації про порушення військового обліку ОСОБА_1 , якого було виключено 25.03.2011 з військового обліку по досягненню граничного строку перебування у запасі (пункту 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»), а також оголошення його у розшук з 25.08.2025, із наданням копій відповідних документів, що підтверджують дані обставини (повісток, направлень, листів, розпоряджень, протоколів, постанов, звернень тощо). Листом відповідача від 13.10.2025 № 06/9054 представника позивача повідомлено, що відповідно до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» граничний вік перебування у запасі другого розряду становить 60 років для рядового, сержантського і старшинського складу та молодших і старших офіцерів. Оскільки ОСОБА_1 виповнилося 55 років, а тому він перебуває на військовому обліку. Також зазначено, що ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 21.03.2024 № 3621-ІХ не пройшов повторно ВЛК, як особа, яка є обмежено придатною. 01.12.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив, зокрема: внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію стосовно виключення його з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, з урахуванням інформації, яка 25.03.2011 внесена до військового квитка серія НОМЕР_1 ; виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення ним правил військового обліку та оголошення його в розшук з причини «Не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК». Листом відповідача від 03.12.2025 № 06/10069 позивача повідомлено, що відповідно до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» граничний вік перебування у запасі другого розряду становить 60 років для рядового, сержантського і старшинського складу та молодших і старших офіцерів. Оскільки ОСОБА_1 виповнилося 55 років, а тому він перебуває на військовому обліку. Також зазначено, що ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 21.03.2024 № 3621-ІХ не пройшов повторно ВЛК, як особа, яка є обмежено придатною. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення його з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, а також щодо невиключення з цього Реєстру інформації про порушення ним правил військового обліку та оголошення його в розшук, протиправною та такою, що порушує його права й законні інтереси, позивач з метою їх захисту звернувся до суду з адміністративним позовом. Висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Згідно частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Таким чином, суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, а також дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про необхідність ухвалення судового рішення з огляду на такі мотиви та положення законодавства. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі Закон № 2232-XII). Відповідно до частин першої, третьої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Згідно з частиною дев`ятою статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: - допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; - призовники - особи, приписані до призовних дільниць; - військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; - військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; - резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. Згідно із частиною сьомою статті 1 Закону № 2232-XII виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває по теперішній час. Положеннями частини першої статті 1 Закону України від 21.10.2023 № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон № 3543) визначено: особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій; система військового обліку - сукупність систем військового обліку органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, які структурно складаються із керівників як організаторів ведення військового обліку, служб персоналу (посадових осіб), які безпосередньо ведуть військовий облік, об`єктів військового обліку - призовників, військовозобов`язаних, резервістів та засобів автоматизації процесів ведення військового обліку з використанням необхідних баз даних (реєстрів), визначених цим Законом та іншими законами України. Згідно з частиною третьою статті 33 Закону № 2232-ХІІ військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний. Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі Порядок № 1487), відповідно до пункту 2 якого військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Відповідно до пункту 3 Порядку № 1487 військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період. Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Підпунктом 7 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку № 1487) визначено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання прибувати із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу), який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, для взяття на військовий облік. Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 11.04.2024 № 3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» (далі Закон № 3633) встановлено, що під час дії Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24 лютого 2022 року № 65/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 3 березня 2022 року № 2105-IX: громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані. На підставі частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі; 5) були кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону, але не були прийняті на військову службу за контрактом; 6) звільнені з військової служби за контрактом відповідно до підпунктів "й" або "к" пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону. У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку. Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов`язані та резервісти) визначені в Закону України від 16.03.2017 № 1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі Закон № 1951). Відповідно до статті 1 Закону № 1951 Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України. Згідно зі статтею 2 Закону № 1951 основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку. На підставі пунктів 1, 2 частини першої статті 3 Закону № 1951 основними засадами ведення Реєстру є: обов`язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів; повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1951 держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру. Згідно із частиною п`ятою статті 5 Закону № 1951 органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є: уповноважений орган адміністрування держателя Реєстру; оперативні командування; територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; Центральне управління Служби безпеки України; відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Частиною восьмою статті 5 Закону № 1951 визначено, що органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Відповідно до частини дев`ятої статті 5 Закону № 1951 органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних. Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 1951 до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Спірні правовідносини у цій справі зводяться до питання правомірності дій відповідача щодо взяття позивача на військовий облік військовозобов`язаних як особи, яка раніше була виключена з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі. На думку відповідача, з набранням чинності змін до частини другої статті 28 Закону № 2232-XII позивач вважається таким, що підпадає під дію цього Закону і вважається військовозобов`язаним як особа, яка ще не досягла передбаченого цим Законом граничного віку перебування в запасі військовозобов`язаних другого розряду. У зв`язку з продовженням граничного віку перебування в запасі позивача автоматично поновлено незалежно від того чи перебував він на військовому обліку, оскільки він не досягнув 60-річного віку, тобто повинен перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних. Як зазначає Верховний Суд у постанові від 21.05.2025 у справі №280/2880/24 щодо аналогічних правовідносин, законодавець виокремлює поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку», при цьому, при знятті з військового обліку Законом передбачено можливість повторного взяття військовозобов`язаного на такий облік. Суд зазначає, що «громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаний», водночас зняті з військового обліку продовжують перебувати в статусі військовозобов`язаних. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону №2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України: які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву; призовники, які пройшли базову загальновійськову підготовку з додержанням умов, передбачених статтею 10-1 цього Закону; які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" та підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних; військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; які набули громадянство України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов`язаних; зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України; які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від направлення для проходження базової військової служби; які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників; які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі; які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку; які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань; призовники, які отримали спеціальні звання рядового, сержантського, офіцерського (начальницького) складу; жінки з дотриманням умов, передбачених частиною одинадцятою статті 1 цього Закону; які отримали військові звання офіцерського складу після проходження військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу; які є кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону; Отже, згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-XII взяти на військовий облік можуть громадян, які зняті з військового обліку. З матеріалів справи встановлено, що позивача 25.03.2011 виключено з військового обліку у зв`язку із досягненням граничного віку (40 років) перебування на військовому обліку. Згідно частини першої статті 27 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній станом на 25.03.2011) у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і які не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в районних (міських) військових комісаріатах та відповідних органах інших військових формувань Відповідно до частини другої статті 28 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній станом на 25.03.2011) військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років. Частиною 4 статті 28 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній станом на 25.03.2011) передбачено, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві. За приписами пункту 4 частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній станом на 25.03.2011). Виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов`язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України) підлягають громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі. Згідно військового квитка серії НОМЕР_1 від 25.06.1993 позивач, у військовому званні рядовий з 25.03.2011 був виключений з військового обліку у зв`язку із досягненням граничного віку перебування на військовому обліку. Водночас положення Закону № 2232-XII в частині, що стосується граничного віку перебування військовозобов`язаних осіб в запасі, зазнавало змін. У подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації" від 27.03.2014 № 1169-VII внесено зміни до статті 28 Закону № 2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України "Про внесення змін до статті 28 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"" від 22.07.2014 № 1604-VII до 60 років. Водночас, приписи Закону № 2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві, змін не зазнали. Тобто з набранням чинності указаних змін до Закону №2232-XII позивач вважається таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду. Як встановлено судом, позивач ІНФОРМАЦІЯ_5 , на час розгляду справи має вік 55 років, отже ще не досяг граничного віку перебування в запасі - 60 років. Відтак, з набранням чинності змін до Закону № 2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду. Отже, у зв`язку із продовженням граничного віку перебування в запасі позивача було автоматично поновлено в запасі незалежно від того чи перебував він на військовому обліку, оскільки він не досяг 60-річного віку, тобто повинен згідно з чинним законодавством перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних. Така ж правова позиція відображена у постанові Верховного Суду щодо аналогічних правовідносин від 09 квітня 2026 у справі № 280/6524/24. У вказаній постанові Верховний Суд також зазначає про таке. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України: випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Тобто дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили. За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (винятки із загальних і спеціальних). На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами правовідносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я. Унесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону. Однак, у цьому випадку йдеться не про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, а про поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством. Законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає національним інтересам держави. У зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII звужено коло підстав для виключення з військового обліку. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави. З часу набрання чинності змін до Закону № 2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі. Таким чином, оскільки за чинними нормами статті 28 Закону № 2232-XII позивач не досяг граничного віку перебування у запасі, відповідач поновив його в запасі військовозобов`язаних. При цьому законне поновлення перебування особи у запасі не може вважатись звуженням змісту та обсягу конституційних прав і свобод. Окрім того, у спірних правовідносинах відсутні підстави стверджувати про наявність зворотної дії закону або іншого нормативно-правового акта в часі, оскільки спірні між сторонами у цій справі правовідносини виникли після внесення відповідних змін до Закону № 2232-XII. Як слідує з позиції Верховного Суду, яка сформульована у справі щодо аналогічних правовідносин, виключення з військового обліку в минулому не створює у особи «імунітету» на все життя, адже військовий обов`язок розглядається не як договір, який можна розірвати, а як конституційна функція, параметри якої держава може змінювати залежно від потреб самозахисту. Таким чином, враховуючи, що відповідно до статті 28 Закону №2232-XII та позиції Верховного Суду, про яку зазначається вище, позивач не досяг граничного віку перебування у запасі, відповідач не вийшов за межі повноважень і не допустив порушення вимог Закону в межах спірних правовідносин. З огляду на зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відсутні підстави для зобов`язання відповідача вносити до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення позивача з військового обліку військовозобов`язаних. Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача, щодо невнесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо відсутності порушення позивачем правил військового обліку та оголошення в розшук ТЦК та СП , суд зазначає наступне. Згідно військово-облікового документа сформованого 17.12.2025 в застосунку «Резерв+» ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 . Таким чином позивач є військовозобов`язаною особою. Також зазначено про порушення позивачем правил військового обліку, а саме «Не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК». Згідно абзацу 4 частини першої статті 22 Закону № 3543-XII, під час мобілізації громадяни зобов`язані: проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону. Згідно пункту 2 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21.03.2024 № 3621-IX, установлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду. Відповідно до пункту 69 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, особи, які не проходили медичний огляд, або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, або які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю) направляються на військово-лікарську комісію. У разі проходження резервістами та військовозобов`язаними медичного огляду під час мобілізації та/або воєнного стану строк дії довідки з висновком щодо придатності до військової служби становить один рік. Позивачем не надано до суду постанови ВЛК та доказів проходження ним повторного медичного огляду (пункт 3.2 розділу 3 глави ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом МОУ від 14.08.2008 № 402 (зі змінами)). Суд зазначає, що позивачем фактично допущено порушення правил військового обліку, внаслідок такого порушення у військово-обліковому документі позивача наявні відповідні відомості. Таким чином, позивач відповідно до вимог абзацу 4 частини першої статті 22 Закону № 3543-XII під час мобілізації зобов`язаний проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби, проте він цього не зробив. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню. Оскаржувані у цій справі дії відповідача є правомірними та такими, що вчинені відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України. Тому з наведених підстав у задоволенні позовних вимог належить відмовити. Під час розгляду справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі "Голдер проти Сполученого Королівства", згідно з якою саме "небезпідставність" доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду. Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжеий обов`язком довести «небезпідставність» своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази, зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду. В силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024 у справі № 400/1217/23: 1) обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі. Правильність саме такого тлумачення змісту частин першої та другої статті 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19, згідно з яким визначений статтею 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Отже з урахуванням вимог статті 77 КАС України, позивач знехтував своїм процесуальним обов`язком доведення обставин, на яких ґрунтуються його вимоги у випадку заперечення проти встановленого факту порушення, при цьому відповідачем обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення виконано. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.09.2024 у справі № 280/6832/23. При цьому суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі "Федорченко та Лозенко проти України" (заява № 387/03, 20.09.2012, п. 53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29). Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення. За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На думку колегії суддів, оскільки суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Висновки щодо розподілу судових витрат: Підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу адвоката Руднєвої Вікторії Сергіївни, що діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі № 200/10107/25 залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі № 200/10107/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 06 липня 2026 року. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 06 липня 2026 року. Головуючий суддя І.В. Пивовар Судді А.В. Гайдар І.В. Сіваченко