Постанова Закарпатський апеляційний суд № 308/15765/25

Справа № 308/15765/25 П О С Т А Н О В А Іменем України 11 червня 2026 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в складі: головуючого судді: Джуги С.Д. суддів: Мацунича М.В., Собослоя Г.Г. з участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтеерсах якої діє адвокат Круковська Руслана Ігорівна, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 січня 2026 року у складі судді Голяни О.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна колишнього подружжя, - встановив: У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , у якому, враховуючи змінені позовні вимоги, просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь 6 750 000 грн. як половину отриманих ОСОБА_2 доходів (дивідендів) за результатами фінансово-господарської діяльності ПП «АЛЬТЕНЕР» за період з 07.03.2025 року по теперішній час. Позовну заяву обґрунтовано тим, що під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі за спільні сумісні кошти подружжя, було сформовано статутний капітал ПП «Альтенер», унаслідок чого ОСОБА_2 став його учасником із часткою 50% у статутному капіталі в розмірі 49 900 000,00 грн. Вказана частка, набута за час шлюбу, відповідно до вимог статей 60, 61, 63, 65 СК України, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вона зареєстрована. Після розірвання шлюбу між сторонами рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 05 лютого 2025 року, 13 лютого 2025 року сторони уклали договір про поділ майна, посвідчений приватним нотаріусом Котляровою Л.В. за реєстровим №2382, яким підтвердили факт спільного набуття корпоративних прав та погодили передачу у власність позивача частки 25% у статутному капіталі ПП «Альтенер». Водночас зазначена частка перебуває у заставі на користь АТ «Державний експортно-імпортний банк України», тому її фактична передача у власність позивача має відбутися після припинення обтяження. Незважаючи на це, сторони договором підтвердили, що майно є спільним та підлягає поділу. Як стало відомо ОСОБА_3 у 2025 році, ОСОБА_2 отримав доходи (дивіденди) за результатами фінансово-господарської діяльності ПП «Альтенер» у розмірі близько 14 000 000,00 грн., тобто вже після розірвання шлюбу та укладення договору про поділ майна. Оскільки зазначені доходи є результатом діяльності підприємства, корпоративні права в якому належать обом колишнім подружжям як співвласникам, вони також мають характер спільного майна і підлягають поділу між сторонами у рівних частках. Відповідач, отримавши вказані доходи одноосібно, не передав позивачу її належну частку, чим порушив її майнові права як співвласника майна, що є спільною сумісною власністю подружжя. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_3 просила позовні вимоги задовольнити. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 січня 2026 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна коли шнього подружжя відмовлено повністю. В апеляційній скарзі, ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Круковська Руслана Ігорівна, просить просить рішення суду першої інстанції скасувати, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про корпоративний характер спору та необхідність набуття корпоративних прав для отримання доходу (дивідендів) від спільного сумісного майна - частки в статутному капіталі юридичної особи, оскільки позовна вимога позивача ґрунтується не на корпоративному праві (участі в управлінні), а на речовому праві праві на частку в доході від майна, що є спільною сумісною власністю (ст. 61 СК України). З огляду на рівність прав співвласників на користування спільним майном, кожен із них має рівне право на отримання плодів та доходів, які це майно приносить, незалежно від того, ким саме вони фактично отримані. Вказує, що суд першої інстанції помилково не врахував правову природу дивідендів як доходів (плодів) від спільного сумісного майна - частки ОСОБА_2 у статутному капіталі ПП Альтенер, та відповідно, не застосував норми ст. 61, 63, 68 СК України, ст. 189 ЦК України, які підлягали застосуванню. Крім того зазначає, що помилковим є висновок суду про зміну договором про поділ майна правового режиму спільної сумісної власності, так як сторони добровільно погодили інший механізм реалізації корпоративних прав: перехід частки - у майбутньому, відповідно корпоративні правомочності належать тому, хто є учасником на момент їх реалізації. Вони також погодили повне врегулювання взаємних майнових претензій без застережень щодо доходів, сформованих до переходу частки. Відзив на апеляційну скаргу у зв`язку з пропуском строку на його подання залишено без розгляду. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06.11.2004, який рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05.02.2025 у справі № 308/17717/24, що набрало законної сили 07.03.2025, розірвано. Під час шлюбу сторін їхніми спільними коштами була сформована 50% частка у статутному капіталі ПП «АЛЬТЕНЕР» (код ЄДРПОУ 35438407), учасником якої був ОСОБА_2 /див. витяг з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України від 24.10.2025/. Відповідно до розділу 6 Статуту ПП «АЛЬТЕНЕР» (редакція від 05.10.2017) дивіденди чистий прибуток чи його частина, що залишається в розпорядженні підприємства після розрахунків з бюджетом та іншими кредиторами за результатами календарного року і направляється згідно з рішенням зборів учасників на виплату учасникам пропорційно їх часткам в Статутному капіталі (фонді) підприємства. Розмір дивідендів затверджується зборами учасників з врахуванням пропозицій директора (дирекції) підприємства. Розмір дивідендів визначається та оголошується без врахування податків, що мають об`єктом оподаткування дивіденди. Дивіденди можуть виплачуватися після затвердження зборами учасників результатів діяльності підприємства за підсумками кварталу, півріччя або року. А відповідно до п. 8.1. Статуту ПП «АЛЬТЕНЕР» (нова редакція), затвердженого протоколом № 3/2025 від 05.06.2025 Загальних зборів Учасників ПП «АЛЬТЕНЕР», виплата дивідендів здійснюється за рахунок чистого прибутку Підприємства особам, які були власниками Підприємства на день прийняття рішення про виплату дивідендів, пропорційно до розміру їхніх часток. Протоколом загальних зборів власників ПП «АЛЬТЕНЕР» № 2/2025 від 21.03.2025 вирішено виплатити ОСОБА_2 частину прибутку підприємства за 2019 рік у розмірі 7 500 000,00 грн; протоколом № 2/2025-1 від 10.05.2025 виплатити ОСОБА_2 частину прибутку за 2019 рік у розмірі 3 500 000,00 грн; протоколом № 4/2025 від 21.03.2025 виплатити ОСОБА_2 частину прибутку підприємства за 2023 рік у розмірі 4 000 000,00 грн. З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за березень 2025 по вересень 2025 ОСОБА_2 , код РНОКПП НОМЕР_1 , убачається, що ПП «АЛЬТЕНЕР» у березні 2025 року нарахувало ОСОБА_2 7 500 000 грн. дивідендів, які були виплачені у квітні з утриманням 375 000 грн. податку та 375 000 грн. військового збору; у травні 2025 року підприємство нарахувало та виплатило 3 500 000 грн. дивідендів з утриманням 175 000 грн. податку та 175 000 грн збору; у липні 2025 року нарахувало та виплатило 4 000 000 грн. дивідендів з утриманням 200 000 грн. податку та 200 000 грн збору. Станом на березень - липень 2025 позивач ОСОБА_1 не була учасником ПП «АЛЬТЕНЕР», код ЄДРПОУ 35438407. 13.05.2025 між ОСОБА_2 (Сторона 1) та ОСОБА_1 (Сторона 2) укладено договір про поділ майна, придбаного як спільна сумісна власність подружжя, який посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Котляровою Л.В. та зареєстровано в реєстрі за № 2382. Цим договором сторони здійснили розподіл належного їм спільного сумісного майна. Відповідно до п.п. 1.3.9 п. 1.3 договору встановлено, що сторонами під час зареєстрованого шлюбу на спільні сумісні кошти/майно зроблено внески в статутний (складений) капітал наступних юридичних осіб: приватне підприємство «АЛЬТЕНЕР», ідентифікаційний код юридичної особи: 35438407, загальний статутний капітал 99 800 000,00 грн., розмір частки в статутному капіталі - 50%, номінальна вартість частки 49 900 000,00 грн., учасник приватного підприємства відповідно до відомостей з ЄДР - Сторона-1. Згідно з п.п. 2.5.1.6 п.п. 2.5.1 п. 2.5 договору у приватну власність Сторони-2 ОСОБА_1 передаються, зокрема, корпоративні права у вигляді частки 25% у статутному капіталі ПП «АЛЬТЕНЕР» (ідентифікаційний код 35438407). Відповідно до умов договору про поділ майна від 13.05.2025, передання корпоративних прав мало бути здійснено сторонами протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору, за винятком часток, які перебувають у заставі. Зокрема, передання 25 % частки у статутному капіталі ПП «АЛЬТЕНЕР» (код ЄДРПОУ 35438407) передбачено через 15 календарних днів після припинення відповідної застави. Тобто сторони погодили відкладальну умову, за настання якої частка переходить у власність позивача. Відповідно до п. 3.8. договору, сторони підтверджують, що цим договором майнові питання між сторонами врегульовуються повністю, інших претензій щодо майна і майнових прав у сторін немає. Згідно з п 3.16. договору, цей договір включає повний обсяг домовленостей сторін по відношенню до предмету цього договору, скасовує і робить недійсними всі інші зобов`язання щодо предмету цього договору, котрі могли бути прийняті, або зроблені сторонами в усній або письмовій формі до укладання цього договору. Відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № Р325577 від 24.10.2025 встановлено, що об`єктом обтяження є 50% частка у статутному капіталі ПП «АЛЬТЕНЕР» (код ЄДРПОУ 35438407), яка перебуває в заставі згідно з записом про обтяження №16656260 від 04.01.2018, зареєстрованим приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Гулянич Т.М.; боржником за обтяженням є ОСОБА_2 , розмір основного зобов`язання становить 209 182 845,10 грн, строк виконання зобов`язання 30.12.2026, термін дії до 28.12.2027, запис про звернення стягнення відсутній. Згідно із ч.1 ст. 113 ЦК України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть створюватися у формах, визначених законом, зокрема у формі товариства з обмеженою відповідальністю. Господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом (ч.ч.1-2 ст. 115 ЦК України). Згідно зі ст. 190 ЦК України майновими правами є, зокрема, частки у статутному капіталі товариства, які надають її власнику корпоративні права, у тому числі право на участь у розподілі прибутку товариства (дивідендів). Відповідно до ч.1 ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» учасники товариства мають право: брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів. Учасники товариства мають право брати участь у розподілі прибутку і одержувати його частку (дивіденди) (п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦК України). Підпункт 14.1.49 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає дивіденди як платіж на користь власника корпоративних прав у зв`язку з розподілом прибутку. Згідно з частинами 13 ст. 26 Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» дивіденди виплачуються за рахунок чистого прибутку особам, які були учасниками на день прийняття рішення про їх виплату, пропорційно до розміру часток. Стаття 369 ЦК України передбачає, що майно у спільній сумісній власності використовується співвласниками спільно, а розпорядження ним здійснюється за згодою всіх співвласників. За змістом статей 60, 61, 65, 66 СК України майно, набуте у шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя. До такого майна належать і майнові права, у тому числі корпоративні, якщо частка у статутному капіталі була придбана за спільні кошти. Якщо один із подружжя набуває статус учасника товариства, це свідчить про домовленість подружжя про те, що саме він реалізує права, що випливають з частки. Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Стаття 629 ЦК України встановлює імперативне правило про обов`язковість договору для сторін. Цей підхід узгоджується із загальновизнаним принципом pacta sunt servanda («договорів слід дотримуватися»), який є фундаментальним для цивільного обороту. Зміст цього принципу полягає в тому, що укладений і чинний договір має виконуватися сторонами належним чином та добросовісно. Матеріалами справи доведено, що ПП «АЛЬТЕНЕР» у 2025 році здійснило такі виплати дивідендів ОСОБА_2 : у березні - нарахувало 7 500 000 грн; у квітні - виплатило зазначені дивіденди з утриманням 375 000 грн податку та 375 000 грн військового збору; у травні - нарахувало та виплатило 3 500 000 грн дивідендів з утриманням 175 000 грн податку та 175 000 грн військового збору; у липні - нарахувало та виплатило 4 000 000 грн дивідендів з утриманням 200 000 грн податку та 200 000 грн військового збору. Позивачка у зазначені дати учасником ПП «АЛЬТЕНЕР» не була. Перехід до позивачки 25 % частки передбачено договором про поділ майна подружжя від 13.05.2025 після припинення застави; зазначеним договором сторони підтвердили, що у шлюбі ними сформовано 50 % частку у статутному капіталі ПП «АЛЬТЕНЕР» за рахунок спільних коштів, погодили порядок переходу 25 % частки позивачці після припинення застави та засвідчили повне врегулювання майнових претензій і відсутність будь-яких інших вимог одна до одної (пп. 3.8, 3.16 договору). Матеріали справи підтверджено, що частина дивідендів у розмірі 7 500 000 грн була нарахована ПП «АЛЬТЕНЕР» у березні 2025 року ще до укладення сторонами договору про поділ майна. Суд першої інстанції правильно зазначив, із цим погоджується колегія суддів, що хоча позивачка формально не була учасником підприємства і не мала прямого доступу до внутрішньої документації товариства, характер правовідносин між сторонами, наявність спільного майна у формі корпоративних прав, а також суттєвий обсяг потенційного доходу свідчать про те, що позивачка мала можливість з`ясувати обставини щодо нарахованих дивідендів і, за необхідності, ініціювати їх включення до предмета договору. Той факт, що сторони не погодили у договорі механізм розподілу дивідендів, свідчить про їхню волю не регулювати ці питання в межах домовленості. Укладення договору у час, коли частина дивідендів вже була нарахована і не включення питання їх поділу до предмета домовленості, свідчить про відсутність наміру врегульовувати відповідні вимоги поза межами договору. Договір про поділ майна прямо фіксує, що позивачка отримає 25 % частки лише після припинення застави. Станом на березень, квітень, травень та липень 2025 року, коли ПП «АЛЬТЕНЕР» здійснювало нарахування й виплату дивідендів, відкладальна умова не настала; статусу учасника позивачка не мала, а тому права на частку і відповідні корпоративні правомочності у неї не виникли. Пункти 3.8 та 3.16 договору містять однозначну волю сторін щодо повного та остаточного врегулювання всіх взаємних майнових претензій, інших претензій щодо майна і майнових прав у сторін немає. Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що відсутність у договорі положень про поділ або компенсацію дивідендів не є прогалиною, а відображає погоджену волю сторін не включати такі вимоги до обсягу договірного регулювання. Вимоги позивачки про стягнення 1/2 дивідендів фактично спрямовані на зміну погодженого сторонами механізму розподілу спільним майном та на перегляд договору, що суперечить статтям 525, 629 ЦК України. Судом правильно не взято до уваги посилання позивачки, що є і доводом апеляційної скарги, що частка у статутному капіталі була сформована у шлюбі, відкладальна умова не настала, тому правовий режим спільної сумісної власності зберігався, оскільки сторони добровільно погодили інший механізм реалізації корпоративних прав: перехід частки - у майбутньому, відповідно корпоративні правомочності належать тому, хто є учасником на момент їх реалізації, сторони також погодили повне врегулювання взаємних майнових претензій без застережень щодо доходів, сформованих до переходу частки. За змістом принципу contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem), якщо сторона при укладенні договору не передбачила окремого врегулювання певних майнових наслідків, ризик такої невизначеності покладається на цю сторону і не може бути усунений шляхом судового втручання. Обґрунтовуючи підстави апеляційного оскарження рішення позивачка також посилається на на судову практику, яка, в свою чергу посилається, на висновок Верховного Суду України у постанові від 03 червня 2015 року у справі №6-38цс15, згідно з яким, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства. Однак, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16-ц. відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 3 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, від 2 жовтня 2013 року у справі № 6- 79цс13, від 3 червня 2015 року у справі № 6-38цс15 та зазначила, що у разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати половини вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Суд виходить з презумпції про те, що вартість частки у статутному капіталі відповідає розміру внеску, якщо тільки сторона, яка стверджує про зміну цієї вартості на час розгляду справи, не доведе, що вартість частки змінилась (зросла або внаслідок звичайної діяльності товариства зменшилась)». Таким чином, виходячи із висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16-ц., у разі, якщо один із подружжя здійснив внесок у статутний капітал товариства за рахунок спільних коштів, корпоративні права, зокрема й право на отримання дивідендів, виникають лише у тієї особи, яка стала учасником товариства. Інший з подружжя, який не набув статусу учасника, не має права на отримання дивідендів, а його право обмежується можливістю вимагати компенсацію вартості відповідної частки у порядку поділу спільного майна. Суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та правомірно відмовив у заявленому позові. Доводи апеляційної скарги встановлених судом першої інстанції обставин не спростовують, ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини між сторонами. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст.374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,- у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Круковська Руслана Ігорівна, залишити без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 січня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 24 червня 2026 року. Головуючий : Судді: