Постанова Житомирський апеляційний суд № 285/6571/25

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №285/6571/25 Головуючий у 1-й інст. Мозговий В. Б. Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Коломієць О. С. суддів Талько О. Б., Шалоти К. В., розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу №285/6571/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Нова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Осадчук Тетяна Сергіївна на рішення Звягельського районного суду Житомирської області від 26 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Мозгового В.Б. у с т а н о в и в: У грудні 2026 року позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Нова» (далі ТОВ «Іннова Нова») заборгованість за кредитним договором №8283370525 від 23 травня 2025 року в розмірі 37 570,00 грн та судові витрати у розмірі 2 422,40 грн. На обґрунтування вимог зазначає, що 23 травня 2025 року між ТОВ «Іннова Фінанс» (яке змінило найменування на ТОВ «Іннова Нова») і ОСОБА_1 було укладено Договір про надання грошових коштів у позику №8283370525, який разом із Правилами надання споживчих кредитів, складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким Позичальник був попередньо ознайомлений. Договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного та підписаного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». За умовами п. 2.2. Договору позики Позикодавець зобов`язується надати Позичальнику позику на суму 13 000,00 грн шляхом перерахунку на поточний рахунок Позичальника, на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Позику у погоджений умовами Договору строк або достроково та сплатити проценти за користування Позикою, нараховані згідно п.2.6.1., п.2.6.2. та 2.6.3. цього Договору, його додатків. Перерахування відповідачу коштів у розмірі 13 000,00 гривень в рамках виконання умов Договору, було здійснено шляхом грошового переказу, використовуючи реквізити платіжної картки, вказаної ОСОБА_1 під час укладання договору. Оскільки товариство виконало умови договору, надало відповідачу в користування грошові кошти, натомість відповідач умови кредитного договору не виконує, суму позики, нараховані відсотки та суму комісії в установлений строк не повертає, розмір заборгованості за договором становить 37 570,00 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в сумі 13 000,00 грн; заборгованості за процентами в сумі 22 620,00 грн; комісії за надання кредиту 1 950,00 грн, яку просить стягнути на свою користь. Рішенням Звягельського районного суду Житомирської області від 26 січня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Нова» заборгованість за договором №8283370525 від 23 травня 2025 року у розмірі 37 570,00 грн та 2 422,40 грн судового збору. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення вимог, яким стягнути із нього заборгованость лише за тілом кредиту в розмірі 13 000,00 грн, в задоволенні решти вимог відмовити. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та на даний час проходить службу у військові частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою командира військової частити НОМЕР_1 (форми 5) № 405 від 12.02.2026, військовим квитком серії НОМЕР_2 від 24.10.2016, посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_3 від 30.04.2015. При цьому зазначає, що на час укладення з ТОВ «Іннова Фінанс» договору про надання грошових коштів у позику відповідач вже мав статус учасника бойових дій (брав участь в АТО на території Донецької та Луганської областей), а тому з урахування ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» він звільнений від сплати відсотків та комісії по кредитних зобов`язаннях на весь час призову. Крім того, просив прийняти та долучити до матеріалів справи докази проходження ним військової служби, оскільки через виконання бойових завдань і дотепер, перебуваючи у складі Збройних Сил України, втрату власного мобільного телефона, через не проживання за місцем своєї реєстрації, не міг своєчасно довідатися про розгляд даної справи у Звягельському міськрайонному суді Житомирської області та подати свої заперечення з доказами на спростування заявлених вимог. З урахуванням положень ч.3 ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе прийняти до розгляду вказані копії документів, які долучені стороною відповідача до апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи, вказана справа у суді першої інстанції була розглянута за правила спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Копія ухвали про відкриття провадження у справі була направлена за місцем проживання відповідача, яке зареєстроване у встановленому законом порядку, проте повернулась до суду без вручення з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою». Однак, враховуючи ту обставину, що відповідач на даний час проходить військову службу та не проживає за місцем своєї реєстрації, колегія суддів вважає дане клопотання обґрунтованим та таким, що піддягає до задоволення. У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки суд першої інстанції під час розгляду справи вірно встановив обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з нормами чинного законодавства. Вважає, що відсутні підстави для звільнення відповідача від обов`язку зі сплати відсотків, оскільки останній у встановленому законом порядку не довів факт проходження ним військової служби як на підставу звільнення або пом`якшення відповідальності. Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7 та ч.2 ст. 369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. При цьому дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21)). Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 15.06.2026 року, є дата складення повного судового рішення 06.07.2026 року. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного. Судом під час розгляду справи встановлено, що 23 травня 2025 року між ТОВ «Іннова Фінанс» і ОСОБА_1 укладено Договір про надання грошових коштів у кредит №8283370525, за умовами якого Товариство надає позичальнику кредит у гривні, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити комісію за надання кредиту, (якщо умовами договору передбачено сплату комісії за надання кредиту), проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором (п.2.2 Договору). Вказаний договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного та підписаного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» (а.с.24-35). Відповідно до п. 2.3-2.5 Договору сума кредиту (загальний розмір) складає 13 000,00 грн тип кредиту - кредит, строк кредиту (строк дії договору) 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів, останній платіж з періодом внесення 30 днів. Згідно умов вище вказаного договору тип процентної ставки фіксована. Стандартна процентна ставка в день застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 2.5. цього Договору та становить: 1% за кожен день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 180 (ста вісімдесяти) календарних днів з дати укладення цього Договору. В цей період можливе використання Позичальником право користування Кредитом за Зниженою процентною ставкою 0.87% за кожен день користування Кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 (ста вісімдесят першого) календарного дня з дати укладення цього Договору і до закінчення строку дії цього Договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту (до тієї із дат яка настане раніше). Пунктом 2.7 Договору передбачено, що комісія за надання кредиту становить 15% від суми наданого Кредиту та нараховується на суму виданого за цим Договором кредиту у день надання кредиту. Відповідно до п. 3.1 Договору, кошти надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника, з використанням реквізитів платіжної картки: НОМЕР_4 . Згідно анкети клієнта (витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи https:finsfera.ua/), виданої ТОВ «Іннова Фінанс», позичальником є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій містяться такі відомості: адреса реєстрації та проживання; сума кредиту 13 000,00 грн; РНОКПП НОМЕР_5 ; номер банківського рахунку НОМЕР_4 , електронна адреса та ін. (а.с. 22). Відповідач ОСОБА_1 підписав договір №8283370525 від 23.05.2025 року одноразовим ідентифікатором 7633 (а.с.24-36). Перерахунок коштів на рахунок позичальника підтверджується довідкою вих. № 17771 від 13.11.2025 року ТОВ ФК «Контрактовий дім», який діє на підставі договору №160523/1 від 16.05.2023 року укладеного з ТОВ «Іннова Фінанс» (а.с.23, 40-43). Також, факт надання відповідачу кредиту в сумі 13 000,00 грн на банківську платіжну картку № НОМЕР_6 підтверджено платіжними інструкціями АТ «Ощадбанк» щодо зарахування грошових коштів на вищевказаний рахунок у сумі 13 000,00 грн від 24.05.2025, 25.05.2025, наданими на виконання ухвали суду про витребування доказів (а.с.54-57). Згідно виписок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань змінено найменування юридичної особи з ТОВ «Іннова Фінанс» на ТОВ «Іннова-Нова». Так згідно із розрахунком заборгованості за кредитним договором № 8283370525 від 23.05.2025 станом на 18.11.2025, заборгованість відповідача за наданим кредитом становить 37 570,00 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 13 000,00 грн; заборгованості за процентами - 22 620,00; комісії за надання кредиту 1 950,00 грн. Задовольняючи позов в повному обсязі суд першої інстанції виходив із того, що відповідач після отримання кредитних коштів взяті на себе зобов`язання відповідно до укладеного договору не виконує, істотно їх порушує, що є підставою для стягнення з нього заборгованості за кредитним договором. Колегія суддів не в повній мірі може погодитися із таким висновком суду першої інстанції, виходячи і наступного. За змістом ч. 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19. Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладеність вищевказаного кредитного договору між відповідачем та відповідною фінансовою установою, невиконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення, отриманих в борг коштів та наявності в нього боргових зобов`язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором за договором відступлення прав вимоги. В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться. У поданій апеляційній скарзі рішення суду першої інстанції в частині стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту у розмірі 13 000,00 грн останнім не оскаржується. З фактом нарахування процентів відповідач не погоджується з підстав наявності у нього пільг передбачених п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У статті 1, 2 даного Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, за якими військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. В частині 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» визначено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави. Вищевказаний пункт Закону є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення. Вказані висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц та від 11 грудня 2019 року у справі № 521/7927/16-ц. Верховний Суд у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) виклав висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей». У цій постанові Верховний Суд зазначив, що Національний банк України листом від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. Із копій довідки командира військової частини НОМЕР_1 (форми 5) № 405 від 12.02.2026, військового квитка серії НОМЕР_2 від 24.10.2016, посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 від 30.04.2015 вбачається, що солдат ОСОБА_1 з 25 лютого 2022 року призваний по загальній мобілізації у ЗСУ та на даний час перебуває на військовій службі під час мобілізації, на особливий період, у військовій частині НОМЕР_1 (а.с.83-92). Таким чином, у період виконання умов кредитного договору № 8283370525 від 23.05.2025, а також станом на момент ухвалення судом першої інстанції рішення, ОСОБА_1 мав статус військовослужбовця Збройних Сил України та на нього поширювались пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей», тобто до нього не могла застосовуватись відповідальність у виді штрафних санкцій та пені за невиконання зобов`язань за користування кредитом, а також був відсутній обов`язок щодо сплати процентів за користування кредитом згідно договору, починаючи з 23 травня 2025 року, чого судом першої інстанції враховано не було. Таким чином, із ОСОБА_1 на користьТОВ «Іннова Нова» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором за основною сумою боргу (тілом кредиту) в розмірі 13 000,00 грн, оскільки в матеріалах справи не має даних, що відповідач основний борг погасив, а також він сам наявність такого боргу визнає. Також колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення заборгованості за комісією виходячи з наступного. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. На підставі частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом. Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022року у справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021року у справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021року у справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021року у справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20). Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». У справі, що розглядається, в пункті 2.7 договору про надання грошових коштів у кредит №8283370525 від 23.05.2025, передбачено сплату позичальником комісії за надання кредиту в розмірі 15% від суми наданого кредиту, яка нараховується на суму виданого за цим Договором кредиту у день надання кредиту. Отже, пункт 2.7 укладеного між сторонами договору не містить зазначення переліку банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з наданням кредиту. Оскільки надання кредиту це обов`язок кредитодавця за кредитним договором, то така дія як надання кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь кредитодавця. Колегія суддів звертає увагу, що комісія за надання кредиту в розмірі 15% від суми наданого кредиту є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику. Крім того, позивачем у договорі не зазначено, які послуги надаюся за комісію пов`язану з наданням кредиту. За таких обставин положення договору про надання грошових коштів у кредит №8283370525 від 23.05.2025 про сплату позичальником на користь товариства комісії за надання кредитує нікчемними, а позовна вимога про стягнення комісії в розмірі 1 950,00 грн є необґрунтованою. Отже, суд першої інстанції, розглядаючи спір, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та внаслідок неправильного застосування норм матеріального права дійшов помилкового висновку в частині розміру заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Таким чином, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, призвело до ухвалення у справі незаконного рішення, а тому останнє підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про часткове задоволення позову з вищевказаних підстав (п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України). Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню із ухваленням нового про часткове задоволення позову, пропорційно до задоволених позовних вимог (35%) із відповідача на користь позивача підлягає стягненню 847,84 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви. У зв`язку із звільненням відповідача від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, з позивача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру відмовлених вимог (65%) в сумі 2361,84 грн. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Осадчук Тетяна Сергіївна, задовольнити частково. Рішення Звягельського районного суду Житомирської області від 26 січня 2026 року скасувати та постановити нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Нова» (код ЄДРПОУ 3436504834, місцезнаходження: вул. Верхній Вал, буд. 10, поверх 2, офіс 5, м. Київ, 04071) суму заборгованості за договором про надання грошових коштів у кредит №8283370525 від 23.05.2025 в сумі 13 000,00 грн, а також судовий збір в розмірі 847,84 грн. У задоволенні решти вимог відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Нова» на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2 361,84 грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді