Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/9450/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2026 року справа №200/9450/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Пивовар І.В., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі № 200/9450/25 (головуючий суддя І інстанції Аляб`єв І.Г.) за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, - УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті серії ОПШ № 085043 від 07.10.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . В обґрунтування позову зазначила, що застосування до неї адміністративно-господарського штрафу згідно постанови відповідача ОПШ № 085043 від 07.10.2025 є протиправним, а вона не є суб`єктом адміністративної відповідальності, оскільки належний їй на праві власності транспортний засіб, який зазначений у спірній постанові переданий у користування ТОВ «Бастранс», який здійснює на ньому господарську діяльність. Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті серії ОПШ № 085043 від 07.10.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору та витрат на правничу допомогу в сумі 4422,40 грн. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не містять доказів того, що транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ 311 CDI» з номерним знаком НОМЕР_1 використовувався позивачем у його господарської діяльності, тобто позивач в розумінні вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» не є перевізником, а отже не є суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт в межах спірних правовідносин, як наслідок підстави для застосування до позивача адміністративно господарського, передбаченого статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» відсутні. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. В ході перевірки транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 було встановлено, що він належить позивачу та використовується останнім у господарській діяльності. Водієм надався тимчасовий реєстраційний талон на ТОВ «Бастранс», який відповідно до відмітки, яка мається у ньому, дійсний лише за наявності реєстраційного документа на транспортний засіб. Відтак, він не повинен братися до уваги для встановлення автомобільного перевізника. Пояснення позивача з підтверджуючими доказами, що він у спірних відносинах не був автомобільним перевізником, повинні були повідомлені відповідачу до моменту винесення спірної постанови. Примірник договору оренди був відсутній у водія (або ним не пред`явлено). Вказаний договір оренди не було надано під час перевірки посадовим особам Укртрансбезпеки так і під час проведення розгляду актів проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, за наслідками чого була прийнята оскаржувана постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу, незважаючи на те, що позивач мав об`єктивну (реальну) можливість подати до Відділу усі документи, на підставі яких можна було встановити інші відомості ніж ті, які мались у наявності при прийнятті оскаржуваних постанов, що свідчить, як мінімум, про сумнівність укладеного договору. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Шевченко О.І. зауважує, що абзацом 3 частини першої статті 60 Закону від 05.04.2001 № 2344-III визначено, що відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення пасажирів та вантажів застосовується саме до автомобільних перевізників. Отже, визначальним є встановлення факту того, чи є позивачка автомобільним перевізником у даному конкретному випадку та в розумінні положень Закону № 2344-III, адже основні доводи позивача полягають саме в тому, що відповідач протиправно застосував адміністративно-господарський штраф до неналежного учасника суспільних відносин - суб`єкта правопорушення. Крім того, адвокат просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені нею судові витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 3500 грн. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2026 справу передано судді-доповідачу Компанієць І.Д. Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів від 05.03.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2026 (підстава призначення судді на посаду до іншого суду) справу передано судді-доповідачу Пивовар І.В. Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2026 справу прийнято до провадження судді Пивовар І.В. Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи. Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, суд першої інстанції листом повідомив, що всі документи у цій справі сформовано в електронному вигляді та експортовано в КП Діловодство спеціалізованого суду. Відповідно до частини дев`ятої статті 18 КАС України суд проводить розгляд судової справи за матеріалами у формах, визначених Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Однією з підсистем ЄСІКС (ЄСІТС) є «Електронний суд», що забезпечує можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, між користувачем цієї підсистеми та Вищою радою правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи (пункт 24 Рішення ВРП від 17.08.2021 № 1845/0/15-21 «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи»). Підсистема «Електронний суд» забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених (пункт 37 Рішення № 1845/0/15-21). До початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей (п. 128 Рішення № 1845/0/15-21). Отже, з урахуванням викладеного апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд». Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. На підставі направлення на перевірку Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області № ОНР 000228 від 14.08.2025, 21.08.2025 співробітниками Відділу проводилась рейдова перевірка на а/д М-29 «Харків-Красноград-Перещепине-Дніпро». Перевіркою транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 встановлено таке. Вказаний транспортний засіб належить на праві власності ФОП ОСОБА_1 при цьому автомобільним перевізником є ТОВ «Бастранс», що зазначено у акті, складеному за наслідками перевірки. На момент проведення перевірки встановлена відсутність копії договору із замовником транспортних послуг; відсутність документу, що засвідчує сплату транспортних послуг; відсутність свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. За результатами перевірки, складено акт від 21.08.2025 № ОАР 007288 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом. Водій ОСОБА_2 відмовився від надання пояснень та підпису акту, про що в акті міститься відповідна відмітка. Повідомленням № 82188/40/24-25 від 17.09.2025, направленим на адресу електронної пошти позивача було викликано для розгляду справи на 07.10.2025 з 9.00 до 10.00. Вказане повідомлення Відповідачем направлялось на адресу електронної пошти позивача, вказану у ЄДРЮОФОП та ГФ. Постановою в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті № 085043 від 07.10.2025 на підставі абз. 3 ч. 1 статті 60 Закону України Про автомобільний транспорт застосовано до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000 грн. Копію постанови направлено 08.10.2025 позивачу, разом із супровідним листом на адресу електронної пошти. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , власником транспортного засобу «MERCEDES-BENZ 311 CDI» з номерним знаком НОМЕР_1 є ФОП ОСОБА_1 . Позивачем передано транспортний засіб «MERCEDES-BENZ 311 CDI» з номерним знаком НОМЕР_1 у користування ТОВ «Бастранс», що підтверджується Тимчасовим реєстраційним талоном НОМЕР_3 від 08.05.2025, який є чинним (дійсним) до 05.05.2028 та Договором оренди транспортного засобу № 7/05-25 від 01.05.2025. Відповідно до Ліцензії серії АЕ № 572946 від 08.04.2015, ТОВ «Бастранс» має право здійснювати внутрішні перевезення пасажирів автобусами. Також, транспортний засіб «MERCEDES-BENZ 311 CDI» з номерним знаком НОМЕР_1 є застрахованим, що підтверджується Полісом №230110387 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 17.06.2025, який є дійсним (чинним) до 16.06.2026. Не погоджуючись із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу та вважаючи її протиправною, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом. Висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Згідно частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Таким чином, суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, а також дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про необхідність ухвалення судового рішення з огляду на такі мотиви та положення законодавства. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. За змістом статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (далі Закон № 2344-III) реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, відповідно до якого Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Згідно з пунктом 8 цього Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи. Відповідно до підпункту 1 пункту 4 цього Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті. Згідно з підпунктами 2 та 29 пункту 5 зазначеного Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; у випадках, передбачених законом, складає протоколи про адміністративні правопорушення, розглядає справи про адміністративні правопорушення і накладає адміністративні стягнення. Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України. Процедура проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 (далі Порядок №1567). Відповідно до пункту 4 Порядку № 1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку. Пунктом 13 Порядку № 1567 передбачено, що графік проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) складається та затверджується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин. За приписами пункту 14 Порядку № 1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт. За змістом пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно наявність визначених статтями 39 і 48 Закону № 2344-III документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом (абзац 2). Згідно з пунктом 21 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком

3. Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності). Пунктом 22 Порядку № 1567 передбачено, що у разі відмови водія від підписання акта рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис. Відповідно до приписів статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Документи для регулярних пасажирських перевезень: для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України; для пасажира - квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка чи довідка, на підставі якої надається пільга), а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - електронний квиток та документи для пільгового проїзду. Документи для регулярних спеціальних пасажирських перевезень: для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із замовником транспортних послуг, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, схема маршруту, розклад руху, інші документи, передбачені законодавством України. Документи для нерегулярних пасажирських перевезень: для автомобільного перевізника - ліцензія, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, інші документи, передбачені законодавством України. Документи для юридичної особи, що здійснює перевезення пасажирів на таксі: для автомобільного перевізника - ліцензія, інші документи, передбачені законодавством України; для водія таксі - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, інші документи, передбачені законодавством України. Документи для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів на таксі: для автомобільного перевізника - ліцензія, інші документи, передбачені законодавством України; для водія таксі - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, інші документи, передбачені законодавством України. Документи для юридичної особи, що здійснює перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення: для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України; для водія легкового автомобіля - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, копія договору із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України. Документи для автомобільного самозайнятого перевізника: ліцензія, посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, сервісна книжка, медична довідка. Документи для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення: для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України; для водія легкового автомобіля - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, копія договору із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України. Документи на перевезення пасажирів автобусами для власних потреб: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, список пасажирів, яких перевозять, завірений підписом перевізника, інші документи, передбачені законодавством України; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на автобус, список пасажирів, яких перевозять, завірений підписом перевізника, інші документи, передбачені законодавством України. Документи для водія юридичної особи на перевезення пасажирів легковими автомобілями для власних потреб - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, інші документи, передбачені законодавством України. Документи для фізичної особи на перевезення пасажирів легковими автомобілями для власних потреб - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, інші документи, передбачені законодавством України. Аналіз наведених правових норм свідчить, що положення статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» чітко розмежовують переліки документів, які повинні мати та пред`являти уповноваженим особам окремо автомобільний перевізник, окремо водій та окремо пасажир, залежно від виду пасажирських перевезень. При цьому, обов`язок мати та пред`являти відповідні документи (зокрема ліцензію, договори, паспорти чи схеми маршрутів) законодавець покладає на учасників правовідносин, які безпосередньо задіяних в організації та здійсненні конкретного процесу перевезення. Відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Позивач заперечувала правомірність оскаржуваної постанови, вказуючи, що вона не є автомобільним перевізником у розумінні Закону № 2344-III, а відтак не може бути притягнута до відповідальності за порушення зазначеного законодавства. Позивач не заперечувала, що транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, державний номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований на неї, однак на момент перевірки він перебував у користуванні ТОВ «БАСТРАНС», що підтверджується тимчасовим реєстраційним талоном серії НОМЕР_3 , який був наданий водієм при перевірці. Приписами статті 1 Закону № 2344-III передбачено, що: - автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; - водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка; - послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - це перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату. Як вбачається з матеріалів справи, акт проведення перевірки від 21.08.2025 містить відомості того, що автомобільним перевізником є ТОВ «БАСТРАНС», фактичним власником ФОП ОСОБА_1 . Верховний Суд у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 вказав, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема, інформацію про автомобільного перевізника. У постанові Верховного Суду від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 Верховний Суд зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників транспортного засобу. При цьому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися). У постанові від 21.12.2023 у справі № 280/2150/23 Верховний Суд зазначив, що на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який, у розумінні частини першої статті 60 Закону № 2344-III, має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону. Отже, положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт. Перевіривши матеріали справи, колегія суддів констатує відсутність будь-яких належних та доказово обґрунтованих підтверджень того, що транспортний засіб MERCEDES-BENZ (державний номерний знак НОМЕР_1 ) у межах спірних правовідносин використовувався безпосередньо позивачем ФОП ОСОБА_1 у її власній господарській діяльності з наданням послуг транспортних перевезень. З огляду на це, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивач не набула статусу автомобільного перевізника у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт». Оскільки ФОП ОСОБА_1 не є належним суб`єктом відповідальності за вказане правопорушення, відповідач безпідставно застосував до неї адміністративно-господарський штраф, передбачений статтею 60 цього Закону, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваної постанови Стосовно клопотання апелянта про поновлення строку для подання доказу листа ГУ ДПС у Запорізькій області від 19.01.2026 № 1728/6/08-01-24-07-06, за змістом якого повідомлено про відсутність в інформаційних системах контролюючого органу інформації про працевлаштованих осіб (про оформлення трудових відносин) у ТОВ «БАСТРАНС» за період 2023-2025 роки, суд зауважує, що його зміст жодним чином не впливає на вищевказані висновки суду щодо відсутності підстав для застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу, передбаченого статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Можливе порушення ТОВ «БАСТРАНС» вимог податкового чи трудового законодавства може бути підставою для притягнення цього товариства до інших видів юридичної відповідальності відповідними державними органами, проте не спростовує факт користування транспортним засобом та не робить позивача (власника) суб`єктом відповідальності в межах спірних правовідносин. Суд, згідно з частиною першою статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З огляду на викладені судом висновки, відповідач не довів правомірності оскаржуваної постанови, що є підставою для задоволення позову. При цьому суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі "Федорченко та Лозенко проти України" (заява № 387/03, 20.09.2012, п. 53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29). Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення. За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позову. Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На думку колегії суддів, оскільки суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні. Щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу суд зауважує наступне. Згідно з частиною першою статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Згідно з частинами першою та третьою статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. На підставі частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат. На підставі пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Згідно з частиною четвертою статті 134 КАС України -для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною сьомою статті 134 КАС України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З аналізу положень ст.134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до поданих представником позивача доказів вбачається, що згідно додаткової угоди № 2 до Договору № 2/8 від 08.11.2025 та акту надання послуг № 18 до вищевказаного договору, вартість послуг адвоката склала 3500,00 грн, з розрахунку 1000,00 грн за одну годину складання відзиву 3 год., та 500 грн за одну годину підготовки документів 1 год. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI). Частина перша статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначає, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Відповідно до статті 19 наведеного Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, згідно зі статтею 13 Закону № 5076-VI є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Отже, положення чинного законодавства визначають можливість встановлення розміру вартості правничої допомоги адвоката у фіксованому розмірі із виключенням погодинної оплати, залежно від часу, витраченого адвокатом на здійснення представництва чи надання іншої правової допомоги, а тому визначення сторонами фіксованого розміру оплати за надані послуги (гонорар адвоката) у сумі 3500,00 грн в суді апеляційної інстанції звільняє від необхідності визначати в детальному описі витраченого адвокатом часу на кожну окрему дію, вчинену на виконання вказаного договору при надання позивачу правничої допомоги в рамках даної справи. При цьому, в поданих позивачем доказах зафіксовано які саме послуги надавались позивачу, тому вони є належним доказом, що описує надані послуги з правової допомоги. Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 640/15803/19, від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, які мають бути враховані судом при вирішенні спірних правовідносин. Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 7.10, 7.14 додаткової постанови від 20.05.2026 у справі № 911/969/24 (провадження №12-38гс25) вкотре нагадала, що за відсутності клопотання сторони про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відсутні підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, від 15.06.2022 у справі № 910/12876/19). За принципом змагальності саме на іншу сторону покладено обов`язок надати обґрунтування щодо наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок довести їх неспівмірність. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19). Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у вказаній справі зазначила про необхідність надання оцінки виключно тим обставинам, щодо яких сторона має заперечення (постанова від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц). При цьому, ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час перегляду справи в апеляційному порядку відповідачем не подавалось жодних заперечень на заявлені позивачем до відшкодування судові витрати, а також не надавалось будь-яких заяв про зменшення розміру судових витрат, що підлягають розподілу. Отримавши через підсистему «Електронний суд» відзив представника позивача на апеляційну скаргу з клопотанням щодо здійснення розподілу судових витрат, понесених позивачем в суді апеляційної інстанції, відповідач жодних пояснень, заяв чи клопотань до суду не подавав, внаслідок чого у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для дослідження заявлених позивачем до розподілу судових витрат на предмет їх співмірності. В той же час, подані до суду докази в повному обсязі підтверджують факт надання правничої допомоги, її обсяг, опис виконаних робіт, залучення до надання правничої допомоги адвоката Шевченка О.І. відповідно до умов договору про надання правничої допомоги від 08.11.2025. За таких обставин, підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 3500,00 грн. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року (справа «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04)) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). За таких обставин, беручи до уваги, що судове рішення ухвалено на користь позивача, з урахуванням надання належних доказів, які свідчить про понесення позивачем витрат на правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції, беручи до уваги відсутність заперечень відповідача, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для ухвалення додаткової постанови, якою здійснити розподіл судових витрат зі сплати судового збору та витрат на правничу допомогу шляхом стягнення їх за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі № 200/9450/25 залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі № 200/9450/25 залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (ЄДРПОУ 39816845) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 3500,00 (три тисячі п`ятсот) грн. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 06 липня 2026 року. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному статтею 328 КАС України. Повне судове рішення складено 06 липня 2026 року. Головуючий суддя І.В. Пивовар Судді А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв