Постанова 4873 № 910/877/26

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "24" червня 2026 р. Справа№ 910/877/26 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Сковородіної О.М. суддів: Колесника Р.М. Горбасенка П.В. секретар судового засідання: Фурсов Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 у справі 910/877/26 (суддя - Демидова М.О.) за позовом Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЗБК-1 про стягнення грошових коштів у розмірі 2 347 421,03 грн за участю представників: від позивача: Дем`янчук С.Р., від відповідача: Шепель К.В., ВСТАНОВИВ: Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЗБК-1 про стягнення грошових коштів у розмірі 2 347 421,03 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ ЕЗБК-1, будучи власником об`єкта нерухомого майна, фактично користується земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 8000000000:75:413:0022 без оформлення прав на неї та без сплати орендної плати, у зв`язку з чим, за доводами позивача, відповідач безпідставно зберіг у себе грошові кошти в сумі 2 347 421,03 грн за період з 01.01.2025 по 31.12.2025. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2026 відкрито провадження у справі № 910/877/26 за правилами загального позовного провадження. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 у справі 910/877/26 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 у справі 910/877/26 виконання рішення було розстрочено на один рік. Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Київська міська рада звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нову, якою відмовити у розстроченні. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції постановлено спірну ухвалу без врахування можливості боржника виконати рішення суду до 10.03.2027, також у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту скрутного економічного становища. Фінансові труднощі відповідача є наслідком його господарської діяльності. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду №910/877/26 від 28.04.2026 апеляційну скаргу було прийнято до розгляду з повідомленням (викликом) учасників справи. 08.05.2026 через систему «Електронний суд» відповідачем було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційні скарги, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Також, у відзиві на апеляційну скаргу боржник просить суд долучити до матеріалів справи докази, які не були надані до суду першої інстанції: адвокатський запит від 08.04.2026, відповідь на адвокатський запит, платіжна інструкція № 245 від 08.04.2026, платіжна інструкція №265 від 08.05.2026. Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України). Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 у справі 910/877/26 виконання рішення було розстрочено на один рік, після прийняття ухвали, з метою її виконання 08.04.2026 представник відповідача звернулося з запитом до позивача про надання останнім реквізити для добровільного погашення заборгованості у справі №910/877/26. На підтвердження здійснення добровільного погашення заборгованості додав платіжні доручення, які не існували на момент розгляду заяви про розстрочення виконання рішення судом першої інстанції. З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приймає та долучає до матеріалів спраив докази, оскільки таких доказів не існувало станом на 31.03.2026 та вони безпосередньо підтверджують ту обставину, що ТОВ «ЕЗБК-1» виконує рішення суду першої інстанції відповідно графіку розстрочення. У судове засідання 24.06.2026 з`явилися представники позивача та відповідача. Представник позивача наполягав на задоволенні апеляційної скарги та скасуванні ухвали суду першої інстанції про розстрочення виконання рішення з мотивів, викладених у апеляційній скарзі. Представник відповідач просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу. У відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Дослідивши та оцінивши в сукупності матеріали справи №910/877/26, підстави заяви про розстрочення виконання рішення, проаналізувавши вимоги законодавства, врахувавши доводи і обґрунтування апеляційної скарги, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, зазначаючи при цьому наступне. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 позов Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЗБК-1» про стягнення грошових коштів у розмірі 2 347 421,03 грн задоволений повністю, а саме стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЗБК-1» на користь Київської міської ради 2 347 421,03 грн та 28 169,05 грн судового збору. 16.03.2026 через систему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЗБК-1» надійшла заява про розстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2026. Заявник просить розстрочити виконання рішення строком на 12 (дванадцять) місяців зі сплатою заборгованості такими частинами: - до 10.04.2026 178 951 (сто сімдесят вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят одна) грн 75 коп.; - до 10.05.2026 178 951 (сто сімдесят вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят одна) грн 75 коп.; - до 10.06.2026 178 951 (сто сімдесят вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят одна) грн 75 коп.; - до 10.07.2026 178 951 (сто сімдесят вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят одна) грн 75 коп.; - до 10.08.2026 178 951 (сто сімдесят вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят одна) грн 75 коп.; - до 10.09.2026 178 951 (сто сімдесят вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят одна) грн 75 коп.; - до 10.10.2026 178 951 (сто сімдесят вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят одна) грн 75 коп.; - до 10.11.2026 178 951 (сто сімдесят вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят одна) грн 75 коп.; - до 10.12.2026 178 951 (сто сімдесят вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят одна) грн 75 коп.; - до 10.01.2027 178 951(сто сімдесят вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят одна) грн 75 коп.; - до 10.02.2027 178 951(сто сімдесят вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят одна) грн 75 коп.; - до 10.03.2027 178 951 (сто сімдесят вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят одна) грн 75 коп. Відповідно до положень статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Згідно зі статтею 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Частиною першою статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарський суд повинен досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочення. Розстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто важливим є досягнення балансу інтересів сторін. Слід також зазначити, що надання відстрочення виконання рішення є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (рішення ЄСПЛ у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява №22774/93, п. 74). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (ухвала ЄСПЛ від 07.10.2003 року у справі "Корнілов та інші проти України", заява №36575/02, тривалість виконання вісім місяців). Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Розстрочення виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку після оцінки обставин справи, наведених учасниками справи, наданих ними обґрунтувань та дослідження доказів. Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, проте суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини на власний розсуд і визначальним фактором при наданні розстрочки є винятковість цих обставин та їх об`єктивний вплив на виконання судового рішення. Апеляційним судом з матеріалів справи встановлено, що проти заявлених вимог відповідач не заперечував, в порядку добровільного виконання рішення суду від 10.03.2026 ТОВ «ЕЗБК-1» здійснив платіж на суму 200 000, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 233 від 13.03.2026. Стягнута судом сума заборгованості є значною та не може бути сплачена одноразово з огляду на фінансовий стан підприємства. Відповідач має обмежені грошові кошти та несе постійні витрати, пов`язані з оплатою праці працівників, сплатою податків та забезпеченням діяльності підприємства, що унеможливлює негайне виконання рішення суду в повному обсязі. В апеляційній скарзі позивач посилається на ту обставину, що ТОВ «ЕЗБК-1» не надало доказів реальної можливості виконати рішення суду за умови надання розстрочки, при цьому посилається на те, що відповідач сплатив судовий збір за подання касаційної скарги в іншій судовій справі. Сплата ТОВ «ЕЗБК-1» судового збору в іншій судовій справі свідчить про те, що підприємство здійснює господарську діяльність яка дозволяє йому виплачувати заробітну плату працівникам, сплачувати податки та забезпечувати діяльність підприємства, проте така діяльність не може забезпечити погашення боргу одним платежем. Наведені обставини відповідач підтверджує, зокрема, довідками банківських установ щодо залишків грошових коштів на рахунках (АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - залишок 2 948,06 грн.; АБ «УКРГАЗБАНК» - залишок 813, 28 грн.; АТ «ПРОКРЕДИТ БАНК», ощадні рахунки юридичної особи - залишок 0,00 грн.; поточний рахунок 358 920, 30 грн.), документами щодо витрат на оплату праці, а також іншими матеріалами, які свідчать про фінансовий стан заявника та наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення суду. Щодо спроможності виконати рішення суду за умови його розстрочення. Відповідач не ухиляється від виконання рішення суду та вже частково погасив заборгованість (платіжні інструкції від 13.03.2026 на суму 200 000,00 грн., 08.04.2026 на суму 178 951,75 грн., 08.05.2026 на суму 178 951,75 грн. - том 1 а.с. 108, том 2 а.с. 69, 70), що свідчить про його добросовісність, яка виражена у дотриманні графіку розстрочення виконання рішення. Відповідно до банківських довідок загальна сума грошових коштів на час звернення з даною заявою становить 362 681,64 грн. Таким чином, погашення заборгованості рівними частинами у розмірі 178 951,75 грн. є цілком можливим та реальним. Щодо тверджень позивача, що суд формально послався на загально відомі обставини введення воєнного стану. При зверненні до суду з заявою про розстрочення виконання рішення суду ТОВ «ЕЗБК-1» послалося на воєнні дії не як на загальновідомий факт які відобразилися на фінансовому стані підприємства, а як на ту обставину які безпосередньо вплинули на підприємницьку діяльність товариства. Так, при розгляді заяви про розстрочення виконання рішення судом було встановлено, що в результаті збройної агресії російської федерації проти України підприємство зазнало істотних збитків. Зокрема, внаслідок повітряних ударів 17.06.2025 було пошкоджено виробничі приміщення, обладнання та інше майно підприємства, що призвело до тимчасового зупинення та суттєвого скорочення виробничої діяльності. Таким чином, за фактом пожежі у належній відповідачеві будівлі внаслідок збройної атаки російської федерації відкрите кримінальне провадження, здійснюються відповідні слідчі дії, встановлюється розмір спричинених руйнуваннями збитків (лист ДСНС України №71-25-02-209 від 03.03.2026 - том 1 а.с. 107, від 20.06.2025 том 1 а.с. 131, протоколом огляду місця події та протоколом допиту потерпілого від 17.06.2025 - том 1 а.с. 132-135). Дана обставина не була спростована апелянтом. Апелянтом не спростовано тієї обставини, що боржник добросовісно виконує ухвалу суду про розстрочення виконання рішення суду відповідно до встановленого графіку. Тому посилання позивача в апеляційній скарзі, що розстрочення виконання судового рішення сприятиме ухиленню боржника від його виконання є не спроможними та не підтверджено доказами. В даному випадку розстрочення виконання рішення суду не порушує права та інтереси Київської міської ради, не є інструментом ухилення від виконання судового рішення, а відповідач через існування певних обставин, які таке виконання ускладнюють, здійснюю дії для забезпечення у майбутньому повного виконання рішення суду та погашення існуючої перед позивачем заборгованості. Крім того, у разі порушення відповідачем графіку погашення заборгованості, встановленого оскаржуваною ухвалою, позивач має право звернутися до виконавчої служби для примусового виконання рішення. Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятої ухвали наведено місцевим судом, підстав для її скасування не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують викладених в ухвалі висновків. Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що ухвала Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 у справі 910/877/26 обґрунтована, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для її скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Тому, наведені доводи апеляційної скарги є неспроможними, а судом першої інстанції у повному обсязі досліджені та оцінені з правового боку, як доводи та аргументи позивача, так і відповідача. Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36). У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274). Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Київської міської ради на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 у справі 910/877/26 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін. Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України та покладаються на апелянта. Керуючись статтями 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну Київської міської ради на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 у справі 910/877/26 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 у справі 910/877/26 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції. Повний текст постанови складено та підписано 06.07.2026. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20 (двадцяти) днів до Верховного Суду відповідно до статей 287-291 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя О.М. Сковородіна Судді Р.М. Колесник П.В. Горбасенко