Постанова ККС ВС № 317/1113/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2026 року м. Київ справа № 317/1113/24 провадження № 51-4450 км 25 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , у режимі відеоконференції: захисника ОСОБА_6 , засудженого ОСОБА_7 розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 14 лютого 2025 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 17 вересня 2025 року стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактично мешкає: АДРЕСА_3 ), засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Запорізький районний суд Запорізької області вироком від 14 лютого 2025 року, залишеним без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 17 вересня 2025 року, засудив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. За змістом судових рішень ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин. ОСОБА_7 , перебуваючи 19 листопада 2023 року в період часу з 21:30 до 22:00у будинку АДРЕСА_1 , на ґрунті виниклих особистих неприязних відносин в ході сварки з ОСОБА_8 , з якою перебував у цивільному шлюбі, наніс їй не менше трьох ударів відкритою долонею та кулаком правої руки в обличчя, потім обома руками штовхнув останню, внаслідок чого та впала горілиць з висоти власного зросту на підлогу й ударилась потилицею, отримавши тілесні ушкодження у вигляді внутрішньочерепної травми. Після цього ОСОБА_7 , не вчинивши дій для надання потерпілій кваліфікованої медичної допомоги, хоча мав можливість і повинен був це зробити, поклав непритомну ОСОБА_8 до господарського візка, відвіз її до пустиря між будинками АДРЕСА_4 та скинув потерпілу до закинутого колодязя, внаслідок чого вона отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої тупої травми тулуба. Від отриманих травм ОСОБА_8 померла в цьому колодязі. В результаті неправомірних дій ОСОБА_7 потерпіла отримала комплекс тяжких тілесних ушкоджень, який не підлягає штучному поділу за ступенем тяжкості окремих ушкоджень та їх груп, і знаходиться у прямому причинному зв`язку з її смертю, що настала від поєднаної тупої травми голови й тулуба з крововиливами під оболонки та у речовини головного мозку, множинними переломами ребер, розривами пристінкової плеври та тканини легень, переломом 10-го грудного хребця, крововиливами над-, під оболонки та у речовину спинного мозку, що викликало шок. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , не погоджуючись із судовими рішеннями через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить їх скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги захисник мотивує, зокрема, тим, що: - його підзахисний не мав умислу на спричинення ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, які би призвели до її смерті; - було порушено право ОСОБА_7 на захист на стадії досудового розслідування через те, що він свідчив проти себе та брав участь у слідчих діях, бувши підозрюваним за ст. 119 КК, після чого прокурор протиправно змінив правову кваліфікацію на ч. 2 ст. 121 цього Кодексу; - суд першої інстанції не зважив на те, що під час слідчого експерименту ОСОБА_7 зізнався, що скинув тіло потерпілої у колодязь, за порадою працівників поліції; при призначенні покарання безпідставно не врахував обставиною, яка його пом`якшує, перебування на утриманні малолітньої дитини; - суд апеляційної інстанції залишив поза увагою допущені порушення та необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції. Від прокурора Запорізької окружної прокуратури надійшли заперечення, в яких він із наведенням відповідних мотивів просить касаційну скаргу захисника залишити без задоволення , а оскаржувані судові рішення - без зміни. Позиції учасників судового провадження Захисник і засуджений підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника, просив залишити судові рішення стосовно ОСОБА_7 без зміни. Мотиви Суду Положеннями ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу;переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Відповідно до приписів ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону, суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що є посилання в касаційній скарзі захисника, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами. Інші, викладені в касаційній скарзі доводи захисника про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що, на його думку, призвело до безпідставного засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК, Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального й кримінального процесуального законів з огляду на таке. Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Відповідно до ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їхню оцінку за критеріями, визначеними у зазначеній статті, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження. Оцінка доказів здійснюється судом за критеріями належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Так, свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, правильність кваліфікації його дій за цією нормою кримінального закону суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, врахувавши, зокрема: - показання: - обвинуваченого, який, фактично не визнавши своєї провини, повідомив про обставини сварки з потерпілою, під час якої вдарив її долонею по обличчю, дружина впала на підлогу, вдарилась головою та втратила свідомість. Він оглянув її, намагався провести певні реанімаційні заходи, які не дали результату, подумав, що вона померла. Не бажаючи, щоб труп матері побачив їхній син, поклав ОСОБА_8 у візок, накрив ковдрою, відвіз до покинутого будинку та залишив біля захаращеного колодязя. Пізніше він повернувся на це місце, однак тіло дружини знайшов уже в колодязі. Про те, що сталося, він розповів сусідці, яка працює в лікарні, а вона порадила звернутися до поліції. Під час слідчого експерименту він обмовив себе, сказавши за порадою працівників поліції, що скинув тіло дружини в колодязь; - потерпілої ОСОБА_9 - матері загиблої, яка повідомила, що від ОСОБА_7 дізналася про обставини загибелі доньки, події, які цьому передували, просила суворого покарання для обвинуваченого; - свідка ОСОБА_10 - заступника начальника СКП ВП № 6 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області - про те, що 22 листопада 2023 року від ОСОБА_7 надійшла заява про зникнення після сварки його дружини. Працівники поліції виїхали на місце події, провели першочергові розшукові заходи, які результатів не дали. За тиждень ОСОБА_7 зателефонував, попросив приїхати. При зустрічі він повідомив про вбивство дружини, подробиці події та приховання трупа; - свідка ОСОБА_11 - неповнолітнього сина обвинуваченого - про тривалу сварку батьків увечері перед зникненням матері та повідомлення батька зранку, що мати кудись пішла й не повернулася; - свідка ОСОБА_12 - матері обвинуваченого - про стосунки сина з цивільною дружиною та про те, що через кілька днів після зникнення ОСОБА_8 вона повідомила про це соціальних працівників сільради. Про події дізналася від сина; - свідка ОСОБА_13 - сусідки обвинуваченого, якій ОСОБА_7 розповів про конфлікт із дружиною, під час якого він штовхнув її, вона впала, вдарилася головою та втратила свідомість, після чого він вивіз потерпілу до покинутого будинку та поклав біля колодязя. Вона порадила звернутися до поліції. Її залучали в якості понятої під час проведення слідчого експерименту з ОСОБА_7 , зауважень в ході цієї слідчої дії вона не висловлювала; - відомості, які містяться у: - протоколі огляду місця події від 28 листопада 2023 року - відкритої ділянки місцевості між домоволодіннями АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 з занедбаним колодязем, в якому було виявлено труп ОСОБА_8 ; - протоколі від 01 грудня 2023 року (з відеозаписом) проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 , який у присутності захисника розповів про обставини вчиненого кримінального правопорушення та на місці, за допомогою манекену і статистів, відтворив їх, показавши, в тому числі, як скинув тіло ОСОБА_8 до колодязя; - висновках експертів № 8113 від 20 грудня 2023 року, № 2414/к від 08 січня 2024 року (у вироку помилково вказано № 2412/к) та № 61 від 16 лютого 2024 року за результатами судових експертиз - медичної та комплексної комісійної, відповідно до яких: - смерть ОСОБА_8 настала від поєднаної тупої травми голови та тулуба з крововиливами під оболонки та у речовину головного мозку, множинними переломами ребер, розривами пристінкової плеври та тканини легень, переломом 10 грудного хребця, крововиливами над-, під оболонки та у речовину спинного мозку, що викликало шок; - ці тілесні ушкодження розмежуванню за ступенем тяжкості як кожне окремо не підлягають, могли бути спричинені за обставин та за механізмом, указаними ОСОБА_7 під час слідчого експерименту; - не встановлено на тілі ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, які могли утворитися внаслідок проведення реанімаційних заходів; - весь комплекс установлених у ОСОБА_8 тілесних ушкоджень спричинений у відносно короткий термін до настання смерті, одне за одним, всі мають ознаки прижиттєвості, за критерієм небезпеки для життя мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, є складовими в настанні її смерті; - зазначені висновки підтвердили у судовому засіданні експерти ОСОБА_14 та ОСОБА_15 ; - висновку експерта № 448 від 25 грудня 2023 року за результатами судово-психіатричної експертизи, відповідно до якого ОСОБА_7 у період вчинення злочину та на час проведення дослідження міг та може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, примусових заходів медичного характеру не потребує. Отже, дослідивши та проаналізувавши зібрані у справі докази, суд першої інстанції встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, й, ухвалюючи вирок, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_7 вчинив інкриміноване йому суспільно небезпечне діяння та його винуватість доведена поза розумним сумнівом. Заразом суд першої інстанції критично оцінив показання обвинуваченого під час судового розгляду щодо обставин події, визнавши їх такими, що надані з метою уникнення кримінальної відповідальності, й зазначив, що вони повністю спростовуються встановленими під час судового розгляду фактичними обставинами та зібраними у справі доказами. Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Відповідно до частин 1, 2 статті 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Як установлено з матеріалів кримінального провадження та технічних носіїв звукозапису судових засідань, під час судового розгляду в суді першої інстанції учасникам судового провадження, в тому числі й стороні захисту, було забезпечено право на відстоювання своєї позиції. Зокрема, суд розглянув клопотання сторони захисту про проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого та, з`ясувавши позицію учасників судового провадження, відмовив у його задоволенні, оскільки захисником не було наведено обґрунтованих підстав для повторного проведення такої слідчої дії. Водночас суд задовольнив клопотання захисника про допит експертів та безпосередньо заслухав їхні пояснення, чим забезпечив право сторони захисту на реалізацію їхніх прав. Судовий розгляд проведено з дотриманням вимог статті 337 КПК, в межах пред`явленого обвинувачення, та діям ОСОБА_7 дано правильну юридичну оцінку. Висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого саме ч. 2 ст. 121 КК, належним чином обґрунтовані та вмотивовані, а його вирок містить формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, в ньому викладені дані про спосіб і мотив вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, наведені докази на підтвердження встановлених судом обставин, тобто вирок відповідає вимогам статей 368, 370, 373, 374 КПК. На думку колегії суддів, суд першої інстанції дотримався вимог ст. 22, ч. 1 ст. 337 КПК щодо змагальності сторін, рівності прав на збирання та подання доказів і судового розгляду в межах пред`явленого обвинувачення. Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, суд першої інстанції, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, обставину, яка обтяжує покарання - вчинення злочину стосовно особи, з якою винний перебував у близьких стосунках, дані про його особу, зокрема те, що він раніше не притягався до кримінальної відповідальності, офіційно працевлаштований, позитивно характеризується за місцем робити, умовно позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні неповнолітню дитину, тобто дотримався вимог статей 50, 65-67 КК. Водночас, ураховуючи, що ОСОБА_7 під час судового розгляду фактично не визнав свою провину у вчиненому та намагався перекласти відповідальність за те, що відбулось, на ОСОБА_8 , виключив обставину, яка пом`якшує покарання - щире каяття, як про це було зазначено в обвинувальному акті. Згідно з приписами ст. 418, ч. 2 ст. 419 КПК судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи. Так, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , доводи якої фактично є аналогічними до доводів, викладених у його касаційній скарзі, з дотриманням вимог 404, 405, 407, 412-414 КПК проаналізував їх, дав на них відповіді, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, досліджених місцевим судом і врахованих при доведенні винуватості ОСОБА_7 ,не встановив порушень КПК та не знайшов підстав для зміни вироку, як просив захисник. Також апеляційний суд перевірив доводи захисника в частині призначення покарання, неврахування пом`якшуючих обставин та з огляду на тяжкість злочину, характер і спосіб дій ОСОБА_7 , наслідки у вигляді смерті, визнав призначене обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, що є наближеним до мінімального, визначеного санкцією ч. 2 ст. 121 КК, справедливим. Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала відповідає вимогам статей 370, 419 КПК. Доводи про порушення права на захист Захисник у касаційній скарзі покликається на порушення права ОСОБА_7 на захист через зміну кваліфікації на досудовому розслідуванні та надання показань під час слідчого експерименту за порадою працівників поліції. За приписами статті 279 КПК у випадку виникнення підстав для повідомлення про нову підозру або зміну раніше повідомленої підозри слідчий, прокурор зобов`язаний виконати дії, передбачені статтею 278 цього Кодексу. Тобто, у разі встановлення нових фактичних обставин або виникнення потреби в зміні правової кваліфікації, слідчий або прокурор зобов`язані здійснити зміну повідомлення про підозру, що і відбулось у цьому кримінальному провадженні. Як убачається з матеріалів кримінального провадження: - дії ОСОБА_7 були перекваліфіковані зі ст. 119 на ч. 2 ст. 121 КК 21 лютого 2024 року - після отримання результатів комплексної комісійної медичної експертизи № 61 від 16 лютого 2024 року; - 23 лютого 2024 року стороні захисту було повідомлено про закінчення досудового розслідування та надано доступ до матеріалів слідства; - 26 лютого 2024 року обвинувальний акт стосовно ОСОБА_7 надійшов до суду для розгляду; - вирок у даному провадженні ухвалено 14 лютого 2025 року; - сторона захисту мала достатньо часу (майже рік) та можливостей для реалізації своїх повноважень, представлення та обґрунтування своєї захисної позиції. Крім того, під час слідчого експерименту за участю підозрюваного ні він, ні його захисник не заявляли про те, що надані ОСОБА_7 показання не відповідають дійсності, змінені за вказівкою або під примусом працівників поліції, підписали протокол слідчої дії без зауважень. Також суди не встановили, що ОСОБА_7 обмовив себе під час досудового розслідування. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що захист ОСОБА_7 здійснювався ефективно, положень статей 20, 22 КПК було дотримано. Відтак доводи про порушення права ОСОБА_7 на захист є неспроможними. Доводи про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 . У касаційній скарзі захисник стверджує про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 через відсутність у нього умислу на спричинення ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала її смерть. З погляду захисника, дії його підзахисного мають бути кваліфіковані за ст. 119 КК. Так, кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК настає за умисне спричинення тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. Умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров`я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв`язком між указаним діянням та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання. За змістом ст. 24 КК наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання. Питання про умисел вирішується, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Про намір на позбавлення життя свідчить умисне спричинення ушкоджень в життєво важливі органи потерпілого, в результаті чого настає його смерть. Спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинених діянь. Натомість вбивство з необережності (ст. 119 КК) має місце лише при необережній формі вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння. Розмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ст. 121 КК) і вбивства через необережність (ст. 119 КК) здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною сторонами цих злочинів. Окрім того, при визначенні вини при вбивстві, враховуються, зокрема, способи вчинення діяння, локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, які є тяжкими, в тому числі й небезпечними для життя в момент заподіяння, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до них. З приводу зазначеного Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію (постанови від 25 жовтня 2018 року у справі № 741/1180/16, від 24 квітня 2019 року у справі № 712/14455/16-к, від 15 серпня 2019 року у справі № 750/3256/17). Суди, виходячи з сукупності всіх обставин справи, встановили, що ОСОБА_7 : - під час раптового конфлікту з ОСОБА_8 умисно вдарив її рукою в обличчя, потім штовхнув, від чого вона впала на бетонну підлогу та вдарилася потилицею, отримавши тяжку травму голови; - не вчинив жодних дій, направлених на надання ОСОБА_8 кваліфікованої медичної допомоги, хоча мав таку можливість; - свідомо вивіз непритомну ОСОБА_8 з будинку та скинув її до покинутого колодязя, від чого вона отримала численні тяжкі ушкодження тулуба; - до смерті потерпілої призвів комплекс тяжких тілесних ушкоджень голови та тулуба. Відтак доводи касаційної скарги щодо необхідності кваліфікації дій ОСОБА_7 за ст. 119 КК Суд уважає безпідставними. Колегія суддів погоджується з викладеними у судових рішеннях висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які зроблені з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу, уважає їх достатньо обґрунтованими та переконливими. Водночас доводи захисника про неврахування в якості обставини, яка пом`якшує покарання - перебування на утриманні ОСОБА_7 неповнолітньої дитини, є неспроможними з огляду на те, що ця обставина була врахована судом, як убачається з вироку, при призначенні покарання. Беззаперечних доводів, які би ставили під сумнів законність судових рішень, умотивованість їхніх висновків щодо наявності в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, та порушення права останнього на захист захисник у касаційній скарзі не навів. Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити судам ухвалити/постановити законні та обґрунтовані судові рішення, чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, Судом не встановлено. Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд постановив: касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 14 лютого 2025 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 17 вересня 2025 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни. Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3