LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4876908/2190/25

від 10.06.2026 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу Фермерського господарства «СОБОЛЬ 1» на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.09.2025 у справі № 908/2190/25 залишити без задоволення.

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.06.2026 року м.Дніпро Справа № 908/2190/25 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чус О.В. доповідач, судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О. при секретарі судового засідання Солодовій І.М. Представники сторін не з`явилися, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства «СОБОЛЬ 1» на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.09.2025 (повний текст рішення складено та підписано 10.10.2025, суддя Давиденко І.В.) у справі № 908/2190/25 за позовом Фермерського господарства «СОБОЛЬ 1» (69089, м. Запоріжжя, вул. Дубовця, буд. 9, ідентифікаційний код 30868303) до відповідача: Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області (70413, Запорізька обл., Запорізький р-н, село Широке, вул. Центральна, буд. 1, ідентифікаційний код 26013402) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Виконавчий комітет Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області (70413, Запорізька обл., Запорізький р-н, село Широке, вул. Радянська, буд. 1, ідентифікаційний код 04352865) про визнання права постійного користування земельною ділянкою, ВСТАНОВИВ: До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вх. №2383/08-07/25 від 17.07.2025) Фермерського господарства "СОБОЛЬ 1" до Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області про: - визнання за Фермерським господарством "СОБОЛЬ 1" права постійного користування земельною ділянкою площею 5,0094 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0225, для ведення фермерського господарства; - визнання за Фермерським господарством "СОБОЛЬ 1" права постійного користування земельною ділянкою площею 1,5454 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0224, для ведення фермерського господарства; - визнання за Фермерським господарством "СОБОЛЬ 1" права постійного користування земельною ділянкою площею 1,5453 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0223, для ведення фермерського господарства. Позов обґрунтовано приписами ст. ст. 141, 186 Земельного кодексу України, Законом України «Про землеустрій» та мотивовано неможливістю здійснити реєстрацію права постійного користування земельних ділянок в позасудовому порядку через відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.09.2025 в позові відмовлено повністю. Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що право постійного користування земельними ділянками, набуте в установленому законодавством порядку до 1 січня 2002 року, після набрання чинності статтею 92 ЗК України не скасовується та не обмежується. Судом першої інстанції встановлено, що у відповідності до законодавства України постійним користувачем земельної ділянки загальною площею 8,1 га, яка була поділена на ділянки 1) площею 5,0094 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0225 (категорія земель: землі сільськогосподарського призначення; вид цільового призначення земельної ділянки: 01.02. Для ведення фермерського господарства); 2) площею 1,5454 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0224 (категорія земель: землі сільськогосподарського призначення; вид цільового призначення земельної ділянки: 01.02. Для ведення фермерського господарства); 3) площею 1,5453 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0223 (категорія земель: землі сільськогосподарського призначення; вид цільового призначення земельної ділянки: 01.02. Для ведення фермерського господарства), в межах згідно з планом, розташованою на території Широківської сільської ради, право користування на яку оформлено Державним актом на право постійного користування землею ЗП07-500611 від 30.05.1994, на сьогодні є Фермерське господарство "СОБОЛЬ-1". Враховуючи ст. 5 ГПК України, п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України та абз. 2 ч. 2 ст. 20 ГК України, ст. 396 ЦК України, ч. 1 ст. 392 ЦК України, статтю 152 ЗК України, місцевий господарський суд зазначив, що позивачем не надано доказів порушення його права. Суд першої інстанції зауважив, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження відмови відповідача у визнанні права постійного користування за Фермерським господарством СОБОЛЬ 1 земельною ділянкою площею 5,0094 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0225, для ведення фермерського господарства; земельною ділянкою площею 1,5454 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0224, для ведення фермерського господарства; земельною ділянкою площею 1,5453 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0223, для ведення фермерського господарства. Також не надано позивачем і доказів звернення до відповідача до Широківської сільської ради для реєстрації наведених земельних ділянок за ФГ «СОБОЛЬ 1». Враховуючи, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено порушення чи невизнання його права користування земельними ділянками місцевий господарський суд відмовив ФГ «СОБОЛЬ 1» у позові через необґрунтованість. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, керівник Фермерського господарства «СОБОЛЬ 1», звернувся через підсистему «Електронний суд» до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки з оскаржуваним рішенням позивач ознайомився 15.10.2025; скасувати рішення суду від 22.09.2025; ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини, що мають значення для справи, неповно дослідив та неналежно оцінив наявні докази, а також неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до помилкового висновку про відсутність порушеного права позивача. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції послався на те, що позивач не надав доказів порушення його права, оскільки в матеріалах справи відсутні докази відмови відповідача у визнанні права постійного користування за ФГ «СОБОЛЬ 1» земельними ділянками площею 5,0094 га з кадастровим номером 2322184600:02:002:0225, площею 1,5454 га з кадастровим номером 2322184600:02:002:0224 та площею 1,5453 га з кадастровим номером 2322184600:02:002:0223, усі - для ведення фермерського господарства. Також суд зазначив, що позивач не подав доказів звернення до Широківської сільської ради з метою реєстрації цих земельних ділянок за господарством. При цьому суд наголосив, що право на судовий захист надається лише в разі реального порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи інтересів, і суд розглядає справи, де існує дійсна необхідність захисту, а не формальне звернення без належного обгрунтування. Отже, підставою для відмови стала необґрунтованість позову через відсутність підтвердженого порушення. Проте апелянт зазначає, що у позовній заяві зазначалося, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер засновник ФГ «СОБОЛЬ 1» - ОСОБА_1 . Спадкоємцем став його син - ОСОБА_2 , який у встановлений законом строк звернувся до державного нотаріуса Запорізької районної державної нотаріальної контори Кравцової Л.І. із заявою про прийняття спадщини. Нотаріус, відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій, встановив наявність, склад і місцезнаходження спадкового майна, зокрема земельної ділянки площею 8,1000 га, яка фактично складалася з трьох окремих ділянок. У подальшому нотаріус 18 грудня 2024 року видав відмову (вих. № 1629/02-31) у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку площею 8,1000 га для ведення фермерського господарства, а 25 лютого 2025 року - свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 163 у спадковій справі № 225/2024, на майнові права засновника (члена) ФГ «СОБОЛЬ 1» (код ЄДРПОУ 30868303). При цьому поділ земельної ділянки на три окремі ділянки відбувся ще за життя ОСОБА_1 , і саме щодо цих трьох ділянок позивач просив визнати право постійного користування. Таким чином, державний нотаріус, який одночасно є державним реєстратором речових прав на нерухоме майно згідно із статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вже відмовив спадкоємцю ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної та реєстраційної дії щодо земельної ділянки площею 8,1000 га саме через відсутність державної реєстрації цієї ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Для такої відмови нотаріусу було достатньо лише інформації про відсутність зареєстрованого речового права, навіть без з`ясування належності суб`єкта права. Крім того, видавши свідоцтво про право на спадщину на майнові права засновника фермерського господарства, нотаріус не провів державної реєстрації самих земельних ділянок за господарством, хоча саме це є предметом позову. Апелянт звертає увагу, що висновки Верховного Суду щодо збереження права постійного користування земельними ділянками за фермерськими господарствами не є нормативно-правовим актом, яким зобов`язані керуватися державні реєстратори, зокрема нотаріуси. Жоден нормативно-правовий акт, який регулює діяльність державних реєстраторів, не містить припису, що відсилає до судової практики з питань збереження права постійного користування, якщо таке право було набуте за раніше чинним законодавством. Унаслідок цього, керуючись Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком державної реєстрації речових прав, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, ні позивач, ні навіть спадкоємець не є належними суб`єктами для звернення до державного реєстратора з метою внесення відомостей про ці земельні ділянки до Державного реєстру речових прав, тобто вони не є належними заявниками в силу прямих законодавчих приписів. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише в межах і спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Закони України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Земельний кодекс України визначають повноваження сільської ради у сфері регулювання земельних відносин, однак жоден із цих актів не надає відповідачеві права визнавати право постійного користування земельними ділянками, тобто не наділяє його дискреційними повноваженнями визнавати чи не визнавати таке право. Третя особа виконавчий комітет також не має таких повноважень, оскільки лише реєструє права та офіційно їх посвідчує. Відповідач є власником і розпорядником земель, які не передані у власність або користування, проте спірні земельні ділянки вже були надані в користування раніше, що виключає можливість для сільської ради приймати будь-які рішення щодо їх розпорядження. Такий спосіб захисту, як визнання права, належить виключно до компетенції суду. Законний інтерес позивача полягає в тому, що він, як юридична особа, зобов`язаний дотримуватися вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і намагається добровільно їх виконати. Однак чинне законодавство у сфері земельних відносин не надає відповідачеві, який є власником спірних земельних ділянок, повноважень задовольнити цей інтерес у позасудовому порядку, а отже, саме відповідач створює перешкоди для реалізації позивачем законного інтересу. Жодного іншого належного відповідача в цих правовідносинах не існує. При цьому відповідач не надав суду жодного відзиву чи пояснень і не висловив своєї правової позиції, що, на думку апелянта, підтверджує наявність порушення охоронюваного законом інтересу позивача. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.11.2025 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 908/2190/25. Доручено Господарському суду Запорізької області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 908/2190/25. 17.11.2025 матеріали даної справи надійшли до ЦАГС. Ухвалою суду від 21.11.2025 апеляційну скаргу Фермерського господарства «СОБОЛЬ 1» на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.09.2025 у справі № 908/2190/25 - залишено без руху. Рекомендовано скаржнику усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору, на належні реквізити - надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків. Роз`яснено скаржнику, що в разі невиконання зазначеної ухвали суду в строк, визначений п.2 її резолютивної частини, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту. 02.12.2025 від скаржника до ЦАГС надійшла заява про усунення недоліків, якою долучено до матеріалів апеляційної скарги докази сплати судового збору у розмірі 10900.80 грн, відповідно до платіжної інструкції № 3 від 01.12.2025. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2025, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства «СОБОЛЬ 1» на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.09.2025 у справі № 908/2190/25 та призначено її розгляд у судовому засіданні на 08.04.2026 о 10 год. 40 хв. У зв`язку з перебуванням головуючого судді, доповідача Чус О.В. у відпустці, розгляд апеляційної скарги у справі №908/2190/25, призначений на 08 квітня 2026 року не відбувся. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.03.2026 розгляд апеляційної скарги Фермерського господарства «СОБОЛЬ 1» на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.09.2025 у справі № 908/2190/25 призначено у судовому засіданні на 10.06.2026 о 10:40 год. Відповідач та третя особа не скористалися правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України. 10.06.2026 позивач, відповідач та третя особа наданим процесуальним правом не скористались та не забезпечили явку в судове засідання повноважних представників. Про день і час розгляду справи всі учасники провадження у справі повідомлені належним чином, відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України. Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін. У судовому засіданні 10.06.2026 проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) по справі. Встановлені судом першої інстанції та перевірені апеляційним господарським судом обставини справи. На підставі рішення десятої сесії Запорізької районної ради народних депутатів Запорізького району Запорізької області від 19.03.1992 р. № 4 ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 8,1 га на території Лукашівської сільської ради для ведення фермерського господарства, а також видано Державний акт на право постійного користування землею серії ЗП 07-500611 від 30.05.1994 р., зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 533. 16.04.1992 ОСОБА_1 було створене селянське (фермерське) господарство «СОБОЛЬ» (ЄДРПОУ: 30868303), дата запису: 03.06.2008, номер запису: 10851200000000944. Відповідно до пункту 4.1. статуту Фермерського господарства «Соболь 1» за 2015 рік (дата державної реєстрації змін до установчих документів 02.09.2015 номер запису 10851050003000944), «господарство створене для виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації з метою отримання прибутку, з використанням земельної ділянки розташованої на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, загальним розміром 8,1 га, наданої у постійне користування гр. ОСОБА_1 , на підставі рішення Запорізької ради народних депутатів за № 4 від 19 березня 1992 року, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ЗП 07-500611 від 30 травня 1994 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 533». 15.12.2019 земельна ділянка площею 8,1 га зареєстрована у Державному земельному кадастрі із визначенням їй кадастрового номера 2322184600:02:002:5005. 05.05.2020 речове право щодо вищезазначеної земельної ділянки зареєстровано державним реєстратором речових прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що 07.05.2020 видано відповідний Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (індексний номер витягу: 208406470) На підставі рішення Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 04.07.2023 № 18 було здійснено поділ вищезазначеної земельної ділянки на окремі 3 (три) земельні ділянки, а саме: 1) площею 5,0094 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0225 (категорія земель: землі сільськогосподарського призначення; вид цільового призначення земельної ділянки: 01.02. Для ведення фермерського господарства); 2) площею 1,5454 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0224 (категорія земель: землі сільськогосподарського призначення; вид цільового призначення земельної ділянки: 01.02. Для ведення фермерського господарства); 3) площею 1,5453 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0223 (категорія земель: землі сільськогосподарського призначення; вид цільового призначення земельної ділянки: 01.02. Для ведення фермерського господарства). 26.12.2023 року вищезазначені земельні ділянки зареєстровані у Державному земельному кадастрі, про що свідчать Витяги з Державного земельного кадастру про земельні ділянки, а саме: 1) Номер витягу НВ 2600744212023. Дата формування: 26.12.2023. Строк дії: безстроковий. 2) Номер витягу НВ 2600744222023. Дата формування: 26.12.2023. Строк дії: безстроковий. 3) Номер витягу НВ 2600744202023. Дата формування: 26.12.2023. Строк дії: безстроковий. В зв`язку зі смертю засновника ФГ «Соболь» ОСОБА_1 12.06.2024, права, щодо 3-х сформованих земельних ділянок, не були зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 25.02.2025 року державним нотаріусом Запорізької районної державної нотаріальної контори Кравцовою Л.І. спадкоємцю ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом (зареєстровано в реєстрі за № 163, спадкова справа № 225/2024). Згідно вищезазначеного свідоцтва про право на спадщину за законом, «спадщина, на яку видано свідоцтво складається з: майнових прав засновника (члена) ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА «СОБОЛЬ 1», (ідентифікаційний код юридичної особи: 30868303, місцезнаходження: Запорізька область, Запорізький район, село Лукашеве, вулиця Жовтнева, будинок 51), та яка належала спадкодавцю, що підтверджується статутом, затвердженим 14 липня 2015 року, та відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до нього». Протоколом ФГ «СОБОЛЬ 1» № 01/2025 від 11.03.2025 закріплено прийняті рішення зокрема про прийняття ОСОБА_2 до складу ФГ «СОБОЛЬ 1», призначення ОСОБА_2 Головою фермерського господарства «СОБОЛЬ 1». Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 18.12.2024 вих. № 1629/02-31 державним нотаріусом Запорізької районної державної нотаріальної контори Кравцовою Л.І. відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку площею 8,1000 га (для ведення фермерського господарства), з підстав відсутності документів на підтвердження реєстрації права власності на земельну ділянку. Позивач вказує, що питання щодо права користування 3 (трьома) земельними ділянками, які утворилися внаслідок поділу земельної ділянки загальною площею 8,1000 га, наданої померлому засновнику ОСОБА_1 у постійне користування (Державний акт на право постійного користування землею серії ЗП 07-500611 від 30.05.1994 р.), не вдалось вирішити у позасудовому порядку, в зв`язку з положеннями діючих нормативно правових актів, які регулюють питання посвідчення землекористування. Також позивач зазначив, що Виконавчий комітет Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області, визначений в якості третьої особи, в зв`язку з тим що державні реєстратори речових прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Широківської сільської ради, наділені повноваженнями з питань реєстрації прав на земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що може стати наслідком виконання ними відповідного рішення суду за результатами розгляду даного позову. Відсутність можливості врегулювати питання реєстрації за ФГ «СОБОЛЬ 1» земельних ділянок після поділу стала підставою для звернення з даним позовом. За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення. Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4). Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного. За положеннями частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються: Земельним Кодексом України у відповідних редакціях (1990 року та 2001 року), Законом України "Про селянське (фермерське) господарство", Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України. Частиною 1 статті 23 та статтею 47 Земельного кодексу України 1990 року було встановлено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів; землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей. Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. Рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії (частини 1, 2 статті 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача)). Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство " (у редакції, чинній на дату створення позивача) у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім`ї, посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для ведення селянського (фермерського) господарства і заняття підсобними промислами. Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. Володіння, користування та розпорядження майном здійснювалося членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю, згідно статті 17 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача). Як вбачається з матеріалів справи, з метою використання спірної земельної ділянки (державний акт на право постійного користування землею від 30.05.1994 ЗП 07№ 500611) за цільовим призначенням ведення фермерського господарства - зазначена земельна ділянка була передана громадянином України ОСОБА_1 до створеного ФГ "СОБОЛЬ 1", що підтверджується відповідними статутними документами ФГ "СОБОЛЬ 1". Суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідно до законодавства, яке діяло на час створення позивача, необхідною умовою набуття останнім статусу юридичної особи було отримання у користування земельної ділянки, голова фермерського господарства з метою набуття та реалізацією фермерським господарством своїх прав, в тому числі, прав на користування земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності відповідно до законодавства, здійснив дії щодо отримання у користування фермерським господарством земельної ділянки та оформлення прав на неї. Тобто, у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна землекористувача і обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації, а тому сторонами у спірних правовідносинах мають бути юридичні особи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.20018 р. у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18). Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц зазначається, що фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Аналогічні тези містяться також в постановах від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 628/778/18, від 02.10.2019 у справі № 922/538/19 та інших. При вирішені даного спору місцевий господарський суд правомірно врахував правову позицію щодо можливості переходу обов`язків власника чи землекористувача земельної ділянки до селянського (фермерського) господарства від громадянина, якому вона надавалась на підставі державного акту на право приватної власності чи користування землею. Засновник юридичної особи та сама юридична особа, тісно пов`язані між собою тим, що є зв`язок між правосуб`єктністю, як фізичної особи та її, як засновника юридичної особи (див., наприклад, рішення у справах "Фурман проти Росії" (Furman v. Russia), заява № 5945/04, п. 19, від 5 квітня 2007 року, "Ґраберска проти Колишньої Югославської Республіки Македонія" (Graberska v. "the former Yugoslav Republic of Macedonia"), заява № 6924/03, п. 41, від 14 червня 2007 року, та "Гумбатов проти Азербайджану" (Humbatov v. Azerbaijan), заява № 13652/06, п. 21, від 3 грудня 2009 року). Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що зі смертю ОСОБА_1 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно державного акту на право постійного користування землею ЗП 07 №50061 від 30.05.1994, таке право не є таким що припинилось. Зазначене випливає з того, що з моменту передачі земельної ділянки до створеного фермером фермерського господарства, як юридичної особи, відбулась заміна землекористувача у відносинах, щодо яких виник спір, а саме, фізична особа - фермер вибув зі спірних правовідносин землекористування, натомість його місце у спірних правовідносин землекористування в силу наведених вище вимог Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" зайняло створене фермерське господарство, як землекористувач. Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України від 2001 р. встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. Разом з цим, Конституційний Суд України Рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18). Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 Земельного кодексу України від 2001 р. не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення осіб (Постанова Кабінету Міністрів від 02.04.2002 № 449 (чинна до 23.07.2013). Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні. Встановлене частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України 2001 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 року № 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" було встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні лише у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб. За нормами статей 92, 125 Земельного кодексу України станом 2001 року, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством України. Отже, як вбачається із вищезазначеного, на сьогоднішній день законодавством встановлено вичерпний перелік суб`єктів, які можуть набувати у постійне користування земельні ділянки. Водночас, статтею 141 Земельного кодексу України визначено підстави припинення права користування земельною ділянкою, проте в даній статті не передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою припиняється у зв`язку зі смертю особи - землекористувача. Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18, підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника, як смерть громадянина - засновника селянського фермерського господарства відсутня. Адже правове становище селянського (фермерського) господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства. У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку. Отже, право постійного користування земельними ділянками, набуте в установленому законодавством порядку до 1 січня 2002 року, після набрання чинності статтею 92 Земельного кодексу України не скасовується та не обмежується. Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що у відповідності до законодавства України постійним користувачем земельної ділянки загальною площею 8,1 га, яка була поділена на ділянки 1) площею 5,0094 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0225 (категорія земель: землі сільськогосподарського призначення; вид цільового призначення земельної ділянки: 01.02. Для ведення фермерського господарства); 2) площею 1,5454 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0224 (категорія земель: землі сільськогосподарського призначення; вид цільового призначення земельної ділянки: 01.02. Для ведення фермерського господарства); 3) площею 1,5453 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0223 (категорія земель: землі сільськогосподарського призначення; вид цільового призначення земельної ділянки: 01.02. Для ведення фермерського господарства), в межах згідно з планом, розташованою на території Широківської сільської ради, право користування на яку оформлено Державним актом на право постійного користування землею ЗП07-500611 від 30.05.1994, на сьогодні є Фермерське господарство "СОБОЛЬ-1". Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України). Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права. Разом із тим у статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому ГПК України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. З огляду на положення статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. За змістом частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту. За приписами пункту 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацу 2 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання наявності чи відсутності права. Стаття 396 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу. Відповідно ж до частини 1 статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Згідно із частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю. Частиною 3 цієї статті встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання прав. Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У статті 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що позивачем не надано доказів порушення його права. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження відмови відповідача у визнанні права постійного користування за Фермерським господарством СОБОЛЬ 1 земельною ділянкою площею 5,0094 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0225, для ведення фермерського господарства; земельною ділянкою площею 1,5454 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0224, для ведення фермерського господарства; земельною ділянкою площею 1,5453 га кадастровий номер 2322184600:02:002:0223, для ведення фермерського господарства. Також не надано позивачем і доказів звернення до відповідача до Широківської сільської ради для реєстрації наведених земельних ділянок за Фермерським господарством «СОБОЛЬ 1». Як було зазначено вище, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України). Місцевим господарським судом було слушно зауважено на тому, що право на захист у суді надається лише в разі реального порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи інтересів. Суд розглядає справи, в яких існує необхідність захистити права, а не просто формалізувати будь-які вимоги без обґрунтування. На переконання колегії суддів, враховуючи, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено порушення чи невизнання його права користування земельними ділянками, суд першої інстанції правомірно відмовив ФГ «СОБОЛЬ 1» у позові через необґрунтованість. За таких обставин, з огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що позовні вимоги задоволенню не підлягають. Крім того, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зауважити, що само по собі заявлення позовної вимоги про визнання права за відсутності жодних заперечень щодо такого права з боку відповідача є фактично вимогою про встановлення факту, що в свою чергу, не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді. До повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Подібний за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16. Дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що вони висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного рішення та юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства не впливають, та зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами справи і переоцінки наявних у матеріалах справи доказів. Судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, надав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи, обставини, які мають значення по справі, судом установлені вірно. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження. З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Запорізької області від 22.09.2025 у справі № 908/2190/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Фермерського господарства «СОБОЛЬ 1» на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення. У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника. Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фермерського господарства «СОБОЛЬ 1» на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.09.2025 у справі № 908/2190/25 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Запорізької області від 22.09.2025 у справі № 908/2190/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повна постанова складена 06.07.2026. Головуючий суддя О.В. Чус Суддя І.М. Кощеєв Суддя М.О. Дармін

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»